Пресвята Богородице, спаси нас. 

1. МОЛИТВА КОНЕЧНО ПОТРІБНА 

1) Молитва безумовно конечна до спасіння 

2) Без молитви неможливо опертися спокусам і зберігати Божі Заповіді 

3) Заступництво Пресвятої Богородиці 

2. ВАРТІСТЬ МОЛИТВИ 

1) Визначність молитви та її могутність перед Богом 

2) Молитва це могутня зброя проти спокус 

3) Бог завжди готовий вислухати нас 

4) Благаймо в Бога великих ласк - краще молитися, ніж розважати. 

Закінчення.

3. УМОВИНИ ДОБРОЇ МОЛИТВИ 

1) Треба прохати речей, що конечні для спасіння 

2) Треба покірно молитися 

3) Слід задовольнятися звичайними ласками і не домагатися надзвичайних. 

4) Треба молитися з довір'ям 

5) Треба витривало молитися 

ПРИСВЯТА ІСУСОВІ ТА МАРІЇ

Втілене Слово, Ти віддало Свою кров і життя, щоб надати нашим молитвам стільки сили, що вони годні виєднати все, чого забажаємо. Мій Боже, ми ж так занедбуємо власне спасіння, що навіть не благаємо ласк, які треба нам, щоб спастися! З молитвою Ти дав нам ключ до всіх Своїх божеських скарбів, а ми добровільно залишаємося нуждарями, бо не молимося. Господи, просвіти і покажи нам, які могутні перед Небесним Отцем благання, які звертаємо до Нього у Твоєму імені та через Твої заслуги. Присвячую Тобі цю книжечку. Поблагослови її та вчини, щоб полюбив невпинну молитву той, кому ця книжечка попадеться в руки, та щоб іще інших заохочував користуватися цим могутнім засобом спасіння.

Маріє, могутня Божа Мати, і Тобі так само присвячую цей твір. Чувай над ним, виєднуючи для всіх її читачів духа молитви, щоб удавалися до твого Сина і до Тебе в усіх своїх потребах, бо ти — роздільниця ласк і Мати милосердя. Ти вислуховуєш всіх, хто поручається Тобі. Ти — така могутня Діва, що годна виєднати від Бога для своїх слуг все, чого тільки захочеш.

  

ВСТУП

Хоч я написав чимало духовних книжок, все таки думаю, що не уклав кориснішого твору, ніж ця книжечка, в якій говорю про молитву. Молитва це конечний і певний засіб, щоб запевнити собі спасіння й отримати всі потрібні ласки. Хоч це не можливе для мене, все таки, якщо б міг, то хотів би видрукувати стільки примірників цієї книжечки, скільки є людей на світі. Я роздав би їх між людей, щоб кожен зрозумів, що ми всі мусимо молитися, якщо бажаємо спасти свою душу.

Кажу це, бо бачу, що Святе Письмо і Святі Отці сильно наголошують на молитві. На жаль, християни мало користають з цього могутнього засобу, щоб запевнити собі спасіння душі. І ще більше болить мені те, що проповідники і сповідники рідко говорять своїм слухачам і каянникам про молитву. Навіть духовні книжки, які сьогодні з'являються, замало говорять про неї. Тим часом, всі проповідники, сповідники і книжки не повинні б ні на що так наголошувати, як на молитву.

Щоправда, вони вказують на численні добрі засоби, що помагають душам зберегтися в Божій ласці, от хоча б втечу від лихих нагод, часте приймання Святих Тайн, рішучий спротив спокусам, життя Божим Словом і роздумування про вічні правди та інші засоби. Не перечу, що згадані речі дуже корисні.

Проте питаюся: «Навіщо здадуться проповіді та розважання і всякі інші засоби, які дораджують духовні вчителі, якщо душі не будуть молитися?» Хіба Господь не заявив, що не подасть ласки, якщо людина не молиться? «Просіть і одержите!» Загально кажучи, всі наші розважання, постанови і обіцянки залишаться безкорисні, якщо не будемо молитися. Якщо не молимося, то спроневіримося Божому світлу та вчиненим постановам, бо саме Боже світло, розважання і постанови не вистачать, щоб виконувати добро, перемагати спокуси і вправлятися в чесноті або — коротко кажучи, зберігати Божі Заповіді. Тут потрібна діяльна Божа ласка. Бог же - як згодом побачимо — не дасть цієї діяльної помочі, якщо не будемо молитися. Духовне світло, розважання і добрі постанови спонукують нас молитися посеред небезпек і спокус, щоб отримати Божу поміч і так вберегтися від гріха. Отож, пропадемо, якщо тоді не молитимемося.

Мій читачу, я хотів звернути увагу на цю справу, щоб ти дякував Господеві, що через цю книжечку дає тобі нагоду поважно призадуматися над важністю молитви, бо, говорячи про дорослих людей, всі ті, що спасаються, звичайно при помочі молитви запевняють собі спасіння. Ось тому кажу, щоб ти був вдячний Богові, бо Він виявляє превелике милосердя тим, що їм вділяє світла і ласки молитися.

Мій дорогий брате, сподіваюся, що, прочитавши цю мою книжечку, вже більше не будеш недбалий, щоб звертатися молитвою до Бога тоді, як буваєш спокушуваний зневажити Його. Занедбання молитви було причиною твоїх минулих гріхів, бо ти занедбав молитися та благати в Бога помочі, коли спокуси докучали тобі. Отож прошу тебе, часто зачитуйся цією книжечкою, не тому, що вона є моїм твором, а тому, що ця книжечка - це засіб спасіння душі, що Господь подає, помагаючи тобі зрозуміти, що бажає твого спасіння. Прочитавши, передай її іншим, кому тільки зможеш, от хоча б своїм приятелям або знайомим. А тепер зачнімо обговорювати саму молитву.

 

Святий Павло отак писав до свого учня Тимотея: «Отож найперше благаю вас жертвувати молитви, благання прохання і подяку за всіх людей». Святий Тома виясняє, що молитва - це звернення нашого ума до Бога. Благання ж це властива молитва. Благання зветься проханням, якщо означуємо, чого бажаємо, от хоча б: «Боже, поможи, мені!» Заклинання ж це побожна мольба за якусь ласку, от хоча б як кличемо до Бога: «Господи, визволи нас ради заслуг Свого хреста і страстей!» Подяка це вияв вдячности за отримані добродійства. Святий Тома каже, що подяка виєднує нам іще більші добродійства: Подякою заслуговуємо собі ще більші добродійства.

Молитва у стислому значенні це звернення душі до Бога. У загальному значенні вона включає в себе всі інші вище згадані роди молитви, і саме про молитву в загальному значенні буде мова в цій книжечці.

Найперше побачимо, що молитва це конечний і дуже могутній засіб, щоб отримати від Бога всі бажані ласки, якщо вміємо належно благати їх. Отож відразу буде мова про конечність і вартість молитви, а потім про умови — тобто як треба молитися — щоб наша молитва мала успіх перед Богом.

  

Пресвята Богородице, спаси нас.

 

I. МОЛИТВА КОНЕЧНО ПОТРІБНА

 

1) Молитва безумовно конечна до спасіння

Єретики пелагіяни помилково твердили, що молитва не є конечна для того, щоб людина могла спастися. Їхній учитель Пелагій навчав, що людина тільки тому занапащує себе, що не хоче признати правд, які повинна знати. Святий Августин слушно отак висловився про цю справу: «Пелагій про все говорив, за винятком молитви», яка є єдиним засобом, щоб осягнути знання святих, як писав святий Яків: «Якщо хтось потребує мудрості, нехай просить її в Бога, Який обильно і без докору вділяє її, і вона буде дана йому».

Святе Письмо виразно зазначує, що мусить молитися той, хто бажає спастися: «Треба завжди молитися і не зневірюватися». «Чувайте і моліться, щоб не впали у спокусу». «Просіть і одержите!». Повищі слова «треба», «просіть» і «моліться» — на думку богословів — означають і накладають обов'язок і конечність молитися. Вікліф твердив, що згадані цитати не заторкують молитви, а тільки добрі діла, бо, на його думку, молитва це тільки добре діло. Тут саме він помилився, і тому Церква осудила його помилку. Ось тому вчений Лесій написав: «Буде єретиком, хто зважиться твердити, що доросла людина може спастися без молитви, бо Святе Письмо ясно зазначує, що молитва це єдиний засіб, щоб отримати поміч, потрібну до спасіння».

Ясно, чому воно так. Без помочі ласки ми не годні вчинити нічого доброго. Христос заявив: «Без Мене ви не можете нічого вчинити»! Святий Августин підкреслює спеціяльний характер Христових слів. Спаситель не сказав: «Без Мене ви не можете нічого доконати», а «ви не можете нічого вчинити». Отак Спаситель хотів зазначити, що без ласки ми навіть не годні зачати доброго діла. Ось тому апостол Павло пише, що власними силами ми навіть не годні бажати чинити добра: «Від себе ми не здібні навіть помислити щось добре!» Якщо ж самі ми не годні подумати нічого доброго, то тим менше ми здібні бажати його. Подібне значення мають інші вислови Святого Письма. Святий Павло каже: «Це той самий Бог виконує все в усіх». Господь заявляє через пророка Єзекиїла: «Поможу їм ходити дорогою Моїх заповідей... Зберігайте ж Мої заповіді та виконуйте їх!»

Святий Лев Великий слушно твердив: «Ми не минемо нічого доброго, хіба те, що Бог своєю ласкою помагає нам виконати». Ось тому Тридентійський Собор каже: «Якщо б хтось поважився твердити, що без попереднього натхнення і помочі Святого Духа людина годна вірити, надіятися, любити або каятися так, як треба, щоб доступити оправдання, то нехай він буде виклятий!»

Святий Йоан Золотоустий, говорячи про звірят, каже, що Бог одним дав швидкі ноги, іншим кігті, ще іншим крила, щоб могли зберігати своє життя. Зате так сотворив чоловіка, щоб Він Сам був його єдиною силою. Чоловік ніяк не годен сам запевнити власного спасіння, бо Бог хоче, щоб він одержував від Божої ласки все, що має або міг би мати.

Звичайно Бог не подає ласки, якщо людина не молиться. Генадій ядерно висловив цю гадку, кажучи: «Ніхто не дійде до спасіння, якщо Бог не запросить його; але навіть запрошений не осягне спасіння, коли Бог не поможе йому. Ніхто не вислужить собі Божої помочі, якщо не буде молитися». Хто ж не бачить, що молитва конечна до спасіння, коли без ласки ми не годні нічого вчинити, а Бог звичайно не дає ласки, якщо людина не молиться? Це правда, що деякі ласки, от хоча поклик до віри і покути, Бог дає і тим, що не моляться, каже святий Августин; все таки цей святий твердить, що тільки молитва виєднує інші ласки, особливо дар витривалості. Ось його слова: «Бог подає нам деякі речі, от хоча б початок віри, навіть тоді, як не просимо Його. Зате інші речі, такі як витривалість, подає тільки тим, що моляться».

Через це загал богословів разом зі святими Василієм Великим, Йоаном Золотоустим, Климентом Олександрійським і Августином навчає, що молитва абсолютно конечна до спасіння. Це значить, що, взявши під увагу звичайне Боже Провидіння, людина не спасеться, якщо не буде поручати себе Богові та благати в нього ласк, потрібних до спасіння. Так само висловлюється святий Тома, кажучи: «Людина по хрещенні потребує невпинної молитви, щоб дійти до неба. Хоч хрещення прощає гріхи, все таки залишки гріха остаються в душі. Ці залишки докучають їй з нутра. Крім цього світ і дияволи ззовні воюють із нею». Ось чому молитва конечна до спасіння: «Треба боротися і перемогти, щоб спастися!». Святий Павло каже: «Хто не змагається по приписам законів, той у змаганні не отримає вінка». Без Божої помочі не зможемо опертися напорові таких сильних і числених ворогів. Бог дає поміч тільки тим, що моляться. Отож, нема спасіння душі без молитви.

Святий Тома деінде повторяє своє попереднє твердження, що молитва це єдиний засіб, щоб запевнити собі Божі дари. Ось його слова: «Бог тільки через молитву вділяє ті ласки, що від віків вирішив подати нам». Подібно висловлюється святий Григорій: «Молитвою люди отримують те, що Бог споконвіку забажав дати їм». Молитва конечна не тому, що Бог не знає наших потреб», - каже святий Тома, - «вона конечна, щоб ми могли зрозуміти, що мусимо вдаватися до Бога за допомогою, якої треба нам, щоб спастися. Отак признаємо, що Він — єдине джерело всіх наших дібр». Бог вирішив, що людина мусить сіяти збіжжя, щоб мати хліб, і садити виноградину, щоб зробити собі вино. Подібно Бог хоче, щоб ми отримували через молитву ласки, які нам треба, щоб спастися. Хіба Він не заявив: «Просіть і буде Вам дано. Шукайте і знайдете!»

Ми бідні жебраки. Маємо тільки те, що Бог подасть нам як милостиню. Цар Давид отак висловився про себе самого: «Я — безпомічний жебрак». Святий Августин каже, що Господь бажає роздавати ласки, але не подає їх, хіба що хтось молиться. Він сам заявив: «Просіть і отримаєте! Шукайте і буде вам дано». «Отож не отримає, - каже свята Тереза, - хто не просить». «Як рослини потребують вогкости, щоб жити і не сохнути, - каже Святий Йоан Золотоустий, - так ми потребуємо молитви, щоб спастися». Деінде той самий святий каже таке: «Як тіло не годне жити без душі, так душа завмирає без молитви, тому й розкладається». Така душа розкладається, бо наражується гріхами, як перестане молитися.

Молитва зветься поживою душі. Святий Августин каже: «Як тіло не може жити без поживи, так без молитви душа не годна зберегти власного життя». Всі ті вислови Святих Отців наявно доказують абсолютну конечність молитви у ділі спасіння.

  

2) Без молитви не можливо опертися спокусам і зберігати Божі Заповіді

Молитва це обов'язкова зброя, щоб боронитися перед ворогами. «Пропаде, - каже святий Тома, - той, хто не користується цією зброєю». Святий не вагається твердити, що Адам упав тому, що не молився, як знайшовся серед спокуси: «Він згрішив, бо не звернувся до Бога за поміччю». Святий Гелясій так само висловлюється про упалих ангелів: «Вони намарно отримали Божу ласку. Не залишилися вірні, бо не молилися». Святий Карл Боромей заявив в однім пастирськім посланні, що Ісус Христос поставив молитву на першім місці, як у Євангелії вичисляв засоби спасіння. Він бажав, щоб так Його Церква і релігія відрізнялися від сект. Ось тому заявив: «Мій дім буде зватися домом молитви!» Закінчуючи свого пастирського листа, Святий Карл заявляє, що молитва «зроджує, розвиває і завершує всі чесноти». Цар Йосафат казав, що посеред темряви, нужди і небезпек туземного життя нам залишається єдиний засіб рятунку, цебто підняти очі до Бога і молитвою благати спасіння в Його милосердя: «Ми не знаємо, що робити, тому звертаємо свої очі до Тебе».

Цар Давид так само поступав. Вороги оточили його. Не мавши іншого рятунку, цар невпинно молився Богу, щоб визволив його від їх засідок: «Мої очі постійно звернені до Господа, бо він визволить з пастки мої ноги». Він не чинив нічого, тільки молився, кличучи: «Поглянь на мене і змилосердися надо мною, бо я самітній і бідний!», «Я кличу Тебе: Спаси мене! — щоб міг зберігати Твої заповіді!», «Господи, поглянь на мене, змилосердися і спаси мене, бо сам я немічний. Тільки ти один годен помогти мені».

Хіба ми потрапили б опиратися напорові ворогів і зберігати Божі заповіді, особливо по упадку Адама, що так сильно ослабив нас, якщо б не мали молитви, якою годні отримати від Господа світло і силу, щоб зберігати їх? Мартин Лютер сильно помилився, як твердив, що по упадку Адама людям абсолютно не можливо зберігати Божого Закону. Янсеній твердив, що в теперішньому стані навіть праведні душі не мають сили зберігати деяких заповідей. Ця частина Янсенієвого твердження могла б бути правдива. Все таки Церква осудила його, бо він додав, що люди не мають ласки Божої, щоб зберігати ці заповіді.

Це правда, каже Святий Августин, що через ослаблення, спричинене гріхом, людина своїми силами і звичайною Божою поміччю не годна зберігати деяких Божих заповідей. Звичайна ласка це та ласка, що Бог дає всім людям. Проте слід зазначити, що кожен чоловік годен молитися і так отримати потрібну ласку, яка поможе йому зберігати їх. Ось слова Святого Августина: «Бог не приказує неможливих речей. Якщо ж приказує їх, то водночас заохочує тебе чинити те, що можеш, і благати того, чого сам не можеш, бо Він поможе, щоб ти міг». Тридентійський Собор прийняв цей вислів Святого Августина і проголосив його догмою віри. Цей Святий додає: «Подивімся, як людина годна вчинити те, чого сама не в силі виконати. Лікарство допоможе їй вчинити те, чого не виконала б через свою неміч». Це значить, що молитва лікує нашу неміч, бо Бог ради молитви вділяє нам сили чинити те, чого від себе ніколи не виконали б.

Святий Августин твердить, що не вільно припускати, що Господь міг й зобов'язувати людей зберігати неможливі закони. Якщо ж не маємо сили зберігати всіх Божих заповідей, то Господь каже нам, що ми годні випросити собі більшу поміч, яка вчинить нас здібними виконати навіть найтрудніші речі. Цю ж поміч люди отримують через молитву: «Тим самим, що було б нерозумно припускати, що Бог накладає неможливі речі, Він заохочує нас чинити те, що легше, і молитися в трудніших». Дехто може спитатися, чому Бог звелів виконувати речі, що перевищають людські сили? Він робить це тому, щоб ми молитвою виєднували собі поміч і так виконували те, що, по людськи говорячи, не в силі виконати, каже Святий Августин: «Він наказує деякі речі, що ми не годні виконати, щоб знали, чого нам треба прохати в Нього». Деінде ж додає: «Бог дав нам Спої закони, щоб благали в Нього ласки. Водночас дає ласку, щоб виповняли ці закони». Без ласки ніхто не зможе зберігати Божих заповідей. Бог дав нам закон, щоб ми завжди благали в нього ласки зберігати його.

Дальше Святий Августин каже: «Закон є добрий, якщо людина належно користується ним. Хто ж належно користується ним? Той, хто при помочі закону пізнає свою неміч і благає в Бога помочі, щоб запевнити своє спасіння». Ми повинні використовувати закон, каже Святий Августин, але нащо? На те, щоб при помочі закону пізнавали свою неміч зберігати його і водночас молитвою виблагували собі Божу поміч, що злічить нашу неміч і допоможе виконати закон.

Святий Вернанд так само висловлюється про цю справу, кажучи: «Хто ми такі і скільки в нас сили, щоб опертися таким численим спокусам? Бог напевно бажає, щоб ми покірно удавалися до Його милосердя, як самі не годні перемогти спокуси». Бог знає, що молитва помагає нам бути покірними і збільшувати довір'я до Нього. Саме тому дозволяє, щоб могутні вороги напастували нас, а ми опиралися їм, отримавши поміч від Його милосердя.

Слід підкреслити, що ніхто не зможе постійно опиратися сильним змисловим спокусам, якщо під час спокус не буде поручати себе Богові. Змислові напасті це страшний ворог, бо вони сильно засліплюють душу. Посеред змислових спокус людина забуває свої розважання і добрі постанови, легковажить правди віри і перестає лякатися Божих кар, бо згадані спокуси ніби утотожнюються з природними інстинктами, які дуже нагально домагаються змислових задоволень. Пропадає, хто посеред цих спокус не звертається до Бога.

Молитва це єдина оборона перед подібними спокусами. Святий Григорїй Нісейський каже: «Молитва це забороло чистоти». Соломон давніше так само висловився: «Я удався до Бога і молився, як тільки переконався, що не мав сили бути чистим, хіба за Божою поміччю». Чистота це чеснота, що ми не годні самі зберегти, якщо Бог не поможе. Бог же не дає сили, хіба що людина просить Його. Хто ж благає її в Бога, той напевно отримає.

Святий Тома, збиваючи Янсенія, каже, що не слід твердити,що хтось не годен зберігати якоїсь заповіді, бо це не можливо йому вчинити власними природними силами. Воно можливо зберігати кожну заповідь, бо маємо Божу поміч: «Мусимо заявити, що не є для нас неможливе те, що годні виконати з Божою поміччю». Нема несправедливости, якщо скажемо кривому ходити просто, каже Святий Августин, коли помагаємо йому позбутися цієї вади. Хто ж не хоче вживати помічного засобу і тому дальше кульгає, той сам собі винен: «Нема в тім нічого злого, що маємо ходити просто. Якщо хтось сам не годен цього вчинити, то він повинен шукати за ліком, що усунув би кульгавість гріха».

Святий Августин додає, що не потрапить добре жити, хто не знає, як треба добре молитися: «Той добре знає жити, хто знає добре молитися». Святий Франциск Асиський твердить, що без молитви душа не потрапить учинити нічого доброго. Ото ж нема виправдання для тих грішників, що твердять, що їм брак сили опиратися спокусам. «Якщо брак вам сили» - каже Святий Яків, - «то чому не просити її? Не маєте, бо не прохаєте!».

Нема сумніву, що ми занадто слабі, щоб опертися всім наскокам наших ворогів. Водночас нема сумніву і про те, що Бог є вірний — як запевняє нас Святий Павло — і тому не позволить, щоб спокуса перевищала наші сили. «Бог вірний, тому не дозволить, щоб ви були спокушувані більше ніж годні стерпіти. Водночас у спокусі дасть силу, щоб могли опертися». Примасій отак пояснює цю справу: «При помочі ласки зможете перемогти спокусу». Щоправда, ми немічні, але Бог сильний. Як благаємо в Нього помочі, то Він вділяє нам Свої сили. Скріпленні Богом зможемо всього доконати, як запевняє нас Святий Павло: «Можу все в Тім, що скріпляє мене!». Ось тому нема виправдання для того, хто падає, каже Святий Іван Золотоустий. Паде, бо занедбує молитву. Якщо б був молився, то вороги не були б перемогли його! «Не можна виправдувати того, хто, занедбуючи молитву, показав, що він не бажав перемогти свого ворога».

 

а) Молитва до Святих

Насувається питання, чи заступництво Святих доконче потрібне, щоб отримувати ласки від Бога. Нема сумніву, що християни можуть молитися до Святих як заступників перед Ісусом Христом. Своїми заслугами Святі годні виєднати нам те. чого ми не отримали б ради своїх гріхів. Так навчає Свята Церква. Тридентійський Собор затвердив це навчання оцим рішенням: «Це добра і корисна річ молитися до Святих і благати в них помочі, щоб через Ісуса Христа отримати ласки від Бога».

Кальвін неслушно осудив молитву до Святих. Це дозволена річ звертатися до Святих, які ще живуть на землі, та прохати в них помочі. Пророк Варух писав до священиків у Єрусалимі: «Моліться за нас до нашого Бога!». Святий Павло написав до християн у Солені: «Браття, моліться за нас!». Сам Бог бажав, щоб приятелі Йова поручалися його молитвам, бо хотів поблагословити їх ради його заслуг: «Ідіть до мого слуги Йова. .. Нехай мій слуга Йов помолиться за вас і ради нього пробачу ваш нерозум, Оо ви не так праведно говорили про Мене як Мій слуга Йов». Якщо ж вільно поручати себе Святим на землі, то чому б не було дозволено благати Святих у небі, що зблизька насолоджуються огляданням Бога? Подібне благання не зневажає Бога, бо нема зневаги шанувати царя в його слугах. Святий Тома каже, що воно добре звертатися до Святих, бо «молитви числених Святих часто виєднують те, чого не виєднає благання одного».

Дехто може спитатися: «По що звертатися до Святих, щоб молилися за нас, коли вони вже й так моляться за всіх, що гідні цього?» Святий Тома відповідає, що дехто не заслуговує, щоб Святі молилися за нього. «Проте стає гідний, як побожно поручається якомусь Святому».

 

б) Молитва до душ у чистилищі

Богослови дискутують про те. чи воно корисне поручати себе душам у чистилищі. Дехто, спираючись на авторитеті Святого Томи, твердить, що душі в чистилищі не годні молитися за нас. Святий Тома каже, що ці душі очищуються через різні терпіння. Отож вони нижчі ніж ми, що проживаємо на землі, і тому не годні молитися за нас. Це ми повинні молитися за них.

Численні ж Вчителі, от хоча б Велярмин, Сильвій, кардинал Готті й інші, дуже правдоподібно твердять, що слід побожно вірити, що Бог виявляє душам у чистилищі наші прохання, щоб ці святі душі молилися за нас. Отак між нами і ними вдержується прегарна лучність любови, як ми молимося за них, а вони за нас. Сильвій і Готті кажуть, що слова Святого Томи не заперечують їх думки. Цей Святий твердить, що душі в чистилищі не є в стані молитися, але це щось інше не бути в стані молитися, а щось інше — не могти молитися. Це правда, що ці святі душі не є в стані молитися, бо по словам Святого Томи через свої страждання вони є нижчі ніж ми. тому радше потребують наших молитов. Все таки годні молитися, бо навіть у цім стані вони є Божими приятелями. Ось якийсь батько сильно любить сина, але мусить покарати його за провину. Цей син не годен молитися за себе самого. Чому б він не міг молитися за інших і сподіватися отримати те, чого благає, як знає, що батько любить його? Бог дуже любить душі в чистилищі. Вони вже утверджені в Божій ласці цебто не годні стратити її. Отож ніщо не годне перешкодити їм молитися за нас.

Церква не молиться до них і не благає їх заступництва, бо назагал вони не знають, що ми молимося. Проте можна вірити, що Господь об'являє їм наші молитви і тоді вони з любови до нас напевно моляться за нас. Як Свята Катерина Болонська потребувала якоїсь ласки, то зверталася до душ у чистилищі, і вони негайно вислухували її. Вона заявила, що при помочі душ у чистилищі отримала багато ласк, що їх не годна була виєднати через Святих.

 

в) Ми повинні молитися за душі в чистилищі

Ось кілька слів про ці святі душі. Треба своїми молитвами і добрими ділами помагати цим душам, якщо бажаємо їх помочі. Це не тільки добре діло, але й водночас християнський обов'язок, бо любов ближнього вимагає, щоб ми помагали йому тоді, як він потребує нашої помочі і ми годні помогти йому без великої трудности. Це ж певне, що до ближніх треба зачислити і душі в чистилищі, бо вони — по словам Святого Августина — залишаються в сполуці Святих, хоч уже відійшли з .цього світу: «Душі добрих померлих людей не є відлучені від Церкви».

Святий Тома ще краще висловлюється про цю справу, заявляючи, що любов до душ, які в Божій ласці відійшли з цього світу, це ніщо інше ніж поширена любов, якою любимо тих. що живуть на землі. Отож ми зобов'язані, наскільки можливо, помагати цим святим душам як нашим ближнім. Душі в чистилищі знаходяться в більшій потребі наші ближні на землі, тому й маємо більший обов'язок помагати.

В якій потребі знаходяться ці ув'язнені святі душі? Це певне їхні муки дуже великі. Святий Августин заявляє: «Вогонь у чистилищі сильніший ніж яка-небудь мука, що людина зазнає в цім житті». Святий Тома думає, що вогонь у чистилищі є такий самий як у пеклі: «Той самий вогонь мучить проклятих і очищує вибранців». Цей вогонь страшно мучить душі в чистилищі, але куди більше вони терплять через те, що безпосередньо не бачать Бога. Не тільки природна, але й надприродна любов тягне ці святі душі до Бога, бо вони палко люблять Його. Ця подвійна любов викликає сильне бажання злучитися з найвищим Добром. Тим часом провини не дозволяють їм злучитися з Богом у небі. Тимчасова неможливість спричиняє їм таку велику муку, що вони відразу померли б, якщо б могли померти. Ось тому Святий Іван Золотоустий твердить, що позбавлення оглядання Бога більше мучить їх аніж всі інші страждання: «Вогонь тисячі пекел не годен спричинити таких мук, що душам у чистилищі спричиняє брак безпосереднього оглядання Бога». Ось тому ці святі душі воліли переносити всякі інші муки ніж хоча б на хвилинку бути позбавлені злуки з Богом, за якою так сильно зітхають.

Святий Тома твердить, що «страждання чистилища перевищають всякі можливі туземні болі». Святий Діонісій Картузький оповідає про одного мертвеця, що його Святий Єронім воскресив. Цей воскреслий мертвець заявив Святому Кирилові Єрусалимському, що всякі земські муки являються радощами і потіхою в порівнянні до найменших страждань у чистилищі: «Легкими видаються всі тортури, що люди коли-небудь зазнали на світі, коли порівняємо їх хоча б з найменшою мукою в чистилищі». І додав, що хто зазнав мук у чистилищі, той волів би терпіти аж до кінця світу всі болі, що люди зазнали на землі, ніж зазнавати хоча б найменшої муки в чистилищі. Ось тому згаданий Святий Кирило писав до Святого Августина, що «муки в чистилищі такі самі сильні як пекельні. Проте різняться від них тим, що вони не вічні».

Отож муки душ у чистилищі дійсно страшні. Ці душі не годні помогти самим собі, бо по словам Святого Йова: «Вони закуті в кайдани та заплутані в сітку вбогости». Щоправда ці душі призначені до неба, проте не годні туди піти, поки не скінчиться їхнє очищення. Хоч деякі Учителі думають, що ці святі душі годні молитвами трохи полегшувати свою долю, проте не можуть звільнитися з цих кайданів, поки вповні не сплатять довгів Божій справедливості. Один цистерський чернець з'явився по смерті паламареві свого монастиря й отак промовив до нього: «Будь ласка, поможи мені своїми молитвами, бо я сам не годен нічого виєднати для себе». Це згоджується з навчанням Святого Бонавентури: «Недостача не дозволяє сплачувати довгів». На його думку ці душі такі бідні, що не годні ніяк надолужити за свої провини.

Зате ми напевно можемо — бо ж це догма віри — своїми благаннями, особливо при помочі одобрених Церквою молитов, помагати цим святим душам. Не знаю, як можуть звільняти себе від провини ті, що бодай своїми молитвами відказуються помагати душам у чистилищі. Якщо ж обов'язок помагати їм не спонукує нас молитися за них, то нехай бодай любов до Ісуса Христа вчинить це, бо Спаситель тішиться, як бачить, що намагаємося визволити з чистилища Його улюблені обручниці, щоб могли пробувати з Ним у раю. Нехай зворушить нас згадка про великі заслуги, що можемо здобути собі цим виявом братньої любови супроти цих святих душ. Ці душі дуже вдячні. Вони знають, хто чинить їм добро, як своїми молитвами поменшуємо їхні страждання та приспішуємо вхід до неба. Діставшись до небесної слави, ці душі будуть завжди молитися за нас.

Господь обіцяв помилувати тих, що милосердяться над своїм ближнім: «Блаженні милосердні, бо вони будуть помилувані!». Отож слушно може сподіватися спасіння, хто помагає тим святим душам. що такі засмучені та дорогі Богові. Йонатан розгромив ворогів і своєю перемогою врятував жидівський нарід від загибелі. Батько Савло засудив його на смерть, бо покушав меду, переступаючи батьківський приказ. Нарід удався до царя і промовив: «Невже помре Йонатан, що спас Ізраїля?»

Хто своїми молитвами допоміг якійсь душі вийти з чистилища й дістатися до неба, той може сподіватися, що згадана душа отак промовлятиме до Бога: «Господи, не дозволь, щоб загинув той, хто визволив мене від мук!» Якщо ж Савло ради благань народу звільнив Йонатана від смерти, то й Бог не відмовить спасіння, бо душа, що молиться, це Його обручниця. Хто під час свого земного життя помагає цим святим душам, каже Святий Августин, тому інші помагатимуть по смерті, як опиниться в чистилищі, бо сам Бог подбає про це.

Слід зазначити, що вислухання Божественної Літургії це один із найкращих засобів, щоб помагати душам у чистилищі. Слухаючи Її, слід отак молитися за них Богові: «Предвічний Отче, жертвую Тобі за них цю безкровну Жертву Ісуса Христа з усіма болями, що їх Він зазнав в житті і при смерті. Ради його заслуг поручаю Тобі душі в чистилищі, особливо...»

Воно добре поручати Богові так само душі тих, що вмирають, бо це знаменитий акт любови ближнього.

 

г) Чи треба молитися до Святих?

Як іде про душі в чистилищі, то дехто може сумніватись, чи вони годні чи не годні молитися за нас, і чи воно взагалі корисно поручатися їхнім молитвам. Цей сумнів не заторкує Святих, бо нема сумніву, що воно дуже корисно поручати себе їх заступництву. Мова ж тут про канонізованих Святих, що вже розкошуються огляданням Божого обличчя. Святий Бонавентура, Велярмин і інші кажуть, що було б провиною або єрессю сумніватися про це, бо це було б рівнозначне з припущенням, що Церква годна помилитися. Суарес, Азорій і Готті трохи лагідніше дивляться на цю справу, заявляючи, що згаданий сумнів мав би єретицьку закраску, бо як Найвищий Архиерей канонізує Святих, — навчає Святий Тома — то він робить це під непомильним натхненням Святого Духа.

Але вернімся до згаданого питання. «Чи існує якийсь обов'язок звертатися до заступництва Святих?». Не хочу сам рішати цієї справи, тому тільки виложу навчання Святого Томи. Він часто, особливо в книжці «Гадки», заявляє, що кожен зобов'язаний молитися, бо тільки молитва годна виєднати від Бога потрібні до спасіння ласки: «Кожний зобов'язаний молитися, бо мусить здобути від Бога духовні добра для себе, а їх можна отримати тільки молитвою». Деінде ж у тій самій книжці висуває оцей сумнів: «Чи треба благати Святих, щоб заступалися за нас?». Ось його відповідь. Наводимо цілий текст, щоб краще зрозуміти його гадку: «Діонісій твердить, що в Божім Провидінні ближчі речі мають наближати до Бога дальші. Святі вже пробувають дуже близько Бога в небі. Отож порядок у Божім Провидінні вимагає, щоб ми, що поки що є паломниками далеко від Господа, верталися до Нього при помочі Святих. Це ж стається тоді, як Божа доброта через них роздає нам Свої дари. Вертаючись до Бога, ми повинні йти тою дорогою, якою Божі дари приходять до нас. Бог же роздає Свої добродійства ради молитов Святих угодників. Це значить, що в повороті до Бога слід користуватися посередництвом Святих. Благаючи їх, щоб молилися за нас, робимо їх своїми заступниками і посередниками перед Божим троном».

Слід підкреслити слово: «Порядок у Божім Провидінні вимагає» і особливо останні слова «Вертаючись до Бога, ми повинні йти тою дорогою, якою Божі дари приходять до нас». Святий Тома думає, що порядок Божого Провидіння вимагає, щоб люди спасалися при помочі Святих, виєднуючи собі за їх посередництвом всі ласки потрібні до спасіння.

Вкінці Святий Тома наводить закид, що воно злишне поручати себе Святим, коли Бог безконечно більше милосердний і схильний вислухувати нас ніж Святі. Навівши закид, потім отак відповідає на нього: «Господь так зарядив не тому, що бракує Йому милосердя, а щоб зберігати загально встановлений порядок, в якім другорядні причини бувають використані».

Хоч тільки до одного Бога як до джерела ласк треба молитися, кажуть Турнель і Сильвій, спираючись на авторитеті Святого Томи, все таки слід звертатися до посередництва Святих, щоб «зберігати порядок, що Господь встановив. Цей же порядок вимагає, щоб нижчі запевняли собі спасіння, благаючи помочі в вищих».

 

 3) Заступництво Пресвятої Богородиці

Якщо повищі твердження правдиві про Святих, то куди більше вони правдиві, як іде про заступництво Божої Матері, бо Її молитви напевно мають у Божих очах більшу вартість ніж благання всіх Святих. Святий Тома твердить, що Святі можуть спасти багато душ своїми заслугами та вислуженими ласками. Христос і Божа Мати здобули стільки ласк, що годні спасти всіх людей: «Це подиву гідне, що кожен Святий має стільки ласки, що крім себе самого годен спасти багато інших людей. Він був би найбільшим Святим, якщо б мав стільки ласки, щоб спасти всіх людей. Саме стільки ласки мають Ісус Христос і Пречиста Діва Марія».

Святий Вернард пише, говорячи про Пресвяту Богородицю: «Скарбнице ласк і Мати спасіння, через тебе маємо доступ до Сина, щоб через Тебе прийняв нас Той, що через Тебе прийшов до нас!» Як до Отця не маємо доступу хіба через Сина, що є Посередником справедливости, каже він, так до Сина не маємо доступу хіба через Його Матір, що є посередницею ласк, тому своїм заступництвом виєднує ласки, що Ісус Христос вислужив нам.

Святий Вернард дальше твердить, що Пречиста Діва Марія отримала від Бога подвійну повноту ласки. Перша повнота це Воплочення Божого Сина, що в Її лоні стався Чоловіком. Друга це повнота ласки, що ради молитов Пресвятої Богородиці отримуємо від Бога. Ось тому Святий додає: «Бог зложив всі добра в руки Марії, щоб ми знали, що всяка надія, ласка і спасіння походять від Тої, що «прийшла з пустині наповнена радощами», Вона є раєм розкошів, щоб Її пахощі та дари, цебто ласки, всюди розносилися.

Всяке добро, що маємо від Господа ми отримали через Пречисту Діву Марію. Чому ж воно так? Тому, відповідає Святий Вернард, що Бог так хоче: «Така Божа воля, щоб ми все отримували через Марію». Святий Августин ще краще виясняє, чому воно так діється. Марія — каже він — слушно зветься нашою духовною Матір'ю, бо Вона співдїяла своєю любов'ю, щоб ми отримали життя ласки як члени містичного Тіла, що Ісус Христос є його Головою. «Ясно, що Вона (Марія) є Матір'ю Його членів, якими є ми, бо своєю любов'ю вчинила, що належимо до Церкви і є членами Містичного Тіла, якого Христос є Головою». Пречиста Діва Марія своєю любов'ю причинилася до духовного народження вірних; ось тому Бог хоче, щоб Вона так само своїм заступництвом помагала їм осягати життя ласки в цьому і життя слави в другому світі. Через те свята Церква велить нам звати Її «життям, солодощами і своєю надією».

Святий Вернард заохочує нас завжди удаватися до Божої Матері, бо Син завжди вислухує Її молитви: «Звертайся до Марії. Запевняю тебе, що Син напевно вислухає Матір!» Згодом додає: «Діточки, Вона є драбиною грішників і джерелом мого довір'я та надії». Ось чому Святий зве Її драбиною. Як ступаючи по драбині, ніхто не ставляє ноги на третій щабель, поки не стане на другий, і не стає на другий, поки не став на першім, так душа не доходить до Бога хіба за посередництвом Ісуса Христа, а до Ісуса Христа не дійде хіба через Марію. Зве Її джерелом довір'я та надії, бо думає, що Бог хоче, щоб через руки Марії переходили всі ласки, що Бог роздає нам. Наостанок заявляє, що ми повинні благати в Бога всіх ласк через Марію, бо Вона отримує все, чого попрохає тому, що Бог не годен знехтувати Її прохання: «Прохаймо ласки і прохаймо її через Марію, бо Вона знаходить чого шукає, і тому не знає відмови».

