Неділя 22-га по Зісланні Святого Духа


Лк. 16, 19-31 

Мають Мойсея і пророків, хай їх слухають


Притча про багача і Лазаря читається у нашій традиції у наступну неділю після притчі про сіяча. Вона є для нас прикладом важливості Божого Слова у житті людини і екзаменом нашого вміння слухати науку, голос Ісуса Христа і вірно виконувати її у житті, та показує наслідки байдужості до Божого слова – терпіння в аді. В образі багача притча нагадує землю при дорозі, на яку впало зерно – стан закам’янілого серця, яке нікого не зауважує, не чує, не відчуває стану, потреб ближніх. Стан багача в аді показує, на скільки важливим є уважно і відповідально ставитися до науки Ісуса, до виконання християнських обов’язків. 


Розповівши притчу про багача і Лазаря, Ісус хоче показати, що Він поважно сприймає нас, як він справді переживає за наше освячення і спасіння. Це почуття відповідальності Христос хоче вкласти в наше серце, щоб ми поважно ставилися до свого життя і спасіння, поважно сприймали Бога. Долею багача і Лазаря Христос вказує на ще одну важливу річ: хто поважно сприймає Бога, старанно виконує Божу науку, той запевнює собі Боже благословення у житті і вічне щастя в небі, а хто легковажить Божою наукою, той сам засуджує себе на вічні муки в аді. 


Життя людей у сучасному світі називають ерою споживання. Світ старається різними способами зосередити увагу людини на собі. Він ставить людину в центрі уваги і все спрямовує для задоволення її потреб, кажучи: ти найважливіший, все для тебе. Він впливає на людей рекламою швидких успіхів, становищем у житті, вишуканою їжею, модним одягом, красою, вигідним житлом, чудодійними ліками і т.д.


Сьогоднішня притча ставить нам запитання: що не дає мені мати користь з духовного життя, отримувати допомогу від Бога. 


Гляньмо на спосіб життя багатого чоловіка. Багач постійно веселився – у нього були друзі, пожива і це становило основу його життя. Це показує також наше життєве становище, що основа нашого життя складається у великій мірі з відносин з іншими особами і матеріальних речей. Тому в труднощах, терпіннях у нас є сумніви щодо Бога, його допомоги, ролі Бога в моєму житті – що він може дати мені, якщо людині треба самій багато і тяжко працювати, вирішувати проблеми, щоб забезпечити собі нормальне життя. 


Постійна праця, дбання про вигідне життя відвертає увагу людини від Бога, так що вона забуває про Нього, не має часу для Нього, для духовних речей, думати про свою душу і життя вічне. Різні життєві клопоти, турбота про власне життя чинять людей глухими на Божий голос, сліпими до дій Бога, затверділим, нечутливим їхнє серце до потреб ближніх. Коли особа не має часу для Бога, то й немає вміння розпізнати Божу допомогу у житті.


Дійсність показує часто протилежне, що навіть найбільші старання не в силі визволити людину з важкої хвороби, зупинити конфлікт, захистити від різних нещасть. А це відкриває нам правду, що навіть найбільші людські досягнення мають свої межі, і приходить момент, коли людина змушена звертатися по допомогу до інших досконаліших середників, зокрема до Господа Бога. І тут справджуються слова Христа: „Без мене ж ви нічого чинити не можете ” (Ів. 15, 5), „Все можливе тому, хто вірує” (Мк. 9, 23).


Один багатий господар переслав до редакції місцевого часопису листа до читачів, у якому пише: „Цього року я зробив дуже цікаве дослідження. Навесні сіяв я кожної неділі, замість того, щоб йти до Церкви. Влітку я працював у полі кожної неділі й тепер, восени, я збирав урожай кожної неділі. Мій урожай є набагато кращий і більший, ніж у сусідів, які у будні працювали, а в неділю йшли на Службу Божу. Що ви на це скажете?” На ці слова редактор дописав до листа: „Бог не завжди у жовтні робить із нами свої порахунки”...


Якщо Бог не посилає людині покути за її гріхи тут на землі, то це не означає, що Божа справедливість не існує. Людина зустріне Божу справедливість, коли стане перед Ним на суд у вічності. 


Роздумуючи над значенням притчі про багача і її духовною користю для нас, варто запитати себе: до яких слів з почутих наук Христа я прислухався, застосував у житті і з їх допомогою звільнився від певного гріха, здобув якусь чесноту, що захистить мене від пекла.


Важливість Божого слова для мене свідчить про важливість самого Бога у моєму житті. Боже слово нерозривно зв’язане з особою самого Бога. Ставлення людини до Божої науки – уважне чи недбайливе, свідчить про її ставлення до самого Бога – з повагою, чи легковажно. І навпаки, хто щиро любить і поважає Бога, той з повагою ставиться до слів його науки.


Кожним словом своєї науки Ісус Христос старається показати, засвідчити свою турботу про наше життя, що Він хоче бути близькою особою для нас.


Я вас більше не називатиму слугами: слуга бо не відає, що його пан робить. Я вас зву друзями, бо я об’явив вам усе, що чув від Отця мого” (Ів. 15, 15).


Слова сьогоднішньої притчі очікують від нас також відповіді на ще одне запитання: ким для мене є Христос, як особа, що мене зв’язує з особою Христа особисто, а також в особі ближніх, яку роль Він відіграє у моєму житті, на скільки Він є близьким для мене. До близької особи завжди ставляться з пошаною і довірою. А хто найбільшу довіру до себе може зродити в нас, як не Христос, який з любові страждав і помер, щоб ми були щасливі.


Другою ознакою важливості Христа для нас є наше ставлення до ближніх. Знаком допомоги від Бога, його ласки є наші ближні в різних потребах: самотні, голодні, хворі. Вони є голосом Бога, зверненим до нас. Через них Господь хоче наставити нас на добру дорогу, яка впевнено веде до неба.


Коли Ісус одного разу навчав, то сказав такі слова: „Блаженні ті, що слухають слово Боже і зберігають його” (Лк. 11, 28). Силою слова Ісус Христос оздоровляв хворих, воскрешав померлих, втихомирював морські хвилі. Боже Слово має силу захистити нас від всякого зла і нещастя і надійно попровадити дорогами життя до дому Отця. „Хто слухає моє слово й вірує в того, хто мене послав, живе життям вічним” (Ів. 5, 24). Хто вірить і довіряє Божій науці, того Христос силою свого слова переведе із життя дочасного до життя вічного і назавжди оселить в Небесних оселях. Амінь. 


о. Михайло Чижович, редемпторист