Неділя 18-та по Зісланні Святого Духа

---

Лк. 5, 1-15.
Відійди від мене Господи, бо я грішний чоловік

Розповідь Євангелиста Луки про чудесний улов риби Петром і його товаришами пригадує нам правду, про яку ми вже не раз читали, або чули в проповідях, що духовне життя – це наполеглива праця, боротьба людської і Божої волі, Божої мудрості і людської мудрості – досвіду життя, яка у складних ситуаціях часто каже: це неможливо. А в цей момент Божий голос промовляє до людини протилежне: „У людей це неможливо, але не в Бога; у Бога все можливо” (Мр. 10,27).

У щоденній праці, духовній боротьбі людина пізнає правду про себе і ця правда про власну гріховність, гріхи іноді відштовхує людину від Бога, замість зблизити до Нього, тісніше з’єднати з Ним. І тут потрібна надія на Бога і довір’я Його милосердю. Тому слова Христа до Петра „Закиньте ваші сіті”, це заклик до довір’я, надії на Бога, перехід від теорії до практики, від слів до діла.

Чому нам потрібне довір’я Богу, бо людина не може все знати і розуміти, передбачити в житті, все подолати, покладаючись виключно на свої людські сили і можливості. Тільки з Божою допомогою людина може успішно подолати всі життєві труднощі. Чудесний улов риби, це заклик до співпраці людини з Богом, поєднання людських талантів і Божої ласки.

Через пізнання правди про себе, деяких людей поневолює сумнів, страх, низька самооцінка себе, своїх можливостей, турбують запитання: чи я це зможу, чи це мені потрібне, це я не можу робити, це не для мене.

Історія чудесного улову риби навчає нас, що у духовному житті важливу роль відіграє не тільки віра, а й елемент людський, тобто впевненість у собі, позитивна оцінка себе, бачення можливостей, талантів у собі – тобто виконання заповіді любові себе самого. Це є людська основа успіхів у житті, бо Божа ласка діє також через нашу людську природу.

Особа, котра невпевнена у собі, постійно сумнівається у своїх можливостях, недовіряє собі, таким чином виявляє брак любові до себе, а це, у певній мірі, недовір’я Богові, брак любові до Бога через брак пізнання, недооцінювання Божих дарів у собі. Внутрішній стан таких осіб можна назвати браком психологічно-духовного „імунітету”, стійкості до різних життєвих криз, проблем. Такі особи легко потрапляють у різні депресивні стани, стають жертвами різних узалежнень: паління, алкоголю, наркотиків, розпусти і т.д.

Батько з сином ішли вночі незнайомою доріжкою, тримаючи ліхтарик у руці. Синові було трохи страшно, бо ліхтарик світив не досить яскраво й освітлював тільки невеличкий відрізок дороги, а йому хотілось, щоб він освітлював усю дорогу.

„Це було б добре, - сказав йому батько, - але якщо ти йдеш все вперед, то ліхтарик освітлює дорогу все далі й далі, аж поки не дійдеш до мети”.

Так і в духовному житті, Бог не освітлює нам одразу всю життєву дорогу, а потрохи, скільки треба. Бо коли б Господь відкрив нам всю дорогу від початку й до кінця, то ми, бачачи всі труднощі на ній, могли б перелякатись, занепасти духом, а коли ми підходимо до тих труднощів поступово, зміцнені життєвим досвідом і загартовані в духовній боротьбі, то ми легко їх переборюємо.

Євангеліє цієї неділі запевнює нас, що тільки надія на Бога і довір’я Його милосердю, послух Його волі, зміцнюють наші фізичні і духовні сили, додають сили і відваги у подоланні різних життєвих трудностей, допомагають впевнено йти дорогою до Бога.

о. Михайло Чижович, редемпторист