Неділя 2-га по Зісланні Святого Духа


Мт. 4, 18-23
Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей


У цю неділю ми читаємо розповідь євангелиста Матея про покликання Ісусом перших апостолів. Цією подією Христос запрошує нас наново відкрити своє покликання, Боже покликання у нашому житті.

Подібно як апостолів, Ісус покликав кожну людину до життя, а потім запрошує нас іти за Ним і з Ним будувати своє життя. Іти за Христом, це не просто іти ззаду за кимось, це вдивлятися в Його приклад і застосовувати його у своєму житті. Така поведінка Ісуса зроджує запитання: а до кого, або можливо до чого, я стараюся бути подібним, хто є прикладом, авторитетом для мене - Христос чи світ, згідно якого хочу будувати своє життя?

Один подвижник, вмираючи, на запитання своїх учнів, що він залишає у спадщину, відповів: „Я залишаю вам спосіб свого життя”. Так і Господь Ісус Христос на Тайній Вечері сказав: „Бо Я вам дав приклад, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив” (Ів. 13, 15).

Коли Ісус шукав собі учнів, він особисто звернувся до рибаків Петра та Андрія, Якова та Івана на березі Галилейського озера словами: „Ідіть за мною” (Мт. 4, 19). Сьогодні Ісус промовляє до нас ті самі слова зі сторінок Євангелія, устами священиків, через різні релігійні науки Церкви, релігійні твори святих.

Ісус Христос часто і в різний спосіб звертається до людей і постійно запрошує всіх будувати своє життя разом з Ним, згідно його науки і настанов. Він пропонує, радить, просить нас дотримуватись певних правил у житті, які допоможуть нам надійно будувати своє життя. Якщо ми шукаємо щастя у житті від Бога, чи стараємося почути Божий голос, прислухатися до порад, настанов, які Ісус дає нам для створення щасливого життя. Ці звернення, запрошення Христос висловлює у дотриманні заповідей, практикуванні постійної молитви, прийнятті Святих Тайн. Виконання цих порад виражають дух нашої віри, надії, любові, довір’я Ісусу, співпраці з Ним.

Роздумуючи над нинішнім уривком Євангелія про покликання перших апостолів, гляньмо на таку річ нашого духовного життя. Багато з нас відвідує храм для особистої молитви, участі у Богослужіннях, чи користати зі Святих Тайн. Під час цих Богослужінь читається Євангеліє. Це не просто побожні релігійні тексти. Сам Христос промовляє тоді до нас. Звернімо тут увагу на те, як я сприймаю почутий уривок Євангелія: як звернення Христа до мене, чи як звичайний релігійний текст.

Хто уважно слухає слова Євангелія і виконує їх у житті, той прислухається до порад самого Бога, а хто не виконує наук Євангелія, той показує, що не хоче слухати Бога, і таким чином відкидає Його від себе, позбавляє себе щастя. Ось що сказав про це Христос: „Хто має мої заповіді й береже їх, той мене любить” (Ів. 14, 21). „Якщо ви мене любите, зберігайте мої заповіді”, „Коли хтось мене любить, слово моє берегтиме… А хто мене не любить, слів моїх не береже” (Ів. 14, 15, 23-24).

Один старець часто молився до Бога, щоб його учні після смерті разом із ним увійшли до раю. На цю молитву Господь відповів старцю ось як. У сусідньому монастирі був празник, і старець разом з учнями був запрошений туди. Старець не мав бажання йти, але у сні йому було сказано, щоб він обов’язково пішов, тільки після своїх учнів. Прийшов час і учні старця пішли на празник. На дорозі вони зустріли бідного пораненого. Вони запитали: „Що з тобою?” Нещасний відповів: „Я і без цього був хворий, а тут ще напав злодій на мене. Лежу, і немає людини, яка б змилосердилась наді мною і донесла би мене до якоїсь найближчої хати”. На це вони відповіли: „Нам шкода тебе, але допомогти тобі не маємо чим”. І пішли собі далі. Незадовго цього бідного і нещасного зустрів старець - їхній ігумен. Дізнавшись про причину його горя, взяв нещасного на свої плечі і поніс. Спочатку йому було дуже важко, а відтак ставало чим раз легше, а нарешті він став зовсім невидимий. Задумався ігумен, що би то означало. А незадовго він почув голос: „Ти повсякчасно молишся за своїх учнів, щоб разом із тобою осягнули вічну щасливість, але поглянь, що поведінка їхня і твоя є різні. Тому постарайся, щоб вони поступали так, як ти, бо Я справедливий Суддя і віддаю кожному по ділах його”.

Христос промовляє до нас також через ближніх, коли хтось дає нам певні поради чи робить якісь зауваження. Як ми реагуємо на це? Хто приймає ці поради, той прислухається до Божого голосу. Дехто реагує на зауваження негативно, кажучи: чого ти пристав до мене, хто ти такий, щоб вказувати мені, я сам знаю, що робити. Ісус Христос у своїй науці про страшний суд сказав: „Усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили” (Мт. 25, 40). Отож, наше ставлення до ближніх є одночасно ставленням до Бога. Як ми відповідаємо ближнім, так ми відповідаємо самому Богові. Тоді ми неначе несвідомо кажемо до Бога: „Хто ти такий, щоб вказувати мені, я сам знаю, що робити”. Хто, отже, словами молитви звертається до Бога, а ділом несвідомо відкидає Бога, той нехай не дивується, що Бог не відповідає на його молитви, що йому не щастить у житті.

Коли хто слухає мої слова, а не береже їх, я його не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти світ. Хто відкидає мене і слів моїх не приймає, той має суддю свого: слово, яке я сказав, воно його судитиме в останній день” (Ів. 12, 47-48). А іншого разу Ісус так висловився про дану поведінку людей: „Хто слухає вас, Мене слухає; хто погорджує вами, Мною погорджує; а хто погорджує Мною, погорджує тим, хто послав Мене” (Лк. 10, 16).

Заклик Божий „Ідіть за Мною”, який пролунав біля Галилейського моря, сьогодні лунає в наших храмах, - Господь кличе нас, християн, до духовної досконалості і вічного блаженства. „Прийдіть до Мене всі втомлені і обтяжені, і Я заспокою вас” (Мт. 11, 28). Господь закликає нас через особливу свою милість, кличе ударами долі, через хвороби, скорботи та іншими шляхами. „Ось Я стою перед дверима, - говорить Господь, - і стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду і буду вечеряти з ним, а він зі мною” (Од. З, 20). Сам Господь і Його Святе Євангеліє – це правдива дорога, по якій ми повинні йти.

Сьогоднішні роздуми над покликанням апостолів і нашим покликанням завершимо короткою молитвою до Спасителя. Бо хто ж подасть нам силу потрудитись заради вічності, як не Ти, Господи! Просимо Тебе! Допоможи нам із гідністю пройти цей шлях, на який Ти нас колись покликав і закликаєш сьогодні всіх тих, що хочуть спастися, щоб цей поклик, який пролунав колись до святих апостолів, також дійшов і до наших сердець, щоб ми, пішовши за Тобою, колись за це отримали вічну і блаженну нагороду з Твоїх Священних рук! Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист