Неділя 5-та по Зісланні Святого Духа


Мт. 8, 28 – 9, 1
Просили відійти з їхніх околиць


Коли Ісус Христос був на землі, обходив міста і села і навчав людей, оздоровляв хворих,  люди по різному ставилися до нього. Одні радо слухали його, приймали до свого дому, а інші ворогували з Ним, ненавиділи Його.

Усі чуда, які робив Спаситель, викликали подив у людей і переконували їх, що Ісус Христос не був просто людиною. Якщо і не всі визнавали Його Сином Божим, то більшість з них не заперечувала його Божественної сили і схилялися перед Його всемогутністю. І неможливо було не схилитися, бачачи, як сліпим вертався зір, німі говорили, криві почали ходити, прокажені та інші хворі визволялися від своїх недуг за одним словом Спасителя. Тільки книжники і фарисеї, засліплені гордістю, не хотіли визнавати Ісуса Христа Божественною Особою і Месією. А прості люди, майже всі, побожно шанували Христа, вихваляючи його і дякуючи Йому за ласку й добро, яке він робив людям.

Коли Ісус прийшов у Гадаринський край і зустрів двох біснуватих, злі духи закричали їхніми устами: „Що нам і тобі, Сину Божий?” (Мт. 8, 29). Так вони казали, ніби не підлягали силі Божій. Насправді через саму присутність Христа вони відчували загрозу для своєї влади. Але трохи згодом, відчуваючи нестерпну муку від присутності Ісуса Христа і його Божественної сили, вони вже принижено починають просити дозволу ввійти в стадо свиней, яке паслося неподалік і потім кинулося з кручі в море і втопилося.

Однак оздоровлення Ісусом двох біснуватих викликало незадоволення у мешканців тої місцевості і вони попросили Ісуса покинути їхні околиці.

Сьогоднішня євангельська розповідь черговий раз пригадує нам про важливість віри у житті християнина. Як медаль має дві сторони, так і віра людини приносить позитивні, або негативні плоди, як показує історія гадаринських біснуватих.

Сильна віра дає людині можливість відчувати присутність Христа у житті, і вже від цієї думки, що Бог є зі мною, злі сили відступають від нас.

Ознаками правдивої віри є не тільки визнати існування Бога і його риси, тобто сказати: Бог існує, Він є всемогутній, люблячий, добрий, милосердний. Людина слабкої віри каже: Бог існує, а людина сильної віри каже: Бог мене любить. Щоб людина отримала плоди своєї віри у ці риси Бога у своєму житті, має її щоденно застосовувати в особистій молитві, участю у Богослужіннях, приймаючи Святі Тайни, виконуючи заповіді. Це є важливий практичний спосіб відчути силу своєї віри і побачити її плоди.

Брак такого життєвого прояву віри, перевіреної, випробуваної і утвердженої власним духовним життям, приносить особі негативні плоди: людині бракує пізнання Бога і його ознак, втрачається відчуття присутності Бога у житті, Божої опіки, ослаблюється надія і довір’я Богові, і тоді злі сили поволі втягають людину у гріх і вона легко віддаляється від Бога, а навіть проганяє Бога зі свого життя своїми гріхами.

Одного разу жінка прийшла до храму і просила священика висповідати вдома її вмираючого батька. Поки священик приготувався, жінка каже: „Телефонували з дому, що батько щойно помер”. Чоловік помер, проживши останні роки без Святої Сповіді.

В наш час люди, хоч і є хрещені, але ведуть себе, як погани, без зовнішніх знаків не можуть повірити у всемогутність Бога.

Одна жінка прийшла до священика i сказала: «Не буду більше подавати картки за здоров’я свого хворого чоловіка». «Чому?» - здивувався священик. «Бо ви не зачитали його імені під час Служби Божої», - відповіла жінка. «Можливо, ваша картка десь загубилась, а можливо випадково її не прочитав. Але хіба це має значення? Xi6a Господь не знає потреб вашого чоловіка?» - запитав священик. «Так, знає» - відповіла жінка. «A xiбa він не знає, що ви пожертвували за його здоров’я i не допоможе йому без зайвих нагадувань?» - знову запитав священик. «Звичайно, отче». - відповіла жінка. «То xi6a має значення, була зачитана картка, чи нi? Головне, що ви склали жертву за здоров’я свого чоловіка i щоби ця жертва була прийнята Богом», - пояснив священик. «Так, але хочу чути ім’я свого чоловіка, тоді впевнена, що Господь почув моє прохання», - настояла жінка.

На жаль, подібних людей, що хочуть матеріальних чинників для ствердження віри, досить багато. Вони вірять у всемогутність i всюди присутність Бога, але одночасно хочуть матеріального підтвердження цього. До таких людей хочеться звернутися словами апостола Томи: „Як не побачу на його руках ран від цвяхів…, не повірю” (Ів. 20, 25).

Один священик так охарактеризував сучасних християн і поділив їх згідно їхнього рівня віри на кілька категорій: прихожани - котрі систематично приходять до храму на молитву, богослужіння і користають зі Святих Тайн; захожани – заходять до храму помолитися, але участі у богослужіннях не беруть; привожани – котрих приводять силою до храму, бо так сказав тато, так сказала мама; пасхальники – котрі приходять до храму на Пасху і Різдво; свічконосці – які вважають, що головне таїнство в Церкві, це запалити і поставити свічку за живих чи померлих, і все; письменники – приносять до храму карточку на молитву і хай Церква молиться, а в молитві участі не беруть; приносні – яких приносять, щоб охрестити і більше у храмі не бувають; виносні – тих, що виносять і на цвинтарі хоронять.

Подія в околицях Герасину, оздоровлення двох біснуватих і незадоволення його мешканців поведінкою Ісуса, ще раз переконує нас про важливість віри у житті людини, зокрема її практикування, застосування через молитву і Святі Тайни, виконання Божих заповідей. Хто справді живе вірою, Божими заповідями, той отримує її конкретні плоди: відчуває Божу присутність і Божу поміч у житті, Божий захист від різного впливу злих сил.

Тож проживаймо з Христом, взиваймо Його на допомогу і вірмо, що Він завжди буде з нами в годинах радості і смутку! Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист