Успіння Пресвятої Богородиці


Лк. 10, 38-42, 11, 27-28
Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його

Тепле літнє сонце продовжує зігрівати нас, а сьогоднішнє величне свято Успіння Пресвятої Богородиці зігріває нашу душу своїм духовним теплом і світлом. У цьому святі перед нами відкривається все життя Богородиці, як неустанний акт віри і прослави Бога. У цей день Марія була прославлена в небі, а ми, святкуючи урочисто її Успіння, дякуємо Богові і прославляємо її за те, що стала Матір’ю Божого Сина і цим служінням причинилася до нашого спасіння.

Слова сьогоднішнього Євангелія „Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його” відкривають нам глибоке значення свята. Марія вповні здійснила їх у своєму житті, а у Її славному Успінні вони осягнули своє завершення. Діва Марія твердою вірою прийняла Боже Слово у своє серце і вірно виконувала його все своє життя. Свято Успіння Богородиці пригадує нам істинну причину величі Марії та Її блаженства: „Блаженна та, що увірувала, бо здійсниться сказане їй від Господа”, – сказала Єлизавета, вітаючи родичку у своєму домі. 

„Центром всієї історії Марії є віра: Вона – віруюча, велика віруюча, вона знає, про що сама говорить, що історія обтяжена насильством могутніх, гордістю багатих, зверхністю гордих. Однак, – підкреслив Святіший Отець Франциск, – Марія вірить і проголошує, що Бог не залишає на самоті Своїх убогих та смиренних дітей, але допомагає їм з милосердям і лагідністю, скидаючи могутніх з престолів”. 

Приклад життя Діви Марії показує нам велич віри, яка запевнює нам Божу присутність, опіку і благословення у житті, надає сенс життю і вказує чітку мету – отримати вічну радість у домі Отця. 

Слова Євангелія „Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його” допомагають нам зрозуміти сенс життєвого шляху Богородиці, адже „якщо Господь є рушієм історії” то „не могла зазнати зіпсуття у гробі та”, Яка Його породила. Але це стосується не лише Пресвятої Діви Марії, але також вказує на наше життя, як шлях до Бога, пригадує „про мету, яка на нас чекає – Дім Отця”. „Наше життя у світлі Внебовзятої Марії не є позбавленим сенсу бродяжництвом, але паломництвом, яке серед усіх своїх небезпек і страждань має надійну мету: дім нашого Отця, Який з любов’ю на нас чекає”, – наголосив Папа.

Саме міцна, жива і діяльна віра запевнила Марії цей славний кінець її земного життя – безболісний перехід з землі до неба – дому небесного Отця. У своїх роздумах про славне Успіння Божої Матері Святіший Отець зауважив, що Господь Бог посилає Своєму народові під час його паломництва на землі „знак утішення та певної надії”, яким є „сяюче обличчя Господньої Матері, благословенне ім’я Марії, повної благодаті, бо вона увірувала у Господнє слово”. „Сьогодні, – закликав він, – всі разом просімо Її, – щоб Вона, під час цієї нашої земної мандрівки, звернула на нас Свій милосердний погляд, щоб просвітлювала нам шлях і вказувала мету, і щоб після цього вигнання, показала нам Ісуса, благословенний плід Свого лона”. 

Одного разу молодий воїн був поранений на полі бою і потрапив у лікарню. Коли про це довідалась його мати, прибула здалеку, щоб провідати його. Їй сказали, що він спить і що стан його критичний. „Дозвольте мені хоча б поглянути на нього сплячого”, - попросила мати. Лікар довго заперечував, але потім погодився і дозволив їй стати біля ліжка пораненого сина. Коли матір побачила бліде, змучене обличчя сина, її материнське почуття заговорило так сильно, що вона, не дивлячись на попередження лікаря, простягнула свою руку, щоб ніжно обтерти холодний піт з чола свого сина. Поранений син відчув цей ніжний дотик і прошепотів: „Це рука моєї матері”.

Якщо цей важко поранений син відчув дотик руки своєї земської матері, то наскільки більший і ніжніший є дотик нашої Небесної Матері до своїх горем і нещастями зранених дітей.

У світлий день славного Успіння Божої Матері ми, її духовні діти, довірмо себе Їй опіці, щоб разом з Нею впевнено іти через життя до вічної радості, звернімо свої очі на Небо і з вірою кличмо до Неї: „Пресвята Богородице, помагай нам!” Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист