Неділя 6-та по Зісланні Святого Духа

---

Мт. 9, 1-8
Тут деякі із книжників заговорили між собою: „Він хулить”

Провідники вибраного народу, учителі закону Мойсея, запалені ревністю до букви закону і засліплені заздрістю, так ненавиділи Ісуса Христа, що пильно слідкували за кожним його кроком, за кожним його словом, щоб могти Його на чомусь зловити і пришвидшити Його згубу.

Коли, отже, злобні книжники, як нам оповідає нинішнє Євангеліє, почули слова Христові, сказані до розслабленого чоловіка: „Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються”, зараз же подумали собі: „Він хулить”, бо відпускає гріхи людям, а тим самим приписує собі владу Божу. Вони наважилися критикувати і осуджувати поведінку Спасителя. Була то найбільша зневага, яку могли ці злобні люди видумати проти Ісуса Христа, бо хулу на Бога закон Мойсея вважав за найбільше беззаконня, що заслуговує на кару смерті (Пор. Лев. 24.16). Тієї зневаги Ісус Христос не міг стерпіти, і як всевидючий Бог, знаючи злобні думки фарисеїв, зараз же їх скартав: „Чого лукаве думаєте в серцях ваших?” (Мт. 9, 5).

Хоч від часів Ісуса Христа минуло 2000 років, однак люди продовжують ображати Бога думками і словами. Якщо б Христос сьогодні став між нами, о, як би строго скартав ті численні богохульства, які сьогодні зустрічаються між християнами. Ми часто чуємо сміх і жарти зі Святих Тайн Христових, зі святих обрядів, зі Слова Божого, зі святих угодників Божих, легковажні взивання найсвятішого імені Божого в присягах та прокльонах, а є й такі нещасні, які в гніві хулять і зневажають Господа Бога. А та хула, в який би спосіб вона не виявлялася, є дуже тяжким гріхом, зверненим проти Найсвятішого Бога. Богохульник є гіршим від злого духа, бо «злі духи, - як каже святий Григорій Назіянський, - дрижать перед іменем Христа Господа, а богохульники не бояться Його зневажати».

Першим проявом хули на Бога, образи Його є критика і осуд його науки і ставлення до нас. Явище осуду Ісуса є і сьогодні. У життєвих труднощах люди схильні, наважуються критикувати, осуджувати Бога, звинувачувати у своїх життєвих проблемах, вважати Його винним у нещасті. Своєю критикою люди ставлять себе вище від Ісуса, свої думки вважають важливішими від Божих, а їхні переконання більш правдиві, ніж Божі.

Найпоширенішою хулою - зневагою, якої християни в наш час допускаються, є те, що вони найсвятіше ім’я Боже надуживають у прокльонах. О, хто сьогодні не проклинає? Проклинають батьки своїх негідних дітей, діти своїх батьків, жінка проклинає свого чоловіка, чоловік жінку, сусід сусіда, господар домашніх тварин. О, дав би милосердний Господь, щоб ті прокльони вже раз і назавжди зникли з-поміж нас! Ті, що проклинають Бога, шкодять не стільки Йому, як самі собі.

Святий Августин наводить багато таких прикладів. Ось деякі з них: „Одна мати вдова, маючи десятеро непослушних дітей, проклинала їх, щоб не мали до смерті спокою. І сталося, що всі діти були вражені сильною пропасницею, і тільки одна дитина оздоровилась біля гробу святого Стефана. Малолітньому синові, який надокучав батькові, бажаючи напитися, батько подав воду з прокльонами, щоб випив з нею злого Духа, і син став одержимим. Інша мати злословила дочці. Щоб її звірина роздерла, і так сповнилося – її загризли вовки”. „Пам’ятаю, - каже цей учитель Церкви, інші тисячі прикладів, але тільки те додам, що Бог виявляє свою строгість і дотримує того, чим грозив через свого пророка, кажучи: „…відплачу за всі їхні беззаконня та за беззаконня їхніх батьків…Я заплачу їм в їхнє лоно”  (Іс. 65, 6).

Люди ображають Господа також, вживаючи в розмові непристойні слова. Такі особи розмовляють з ближніми мовою диявола. Перед цим перестерігав своїх учнів апостол Павло: „Ніяке погане слово нехай не виходить з уст ваших, лише гарне, що може збудувати в потребі і що вийшло б на користь тим, які чують його” (Еф. 4, 29). Хто так чинить, той стає по стороні злого духа, підтримує цього найбільшого, невидимого ворога, окупанта - сатану. А хто співпрацює з сатаною, той не може очікувати благословення і щастя від Бога для себе і для народу.

Ще одним видом образи Бога є засмічення рідної мови іншомовними словами. Чужі слова в рідній мові. також підтримка ворога. Якщо мова і її чистота не є чимось важливим у житті, то чому ж тоді російські царі гонили просвітителів українського народу: Шевченка, Франка, Лесю Українку, Стуса, Чорновола і інших. Свій біль про нелегку долю української мови Тарас Шевченко оплакував такими словами:

Ну, що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється, ожива, Як їх почує!..

Мова, це не тільки набір слів чи звуків, це Божий дар і скарбниця духовних цінностей даного народу. Тому в українській мові немає таких слів, як: прошлого місяця, тіпа, нравиться, кльово, прикольно, обіда, нагрузка, і інших. Українці кажуть: минулого місяця, або місяць тому, тобто, неначе, подобається, чудово, прекрасно, смішно, образа, навантаження, і т.д. Хто легковажно, байдуже ставиться до чистоти рідної мови, той зневажає цей цінний Божий дар і цим також ображає Господа Бога.

Наведені вище види образи Бога людиною нагадують, що у нашому житті є два вороги: зовнішній агресор – інший народ, сусідня держава, і внутрішній агресор – злий дух, який діє під видом непристойних слів, прокльонів, корупції, чужих слів у рідній мові. Люди, які критикують, осуджують Бога, виявляють незадоволення щодо його науки і ставлення до нас, такою поведінкою висміюють його святість і божество.

Тому, дорогі мої, нехай сьогоднішня наука викличе у наших серцях повагу до Божого імені. Відкиньмо зі свого життя гнів, ненависть, злобу, сороміцькі розмови, бо псалмоспівець говорить до нас такими словами: „Хвали, душе моя, Господа і не забувай за всі великі Його дари” (Пс.103). Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист