Духовність св. Альфонса Марії де Лігуорі


У XVIII ст. в італійському середовищі зародився напрямок і школа духовності, започаткована св. Альфонсом Марією де Лігуорі (+1787 р.) Це була спроба дати відповідь на гасла з виразним кальвіністським забарвленням, які голосив янсенізм, що людина, немовби, вже не була здатна чинити добро. У зв'язку з тим св. Альфонс підкреслював значення людських зусиль, природних здібностей, у той час як квієтизм голосив абсолютну пасивність душі. Завдяки цьому людина з поміччю Божої ласки, яку отримує за посередництвом Пречистої Діви Марії, через аскетичні практики може осягнути згідність з Божою волею на взір Ісуса Христа аж до дійсного з'єднання душі з Богом.


Як пропогандист народних місій, св. Альфонс доказував потребу поступового приготування людини до навернення. Воно має відбуватися через оживлення віри, усвідомлення зла поповнених гріхів, збудження страху перед Божою справедливістю, заохочення до надії на Боже милосердя, оживлення любові до Бога і вкінці потрібно показати середники витривання на дорозі добра. З цього огляду святий вимагав, щоби місійні проповіді були виконані простим та зрозумілим стилем для слухачів. Одночасно також відкидав, і то рішучо, можливість способу чи методу впливати на почуття слухачів. Проповідник повинен впливати на цілу людину, і при цьому, у першому варіанті, має бути переказана, здоровим та спокійним способом, рефлексія на християнську доктрину. Всі вказівки, що відносяться до життя визнавців Христа, повинні враховувати роль Божої ласки та молитви. І згідно з думкою св. Альфонса, цілість переказаної науки повинна концентруватися навколо Особи Відкупителя з особливим підкресленням Його Страстей та Смерті на Хресті.


Альфонсіянська місійна система прагнула до розбудження любові відносно Бога і ближніх. І згідно зі св. Альфонсом, любов відіграє надзвичайно важливу роль у наверненні людини, а знаходить вона своє вираження у виконанні заповідей. Середником в оживленні любові до Бога мають служити в часі місій розважання про Страсті Господні. Розп'ятий Відкупитель за людські гріхи - це найвищий доказ любові Бога до людини, а одночасно взивання відплатити любов'ю за любов.


Місійна діяльність має бути проникнута духом молитви, тож остаточне навернення робить Бог своєю ласкою. Молитва є необхідною до навернення і витривання в доброму аж до смерті. З цього теж предметом молитви мають бути, згідно зі св. Альфонсом, ласка любові Господа Бога та ласка цілковитого витривання.


Підсумовуючи, належить пригадати, що згідно альфонсіянської думки, святість та досконалість людської душі полягає на любові Ісуса Христа як Божого Сина і нашого Відкупителя. Ця любов у людській душі підтримує всі чесноти, роблячи людину досконалою. Дари, якими Бог обдаровує людину, мають на цілі зобов'язання її до віддання любові за любов. Перш за все Бог полюбив нас у Своєму Сині, який відплатив Отцеві за наші гріхи і повернув нам Боже синівство.


ks. Jerzy Misiurek "Zarys historii duchowośći chrześcijańskiej"