«Львівський собор» - позиція і вибір редемптористів Львівської віце-провінції.

ієрм Руслан Піх, редемпторист

м. Брюссель, 8-10 березня 2016 р.

Цими днями минає 70-та річниця від трагічних подій 1946 року. 8-10 березня 1946 р. відбувся так званий «Львівський Собор», на якому було ліквідовано УГКЦ. Ніхто не сумнівається, що ніякого собору не відбулось.  Був театр. Режисерами були чиновники із КГБ, а акторами – священики та вірні, які діяли під дулом автоматів. Не вільно забувати і про акторів із Московської Православної Церкви, які чудово виконали свою роль, за що отримали чималий гонорар.

Всі священики, ченці і черниці разом із вірними мали зробити свій вибір і висловити свою позицію щодо цих подій. Свою позицію і свій вибір висловили і редемптористи Львівської віце-провінції.

Станом на початок березня 1946 р. редемптористи в Галичині мали у своєму розпорядженні чотири монастирі: св. Климентія у м. Львові по вул. Чернишевського 30 (тепер вул. Івана Франка 56-58); св. Альфонса у с. Голоско Велике (тепер м. Львів, вул. Замарстинівська 225); св. Йосифа у м. Станіславові по вул. Глуховського, 61 (тепер м. Івано-Франківськ, вул. Пушкіна, 61); Успіння Пресвятої Богородиці у м. Тернопіль по вул. Князя Островського (тепер вул. Князя Острозького 55). У цих чотирьох монастирях подвизались 65 ченців: 34 священики, 20 братів та 11 студентів. Ще двоє були ув’язнені: вл. Миколай Чарнецький (11 квітня 1945 р.) та о. Василь-Всеволод Величковський (5 серпня 1945 р.). Віце-протоігуменом тоді був о. Йосиф Де Вохт, бельгієць. 

Продовження статті читайте тут.