Неділя 26-та по Зісланні Святого Духа


Лк. 12, 16-21
І скажу душі моїй…:спочивай, їж, пий і веселися


Роздуми над життям багатого чоловіка цієї неділі зроджують запитання: чому Ісус Христос так критично оцінив поведінку цього чоловіка зі своїм багатством, що злого він зробив, коли на перший погляд нікого не скривдив. І хоч справді багатий чоловік нікому кривди не зробив, однак своєю нерозумною поведінкою з багатством зробив велику кривду своїй душі, забувши про Бога. „Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу?” (Мк. 8, 37-38).

Історія нерозумного багача пригадує важливу Божу істину, що стиль життя людини, її здобутки, труднощі і проблеми є відображенням її духовного життя, стану її душі. Пригадаймо собі, що про це сказав Ісус: „Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре; лиха ж - з лихого (серця) лихе виносить, бо з повноти серця промовляють його уста” (Лк. 6, 45), „По їхніх плодах ви пізнаєте їх!” (Мт. 7,16). Вчинки людини, це правдиве дзеркало її душі. По вчинках людини ми можемо пізнати правдивий стан душі, рівень побожності особи.

Нерозумна поведінка чоловіка з отриманим багатством свідчить про стан його душі, про те, що він потрапив у неволю самолюбства, самовпевненості і самодостатності. Отримавши щедрий урожай зі своєї землі, він не відчував більше ані потреби Бога, ані допомоги інших людей, бо забув, що все є даром Божим, що це Бог поблагословив його землю, котра дала багатий урожай, загубив справжню мету життя – спасіння душі . Зі слів Євангелія бачимо, що багач все приписує собі, кажучи: що мені робити, мій урожай, мої стодоли, мій достаток, моя душа.

Притчу про нерозумного багача можна назвати певним підсумком Євангелій всіх попередніх неділь, черговим екзаменом нашого духовного зросту і духовної зрілості, дивлячись зокрема на те, що є справжньою цінністю для мене (багатство чи душа) і метою мого життя. Людське життя постійно наповнене різним потребами тілесними і духовними. Те, чому ми віддаємо більше уваги, часу, зусиль є нашим справжнім скарбом. А який є скарб, такою є і мета нашого життя, кора привертає до себе нашу увагу. Тут варто памятати важливу істину духовного життя, що все, що людина робить у житті, не проходить безслідно, але має вплив на нашу душу, воно відбивається позитивно, або негативно на стані душі, приносить їй користь або шкоду. Коли християнин приділяє багато уваги потребам тіла, зокрема вигоди, краси, котрі не мають жодної вартості чи користі для душі, то цим завдає шкоду своїй душі, бо більше надії на щастя покладає на себе, на речі світу, ніж на Бога. Проте Бог шанує вільну волю людини. Які цінності людина ставить на перше місце, такою і є основа її життя і щастя: з Богом або без Нього. Третього вибору немає, як каже народна мудрість: Як собі постелиш, так ся і виспиш.

„Під кінець життя хочеться запитати себе: „Навіщо живу? І кому від цього життя стало краще, а кому гірше?” Мені здається, що ці запитання стосуються кожного. Без відповіді на них „небесна канцелярія” не прийме мою душу. Хтось скаже, живу, бо люблю життя, з кожним днем пізнаю його все глибше, і від цього отримую задоволення (але не завжди).

Я так вважаю: якщо в результаті твого життя світ став хоч трохи кращим, то ти прожив на цій землі не даремно! І навпаки: якщо ти отруював фізичну й духовну атмосферу тим, що палив, пив, лихословив, ображав слабких, то краще б ти не народився на світ Божий” – пише Анатолій Личак.

Нерозумний багач наразив себе на вічне осудження з трьох причин:

- прив’язання до земних речей засліпило його очі, не дало йому можливості побачити в них відбиток краси самого Бога, пізнати в щедрому урожаї знак Божого благословення для нього. Адже світ такий дивовижний, такий прекрасний – на кожному кроці зустрічається диво, його треба тільки розгледіти. Якщо природа відкрила тобі свою таємницю – красу Бога, це велике щастя. Сааді сказав: „Кожен листок дерева стає сторінкою священного писання, якщо одного разу душа навчилася читати”.

- духовна сліпота через багатство не дозволила багачу побачити в отриманих дарах землі віддих життя самого Бога, оживити свою душу цим знаком Божої любові. Достаток став для нього просто засобом збагачення.

Один письменник ніколи не міг зрозуміти, чому копії картин великих художників у сотні тисяч разів дешевші за оригінали, хоча вони нічим не відрізняються від оригіналів. Їх навіть експерти відрізняють насилу. Були випадки, коли картина знаменитого художника цінувалася довгий час у колах колекціонерів на мільйони доларів, але після розкриття підробки ціна впала до кількох сотень доларів.

Про що це свідчить? Тут цінується не картина, а ім’я художника, його дух. А картина є матеріальним носієм його духу, його думки, фантазії. А інша картина є тільки технічною копією першої. Предмет - це тільки інструмент, а людина – це саме життя. Людина наповнює предмет життям.

Коли створюється якась річ, саме в цей час у неї вкладається життя, яке триває й триває, подібно диханню в тілі. Навіть коли людина пише листа, іноді вона вкладає в нього те, що не можуть висловити слова; і все ж лист передає це. Нехай, там тільки одне слово, написане про любов, але це слово може справити значно більший ефект, ніж тисяча інших. Хіба ми не чуємо, як лист майже говорить, це не те, що просто написано в ньому; лист доносить до нас особистість того, хто писав: у якому він був настрої, яке його задоволення, чи невдоволення, його радості та печалі. Лист передає більше, ніж у ньому написано.

Якби ми тільки могли зрозуміти, що таке дух, ми б набагато сильніше, ні ж зараз, шанували людську істоту. Ми так мало довіряємо людині, так слабо в неї віримо, так мало її поважаємо, так низько цінуємо можливості людини. Хоча Бог і створив її за своїм образом та подобою. Якби ми тільки знали, що стоїть за кожною сильною або слабкою душею, ми б зрозуміли, що в цих душах маємо всі можливості творити щастя. Тоді б ми не втрачали поваги до будь-якої людини, незважаючи на все, чого вона може бути позбавлена. Творець творить з усього різні форми; і все це було задумано, підготовлено, зроблено і втілено однією істотою – Богом, яка діяла через цей світ розмаїтості.

- люди часто питають: Якщо у світі є краса і добро, то звідки взялося зло. Причиною всякого зла у світі часто є людське я, опановане духом самолюбства, захланності, коли людиною керує не дух Божої любові, а тілесна пристрасть.

На землі все живе запрограмоване Богом. А хто ж запрограмував зло? Чому людство не може обійтися без нього? Майбутнє людства залежить від кількості людей, які перемогли в собі зло. Найважча боротьба – це перемога над собою.

„І все-таки я не розумію, - пише Анатолій Личак, - звідки серед нормальних, сумлінних людей з’являється зло? Яка природа зла? Як навчитися розпізнавати його ознаки, щоб вчасно припинити?

Відповідь проста: природа зла – людське я. А ознаки я – це самолюбні думки та наміри, вчинки людини. Кожен має гасити зло, немов пожежу, і в першу чергу – у собі. Адже зло – це суто людська якість, людське я; а отже, і боротися з ним треба на духовному рівні, тобто контролювати свої думки, викорінювати негативні якості, такі як заздрість, самолюбство та подібні.

Важливо постійно осмислювати, чи не є ми носіями негативних задумів, прагнень та думок? Чим більше людина присвячує себе і свою увагу добрим думкам і прагненням, які йдуть із душі, то більше добра вона приносить у цей світ, стаючи прикладом для інших”

Роздумуючи над життям нерозумного багача, запитаймо сьогодні себе, чи не повторюємо ми подібних помилок, як нерозумний багач, коли стараємося все у житті творити, вирішувати власними силами, особистими планами, віддаючи постійно перевагу потребам тіла, задоволенню його неконтрольованих пристрастей. Які цінності несемо ми у світ своїм життям, поставою, зовнішнім виглядом, кого ми проповідуємо іншим людям – Бога і духовні цінності, чи частіше себе і людське самолюбство? Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист