Увійти в радість Господа

Коли ми говоримо про покликання, то звичайно маємо на увазі подружжя, монашество і священство. Звичайно ніхто не вбачає різниці між ними, вважаючи, що це просто різні дороги до одної мети. Можна поставити питання, чи певні люди народжуються для того, щоб бути монахами чи священиками, а інші для того, щоб жити в подружжі і бути мирянами? Чи це є визначене Богом, кому ким бути, і ми вже нічого не можемо змінити?

Відповідаючи на ці питання, спершу треба відзначити, що кожна людина є покликаною до подружнього життя. Це є природне покликання і природний стан. "Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом" (Бут.2:24). Неможливо сказати, що хтось не має покликання до сімейного життя, оскільки це покликання вкладене нам Богом у нашу природу від початків світу. 

Натомість коли мова йде про монашество чи священство, то тут ми маємо справу з надприродним станом, який коріниться не в нашій природі, а в особливій Божій благодаті. І далі більше застановимося над покликанням до монашества. Катехизм Католицької Церкви пише, що "життя, посвячене Богові, вирізняється публічним складенням обітів євангельських рад: убогості, чистоти і послуху в постійному стані життя, визнаного Церквою" (ККЦ 944). "Євангельські ради пропоновані всім учням Христа" (ККЦ 915). Отже, кожен християнин має запрошення від Бога залишити свій природний стан і вибрати дорогу євангельських рад. Подібне пише і св. Йоан Золотоустий: "Бог хоче, щоб всі люди утримувались від шлюбу, по свідченню того, через кого Христос каже: "Я хотів би, щоб всі люди були подібні мені"... але передав вибір цього нашим душам". Однак ці ради ми не приймає чисто шляхом раціонального їх осмислення. Вибір їх виглядає трохи інакше, ніж погодження розумом.

Покликання до монашества є даром Божої благодаті. Православний святий Феофан Затворник визначає цей дар як "міру благодатного пробудження і активність духовного життя", а св. Йоан Золотоустий, пишучи про покликання св. ап. Павла, пише, що дар цей ми отримуємо не без зусиль з нашої сторони: "Свою заслугу Павло називає даром Божим, і до чого приклав стільки зусиль, те цілком приписує Господеві. Так вдячному рабу властиво нічого не вважати своїм власним, але все господським". Отже, вибір заключається в нашій добровільній співпраці з Божою благодаттю і нашій відкритості на дію Божої благодаті. 

Проілюструвати це можна на прикладі притчі про таланти: "І немов той чоловік, що, пускаючись у дорогу, прикликав своїх слуг і передав їм своє майно. Одному він дав п'ять талантів, другому – два, а третьому один, кожному за його здібністю, і від'їхав" (Мт.25:14,15). Як бачимо, дар дається господарем, але який цей дар, залежить від здібностей конкретної людини. Напевно у цього господаря було більше слуг, і кожен слуга мав свої здібності, проте він вибрав тільки цих трьох. Тільки ці троє викликали довіру у пана, і він через їх вірність, або любов до нього чи через щось подібне дає таланти саме їм. З цього уривку ми також можемо бачити, що господар не питає, чи хочуть вони взяти дар від нього. Дає кожному за його здібністю... Христос також каже: "Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід" (Йо.15:16). Отже, який дар ми отримаємо, залежить від нас, однак брати його чи ні - залежить від Господаря. 

Отримавши дар, мусимо пам'ятати, що "дари Божі і покликання незмінні" (Рим.11:29). Бог не змінює свого рішення про тих, кого кличе до Себе, і дари, які дає їм. "Тому, що я, Господь, не міняюсь" (Мал.3:6), - пише Малахія. А також пам'ятати, що "від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть; а кому повірено багато, від того більше зажадають" (Лк.12:48). Так і слуга, який отримав 5 талантів, віддає 5 талантів, який отримав три, віддає три. Що сталося із слугою, який занедбав свій дар, всі знаємо. Євангеліє передає слова господаря: "А нікчемного слугу того викиньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів" (Мт.25:30). 

Як на практиці людина відповідає на поклик Божий? Часто це відбувається, як з апостолами: "Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за Ним" (Мт.4:22). Зустрівши Ісуса і відчувши Його любов до нас, ми можемо спокійно і негайно відгукнутися на Його запрошення. Однак буває і так, що людина лякається того, до чого її запрошує Господь, втікає від Його голосу, шукає відмовок, як це було з Мойсеєм, Єремією, Йоною. У такому випадку знову варто згадати Боже Слово: "Дари Божі і покликання незмінні" (Рим.11:29). У цьому ми і переконуємося, знаючи історію цих пророків - попри їх небажання вони мусять виконати Божу волю. Спротив же тільки погіршує їх життя. Христос вчить нас, як приймати наше покликання: "Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий” (Мт.11:29,30).

Отож, мої любі брати, будьте тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд ваш у Господі не марний. (1Кор.15:58)