Апостол Любові


Ніхто точно не знає пори та обставин, за яких таємниця Відкуплення людства торкнулася серця освіченого італійського священика. Саме вона дозволила йому подивитися на людей очами Бога…


Святий Альфонс присвятив своє життя людям погордженим і опущеним та здобув собі ім’я «приятеля людей» та «отця убогих». Він прагнув повернути їм гідність людської особи, відкупленої Христом. Повернути не для того, щоб і далі залишалися «дітьми», але  щоб стали дорослими і саме такими прийняли радісну новину, новину Євангелія, щоб привести їх до зрілої віри і таємничого пережиття святості, щоб зуміли добачити шалену любов Бога в Його воплоченні, смерті та Євхаристії.


Воплочення


Жмутик сіна, маленьке дитя, яскрава зірка, пастухи, мудреці… Хто ці люди? Чому подія народження одного немовляти у Вифлеємі з року в рік продовжується у пам’яті людства? Але вирішивши завітати до Вифлеємської печери, візьмімо із собою віру. Без неї не побачимо нічого іншого, як тільки бідне дитя. І лише віра дозволить помітити у Ньому Сина Божого, Який з любові до нас прийшов на землю.


Людина дозволяє іншим здобути себе дарами. А дари Бога – це знаки Його любові.  Христос є найбільшим даром любові Отця. Його Воплочення не було звичайним народженням чи просто перебуванням, яке тривало певний відрізок часу. Воно є знаком отцівської любові Бога до кожної людини. Це - «таємниця Еммануїла» - Бога, який захотів бути з людиною назавжди. Бога, який говорить: «Відколи Я - Бог, відтоді люблю тебе, відколи любив, відтоді любив тебе».


Хрест


Лише однієї молитви Ісуса було б достатньо, щоб ми стали відкуплені, але її б забракло, щоб вказати на ту  любов, яку приносить Бог. Те, чого б вистачило для відкуплення, забракло б для любові.


Пізнати людину, яка любить дуже просто, її вирізняють дві риси: прагнення обдарувати іншу людину та готовність терпіти з нею і задля неї. Це є правдива любов - любов, посунута аж до границь прийняття страждання в повній свободі.


Все життя Ісуса - неустанна школа досконалості, але найбільшою Його проповіддю, з якої  навчив нас найкращих чеснот, став хрест. Висячи на ньому, став взірцем досконалого послуху і згоди з Божою волею, але перш за все відкрив правду про те, як треба любити. Любити до хреста.


Любов Ісуса до людей була така велика, що Відкупитель назвав годину своєї смерті своєю годиною, бо це був момент Його бажання.


Нехай не жахає нас наша нужда: в Ісусі Христі знайдемо для нас велике багатство.  Хрест став престолом ласки. Тому тепер ми не повинні нічим турбуватися, бо все походить з тих рук, що були прибиті до хреста з любові до нас. Якою ж великою є наша гідність, якщо Бог помер за нас!


Євхаристія


Колись фарисеї сумнівались: «Як отой може дати нам своє тіло їсти?» Саме те, що було незрозумілим для людей, у що важко було повірити, зробила любов Христа.


Так, як приятель, що покидає цей світ, залишає своїм найближчим якусь пам’ятку про себе, так Ісус залишив нам знак своєї любові - своє власне Тіло, Кров, Душу, своє Божество – цілого Себе.


Вдягнувшись у тіло, відвічне Слово сховало своє Божество і з’явилось людині на  землі, а в цій Тайні Ісус сховав свою людськість і об’явився  під видом хліба. Коли б сховався під виглядом якої рідкісної або дорогоцінної поживи, убогі не мали б до Нього доступу. Стався хлібом, щоб бути найпростішою поживою для усіх.


Немає краю, навіть найменшого, без храмів, де не було б Святих Тайн. У всіх цих місцях Цар неба і землі замкнутий у кивоті, де часто залишається сам. Хочеться сказати Йому: «Мій Пане, це не гідне для Твоєї величі». «Неважливо, - відповідає Ісус, - це є добре для моєї любові».


Підготувала с. Тадея Яртим, МНІ