Неділя розслабленого


Ів. 5, 1-15.
тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось

Христос Воскрес! Радісно звучать дзвони, лунають великодні пісні по всіх наших храмах, сповіщаючи про найважливішу подію в історії спасіння – воскресіння Ісуса Христа. Дуже натхненно і з великим піднесенням ми продовжуємо співати тропар свята „Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим що в гробах життя дарував”.

Кожна неділя після Великодня має за завдання утвердити нашу віру у воскресіння Ісуса Христа, віру у наше спасіння і життя вічне. У ці неділі Церква читає Євангельські історії про чудесні оздоровлення Ісусом хворих, навернення грішників, які є доказом його Божества, а найбільшим доказом божества Ісуса Христа стало його воскресіння з мертвих, як знак остаточної перемоги над смертю. Саме віра у воскресіння Христа з мертвих силою його божества запевнює нам, що віруємо в Нього, особисту перемогу над гріхом і всяким злом, над різного роду життєвими труднощами силою Христа.

У третю неділю після воскресіння Ісуса Христа читаємо розповідь про оздоровлення Ісусом чоловіка в Єрусалимі, спаралізованого 38 років. Після оздоровлення Ісус зустрів цього чоловіка у Єрусалимському храмі і сказав до нього: „Оце ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось” (Ів. 5, 14).

У кожного свідомого християнина є велике бажання звільнитися від своїх гріхів і їх наслідків. Однак самого бажання для цього недостатньо. Потрібні ще конкретні кроки, старання, щоб гріхи покинули нас, бо іноді шлях від бажань до діла буває такий довгий, як відстань від землі до неба.

Бажання тілесного і духовного оздоровлення має зміцнити в нас віру – потребу Божої допомоги конкретними вчинками. Зі слів Євангелія бачимо, що розслаблений мав велике бажання стати здоровим, але сам не мав можливості його здійснити, доки не прийшов до нього Ісус.

Подібно як цей розслаблений чоловік, ми, християни, часто приходимо на храму на особисту молитву, на Богослужіння, слухаємо Божу науку і користаємо зі Святих Тайн. І тут варто поставити одне запитання: а якими ми виходимо з храму. Під час Богослужінь Христос зустрічається з нами через слова Євангелія і промовляє до нас, а потім єднається з нами у святому Причастю. Таким чином Ісус старається увійти в наше життя. А якою є наша відповідь на кожен такий крок любові Бога до нас.

На кожній Літургії ми чуємо безліч порад Ісуса Христа як будувати добре життя, але чи ми справді стараємося хоч одну з цих порад застосувати практично у нашому житті, що доброго ми виносимо з храму і вносимо у своє життя, щоб воно ставало кращим, Божим життям. Коли християнин не виконує Божих порад у житті, то це означає, що він прислухається більше до голосу світу: становища, слави, моди, іде за голосом світу і світ є насправді основою його життя замість Господа Бога.

Як часто, повертаючись з храму до дому ми радо прислухаємося до голосу світу у вигляді реклами, яка постійно пропонує нам різні нові речі, винаходи, новинки моди, і ми зараз же починаємо ними цікавитися, їх шукати, а забуваємо про настанови Ісуса. І вкінці виходить, що світ керує нами, світ дає нам щастя, а не Господь. Як може зродитися віра у серці людини, яка сприяє її оздоровленню, якщо людина більше слухає голос світу, ніж голос Бога. „Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі” (Як. 2,17).

З повчання святого Павла знаємо, що віра зроджується і зміцнюється в серці людини від слухання, послуху Божим настановам, від прийняття і застосування Божих настанов у житті. Ісус сказав про це виразно: „Блаженні ті що, слухають слово Боже і зберігають його” (Лк. 11, 28). Про тих, що слухають Божі науки, але не виконують їх у житті, апостол Яків висловився так: „Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи. Бо хто лише слухає слово, але його не чинить, той подібний до чоловіка, що розглядає у дзеркалі обличчя, яке має від природи: ледве поглянув на самого себе, відійшов і зараз же забув, який він. Хто ж пильно заглядає в досконалий закон свободи й у ньому перебуває, - не як слухач-забудько, а як виконавець діла, - той щасливий у ділі своїм” (Як. 1, 22-25).

В одному місці проживала бідна вдовиця, маючи одного сина. Виховувала його по-божому. Понад усе старалася защепити в його серці любов до Пречистої Діви. Коли син підріс, пішов у світ шукати кращої долі. „Нехай Бог тебе благословить, і я тебе благословляю. Не забувай сину молитись до Пречистої Діви Марії, а до молитви додавай такі слова: Пречиста Діво, не опускай мене в годині моєї смерті. Пам’ятай, не забудь про це”. Так прощалась бідна вдовиця, випроваджуючи у світ свого єдиного сина. Спочатку син робив все так, як навчала мати, але це тривало недовго. В короткому часі, як це часто буває, він потрапив у розпусну компанію і сам став розпусником. Через якийсь час він став ще на гіршу дорогу: пристав до розбійників і незадовго потрапив у в’язницю за вбивство, де його засудили на кару смерті. Тепер, сидячи у в’язниці, він роздумував над своїм нещастям. Пригадав свої дитячі роки і мамину науку, яку у свій час вона давала йому на дорогу. І здавалось, що немовби якась надзвичайна ласка вплинула на нього. Він схопився і почав молитися. А вже давненько не молився. Тепер знаючи, що йде на страту, плакав і молився: „Пречиста Діво, не опускай мене в годині смерті”. До його серця повернулась давня побожність, побажав священика, щиро посповідався і з великим жалем за страшні свої гріхи приготовлявся на смерть. Наступив день страти, його в кайданах провадили на шибеницю. При дорозі, якою його провадили, стояла фігура Божої Матері. Він ще раз споглянув на Божу Матір і зі сльозами голосно промовив: „Пречиста Діво, не опускай мене в годині смерті”. І всі присутні бачили, як фігура схилила голову на знак цього, що вислухала його прохання. Бачачи таке чудо, всі люди домагались, щоб йому простити і звільнити від покарання. Прохання народу було вислухане. Його звільнили. А повернувшись додому, проживав дуже побожно, аж до самої смерті не переставав дякувати Божій Матері за звільнення від смерті дочасної, а також і вічної.

Дорогі мої! Як колись, так і сьогодні Спаситель говорить: „Діла, що Я чиню… - свідчать про Мене” (Ів. 10, 25). Як тоді розслабленого, так і тепер Ісус Христос хоче нас очистити і оздоровити у своїй Божественній купелі покаяння, дарувати нам своє милосердя. Але Він, найперше, запитує: „Чи хочеш бути здоровим?” І ми самі повинні дати відповідь йому не лише словами, а нашим життям. Бо в такому стані, в якому перебував Євангельський розслаблений, перебуває дуже часто і наша душа, можливо, що вже довгий час вона лежить в гріхах, смертельно хвора. Ми, християни, що проживаємо у сьогоднішньому часі, маємо також чудотворну купіль - Святу Тайну Сповіді і Причастя. Нехай ця духовна купіль оздоровляє через Ісуса нас і наше життя.

Зневіра сьогодні глибоко пустила свої корені у людські серця, тож прикладаймо свої християнські зусилля, щоб на нашій прекрасній планеті Земля, якнайскоріше зник бур’ян гріховного життя, а між людьми запанувала сильна і тверда віра до Господа Бога. Подбаймо, щоб до нашої душі не закралося розслаблення, а гордість гріховна не взяла верх над нами. Будьмо вірні Христові і йдімо дорогою, якою йде Він – послуху Отцеві і будьмо певні, що щастя усміхнеться нам. Благаймо Його повсякчасно: „Ісусе, не опускай нас, але прийди до нас і спаси нас!” Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист