Неділя 15-та по Зісланні Святого Духа


Мт. 22, 35-46
Учителю, котра найбільша заповідь у законі

Запитання, з яким звернувся законовчитель до Ісуса дві тисячі років тому: „Учителю, котра найбільша заповідь у законі” (Мт. 22, 36), залишається актуальним і сьогодні. З подібним запитанням Христос звертається і до нас сьогодні: „Що є найважливіше в Божому законі для нас”. Цим запитанням Христос хоче допомогти нам віднайти і поглибити правильне розуміння Божих заповідей, щоб вони приносили як найбільше добра для нас. 

Плоди від виконання Божого закону залежать передусім від того, з яким духом, наставленням людина підходить до його виконання. Звернімо увагу на кілька основних засад, які можуть полегшити нам виконання Божих заповідей:

- Найперше потрібно наповнити виконання заповідей духом любові до Бога і ближнього, тобто бачити у їх виконанні особисте добро духовне і тілесне, а не лише мертвий обов’язок. 

- Виконувати заповіді в дусі віри, щоб вони ставали основою щоденного життя і спасіння. 

- Сприймати заповіді, як засіб, місток у побудові зв’язку з Богом і ближніми. 

Підкреслюючи, що любов до Бога – це перша заповідь, цим Христос вказав нам, що Бог – найвища ціль людини, а любов – це засіб, чи шлях, що до цієї мети провадить. Отож відношення людини до Бога не може основуватись на невільничому послусі й підкоренні, на страсі, корисливості чи якійсь формальності. Бог не хоче мати людей, як стероризованих невільників, а як любих дітей своїх. Якщо Бог дав заповіді про любов та інші заповіді, то лише для того, щоб любов стала духом закону. Проживаючи на землі, людина відчуває в собі різні незадоволення, створіння шарпають її на всі боки та розбивають духа. Тому тільки Божа любов може повернути людині єдність духовних сил і об’єднати їх в одне ціле. 

На сьогодні більшість християн знають заповіді Божі, але не завжди мають правильне їх розуміння, або не вповні дотримуються їх. А часто буває так, що будують своє духовне життя на різних людських звичаях, віруваннях (забобонах). 

Наприклад серед християн досі панує така думка, що на свято Усікновення голови Івана Хрестителя неможна нічого різати, рубати, нічого гострого брати в руки (ножа і т.д.), бо станеться якесь нещастя. Інші вважають, що спогад чуда Архистратига Михаїла в Колоссах, яке позначене в календарі 19 вересня, є святом і неможна працювати. Але це є лише історичний спогад, а не церковне свято, яке зовсім не зобов’язує нас стримуватися від праці. Адже урочисте вшанування Ахистратига Михаїла за церковною традицією є 21 листопада. Дехто вважає за закон життя номер один не вітатися в жодному випадку з ближнім через поріг, ніколи в житті не перетинатися з пустим відром і т.д. 

Чому в житті все ж таки потрібно дотримуватися заповідей Божих? Закон заповідей потрібен нам, бо ми не маємо, як Бог, такого світлого розуму, щоб чітко бачити і розрізняти у житті добро і зло, бракує нам сили волі постійно перебувати в добрі, а схильність до зла часто перемагає нас. Тому завданням Божих заповідей є постійно допомагати нам підтримувати зв’язок любові з Богом і ближніми, стан добра і щастя. 

Один священик запитав старенького селянина, який виховав своїх синів і доньок чесними та побожними, як йому вдалося прищепити у їхні серця дух релігійності. Селянин відповів: „Я завжди намагався дати їм добрий приклад. Я ніколи не говорив: „Діти моліться!”, але завжди казав: „Тепер будемо разом молитися”. Я ніколи не говорив: „Діти, вже час йти до церкви!” Але завжди казав: „Ходімо усі до церкви, вже пора”. Я ніколи не говорив: „Ідіть до святої cповіді!” Але завжди наголошував: „Сьогодні всі разом приступимо до святої cповіді”. Ось чому я не мав ніколи непорозуміння зі своїми дітьми”. Отже, добрий приклад батьків, жива любов до Бога, звершують великі справи і приносять спокій для наших душ. 

Як бачимо, християнська любов полягає не у словах, а в ділах, тож наслідуймо приклад Спасителя, любімо своїх ближніх, будьмо милосердними до них, не очікуючи навіть на їхню подяку, а наш Небесний Отець щедро за це нагородить нас. Він подарує нам спокій душі і радість життя! Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист