Неділя 13-та по Зісланні Святого Духа


Мт. 21, 33-42
… ходімо, вб’ємо його й візьмемо собі його спадщину.

Роздуми над уривком сьогоднішнього Євангелія хочу розпочати із запитання: чи може людина вбити Бога? На перший погляд здається, що це неможливе, бо Бог всемогутній, досконалий, непереможний, недосяжний. Однак, як показує життя Ісуса - його страждання і духовне життя християн, людина може вбити Бога у своїй душі тяжким гріхами: невірою в Бога, коли не визнає або заперечує існування Бога, байдужістю і лінивством щодо спасіння своєї душі, образою ближніх, спонукою інших до гріха, коли усуває Бога зі свого життя через гордість і самолюбство, щоб мати достаток і могти без перешкод здійснювати свої бажання. 

Людина вбиває Бога, коли відкидає заповіді, не допускає Боже Слово, ласку і любов до своєї душі, замикає перед Ним своє серце; своєю невдячністю, коли забуває, що все в житті є даром Божим, а не власним добром чи здобутком. Людина, яка вбиває Бога гріхом, відкидаючи його любов, втрачає правдиве життя і щастя земне і вічне. 

Вбивство може бути не тільки фізичне, а й духовне. Ми вбиваємо духовно ближніх через брак поваги, пошани, любові до них; гострі і недоречні, двозначні жарти; насмішки з ближніх, через певні їх недоліки, вади тіла, помилки; безпідставною критикою; скриту користь, зловживання їх добротою, коли думаємо тільки про власне добро, а забуваємо про добро, здоров’я інших. Такою поведінкою ми вбиваємо Бога в наших ближніх. Вбиваючи в них можливість, надію на поправу, ми вбиваємо Божу любов в їхній душі згідно слів Христа: „Усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили” (Мт. 25, 40). 

Ми вбиваємо Бога в людині, применшуючи її вартість, коли вона не може приносити користі іншим своєю працею, чи помилилася в чомусь, кажучи: ти нічого не вартий, він до нічого не надається. Ще одним проявом духовного вбивства є психологічний шантаж, коли поведінка особи не відповідає стандартам сучасного життя: людським звичаям, брак становища, вживання нової техніки, моди. 

Моральна кривда набагато більша, ніж фізична, глибше ранить і завдає більший біль, ніж біль фізичний. Зранена особа може не показати цього назовні, але цей внутрішній біль вона буде відчувати довго. Ісус дуже гостро і критично оцінив поведінку тих, хто спонукає інших до гріха, віддаляє їх від Бога: „Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять! А хто спокусить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утоплений у глибині моря” (Мт. 18, 6-7).

Коли воїни питалися Івана Христителя про покаяння, він казав: „Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашою платнею” (Лк. 3, 14). 

Проблема сучасного світу у тому, що розуміння людини зведено до рівня матеріальної речі, цінність і гідність людини визначається її життєвим становищем, можливостями, користю від її життя і праці. Людину цінують згідно того, що вона може зробити. Якщо хтось не приносить матеріальної користі, таку особу перестають цінувати, поважати, контактувати з нею, на неї не звертають уваги. Таке ставлення до ближніх викликає в них почуття, що їх використали, а потім викинули на смітник суспільства, як непридатних. 

Людська невдячність будується на тому, що людина, в принципі не заперечує Бога, але все ж таки власне життя намагається будувати без Бога. Вона бажає упорядковувати своє життя так, як того хоче вона, але не так, як упорядкував Бог. 

Ось до прикладу. Одна дівчина, дуже добра в очах людей залишалася незаміжньою. Вона цим станом була дуже пригнічена і не бажала з цим миритися. Бажала конечно вийти заміж навіть за вдівця. Так і Бог дав - вийшла за вдівця, у якого був син. Жили добре, появився спільний син. І знову вона зажурилась, бо бракувало багатства, тож почала настоювати, щоб чоловік поїхав на заробітки. І то Бог дав - чоловік поїхав до Англії, висилав гроші. Знову вона журиться, як позбутися нерідного сина. Задумала і його туди ж відправити, приготувала йому смачний обід на дорогу, вклавши туди отруту. Думала, що поївши в дорозі, він отруїться і ніхто не взнає від чого він помер.

Нерідний син по дорозі зустрів молодшого брата, який прийшов його відпровадити. По-братськи він поділився з ним обідом, не знаючи, що там смерть. Брат помирає. Сталася страшна трагедія - помирає рідний син від рук матері. Мати від страшного горя важко захворіла. Ось до чого привело незадоволення і незгода з Божими планами.

Народна мудрість каже: „Важливо не те, що ти маєш, а ким ти є”, а світ застосовує цю мудрість навпаки: що ти маєш, на стільки ти цінний. Людина має цінність і гідність сама в собі, незалежно від матеріальних речей – що вона має, що вона робить, чи має руки і ноги, чи ні, бо має в собі образ Бога і безсмертну душу. 

Тому, доки ще не пізно, звернімось щирим серцем до Господа з покаянням, станьмо на шлях виконання заповідей Божих і маймо надію, що виявимось гідними трудівниками Божого винограднику тут, на землі, і спадкоємцями Небесного Царства у вічності! Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист