Неділя 16-та по Зісланні Святого Духа


Мт 25,14-30

Лукавий слуго і лінивий


Сьогоднішня Євангельська притча про таланти належить до тих останніх наук, які Ісус Христос проголосив своїм апостолам у день перед своїм ув’язненням в Оливному городі.

 

Роздумуючи над притчею про таланти, не важко здогадатися, що цим багатим царем є ніхто інший, як сам Христос. І саме Йому належиться Царство, з якого Він прийшов. Після своєї смерті, повертаючись до Отця, Господь роздав кожному з нас відповідно до наших здібностей, свої Божі ласки, а коли прийде вдруге, то зажадає рахунку і запитає, як ми використали Божі дари-таланти.

 

Притчу про таланти Ісус розповів апостолам перед своїм ув’язненням і засудженням на смерть. Нею Він підсумував свою земну діяльність. Ісус Христос прийшов на землю, щоб об’явити нам любов Отця, і тою любов’ю на хресті визволити людей з неволі гріха до життя вічного. Однак багато людей, наповнені самолюбством, не прийняли Христа, відкинули Божу любов і спасіння.

 

Слово талант має широке і глибоке символічне значення. Воно означає різні Божі дари:

- духовні дари, любов, здоров’я, життя, час, можливості навернення.

- втратити талант – не використати нагоди до любові, навернення.

 

Талант – це не тільки дар, а й вміння ним послуговуватися. Бог дає нам не тільки дари, а й можливості користати з них. Христос каже: „передав їм своє майно, …кожному за його здібністю”. Для Господа не важливо скільки талантів одержав Його слуга, а важливо те, яких зусиль він приклав до того, щоби виконати усе, чого вимагає від нього Бог.

 

Таланти в сьогоднішній притчі не є дарами чи добром, котре треба розмножити, а означають оливу з попереднього уривку про десять дів, котрою є любов до убогих з наступного уривку про страшний суд. Талант є любов’ю Отця до мене, котра повинна „подвоїтися”, дати відповідь на неї у вигляді моєї любові до ближніх. Моя відповідь на ту любов чинить мене сином Отця. Христос запрошує нас чинити ближнім те, що Він найперше зробив нам на землі. Якщо талант є даром любові, яку ми отримали, то наша любов до Нього, виражена у ставленні до убогих, є тим талантом, який ми маємо подвоювати. Тільки тоді ми стаємо подібні до Нього і як діти Божі зможемо стати учасниками слави нашого Отця в небі.

 

Примножити таланти, означає теж виявити свою вірність Богові, надію на Нього. Хто не подвоїть свого таланту – любові до Бога в особі ближніх, той її втратить і разом з нею втратить життя вічне, бо вічність, це атмосфера постійної і невичерпної Божої любові для тих, хто буде з Богом. Саме любов є основою спасіння і життя вічного.

 

Талантом любові, який ми отримали від Отця, є наша безсмертна душа, як найкращий твір Його любові. Хто не наповнить своєї душі любов’ю у земному житті, той не зможе спастися і втратить життя вічне.

 

Причиною змарнування таланту третім слугою є неправильний образ Бога. Якщо ми уявляємо собі Його, як злого і немилосердного володаря, тоді нашим ставленням до Нього не буде любов, а страх і лінивство. Коли ми зустрічаємо у нашому щоденному житті неправду, жорстокість, несправедливість, у нас складається враження, що Бог забув про нас, позбавив світ своєї опіки. Тоді людське серце холоне до добрих діл, боротьби зі злом, бо не бачить надії на поправу життя.

 

Третій слуга, здаючи звіт за отриманий талант, осуджує пана, що він жорстокий і самолюбний чоловік. Подібно людина осуджує Бога за своє нещасливе життя: ти дав мені життя, а не дав мені щастя. Лінивий слуга був покараний не тільки за те, що закопав талант і нічого не придбав, але й за те, що не хотів визнати своїх легковажних вчинків – покаятися, не бажав визнати, що він зробив зле.

 

Щоб краще зрозуміти значення і науку притчі про таланти, її варто поєднати з наукою Ісуса про страшний суд. Притча про таланти тісно пов’язана з наукою про страшний суд, яка іде зразу після цієї притчі. Учасники суду виправдовують, захищають себе словами: „Коли ми бачили тебе голодним”. Багато християн вважають, що для спасіння достатньо молитися, ходити до церкви, час від часу сповідатися і причащатися. Але вони не звертають достатньо уваги на якість свого духовного життя: дух любові і виконання всіх заповідей у щоденному житті. Їхня поведінка є подібна до третього слуги. Таких осіб також може чекати строгий осуд Христа. Слова Ісуса Христа „Я голодував, мав спрагу і т.д” можна продовжити наступними словами: „Ви приходили до Мене у храмі, у сповіді, причастю, Я давав вам можливості поправи, та ви їх не використали, не жили за заповідями – служили і поклонялися ідолам(ворожбі, забобонам, багатству); служили самолюбству, бо дбали більше про добро тіла, ніж добро душі; віддавали перевагу людській славі, бо прислухалися до думок людей, ніж волі Бога, більше надіялися на себе, ніж на Бога”.

 

Один побожний пустельник робив розважання про Суд перед Богом. Серед ночі йому приснився дивний сон. Він бачив Ісуса як Суддю, оточеного ангелами, перед Яким стояла вага. Кожен, хто помер на землі, з’являвся перед Божественним Суддею з двома клуночками. Один клуночок мав зібрані добрі вчинки, а другий — гріхи. Ангели кидали ці клунки на вагу. Якщо клунок добрих вчинків був важчий, померлого Ісус приймав до Себе, а якщо клунок гріхів був важчий, Господь суворо осуджував його власника. Між іншими прийшла одна жінка, що мала дуже великий клунок добрих справ, а лише маленький клунок гріхів. Коли ж ангели поклали обидва ці клунки на терези, малий клунок був набагато важчий, бо як виявилось, великий клунок був усередині порожній. Виявилось, що ця жінка зробила багато добрих вчинків лише для людської похвали. Тому застерігає нас Ісус Христос: „Вважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих вчинків перед людьми, які бачили б вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі (Мт. 6, 1).

 

Господь Бог кожному з нас дарує свою любов у різних дарах і можливостях допомагати ближнім, а що я роблю з нею? Чи не затримує її тільки для себе, чи інші люди можуть відчути її у мені і користати з неї? Притча про таланти показує, що спасіння здобувається даруванням любові ближнім, яка потім ще більше наповнює нас самих. Брак любові у світі може викликати у нас страх і лінивство до добрих діл. Але це чисто людський підхід до життя. Апостол Павло навчає: „В ревності не будьте ліниві, духом горіть, Господеві служіть; веселі в надії, в горі терпеливі, в молитві витривалі; святим у потребах помагайте і дбайте про гостинність” (Рм. 12, 11). „Брати, будьте тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд ваш у Господі не марний” (1 Кор. 15, 58). Амінь.


о. Михайло Чижович, редемпторист