Неділя 10-та по Зісланні Святого Духа


Мт. 17, 14-23. 
Роде невірний та розбещений, приведіть його сюди

Сьогоднішній Євангельський уривок розповідає нам про оздоровлення Ісусом молодого хлопця з під влади злого духа. З опису даної події бачимо, що ніхто не міг оздоровити біснуватого, крім Ісуса. А це означає, що тільки Ісус може оздоровити, впорядкувати наш внутрішній стан і наше життя. Причиною різних людських нещасть є віддалення від Бога через гріх, постійне незадоволення станом свого життя, шукання щастя у світі. Коли людина покладає свою надію на земні речі, вона віддаляється і від Бога і його опіки і наражає себе на руйнівний вплив злих сил. 

Коли батько просив Ісуса, щоб оздоровив його сина, Він досить різко і негативно відреагував на його прохання. Чому Христос так неспокійно сприйняв цю ситуацію? 

Слова Христа „Роде невірний і розбещений. Доки я маю бути з вами”, звернені до батька, не були проявом його нетерпеливості чи емоційної неврівноваженості. Словами невірність і розбещеність Христос оцінив стан хворого сина і ними вказав на основну причину його хвороби, як корінь і наслідок цих гріхів –дії злого духа над ним. 

Терпіння сина через опанування злим духом, це типовий приклад чисто людського життя. Своєю відповіддю батькові, Ісус хоче показати, що людина спочатку порушує заповіді, відходить від Бога і піддається під вплив сатани, а коли приходить біда, шукає допомоги - спочатку у світі, а потім у Бога. Коли ніщо у світі не помагає, тоді людина згадує про Бога і просить Його про допомогу.

Вірність і стриманість, це два середники, які захищають людину від гріха і руйнівного впливу злого духа. Вірність – означає виконувати всі заповіді, як знак повної надії на Бога, щирої любові до Нього всім серцем. Стриманість свідчить про те, що християнин ставить добро душі вище від добра тіла, а свою волю у всьому узгоджує з Божою волею. Бог завжди є вірний своїм словам і готовий обдаровувати нас своєю любов’ю. А для цього душа людини повинна бути у чистоті, яку може здобути дотриманням заповідей. Християнин, який увірував в Бога і довірився його любові, виявляє це довір’я, виконуючи заповіді Божі. 

Невірність – це порушення заповідей, ослаблення надії на Бога, нещира любов до Нього. З іншої сторони людина може виконувати заповіді, але виконувати недбало, а це означає, що вона любить Бога неповною любов’ю. 

Розбещеність – наслідок невірності Богові. Порушуючи заповіді, людина відкидає Божу волю і починає прислухатися до голосу власної волі. Людина розбещена - котра всім незадоволена, хоче у всьому догодити своїй волі, забаганкам тіла, їй бракує сили зупинитися на чомусь одному, постійно виникають нові пристрасті. Хоч людина і визнає існування Бога, але одночасно шукає земних речей, хоче мати їх, як запасний варіант – на всякий випадок, якщо не буде допомоги від Бога, то зможе звернутися до них. Таких людей апостол Яків називає двоєдушними, людьми подвійного духа, які хочуть подобатися Богові і світові: „Звідки між вами війни, звідки суперечки? Хіба не звідси - з пристрастей ваших, які воюють у ваших членах? Ви пристрасно жадаєте, а не маєте. Ви убиваєте, завидуєте, а не можете осягнути. Ви б'єтесь і воюєте. Ви не маєте, бо не просите. Ви просите, та не одержуєте, бо зле просите, щоби розтратити на ваші втіхи. Перелюбники! Хіба не знаєте, що дружба світу цього - то ворожнеча проти Бога? Хто, отже, хоче бути приятелем світу, той стає ворогом Божим… Коріться, отже, Богові, противтеся дияволові, і він утече від вас. Наблизьтеся до Бога, і він наблизиться до вас. Очистьте руки, грішники! Освятіть серця, двоєдушники!” (Як. 4, 1-5, 7-8). 

Становище біснуватого хлопця вповні відображає реалії сьогоднішнього життя. Життя багатьох людей нічим не відрізняється від життя молодого сина. Сьогодні багато людей у світі є християнами і християнство поширене на всіх континентах землі, однак гріха і зла у світі від цього не стало менше.
 
Більшість нещасть у житті є наслідком людських гріхів гордості і самолюбства, коли людина воліє більше довіряти собі, ніж Богові; більше думає про власну вигоду, ніж виконати Божу волю. Щоб отримати Боже благословення, опіку і щастя від Бога у житті, людина повинна відкинути, побороти у собі кожен гріх, навіть найменший (злі думки, бажання, почуття). 

Люди стають жертвою злого духа через подвійний стиль життя – двох стандартів: людина вірить в Бога і одночасно хоче у всьому догодити собі, своєму тілу, користати зі всіх речей, що пропонує світ і отримати від них найбільше задоволення. 

Сатана заманює людей у пастку гріха, використовуючи потрійну тактику: Перше: переконує особу, що не обов’язково виконувати всі заповіді: ти не мусиш цього робити, це не обов’язково для тебе. Цим розслаблює волю людини. Друге: применшує силу зла і гріха. Коли людина в чомусь дрібному провиниться, він заспокоює її сумління і розум, кажучи: не переживай, не переймайся тим, це не страшне, це не є велике зло. Третє: диявол маскує зло під вид добра, використовуючи часто речі, які зв’язані з потребами нашого тіла: пожива, одяг, відпочинок (телевізор, інтернет, комп’ютерні та азартні ігри). Він переконує людину словами: ти не повинен обмежувати себе чи відмовляти собі в чомусь, використовуй все, що маєш, роби те, що хочеш. 

Читаємо про святого мученика Трифона, що він у молодості лікував хвороби і виганяв злих духів. Римський імператор Гордіян, із дочки якого святий мученик Трифон вигнав злого духа, виявив бажання на власні очі побачити цього злого духа. Святий мученик Трифон справді викликав злого духа, і всі побачили його у вигляді чорного собаки з вогненними очима. Тоді святий мученик Трифон запитав злого духа: „Хто послав тебе у цю дівчину?” Злий дух відповів: „Мій начальник, який сидить у пеклі”. Святий мученик Трифон знову запитав: „А хто дав тобі таку владу?” Злий дух відповів: „Ми не маємо влади над тими, які вірять у правдивого Бога і виконують Його волю, лише, за допустом Божим, ми підкидаємо їм легкі спокуси, а над іншими маємо повну владу, які не вірять у Бога і провадять гріховний спосіб життя. Коли люди заплутуються гріхами, немов сітями, вони є нашими приятелями, їх очікує однакове покарання і перебування разом із нами”. 

Як показує життя, земні речі не зажди і не вповні заспокоюють найглибші потреби людського духа. Людина починає шукати якісь кращі можливості вирішення своїх трудностей і звертається до Бога. Ми приходимо, звертаємося до Ісуса найперше власною молитвою і отримуємо допомогу. Коли людина приходить, звертається до Бога, знаходить у Нього відповіді на всі питання життя і вирішення всіх проблем. 

Наша молитва не завжди є достатньо сильна, щоб ми могли випросити в Бога потрібні ласки і легко та швидко вирішити життєві проблеми. Коли є проблеми життя і здоров’я, котрі не під силу нашим людським і духовним можливостям, тоді треба приходити до церкви на молитву зі священиком, який має дар від Бога допомагати людям, зміцнювати їхню молитву, доповнювати їхні старання у боротьбі з проблемами, хворобами. Те, що не може вирішити наша молитва, може доповнити молитва священика. 

Молитва священика, який є заступником Христа на землі, має більшу силу перед Богом. Тому наша молитва поєднана з молитвою священика може запевнити нам успіх у кожній справі, з якою звертаємося до Бога. Тому покладаймо свої надії на вічного Бога, а не на слабосильну людину, і вірмо, що хто надіється на Бога, не відходить від Нього з порожніми руками. Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист