Чудесна ловля риби і перше покликання учнів


18 Неділя по П’ятидесятниці 


Чудесна ловля риби і перше покликання учнів (2 Кор. 9, 6-11, Лк. 5, 1-11)


«Відчали на глибінь!» - ці слова Ісуса Христа, сказані колись до апостола Петра, також є закликом для кожної людини на щодень. Ми живемо у світі. Переймаємося багатьма різними справами. Дивимося на все, що відбувається навколо нас. Замислюємося над різними аспектами нашого людського життя, чи то політичного, чи економічного, чи культурного, і це викликає в нас почуття тривоги. Потреби сучасної людини безмежно великі, оскільки відкриваються перспективи життєвих просторів, відкриваються державні кордони. Прагнення до гострих відчуттів заохочує подорожувати, шукати, завойовувати і перемагати. Але часто трапляється, що, попри чималі зусилля, закинуті сіті бажань виявляються майже порожніми. Найкраща техніка не гарантує вдалої «ловлі», хоча сіті широко закинуті, результати виявляються недостатніми, а компромісний щоденний вибір не дає променя надії. Ми переймаємося цим, бо воно дуже близьке до нашого щоденного буття.


Чому так трапляється? Чому навіть найкращі прагнення і багато відданої енергії не завжди дають результат, якого ми хочемо, а справжні цілі, радість і благодать десь губляться в гаморі інтенсивної, поверхневої діяльності? Відповідь на ці життєво важливі питання дає нам Слово Боже. Апостол Петро з друзями ловив рибу упродовж усієї ночі, але нічого не впіймав. Він був професійним рибалкою, який добре розумів свою роботу, але він зазнав невдачі. Удосвіта, після риболовлі, Петро був дуже розчарованим і пригніченим. В той час до нього підійшов Ісус, і попросив позичити човен, щоб із нього навчати людей. Розчарованому Петрові тоді було нелегко послухати Ісуса, але він погодився. Пізніше Ісус запросив Петра порибалити.


«Відчали на глибінь!» - це була пропозиція, щоб Петро відчалив від берегу і незважаючи на знеохочення ще раз закинув сіті. Одночасно цей заклик мав ще й глибокий духовний сенс: бо був заохоченням до віри. Власне так зрозумів його Петро і повірив: «Господи… на Твоє слово закину сіті» (Лк. 5,5). Довіряючи Христу, Петро відчалив з товаришами і впіймав стільки багато риби, що було потрібно закликати на поміч рибалок з іншого човна, аби витягнути сіті на берег.


«Відчали на глибінь!» - апелює Христос до нас, християн ХХІ століття. «Відчали на глибінь!» Повір Ісусові, переможи слабість і знеохочення і наново відчали на глибінь! Відкрий глибину власного духа! Вникай в глибину світу! Прийми слово Христа, довірся Йому і візьмися за свою життєву місію.


Людина – істота біологічно-духовна. Здобуваємо знання і працюємо, щоб підтримати біологічне життя. Духовне життя – це наша дорога до Господа, це запрошення Бога дозволити Йому увійти в наше життя, запрошення від моменту Хрещення жити у Пресвятій Тройці. «Я виноградина , ви – гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете» (Ів. 15,5).


Духовне життя - боротьба зі злом, яке рекламує себе у добрих речах. Несподіваний прогрес у техніці та науці, який інколи хоче покращити наше матеріальне життя, часто виявляється смертоносною отрутою душі та духа. Можемо сказати з апостолом: «Наставнику, ми трудилися довго, але нічого не здобули» (пор. Лк. 5,5). Можемо сказати: «Господи, ми знаємо Твої Заповіді, часто чуємо про них і знову продовжуємо їх порушувати. Господи ми хочемо Тебе знайти, але часто стоїмо холодні і байдужі, повторюємо механічно молитви, але наші думки далеко» (пор. Іс. 29,13. Мр. 7,6). Кожного разу закинувши сіті, ми витягуємо їх порожніми. Часто може сповідаємося з одних і тих самих гріхів, немовби всі наші зусилля були марними.


«Відчали на глибінь!» - слова Господа стали для Петра чимось найважливішим. Ці слова говорять нам встати з наших налогів, розпочати все наново. Багато людей розпочинає своє життя наново, свою молитву – заглиблюються в неї, щоб ще тісніше з’єднатися з Христом. Не маємо сили і вміння бути справжніми християнами, не вміємо перемогти гріх, але на слово Господа закиньмо ще раз сіті. На словах Господа можна збудувати щастя, любов, сім’ю, життя в святості і чиcтоті. Достатньо тільки довіритися, але довіритися по-справжньому, як це робить мала дитина.


Сімнадцятирічна студентка Марія закохалася у хлопця, здавалося, що вона на «сьомому небі». З часом відчула, що з її організмом відбуваються зміни. Пішла в поліклініку і там її не потішили: вона вагітна. Що ж робити? Сказати коханому, сказати найближчій подружці, сказати батькам? Кожне це «сказати» навіювало на неї страх. Під час гарного весняного прохолодного вечора під час обіймів і поцілунків коханого Миколи, Марія сказала, що вона вже не сама, очікує від нього дитини. Микола зразу ж відпустив кохану від обіймів, наче кульок зі сміттям: «Одружуватись не буду, роби що хочеш!» Марія відчула холодний вечір, схилилася і почала плакати, коханий, який обіцяв зорі з неба, виявився невдахою і холодним до її почуттів. Від кого почути щось добре? «Роби аборт, або ти не наша дочка» - був вирок батьків. «Не бійся, доню! Господь тебе любить, навіть коли ти грішна. Бог не відвертається від хворої дитини. Не покривай гріха гріхом. Довірся Господу, а він тебе не опустить, бо Він для тебе остання надія» - почула слова священика під час Сповіді. Марію батьки вигнали з дому, вона проживала в гуртожитку і працювала, молилася за себе, свою дитину, коханого. Породила донечку, назвала Надією. Докори сумління не давали спокою коханому. Відважився і розпитав подруг про Марію. «У неї народилася донечка, вона не говорить хто батько дитини, батьки вигнали її з дому, живе у гуртожитку. Почуває себе найщасливішою!» - почув від подруг. «Вона щаслива, а я ні? Чому?» - запитував себе Микола. Пригадав собі дні коли він був щасливий поруч з Марією. Набрався сміливості і прийшов до коханої. Чи пробачиш мене? Я з тобою одружуся. Ми будемо гарною сім’єю! Марія розповіла про добру пораду священика. Микола і сам вирішив піти до Сповіді, визнав гріхи, покаявся. З часом одружився і переїхали жити до його батьків. Порада священика Марії подивитися глибше на своє життя, відчалити на глибінь мали сенс.


«Відчали на глибінь!» - закликає нас Христос. Не дивімося, що інші грішать, є егоїстами, атеїстами. Ми ж навпаки, радіймо, що «Еммануїл – з нами Бог», що можемо бути глибоко віруючими християнами, любімо свого ближнього, не біймося бути милосердними серед гордих і жорстоких.


Просімо Пресвяту Богородицю, яка у важких моментах завжди відпливала на глибінь, слухала голосу Божого, годилася з Його волею «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1,38).


«Не бійся! Відчали на глибінь! Довірся Богові!» - хай ці слова будуть девізом у нашому житті!


о.-д. Герард Марія Юрій Ждянський, ЧНІ