Неділя 28-ма по Зісланні Святого Духа

---

Лк. 14, 16-24

І зараз же всі вони стали відмовлятися

Український народ за всю історію свого існування пережив багато ворогів і зазнав від них чимало шкоди. Сьогодні російська влада старається неоголошеною війною зруйнувати незалежність нашої держави. Та багато людей мають ще своїх власних ворогів.

Роздуми над притчею про весільну гостину хочу розпочати із риторичного запитання: як ви думаєте, а кого людина вважає своїм найбільшим ворогом чи кривдником, хто найбільше завдає їй кривди і шкоди. Свідомий християнин скаже, що це є гріх, злий дух. Дивлячись на реальне життя багатьох людей, в тому числі християн, можна впевнено сказати, що найбільшим кривдником людини є Бог. А знаєте чому, бо його поведінка дуже часто незгідна з волею людини, не відповідає її бажанням. Бо Бог не все підтримує волю людини, а іноді критикує її, не завжди позитивно оцінює наші вчинки і рішення.

Сучасні люди часто незгідні зі своїм життєвим становищем, що хтось багатий, а інший бідний. Деякі особи незадоволені тим, що Бог створив їх чоловіком чи жінкою і пробують змінити свою стать, незадоволені своїм зовнішнім виглядом, рисами обличчя. Такі особи часто нарікають на Бога, що дав їм не такий колір волосся, очей, нігтів, не таку форму повік чи носа і стараються виправити це з допомогою косметики чи пластичних операцій.

У різних особистих, життєвих проблемах людина бачить винним Бога. Якщо хтось переносить важку хворобу, проблеми у сім’ї, брак роботи, зарплати, то хто винен у цьому – у всьому винен Бог. Якщо Він любить нас, то чому допускає різні нещастя, хвороби, терпіння на людей. Бачачи такі умови життя, людина каже собі: якщо Бог не дбає про нас, то для чого тоді зв’язуватися, мати якісь справи з Ним.

Люди не люблять, відкидають Бога зі свого життя, бо Він постійно ставить нам різні вимоги, або заборони: це не добре, цього не можна, ніколи не задовольняє волю людини, не робить того, що хоче людина, не сповняє її бажань.

Один проповідник під час духовної науки сказав такі слова: „Чому люди не люблять Бога? Люди не люблять Бога, бо не можуть привласнити його собі”, тобто підчинити Його своїм інтересам, людським потребам, забаганкам свого тіла. Вони радше шукають такого бога і готові любити, котрий задовольняв би вповні потреби їхнього тіла.

Натомість приятелем людини часто є гріх, а за ним його автор – сатана. І пояснення цього дуже просте. Бо в ньому людина завжди знаходить приємність, задоволення, сповнення бажань. Диявол нічого не забороняє людині, не обмежує, не критикує її вчинків, а навпаки схвалює її бажання, підтримує кожен її крок. Він „все робить для її добра”. У різних труднощах людина радо спішить по допомогу до ворожок, цілителів, гадалок, радо слухає голосу гороскопів і т.д.

Притчею про весільну гостину Ісус Христос хоче показати нам правдивий образ Бога, котрий ніколи не забуває про людину, не залишає її саму в біді. І хоч людина ображає Бога гріхами, милосердний Господь не перестає переживати за неї, не позбавляє її своєї батьківської опіки.

Подібно як цей добрий господар, Господь Бог словами сьогоднішньої притчі запрошує нас будувати своє життя з Ним, щоб жити разом з Ним у небі, у щасливій батьківщині. Це запрошення ми отримуємо у хрещенні. Хрещення – знак і вияв любові Бога до нас, яке проявляється в очищенні душі дитини з первородного гріха і отриманні дарів Святого Духа.

Божа любов завжди є вірна у своїх обітницях щодо людини. Під час здійснення Тайни Хрещенні хресні батьки складають від імені дитини присягу зречення сатани і вірності Христові. Однак пізніше ці слова не все знаходять застосування у житті. Хто любить добро тіла, гріх більше добра душі, правди, чи може це бути зреченням сатани?

Людська невірність не руйнує Божої вірності у любові. Хоч людина часто є невірна Богові: більше вірить словам світу, ніж Божій правді, частіше покладає надію на себе, ніж на Бога, любить земні речі більше, ніж Бога, однак Бог не перестає любити нас, піклуватися нами, переживати за наше спасіння.

Притча про господаря і гостину пригадує нам, що наше щастя є тільки з Богом і в Бозі. Люди натомість бачать своє щастя в речах, люблять більше тіло ніж душу, погляди світу, ніж Божу правду, люблять більше себе, ніж Бога.

Господар у сьогоднішній притчі є милосердний і після відмови запрошених, покликав інших людей на свою гостину. Папа Франциск проголосив 2016 рік – роком Божого милосердя. Рік милосердя не означає схвалити, закрити очі на гріхи, людські недоліки, а знак допомоги, підтримки, розради для людини від люблячого Бога.

Одна американка їхала поїздом із Каліфорнії до Нью-Йорка. Поїзд потрапив у катастрофу, і вона була важко поранена. Коли прибув лікар на місце катастрофи, вона запитала його: „Пане лікарю, прошу мені щиро сказати, чи я ще буду жити”. Лікар відповів: „На жаль, ні, бо ви у дуже важкому стані. Найбільше — одну годину”. „Боже, - закричала дівчина, - не встигну навіть вернутись додому”. Тоді почала просити, щоб відвезли її до Нью-Йорка, але лікар не дозволив, бо це загрожувало раптовою смертю. Дівчина розпачливо промовила: „Що ж мені з мого багатства. Колись я була побожною, а коли вийшла заміж, сталося так, як часто буває у житті: мода, пустота, забави, марнотратство. А скільки добра я могла зробити, але вже запізно”. Справді, було запізно, бо смерть настала через декілька хвилин. Лікар, який чув ці слова, довший час не міг заспокоїтись.

Сьогоднішня Євангельська притча підкреслює свободу людини. Дуже часто людина ставить свої земські інтереси вище за поклик Христа. Великим жалем сповнений Господь, коли людина не чує Його поклику. Тож будьмо вірними Господу Богу, його науці, щоб побачити, чи ми у своєму житті були з Христом, чи проти Христа? Будьмо щирими учасниками великої вечері - Євхаристії, ще тут, на землі, щоб продовжити її також і у вічності! Амінь.

 

о. Михайло Чижович, редемпторист