Життя і служіння Миколая Чарнецького у Станіславові (1910–1922)

---

Актуальність проблеми зумовлена відзначенням 130-літнього ювілею владики Миколая Чарнецького (проголошеного блаженним Папою Іваном Павлом ІІ 2001 року), що спонукає звернути особливу увагу на дослідження його життєвого шляху. В сучасній історіографії його особа найбільше асоціюється зі Згромадженням Найсвятішого Ізбавителя та унійною акцією на Волині у 1920–1930-х роках. Проте водночас маловідомою сторінкою є «станіславівський» період (1910–1919, 1920–1922) біографії Миколая Чарнецького.

Особистість блаженного викликала наукову зацікавленість передусім серед українських діаспорних істориків (о. А. Г. Великого ЧСВВ¹, Г. Лужницького², о. Ю. Федоріва³), котрі у своїх фундаментальних працях з історії Церкви в Україні зазначали, зокрема, про діяльність апостольського візитатора для греко-католиків на Волині, Поліссі та Підляшші. Окремі фрагменти біографії Миколая Чарнецького містяться у контексті характеристики професорсько-викладацького складу Львівської богословської академії у збірнику матеріалів «Світильник істини»⁴. Одні із перших коротких біографічних нарисів про владику Миколая Чарнецького опублікували в історико-мемуарних збірниках М. Г. Марунчак⁵, о. А. Пекар ЧСВВ⁶, а також автори «Енциклопедії українознавства»⁷. Короткий нарис згодом опублікував у своїх мемуарах В. Макар, член ОУН, який в юнацькі роки виховувався у Бурсі св. Миколая в Станиславові, де частим «гостем» і його «незабутнім, першим в житті сповідником» був о. д-р Миколай Чарнецький⁸.

Невдовзі більш ґрунтовний біографічний нарис «Николай Чарнецький ЧНІ, Єпископ-Ісповідник» видав один із співслужителів блаженного у Згромадженні – о. Степан Бахталовський⁹. Ґрунтуючись переважно на усних спогадах декількох сучасників, власних інтерв’ю та деяких тогочасних публікаціях, він детально висвітлює у першому розділі книги ранній період життя Миколая Чарнецького аж до його вступу до Згромадження, а в наступних розділах характеризує період його формації та праці вже як редемпториста¹⁰. Детальний біографічний нарис про владику Миколая Чарнецького «Апостол з’єдинення наших часів» написав також у формі власних спогадів, без покликань на додаткові джерела, о. Р. Бахталовський, рідний брат попереднього біографа блаженного¹¹. Незважаючи на мемуарно-публіцистичний характер цих видань, що спричинив деякі «погрішності» у висвітленні окремих фактів, автори цих нарисів досить детально описали, зокрема, «станиславівський» період життя Миколая Чарнецького.

У незалежній Україні з’явилися нові передумови для об’єктивного дослідження історії УГКЦ. У рамках науково-дослідної програми «Образ сили духу: жива історія підпільного життя УГКЦ (1946-1989 рр.)» Інституту історії Церкви Українського Католицького Університету розпочалося вивчення не лише періоду «підпілля» УГКЦ, але й дотичного міжвоєнного часу¹². Ці матеріали згодом були використані для беатифікаційного процесу мучеників УГКЦ, проголошених блаженними Папою Іваном Павлом ІІ у 2001 році¹³. Серед них був і Миколай Чарнецький. Завдяки такій активній науково-дослідній роботі з’явилися перші узагальнені дослідження про блаженного у формі науково-популярних й енциклопедичних статей-нарисів, популярних брошур тощо¹⁴. Проте слід зауважити, що, незважаючи на наявність значної джерельної бази та історіографії, в окремих сучасних публікаціях ще продовжують траплятися помилкові твердження щодо деяких фактів біографії блаженного Миколая Чарнецького, наприклад, щодо його навчання нібито в духовній семінарії в Станиславові у 1904–1909 роках і про захист у Римі аж двох докторатів – з філософії та богослов’я¹⁵; немає даних про його перебування в монастирі редемптористів у Станиславові у 1920–1922 роках¹⁶. Водночас, зважаючи на зазначені тенденції історіографії, досі не опубліковано ґрунтовної монографії, присвяченої життю і діяльності блаженного Миколая Чарнецького.

Ставимо за мету розглянути окремий «фрагмент» біографії блаженного Миколая Чарнецького, а саме його «станиславівського» періоду (1910– 1922). Саме у цей період М. Чарнецький після ієрейських свячень і «докторських студій» у Римі майже 10 років був професором і духівником семінарії у Станиславові, у воєнний час додатково душпастирював в окремих місцевостях Станиславівської єпархії, тут також почало формуватися його покликання до чернечого життя у Згромадженні Найсвятішого Ізбавителя. Додатково для з’ясування окремих важливих обставин цього періоду його біографії коротко охарактеризуємо його дитячі роки та навчання в гімназії у Станиславові у 1896–1904 роках.

Для об’єктивного висвітлення «станиславівського» періоду життя М. Чарнецького розширили джерельну базу дослідження, до якої, крім публікацій мемуарного характеру, додали виявлені архівні справи, матеріали періодики, статистичні збірники. За даними офіційного статистичного видання «Шематизм всего клира греко-католицкої епархії Станиславівскої на рік Божий…» (1906–1938) виявлено основні факти біографії Миколая Чарнецького: про навчання в Папській теологічній колегії для русинів у Римі (1904–1909), ієрейські свячення (1909) і діяльність на посаді професора й духівника семінарії у Станиславові (1910–1938)¹⁷. Окремі факти біографії уточнено на підставі архівних справ, зокрема, щодо його навчання у вищій гімназії Станиславова з польською мовою навчання (1896–1904)¹⁸, щодо його належності до «штату» духовної семінарії в Станиславові (1929–1930)¹⁹, щодо початкового періоду діяльності в Згромадженні редемптористів (1919–1921)²⁰; водночас незрозумілою є відсутність запису в офіційній «Метриці кліру Станиславівської єпархії» щодо його обов’язків у духовній семінарії у 1910–1919 роках, натомість наявний запис про призначення 1912 року почесним радником єпископської консисторії²¹, що, на жаль, зовсім не підтверджується ані даними «Шематизму…» за 1913 рік²², ані протоколами засідань цього дорадчого органу за 1912 рік²³. Додатковим джерелом, що дає змогу простежити «кар’єрні сходинки» о. М. Чарнецького, є офіційне видання – «Вісник Станиславівської єпархії» за 1909–1921 роки²⁴.

Отже, виявлені джерела у поєднанні з іншими публікаціями, зокрема мемуарного характеру, можуть стати основою для об’єктивного висвітлення «станиславівського» періоду біографії блаженного Миколая Чарнецького.

Період дитинства та навчання у Станіславівській гімназії було представлено у попередній доповіді. Отож, після складання випускного іспиту («матури») в гімназії влітку 1904 року Миколай Чарнецький вирішив вступити на богословські студії. Оскільки на той час у Станиславові духовної семінарії ще не було засновано²⁵, то кандидати духовного стану мусили вступати до Генеральної семінарії у Львові або Папської руської колегії в Римі. Новий Станиславівський єпископ Григорій Хомишин (висвячений на єпископа 16 червня 1904 року²⁶), прихильно сприйнявши прохання Миколая Чарнецького, направив його на богословські студії до Рима²⁷. Восени 1904 року він прибув до Рима, де поселився у Папській руській колегії при церкві св. Мучеників Сергія і Вакха й розпочав філософсько-богословські студії в університеті Конгрегації поширення віри. Його наставниками в Римі свого часу були ректори колегії о. Адріан Давида ЧСВВ та о. Лазар Березовський ЧСВВ, духівники о. Лука Іванців ЧСВВ та о. Павло Демчук ЧСВВ²⁸. Серед його товаришів під час студій в Римі були Омелян Ковч, Стефан Оробець, згодом також Степан Бахталовський, Юліан Гранковський та Семен Круцько²⁹. Після завершення студій в Римі 1909 року Миколай Чарнецький повернувся до Станиславова.

Після відповідних реколекцій молодий богослов був підготовлений до прийняття свячень. У Станиславові 18 і 21 вересня 1909 року єпископ Григорій Хомишин уділив Миколаю Чарнецькому субдияконат і дияконат³⁰, тобто нижчі ступені перед ієрейськими свяченнями. Щодо часу його рукоположення на священика, то слід зауважити, що виявлено суперечливі відомості. Загальноприйнятою в історіографії датою ієрейських свячень Миколая Чарнецького, що ґрунтується, очевидно, на даних офіційного «Шематизму…»³¹, вважають 2 жовтня 1909 року³²; лише біограф блаженного о. Р. Бахталовський зазначає дату ієрейських свячень 3 жовтня 1909 року³³; однак в офіційному виданні «Вістник Станиславської єпархії» зафіксовано ще одну дату – 31 жовтня 1909 року в Циганах Скальського деканату Борщівського повіту³⁴. Серед його «товаришів в ординарії», тобто свяченнях, біограф о. Р. Бахталовський згадує о. Чеховського та о. Дрогомирецького³⁵. За даними офіційного «Вістника…», одночасно із М. Чарнецьким ієрейські свячення від єпископа Г. Хомишина отримали, крім зазначеного Стефана Чеховського, також богослови Микола Луцький, Яків Тарнавський, Стефан Яськевич. Богдан Драгомирецький отримав рукоположення раніше, 10 жовтня у Станиславові³⁶. Отже, дата ієрейських свячень Миколая Чарнецького потребує уточнення на підставі інших джерел.

Свою першу після свячень літургію (приміцію) неопресвітер Миколай Чарнецький відслужив у рідному селі Семаківці³⁷. Після цього він (за згодою єпископа Г. Хомишина) повернувся до Рима, щоб завершити богословські студії й захистити докторат із богослов’я³⁸. Захист докторської роботи з богослов’я відбувся 16 листопада 1909 року в Римі, в університеті Урбаніанум, що належав до Конгрегації поширення віри³⁹.

Восени 1910 року молодий доктор богослов’я о. Миколай Чарнецький отримав від єпископа Г. Хомишина призначення на духівника духовної семінарії та професора фундаментальної догматики і філософії у богословському ліцеї ім. св. Івана Золотоустого в Станиславові⁴⁰. З цього моменту починається другий «станиславівський» період життя Миколая Чарнецького, що внаслідок його «духовної еволюції» завершується вступом до Згромадження Найсвятішого Ізбавителя влітку 1919 року. Його «перші кроки» духівника і професора духовної семінарії досить складно простежити, оскільки, як справедливо зазначає біограф, «сьогодні не маємо такого свідка, котрий міг би надати якийсь корисний матеріал»⁴¹, а виявлені джерела не завжди є достатньо інформативними. Проте, застосовуючи методи критичного, біографічного та «мікроісторичного» аналізу⁴², спробуємо розглянути роль о. М. Чарнецького у духовній семінарії у контексті процесів становлення Станиславівської духовної семінарії й «обрядових реформ» єпископа Г. Хомишина.

Призначення духівником і професором семінарії молодого доктора богослов’я о. Миколая Чернецького слід розглядати, на нашу думку, в контексті реформ єпископа Г. Хомишина. Характерно, що деякі сучасники навіть порівнювали станиславівського «єпископа-реформатора» із Папою Григорієм VII⁴³. Владика Г. Хомишин докладав значних зусиль для формування нового покоління духовенства, ідеалом якого вважав священика-целібата-місіонера, котрий має бути здатним протидіяти секуляризації, поширювати «християнсько-католицьку віру» з метою «укріплення Царства Божого в житю нашого народу»⁴⁴. Для цього 1907 року владика заснував семінарію, сформував склад її настоятелів і професорів та розпочав навчання перших богословів. Першим ректором семінарії був призначений о. Єремія Ломницький ЧСВВ, а професорами семінарії – доктори богослов’я, отці Амвросій Редкевич, Йосиф Коциловський, Василь Баран, Іван Лятишевський, Тит Галущинський та інші⁴⁵. Ці «кадрові» призначення владики Г. Хомишина переконливо засвідчують його прагнення подбати про формування нового покоління священиків-місіонерів.

Уже з перших днів своєї діяльності в духовній семінарії у Станиславові о. д-р Миколай Чарнецький розпочинає активну роботу над формуванням кандидатів духовного стану. Його попередниками на посаді духівника семінарії з часу її заснування були о. д-р Т. Галущинський (1909–1908), який вступив до василіян, і товариш із часу студій у Римі – о. д-р В. Баран (1908–1910)⁴⁶, а на посаді професора фундаментальної догматики і філософії – о. д-р Й. Коциловський⁴⁷. Як професор о. М. Чарнецький вирізнявся простотою і глибиною викладання зазначених предметів, що, замість «систематизації конструкцій», «ретельного нанизування силогізмів» і «вибудовування богословського трактату», ґрунтувалося на глибокій вірі, певному «імпресіонізмі» та житті «під візією Христової правди в міру того, як вона інтуїтивно у нього виринає». Водночас він був досить вимогливим щодо засвоєння знань студентами, прагнучи їх навчити обґрунтовувати власне знання⁴⁸.

Саме на посаді духівника о. М. Чарнецький «найкраще почувався» і «творив найбільше добра», оскільки відіграв особливу роль у формуванні першого випуску священиків-целібатів 1911 року, що «на думку Єпископа і його оточення, було великим успіхом»⁴⁹. Цікаво, що критика свячень нових священиків у стані целібату, розгорнута націонал-демократами та москвофілами на сторінках часописів «Діло» і «Галичанин», стосувалася переважно єпископа Г. Хомишина і ректора духовної семінарії о. Є. Ломницького ЧСВВ⁵⁰, а особа духівника о. М. Чарнецького залишилась зовсім «непоміченою». Це пов’язано передусім з тим, що для зазначених критиків целібату роль духівника, очевидно, була не такою важливою, як роль єпископа і ректора семінарії. Зрештою, як визнає біограф, «отець Миколай, шанований Єпископом за свою скромність і святість, стояв осторонь. Він не надавався до голосних справ. Був тихим порадником»⁵¹. Проте саме духівник семінарії, слід акцентувати, мав безпосередній вплив на духовну формацію кандидатів духовного стану. Звичайно, визначити роль о. М. Чарнецького в духовній формації цих декількох із загальної кількості кандидатів духовного стану, які вибрали стан целібату, доволі складно, оскільки їх формування відбувалося упродовж чотирьох років навчання в семінарії під впливом різних осіб та чинників. Проте варто зауважити, що лише духівник семінарії після серії реколекцій надавав рекомендацію до ієрейських свячень. І цей обов’язок о. М. Чарнецький виконував належним чином. Він «усією душею був за священиками, відданими цілковито Богові», і хоча безпосередньо не говорив про безшлюбність у своїх проповідях, «задавав лише напрям духовного життя майбутнього священика», не дозволяючи «прийняти священичий сан негідній або морально непевній особі», надавав свободу вибору під впливом «діяння ласки Святого Духа»⁵².

Характеризуючи працю духівника семінарії у Станиславові, біограф зазначає, що о. Миколай Чарнецький «здобув собі скоро любов і довір’я всіх своєю лагідністю, любов’ю і покорою. Завжди був готовий другим служити. Тому до нього приходили всі питомці в своїх турботах, він всіх повчав, потішав, перестерігав… Їх духовна формація лежала йому глибоко на серці і він все робив, щоб дати їм солідну основу тієї святости життя, якою священик повинен визначатися»⁵³. Для духовної формації студентів-богословів духівник о. М. Чарнецький, подаючи власний приклад священичого служіння, використовував різноманітні засоби, зокрема, сумлінно виконував «рубрики» у щоденних богослужіннях у каплиці семінарії (і навіть «на вакаціях» вдома), читав щодня Часослов, проводив щотижневі «асектичні конференції», запровадив серед семінаристів практику духовних вправ розважання, поширював набожні культи Пресвятого Серця Христового та Пресвятої Євхаристії (з адорацією Найсвятіших Тайн), заснував гурток Апостольства Молитви для поширення набожності до Христа-Чоловіколюбця⁵⁴. Водночас о. Миколай, потребуючи духовної допомоги, «шукав духовного проводу в місцевих єзуїтів», а вплив їхньої духовності став помітним у поданні семінаристам «схеми розважання»⁵⁵. Важливим у плані духовних пошуків о. Миколая стало його паломництво до Люрду, завдяки якому поступово розвинув серед семінаристів побожність до Непорочної Діви у «Школі Святого Духа Людовіка Гріньйона де Монтфорта»⁵⁶.

Отже, своєю щоденною працею духівник семінарії мав визначальний вплив на формування нового покоління майбутніх священиків. Позитивно оцінюючи таку діяльність, єпископ Г. Хомишин 17 січня 1912 року надав о. М. Чарнецькому почесну відзнаку – «пелеринну-рукавці»⁵⁷. Слід зауважити, що в офіційній «Метриці кліру Станиславівської єпархії» було зроблено запис про призначення 24 січня 1912 року о. Миколая «совітником Єпископської Консисторії в Станиславові»⁵⁸; проте ретельний аналіз «Шематизму…» та протоколів засідань консисторії не підтверджують факту призначення на таку посаду⁵⁹. Очевидно, о. М. Чарнецький за свою працю в духовній семінарії отримав лише почесні відзнаки.

У справі «обрядової реформи», що поступово запроваджував єпископ Г. Хомишин з метою «створення й удосконалення нового обряду, який би відокремив нашу Церкву від Сходу»⁶⁰, о. М. Чарнецький зайняв особливу позицію: з одного боку, він сприяв введенню нових релігійних практик (Апостольство Молитви, культи Пресвятої Євхаристії тощо), а з іншого – продовжував духовні пошуки, прагнучи до аскетичного життя. У цей час відбувалась певна «духовна еволюція» о. Миколая, під час якої під впливом здобутої в Римі богословської освіти він прихильно сприймав нові форми «набожності», залишався відкритим до змін, можливо, недостатньо сприймаючи критику «візантійської культури». У цьому контексті дещо суперечливим є твердження біографа о. Р. Бахталовського, що зміни владикою Григорієм Хомишиним у літургійній та обрядовій практиці о. Миколаю Чарнецькому були «не до вподоби, бо він був вихований в любові до свого обряду», проте, зважаючи на авторитет єпископа, «з глибокого послуху мовчав», так само згодом «в Згромадженні редемптористів знову мовчав, бо від керівництва Згромадження в Римі вийшов наказ «виконувати літургійні приписи в кожній дієцезії і не втручатися в обрядову полеміку»…», а вже коли став єпископом на Волині, «з великою пошаною та любов’ю прийняв чистий візантійський обряд»⁶¹. Більш очевидною, на нашу думку, є значна «духовна еволюція» о. Миколая Чарнецького щодо «обрядових справ» упродовж зазначеного часу, в якому «станиславівський» період посідає особливе місце.

У липні 1914 року розпочалась Перша світова війна, в ході якої армія Російської імперії захопила Галичину. За весь період світової війни російська окупація Станиславова відбувалася тричі: вперше – з 3 вересня 1914 року до 20 лютого 1915 року, вдруге – з 4 березня до 8 червня 1915 року, а втретє – з 11 серпня 1916 року до 24 липня 1917 року⁶². Греко-католицьке духовенство стало жертвою політичних репресій з боку обох воюючих держав. Напередодні та в перші дні війни австрійська адміністрація в Галичині провела арешти за підозрою в москвофільських симпатіях, унаслідок яких було ув’язнено, зокрема, одного із вихователів о. Миколая Чарнецького – о. Миколу Семенова⁶³. Невдовзі, з вересня 1914 року, російська окупаційна адміністрація також провела масові арешти й депортації, але вже за підозрою в «австрофільстві» та «мазепинстві», жертвою яких стали, зокрема, митрополит Андрей Шептицький та понад 300 священиків. Лише єпископ Григорій Хомишин випадково уникнув арешту⁶⁴. У січні 1915 року російська жандармерія в Станиславові арештувала ректора духовної семінарії о. Є. Ломницькогго ЧСВВ і архипресвітера капітули о. І. Гордієвського⁶⁵. Духовна семінарія була закрита, а частина її студентів продовжила навчання у тимчасовій семінарії у Кромерижі⁶⁶.

Репресії австрійської та російської адміністрацій обминули о. Миколая Чарнецького лише тому, що був «непоказною особою». Однак цей період, як зауважує біограф, став для нього «часом еволюції, як для багатьох людей його віку»⁶⁷. Зрозуміло, що в умовах воєнного часу о. М. Чарнецький пройшов певну «еволюцію поглядів». Проте наявні джерела і свідчення біографів не дають змоги остаточно розв’язати питання, чи це привело до «викорінення» якихось, можливо, сформованих до війни під впливом настоятеля бурси о. М. Семенова, «москвофільських симпатій» о. Миколая. Характерним є одне свідчення біографа о. Р. Бахталовського про те, що о. Миколай, побачивши під час «царської інвазії» випадки «відступництва від католицької віри священиків-русофілів», зрозумів, що «має трудитись для українського народу», зберігаючи весь час відносно обряду доволі прокатолицькі переконання»⁶⁸.

Після закриття духовної семінарії 1914 року о. Миколай переселився зі своєї келії до єпископської палати, яку не покидав до кінця війни, мусів шукати іншого поля для праці. Спершу він став проповідником та сповідником у катедральній церкві у Станиславові, де його «слухачами» (замість кандидатів духовного стану) стали широкі маси вірних⁶⁹. Водночас, зважаючи на тимчасову відсутність у воєнний час багатьох душпастирів, частина яких були арештовані, покликані на службу військових капеланів чи покинули парохії на лінії фронту, о. М. Чарнецький став відвідувати навколишні села поблизу Станиславова з душпастирською опікою⁷⁰. В умовах частого переміщення лінії фронту місцеве населення переховувалося у «копанках», що внаслідок складних, несприятливих санітарних умов спричинило спалах епідемії іспанки та тифу. У цей час о. Миколай, відвідуючи хворих, також занедужав на тиф. Однак невдовзі завдяки Божій ласці, ревній молитві рідної сестри Анни (тоді Сестри Служебниці Пречистої Діви Марії) та сильному організмові поступово одужав⁷¹.

Характеризуючи цей складний період життя о. М. Чарнецького, цікаво з’ясувати, де саме він надавав душпастирську опіку віруючим. Із 19 парохій Станиславівського деканату у воєнний період більший або менший час були «вакантними» аж шість – у селах Загвіздя, Крехівці, Пасічна, Посіч, Угринів Долішній, Хомяків⁷². Сьогодні складно визначити парохії, де міг перебувати о. Миколай Чарнецький, проте «перехресний» порівняльний аналіз тимчасових «вакансій» дає можливість припустити імовірність його служіння в тій чи іншій місцевості. Зокрема, у селі Загвіздя після смерті у червні 1914 року о. Олексія Навроцького ненадовго адміністратором парохії став о. Тарас Теофіл Турчманович, а наступним парохом – о. Теодор Процишин⁷³. У Крехівцях, поблизу Станиславова, адміністратора парохії о. Івана Чорнобривого, який перейшов до с. Чорний Потік Надвірнянського деканату, в серпні 1915 року змінив парох о. Іван Ісаїв⁷⁴. У Пасічній після смерті довголітнього пароха о. Михайла Яцикевича (25 лютого 1914 року) адміністратором парохії став о. Микола Бориславський⁷⁵. У Посічі, де парохом був старенький о. Володимир Редкевич (1857–1925), свого часу співслужили о. Т.-Т. Турчманович та о. Іван Устияновський⁷⁶. В Угринові Долішньому, де парохом із грудня 1913 року до вересня 1919 року був о. Михайло Снігурович, деякий час (серпень 1915 року – вереснь 1917 року) адміністратором був о. Т.-Т. Турчманович⁷⁷. У Хом’якові, де парохом до квітня 1916 року був о. Дмитро Лисий, який перейшов на парохію у Грушці Товмацького деканату, з'явилася вакансія, яку, за офіційним даними, лише в листопаді 1923 року обійняв о. Андрій Федик⁷⁸.

Отже, в усіх вищезазначених парохіях Станиславівського деканату, зважаючи на умови воєнного часу, о. М. Чарнецький також деякий час міг виконувати душпастирське служіння.

Перша російська окупація Станиславова закінчилась у червні 1915 року, внаслідок чого виникли сприятливі умови для відкриття духовної семінарії. У липні 1915 року студенти та викладачі Станиславівської духовної семінарії повернулись із Кромерижа до Станиславова⁷⁹. Однак тоді, з огляду на скрутне матеріальне становище і відсутність дотацій, владика Г. Хомишин лише оголосив про можливість відновлення навчання за більш сприятливих обставин⁸⁰. Лише на початку 1916 року відновлено навчання у Станиславівській духовній семінарії⁸¹. У цей час о. Миколай Чарнецький повертається до своєї звичної праці духівника та професора духовної семінарії, традиційно викладаючи семінаристам фундаментальну догматику, філософію, а також «українсько-руську письменність»⁸². У травні 1916 року о. Миколай провів на основі книжки св. Людовіка Гріньйона де Монтфорта «Трактат про досконале набожество до Пресвятої Діви Марії» серію проповідей про «пожертвування Ісусові через Марію»⁸³. У той же час він разом з іншими настоятелями духовної семінарії (отцями А. Бойчуком, Т. Паливодою та іншими) духовно опікувався «захоронковою каплицею» на вулиці Казимирівській, де часто проводив богослужіння, проповідував і сповідав. Завдяки цьому учнівська молодь, за свідченнями В. Макара, отримала «тверді основи релігійного і національного виховання»⁸⁴.

Влітку 1916 року внаслідок «Брусиловського прориву» Галичина знову була окупована російськими військами. Напередодні Зелених свят, 10 червня 1916 року, до семінарії надійшла звістка про наступ російської армії. З огляду на це семінаристи змушені були швидко виїхати до своїх родин. Взимку 1916–1917 років лінія фронту проходила на околиці Станиславова, а у липні 1917 року Галичина повернулася під владу австрійської адміністрації. Увесь цей період о. Миколай Чарнецький залишався у Станиславові, надаючи душпастирську опіку потребуючим⁸⁵.

Восени 1917 року єпископ Г. Хомишин окремою відозвою до духовенства і вірних Станиславівської єпархії оголосив про відновлення Станиславівської духовної семінарії⁸⁶. З цього часу о. М. Чарнецький знову продовжив «з питомою собі ревністю» виконувати своє служіння духівника та професора духовної семінарії⁸⁷. Однак тепер унаслідок «духовної еволюції» воєнного часу о. Миколай продовжує свої духовні пошуки в напрямку чернечого ідеалу. Реконструюючи «історію покликання» о. М. Чарнецького, біограф о. Р. Бахталовський зазначає, що о. Миколай, схильний до аскетичного способу життя, довго роздумував над вибором відповідного чернечого згромадження: василіян, студитів чи редемпотристів*. Зрештою прийняв рішення на користь редемпотристів⁸⁸. Очевидно, значний вплив на його вибір мав візит до духовної семінарії в Станиславові на початку 1918 року двох отців редемптористів – ігумена монастиря в Уневі о. Йосифа Схрейверса й о. Йосифа Бали, колишнього студента семінарії та першого секретаря єпископа для українських католиків в Канаді Микити Будки⁸⁹. Власне цей візит редемптористів до Станиславова, як зауважують біографи й дослідники, дав свої позитивні плоди: у вересні 1918 року до згромадження вступив о. Степан Бахталовський, в грудні того ж року – о. Григорій Шишкович, у січні 1919 року – Роман Бахталовський, в серпні того ж року – Володимир Породко⁹⁰. Роль о. Миколая як духівника семінарії у формуванні цих покликань (крім останнього - він прийшов із Львівської семінарії) до згромадження була досить вагомою, навіть вирішальною. Нарешті о. Миколай також вирішує обрати чернечий стан, покидаючи працю у духовній семінарії в Станиславові. Так завершується його «другий станиславівський» період життя і служіння.

У серпні 1919 року о. Миколай Чарнецький з метою вступу до Згромадження Найсвятішого Ізбавителя приїхав до їхнього тимчасового монастиря, що розташувався у давній митрополичій палаті в Уневі⁹¹. У цей час до громади редемптористів в Уневі належали ігумен о. Йосиф Схрейверс, магістр новиків о. Гектор Кінцінгер, о. Яків Янсенс, о. Йосиф Бала, новик Іван Бала та брат П’єр (Іпполит) Дальонуа⁹². Уже 1 вересня 1919 року о. М. Чарнецький разом з усіма іншими редемптористами переселився до нового монастиря в Збоїсках (поблизу Львова), заснованого ще у жовтні 1918 року за сприяння митрополита А. Шептицького⁹³. Власне тут, у Збоїсках, о. Миколай одразу ж пройшов 15-денні реколекції з метою приготування до облечин⁹⁴. Обряд облечин о. М. Чарнецького у чернечу рясу провів 15 жовтня* 1919 року ігумен монастиря о. Й. Схрейверс, а проповідь із цієї нагоди виголосив о. Г. Шишкович⁹⁵.

Після облечин о. М. Чарнецький розпочав новіціят, метою якого було більше пізнання харизми Згромадження редемптористів та формування кандидата-новика на місіонера. У той час до новіціяту редемптористів зголошувалося багато кандидатів⁹⁶. Такий наплив до монастиря, імовірно, був частково пов’язаний із складною суспільно-політичною ситуацією в Східній Галичині, інкорпорованої до складу Польщі. Адже значна частина української молоді, розчарованої поразкою, вела активні духовні пошуки, зокрема і в напрямі чернечого ідеалу, хоча згодом не всі новики витримали випробування.

Отець Миколай, переживши духовну еволюцію, дещо вирізнявся серед новиків монастиря. Як доктор теології, колишній професор і духівник духовної семінарії, він «всіх їх будував і бадьорив на дусі своїм прикладом… Він точно й радо сповняв усі обов’язки, вправи і праці новіціяту, навіть такі, що їх не мав обов’язку сповняти. Все те виконував зовсім природно, без найменшого сліду самохвальби. Нічим не вирізнявся від других, хіба більшою ревністю і покорою. З новиками жив по-дружньому, як звичайний братчик»⁹⁷.

Поступово новик о. Миколай «входить в життя новіціяту», розпорядок якого наближений до чернечого: «раз у тиждень – день усамітнення, щодня спільний Часослов, читаний, а не співаний, три розважання, Хресна дорога, лекція магістра, покута й оскарження провин»; значну частину дня присвячено фізичній праці – ремонту будинку монастиря після війни, будівництву монастирської каплички та наведенню порядку в ній, допомозі братчикам у домашній праці, заготовці дров тощо. З метою пізнання «духу згромадження» о. Миколай вивчає правило та читає в оригіналі (італійською) твори засновника о. Десюрмона, що у молитовній практиці був схильний до афективної молитви. Невдовзі, зважаючи на виїзд на місії отців із монастиря, він стає також сповідником і проповідником для вірних із навколишніх парафій, які відвідують богослужіння в монастирській каплиці⁹⁸. Навчання в новіціяті о. Миколая Чарнецького тривало один рік. Хоча за правилами згромадження передбачено «другий новіціят», під час якого редемпторист вивчає «теорію побудови місії» та розробляє цикл місійних проповідей, йому довелося згодом вчитися «на полі бою»⁹⁹, тобто вже під час проведення місій й щоденного служіння.

Після закінчення новіціяту о. Миколай Чарнецький 16 жовтня 1920 року в монастирській каплиці в Збоїсках склав перші чернечі обіти на руки свого магістра о. Е. Кінцінгера¹⁰⁰. Очевидно, що о. Миколай, зважаючи на його докторат з теології та відсутність у монастирі викладача богослов’я, міг би стати професором новіціяту, однак, як зауважує біограф, настоятелі вважали, що новий отець редемпторист «ще замало осягнув дух свого згромадження», а тому направили його до нового дому згромадження в Станиславові¹⁰¹. Так редемпторист о. Миколай Чарнецький у віці 36 років повернувся до Станиславова, в якому провів половину свого життя (тобто 18 років, а саме у 1896–1904, 1909–1919)¹⁰². Відтоді починається «третій станиславівський період» його життя та служіння.

У Станиславові за сприяння єпископа Г. Хомишина, який старався залучити молоде Згромадження редемптористів для місійної праці на теренах єпархії, ігумен о. Й. Схрейверс у січні 1920 року оголосив про заснування нового дому згромадження¹⁰³. Спершу редемптористи (зокрема о. Й. Схрейверс, о. Г. Шишкович та о. Д. Трчка) із дозволу владики поселилися у кількох кімнатах духовної семінарії. Їхньою «домашньою» каплицею стала каплиця семінарії, а для душпастирської обслуги Г. Хомишин надав їм церкву св. Йосифа у передмісті «на Гірці»¹⁰⁴. За таких обставин прибув до Станиславова й о. Миколай Чарнецький. Характерно, що біографи не зазначають точної дати його приїзду до Станиславова, лише пишуть, що це відбулося після закінчення новіціяту та складання обітів¹⁰⁵. На цій підставі можемо приблизно датувати цю подію жовтнем–листопадом 1920 року. Очевидно, що головною метою його перебування у Станиславові було формування місіонера-апостола Згромадження Найсвятішого Ізбавителя. З цією метою настоятелі призначили його сповідником та проповідником у церкві св. Йосифа «на Гірці». Водночас, як стверджує біограф, на прохання єпископа Г. Хомишина, дещо роздратованого поверненням колишнього найкращого духівника семінарії, настоятелі згромадження мусили дозволити о. Миколаю стати професором догматичного богослов’я та духівником семінарії. Тоді о. Миколай знову провів серію духовних реколекцій для студентів-богословів, а в січні 1921 року – підготовчі реколекції перед ординацією (рукоположенням) на священиків двох редемптористів¹⁰⁶. Влітку 1921 року о. Й. Схрейверс придбав на вулиці Панській новий будинок для монастиря, з якого було зручніше обслуговувати церкву св. Йосифа. У новому монастирі о. М. Чарнецький додатково виконував обов’язки «міністра», тобто заступника ігумена, будучи матеріально відповідальною особою. Однак через надмірне милосердя до вбогих, якого допускався на підставі правил згромадження (Устав, п. 1066), о. Миколая невдовзі усунули з цієї посади¹⁰⁷. Водночас його місійна праця як редемпториста в Станиславові увінчались значним успіхом. В липні 1921 року настоятелі вирішили провести зміни: о. Е. Кінцінгер перейшов до Станіславова, а о. Й. Схрейверс повернувся до Збоїск, куди покликав в липні 1922 р. о. Миколая Чарнецького¹⁰⁸. Так закінчується «третій станиславівський період» життя і служіння о. Миколая.

Авторитет о. М. Чарнецького як доктора богослов’я, очевидно, вирішили позитивно використати в Станиславові, залишаючи його аж до 1938 року в офіційних списках професорів богословського ліцею ім. св. Івана Золотоустого при духовній семінарії (як професора фундаментальної догматики та філософії), що відображено в «Шематизмі Станиславівської єпархії»¹⁰⁹. Так само його прізвище подано в офіційному списку викладачів духовної семінарії в Станиславові, підготовленому Станиславівським воєводою до проекту державного бюджету Польщі на 1930–1932 роки¹¹⁰. Проте біограф о. Р. Бахталовський, застерігаючи «майбутніх біографів нашого героя» від можливих помилок, пояснює наявність прізвища о. М. Чарнецького у списках викладачів духовної семінарії тим, що деякі «дійсні викладачі Станиславівської семінарії не мали необхідних університетських дипломів, аби отримувати урядову зарплату»¹¹¹.

Завершуючи нарис служіння о. Миколая Чарнецького у Станиславові, зазначимо, що в серпні 1922 року він був призначений соцієм (помічником магістра) новіціяту Згромадження Найсвятішого Ізбавителя у монастирях у Збоїсках та Голоско (поблизу Львова), а згодом також професором ювенату (малої семінарії) у Збоїсках¹¹². У 1924 році о. Миколай разом з іншими редемптористами активно проводить місії у містах і селах Галичини¹¹³, що навіть викликає підозру в «антидержавній діяльності» з боку польської поліції, яка встановила за ними спостереження¹¹⁴. В одному з донесень повітової команди поліції в Станиславові зазначалося, що «останню таку місію відбули о. Бахталовський і о. Чарнецький, імовірно, з метою відвідання місця, де проживав Йосафат Кунцевич. Територіями згаданих місій є околиці на Поліссю, Підляшшю і Волині…»¹¹⁵. У листі команди державної поліції у Львові до повітової команди поліції у Станиславові зазначалося, що «найбільше на місії виїжджають редемптористи зі Станиславова, адже вони виключно над цим і працюють»¹¹⁶.

Отже, місійна праця о. Миколая у Станиславові дала добрі плоди, а його духовний зв’язок не переривався і згодом. У 1926 році о. М. Чарнецький призначений вікарієм ігумена монастиря у Костополі (на Волині), а 16 січня 1931 року Папа Пій ХІ номінував його «апостольським візитатором слов’ян візантійського обряду у Польщі»¹¹⁷. Характерно, що головним святителем під час єпископської хіротонії о. д-ра М. Чарнецького 8 лютого 1931 року в Римі був станиславівський владика Григорій Хомишин¹¹⁸.

Життєвий шлях блаженного Миколая Чарнецького, відомого в історіографії як редемпториста та апостольським візитатором на Волині, починається на Городенківщині й надалі тривалий час (близько 20 років) пов’язаний із Станиславовом. Можемо стверджувати про «станиславівську епоху» в житті та служінні блаженного, в якій умовно виокремлено три «станиславівські» періоди: перший – це час навчання в гімназії (1896–1904), другий – це час його праці в духовній семінарії (1910–1919), третій – це час місіонерської праці як редемпториста в духовній семінарії та на парохії св. Йосифа «на Гірці» (1920–1922). Особливе зацікавлення викликає період його діяльності як духівника та професора духовної семінарії у Станиславові, упродовж якого він «духовно еволюціонував» від ідей, сформованих під впливом реформ єпископа Г. Хомишина, до ідеалу чернечого життя та місійного служіння у Згромадженні Найсвятішого Ізбавителя.

Наше дослідження «станиславівської епохи» життя блаженного Миколая Чарнецького, звичайно, не позбавлене «білих плям», тобто невирішених проблем, що у перспективі можуть бути розв’язані іншими істориками на підставі нових джерел. Потребує уточнення дата і місце ієрейських свячень Миколая Чарнецького (2, 3 чи 31 жовтня у Станиславові або Циганах Борщівського повіту). Незрозумілим є запис в офіційній «Метриці кліру» про призначення о. Миколая 1912 року почесним радником єпископської консисторії в Станиславові. Цікаво було б з’ясувати, чи під час навчання М. Чарнецького у Станиславівській гімназії під впливом настоятеля бурси о. М. Семенова, відомого москвофільськими настроями, сформувалися якісь «москвофільські симпатії», які «розвіялися» упродовж війни. Варто деталізувати місцевості, в яких під час Першої світової війни о. Миколай надавав душпастирську опіку віруючим. Також потребує додаткових аргументів відповідь на запитання, чому прізвище о. М. Чарнецького після його виїзду 1922 року зі Станиславова аж до 1938 року є в офіційних списках викладачів духовної семінарії. Крім цих уточнень «деталей біографії» блаженного, також окремої «реконструкції» потребує процес його «духовної еволюції», що завершився вибором Згромадження Найсвятішого Ізбавителя.

Руслан ДЕЛЯТИНСЬКИЙ

1.    Великий А. Г. З літопису християнської України: Церковно-історичні радіолекції з Ватикану, Т. IХ: ХХ ст. Рим, 1977, 275 с.
2.    Лужницький Г. Українська Церква між Сходом і Заходом: Нарис історії Української Церкви, (2-ге вид., виправлене). Львів: Свічадо, 2008, 640 с.
3.    Федорів Ю. Історія церкви в Україні. Торонто, 1967, 362 с.
4.    Світильник істини: Джерела до історії Української Католицької Богословської Академії у Львові 1928–1929–1944. Частина перша / Матеріали зібрав і опрацював д-р П. Синиця. Торонто; Чікаго: Накладом студентів Богословської Академії, 1973, с. 162, 170, 174, 175, 198, 271, 272, 286–289, 490, 551–554, 560, 562, 563, 566, 569, 573, 576, 580–584, 587–591.
5.    Марунчак М. Г. Ісповідник Кир Миколай Чарнецький // Городенщина: Історично-мемуарний збірник / Ред. М. Г. Марунчак. Нью-Йорк; Торонто; Вінніпег, 1978, с. 623–624.
6.    Пекар А. Великий праведник – владика Микола Чарнецький, ЧНІзб (1884–1959) // Альманах Станиславівської Землі: Збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини. Том ІІ / М. Климишин (ред.-упор.). Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто: Комісія регіональних дослідів і публікацій НТШ, 1985, с. 379.
7.    Чарнецький Миколай (1884–1959) // Енциклопедія українознавства. Словникова частина: В 11 т. / В. Кубійович (гол. ред.). Париж; Нью-Йорк, 1984, т. 10, с. 3694–3695.
8.    Макар В. Пройдений шлях: Спомини. Т. 1. Від Бистриці до Бугу (1911–1929). Торонто: Гомін України, 1983, с. 71.
9.    Бахталовський С. Николай Чарнецький, ЧНІ, Єпископ-Ісповідник. Йорктон: Друкарня Голосу Спасителя, 1980, ХХХІІ + 281 с.
10.    Там само, с. 1–29.
11.    Бахталовський Р. Апостол з’єдинення наших часів. Спогади. Львів: Добра книжка, 2001, 224 с.
12.    Див.: Ґудзяк Б. Інститут історії Церкви Львівської Богословської Академії // Ковчег: Науковий збірник із церковної історії, Львів, 2000, ч. 2, с. 5–9.
13.    Див.: Церква мучеників / Упор. О. Турій (упор.), (2-ге вид., виправлене). Львів: Свічадо, 2007, с. 56; Блаженні Священномученики Редемптористи Львівської Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя, (3-тє видання). Львів: Видавничий відділ Отців Редемптористів «Місія Христа», 2006, с. 55; Редемптористи: Фільм у 2 серіях / А. Цимбал (авт. сценарію і реж.); УГКЦ, Львівська Провінція ЧНІ, ТВ «Алилуя», 2006, 160 хв.
14.    Головин Б. Мученики та ісповідники Української церкви ХХ століття: Нариси. Статті. Дослідження. Тернопіль: Просвіта, 2000, с. 244; Цар І. Наш український Чудотворець Блаженний Владика Миколай Чарнецький, (3-тє вид., змін. і допов.). Львів: Стрім, 2002, с. 84; Блаженний священномученик Миколай Чарнецький (1884–1959) // Редемптористи 90 літ в Україні / Я. Приріз (упор.). Львів: Видавничий відділ Отців Редемптористів «Місія Христа», 2003, с. 77–88; Бубній М., єрм. ЧНІ. Редемптористи візантійсько-українського обряду у Львівській митрополії УГКЦ в 1913–1939 роках (Магістерська праця, написана для семінару з Історії Церкви під керівництвом о. д-ра Едварда Ноцуня ЧНІ) / (пер. з пол. с. Клари-Надії Кобелях Згромадження св. Вінкентія). Львів: Монастир Св. Альфонса, 2003, ХІ + 203 + фотоальбом 40 с.; Блаженний священномученик Миколай Чарнецький (1884–1959) // Редемптористи Львівської Провінції [Електронний ресурс], Режим доступу: http://www.cssr.lviv.ua/saints/mykolay-charnetskyy/ [10.07.2014]; Блаженний священномученик Миколай Чарнецький (1884–1959) // Храм Блаженного Миколая Чарнецького УГКЦ [Електронний ресурс], Режим доступу: http://charnetskyj.org.ua/mykolaj-charnetskyj [10.07.2014]; Лабінська К. Український чудотворець Миколай Чарнецький [13 липня 2010, 14:47. Події та люди] // Релігійно-інформаційна служба України [Електронний ресурс], Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/exclusive/events_people/36456/ [10.07.2014]; Миколай (Чарнецький) // Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії [Електронний ресурс], Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Миколай_(Чарнецький) [10.07.2014].
15.    Див. і пор.: Цар І. Наш український Чудотворець…, с. 4–5. Його твердження ґрунтуються на основі: Пекар А. Великий праведник – владика Микола Чарнецький…, с. 379; Марунчак М. Г. Ісповідник Кир Миколай Чарнецький…, с. 623–624; Макар В. Пройдений шлях…, с. 72. Спростування цих фактів – див.: Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 8; Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 11.
16.    Див.: Марунчак М. Г. Ісповідник Кир Миколай Чарнецький…, с. 623–624; Пекар А. Великий праведник – владика Микола Чарнецький…, с. 379; Макар В. Пройдений шлях…, с. 72.
17.    Див.: Schematismus universi cleri graeco-catholicae Dioecesis Stanislaopoliensis pro Anno Domini 1906, Stanislaopoli, 1906, с. 133; Schematismus universi cleri graeco-catholicae Dioecesis Stanislaopoliensis pro Anno Domini 1908, Stanislaopoli, 1908, с. 92; Schematismus universi cleri graeco-catholicae Dioecesis Stanislaopoliensis pro Anno Domini 1912, Stanislaopoli, 1912, с. 93; Шематизм всего клира греко-католицкої Епархії Станиславівскої на рік Божий 1906. Річник XXI. Станиславів, 1906, с. 307; Шематизм… на рік Божий 1909. Річник XXIV. Станиславів, 1909, с. 235; Шематизм… на рік Божий 1911. Річник XXVI. Станиславів, 1911, с. 335; Шематизм… на рік Божий 1913. Річник XXVIII. Станиславів, 1913, с. 337; Шематизм… на рік Божий 1925. Річник XXХ. Станиславів, 1925, с. 325; Шематизм… на рік Божий 1927. Річник XXХІ. Станиславів, 1927, с. 162; Шематизм… на рік Божий 1929. Річник XXХІІ. Станиславів, 1929, с. 186; Шематизм… на рік Божий 1931. Річник XXХІV. Станиславів, 1931, с. 193; Шематизм… на рік Божий 1935. Річник XXХV. Станиславів, 1935, с. 213; Шематизм… на рік Божий 1938. Річник XXХVІ, Станиславів, 1938, с. 216; Блажейовський Д. Історичний шематизм Станиславівської (Івано-Франківської) єпархії від її заснування до початку Другої світової війни (1885–1938). Львів: Місіонер, 2002, с. 450, англ.
18.    Державний Архів Івано-Франківської Області (далі: ДАІФО), Ф.292, оп.1, спр.126, арк.332, 169.
19.    Списки викладачів Станіславської духовної семінарії (15.04.1929 – 12.06.1930). // ДАІФО, Ф.2, оп.1, спр.933, арк.7.
20.    Листування з повітовими управліннями державної поліції про встановлення діяльності монахів-редемптористів – членів бельгійського релігійного ордену (16.09.1924 – 6.06.1928). // ДАІФО, Ф.68, оп.2, спр.64, арк.37.
21.    Метрика кліру Станиславівської єпархії за 1887–1941 роки (1887–1941, м. Станиславів), Том 5. // ДАІФО, Ф.504, оп.1, спр.330д, арк.139.
22.    Шематизм… Епархії Станиславівскої на рік Божий 1913, с. 337.
23.    Протоколи засідань Єпископської Консисторії (10.03.1909 – 20.03.1912). // ДАІФО, Ф.504, оп.1, спр.756а, арк.138.
24.    Див., напр.: Вістник Станиславівської єпархії, Станиславів, 1909, Ч. Х–ХІ, с. 143.
25.    Детальніше див.: Делятинський Р. Станиславівська греко-католицька духовна семінарія у 1907–1918 рр.: становлення і розвиток // Spheres of Culture, Volume 8, Lublin, 2014, р. 308–317.
26.    Єгрешій О. Єпископ Григорій Хомишин: портрет релігійно-церковного і громадсько-політичного діяча. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2006, с. 20.
27.    Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 8; Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 11.
28.    Див. і пор.: Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 8; Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 11–12; Макар В. Пройдений шлях…, с. 72; Schematismus universi cleri graeco-catholicae Dioecesis Stanislaopoliensis pro Anno Domini 1908, Stanislaopoli, 1908, с. 78; Шематизм… Епархії Станиславівскої на рік Божий 1909, с. 198.
29.    Див. і пор.: Шематизм… Епархії Станиславівскої на рік Божий 1906, с. 257; Schematismus… Dioecesis Stanislaopoliensis pro Anno Domini 1906, с. 115; Schematismus… Dioecesis Stanislaopoliensis pro Anno Domini 1908, с. 78; Шематизм… Епархії Станиславівскої на рік Божий 1909, с. 198.
30.    Вістник Станиславівської єпархії. Станиславів, 1909, Ч. Х–ХІ, с. 143.
31.    Пор.: Блажейовський Д. Історичний шематизм Станиславівської (Івано-Франківської) єпархії…, с. 279; Шематизм… Епархії Станиславівскої на рік Божий 1909, с. 187 (Список рукоположених за 1908 р., без вказівки дати – число і місяць); Шематизм… Епархії Станиславівскої на рік Божий 1911, с. 286, (Список рукоположених за 1910 р., без вказівки дати – число і місяць). Оригінального видання «Шематизму…» за 1910 р., в якому повинен міститися список рукоположених за 1909 р., не виявлено.
32.    Див. і пор.: Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 13; Марунчак М. Г. Ісповідник Кир Миколай Чарнецький…, с. 623–624; Макар В. Пройдений шлях…, с. 72; Цар І. Наш український Чудотворець…, с. 4–5.
33.    Див.: Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 15.
34.    Вістник Станиславівської єпархії. Станиславів, 1909, Ч. Х–ХІ, с. 143.
35.    Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 15.
36.    Вістник Станиславівської єпархії. Станиславів, 1909, Ч. Х–ХІ, с. 143.
37.    Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 13.
38.    Там само; Марунчак М. Г. Ісповідник Кир Миколай Чарнецький…, с. 623–624; Пекар А. Великий праведник – владика Микола Чарнецький…, с. 379; Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 14.
39.    Блажейовський Д. Історичний шематизм Станиславівської (Івано-Франківської) єпархії…, с. 279.
40.    Див.: Шематизм… Епархії Станиславівскої на рік Божий 1911, c. 294; Schematismus… Dioecesis Stanislaopoliensis pro Anno Domini 1912, с. 76; Шематизм… Епархії Станиславівскої на рік Божий 1913, с. 295; Макар В. Пройдений шлях…, с. 72; Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 14; Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 15.
41.    Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 15–16.
42.    Детальніше див.: Яковенко Н. Вступ до історії. К.: Критика, 2007, с. 229–256.
43.    Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 24.
44.    Посланіє пастирске Григорія Хомишина Єпископа Станиславівского до Духовеньства і вірних своєї Єпархії «О дусї віри». Станиславів, 1913, с. 33–35.
45.    Детальніше див.: Делятинський Р. Станиславівська греко-католицька духовна семінарія у 1907–1918 рр.…, с. 311–313. Пор.: Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 15.
46.    Пор.: Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 15; Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 14.
47.    Див.: Делятинський Р. Станиславівська греко-католицька духовна семінарія у 1907–1918 рр…, с. 312.
48.    Див. і пор.: Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 15–16, 22; Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 14–15.
49.    Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 16.
50.    Див.: Єгрешій О. Єпископ Григорій Хомишин: портрет…, с. 28–30.
51.    Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 15–16.
52.    Там само, с. 26.
53.    Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 15.
54.    Там само, с. 14, 15–16; Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 20–22.
55.    Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 19–20.
56.    Там само, с. 16. Детальніше див.: Правдиве поклоніння Пресвятій Богородиці: Св. Людовік Марія Гріньйон де Монтфорт // Офіційний форум УГКЦ [Електронний ресурс], Режим доступу: http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?t=882 [15.09.2014].
57.    ДАІФО, Ф.504, оп.1, спр.756а, арк.98–98 зв. Протоколи засідань Єпископської Консисторії (10.03.1909 – 20.03.1912).
58.    Метрика кліру Станиславівської єпархії за 1887–1941 роки (1887–1941, м. Станиславів), Т. 5. // ДАІФО, Ф.504, оп.1, спр.330д, арк.139.
59.    Шематизм… Епархії Станиславівскої на рік Божий 1913, с. ХІХ; Протоколи засідань Єпископської Консисторії (10.03.1909 – 20.03.1912). // ДАІФО, Ф.504, оп.1, спр.756а, арк. 95–98 зв., 99–110.
60.    Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 24–25.
61.    Там само, с. 27.
62.    Адамович С. Станиславів у часи лихоліть Великої війни (1914–1918). Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2013, с. 11.
63.    Там само, с. 6.
64.    Див.: Єгрешій О. Єпископ Григорій Хомишин: портрет…, с. 32; Андрухів І., Лисенко О., Пилипів І. Станіславська (Івано-Франківська) єпархія УГКЦ крізь призму століть: історико-релігійний аспект. Івано-Франківськ;Надвірна: Надвірнянська друкарня, 2010, с. 137; Центральний державний історичний архів України у Львові (далі: ЦДІАУЛ), Ф.146, оп.8, спр.1919, арк.2–19. Список політично неблагонадійних греко-католицьких священиків (1915)
65.    Митрополит Андрей Шептицький. Життя і діяльність. Документи і матеріали (1899–1944), Т. II: Церква і cуспільне питання, Кн. 2: Листування. Львів: Місіонер, 1999, с. 639–640.
66.    Кащак І. Виховання Українського Греко-Католицького Священика (1882–1946), (пер. з англ. О. Шпунт). Львів: Свічадо, 2007, с. 89.
67.    Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 17.
68.    Там само, с. 27–28.
69.    Там само, с. 17.
70.    Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 16–17.
71.    Див. і пор.: Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 16–17; Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 30; Макар В. Пройдений шлях…, с. 72.
72.    Пор.: Шематизм… Епархії Станиславівскої на рік Божий 1913, с. 201–212; Блажейовський Д. Історичний шематизм Станиславівської (Івано-Франківської) єпархії…, с. 91, 117, 159, 161–162, 174–175, 231, 248, 253.
73.    Див.: Метрика кліру Станиславівської єпархії за 1887–1941 роки (1887–1941, м. Станиславів), Т. 4 // ДАІФО, Ф.504, оп.1, спр.195а, арк.30, 107.; Метрика кліру… – Т. 5 // Там само, Ф.504, оп.1, спр.330д, арк.83; Блажейовський Д. Історичний шематизм Станиславівської (Івано-Франківської) єпархії…, с. 343, 353, 375.
74.    Див.: Метрика кліру… – Т.5 // ДАІФО, Ф. 504, оп.1, спр.330д, арк.153.; Метрика кліру… – Т 2. // Там само, ДАІФО, Ф.504, оп.1, спр.330б, арк.128.; Блажейовський Д. Історичний шематизм Станиславівської (Івано-Франківської) єпархії…, с. 280, 304.
75.    Див.: Метрика кліру… – Т.5. // ДАІФО, Ф.504, оп.1, спр.330д, арк.196.; Метрика кліру… – Т.2. // Там само, Ф.504, оп.1, спр.330а, арк.75, 133.; Блажейовський Д. Історичний шематизм Станиславівської (Івано-Франківської) єпархії…, с. 161–162, 276, 305.
76.    Див.: Метрика кліру… Т.4. // ДАІФО, Ф.504, оп.1, спр.195а, арк.131.; Метрика кліру… – Т. 5. // Там само, Ф.504, оп.1, спр.330д, арк.83, 102.; Блажейовський Д. Історичний шематизм Станиславівської (Івано-Франківської) єпархії…, с. 354, 375, 377.
77.    Див.: Метрика кліру… Т.5. // ДАІФО, Ф.504, оп.1, спр.330д, арк.5, 83.; Блажейовський Д. Історичний шематизм Станиславівської (Івано-Франківської) єпархії…, с. 365, 375.
78.    Див.: Метрика кліру… Т.3. // ДАІФО, Ф.504, оп.1, спр.330в, арк.150.; Метрика кліру… – Т.5. // Там само, Ф.504, оп.1, спр. 330д, арк. 110.; Блажейовський Д. Історичний шематизм Станиславівської (Івано-Франківської) єпархії…, с. 289, 333.
79.    Гузіль М. Виховування українського галицького духовенства в першім році світової війни // Альманах українських богословів. Львів 1923, с. 137
80.    Вістник Станиславівскої Епархії, Станиславів, 1915, Ч. 5, с. 90-93.
81.    Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 20.
82.    Там само, с. 27–28.
83.    Там само, с. 22–23.
84.    Макар В. Пройдений шлях…, с. 69–70.
85.    Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 23.
86.    Вістник Станиславівскої Епархії, Станиславів, 1917, Ч. 1, с. 2; Григорий, Епископ. Відозва в справі отворення духовного семинара в Станиславові від 21 січня 1918 р., 4 с.
87.    Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 17.
•    Подібна «історія покликання» з роздумами щодо Чинів Василіян, Студитів і Редемптористів була в о. Степана Йосифа Бахталовського, про що свідчить його рідний брат о. Роман. Детальніше див.: Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 38–39.
88.    Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 28–29.
89.    Див.: Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 17–18; Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 34–35. Дані про студента Йосифа Балу в Станиславівській духовній семінарії див.: Шематизм… Епархії Станиславівскої на рік Божий 1909, с. 195.
90.    Див.: Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 18–19; Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 39–40; Бубній М., єрм. ЧНІ. Редемптористи візантійсько-українського обряду у Львівській митрополії УГКЦ в 1913–1939 роках…, с. 92–93. Довідку із «Метрики кліру…» щодо о. Шишковича Григорія Адольфа див.: Метрика кліру… – Т. 5. // ДАІФО, Ф.504, оп.1, спр.330д, арк.166.
91.    Див.: Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 22; Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 41; Макар В. Пройдений шлях…, с. 72.
92.    Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 36–37; Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 25.
93.    Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 22; Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 39–40, 47.
94.    Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 47, 49.
•    За іншими даними, 10 жовтня 1919 р. Див.: Марунчак М. Г. Ісповідник Кир Миколай Чарнецький…, с. 623–624.
95.    Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 23.
96.    Там само, с. 22–23.
97.    Там само, с. 24.
98.    Там само, с. 25; Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 50–52.
99.    Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 59–60.
100.    Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 25; Марунчак М. Г. Ісповідник Кир Миколай Чарнецький…, с. 623–624; Пекар А. Великий праведник – владика Микола Чарнецький…, с. 379.
101.    Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 60.
102.    Там само, с. 61.
103.    Вуянко М. Монастирі Івано-Франківська (Станиславова). Перша половина ХХ ст. Івано-Франківськ: Нова Зоря, с. 117.
104.    Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 60–61.
105.    Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 25; Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 61.
106.    Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 61–62; Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 25.
107.    Там само, с. 63.
108.    Там само, с. 64.
109.    Див.: Шематизм… Епархії Станиславівскої на рік Божий 1925, с. 279; Шематизм… Епархії Станиславівскої на рік Божий 1927, с. 138; Шематизм… Епархії Станиславівскої на рік Божий 1929, с. 162; Шематизм… Епархії Станиславівскої на рік Божий 1931, с. 131; Шематизм… Епархії Станиславівскої на рік Божий 1935, с. 20; Шематизм… Епархії Станиславівскої на рік Божий 1938, с. 17. Пор.: Альманах Станиславівської Землі: Збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини / Б. Кравців (ред. і упор.), Нью-Йорк–Торонто–Мюнхен: Комісія регіональних дослідів і публікацій НТШ, 1975, с. 93.
110.    Списки викладачів Станіславської духовної семінарії (15.04.1929 – 12.06.1930). // ДАІФО, Ф.2, оп.2, спр.933, арк.1, 4, 6, 7.
111.    Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 61–62.
112.    Детальніше див.: Бахталовський С. Николай Чарнецький…, с. 26–27; Бахталовський Р. Апостол з’єдинення…, с. 64, 67–68.
113.    Там само, с. 27.
114.    Листування з повітовими управліннями державної поліції про встановлення діяльності монахів-редемптористів – членів бельгійського релігійного ордену (16.09.1924 – 6.06.1928). // ДАІФО, Ф.68, оп.2, спр.64, арк.1, 10.
115.    Там само, Ф.68, оп.2, спр.64,арк. 1.
116.    Там само, Ф.68, оп.2, спр.64,арк. 11.
117.    Пекар А. Великий праведник – владика Микола Чарнецький…, с. 379; Марунчак М. Г. Ісповідник Кир Миколай Чарнецький…, с. 623–624; Макар В. Пройдений шлях…, с. 72.
118.    Макар В. Пройдений шлях…, с. 73.