Неділя мироносиць


Мр. 15,43 – 16,8
Та ви йдіть, скажіть його учням та Петрові, що він випередить вас у Галилеї


Тема миру завжди була важливою в історії народів і вона дуже актуальна сьогодні у нашій державі, коли сусідній народ захопив частину нашої території і безжалісно вбиває невинних людей. Жінки мироносиці, почувши біля гробу Ісуса слова юнака: „Та ви йдіть, скажіть його учням та Петрові, що він випередить вас у Галилеї” (Мр. 16, 7), отримали від нього важливе завдання – проповідувати воскресіння Ісуса Христа апостолам і всім народам.

Євангеліє неділі мироносиць закликає нас бути вістунами, проповідниками Христового воскресіння і нести його плоди – Божий мир, мирне співжиття усім людям. Про важливість цього завдання говорить святий Павло так: „Як же призиватимуть того, в якого не увірували? Як увірують у того, про кого не чули? І як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: „Як гарні ноги тих, що благовістять добрі новини” (Рм. 10, 14-15). Щоб Божий мир панував між людьми, було спокійне життя, його потрібно звістити, донести до їхніх сердець, поширювати між людьми. Можна виділити два способи поширення миру:

- найперше, це проповідувати словом, звіщати про його існування, відкривати людям джерело Божого миру, розуміння і шляхи до його осягнення.

- другий, це дарувати і утверджувати його вже безпосередньо ділами любові і милосердя.

За прикладом апостолів і жінок мироносиць ми всі повинні нести Добру новину про воскресіння Ісуса Христа, нести Христа іншим, а саме любов і прощення, мир і вічне життя. Ми іноді вимагаємо доброго виконання християнських обов’язків від ближніх, тягнемо або пхаємо до Бога, хочемо наблизити їх до Господа, але самі не є близько Бога, не маємо вповні Божого миру і любові у серці. Хочемо дарувати іншим те, чого самі не маємо, вимагаємо того, чого самі часто не робимо: занедбуємо особисту молитву, пропускаємо Богослужіння, рідко користаємо зі Святих Тайн.

Щоб мир був між людьми, було спокійне життя, той мир потрібно приносити, поширювати між людьми. А правдивий мир приходить від Бога. Щоб могти дарувати мир іншим людям, спочатку потрібно самому бути близько Бога, жити з в любові Богом, за Божими заповідями, наповнитися Божим миром, а тоді зможемо нести його іншим людям: проповідувати, змінювати своє ставлення до ближніх, ставлення один до одного.

Один монах проводив катехизацію серед дітей у сиротинці. Звичайно, найбільше діти переживали відсутність тата і мами. Вони від браку реальних батьків створювали собі уявних батьків: капітанів далекого плавання, розвідників, народних героїв та інше. З часом вони самі починали вірити у власні фантазії. Під час катехизації найважче і найболючіше питання було, звичайно питання батьків, хоча цього неможливо було оминути. Одного разу хлопчик послухав уривок із Старого Заповіту і сказав: „Бачите, усі мали батьків і тільки в мене їх немає”. Тоді монах відповів: „Але в мене також немає батьків. Так, вони ще живі, але, пішовши в монастир, я добровільно від них відмовився. І тепер моїм батьком є Ісус Христос, мамою Пресвята Богородиця. Тож давайте від сьогодні кожен з вас скаже, що він вже не сирота, а його батько – Ісус Христос, а мама – Пресвята Богородиця”. Це дуже вплинуло на дітей. Вони стали набагато спокійнішими і лагіднішими, бо вже не відчували себе одинокими і покинутими у цьому світі. Їх чисті дитячі душі почали відчувати, що у Небі в них є Небесний Батько і Небесна Мама, які ними опікуються і яким можна розповісти усі свої дитячі проблеми і турботи.

В сьогоднішній день потрібно і нам гідно і належно наслідувати приклад жінок-мироносиць, нести у світ Добру новину про воскресіння Ісуса Христа, про перемогу над злом, щоб вона реально змінювала наше життя. Тож достойно наслідуймо відданість, терпеливість і лагідність святих жінок-мироносиць, і успадкуємо плоди їхньої праці і їх нагороду – побачити Христа. А своїм християнським життям несімо для Ісуса Христа пахуче миро молитви і добрих вчинків з надією, що отримаємо велику духовну радість і нагороду, як свого часу отримали побожні жінки мироносиці.

Нехай же Господь благословить нас, щоб ми могли бути їх гідними послідовниками та учнями Христа. Просімо у воскреслого Христа, щоб через нашу тверду віру посилав нам душевний спокій, а радість воскресіння щоб перебувала між нами у всі дні нашого життя! Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист