Неділя 3-тя по Зісланні Святого Духа


Мт. 6, 22-33   
Шукайте перше Царство Боже та його справедливість

Сьогоднішнє Євангельське слово продовжує подію минулої неділі про покликання Ісусом перших апостолів і дає нам детальне її пояснення, застосування у житті. Покликавши апостолів бути свідками Божої любові, учасниками Його радості і щастя в небі, Христос кличе кожного з нас до свого щастя. Покликання перших апостолів Петра і Андрія свідчить про те, що ініціатива щодо добра і щастя людини походить від Бога. Він перший виходить назустріч людині і запрошує її йти з Ним дорогою, яка надійно провадить людину до правдивого щастя. Таким чином Ісус Христос прикладом свого життя пропонує людині стати надійною основою її життя і щастя.

Для здійснення цього запрошення - будувати життя з Богом, Христос подає нам сьогодні кілька важливих порад.

Ісус пропонує своїм учням іншу дорогу до щастя, ніж пропонує світ – шукати найперше Царство Небесне. Життя людини у цьому світі у великій мірі пов’язане з земними добрами, які людина здобуває важкою щоденною працею. Вони забезпечують їй життя і здоров’я. Однак ці Божі дари є обмежені у своїх можливостях і не можуть задовольнити всіх потреб людини, особливо духовних. Тому вони не повинні бути основною метою її життя, перетворюватися у правило життя – жити, щоб мати.

Хто хоче будувати своє життя з Богом, під надійною його охороною і отримати щастя від Нього, той повинен поставити Царство Небесне основною метою свого життя. Іншими словами – головне завдання в житті кожного християнина – бути з Богом тут і у вічності. Чітка мета дає стимул до життя, духовної боротьби, наводить людину на добру дорогу до Бога. Тоді людина допускає менше помилок, у неї виникає менше трудностей на дорозі до Бога.

Якщо подивитися на духовне життя християн з практичної сторони, їх можна поділити на дві групи:
- особи релігійні, які кажуть -  вірую в існування Бога;
- особи практикуючі, які кажуть – Бог мене любить.

Хто вірує в існування Бога лише розумом, а не конкретними вчинками, не перетворює свою віру у відносини любові, той не отримує належних плодів віри: мир і радість у душі. Хто вірує в існування Бога не лише розумом, а всім серце і старається жити кожним словом Божої науки, той користає з плодів неба вже тут на землі: „Істинно, істинно кажу вам: хто слухає моє слово й вірує у того, хто послав мене, - живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерті перейшов у життя” (Ів. 5, 24).

Коли одного разу слухачі питали Спасителя, коли прийде Царство Боже, Він сказав: „Царство Боже прийде непомітно; ані не скажуть: Ось воно тут! Або: Он там! - бо Царство Боже є між вами” (Лк. 17, 21). Царство Боже є там, де є Ісус, де панує його любов і правда між людьми. Немає любові без правди. „Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому” (1 Ів. 4, 16). Отже, Царство Небесне для християнина починається тут на землі, із добрих відносин з ближніми, наповнених духом правди і любові.

Шукати Царство Боже, це шукати Бога, тобто дбати найперше про добро душі, бо тіло після смерті піде в землю, а душа буде з Богом вічно. Шукати Царство Небесне, дбати про добро душі, означає шукати передусім духовні, Божі цінності у житті: любов, милосердя, правду, справедливість, чесність, доброту, лагідність. У цьому переконує нас апостол Павло: „Бо Царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі” (Рим. 14, 17).

Кажуть у народі, що людина має зробити три речі на землі: посадити дерево, збудувати дім і виховати сина. І це справді важливі завдання у житті. Але ніхто цього не бере з собою до неба. Добрі речі є важливі у земному житті, але вони мають справжню користь для людини, коли виконані в згоді з Божою волею, приносять добро ближнім, а не власній славі, тоді вони служать також добру її душі. Роздуми про духовні цінності, як ключ до неба, зроджують запитання: Які цінності, який приклад життя лишаємо своїм дітям, що вони візьмуть з собою до неба?

Людина багато речей не може зрозуміти, тому у її серце часто закрадається сумнів і розчарування... Одного разу монах, прибувши зі свого пустинного монастиря до найближчого міста, побачив, як там урочисто, з великими земними почестями хоронили одного достойника, який був знаний своїм гріховним життям. Він подумав собі, за що такий грішний чоловік удостоївся такої великої честі. Серед роздумів і сумнівів він повернувся у свій монастир. Йдучи недалеко від монастиря, побачив на дорозі настоятеля - благочестивого старця, якого роздерли дикі звірі. Знаючи святе життя старця, не знав що навіть думати. З волі Божої йому з'являється ангел, який відкриває йому причину, чому грішний достойник був гідний такої почесті при своїй смерті, а святий старець загинув так безславно.

Достойник із міста хоч насправді був людиною грішною, але в нього було одне добре діло - і за це він отримав таку почесть при похороні, але після цього його очікує справедливий Суд Божий. А святий старець, який був виставлений на страшну смерть, мав один гріх, за який заслужив ось таке покарання, щоб з'явитись перед Богом очищеним і оправданим. Після цього, що відкрив йому ангел, він був дуже вдоволений і спокійно продовжував подвиг свого монашого життя.

Думка про Царство Небесне говорить нам про основну мету життя – Бога, моє перебування з Ним у вічності. А мета вказує на дорогу, яка провадить до неї – Божі заповіді, наука Христа і засоби, які допомагають тою дорогою йти – приклад Ісуса Христа і молитва.

Господь Бог, створивши людину, сказав до неї у раю такі слова: „Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі” (Бт. 1, 28). Хто увірував в Ісуса, іноді очікує легкого вирішення всіх справ, сповнення своїх бажань від Нього, кажучи сама до себе: „Я вірую в Бога, тому Він має дати мені це і це”. Такою думкою людина бере всю ініціативу на себе у побудові власного життя.

Навчаючи людей про Царство Небесне, Христос сказав: „Отож не турбуйтеся, кажучи: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося? Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться” (Мт. 6, 31-33).

Цими словами Ісус пропонує тим, хто шукає правдиве щастя з Богом і у Бозі, усю надію покласти на Бога, який освячує людину, а не на власні зусилля, які не можуть гарантувати людині вічну радість. „Не можете Богові служити – і мамоні” (Мт. 6, 24). Як не можливо їхати одночасно на двох конях, так християнин не може мати дві надії у житті - покладати одночасно надію на Бога і на речі світу. І хоч Євангеліє Ісуса Христа проповідується у світі вже дві тисячі років, однак багато людей і навіть християн живуть за духом світу, багато уваги і часу присвячують земним речам: становищу або зовнішньому вигляду. Такі особи усправедливлюють себе переконанням: сьогодні всі так живуть, чому я маю відрізнятися від інших; коли я здобуду високу посаду, поважне становище у житті, буду мати заробіток, достаток, або матиму гарний зовнішній вигляд, одяг, взуття чи прикраси, тоді я буду мати вартість у житті, мене будуть любити і шанувати.

Та як показує життя, таке людське розуміння щастя і власної гідності рано чи пізно розчаровує людину, залишає її один на один з проблемами життя. Бо якщо людина вважає, що її гідність залежить від земних речей – становища, зовнішнього вигляду, то це означає, що вона на них покладає свою надію у житті. Однак мертві речі не можуть дарувати особі глибокі почуття любові і впевненості. Коли та чи інша річ, гарна і приємна зовнішньо, не сповняє бажань людини, не оправдовує її сподівань, тим виявляє свою неправдивість і вводить особу в обман. Якщо людина вибирає фальшиву дорогу до щастя, то сама себе обманює і розминається з правдивим щастям, хай не дивується, що не може знайти щастя у житті, яке може дарувати тільки Бог. „Лише у Бозі душа моя має спочинок, в ньому моє спасіння” (Пс. 62, 2). „Лише у Бозі спочивай, душе моя у ньому бо моя надія” (Пс. 62, 6).

Дорогі мої! Вірмо твердо в Божу опіку і в терпіннях не нарікаймо, бо вони можуть принести нам спасіння. У Божому Провидінні вся наша надія, бо „без Бога ні до порога”. В Ньому наша сила, наша мудрість, і наше життя і щастя! Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист