Неділя 1-ша по Зісланні Святого Духа


Мт. 10, 32-33; 37-38; 19, 27-30.    
Хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед Моїм Отцем небесним


Євангеліє першої неділі після Зіслання Святого Духа подає нам одну із наук Ісуса Христа, котра містить у собі досить тверді і вимогливі слова: визнання віри в Ісуса перед людьми, зречення любові до рідних, певність нагороди за земне життя, проведене в дусі віри і жертвування себе Богові. „Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним” (Мт. 10, 32-33).

Щоб зрозуміти і знайти відповідь на питання, чому саме цю науку Церква пропонує у першу неділю після Зіслання Святого Духа, потрібно повернутися трохи назад, до свята Пасхи Христової і всього великоднього часу. Воскресіння Христове і весь великодній час кожного року пригадує нам про дві важливі речі:

- найперше про велику любов Бога і його постійну турботу про наше спасіння, про щастя і життя вічне. Приклад життя Ісуса на землі і чудесні оздоровлення хворих, які він чинив, були для людей видимим знаком існування Бога і його любові до нас. А страждання, смерть і воскресіння Ісуса Христа стали незаперечним доказом правдивості всіх тих знаків, якими Ісус об’являв людям свого Отця і потверджував те, що Бог не є байдужий до долі кожної людини.

- Пасха Христова пригадує нам також, що Ісус Христос хресною смертю і воскресінням відкупив нас з неволі гріха, цим дав нам наново можливість бути щасливими і жити з Богом вічно.

Євангельське слово, яке ми читаємо кожного дня і кожної неділі після Зіслання Святого духа, подає нам різні науки Христа, котрими старається допомогти нам здобути те щастя, яке приніс нам Христос і вказує дороги, які ведуть до нього, підказує, як його знайти.

У першу неділю після Зіслання Святого Духа Церква подає нам науку Ісуса, котра нагадує нам основні умови, необхідні для того, щоб здобути щастя з Богом. Для цього Господь повинен стати основою життя кожного християнина і основною метою, до якої мають бути спрямовані всі її життєві старання. А для цього потрібно свідчити свою віру в Бога іншим людям словом і прикладом життя, проявляти цим вірність Богові. Якщо Бог є основою життя людини, то любов до нього має переважати над любов’ю до всіх інших божих дарів і створінь.

Кожен християнин, який своїм прикладом буде показувати іншим, що основою і метою його життя є Бог, той вибір Ісус потвердить в небі, даючи такій душі можливість оглядати свого Творця лицем в лице і постійно насолоджуватися його красою.

Як приклад пошуку Божого щастя, способу його осягнення і надійної дороги до нього Церква подає нам життя святих. Святі, це ті, котрі твердо увірували в Бога, вповні прийняли його у своє життя і повністю пожертвували своє життя на служіння Богові і ближнім, кожен свій вчинок спрямовували на добро душі, щоб отримати в нагороду для своєї душі вічну, непроминаючу радість з Богом. Святі є тими, котрі зуміли вповні застосувати у своєму житті сьогоднішні євангельські слова Христа.

До старця, що багато років провів у монастирі, приїхала родина здалеку. Серед інших запитань вони поцікавились, чи не важко йому у монастирі стільки років. Той відповів: „Ні, зовсім не важко. За цей час я навчився управляти прекрасною каретою, запряженою трійкою коней. Першого коня потрібно тримати у строгості. Коли дати забагато їжі і лагідності, то він стає лінивим і розбещеним. З другим потрібно товаришувати, спілкуватися, давати відбірну їжу, бо він керує усією трійкою, допомагає об'їжджати усі ямки та горби. До третього коня потрібно прислухатися, бо він знає точну дорогу, куди потрібно їхати”. „Що ж за дивні коні у тебе?” - здивувалася родина. „Перший кінь - це моє тіло. Його потрібно тримати у строгості, не переїдати і не розбещувати. Другий кінь - це мій розум. Пожива для нього - Слово Боже, Псальми та читання добрих книг. Розум допомагає мені уникати ямок гріха і горбів самовивищення. Третій кінь - це моя душа. До неї треба прислухатися, бо вона точно знає, як завести мене у Царство Небесне, до свого Небесного Отця”.

Кожен з нас має у підпорядкуванні таку трійку коней, але не кожен уміє нею управляти. Навчитись управляти нею - ціль життя будь-якого християнина.

Майже кожне століття відрізнялося чимось одне від одного. У кожному столітті була своя архітектура, музика, стиль малювання, мода одягу і т.д. У кожному з них були теж видатні святі особи. І хоч мода тих чи інших речей час від часу змінюється, але святість життя ніколи не втрачає своєї цінності. Роздуми над словами нинішнього Євангелія насувають нам запитання: Чи святість є сьогодні в моді? У людському житті завжди є попит на плоди святості. Ми постійно відчуваємо потребу любові, взаємної поваги, ввічливості, доброти і милосердя, лагідності, зрозуміння, співчуття. А де нам взяти цю святість сьогодні, хто має її принести? Я залишаю це запитання відкритим. Нехай кожен сам роздумає над ним у своєму серці і дасть відповідь на це запитання.

Святі прикладом свого життя промовляють до нас: „Християни, не відкладайте у своєму житті на завтра те, що можна зробити сьогодні”. А сьогодні, коли вшановуємо пам’ять усіх Святих, піднесімо до них свої щирі молитви і просімо, щоб вони були нашими заступниками перед престолом Божим, а ми, наслідуючи їхній приклад, змогли також отримати вінок нев’янучої слави! Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист