Служіння і обов’язки Миколая Чарнецького у Львівській віце-провінції Згромадження Найсвятішого Ізбавителя


Незважаючи на те, що особа владики Миколая Чарнецького досить відома в нашому греко-католицькому середовищі, однак більшою мірою всі знають його як святця-чудотворця, не заглиблюючись у його життя. І не дивно, адже досі мало доступних публікацій про його життєпис чи нових наукових досліджень. Мало відомо про його єпископську діяльність, а ще менше про монастирське життя у спільноті редемтпористів. 
Дана доповідь базується на споминах братів Бахталовських, які були не просто сучасниками М. Чарнецького, але також його співбратами. Та більш ціннішими матеріалами звичайно є архівні матеріали, зокрема хроніки монастирів, які в першу чергу і заслуговують на те, щоб бути першоджерелами в дослідженні.
У своїй доповіді хочу розглянути діяльність Миколая Чарнецького як ченця Львівської віце-провінції Згромадження Найсвятішого Ізбавителя. Часовий простір теми  чітко окреслений датами (вступ до монастиря у серпні 1919 року – єпископська хіротонія 8 лютого 1931 року), однак у певних пунктах дозволю собі їх дещо розширити. Це стосуватиметься його викладацької діяльності та єпископського служіння для редемптористів.

1. Вступ та підставова формація
«В серпні 1919 року третій священик з Станіславської єпархії, Миколай Чарнецький, вступив. Впродовж 10 років професор богослов’я і духовний провідник в Станіславській семінарії був. Богословські студії в Римі впродовж 4,5 років здобував і отримав ступінь доктора богослов’я»1. Так про вступ до монастиря в Уневі майбутнього владики записали у хроніці новіціяту хористів2. Кандидатура отця Миколая була мінімальною, бо ще до свята Успення Пресвятої Богородиці (28 серпня) він переїхав до монастиря у Збоїсках, щоб зробити 15-денні реколекції перед облечинами3
У понеділок, 15 вересня 1919 року, відбулися перші облечини у каплиці нового монастиря у Збоїсках. Обряд облечин провів настоятель о. Йосиф Схрейверс. Однак учителем монашого життя був о. Ектор Кінцінгер4. У редемптористів новіціят триває один рік. За цей час новик має пізнати Згромадження, його стиль життя і дух служіння, а також чи він надається до такого стилю життя5. Для о. Чарнецького, який був «учителем в Ізраїлі», тяжко було народитись наново, однак це стається6. 16 вересня 1920 року о. Микола Чарнецький складає перші монаші обіти на три роки на руки свого магістра. 
На цьому підставова формація не завершилась, адже до вічних обітів треба ще чекати як мінімум три роки. Це мав би бути час навчання та мінімального задіяння до різного душпастирського служіння, час самоутвердження в покликанні та пильного приглядання управи Згромадження. Проте у даному випадку цей час був простою формальністю до виконання. Адже, як зазначив Р. Бахталовський, «отець Чарнецький закінчив свій новіціят і період свого формування – виховання місіонаря-редемпториста»7. Ці три роки (16 вересня 1920–16 вересня 1923) були часом різного служіння о. Чарнецького, про що йтиметься далі. 16 вересня 1923 року в монастирі у Збоїсках він складе вічні обіти чистоти, убожества і послуху, а також (за давньою традицією Згромадження) обіт і присягу витривання8.

2. Редемпторист-місіонар
Згідно із конституціями Згромадження кожний редемпторист є місіонарем, не залежно від того, яке служіння він несе в монастирі. Хоча ми звикли називати місіонарем того, хто проповідує так звані народні місії або служить на місійних теренах. Служіння Миколая Чарнецького як редемпториста-місіонаря слід розглядати у цих трьох аспектах.
Протягом життя у Згромадженні редемптористів Миколай Чарнецький виконував різне служіння, хоча до часу своєї хіротонії (8 лютого 1931 року) був у Згромадженні не повних 12 років. І в кожному із них він був місіонарем.
2.1. Проповідник
Миколай Чарнецький проповідував не лише у часі богослужінь, але також на реколекціях та місіях. Ось як описав його як проповідника Р. Бахталовський, який знав отця Миколая дуже добре: «Миколай не був красномовцем, не мав ораторського таланту, краще сказати, не вважав корисним попрацювати над технікою слова. Він мав вигляд східного святця. Говорив просто, без усякої пишноти. Кожне слово, що виходило із його уст, було глибоко продумане, пережите серцем. Голос рівномірний, з відтінком доброти і меланхолії. Ніхто ніколи не міг сказати, що «це великий проповідник», його слово не мало тих голосних масових навернень, як слово місіонаря, але в слухачах будилась якась туга за Богом, прагнення до навернення. Вони бачили, що сам святець знайшов Бога, тужить за ним і з любов’ю доброго пастиря хоче вказати їм дорогу до Нього. Таким був о. Миколай на амвоні»9
Незважаючи на те, що новикам було заборонено займатись душпастирською працею, у час свого новіціяту о. Миколаєві доводилось сповідати і проповідувати у монастирській церковці10. Після новіціяту це стало звичною практикою священика-редемтпориста, а згодом і єпископа. 
Під час свого дволітнього перебування у Станиславові (вже як редемпторист) на прохання вл. Хомишина о. Миколай знову почав викладати в семінарії та проводити духовні конференції11. Також проповідництва вимагали деякі служіння, які виконував у монастирських спільнотах о. Микола. Про служіння зазначимо нижче, тут коротко зупинимось на вимозі проповідництва в них. Виконуючи обов’язки соція новіціяту, він мусів раз у тиждень провести для новиків конференцію про Богородицю12. Також, будучи префектом студентів (слід зауважити, що в той час префект студентів – це передусім їхній духівник, а вже опісля адміністратор) та префектом братів, відповідно до правил повинен був проводити для своїх підопічних конференції13
2.2. Реколекціоніст
Виявити себе як проповідника о. Чарнецький міг у часі реколекцій. Р. Бахталовський у своїх спогадах «Апостол з’єдинення наших часів» пише: «Наймилішим заняттям для нього було проведення закритих реколекцій. Як редемтпорист він з великою ревністю й любов’ю шліфував душі в їх індивідуальній досконалості, чи наставляв їх на шлях істини». І далі о. Роман продовжує: «Хоча виховувався під впливом отців єзуїтів, у ведені духовних вправ не торкався їх системи. Відчувалось, що, фактично, як місіонер виростав у школі синів св. Альфонса: канадійського новіціяту, о. Буржуа і його товаришів, а також молодшого бельгійського покоління. Реколекції, велика розсудливість і практичність у розвитку ідей та сердечна чуттєвість»14.
Першими зафіксованими реколекціями, які він провів уже як редемтоприст, були річні реколекції для семінаристів Станиславівської семінарії перед святом Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в 1920 році15. Згодом о. Микола проведе багато інших реколекцій для різних груп, переважно для духовенства та монашества16. Вже будучи єпископом, він також не цуратиметься цієї послуги. На цей час відомо про 30 проведених ним реколекцій17. У 1935 році після закінчення реколекцій для студентів Львівської семінарії ректор о. Йосиф Сліпий дав ось таку характеристику проповідникові: «І думаю, що в сім ювілейнім році я не міг Вам підшукати серед теперішніх умовин, кращого провідника, як Їх Преосвященство Кир Николай Чарнецький, бо се особа небуденної святости, глибокого ума, а при тім так простодушна, для всіх доступна, а для нашої установи найбільш прихильна. Бо щоб вести в нинішних часах та обставинах унійну працю, треба чоловіка, який всеціло віддався Господу Богу. І от таким є Їх Преосвященство!»18.
2.3. Місіонер народних місій
Перша місія, в якій міг брати участь о. Миколай, відбувалась у Збоїсках у парафіяльній церкві св. Димитрія  15 жовтня–9 листопада 1920 року19. Однак немає жодного підтвердження цьому. Відомо, що невдовзі після своїх обітів о. Миколай був переведений до монастиря у Станиславів. А обіти, як відомо, він склав 16 вересня. 
Єдина поки що згадка про участь отця Миколая у народних місіях зафіксована у хроніці монастиря св. Альфонса. 16–30 квітня 1925 року відбулася місія у с. Пискоровичі Перемиської єпархії (тепер територія Польщі). Цю місію він провів разом із бельгійцем о. Ахілем Бульсом. Однак о. Чарнецький не був весь час на місії, бо з 23 до 25 квітня у Станиславові в семінарії проводив реколекції для 14 семінаристів перед їхніми свяченнями. Опісля повернувся на місію. Як зазначено у хроніці, ця місія мала максимальний успіх20.
Про інші місії за участю Миколая Чарнецького як місіонаря-проповідника даних поки що немає, хоча Степан Бахталовський пише, що «у тому часі оо. Редемптористи проповідували багато місій. О. Николай також переїжджав з ними міста й села Галичини, помагаючи їм у місійній праці»21
1922 року бельгійський протоігумен Каміль Ван ден Стен, окрім позитивної оцінки ченця Чарнецького, додав таке: «Він добре буде проповідувати священикам, монахам і монахиням, але він не має апостольського таланту, щоб стати місіонером»22.
1933 року в Тернополі редемптористи організували місію при монастирському храмі Успіння Пресвятої Богородиці. Місія тривали з 25 червня по 7 липня. «Подія, яка повинна була підняти загальне пожвавлення і велич церемоній, був приїзд 1-го липня, Його Преосвященства владики М. Чарнецького, нашого любого єпископа-редемпториста. Цей гідний син Святого Альфонса, у якого настільки велика побожність, просив лише дозволити втілити йому його ревність, бо відтоді, як він повинен був здійснювати функції Апостольського Візитатора, він не мав для цього багато нагод. Тому ми всі бачили як він до останнього дня місії ніс виснажливий тягар сповідника. Вірні не забарились скористатись з його доброти, душпастирського досвіду та самовідданості», – так зазначив у своєму описі цієї місії о. Губерт Колє23. Протягом усієї місії проповідували місіонари, лише в останній день (після походу із хрестом) владика сказав коротку промову .
Вл. Миколай теж брав участь у місії в с. Семаківці (це рідне село Миколая Чарнецького), яка відбулась 1–14 жовтня 1936 року. У хроніці місійних праць спільноти монастиря в Станиславові написано: «Це рідне село вл. Чарнецького, який весь час сповідав»24. Наступного року 5–10 червня у селі відбулась віднова місії. Владика також був присутній, але проповідництво залишив місіонарям – Василію Величковському та Іванові Зятику .
2.4. Місійне служіння на Волині
Напевно, із цих трьох вимірів місійності в особі Миколая Чарнецького найбільше проявився третій – служіння на місійних теренах. «Миколай виконує свої обов’язки в ювенаті. Але серце праведника немов передбачає Божі наміри: воно тужить за широкими просторами Сходу, де почитають Христа в прекрасних обрядах, повних таємниць, смутку за Богом, нескінченної символіки… Миколай має природний потяг до містики, тому й манить його східний обряд»27. Це запис про літо 1924 року. Ще цілих два роки до того часу, коли редемтпористи розпочнуть місійне служіння на Волині, а серце правдивого місіонаря вже рвалось туди. Наприкінці липня 1924 року разом зі своїм співбратом о. Р. Бахталовським о. Микола вирішив провести розвідний похід за «сокальський кордон»28. Мета була зрозуміла: «увійти в контакт із єпископами і духовенством, щоб прокласти дорогу до місій». Хоча, згідно із планом Чарнецького, домовились усім говорити, що їдуть поклонитись місцям, пов’язаним із життям св. Йосафата29. Лише у хроніці монастиря у Збоїсках (яку тоді вів Чарнецький) він чітко записав: «Отці Бахталовський і Чарнецький подорож зробили до Польщі, щоб могли жити наші Отці там, де пам'ять з римської церквою досі жива залишається, як Бог дасть, для святого єднання працювати»30. І лише через два роки редемптористи заснували спільноту на Волині (в місті Костопіль).
Про служіння місіонаря Миколая Чарнецького буде мова в іншій доповіді. Однак варто звернути увагу на стиль цього служіння. Праця місіонарів на Волині відрізнялась від того ж місійного служіння в Галичині. Якщо в Галичині місіонарі їхали на більші чи менші давно існуючі парафії і там проповідували реколекції чи місії, то на Волині не було цих парафій. Мало того, більшість населення було православного віроісповідування. Щоправда, в той час на Волині було чимало колоністів із Галичини, однак їх слід було розшукувати. Редемптористи їздили різними селами і містечками, шукали галичан, уділяли їм Святі Таїнства та служили богослужіння. Так утворювались нові унійні спільноти, до яких приєднувались і православні або ж цілою громадою переходили до католицької церкви. Хроніка монастиря в Ковелі засвідчує динаміку такої місійної праці: кожного місяця місіонарі їздили по різних колоніях, де пробували від кілька днів до тижнів31. Окрім цього, українських місіонерів на Волині не дуже сприймала латинська ієрархія та місцева влада. Таке мандрівне місійне служіння о. Миколая тривало від перших днів приїзду до Костополя (23 жовтня 1926 року) і до моменту хіротонії32.

3. Служіння  у формації
Формація у кожній монашій спільноті є настільки важливою, що для неї підбирають найкращих. Миколай Чарнецький майже від самого початку свого служіння як редемпториста був задіяний у формації молодого покоління. 
3.1. Душпастирство покликань
Формація редемтпориста є потрібною ще до вступу до монастиря. Тепер ми називаємо це душпастирством покликання. У той час не призначали окремої особи в монастирі, яка б займалась цим душпастирством. Однак у житті бл. Миколая це можна простежити ще навіть до його вступу до монастиря. «Пригадую собі, як одного дня [це було весною 1918 року. – Р. П.] загостили до нашої семінарії в Станіславові два незнайомі монахи. Їх запрошено на спільний обід з професорами та питомцями. Питаюсь о. Чарнецького: Що то за священики? Це редемптористи: о. Схрейверс і о. Йосиф Бала, - була відповідь. А пощо вони прийшли? – питаюсь далі. Вони прийшли по Вас, - жартівливо відповідає о. Чарнецький. Жарт жартом, але це жарт припав мені до серця, бо від того моменту я постановив вступити до Згромадження редемтпористів»33. Також у 1918–1919 роках стараннями духівника семінарії у Станиславові до редемтпористів вступило троє студентів34.
У 1920–1922 роках, під час перебування у Станиславові, о. Чарнецький, крім викладів у семінарії, також давав духовні науки, чим побудив ще одне покликання до редемптористів – Микола Коп´яківський35.
Та найбільше над покликаними блаженний Миколай працював тоді, коли був учителем у ювенаті (1922–1925). Ювенат, як школа-інтернат, був заснований саме із цією метою – дати добру середню освіту та виховання, щоб випускники, котрі зголосяться до монастиря, могли після новіціяту продовжити навчання у семінарії. Р. Бахталовський, який в той час також був викладачам в ювенаті, стверджує, що «різні вчителі могли усміхатись з вигляду й результату урока [М. Чарнецького. – Р. П.], та власне ці уроки вносили вагомий вклад у виховання та духовності в ювенаті»36. Чарнецький також був одним із сповідників ювеністів, «не єдиним, але по суті найважливішим»37. У 1928 році був перший випуск ювенату, сім із них вступили до монастиря; у 1929 р. із шести тих, які вступили до монастиря, п’ять ювеністів; в 1930 році із двох  – два ювеністи; у 1931 році із п’яти – п’ять ювеністів38. Усі вони були учнями і каяниками Миколая Чарнецького. 
3.2. Соцій в новіціяті
Для виховання молодого покоління редемптористів призначають головного вчителя, якого називають магістром, та його помічника – соція. На початках редемптористи у Галичині не могли похвалитись кількістю персонального стану, та все ж пріоритетом завжди була формація. 
З 2 по 30 липня 1922 року відбувалась перша провінційна візитація галицьких редемтпористів, у часі якої бельгійський протоігумен Каміль Ван ден Стен вирішив, що новіціят слід розділити на два: окремо хористи, окремо брати39. І відповідно призначити до кожного новіціяту форматорів40. Однак це рішення набуде чинності лише на початку листопада. У час цієї візитації о. Миколая відкликають із Станисловова до монастиря у с. Збоїска, а наступного місяця призначають соцієм новіціяту41 (як помічника для магістра о. Йосифа Схрейверса). На час призначення в новіціяті було 10 новиків, для яких соцій мав давати багато конференцій. Того ж 1922 року (3 листопада) новіціят був поділений, о. Чарнецький залишився соцієм, але лише для новиків-хористів. Рівно через рік (3 листопада 1923 року) магістер Річард Костенобель разом із новиками поселились у новому монастирі в с. Голоско Велике, а соцій, оскільки одночасно був також учителем у ювенаті, залишився мешкати у Збоїсках. Між монастирями була невелика відстань (всього 2,5 км), тому кілька разів у тиждень соцій Миколай приходив до новіціяту, щоб проводити новикам формаційні конференції. Формально він належав до спільноти монастиря в Голоско Велике, куди, згідно з правилом, приходив кожної п’ятниці для спільної духовної вправи – покути провин42
6 січня 1926 року до Галичини приїхав молодий бельгійський священик о. Фернанд Ван де Гегіхте, який одразу ж отримав призначення на соція новіціяту хористів. Він звільнив із цього служіння о. Миколая, який був соцієм три з половиною роки.
3.3. Префект студентів
Віце-протоігумен Йосиф Схрейвер старався відправляти студентів до Бельгії, щоб там вони ще краще засвоїли дух Згромадження, перейнялись місійністю Бельгійської Провінції та досконало вивчили французьку мову, що також, як  покаже історія, було важливо. Однак для багатьох на заваді були дві причини: вони могли не отримати дозволу на виїзд від польського уряду або недостатньо знати латинську і французьку мову, на яких навчали в семінарії. Для тих студентів, котрі із цих причин не могли виїхати до Бельгії, було влаштовано навчання і формацію в монастирі у Збоїсках43
З вересня 1920 року префектом був о. Регард Луїз, який зробив все можливе, щоб студенти їхали на навчання до Бельгії. На початок 1921/22 навчального року всі українські редемптористи-студенти були у Бельгії. Ще весною 1921 року о. Регард залишив Галичину. Однак  27 жовтня 1922 року перші обіти склали двоє новиків-хористів: Михайло Лемішка та Степан Шкромида, які не могли виїхати на навчання до Бельгії. З монастиря в Голоско їх перевели у Збоїска, де їхнім префектом був призначений о. Чарнецький. Правдоподібно, наступного року Степан Шкромида таки поїхав до Бельгії, але кількість студентів все одно збільшилась, бо інші новики склали обіти і не могли одразу поїхати до Бельгії44. Ймовірно, крім адміністративних справ як префект, о. Миколай також викладав філософські предмети, маючи добру освіту й десятилітню практику викладання. 
8 вересня 1924 року із Бельгії приїхав о. Альбін Ван Бізен, який одразу ж був призначений префектом студентів45. Отже, о. Миколай був префектом студентів протягом не цілих двох років. Щоправда, у серпні 1925 року йому ще доведеться полагоджувати справи студентів із виїздом до Бельгії, але це буде вже допомога новому префектові, який не знав польської мови46.
3.4. Префект братів
У монастирі редемтпористів не було окремої формаційної програми для братів після новіціяту, як це було у хористів, котрі навчались у семінарії. Щоб якось виправити цю ситуацію, для супроводження братів  часовими та вічними обітами в кожному монастирі був призначений префект братів. Він передусім був їхнім духівником, проводив з ними духовні конференції. Префект братів не мав прямої влади над братами, яку мав замісник ігумена47. Отцю Чарнецькому також випало це служіння – префекта братів.
19 жовтня 1926 року редемптористи розпочали місійне служіння на Волині (в Костополі), а з 1927 року – в Ковелі. До спільноти входили, звісно ж, також і брати, для яких хтось із священиків мав стати префектом. Хроніка місцевого монастиря мовчить про 1926–1927 роки, лише за 1928 рік подає особу префекта – Миколай Чарнецький. Навряд чи це означає, що до того часу брати були без префекта. Тож можна припустити, що о. Миколай сповняв це служіння від початку заснування монастиря. Та сама хроніка подає, що він був префектом братів також від початку 1930 року і до своєї хіротонії (8 лютого1931 року)48

4. Викладацька діяльність
Під час навчання у Римі (1904–1910) Миколай Чарнецький здобув добру освіту з науковим титулам доктор богослов’я. З огляду на це його часто називали «римський доктор». Для галицьких реалій початку ХХ століття це було чимале наукове досягнення. Тож майже протягом усього свого подальшого життя о. Миколай займався також викладацькою діяльністю. Розглянемо викладацьку діяльність після вступу до редемптористів.
4.1. Станиславівська духовна семінарія 
У серпні 1919 року до редемтпористів вступив духівник та викладач Станиславівської семінарії. Уже через рік (у жовтні 1920 року) о. Миколай повернувся до славного Станиславова. «На прохання єпископа, роздратованого поверненням свого колишнього помічника, настоятелі мусіли дозволити обійняти місце викладача богослов’я та духівника»49. Однак повернувся він до семінарії ненадовго. Вже у липні 1922 року о. Чарнецький перебував у монастирі у Збоїсках50. На підставі цього можна  припустити, що він викладав у семінарії два навчальних роки: 1920/21, 1921/22. Яким був о. Миколай як викладач філософських і богословських предметів – знаємо із свідчень його учнів, щоправда з першого періоду його навчання у семінарії. Однак за рік часу навряд чи міг він дуже сильно змінитись. «Він не був викладачем з прозірливим поглядом ученого, який ретельно нанизуючи силогізми, судження, вибудовує богословський трактат… Наш професор живе під візією Христової правди в міру того, як вона інтуїтивно з нього випливає. Він може легко і непомітно розповісти навіть про найістотніше»51. «Свої виклади він приготовляв дуже старанно. Він відзначався не тільки глибоким знанням філософських та богословських наук, але й умів у спосіб приступний подати ті предмети студентам. Від них він вимагав знання предмету. Оповідав його студент із семінаря в Станіславові: «Коли семінаристи довідались, що до комісії при іспитах буде належати також о. Чарнецький, то всім кров стигла у жилах. Коли на питання іспитувателя семінарист дав якусь відповідь, то о. Чарнецький негайно виступив зі своїм славним «Чому?» Значить питомець мав уґрунтувати свої твердження, доказати їх слушність, іншими словами треба було основна знати свій предмет, в противному разі при іспитах перепав. «Чому?» о. Чарнецкого, хоч було для семінаристів острахом, то все таки воно наполягало до науки і вони знали свій предмет»52. Хоч Р. Бахталовський дещо спростовує строгість о. Миколая як викладача і подає чи не найкращу його характеристику як викладача в семінарії: «Як у духовній науці, так і у філософії, догматиці він усе спрощує. Щоб бути добрим священиком, не потрібно й половини того знати, що знає він. Миколай, власне, не вчитель, а вихователь священичих душ. З його лекцій віє глибокою вірою, поданою без усякого книжкового мудрування. Великим образом віри є він сам. Образ справжнього священика, святого, вченого і покірного»53.
4.2. Ювенат редемптористів у Збоїсках
У вересні 1922 року при монастирі у Збоїсках було відкрито школу-інтернат для хлопців. Перша група учнів налічувала близько 20 осіб, через рік кількість збільшилось удвоє. На той час о. Миколай був саме в цьому монастирі, де ніс служіння соція новіціяту. З вересня він почав також навчати у цій школі двох предметів: катехизму і польської мови. «Він викладав матеріал приписаний для учнів гімназії, хоч куди краще надавався для викладів богослов’я в семінарії для кандидатів на священиків»54. На жаль, не збереглось жодних документів із ювенату, які б детальніше висвітлили о. Чарнецького як вчителя. Відомо, що він навчав до 1925 р. Окрім двох зазначених предметів, навчав також географії, поетики і стилістики. Незважаючи на те, що о. Миколай як вчитель «заглядає до різних педагогічних підручників, часом говорить про методи»,  все одно його вчительку працю «з боку навчання треба назвати невдалою. Чому о. Миколай як викладач дрібних дисциплін не здобув успіху? Певно, причиною стало його переконання, що граматика чужої мови зовсім не істотний елемент у житті. Причиною його невдачі була також відсутність систематичності й невміння карати дітей»55.
4.3. Редемтпористична семінарія у Львові
В пункті 3.3, де йдеться про о. Миколая як префекта студентів, подано причину навчання деяких студентів у Галичині. Так тривало до 1926 року. Майже весь цей час о. Чарнецький (від липня 1922 року) мешкав у монастирі у Збоїсках, де, власне, перебували і студенти. Оскільки він уже мав добрий досвіт навчання у Станиславівській семінарії, то, безперечно, міг це робити і для своїх співбратів. Р. Бахталовський зазначає, що о. Миколай «якийсь час кільком студентам викладав філософію»56. Водночас у Збоїсках настоятелем монастиря був о. Йосиф Схрейверс, який також мав добрий досвід викладача філософських предметів у редемтпористичній семінарії в Бо Плато (Бельгія). Тому можемо припустити, що вони обоє були викладачами філософії. Крім філософії, о. Миколай також навчав богослов’я. На початок 1923 року редемптористи в Галичині мали ще мало священиків, а праці не бракувало. Тому віце-протоігумен просив дозволу, щоб студент Володимир Породко швидше повернувся із Бельгії та отримав священичі свячення. А останній рік богослов’я зможе закінчити під опікою о. Миколая57. Тож у березні 1923 року він був уже у Збоїсках та 9 квітня отримав священичі свячення. І протягом 1923 року під проводом о. Миколая закінчував вивчати богослов’я. 
Другий період навчання редемптристів для М. Чарнецького розпочався 1939 року. Від серпня 1939 року вл. Миколай мешкав у монастирі у Львові (вул. Зибликевича, 30). Коли радянські війська підходили до Львова, то студенти із семінарії в Голоско виїхали до Тухова (Польща), де продовжили навчання у польських редемтпористів. Однак виїхали не всі. Троє студентів залишись і продовжили своє навчання в монастирі у Львові. Віце-протоігумен о. Йосиф Де Вохт у своєму листі від 12 січня 1940 року до отця Архимандрита пише, що владика Миколай читає їм лекції із морального богослов’я58. Наприкінці 1941 – на початку 1942 року всі українські студенти повернулися із Тухова, більшість із них продовжували навчатись у Львові аж до червня 1943 року. Владика Миколай весь це час був одним із викладачів59
4.4. Папська унійна семінарія в Дубно
У 1928 році Луцький єпископ Адольф Шельонжек відкрив східну семінарію в місті Дубно. На той час о. Миколай був уже два роки на Волині. Знаючи о. Миколая Чарнецького як «римського доктора» і викладача семінарії у Станиславові, ректор новоствореної семінарії о. Шуман запросив його для помочі у складанні програми та щоб у разі необхідності отець погодився викладати в семінарії. 
17 жовтня 1928 р. о. Чарнецький вирушив до Дубно, щоб допомогти ректорові Шуману60. Звісно, він не міг бути сталим викладачем у цій семінарії, тому приїжджав на якийсь час для читання лекцій. Щоправда, ця семінарія проіснувала недовго. Вже у червні наступного року (1929) офіційно вона була закрита, але діяла неформально61. Літом 1931 року вл. Миколай після візитацій унійних парафій на повіреній йому території у своєму звіті до Апостольської столиці писав також про необхідність відновити семінарію в Дубно. І вже того ж року папа Пій ХІ відновив діяльність семінарії, керівництво якої було довірено єзуїтам із Альбертина. Вл. Миколай був частим гостем у семінарії, висвячував випускників та, якщо була нагода, читав студентам лекції. 
4.5. Львівська духовна семінарія
Прихід німецьких військ до Львова (30 червня 1941 року) дав можливість відновити навчання у Львівській духовній семінарії. Оскільки на той час вл. Миколай проживав у Львові (бо ні за радянської влади, ні за німецької не міг виїхати на Волинь), то ректор Йосиф Сліпий попросив його  бути викладачем у семінарії. Із збережених архівних даних семінарії за той період відомо, що у 1941/42 навчальному році владика читав такі предмети: 1-й курс  –– «Історія стародавньої філософії», «Раціональна психологія/умови психічного життя», «Психологія досвіду»; 2-й курс – «Етика – соціальні чинники моралі», «Основи соціології»; 4-й курс – «Сакраментологія»; 5-й  курс – «Моральне Богослов´я», «Казуїстика». У наступних навчальних роках (1942/43; 1943/44) владика читав лекції лише для перших двох курсів. Відомо також, що він викладав і в першому півріччі 1944/45 навчального року, бо зберігся розпорядок лекцій. Однак записані тут лише викладачі, а не предмети, які вони викладали. Згідно із цим розпорядком, владика мав лекції до обіду щопонеділка, щосереди, щоп’ятниці та щосуботи62.
Ярослав Левицький, один із студентів семінарії в час війни, подав свої спогади про вл. Миколая як викладача: «Кир Николай був знаменитим теоретиком моральної теології, о чім я мав нагоду переконатися слухаючи його викладів з тієї ділянки. В ти викладах, як я мав нагоду ствердити, преосвященний підходив до предмету не тільки з теологічного становища, але також суто юридичного, що мене, як замилуваного правника, мило вражало»63.
4.6. Ви´їзні та принагідні лекції
Будучи добре освіченим, о. Миколай радо відгукувався на пропозиції принагідних лекцій або ж (уже як єпископ) сам організовував їх для духовенства. А також на пропозицію форматорів молодих редемтпористів провести для них конференцію. 
У березні 1928 р., вже перебуваючи з місійним служінням на Волині, до настоятеля звернувся ректорат семінарії у Перемишлі із проханням, щоб о. Чарнецький провів серію лекції для студентів про місії та місійне служіння. Про це занотовано у ковелькій хроніці: «5-10 березня. Чарнецький в Перемишль пішов, щоб там настанови клерикам про місії подати»64. З тієї ж хроніки довідуємось, що на початку липня 1930 року протягом п’яти днів о. Миколай читав лекції із пасторального богослов’я у Пінську для шести священиків східного обряду, які працювали у пінській дієцезії65.
Інший відомий випадок таких лекцій – 1933 року в Ковелі. Ось як про це пише о. Бахталовський «У перші дні вересня 1933 року владика зібрав волинське духовенство до Ковельської обителі на тридневну духовну науку, надаючи цій роботі великого значення. Єпископ Чарнецький проповідував науку в двох із одним редемптористом, який якраз тоді отримав призначення до праці на Волині. Помічникові доручив читати аскетизм, а сам вів навчання практичного характеру. Учасників було п'ятнадцять. Хоча різними були вони за національністю, вихованням, рівнем освіти, - результати були поважними, бо для більшої частини учасників така наука відбувалась вперше в житті»66. Насправді ж це були не стільки реколекції, як лекції для священиків. І розпочались вони 29 серпня (у вівторок), тривали до 2 вересня (до суботи). Тим редемптористом, який допомагав владиці, був о. Роман Бахталовський . 
Владика Миколай, коли бував у Львові, то часто зупинявся в монастирі редемтпористів у Голоско, де був новіціят. Як зазначено у хроніці новіціяту, владика майже кожного разу маю окрему конференцію для новиків. Форматори використовували таку нагоду, щоб достойний владика поділився своїм досвідом із молодими співбратами67

5. Служіння у місцевих спільнотах
Згідно з уставом кожна спільнота редемптористів повинна мати свій уряд, який призначав архімандрит. Тоді вже місцева управа монастиря на різні служіння призначала членів спільноти. Миколай Чарнецький жив у чотирьох спільнотах, у кожній із них він ніс різне служіння.
5.1. Міністр
Для полагодження всіх економічних питань у кожному монастирі призначали міністра. Ігумен мав право сам призначити міністра: «Ігумен дому добере собі помічника, котрий буде називатися замісник. Він буде допомагати ігуменові в заряджені домом, і у відсутності ігумена, буде керувати домом, в тому всьому пристосується о постанов і практики ігумена»69. Блаженному Миколаєві довелось бути міністром упродовж тривалого часу. 
У правилах Згромадження у 18 пунктах детально описано, які обов’язки повинен виконувати міністр. Зазначено, що «головне і найперше діло ігумена це піклуватись духовними справами і керувати ними, так першим і найважливішим ділом міністра, або замісника є мати журбу про всі дочасні потреби і так нехай він тямить, що не від кого іншого, а від нього вони залежать… сам від себе не має жодної влади, тому-то в усьому, за винятком дрібних щоденних видатків малого значення, залежний від ігумена» (1385), «без дозволу ігумена не винайматиме жодної нерухомості дому» (1401), йому «не вільно без відома ігумена тримати якісь гроші, навіть для слушної цілі» (1401), також «він не має права нічого давати комусь в дарі» (1404). Хоча замісник ігумена «не має жодної влади над отцями дому та помічними братчиками в усьому, що відноситься до їх служби» (1283), однак «займає завжди перед ними перше місце і перше після ігумена» (1386). Будучи відповідальним за матеріальне становище монастиря, міністр «має особливу владу над братами, тому кожному визначить відповідну службу і інші біжучі роботи» (1387). Його влада над братами стосується   не лише праці. Також «духовний поступ братів буде його поважною журбою, тому що за це він має здати перед Богом особливий рахунок… До нього належить установити для них день уєдинення… хай глядить також, щоб не обтяжити їх надмірною працею, через що або понесли б шкоду на здоров’ю, або попали в розсіяння» (1406).
Монастир у Станиславові став першим місцем служіння о. Миколая після перших обітів, куди він приїхав наприкінці вересня 1920 року. В цій спільноті від початку її заснування жив також чеський редемтпорист Домінік Трчка, який був міністром монастиря. На початку жовтня 1921 року о. Домініка відкликали до Чехії. Тоді новим міністром станиславівського монастиря став Чарнецький. Роман Бахталовський подає, що згідно із свідченням одного із молодих співбратів «о. Миколай на новій посаді виявився дуже милосердним до вбогих», тому його «усунули з посади начебто через його надмірне милосердя». Однак одразу  намагається спростувати це70. Устава 1404 чітко визнає, що міністр «не має права нічого давати комусь у дарі… за винятком звичайної милостині, яку розділяється кожного дня при брамі; він не видасть без дозволу ігумена вбогим ані речі, ані грошей». У Станиславові о. Миколай пробув до липня 1922 року. Можна припустити, що до того часу був також міністром. 
Наприкінці 1923 року бл. Чарнецький формально приписаний до нового монастиря у Голоско Великому, де, крім інших різних обов’язків, до початку 1926 року був також і міністром71. На це могли вплинути дві причини: 1) у той час він був єдиним українським священиком у тому монастирі; 2) він дуже добре справлявся із цим завданням. Коли ж засновано нову спільноту на Волині, то і там майже весь час о. Чарнецькому довіряли економіку монастиря. Тут міністром він був від початку 1927 року до часу хіротонії (8 лютого 1931 року), із перервою на один рік (1928–1929)72.
Якщо полічити всі роки разом, то виявиться, що протягом шести років у трьох спільнотах Миколай Чарнецький був міністром монастиря73. Людині, яка погано справлялась із завданням, не давали б те ж завдання знову і знову. Тому впевнено можна стверджувати, що історія про усунення не відповідає дійсності.
5.2. Літописець монастиря
Для монастиря хроніка – це запевнення збереження історії, тому вона є важливою. Хоча часто є далеко неголовною, якою можна знехтувати. Редемптористи в Галичині також на початках не вели хроніки. Зважаючи на це, тепер маємо мало інформації про перших десять років. Перші записи датуються початком 1923 року. На це, мабуть, вплинула канонічна візитація, яка відбулась у липні 1922 року. 
Згідно із Правилами Згромадження, розпочинаючи хронічку монастиря, літописець має записати історію заснування  спільноти, на початку кожного року подати персональний склад монастиря, далі зазначити всі найважливіші події, апостольські праці при монастирі (внутрішні) та поза монастирем (зовнішні); у випадку смерті співбрата написати посмертну пам’ятку,  кожних три роки подавати до провінційного архівіста інвентар усіх автентичних документів (1441–1445).
До творення монастирської хроніки, а водночас і до збереження історії доклався і Миколай Чарнецький. У нього був дуже дрібний із правим нахилом почерк, який легко можна було розпізнати. Записи у хроніці о. Миколай вів латинською мовою. Його перу належить хроніка перших трьох років монастиря у Збоїсках (1923–1925). А також хроніка монастиря в Ковелі за 1926–1928, 1930 роки74. Цінність його записів у тому, що він не лише записував головні події, а намагався  також проаналізувати їх. Це добре видно на прикладі хроніки монастиря в Ковелі. 
5.3. Дорадник та адміністратор місцевого настоятеля
Згромадження редемтпористів до соборових реформ було настільки централізоване, що місцевих настоятелів і його дорадників на трирічний термін призначав сам отець архімандрит. «Щоб ігумен у керуванні домом мав ум освічений із широким пізнанням справ, додасть йому отець Архімандрит окрім остережника двох дорадників вибраних з поміж членів дому»75. У випадку віце-провінції у Галичині призначення відбувались за порадою бельгійського протоігумена. Кожний настоятель мав двох дорадників, разом із якими він міг вирішувати важливіші питання. Перший дорадник був також адміністратором. Майже весь час від перших обітів до хіротонії Миколай Чарнецький був в уряді того, чи іншого монастиря. 
Під час перебування у Станиславові (1920–1922) він був міністром. Оскільки спільнота була невелика, то, ймовірно, був також і одним із консульторів (очевидно другим, бо щойно після перших обітів) настоятеля. Але поки не має ще даних, які б підтвердили чи спростували цю думку.
Коли ж 3 листопада 1923 року була заснована нова спільнота в с. Голоско Велике, то для нового настоятеля о. Річарда Костенобля, який одночасно був тоді і магістром, першим консультором призначили його соція – Миколая Чарнецького. Це його служіння місцевій спільноті тривало до весни 1926 р. Також першим консультором, а відповідно і адміністратором місцевого настоятеля о. Миколай був і в спільноті в Костополі, а опісля і в Ковелі (від початку 1927 року аж до хіротонії в лютому 1931 року). 
5.4. Вікарій настоятеля
У 1926 році з’явилась реальна можливість місійної праці на Волині. Спочатку наприкінці березня луцький римо-католицький єпископ Адольф Шельонжек запросив редемтпористів підготувати для прийняття до Католицької Церкви кількох православних монахів, а потім літом запропонував заснувати спільноту на Волині з умовою, що настоятелем має бути бельгієць і до спільноти має належити М. Чарнецький76. Так 22 жовтня 1926 року було засновано спільноту у місті Костопіль. Настоятелем був отець Річард Костенобель, бельгієць, як бажав єпископ. До спільноти належали о. Миколай Чарнецький, о. Григорій Шишкович та два брати – Авксентій Кінащук і Йосиф (Микола) Лисик. Оскільки о. Річард був у той час ще магістром новиків та настоятелем монастиря в Голоско, то в Костополі настоятелем він міг бути лише формально. Насправді ж настоятелем був о. Чарнецький. Однак, щоб задовольнити єпископа, він був лише вікарієм настоятеля, який з часом мав приїхати77. Так тривало недовго. 16 січня 1927 року о. Річард отримав із Риму номінацію настоятеля нового монастиря в Костополі78. Цією номінацією був ліквідований тимчасовий уряд вікарія настоятеля для о. Миколая.
5.5. Настоятель спільноти
Одразу слід зазначити, що, крім вищеописаного випадку, о. Миколай ніколи не був настоятелем спільноти. Розглянемо, чому саме.
У липні 1922 року відбулась перша канонічна візитація редемтпористів у Галичині. Ось витяг із звіту про отця Миколая і питання настоятеля: «Є сумнів, що він міг би стати добрим настоятелем, але правдоподібно може бути отцем магістром і духовником співбратів»79. Згодом о. Роман Бахталовський у своїх спогадах розриє секрет цього сумніву: «… польські редемптористи розцінюючи цей факт [що Чарнецький займав лише підлеглі уряди. – Р. П.] як несуттєвий, бо захоплювались святістю нашого єпископа. Вони докоряли бельгійцям, які не зробили о. Чарнецького настоятелем, а Папа іменував його єпископом. Чи мали вони рацію? Ніхто з читачів, напевно, не думає, що вміння керувати монашою спільнотою належить до необхідних прикмет істинного ченця. Тому можемо сміливо сказати, що о. Миколай не дуже надавався бути настоятелем, особливо у своєму Чині, де на цю посаду підбирають людей з цінними адміністративними талантами й людей, охочих до такої служби. У Миколая переважала покора. Настоятель повинен оцінювати вчинки своїх підвладних, давати їм попередження, при потребі докоряти з великою добротою та умінням. Миколай занадто різко дотримувався принципу: «Не судіть і не судитимуть вас!» А тому судити про людей, висувати одних, применшувати інших, виправляти хиби підвладних – усе це видавалось йому просто неможливим. Він намагався зробити зауваження, навіть віч-на-віч, але це виходило нескладно, блідо. Шукаючи всім серцем Божого Царства, він подекуди не оцінював дрібних правил, не розуміючи їх доречності. Прийшов до Чину досить пізно, майже в половині своєї духовної кар’єри, тому багато чого було йому годі засвоїти… ми змальовуємо нашого праведника вірно. Він був дивакуватий у своїх людських недоліках, проте чистий перед Богом; неперевершений у своїй великій покорі, простоті та відданості Господу Богу. Всевишній хотів бачити цього праведника на скромному, підрядному місці»80.

6. Служіння в управі віце-провінції
Від самого початку заснування місії редемтпористів у Галичині генеральний уряд призначив настоятеля місії та його дорадників, які разом творили уряд місії. У 1921 році відбулася чергова генеральна капітула редемтпористів у Римі, під час якої галицька місія отримала статус віце-провінції81. Уряд віце-провінції, до якого входили віце-протоігумен та два його дорадники, змінювався кожних три роки силою нових номінацій від генерального уряду Згромадження.
6.1. Другий консультор віце-протоігумена
У 1921 році після генеральної капітули із Рима надійшли нові номінації вже на уряд не місії, а віце-провінції. Віце-протоігуменом був призначений о. Йосиф Схрейверс, першим його дорадником став о. Ектор Кінцінгер. І перше до уряду, як другий дорадник, увійшов українець. Ним був о. Чарнецький. На той час він вже склав перші обіти і перебував у станиславівському монастирі. Обоє дорадників мали право голосу у вирішенні важливих питань. Через три роки були нові номінації. І о. Миколай знову був призначений другим дорадником. Протягом шести років (1921–1927) він був у віце-провінційному уряді82
6.2. Секретар віце-протоігумена
Згідно із уставом Згромадження другий дорадник віце-протоігумена одночасно був його секретарем. Відповідно, у 1921–1927 роках о. Миколай був також секретарем віце-протоігумена. До завдань секретаря належало протоколювання нарад, ведення кореспонденції та формування архіву. На жаль, не збереглося  жодного документа із нарад чи з підписом віце-провінційного секретаря ні в генеральному архіві у Римі, ні в архіві бельгійської провінції у Лювені. До 1921 року о. Й. Схрейверс чудово вивчив українську мову, тому всі листи як віце-протоігумен писав сам від руки. Архів віце-провінції, де можна було б простежити працю о. Миколая, був знищений в 1939 році. 
6.3. Соцій провінційного візитатора
Віце-провінція редемтпористів у Галичині, як адміністративна одиниця Згромадження, належала до Бельгійської провінції. Тому уряд цієї провінції мав за завдання проводити канонічні візитації своїх віце-провінцій та місій. Перша канонічна візитація редемтпористів у Галичині відбулась у липні 1922 року. Зазвичай на візитацію їхав бельгійський протоігумен, який брав із собою одного чи двох помічників. Або ж делегував візитатора від свого імені. Помічниками могли бути також приналежні до віце-провінції, яку візитували. Візитатори відвідували всі спільноти, спілкувались із співбратами, а наприкінці головний візитатор писав звіт для генерального уряду у Римі. 
Отець Чарнецький був двічі помічником візитатора редемптористів у Галичині. У вересні 1926 року на візитацію приїхав бельгійський протоігумен о. Каміль Ван де Стен83. У той час о. Миколай жив у монастирі у Збоїсках, але вже готував ґрунт для нового монастиря на Волині (у Костополі). Протоігумен призначив його своїм помічником на час візитації. На той час було лише три спільноти: Збоїска, Голоско і Станиславів.
У 1930 році, під  час чергової візитації, о. Чарнецький знову був призначений помічником протоігумена. Цю візитацію можна простежити у хроніках монастирів. 16 вересня 1930 р. у хроніці монастиря в Голоско занотували таку подію: «Приїхали Висикопреподобний отець Протоігумен (Мерсдом)84 та отець Він Лінден проводити канонічно візитацію. Соцієм є о. Чарнецький із дому в Ковелі»85. День перед тим у ковельській хроніці записали, що «Чарнецький в Голоско пішов як соцій о. Протоігумена Сіріла Мерсдома в його канонічній візитації»86. Візитація розпочалась 17 вересня, першою була спільнота у Збоїсках: «Розпочалася канонічна візитація. Прийшов о. протоігумен Сіріл Мерздом з о. Ван Лінден. Як соцій допомагав о. Чарнецький». Візитація тривала два дні, 19 числа «прийшов о. Схрейверс, який з о. протоігуменом пішов в Ковель»87. Отже, о. Миколай як помічник візитатора не поїхав на візитацію спільноти, до котрої він належав. Візитація в Ковелі розпочалась 19 вересня, в ній протоігумену «товаришували віце-протоігумен та о. Ван Лінден із Бельгії»88. О. Миколай залишився в Голоско, куди 21 числа повернулись візитатори і 22–23 вересня візитували голосківську спільноту89. А 24 вересня вирушили до Станиславова: «На щастя вечером приїхали о. Протоігумен Сіріл Мерсдом, віце-протоігумен, о. Чарнецький соцій візитатора і о. Ван Лінден соцій. Візитація розпочнеться 25 ранком і завершиться 26 вечером»90. 27 вересня всі візитатори повернулись до монастиря в Голоско. О. Миколай, мабуть, подався одразу до Ковеля. Того ж дня спільнота у Збоїсках  влаштувала невелике свято, однак у хроніці про нього не зазначено: «Прийшов на декілька годин о. Протоігумен з о. віце-протоігумено і о. Ван Лінден, після обіду на їхню честь була академія, дана нашими учнями»91. Наступного дня отці-візитатори повернулись до Бельгії.
Це служіння, з огляду на малу ще кількість редемптористів у Галичині, тривало недовго, всього кілька днів. Однак його важливість, по-перше, випливає із факту, що протоігумен чи головний візитатор обирав собі за помічника людину, яка повинна була добре знати як релігійно-соціальні реалії Галичини, так і служіння віце-провінції, а з іншого, – людину, якій співбрати довіряють, та котра буде максимально об’єктивною у своїх судженнях та висновках.

7. Перекладацька діяльність 
Редемптористи, покликані для переважно місійної діяльності, не надто сильно переймались додатковими студіями після закінчення семінарії. Галицькі редемтпористи на початках не могли і думати про це92. Тому «римський доктор» був найбільш освіченіший серед своїх співбратів. Крім знань, здобутих на додаткових студіях у Римі, Миколай Чарнецький також дуже добре вивчив італійську, французьку та вдосконалив свої знання латинської мови93. Ці знання о. Миколая також послужили Згромадженню.
Після візитації віце-провінції у Галичині протоігумен Каміль Ван ден Стен у своєму звіті так описав о. Чарнецького: «…бувший духовних великої семінарії в Станіславові. Римський доктор. Дуже шанований духовенством і єпископами. Це справжній взірець заховання правила і редемптористичної простоти, цілком пройнятий редемтпористичним і альфонсіянським духом, він любить і високо цінить св. Альфонса, неустанно читає і починає перекладати аскетичні твори святого Альфонса: «Ви є, - він каже, - тим всім, що є потрібне для нашого народу»»94. Ця праця о. Миколая над творами св. Альфонса незабаром дала плоди. У 1923 році в друкарні василіан у Жовкві вийшов друком молитовник «Пам’ятка св. місії»95, в якому були також поміщені переклади головних творів св. Альфонса, зроблені о. Чарнецьким96.
У своєму звіті після вищенаведеної візитації о. Каміль також зазначив: «Потрібно якнайшвидше, як тільки появляться, перекласти наші Правила і Конституції, правила для новиків та різні книжки св. Альфонса для розважання. Я це вже поручив о. Схрейверсові, який працюватиме над тим разом з о. Чарнецьким»97. Зберігся рукопис «Витяги найважливіших точок з правил новиків і правил і уставу Зромадження Найсвятішого Відкупителя», в якому зазначено 1921 рік, і частина машинопису «Правила і Конституції» (без року видання). Без вагання можна припустити, що праця над перекладом цих текстів належала о. Миколаєві.

8. Святительська діяльність вл. Миколая для редемптористів
Владика Миколай був першим єпископом із редемптористів Львівської віце-провінції. Ставши єпископом, він не перестав служити для редемтпористичної спільноти. Звісно, він уже не міг бути настільки диспозиційним, адже мав багато інших  завдань з огляду свого служіння як апостольський візитатор. Однак, коли виникала можливість послужити для редемптористів, то владика радо чинив це. 
8.1. Архиєрейські святі Літургії
Згідно з уставом Згромадження редемтпорист, який приїхав до місця, де є монастир віце-провінції, повинен зупинятись саме в монастирі. Хоч владика Миколай, зважаючи на те, що був єпископом, не підлягав цьому уставу, однак вважав за необхідне дотримуватись його. Часто, заздалегідь знаючи про такі візити, співбрати використовували цю нагоду і організовували в монастирських храмах Архієрейські святі Літургії. Або ж спеціально запрошували владику з нагоди свят чи на в часі місії. Наприклад, так було у Тернополі. З 25 червня до 7 липня 1933 року при монастирській церкві редемтпористи проводили місію. Як сповідник на цій місії був присутній і владика. 7 липня, на завершення місії, була Архієрейська свята Літургія, яку очолив вл. Миколай98. Після місії владика служив ще святі Літургії 9 та 12 липня. З огляду на велику кількість людей, служив надворі99. У цьому ж храмі владика часто служив на храмовий празник – Успіння Пресвятої Богородиці. А 7 липня 1938 року він посвятив цей храм після його розбудови100
Оскільки монастир в Голоско був близько Львова, то владика Миколай доволі часто зупинявся в цьому монастирі, тож братія мала нагоду для спільної літургічної молитви. Про одну із таких варто зазначити. У січні 1934 року владика був запрошений провести річні реколекції для студентів Львівської семінарії. Він приїхав на кілька днів раніше і поселився у вищенаведеному монастирі. На свято Богоявління вл. Миколай очолив святкові богослужіння, урочисто освятив воду, а опісля освятив весь монастир101.
Та найбільше присутністю владики втішалась братія монастиря в Ковелі. Оскільки цей монастир і церква служили владиці за резиденцію і катедру. Тому в храмі св. Юрія владика Миколай часто служив архієрейські святі Літургії.
8.2. Щедра святительська рука
Після своєї єпископської хіротонії на прохання уряду віце-провінції владика радо ділився отриманим даром – висвячувати нових священиків. Для більшості редемтристів, які отримали свячення у 1931–1959 роках, святителем був вл. Миколай. 
На той час (1931 року) всі редемптористи навчалися в Бельгії. Для того, щоб отримати священичі свячення, вони повертались до Галичини, де після закінчували останній рік навчання, або ж використовували нагоду, коли в Бельгії проїздом був котрийсь із наших владик102
Однак ситуація змінилась з наступного року. Першим редемптористом, який отримав священичі свячення із рук вл. Миколая, був Роман Хом´як – 17 липня 1932 року. Відтоді щороку літом владика їздив до Бельгії, де в редемптористичній семінарії в Бо Плато висвячував своїх співбратів. Деякі студенти після закінчення навчання у Бельгії повертались до Галичини і вже тут отримували свячення103
З 1934 року семінаристи навчались у Галичині, де віце-провінція відкрила свою семінарію. Перші випускники власної семінарії отримали свячення 2 серпня 1939 р. у місті Львові із рук вл. Миколая. Того ж року майже всі студенти виїхали до Польщі, де продовжили навчання серед співбратів із Варшавської Провінції. Повернутись вони змогли лише в наприкінці 1941-го на початку 1942 року. За той час четверо із них отримали священичі свячення із рук вл. Григорія Лакоти в м. Ярославі104. Однак двоє студентів залишились у Львові, і 2 серпня 1940 року вл. Миколай уділив їм священичих свячень. Протягом війни владика висвятив ще шість своїх співбратів. Останні свячення перед арештом відбулись 12 лютого 1945 року у Львові, тоді в монастирському храмі владика висвятив Василя Михайлюка та Степана Захарківа. Вони мали ще як мінімум пів року чекати на свячення, але владика сам виявив ініціативу, застерігаючи про свій  арешт (11 квітня 1945 року). Після звільнення вл. Миколай уділив священичих свячень ще двом редемтпористам: Михайлові Винницькому (8 листопада 1956 року) та Євстахію Смалю (21 липня 1957 року). Також священичих свячень із рук вл. Миколая отримав священик Станиславівської єпархії Микола Волосянко, який в липні 1961 року вступив до редемптористів. Підсумовуючи, слід зауважити, що за весь період свого єпископського служіння (1931–1959) вл. Миколай Чарнецький уділив священичих свячень тридцять трьом редемптористам105

Висновок
Після всього вищезазначеного слід однозначно ствердити, що за свій недовгий період служіння як ченця-редемтпориста Миколай Чарнецький дуже багато і різноманітно послужив для молодого на той час Згромадження у Галичині. Від моменту вступу до монастиря і до його єпископської хіротонії минуло неповних дванадцять років. А обов’язків, довірених о. Миколаю, які часто доводилось йому сповняти, вистачило б на кількох осіб. Усе це можна виправдати важкими початками молодого Згромадження, браком персонального ресурсу. Однак передусім це свідчить про особу Миколая Чарнецького – святу і великодушну людину, яка, посвятившись Богові, монашим обітам, послужила Йому і віддала Його Церкві всі свої таланти, сили та всю себе, як свічка, яскраве полум’я якої спалювало її, але давало світло іншим. 


ієрм Руслан Піх
редемпторист

 1. Chronica Novitiatus Choristarum. // Katholiek Documentatie en Onderzoekscentrum  in Leuven: Archief Noord-Belgische Provincie van de Congregatie van de Allerheiligste Verlosser (Redemptoristen) (далі: KADOC, ANBPCAV), 4.10.3.1. Хроніка новіціяту хористів. Хроніку почали писати лише в 1923 р. Однак спочатку описали про перші покликання в Галичині. Саме тому немає точної дати вступу М. Чарнецького до монастиря, як і інших відомостей про життя в новіціяті.
 2. Згромадження Найсвятішого Ізбавителя є клерикальним, в якому, однак, можуть бути і ченці, які не є священиками. До 1922 р. редемптористи в Галичині мали один новіціят як для майбутніх священиків, так і для братів. Від листопада 1922 р. діяло вже два новіціяти: новіціят хористів і новіціят братів. Запис про вступ М. Чарнецького зроблено у хроніці новіціяту хористів.
 3. «В Уневі ревний кандидат не пробуде довго. Ще до Успення 1919 року його посилають до Збоїск, щоб там він почав п’ятнадцятиденні реколекції приготування до обечин». Бахталовський Р. Апостол з’єдинення наших часів. Львів: Добра книжка, 2001, с. 47.
 4. «Магістром новиків знову стає о. Кінцінгер… З його уст уперше почув о. Миколай просту істину редемптористів, де з´єднюється віра, простий сенс і практичність, щоб скерувати душу до побожного життя». Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 49–50. За іншими джерелами магістром був о. Й. Схрейверс до кінця 1919 р., а вже опісля і до кінця новіціяту  – о. Е. Кінцінгер.
 5. «Ціль новіціяту у нашому Згромадженні подвійна, а саме – випробовування із двох сторін. Для того, щоб набути моральної певності, що новики дійсно покликані Богом та що цій ласці відповіли із такою ревністю, що можна їх допускати до складання обітів, то в час новіціяту Згромадження перевіряє їх. Новики також мусять перевіряти себе та свої сили і волю щодо обов’язків, які отримають, склавши обіти». Витяги найважливіших точок з правил новиків і уставу Згромадження Найсвятішого Ізбавителя. Рукопис, с. 1–2.
 6. Про це чудово написав Р. Бахталовський: «Отець Миколай вступає до новіціяту. Може декому, непосвяченому у діло монаршого покликання, видаватиметься, що священик, який покинув справи світу і живе усамітнено, не багато вже додасть, посвятившись Богові у монаршому стані. Але, насправді, в стократ важче доводиться тому, хто був у світі духовним вчителем, зв’язавшись потрійним обітом, а ніж тому, хто зразу віддається Богові назавжди. Важко доводиться такому Никодимові, наново народитись, якщо він уже був дорослою людиною та «учителем у Ізраїлі»». Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 44. Треба взяти до уваги ще такі чинники: духівниками Чарнецького до вступу до редемтпористів були єзуїти; Чарнецький вступив до латинського Згромадження, яке щойно пускає коріння у Східній Церкві. Див.: Там  само, с. 41–59.
 7. Там само, с. 59. Він навіть не пройде так званий другий новіціят – підготовка місіонарів. Ось як це пояснює автор: «Для о. Миколая це було вже запізно, з огляду на вік, і завчасно, бо Чин у Галичині ще не мав ні часу, ні людей для відкриття другого формального новіціяту. Навчання взагалі відбувалось епізодично і майже «на полю бою». Отець міг покладатися тільки на себе, а при своїй природній нехоті до систематичності він досяг набагато менше, ніж деякі інші в подібному стані». «На практиці набув таї засад [редемптористичного проповідництва.  – Р. П.], бо, в дійсності, не мав змоги пройти другого новіціяту». Там само, с. 59–60, 195.
 8.Початки історії редемптористів не були простими. Коли 9 листопада 1732 р. засновувалась нова спільнота, то було шість осіб. Однак до березня наступного року залишилось тільки двоє: Альфонс Лігуорі та Віт Курзіо. Тоді Альфонс вирішив обітом зобов’язати себе не покидати розпочатої справи. 21 липня 1740 р. в монастирі в Чьорані вся спільнота редемтпористів склала обіт витривання.  Відтоді це стало практикою для всіх. Цим обітом кожен редемпторист під час складання вічних обітів зобов’язує себе не покидати Згромадження аж до смерті.
 9. Бахталовський Р. Апостол з’єдинення …, с. 17. «Учитель святої вимови, послухавши його проповіді, закопилив би губу на його дуже прості слова. Ми не раз говорили про риторику нашого праведника. Але це – риса людської мудрості. У дійсності – перш за все чітко та серйозно була поставлена святість священичого стану й вимоги праведності до носія того небесного достоїнства». Там само, с. 195.
 10. Там само, с. 51.
 11. «Ці конференції, пронизані Божою любов’ю, робили дуже велике вражіння на питомців, тим більше, що вони пізнавали із бесіди й з поведення о. Николая, що це людина, що живе надприродним життя».  Бахталовський С. Николай Чарнецький, ЧНІ, Єпископ-Ісповідник. Йорктон: Друкарня Голосу Спасителя, 1980, с. 26.
 12. У липні 1922 р. відбулась перша провінційна візитація, яку провів протоігумен бельгійської провінції Каміль Ван ден Стен. У своєму звіті щодо новиків він зазначає: «Соції будуть давати багато конференцій». Province Lviv 0042, Rapport sur la visite canonique de la vice-province Ruthene de Galicie (3-30 juillet 1922), с. 2b. // Генеральний Архів Згромадження Найсвятішого Ізбавителя (далі: ГАЗНІ). 
 13. Про духівника братів. Устав, 1446, 1448. «Завданням духівника є повчати братів не тільки один раз в тиждень, але також приватно, як вимагатиме потреба кожного… Буде їх навчати виконувати чесноти і наслідувати Ісуса Христа, проводити до ладу тіло і душу, перемагати себе самих, працювати над собою, із працями Марти поєднувати відпочинок Марії».
 14. Бахталовський Р. Апостол з’єдинення …, с. 194–195.
 15. «Окрім цих реколекцій, нам відомо про реколекції для семінарії перед празником Непорочного Зачаття». Там само, с. 63.
 16. «Щодо чернецтва, уникав жіночих монастирів, і настоятелі, знаючи його делікатність та неохоту до такої праці, не скеровували його туди. Після того, як став єпископом, ситуація змінилась: його всюди запрошували, і ніяк не пасувало відмовлятись. У той час він давав реколекції у сестер Василіянок у Львові, в Підмихайлівцях, у сестер Йосафіток у Циблові та, мабуть, ще в багатьох інших жіночих монастирях, всюди залишаючи слід Христових чеснот». Там само, с. 188. 
 17. Перелік усіх реколекцій та їхній опис подано у додатку №2.
 18. Хроніка Греко-Католицької Духовної Семінарії у Львові, т. V. // Центральний державний історичний архів України у Львові (Далі: ЦДІАУЛ), Ф.451, оп. , стр. 194. Про ці ж реколекції зазначає о. Роман: «Згадаймо про духовні вправи в найбільшій нашій духовній установі – у Львівській Академії, де владика Чарнецький проводив реколекції у 1934-1935 рр… Хто міг би краще вести реколекції для молодих левітів. Кандидатів священства, ніж довголітній духівник семінарії, єпископ і святий, випликаний на духовності «Великого священика» святого Альфонса. Його прості слова на тлі вічних правд немов громом вразили серця молодих слухачів… вони почали приходити один за одним, щоб порадитись, очистити своє сумління».  Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 194–195.
 19. Цю місію описав отець Ектор Кінцінгер. Lubinci. // Lettres sur l`Ukraine, tome I-II-III. ред.: B. Kurylas, A. Bosschaert. Jette, 1988, с. 92–93.
 20. Chronica localia collegia ad s. Alphonsum in Holosko. Запис за квітень 1925 р. // KADOC, ANBPCAV, 4.10.5. 
 21. Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 27. Monseignuer Nicolas Czarneckyj. // Lettres sur l`Ukraine, с. 31
 22. Rapport sur la visite canonique…, с. 2. // ГАЗНІ, Province Lviv 0042.
 23. Ternopol. Letter écrite en 1933 le R.P. H. Collet. // Lettres sur l´Ukraine, с. 128. Хоча в хроніці монастиря зазначено, що владика Миколай приїхав на два дні швидше – 29 червня: «Приїзд владики М. Чарнецького». Chronica localia collegia ad B.M.V. sub tit. Assumptionis in Ternopol. Запис за 1933 р. // KADOC, ANBPCAV, 4.10.7.1.
 24. «Далі слово взяв єпископ Чарнецький. У декількох красномовних реченнях Його Преосвященство нагадав народу велике зобов'язання не забувати у своїх молитвах та жертвах братів по крові з великої України, які сьогодні терплять як мученики у сорока кілометрах від Тернополя. Проповідник привернув також увагу слухачів до інших їхніх братів, котрі, на жаль, ще залишаються схизматиками й котрі живуть на Волині, Підляшші й Поліссі. Він також поручив молитвам присутніх навернення їхніх братів. Далі Його Преосвященство уділив вірним своє апостольське благословення від імені Понтифіка. Він закликав народ з'єднати свої наміри з намірами намісника Христа задля миру в усьому світі, а також заради навернення віровідступників й об’єднання Церкви».  Бахталовський С Николай Чарнецький…, с. 129–130.
 25. Labores externi colegii de Stanislaopol. Запис за 1936 р. // KADOC, ANBPCAV, 4.10.4. 
 26. Там само, запис за 1937 р. «Між іншими, у своїх споминах о. Навроцький подає, що коли в родинному селі владики Николая, в Семаківцях, в 1938 р. [помилкова дата. –  Р. П.] оо. Василь Величковський і Іван Зятик, оба редемптористи, проповідували віднову місій, то Кир Николай брав участь і співав Службу Божу, а дияконував о. Навроцький».  Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 101.
 27. Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 79.
 28. Сокальський кордон – штучно створений урядом ІІ Речі Постолитої рубіж із метою не допустити українського впливу з Галичини на Волинь. Стоколос Н. Проблеми ентоконфесійності в ІІ Речі Посполитій  // Київська Церква, 2000, № 1 (7). Пор: Sowa A. L. Stosunki Polsko-Ukraińskie 1939-1947. Kraków, 1998, c. 34–35.
 29. Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 79–80. 24 липня перед поїздкою Р. Бахталовський написав листа до митр. Андрея із проханням уділити юрисдикції сповідати і проповідувати, як трапиться нагода в часі подорожі. Але навіть митрополитові написали, що «… постановило нас обох, о. др. Чарнецький і я, зробити паломництво до місць усвячених слідами св. Йосафата, то йог мощів іменно до Володимира і Білої». І ні слова про плани розвідки. Хоча просить поради, як себе вести там та чи заходити до місцевих єпископів. На жаль, відповідь митр. Андрея не відома, лист не зберігся. Лист Р. Бахталовського до митр. А. Шептицького від 24.07.1924 р. // ЦДІАУЛ, Ф.358, оп.1, спр.215, арк.69–70. 
 30. Chronica localia collegia ad B. M. V. De Perpetuo Succursu in Zboisk. Запис за 1924 р. // KADOC, ANBPCAV, 4.10.3.4.
 31. Chronica localia collegia ad B. M. V. Septem Dolorum in Kowel. // KADOC, ANBPCAV, 4.10.6. «Перший час діяльність місії зводилася власне до опіки над розпорошеними по Волині греко-католиками, що проживали переважно в Ковельському, Володимирському, Горохівському і Сарненському повітах. 12 вересня 1927 року ченці переїхали до Ковеля, але й далі обслуговували і Костопольщину, і 20 інших осередків унії, де правили служби раз або два на місяць».  Скакун Р. «Нова Унія» у Східних Воєводствах Польщі (1923-1939) // Ковчег. Науковий збірник із церковної історії / за ред. Б. Гудзяка, І. Скочиляса та О. Турія.  Т. 5. Львів, 2007, с. 216.
 32. «Слід пам’ятати, що на початку своєї праці на Волині він мав підірване здоров’я через внутрішні духовні змагання і суворе життя в Згромадження, тай тоді йому виповнилось уже 43 роки [насправді на вересень 1926 року о. Миколаю було неповних 42 роки. – Р. П.], тож досить важко було виконувати свої обов’язки. При тому, місіонер мусить обов’язково нести валізу з необхідним до святої Літургії, уділення святих Таїн. Окрім того, коли подорож триває цілими тижнями, ще й необхідний одяг. Прийшовши до колонії, треба вдовольнятись убогою гостиною, яку може дати бідний переселенець; спати у одній кімнаті з усією родиною, часом на злиденній брудній постелі. Коли опісля доводилось зупинитись у якогось багатшого господаря, наприклад учителя, треба було часом подумати навіть про сан очистку, лікування по всьому тілі. Тих доріг – одна калюжа – було на Волині багато. Ними бродив місіонер у заплакані осінні вечори, несучи, як хрест, свій дорожній вантаж. Таке вбоге життя веде о. Миколай увесь час побуту на Волині, майже до свого єпископства». Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 100. Про цей період життя М. Чарнецького див.:  Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 30–60.
 33. Шишкович Г. Мої спомини про Преосв. Николая Чарнецького, ЧНІ // Ювілейний Альманах оо. Редемптористів 1906-1956 рр. Йорктон, 1956, с. 303.
 34.«У вересні 1918 р. священик Степан Бахталовський, Станіславської дієцезії, вступив… В листопаді 1918 року вступив з Станіславської дієцезії другий священик Григорій Шишкович… У січні 1919 року Роман Бахталовський, брат в.о. Степана, закінчивши 3 рік богослов’я в Станіславові, прийшов». Chronica Novitiatus Choristarum. 
 35. Микола Коп´яківський восени 1923 р. вступив до монастиря. Див.: Руслан Піх. Каталог Львівської Провінції Згромадження Найсвятішого Ізбавителя 1913-2013. Львів: Скриня, 2013, с. 80.
 36. Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 68. 
 37. «Сьогодні учні та каянники о. Миколая є місіонарями на двох земних півкулях. Може не знають достеменн відмінків у польській мові, ані коли сходить сонце у Заполярї (хіба із власного досвіду), ані як називаються поетичні фігури, що їх вони спонтанно вживають у проповіді, - проте  мають від нього в серці Христового духа, що прокладає їм шлях до чужих людей і гріє серця у непривітливих країнах. Ті глибші Божі корені в душах, що називається покликанням. Можуть дати тільки Святі». Там само, с. 69. 
 38. Chronica Novitiatus Choristarum. Записи за 1928-1931 р. Див.: Каталол…, с. 84–86.
 39. Новики-хористи – це ті, які після новіціяту будуть проходити священику формацію, а новики-брати – ті, котрі в монастирі залишаться братами.
 40. «Новики хористи - вони не є досить сформовані і я сумніваюся, що чотири дійдуть до обітів. Їхні контакти з лаїками є для них шкідливі і їхні (звичайні) регулярні вправи дуже терплять на тім, що брати лаїки є занадто зв’язані своїми працями. Для того я розділив два новіціяти і розпорядив, щоб конференції були окремо і пристосовані до кожного новіціяту. Соції будуть давати багато конфернцій, враховуючи, що будуть назначені отці магістри, бо о. Схрейверс не має часу». Rapport sur la visite canonique…, с. 2b. // ГАЗНІ, Province Lviv 0042. 
 41. «Прийшов з Канади 3 листопада 1922 року о. Річард Костенобель який магістер новіціяту хористів був. Його соцієм був назначений М. Чарнецький, з Станіславова переведений і в липні 1922 р. і від серпня вже соцієм магістра о. Схрейверса». Chronica Novitiatus Choristarum. Запис за 1922 рік. 
 42. Також під час Різдвяних та Великодніх свят соцій мешкав у новіціятському домі, як і під час літніх вакацій. Див.: Chronica… in Holosko. Запис за 1924–1925 роки. 
 43. На це також звернув увагу головний візитатор віце-провінції в 1924 році І. Гойріс, який зазначив  у звіті, пишучи про новиків: «Ці молоді люди є дуже задоволені і дуже добрі. На нещастя, вони в загальному заслабкі в латині, а особливо в французькій, що змушує залишити їх ще там після обітів на рік, нім будуть післані на Бо Плято, щоб стали сильніш в тих мовах. Вони можуть це зробити високим способом». Rapport sur la visite canonique de la vice-province Ruthene de Galicie (Juin 1924). // ГАЗНІ, Province Lviv 0042.
 44. 18 серпня 1924 року Степан Шкомида залишив монастир у Бельгії, тому можна припустити, що рік перед тим від виїхав на навчання. Перші обіти в 1923 році склали Олексій Бучинський та Дмитро Гаврилюк – 6 липня; Степан Антонишин – 2 жовня; 1924 року – Микола Коченаш, Володимир Краєвський, Микола Якимович, Михайло-Тадей Пристай (28 серпня). Див.: Піх Р. Каталог…, с. 80–81. 
 45. «Повернувся з Бельгії о. Віцепровінціал з о. Альбіном ван Біезен, який і префектом студентів був призначений і їхнім викладачем для французької мови і церковної історії». Chronica…  in Zboiska. Запис за 1924 р. 
 46. «Чарнецький у Варшаву поїхав, щоб від уряду просити вищеназваний дозвіл [йдеться про дозвіл на виїзд до Бельгії.  – Р. П.] і зменшення ціни для наших студентів, але повернувся без успіху». Там само, запис за 1925 р.
 47. Див.: Правило, Про духовника братів, 1446–1457.
 48. Див.: Chronica… in Kowel. Запис за 1926–1930 рр. 
 49. Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 62.
 50. Роман Бахталовський у вищенаведеній праці зазначає, що Чарнецький викладав у семінарії лише в 1920–1921 рр. Хоча пише, що «ім´я о. Чарнецького ще багато років фігурує у списках викладачів семінарії», але одразу ж подає пояснення: «Наявність його прізвища у списках наступних років пояснюється мабуть тим, що дійсні викладачі Станіславівської семінарії не мали необхідних університетських дипломів, аби отримувати урядову зарплату». Там само, с. 62. Р. Делятинський перелічує викладачів із докторським дипломом у семінарії за 1925 рік і серед них подає о. Чарнецького. Автора можна зрозуміти, він посилається на Шематизм Станиславівської єпархії за 1925 р. Див.:  Делятинський Р. Станіславівська семінарія у 1918-1925 роках: етапи повоєнного відновлення та її роль у формуванні духовенства нового типу // Нарис Історії Івано-Франківської (Станіславівської) Духовної Семінарії ім.св. свщм. Йосафата. Івано-Франківськ, 2007. Це, власне, той випадок, про який попереджав Р. Бахталовський.
 51. Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 15–16.
 52. Бахталовський С. Николай Чарнецький…,  с. 14–15. 
 53. Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 22.
 54. Ванганзенвінкель Л. Мала Семінарія – Ювенат оо. ЧНІ в Західній Україні // Ювілейний Альманах…, с. 262. Слід зауважити, що о. Луїз був тоді директором ювенату. Р. Бахталовський теж дивується такій невідповідності: «Яка невідповідність між професором філософії і таким примітивним викладом!», але одразу ж подає пояснення: «Що ж, учити філософії не було кого, а навчати основ мови не було кому. І ось проявилось діяння Божого Провидіння, що непокоїть людей малої віри, а для глибоковіруючих є самою Божою волею та Божою Премудрістю».  Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 68.
 55. Там  само, с. 68–69. Автор також зазначає, що учні почувались дуже вільно на уроках о. Миколая: «Учні знали, що на його уроках їм дозволено усе, навіть пожартувати, що вчитись треба мало».
 56. Там  само, с. 87.
 57. Лист до Архимандрита від 20.1.1923 р. // ГАЗНІ, 0004, VI Belgica, Personalia 10, J. Schrijvers. 
 58. «Нас є 13: отці – студенти – брати. Владика Миколай є тут [монастир св. Климентія у Львові. – Р. П.] і викладає моральну трьом студентам». Лист Йосифа Де Вохта до Архамандрита Патріціо Мурай, від 12 січня 1940 р. // ГАЗНІ, Province Lviv 0042, Personalia 7, De Vocht. 
 59. Двома іншими були Семеон Гнатишин та перфект студентів Іван Зятик. Про студентат українських редемтопристів див.: Піх Р. Каталог…, с. 69.  Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 117.
 60. «Чарнецький Ректором нововідкритої семінарії в Дубно, о. Шуман, запрошений, щоб допомогти йому в складенні програми студій для клериків і щоб знову в семінарію прийшов і клериків про необхідності навчав, що і зробить». Chronica… in Kowel. Запис за 1928 р. 
 61. Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 54.  Скакун Р. «Нова Унія» у Східних Воєводствах Польщі (1923-1939) // Ковчег. Науковий збірник із церковної історії / за ред. Б. Гудзяка, І. Скочиляса та О. Турія.  Т. 5, Львів, 2007, с. 216. Підтвердженням того, що семінарія діяла неофіційно, є запис у тій же хроніці із ковельського монастиря за початок 1930 р.: «Чарнецький в семінарії східній в Дубно аж до 2 березня лекції з літургіки навчав священників які з обряду латинського в грецький перейшли». Chronica… in Kowel. Запис за 1928 р. 
 62. Навчальні програми на 1941/42, 1942/43 навчальні роки. // ЦДІАУЛ, Ф.451, оп.1, спр.76. Навчальні програми на 1942/43, 1943/44 навчальні роки. // ЦДІАУЛ, Ф.451, оп.1, спр.77. Розклад занять на 1924/25, 1929/30, 1944/45. // ЦДІАУЛ, Ф.451, оп.1, спр. 94.
 63. Свідчення іншого студента: «Від часу до часу студенти богословії ставляли йому питання щодо різних речей. Преосвященний завжди спокійно відповідав на ці питання, переплітаючи свої докази цитатами із св. Письма і прикладами із життя святих. Його спосіб вислову був завжди переконуючий; по його вислову ніколи не оставав у студентів якийсь сумнів, зокрема тому, бо ми були переконані, що він не тільки пояснював Божу правду, але сам після неї жив».  Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 124. 
 64. Chronica… in Kowel. Запис 1928 р. 
 65. Там само. Запис за 1930 р.  Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 59. 
 66. Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 193–194.
 67. Див.: Chronica… in Kowel. Запис за 1933 р. З рел.[ігійного]-церк.[овного] життя // Нова Зоря, рік VIІІ, ч. 80 (678), с. 4
 68. «Вл.Чарнецький провів конференцію для новиків». Chronica… in Holosko. Запис за 1933 рік. Таких записів у цій хроніці є чимало. 
 69. Устава, 480.
 70. «Там [у Станиславові. – Р. П.] зорганізовано повноцінний монастир. Особовий склад змінився. Чехи поїхали на батьківщину. Вже в 1920 р. туди прибув о. Де Бур, голландець, а влітку 1921 р. – о. Ванганзенвінкель. За нового устрою о. Миколай стає міністром. За уставом – це замісник ігумена й матеріально відповідальна особа… Це розповідь [про усунення.  –  Р. П.] особи, яка тоді щойно вступила до Чину. Тому цю інформацію сприймаймо обережно, бо спостереження новоприбулого можуть бути помилковими. Тим паче, що йдеться про милосердя і про рішення о. Схрейверса, місцевого ігумена. Що трапилось, важко сьогодні сказати».  Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 63–64. Тут слід тільки додати, що на той час ігуменом був уже о. Ектор Кінцінгер. Див.: Піх Р. Каталог…, с. 30–33.
 71. Див.: Chronica… in Holosko. Записи за 1923–1925 рр. 
 72. Див.: Chronica… in Kowel. 
 73. Цікаво, що Р. Бахталовський, як співбрат, який добре знав о. Миколая, перелічуючи його різні служіння, пише, що він «майже ніколи не був міністром (тобто замісником настоятеля з уряду)». Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 71.
 74. Див.: Chronica…in Zboiska. Записи за 1923–1925 рр. Chronica… in Kowel. Записи за 1927–1928, 1930 рр. 
 75. Устава, 1428. 
 76. Див.: Chronica… in Zboiska. Запис за 1926 р. Chronica… in Kowel. Запис за 1927 р. Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 88–93.
 77. «Отець Миколай Чарнецький був у першому півріччі практично настоятелем, бо о. Костенобель тільки формально, для вимог єпископа, вважався настоятелем. В дійсності ж, він був тоді ігуменом в Голоско, де розбудовував монастир, в якому, згодом, утримувалися студентиЧину». Там само, с. 93. Тоді, як зазначає С. Бахталовський, настоятелем був о. Григорій Шишкович, аргументом слугувало те, що він був «старший обітами».  Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 36. 
 78. «Високопреподобний отець Віце-протоігумен приїхав із Збоїск для оголошення номінацій в спільноті. Отець Віце-протоігумен назначений настоятелем в Голоско, а о. Річард Костенобель настоятелем у Костополі». Chronica… in Holosko. Запис за 1927 р. 
 79. Rapport sur la visite canonique de la vice-province Ruthene de Galicie (3–30 juillet 1922). // ГАЗНІ, Province Lviv 0042. 
 80. Бахталовський Р.  Апостол з’єдинення…, с. 71–72.
 81. З офіційною назвою Русинська віце-провінція. У той час Галичина була вже в складі ІІ Речі Постолитої, де утискалось все українське. Мабуть, для того, щоб не дразнити зайвий раз польську владу та щоб редемптористи не мали перешкод у своїй діяльності з боку влади, архімандрит погодився на цю назву.  
 82. Catalogus Congregationis Ss. Redemptoris, Roma 1925, с. 66. Цікаво зазначити, що Роман Бахталовський у своїх спогадах, описуючи різне служіння о. Миколая, ні слова не зазначив про це. Напрошуються дві причини: 1) о. Миколай, як другий дорадник, був майже непомітний, тому не запам’ятався о. Роману; 2) із плином часу він просто забув про це (адже о. Роман писав свої спогади у 1960-х роках).
 83. Camiel Van de Steene (1870–1940) тричі був протоігуменом бельгійської провінції: 1907–1913; 1915–1927; 1935–1939 рр.
 84. Cyriel Meersdom (1878–1942) – бельгійський протоігумен у 1930–1933 роках.
 85. Chronica… in Holosko. Запис за 1930 р. 
 86. Chronica… in Kowel. Запис за 1930.
 87. Chronica… in Zboiska. Запис за 1930 р.
 88. Chronica… in Kowel. Запис за 1930 р. 
 89. Chronica… in Holosko. Запис за 1930 р.
 90. Chronica… іn Stanіslaopoli. Запис за 1930 р.
 91. Chronica… in Zboiska. Запис за 1930 р. 
 92. Щоправда в довоєнний період двоє редемптористів отримали можливість подальших студій після семінарії. У 1935 році  на навчання до Рима виїхав молодий священик Семен Гнатишин, який студіював східне богослов’я. Однак через хворобу в 1938 р. він повернувся до Галичини, так і не закінчивши навчання у Римі. Наприкінці 1938 року після священичих свячень до Бельгії повернувся Максим Германюк, який у лювенському університеті студіював на двох факультетах: богословському та орієнтальному. В 1943 році він захистив докторат із біблійного богослов’я. 
 93. «Як і всі римські семінаристи, Миколай навчився італійської, любив цю мову. Оволодів і французьку».  Бахталовський Р. Апостолз’єдинення…, с. 13.
 94. Rapport sur la visite canonique de la vice-province Ruthene de Galicie (3–30 juillet 1922), с. 2. // ГАЗНІ, Province Lviv 0042.
 95. Рік видання у молитовнику записаний 1923-й, хоча насправді роком видання був наступний  – 1924-й. Про це свідчить запис за 11 квітня 1924 року в хроніці монастиря у Збоїсках: «Пам’ятка св. місії» з’явилися в українській мові». Chronica... in Zboiska. Запис за 1924 р.
 96. «Щоб ознайомити нарід з духом великого Учителя Церкви св. Альфонса, перекладено насамперед його найбільше знані твори: «Відвідини Найсв. Тайн», «Розважання про правди вічні», «Молитви на кожний день тижня», «Розважання про Пречисту Діву Марію», «Хресну Дорогу», «Розважання про Пресв. Євхаристію», «Короткі розважання про страсті Ісуса Христа на кожний день тижня». Усі ці праці переклав на українську мову Преосв. Микола Чарнецький ЧНІ., Апостольський Візитатор католиків східного обряд на Волині і Підляшші. Всі вони були видруковані  в молитовнику, що мав назву «Пам’ятка св. місії» видано у Жовкві, 1923 р. Трохи пізніше появилось друге видання цього гарного молитовника в 1930 р.».  Шавель С.  Письменницька діяльність Східньої Вітки Отців Редемптористів // Ювілейний Альманах оо. Редемптористів 1906–1956 рр. Йорктон, 1956, с. 251.
 97. Rapport sur la visite canonique de la vice-province Ruthene de Galicie (3–30 juillet 1922), с. 4b. // ГАЗНІ, Province Lviv 0042.
 98. Chronica… in Ternopol. Запис за 1933 р. «Дня 7 липня 1933 року, кир Николай мав там [у Тернополі. – Р. П.] урочисту архиєрейську Службу Божу, в укружені численних священиків і при асисті богословів із семінарії оо. Редемтпористів в Голоску. По полудні Преосвященний, вбраний в архієрейські ризи, прийшов до емісійного хреста, а відтак розвинувся прекрасний похід з місійним хрестом через місто. Похід тривав цілу годину. В цім поході, уставленів у взірцевому порядку, взяло участь 15.000 народу. При кінці походу мужчини несли місійний хрест, а за ним владика, окружений священиками».  Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 97.
 99. Ternopol… // Lettres sur l´Ukraine, t.1. с. 130.
 100. Церква Успіння ПБ не вміщала всіх охочих, тому в 1935 р. редемтпористи почали розбудовувати храм. Через три роки храм був завершений. Пожертви збирали не лише в Галичині, але й в США та в Канаді. «Завдяки тій щедрій помочі, нові мури росли майже з кожним днем, так що з малої тісної церковці повстала велика, простора святиня, яка може помістити 2000 людей. На празник святого Івана Хрестителя, 7 липня 1938 р., Преосв. Николай Чарнецький при великім здвизі народу посвятив в окруженні численного духовенства ново розбудовану свято-успенську церкву». Породко В. Мрія – дійсністю! // Марійський ювілейний календар-альманах «О, спомагай нас, Діво Маріє!»., / ред. В. Величковський. Станиславів, 1939 р., с. 135.
 101. Chronica… in Holosko. Запис за 1934 р.
 102. Саме так було із молодим студентом Володимиром Стернюком, який 19 червня отримав свячення в Бельгії із рук вл. Василя Ладики.
 103. Так було із Йосифом Форнальчиком, який отримав священичі свячення 24 квітня 1936 р., а також  двома наступними: Григорій Шавель (19 серпня 1936 року); Максим Германюк  ( 4 вересня 1938 року).
 104. Див.: Chronika klasztoru w Tuchowie, записи за 1939-1942 рр.; та Chronika studentatu w Tuchowie, записи за 1939–1942 рр. // Archiwum Warszawskiej Prowincji Zgromadzenie Najświętszego Odkupiciela.
 105. Каталог, с. 87–99.