Успіння Пресвятої Богородиці


Лк. 10, 38-42, 11, 27-28
Марія, сівши в ногах Господа, слухала його слова.


Сьогодні, у ці останні дні літа, Церква урочисто святкує Успіння Пресвятої Богородиці – пам’ятку її смерті, хоч її смерть була зовсім іншою від смерті кожної земної людини. Смерть у людському розумінні, це певна втрата, зокрема для нашого тіла, але для душі це здобуток, бо душа єднається з Богом, стає близько Нього.

Смерть Марії у порівнянні зі смертю інших людей була спокійна і радісна, вільна від болю і терпінь. Чому так сталося, чому святкування цієї події таке радісне?

Марія залишила цей видимий світ і стала біля самого Бога, разом зі своїм Сином, Ісусом Христом. Від цього безпосереднього оглядання Бога її душа отримала найбільшу радість і щастя.

Марія, будучи біля самого Бога, отримала можливість краще помагати нам. Маючи таку духовну поміч від Богородиці, люди радіють за своє вічне щастя. Цю радість виявляють у надзвичайно урочистому святкуванні свята Успіння Богородиці.

Важливість цього свята для нас і його радісне пережиття пояснюють нам слова тропаря свята: „В Успінні світу не залишила ти Богородице… і молитвами своїми визволяєш від смерті душі наші”. Ці слова переконують нас, що Марія завжди є духовно з нами і допомагає нам у різних потребах, особливо в освяченні і спасінні душі.

В Успінні Господь в особливий спосіб нагородив Марію за її вірне і самовіддане служіння Богу, взявши її з тілом і душею до неба. Марія брала участь у ділі спасіння, народивши Ісуса, тому тепер бере участь у Його славі. Марія була Непорочно Зачата, чиста душею і тілом, носила в лоні Божого Сина, не могла померти як всі люди, щоб її тіло було знищене в землі, тому її тіло було гідне небесної слави. Свято Успіння відкриває нам особливу святість Божої Матері. Мати Божа причинилася до спасіння людей, народивши Христа Спасителя, тому хоче, щоб усі були в небі разом з Нею, і це вияв її святості - досконалої любові до Бога і до людей. З вдячності за цю святість християни особливо вшановують Марію у день її Успіння.

Святий Йоан Дамаскин ясно висловлював свою віру у Внебовзяття Пресвятої Богородиці з тілом і душею. В одній із своїх проповідей на її Успіння він каже: „Годилося, щоб Той, Хто зберіг її дівицтво при Своїм Різдві, зберіг її тіло нетлінним по її смерті. Годилося, щоб Та, що в своїх обіймах носила Творця як Дитя, перебувала в небесних палатах. Годилося, щоб Та, що бачила свого Сина на хресті і якої серце прошив меч болів, що їх Вона не зазнала при Різдві, дивилася на Нього, як він сидить з Отцем. Годилося, щоб Божа Мати посідала те, що належить до її Сина, та, щоб усе створіння почитало Її як Матір Божу”.

Свято Успіння Божої Матері навчає нас, що основна мета набожності до Богородиці, не лише успішне вирішення людських проблем, а осягнути вічну радість і щастя, тобто бути близько Бога, як Марія. Сестра Марія з сьогоднішнього Євангелія найкраще відображає особу Богородиці і значення свята – бути разом з Богом. Марія вважала за краще сісти у стіп Ісуса і слухати слова його наук, за що отримала похвалу від Ісуса, на противагу до своєї сестри Марти, яка старалася пригостити Христа смачними стравами.

Не забуваймо у своїх молитвах просити Марію про духовні дари, особливо про довір’я Богу, повну надію на Бога, готовність до вічного щастя.

З життєпису святого Домініка Савіо довідуємося про таку подію. Кільканадцять років після своєї смерті Савіо з’явився своєму вихователеві, отцеві Донові Боско.

„Мій дорогий!”- запитав його Дон Боско, - скажи мені, що давало тобі найбільше спокою і надії при смерті?” „Прошу відгадати”, – відповів юнак. „Може те, що ти дуже любив святу чистоту?” „Ні”. „А може те, що ти мав чисте сумління?” „Також ні”. „То, можливо, надія, що йдеш до неба?” „І не це”. „Ну то що ж?” „Прошу отця, найбільше спокою і радості в годині смерті додавало мені те, що я все життя дуже любив Пречисту Діву Марію, Її почитав, старався Її наслідувати і тому був певний, що я є під її Покровом. Тож прошу часто повторювати всім своїм учням, щоб якнайгарячіше любили й почитали Марію і будуть щасливі в житті і в годину смерті”.

о. Михайло Чижович, редемпторист