Духовний портрет блаженного Миколая Чарнецького


Художник або фотограф, створюючи портрет, намагається передати  неповторну особистість людини. Неповторність – це те, що цінується. Це означає  бути не таким, як усі. Немає значення, чи в добрий, чи у злий спосіб. Цього, здається, найбільше прагнуть сучасні люди. Навіть тоді, коли задля власного спокою намагаються  не виділятися, все ж із певною заздрістю споглядають на тих, які вміють бути іншими і незалежними. На тих, які своєю поведінкою стають викликом для суспільства. Іноді   видається, що ми поділяємось на «неповторних»  і таких, які хотіли би бути «неповторними», але не мають для цього сміливості.
Можливо тому, що ця жага «неповторності» є такою великою, сучасна людина з певною недовірою і нерозумінням підходить до ікон святих. На класичній східній іконі  всі  святі однакові. «В іконі немає жодної індивідуальності!», –  здивовано і розчаровано стверджує сучасник. І справді, крім окремих деталей одежі, зовнішньої обстановки чи деяких предметів, пов’язаних з історією певного  святого, всі обличчя святих жінок і чоловіків подібні між собою. Важко зрозуміти, де  святий Миколай Чудотворець,  а де  –  Іван Золотоустий. Навіть жіночі обличчя  подібні до чоловічих, ніби написані з однієї людини художником, який не вміє передавати неповторності людського буття.
Як не дивно, частково це твердження про єдине джерело натхнення для іконописців є правдивим. Справді, ікона святого або святої має за взірець  образ Нашого Небесного Отця –  Ісуса Христа. Якщо придивимось  уважно до ікон, то  побачимо, що усі святі схожі, бо вони подібні до Христа. Він є причиною подібності. Однак чи заперечує ця подібність неповторність кожного святого зокрема і кожної людини взагалі? Зовсім ні! Як для батьків навіть найбільш тотожні близнюки завжди будуть різними й особливими, так само і для Бога усі Його діти, хоч однаково люблені, будуть особливими. 
У цьому ключі я хотів би спробувати «написати» невеличкий духовний портрет нашого святого співбрата –  блаженного владики Миколая Чарнецького. Людини, яка все своє життя намагалась  у свій особливий спосіб стати подібною до Христа.
Як і кожен «портрет», цей буде більшою мірою моїм особистим поглядом на постать владики Миколая Чарнецького  на основі його духовних повчань. З цієї нагоди заохочую усіх до прочитання маленької книжечки «12 каменів духовного життя», у якій зібрані уривки з реколекційних наук блаженного Миколая. Можливо, ця книжка допоможе вам «написати» власний портрет владики Чарнецького.
Життєписи Миколая Чарнецького є добре знаними. Хоча їх небагато. Вони  детально описують часи, місця і події, які відіграли важливу роль у житті владики-редемпториста. Читачі, очевидно,   знайомі з історією його життя. Однак  не менш  важливим є внутрішній світ людини. З цього «скарбу серця» (пор. Лк. 6:45) людина виносить у світ те, що його змінює. Що ж було «скарбом» для блаженного Миколая?
Найголовнішим скарбом для ного був Христос! Христос, який є дорогою, правдою і життям (пор. Йо. 14:6). Для владики Миколая ця дорога була не для того, щоб її споглядати чи подивляти, а для того, щоб нею йти. Христос – дорога до Небесного Отця. Цією дорогою Чарнецький простував з усіх своїх сил (а іноді  і понад людські сили). Він наслідував Христа у всьому, маючи страх відстати від Нього  хоч на крок. Він наслідував Христа у терпіннях і поневіряннях, яких на долю блаженного Миколая випало багато (600 годин допитів у 30 різних в’язницях і таборах). Однак, незважаючи на це, він наслідував Христа вірно, боячись гріха, який би став стіною між ним і Спасителем й  не дав   змоги  йому слідувати за Ним.
Ставлення блаженного  Чарнецького до гріха було таке ж, як і у нашого батька-засновника редемптористів  – святого Альфонса Лігуорі. Блаженний Миколай боявся гріха не тому, що через гріх міг потрапити до пекла. Найголовнішою для нього була Божа любов, якій він хотів залишатись вірним усе своє життя і яку не хотів зрадити жодним вчинком чи думкою, які були б не гідні Божої дитини. Свідомий того, що скарб Божої благодаті ми носимо в «глиняних посудинах» (пор. 2 Кор. 4:7), боявся блаженний, щоб гріх не знищив тих паростків ані у ньому, ані в його ближніх. Намагався  бути милосердним. Пам’ятаючи слова апостола Петра про те, що милосердя велику кількість гріхів покриває (пор. 1 Пт. 4:8), владика Миколай був готовий виявляти милосердя усім, хто його потребував. Особливо ворогам Церкви і Бога. Владика був впевнений, що навіть на знищеній гріхом ниві людського життя Бог своєю благодаттю допоможе людині через покаяння принести щедрий плід. 
Сповідь була для Миколая Чарнецького часом і купіллю милосердя. Він  занурювався в неї з головою, щоб залікувати рани, завдані людською недосконалістю. Це було не лише лікування минулих провин, але й покріплення сили і рішучості в боротьбі з майбутніми спокусами. З цієї купелі він набирався благодаті, щоб бути для інших лікарем у святій тайні сповіді. За взірець він завжди мав милосердного і люблячого Бога, який кличе своїх дітей до повернення на дорогу справедливості, яка провадить до Царства Небесного. 
Саме цілюща любов Отця є визначною для розуміння того, ким є Миколай Чарнецький. Як вірний син святого Альфонса,  він старався наслідувати Спасителя у проголошенні Доброї Новини про милосердя і любов Бога до людини, про Його прощення і відкуплення. У любові Бога він бачив причину свого існування і своїх добрих вчинків. У цій великій любові він бачив основу для єдності спільноти вірних. За цю єдність Миколай боровся все своє життя. Це не була для нього якась політична чи адміністративна мета. Єдність – це вияв Божого милосердя і прийняття його людиною. Це ознака дітей Божих, які наслідують Христа. 
Він прямував за Христом. Йшов, як і Христос, у своєму послусі аж до смерті (пор. Флп. 2:8). Це не був послух невільника. Це був послух дитини, яка є спраглою кожного слова свого доброго Батька. Це був послух з любові, а не зі страху. З любові до Бога слухав Його слова і шукав Його волі. 
Шукання волі Божої у своєму житті та щире і вірне виконування її  –  це також важливі штрихи до духовного портрету блаженного Миколая Чарнецького. Владика у своїх духовних повчаннях висловив глибоке розуміння того, у чому полягає воля Отця: «Воля Божа наймилосердніша, бо хоче, щоб усі були щасливими, щоб усі спаслися!». У цьому особливому розпізнанні волі Божої і Його плану  Миколай знаходив джерело внутрішнього миру і постійної вдячності Богові, незалежно від того, наскільки тяжким було його  життя і як сильно його переслідували чи катували. 
Справді, переслідувань у його житті було багато. Інша людина, яка не вміє розпізнати Божої присутності в своєму житті, давно б зневірилась у всьому,  передовсім у  Богові. Однак владика, знаючи волю милосердного Бога,  розумів, що всі ми в Божих руках. Усвідомлення цього тісного зв’язку з Богом давало Миколаєві Чарнецькому силу пережити найважче. У цьому досвіді  Божої присутності не було ні крихти гордості у нашого блаженного. Він усвідомлював, що ця близькість Бога є не його заслугою, а ще одним виявом безмежного Божого милосердя і Його вірності людині, яку Він сотворив. 
Близькість спонукає до спілкування. Для блаженного Миколая спілкування з Богом було як повітря для життя людини. Молитва – це для нього спосіб перебування з Отцем. Це діалог з Богом, у якому людина знаходить внутрішню розраду і рівновагу. Для Миколая Чарнецького пошук цієї благодаті був зумовлений не лише  власною потребою, але й тими потребами, які виникали у його служінні іншим. Покірна  молитва була для нього джерелом натхнення для правдивого душпастирства. 
Ще одним важливим штрихом до духовного портрета владики Чарнецького є вірність. Як редемпторист Миколай Чарнецький склав обіт і присягу вірності й витривалості в Згромадженні Найсвятішого Ізбавителя аж до смерті. Це не просто присяга вірності якійсь організації чи структурі. Редемпторист, присягаючи на вірність своєму Згромадженню, присягає на вірність тій місії, до якої Господь покликав редемптористів у Церкві: голосити Євангеліє найбільш опущеним і убогим. Усім тим, хто втратив надію або від кого хочуть відібрати надію на Боже милосердя і справедливість. Для своєї вірності й для всіх інших чеснот блаженний черпав натхнення у великому Божому милосерді, яке пізнавав у Святих Тайнах Церкви. 
Тож  ким був блаженний Миколай Чарнецький? Здається, що відповідь на це запитання може бути доволі короткою. Він був люблячим сином Бога, вірним редемптористом, який все своє життя поклав за своїх братів і сестер у Христі, невтомно проповідуючи їм те, до чого сам постійно доторкався: Боже милосердя. Цей короткий опис підходить більшості святих. Тому духовний портрет владики Миколая міг би бути і духовним портретом блаженного Василя Величковського, блаженного Зенона Ковалика, святого Климентія Гофбауера або й святого Альфонса. Та й не тільки святих і блаженних редемптористів. Кожна людина, віддана Богові, живе у Його благодаті й милосерді, старається ділитись ними з іншими. Усі люди різні й унікальні. А всі святі у своїх духовних портретах подібні один на одного, а всі разом – на Христа. 
Блаженний священномучениче Миколаю, допоможи нам своїми молитвами, щоб і ми у своєму житті, як і ти, уподібнювались до Христа – джерела Божого милосердя і нашого спасіння!

Ігор Колісник