Неділя 25-та по Зісланні Святого Духа


Один самарянин, …побачивши його, змилосердився. (Лк. 10, 25-37)

Господь Бог створив людину і вклав у її серце прагнення життя, добра і щастя. Скільки існує світ, стільки існує боротьба за земні добра, що запевнюють нам життя і щастя, боротьба між людьми за володіння добрами. Гріх спричинив цю боротьбу між людьми, поділив їх на групи, класи, приятелів і ворогів. Шукаючи щастя, ми хочемо його проявів: справедливості, любові, пошани, спільного добра, але самі не шукаємо добра, а робимо поділи, відділяємо одних від інших за матеріальними ознаками: зовнішнім виглядом, станом здоровя, людським здібностями, життєвим становищем, матеріальним достатком.

Хто навчався у школі і у вищому навчальному закладі знає, що навчання складається з двох частин: лекції і практичні заняття. Притча про самарянин, це певний екзамен релігійної свідомості, рівня духовного життя, любові в нас. Коли уважно прочитати Євангеліє, то побачимо, що Христос у своїх науках ніколи не говорить про поділ, відмінності між людьми, а пропонує єдність, закликає бути подібними до Отця, крім одного моменту щодо віку – старших і дітей. Христос радше ставить дітей прикладом побожності для старших. „Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний” (Лк. 6, 36), „і ви повинні обмивати ноги один одному. Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як я зробив вам” (Ів. 13, 14-15), „Любіть один одного братньою любов’ю. Пошаною один одного випереджайте. Між собою будьте одної думки, про високе не мудруйте, радше до покірного схиляйтеся; не будьте мудрі самі перед собою” (Рм. 12, 10, 16). „Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство” (Мт. 18, 3).

Коли ми звертаємо увагу на відмінності між людьми, на те, що нас відрізняє від інших, то не шукаємо того, що нас єднає, спільного добра, а шкодимо собі, чинимо конфлікти між собою.

Самарянин у сьогоднішній притчі не дивиться на релігійні відмінності. Вони не створюють для нього бар’єри для допомоги потерпілому. Він бачить в пораненому образ Бога, свого брата, який потерпів від розбійників і спішить допомогти йому.

У перших віках християнства проживали два приятелі - Неарх та Полієвкт, які ще з дитинства дружили. Неарх був християнином, а Полієвкт — язичником, але мав добре серце. Розуміючи, яке велике щастя бути християнином, Неарх часто зі сльозами благав свого приятеля прийняти Христову віру, але Полієвкт з любов’ю приймав всі інші поради Неарха, а щодо християнства залишався байдужим. І сталося так, що в тому часі виникло велике гоніння на християн. Неарх почав дуже сумувати, що аж змінився на обличчі. Коли ж Полієвкт це помітив, запитав приятеля про причину такої переміни. Неарх, обливаючись сльозами, промовив: „Я передбачаю кінець нашої дружби, бо я християнин, а ти язичник. Я постраждаю і маю надію перебувати з Христом, а ти залишишся на цьому світі. Але де після цього буде твоя душа?” Ці слова, сказані вірним приятелем, так вплинули на Полієвкта, що він дав клятву обов’язково стати християнином, щоб ніколи не розлучатись із Неархом, і свою обіцянку незабаром підтвердив, ставши мучеником за віру Христову.

За всю історію людства у світі існує поділ на класи: багатих і бідних, чоловіків і жінок, групи духовних і світських людей. Іноді серед людей є така думка: ми прості люди, грішні, живемо у світі і навколо нас багато клопотів і проблем, тому нам важко уникати гріхів. А ви духовні, ближче Бога і вам легше у житті, менше гріхів. Однак це помилкова думка. Будь-який поділ людей на групи, категорії не є від Бога. Там де є поділ людей, там є дія злого духа. Саме слово диявол означає розділювати. Завданням дияволи є вводити всякий поділ, різницю між людьми з любих причин.

Якщо керуватися цією думкою, то можна дійти до висновку, що існує два світи – світ для простих людей і світ для духовних осіб. Тоді виходить, що кожна група людей має свого, іншого Бога і свій закон. Якщо так вважати, то скільки Богів є на світі. Хіба особи духовного стану живуть на іншій землі, під іншим небом, дихають іншим повітрям. Ісус жив на тій самій землі, що і ми, тому є однин Бог і одні заповіді для всіх. Якщо світські і духовні особи вірують в одного і того самого Христа і виконують ті самі заповіді, то всі користаємо з одного джерела Божих ласк і допомоги, ідемо тою самою дорогою до Бога. Ми живемо на одній землі, під одним небом і під одним Богом.

Ми всі духовні, як християни, різниця лише в ділянці обов’язків: одні дбають про добро тіла, священики зайняті справами душі, духовно-моральною сферою людини. Але одно без другого не існує. Духовність і мораль потребує зовнішнього прояву і має служити добру людей, а з іншої сторони добрий рівень життя не можливо збудувати без об’єктивної моралі. Тому рівень життя і побожності, стану душі залежить не від становища, а від відкритості людини на Бога і його ласку, довіру його волі.

На різні події, ситуації, у житті ми реагуємо емоціями, почуттями, у тілесний спосіб. Те, що наше тіло реагує на різні ситуації у вигляді емоцій, почуттів, свідчить, що ми є живими істотами і виражаємо своє позитивне, чи негативне ставлення до них. Але це не може бути основний і єдиний спосіб нашої поведінки. Якщо реагувати на все емоційно, шукати у всьому заспокоєння емоцій і почуттів, ми зайдемо в глухий кут і ніколи не зможемо знайти правильного, позитивного вирішення проблем.

Емоції і почуття часто заводять нас в глухий кут і не дають відповіді на запитання, які ставлять ситуації, не вирішують її. Таких осіб апостол Павло називає тілесними людьми. Однак християнин стає вище тіла, керується законами духа, віри і спільного добра, покори і терпеливості, дивиться на подію з висоти, а не по земному, чисто по-людськи. Віра допомагає нам бачити добро у великих труднощах, там, де людські можливості вичерпані, вселяє надію у складних, найважчих ситуаціях.

Виходячи із думки сьогоднішнього Святого Євангелія, ми повинні пам’ятати, що хто б не були ті, що потребують від нас допомоги, рідні чи чужі, вороги чи приятелі, одновірці чи ні, ми повинні всім виявити своє милосердя, простягнути руку допомоги, наче Спаситель. 

Вказуючи на власний приклад, Ісус говорить усім Своїм послідовникам: „Ось що вам заповідаю: щоб ви любили один одного. Як Я полюбив вас, так любіть і ви один одного. З того всі пізнають, що ви учні Мої, коли любов взаємну будете мати” (Ін.15,17; 13,34).
Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист