Неділя 9-та по Зісланні Святого Духа


Мт. 14, 22-34
Петро... почав потопати і скрикнув: „Господи, рятуй мене”

Дорогі брати і сестри! Нещастя, яке спіткало учнів Христових на морі, може навідати кожного з нас. Різного роду труднощі у людському житті були, є і будуть, але найважливіше питання, як правильно повести себе, коли ми стикаємося з ними. Коли хтось з людей переживає труднощі, невдачі у житті: у навчанні, на роботі, у сім’ї, у відносинах з товаришами, вони часто призводять до духовної кризи: втрата почуття власної гідності, нелюбові себе, меншовартості, втрата сенсу життя. В такій ситуації осіб турбують запитання: кому я потрібен, для чого мені жити? 

Духовна криза є знаком того, що життєві випробування похитнули основу людського життя – віру і надію на Бога, тому особа відчуває себе покинутою і самотньою. Історія Петра на бурхливому морі може допомогти нам знайти правильний вихід із духовної кризи і успішно вирішити життєві проблеми. 

Існує розповідь, що коли християнські місіонери трудилися на місіях між поганами в Африці, вони ревно голосили слово Боже, але навернень було дуже мало. Це населення є багате на врожайні поля і великі стада худоби. Але ось настала довга нищівна посуха. Сонце палило збіжжя, гинула худоба. Поганське населення звертається до своїх знахарів, щоб вони помолились до своїх поганських божків про дощ. Знахарі радять приносити жертви поганським божкам, але дощу немає. Тоді провідники племен сходяться на нараду і більшість з них вирішує звернутися до християнського місіонера, може б він до свого Бога молився за дощ. Місіонер запрошує їх до своєї Церкви на молитву. Деякі вожді не хотіли молитися до християнського Бога і пішли до своїх знахарів. А ті, що зайшли до каплиці разом зі священиком, довго-довго молились. І справді, впав рясний дощ. Але дивно, дощ впав тільки на поля тих вождів, які молилися в Церковці. А на поля тих, що не хотіли молитися до християнського Бога, не впала жодна краплинка дощу. Ось сила віри і молитви до Бога. 

Основним ліком у кризовій ситуації є віра. Вона спонукає нас до пошуку нової, більш надійної духовної основи у житті, ніж дотепер. Хто вважає себе християнином, людиною віруючою, віра звертає його погляд, думку і увагу на Христа. Віра підказує людині, що є хтось, хто знає мене, пам’ятає про мене, любить мене більше, ніж інші особи, хто є вірний своїм словам, готовий бути разом зі мною, де б я не був, бути ближче до мене, ніж інші люди. 

Відкриття такої особи спонукає мене до пошуку контакту з нею, глибшого пізнання завдяки особистій і церковній молитві, Святим Тайнам, яке стає новою надійною основою подальшого мого життя, джерелом тривалого щастя і глибокого душевного миру. 

У цьому нас переконує становище Петра на морі. Коли Петро дивився на Христа, він впевнено ступав по воді і наближався до Ісуса. Та коли великі хвилі відвернули увагу Петра від Христа, страх опанував його і він почав потопати. Відчувши смертельну загрозу для свого життя, Петро негайно крикнув до Ісуса про допомогу: „Господи, рятуй мене” (Мт. 14, 30). І як пише євангелист Матей: „Ісус зараз же простягнув йому руку, вхопив його”. Коли Ісус разом з Петром увійшов до човна апостолів, буря зразу ущухла. 

Ця поведінка Ісуса має глибоке духовне значення. Коли особа покладає повну надію на Ісуса і цим дозволяє Йому ввійти у своє життя, тоді Христос повертає її душі глибокий мир і почуття любові, впевненість у собі і сенс життя. 

Хто має душевний неспокій, нехай підійде до розп’яття Ісуса у храмі, зверне на Нього свій погляд і спробує побачити в Ісусі свого справжнього захисника і правдивого приятеля на все життя. Він промовляє до тебе ніжними словами: „Я полюбив тебе відвічною любов’ю, тим і зберіг для тебе мою ласку” (Єр. 31, 3), „я тебе не забуду. Глянь! Я записав тебе в себе на долонях” (Іс. 49, 15-16).

Наше життя, це безперервне бурхливе море. Світ із різними спокусами, злі пристрасті, диявол із різними численними спокусами переслідують нас, немов ці морські хвилі, щоб перекинути і розбити човник нашого життя, потопити у безодні гріха. А де ж нам шукати допомоги для нашого спасіння? Тільки у Господа Бога, бо святий апостол Павло говорить: „Я все можу в тому, хто мене скріпляє” (Фп. 4, 13). А в чому сила і міць християнства. Ісус Христос висловив це словами: „Ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку” (Мт. 28, 20). Ось хто наш правдивий охоронець і захисник. Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист