Неділя 14-та по Зісланні Святого Духа


Мт. 22, 1-14. 
Як ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі

Ту чи іншу подію у житті, її атмосферу люди підкреслюють відповідним стилем одягу. Крім видимого одягу для тіла людина має ще одяг душі – Божої ласки і любові. 

Що ж Ісус хотів сказати словами притчі про весільну гостину і чого навчити нас? Притчею про весільну гостину Ісус Христос вказує на дві важливі речі духовного життя: велику Божу доброту і милосердя, а також Його справедливість. Бог любить і турбується про кожного, всім дає ласки і можливості бути щасливими, для всіх є відкрита дорога до Нього – джерела щастя. Кожен, хто хоче, може прийти до Нього і отримати дари, щоб збудувати щасливе життя. 

З другої сторони притча показує, що Божі дари, життя і щастя з Богом не приходять самі, їх не дають просто так. Господь запрошує всіх до себе, щоб вчинити щасливими, але людина зі своєї сторони повинна виконати певні мінімальні умови, щоб жити з Богом – сумлінно виконати всі християнські обов’язки. Христос критично оцінив становище чоловіка, котрий прийшов на весілля без відповідної одежі, кажучи: „Як ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі”, або іншими словами: „Як ти захотів бути зі мною, коли невідповідально поставився до мого запрошення і не придбав весільний одяг ласки, віри і любові”. Ці слова нагадують нам, що Бог є милосердний, але також і справедливий у своїй любові. 

Що ж Ісус мав на увазі, коли говорив про весільну одежу. Невесільна одежа, це душа, забруднена пристрастями, гордістю, брехнею, захланністю, підлістю, нещирістю. Весільна одежа, це дар чистоти розуму, серця і душі, ласки, невинності, покути, радості, терпеливості, покори, лагідності, милосердя, якими наповнена душа. 

Через Божу ласку ми скидаємо з себе образ старого чоловіка, і зодягаємося в нового, в Христа, стараємося бути подібними до Нього своїми думками і вчинками. Під дією Божої ласки наступає радикальна переміна думок, почувань і поведінки: „Вам треба позбутися, за вашим попереднім життям, старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті, а відновитися духом вашого ума, і одягнутись у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди” (Еф. 4, 22-24). „Ви з себе скинули стару людину з її ділами, і одягнулися в нову, що відновлюється до досконалого спізнання, відповідно до образу свого Творця” (Кол. 3, 9-10). 

Існує два способи, якими ми можемо отримати цю весільну одіж, необхідну для нашого спасіння. Першу весільну одежу Христос дає нам у Тайні Хрещення, а пізніше ми очищаємо її у святій сповіді, коли забрудниться гріхами. Хрещення чинить нас учасниками Церкви Христової і дає нам першу можливість участи у весільній гостині, в радості Царства Небесного. 

Присутність на весільній гостині чоловіка без весільної одежі, це значить, що до Церкви належать праведні й грішники; назовні вони всі однакові, та в душі – грішники, що живуть без Божої ласки, не мають правдивої віри, доброго наміру в ділах, хоч на вигляд ніби без закиду. Для спасіння замало бути охрещеним і ходити до церкви. Потрібно вірно виконувати всі заповіді, духовне життя треба наповнити духом живої віри і щирої любові до Бога. 

У Франції помер дуже багатий чоловік. Він не мав близьких родичів. І всім було цікаво, хто ж успадкує його мільйони? Покійний залишив два заповіти. Один потрібно було відкрити відразу після його смерті, а інший - аж після похорону. В першому заповіті було написано: „Я хочу, щоб мене похоронили у четвертій годині зранку”. Це дивне бажання було виконано. Коли хоронили чоловіка, за його домовиною йшло лише п’ятеро людей. Після похорону відкрили другий заповіт і там було написано: „Бажаю, щоб все моє майно розділили порівну між тими, хто був присутній на моєму похороні”. Тільки цим правдивим п’ятьом друзям пощастило! 

Як розповідає сьогоднішня притча, Бог кличе всіх до життя вічного, дає можливості спасіння. Вибір залежить від людини, від її віри. Віра має приносити людині ласку, зміцнювати духа, проявлятися у вчинках любові і милосердя, знаходити застосування у житті, як видимий знак виконання заповідей: „Ти маєш віру, а я маю діла. Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру” (Як. 2, 18) – каже святий Яків. Деякі християни виправдовують себе і кажуть: я вірую в Бога в серці, я в душі помолюся і перепрошу Бога, тому не мушу ходити до церкви, до сповіді, а апостол Яків відповідає: „Віра без діл є мертва. Ти віруєш, що Бог один? - Добре робиш. І біси вірують, та тремтять”. (Як. 2, 19) 

Тому частіше запитуймо самі себе: чи є в нас жива віра в Христа, чи ми бажаємо бути з Христом завжди? Благаймо Господа, щоб Євангельські притчі частіше торкались струн нашої душі і нашого серця. Щоб вони змушували нас глибоко задуматись над правдивим змістом нашого життя, особливо у сьогоднішні дні, коли так багато між людьми духовної байдужості, ліні до справ Божих. Поспішаймо на Божу гостину, яку Він робить для нас у Службі Божій, щоб бути не тільки покликаними, але також і вибраними до неба! Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист