М'ясопусна неділя


Мт. 25, 31-46.

Я голодував, і ви дали мені їсти

 

У розважаннях Євангелій попередніх неділь ми пізнали, що основним завданням Великого Посту є наше духовне очищення, оздоровлення душі з гріхів молитвою і покаянням. Його плодом є зустріч з Христом, віднова зв’язку віри і любові, духовної єдності, щоб пізніше могти розпізнати і зустріти Його воскреслого, який єднає нас зі щасливою вічністю. Все має бути направлене на обнову духа – зв’язку з Богом через ближніх. Поміччю у цьому є діла віри і любові, які безпосередньо ведуть нас до Христа, а в Нім до життя вічного.


Основною думкою Євангелія цієї неділі є добрі вчинки у житті християнина, а не Божі кари. Всю увагу Ісус зосереджує на добрих вчинках. Майже у кожному реченні своєї науки Христос говорить про добрі вчинки людини, чи їхній брак. Такими думками сьогоднішнього Євангелія Свята Церква хоче не застрашити і налякати нас, а застерегти і попередити, щоб ми не грішили, не були недбалі і байдужі до Божих заповідей, до добрих вчинків, та ще більше, як колись, працювали над поправою свого життя і через добрі діла збирали собі заслуги в небі. Бо брак добрих вчинків у житті принесе людині терпіння у вічності і позбавить цим щастя з Богом. Добрі вчинки свідчать про рівень і силу моїх стосунків з Богом, про певність спасіння, готовність перейти до життя вічного.


Апостол Яків у своєму посланні до перших християн багато уваги приділяє вірі у духовному житті, поєднаній з добрими вчинками. Він пише так: „Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва (у собі)” (Як. 2, 26). Коли віра християнина не провадить його до Бога, до зєднання з Ним, то не має жодної користі. Злі духи також вірять в існування Бога, але не люблять Його.


Говорячи про добрі вчинки, Ісус перераховує основні людські потреби: їжа, напій, одяг, житло, подорож, хвороба, як нагоду проявити любов – отримати і дарувати любов ближнім і цим здобути собі ласку спасіння. Апостол Яків виразно пояснює, що самим словом не задовольниш потреби людини, для цього потрібні конкретні вчинки. Словом ми не нагодуємо голодного, не одягнемо бідного. „Яка користь, мої брати, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може його спасти віра? Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, і хто-небудь з вас до них скаже: „Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь”, і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе?” (Як. 2, 14-16).


Ми хочемо у житті конкретних проявів добра, любові, а не лише добрих слів чи обіцянок: роботи, відповідної зарплати, житла, якісних ліків і т.д. Очікуємо добра для себе від ближніх, а інші також у відповідь очікують добра від мене. А яке добро я несу іншим людям своїми вчинками? Добро не виникає само з себе, а випливає з нашої душі і проявляється у конкретних вчинках, а його коріння є у нашій душі: це любов, милосердя, прощення, правда, справедливість, співчуття і інше.


Добрі вчинки, це наші вірні друзі, котрі є завжди поряд з нами і готові нам допомогти, на яких ми можемо покластися у будь-який момент. Святий Варлаам ось як говорить про вартість добрих діл: „Добрі справи приготовляють людину на страшний суд”. І як приклад наводить таке оповідання. Один чоловік мав трьох приятелів. На двох перших в хвилинах поганого настрою, втрати роботи, фінансової кризи, судової справи та в подібних складних життєвих ситуаціях і обставинах покладав великі сподівання. Від третього натомість небагато очікував. Одного дня в цього чоловіка був поганий настрій, бо втратив місце праці, зайшов у грошові борги, більше того, на нього було відкрито судову справу. Тоді він звертається до своїх друзів.


Перший товариш позичив трохи грошей і одяг, але не пішов з ним. Другий приятель тільки певний короткий час пробував піднести його на дусі, але остаточно і до кінця не допоміг в судовій справі. Третій, на котрого найменше надіявся цей чоловік, пішов з ним до суду, ревно боронив його перед суддею і виправдав його перед ним.


Перший приятель – це багатство, другий приятель – це близькі і рідні, але невіруючі, третій приятель – це добрі вчинки, які ідуть з нами на Божий суд і оправдовують нас для життя вічного.


Ментальність – погляд на життя сучасних людей називають ерою споживання. Люди хочуть отримувати, нагромаджувати, споживати різні речі, але самі не хочуть творити, дарувати добро іншим. Таким чином ми наповнюємо світ духом самолюбства, власної користі, вигоди, власного „я”, а не спільного добра. А хто ж тоді має творити те добро, дарувати його у житті, родині, суспільстві, якщо всі будуть тільки отримувати?


Якось зустрілися дві приятельки. Марія запитує Ольгу про те, чи вона дзвонила до своєї подруги Анни, мама котрої померла декілька днів раніше. „А чого б я мала до неї телефонувати”, - відповіла з поривом Ольга. „Анна спалила себе, вона збанкрутувала, і в наших колах вже ніхто з нею не рахується. Зараз вона для мене ніхто”, - закінчила свою відповідь Ольга.


Проблемою сучасного суспільства є те, що нашими приятелями часто є речі, а не особа Бога і ближнього. Наша любов проявляється у речах, ми даруємо іншим речі, красивий вигляд, але не даруємо самих себе, бо любов до ближніх не випливає з серця. А її немає там, бо там немає Бога, джерела любові, бо лише Він може наповнити нас нею.


Наукою про страшний суд Ісус Христос закликає нас відповідально ставитися до власного добра – сумлінного виконання всіх своїх обов’язків, зокрема освячення і спасіння душі, тим самим дбати також про добро ближніх. Тоді ми зможемо впевнено застосувати до себе слова Христа: „Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу” (Мт. 25, 34). Амінь.

 

 о. Михайло Чижович, редемпторист