Родина, дитячі роки та шкільна освіта владики Миколая Чарнецького

---

Для написання цієї історичної довідки про родину, дитячі роки та шкільну освіту Миколая Чарнецького я використовувала кілька наявних матеріалів. Серед них – збірник “Городенщина”, в якому вміщено статті про історію цього регіону, його розвиток та видатних людей. М. Марунчак, співавтор та редактор цієї книги, зазначив про владику Чарнецького у короткій статті під назвою “Ісповідник Кир Миколай Чарнецький”. Владику він зачисляє до “синів Городенської землі”¹ й акцентує на тому, що “вийшовши з-під селянської стріхи [Миколай Чарнецький. – О. П.] важко пробивався крізь студії”².

Також я користувалася текстами двох священиків–редемптористів, які писали про Чарнецького. У книзі Степана Бахталовського використано багато спогадів п. Архитки, шваґра (чоловіка сестри) владики Миколая і п. П. Клочаного, ровесника владики і брата Василя Клочаного, іншого шваґра Чарнецького, а також спогади з розмов владики Миколая, адже о. Степан проживав з владикою від 1902 до 1922 року. Також описує дитинство владики Миколая на підставі своїх спогадів о. Роман Бахталовський, який добре знав Миколая і був його співбратом у монастирі протягом сорока років.

1. Село Семаківці

Миколай Чарнецький походив із села Семаківці, яке розташоване у сучасній Івано-Франківській області, “три кілометри на південь від Дністра і 13,5 на північ від повітового містечка Городенки”³. Найближчими селами є Михальче (на відстані 3 км) і Білка (на відстані 0,5 км). За інформацією М. Марунчака, село Семаківці віддалене на 12 км від центру (м. Городенки) по лівому боці битого шляху в напрямку Городенка–Чортків.

Село виникло дуже давно. Колись на цій території пролягав Покутський торгівельний шлях, що вів із Коломиї на Поділля. Також цим шляхом проходили татари, спустошуючи село. Відомо, що для того, щоби попередити  напади ворогів, поблизу села була збудована башта, на якій завжди стояв вартовий⁴.

Хоча у нас немає детальної інформації, варто навести кілька статистичних даних про це село. У збірнику “Городенщина” В. Яшан інформує, що 1841 року у Семаківцях проживало 705 греко-католиків, діяла парафіяльна школа, а згодом трикласова українська школа. У сусідньому селі Михальче було 650 греко-католиків і однокласова польська школа⁵. Згідно з даними переписів населення 1911 року, в селі було 1009 осіб, а 1924 року кількість населення зросла до 1852 людей⁶. Ще один перепис, проведений 30 вересня 1921 року, подає такі цифри про склад населення с. Семаківці Городенського повіту⁷:

Греко-кат.    947    Українці    940    Чоловіки    704
Римо-кат.    484    Поляки     554     Жінки        808
Юдеї            81      Жиди       18        

У селі з 1830 року діяла церква Вознесення, на будівництво якої дав кошти доброчинець Григорій Ромашкан. Згідно з інформацією географічного словника Королівства Польського (Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów Słowiańskich) греко-католицька парафія вкінці ХІХ ст. складала 1050 осіб⁸. Відомо про таких парохів цієї церкви: Василія Корчинського, Якова Сербинського, Василя Каратницького та його сина – Йосифа Каратницького⁹.

2. Батьки Миколая Чарнецького

Як зазначають Степан та Роман Бахталовські, Миколай Чарнецький був сином Олекси Чарнецького і Параски Притоцької. Є непідтверджені відомості  щодо її прізвища і походження із сусіднього села Михальче¹⁰. Параска була сиротою, яку у трирічному віці знайшла і всиновила дружина місцевого священика Йосифа Каратницького. Степан Бахталовський описує цей акт як вияв доброти: “Отець Каратницький і його дружина були знані в Семаківцях зі своєї доброти. Пані Каратницька взяла маленьку сирітку і дуже до неї прив’язалася”¹¹.

Проте, як зазначає дослідниця Наталія Колб, у ті часи священики-парохи зазвичай мали своє господарство, але особисто вони його не вели. Натомість його доглядала прислуга, наймані робітники, а той уся парафія. Крім того, до домашніх робіт часто залучалися дружина разом з дітьми, передусім із доньками¹². Тому можна припустити, що дівчинку взяли не лише з милосердя та співчуття до сироти, а й тому, що вона могла бути суттєвою допомогою у веденні господарства, адже там вона жила аж до одруження¹³. Це підтверджують слова о. Степана, що “Параска була зручна до роботи”, тому навіть після одруження “Пані Каратницька майже щодня кликала її на приходство [дім сільського пароха. – О. П.] до помочі, особливо, як були гості”¹⁴.

Її майбутній чоловік, Олекса, наймитував на господарстві сина о. Йосифа (Омеляна), так вони й познайомилися¹⁵. Коли вони одружилися, Каратницькі допомогли подружжю Чарнецьких отримати будинок. Крім того, Олекса мав трохи свого поля. Згідно зі свідченнями, їхній дім був четвертим від приходства, був ліплений з глини, з дахом, пошитим сніпками. Він складався з однієї світлиці і сіней¹⁶. Там 14 грудня 1884 року і народився їхній найстарший син – Микола. Згодом Чарнецькі переселилися в інший, трохи більший будинок. Микола не був єдиним сином, він мав ще вісім молодших братів і сестер: Катерину, Антонія, Марію, Юрія, Василя, Анну, Олену й  Івана¹⁷. Степан Бахталовський коротко зазначає про них і повідомляє, що деякі з них виїхали закордон, інші залишилися жити і працювати у Семаківцях чи довколишніх селах. Зокрема, Антін та Марія жили і померли у Сполучених Штатах, а Юрко – у Канаді¹⁸.

3. Виховання і початкова освіта владики Миколая. Навчання у Товмачі

Мати Миколая (Параска) й після одруження залишилася служницею в домі Каратницьких. Миколай на інші діти мали доступ до дому священика, де вони, зрештою, проводили багато часу¹⁹. Степан Бахталовський  зауважує, що “Каратницькі були прихильні до всіх дітей, а найбільше – до Николи й Марії”²⁰. Також він зазначає, що це сприяло налагодженню майже родинних взаємин між ними, бо “ті, які довше працювали, помагаючи в господарстві священика… вважалися наче членами родини”. Тож “Каратницькі щиро опікувалися молодою родиною Чарнецьких”²¹. Про цю особливу опіку свідчить зокрема те, що дружина священика подбала про те, щоби Миколая взяли у Тлумачівську школу.

Як пише о. Степан, оскільки “в Семаківцях школа була заперта… була тільки двоклясова школа”, пані Каратницька віддала Миколу до школи в Товмач, до свого сестрінка²²  – о. Порфирія Ступницького, який служив там парохом і деканом²³. Слід зазначити, що великою перевагою цієї школи було те, що в Товмачі було шість класів, чого вистачало, щоби продовжити навчання у гімназії.

Параска та Олексій продовжували працювати у Каратницьких. У подружжя Каратницьких був тільки один син – Еміліян. Він теж став священиком, але помер у молодому віці. Тому, як пише  Степан Бахталовський, пані Каратницька бажала, щоби Микола Чарнецький став священиком замість її сина²⁴. У спогадах є розповідь про одне дитяче захоплення владики. Почалося з того, що у Товмачі було військо – ескадрон австрійських уланів. Тож іноді Микола  дорогою  до школи повертав, щоби подивитися на військових, ймовірно, уявляючи себе у майбутньому військовим. Коли про це дізналися в родині, він був покараний, бо “наполеонівські задуми малого Миколая йшли в розріз з благородними намірами його праведних опікунів”²⁵. Цей факт наводить на думку, що побажання родини священика були вирішальними у прийнятті рішень щодо майбутнього малого Миколи.

4. Станиславівська гімназія

У дванадцятирічному віці Микола закінчив школу і продовжив навчання у Станиславівській гімназії. Це була одна і найдавніша із трьох бурс у місті, заснована 1877 року²⁶.

Навчаючись там з 1896/97 до 1903/04 навчальних років, він проживав у бурсі святого Миколая. Настоятелем цієї бурси, катехитом і наставником для хлопців був о. Михайло Семенів. Отець Роман Бахталовський зазначає, що він мав великий вплив на формування Миколая Чарнецького. Зокрема, він надихав його з любов’ю та уважністю ставитися до церковних богослужінь, акцентуючи на важливості східного обряду, а також відверто висловлював свої політичні переконання²⁷.

Бурса була розташована на вул. Голуховського (сучасна – В. Чорновола, 9), неподалік від гімназії, складалася з двох будівель, саду та просторого подвір’я і поміщала в себе 50 осіб²⁸. Старші учні жили окремо від молодших, проте були зобов’язані опікуватися ними. Отець Михайло часто відвідував гімназистів, проводив для них щоденні молитви. Серед відомих учнів гімназії можна назвати майбутніх єпископа Івана Лятишевського, отців З. Решетила, В. Томовича, професора семінарії о. В. Барана, а також президента УНР Степана Витвицького та полковника Дмитра Вітовського²⁹. Останній навчався у гімназії з 1899 року і проживав у бурсі св. Миколая до 1904 р, коли перевівся до новоствореної бурси філії Українського Педагогічного товариства, “бо не хотів мати справи з москвофілами, під вплив яких потрапила бурса св. Миколая”³⁰.

Хоч гімназія була українською, мовою викладання була польська, а уроки української мови та літератури відбувалися двічі на тиждень. Відомо про щорічні намагання змінити мову викладання на українську. Відтак, “у вересні 1899 року польська газета Кур’єр Cтаніславовскі друкує листа батьків-українців до крайової шкільної ради у Львові з вимогою запровадження української мови в гімназії паралельно з польською. Згідно з діючим положенням це робилося за наявності хоча б 25 заяв. Такі заяви подали 30 батьків”³¹. Проте в уряді цю справу всіляко пригальмовували, посилаючись на брак україномовних викладачів чи інші причини.

У неділі та свята гімназисти-українці могли взяти участь у богослужіннях, що відбувалися в українській католицькій катедрі. Можна припустити, що рівень освіти там був дуже високий, оскільки ця гімназія “мала славу одної з найкращих в Галичині”, а також там викладали відомі на той час учителі³².

Миколай Чарнецький був сумлінним та працьовитим учнем. У шкільних табелях в нього переважно добрі оцінки, особливо з релігії, української та іноземних мов. Зокрема, його успішність за перший (1896/1897) рік навчання була такою: він отримав “Задовільно” – з географії, математики і каліграфії; “Добре” – з польської мови, природничих наук та спорту; “дуже добре” були оцінені успіхи у пізнанні релігії, латинська, руська (українська) мова, німецька; уважність та загальний розвиток у навчанні відзначено як “дуже добре”³³.

В останній (1903/1904) рік навчання Миколай отримав дещо інші оцінки: “Задовільно” були оцінені його знання латини, польської, математики і природничих наук; “добре” з поведінки, польської, німецької та спорту; “дуже добре” з руської (української) мови і філософії; “Відмінно” з релігії, географії та історії; старанність у письмі та загальну уважність оцінено на “добре”³⁴. Високі оцінки, які Миколай Чарнецький отримував з багатьох предметів свідчать про те, що він отримав добру і ґрунтовну базову освіту, а також те, що мав особливий інтерес до окремих предметів – зокрема релігії, яку він продовжував вивчати і опісля.

Так відбувалося формування молодого Миколая Чарнецького. Підсумовуючи, варто зазначити, що багато чинників впливали на його майбутнє. Серед них – походження із села, підтримка священичої сім’ї, шкільні пригоди та навчання у гімназії, які сприяли формуванню особистості владики. Товариші Чарнецького, які жили і вчилися разом з ним, насамперед згадували про його релігійність і духовність, а також пильність, лагідність і флегматичність характеру³⁵. Наступним кроком у його житті та навчанні був вступ до семінарії.

Ольга Пущак

1. Марунчак  М. Ісповідник  Кир Миколай Чарнецький // Городенщина. Історично мемуарний збірник / Ред. М. Марунчак. Нью-Йорк; Торонто; Вінніпег, 1978, c. 623.
2. Там само.
3. Бахталовський С. Николай Чарнецький, ЧНІ, Єпископ-Ісповідник. Йорктон,: Друкарня Голосу Спасителя, 1980, с. 1.
4. Там само.
5. Яшан В. Парохії і церкви // Городенщина. Історично мемуарний збірник…, с. 63.
6. Там само.
7. Бачинський М. Городенщина в світлі статистичних даних // Городенщина. Історично мемуарний збірник…, с. 55–56.
8. Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów Słowiańskich. T. X. Warszawa, 1889, с. 538-539.
9. Бахталовський С.. Николай Чарнецький…,  с. 2; Городенщина. Історично мемуарний збірник…
10. Бахталовський Р. Апостол з’єдинення наших часів. Спогади. Львів: Добра книжка, 2001, с. 8.
11. Бахталовський С. Николай Чарнецький…,  с. 3.
12. Колб Н. Матеріальне становище греко-католицьких парохів у Галичині на початку ХХ століття // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 9. Ювілейний збірник на пошану Феодосія Стеблія / НАН України Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. Львів, 2001, с. 468.
13. Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 3.
14. Там само.
15. Бахталовський Р. Апостол з’єдинення..., с. 8.
16. Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 3.
17. Бахталовський  Р. Апостол з’єдинення…, с. 8.
18. Бахталовський  С. Николай Чарнецький…, с. 20.
19. Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…,  с. 9.
20. Бахталовський С. Николай Чарнецький…,  с. 3.
21. Там само, с. 8.
22. Племінник, син сестри. – прим. Автора.
23. Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 3.
24. Там само, с. 8.
25. Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 9.
26. Головатий, Михайло. Етюди старого Станиславова.  Івано-Франківськ, Лілея, 2007, с.40.
27. Там само, с. 10.
28. Там само, с. 5.40.
29. Там само, с. 5.
30. Там само, с. 5.53-54.
31. Там само, с. 23.
32. Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 4.
33. Державаний Архів Івано-Франківської Області (Далі: ДАІФО). Ф.292, оп.1, спр.126.арк.469. Журнал оцінок учнів 1-8 класів за 1-2 півріччя 1896/97 навчального року
34. ДАІФО. Ф.292, оп.1, спр.149.арк 469. Журнал оцінок учнів 1-8 класів за 1-2 півріччя 1903/04 навчального року.
35. Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 6.