Святий Єфрем погоджується з гадкою Святого Вернарда: «Пречиста Діво, нема в нас на кого надіятися тільки на Тебе!». Святий Ільдефонс заявляє: «Маріє, Бог рішив віддати в Твої руки всі добра, що бажає роздавати людям. Ось тому довірив Тобі скарби і гардероб ласки». Святий Герман ставляє Марії оце питання: «Що станеться з нами, Життя християн, якщо опустиш нас?». Святий Петро Даміян отак говорить до неї: «В Твоїх руках зложені всі скарби Божого милосердя!». Святий Антонин каже: «Хто благає ласки без Маріїного посередництва, той хоче літати без крил». Святий Бернардин Сієнський кличе до Марії: «Ти роздаєш всі ласки. Наше спасіння залежить від Тебе!» Деінде ж додає, що Бог не тільки роздає нам ласки за посередництвом Богородиці, але що Вона, ставши Божою Матір'ю, набула своєрідне право заряджувати всіма ласками, що отримуємо від Творця: «Через Пречисту Діву життєдайні ласки переходять з Христа Голови в Його містичне Тіло». І дальше каже: Відколи ця Діва Мати зачала в Своїм лоні Боже Слово, Вона — так сказати б — набула юрисдикцію над всіма дарами Святого Духа. Внаслідок цього ніхто не годен отримати від Бога ласки хіба за посередництвом цієї ласкавої Матері». З цього робить такий висновок: «Ось тому Вона роздає Божі дари, чесноти і ласки кому хоче і як хоче».

Святий Бонавентура так само висловлюється про цю справу: «Бог замешкав у лоні Діви, тому не боюся тверди і й що Вона набула своєрідне право заряджувати всіма ласками, бо вони походять із Неї немов води з океану».

Прерізні богослови, спираючись на авторитеті цих Святих, боронять гадку, що ніхто не дістає ніякої ласки хіба за посередництвом Божої Матері. Таке твердження подибуємо в Веги, Мендоси, Пачучелього, Сенєрі, Поаре, Крассета і багатьох інших письменників не виключаючи Наталього, що отак пише: «Бог хоче, щоб ми очікували від Нього всіх дібр ради могутнього заступництва Пресвятої Богородиці, якщо молимося до Неї так, як треба». Притім наводить цитату з творів Святого Бернарда: «Бог хоче роздавати нам всі добра через Марію».

Те саме каже отець Контенсон, вияснюючи слова «Ось твоя Мати!», що Христос із хреста промовив до Святого Івана. Вимовляючи це, Христос «ніби бажав зазначити, що ніхто не буде учасником Моєї Крови хіба за посередництвом Моєї Матері. Мої рани це джерела ласки, але вона не дійде до душ хіба через Марію. Мій учню Іване, стільки любитиму тебе, скільки любитимеш Мою Матір!»

Якщо Богові приємно, що звертаємося до Святих за поміччю, то куди приємніше Йому, як користуємося заступництвом Марії, щоб Вона — по словам Святого Анзельма — своїми заслугами покрила нашу негідність: «Гідність цієї Заступниці має доповняти нашу вбогість. Не з браку довір'я до Божого милосердя взиваємо Пречисту Діву Марію, але зо страху перед своєю негідністю». Святий Тома зве гідність Пресвятої Богородиці майже безконечною: «Бувши Божою Матір'ю, Вона має своєрідну безконечну гідність». Ось тому можна слушно твердити, що молитви Божої Матері мають у Божих очах більшу вартість аніж молитви всіх Анголів і Святих.

На закінчення подаємо суть того всього, що досіль було сказано: «Хто молиться, той напевно спасеться. Хто не молиться, той напевно буде проклятий. Всі Святі, за винятком охрещених дітей, що померли перед уживанням розуму, тому спаслися, що молилися. Всі ж прокляті тому погубили себе, що не молилися. Були б не загинули навіки, якщо були б молилися. Згадка про те, що так легко могли спастися, якщо б були благали в Бога ласки, і що тепер уже безповоротно проминув час прохати їх, є і завжди буде найбільшою мукою проклятих у пеклі»».

 

 

2. ВАРТІСТЬ МОЛИТВИ

 

1) Визначність молитви та її могутність перед Богом

Наші молитви такі дорогі Богові, що Він зазначив Анголів, щоб представляли їх Йому, як тільки прокажемо їх. Святий Ілярій каже: «Анголи чувають над молитвами вірних і щоденно жертвують їх Богові»». Молитви Святих це той святий кадильний дим, що знімається до Господа, як це бачив Святий Іван. Анголи жертвують Йому його. Деінде ж той самий Святий зазначує, що молитви Святих подобають на золоті посудини наповнені милими пахощами, тому сильно подобаються Богові.

Вистачає переглянути Святе Письмо так Старого, як Нового Завіту, щоб переконатися, яку велику вартість молитва має в Божих очах. Ось, що Сам Бог каже про молитву: Поклич Мене, й я вислухаю тебе!. Поклич Мене, і звільню тебе. Просіть і буде вам дано. Шукайте і знайдете. Стукайте і відчинять вам. Дасть добро тим, що прохатимуть Його. Хто прохає, той отримує, і хто шукає, той знаходить. Мій Отець подасть їм, чого тільки просять. Чого тільки попросите в молитві, вірте, що отримаєте, і станеться вам. Якщо будете просити чогось у Моє ім'я, то вчиню. Просіть, чого хочете, і станеться вам. Поправді, поправді кажу вам: Чого тільки попросите в Отця в Моє ймення, то Він дасть вам. Є ще тисячі подібних висловів, але ми пропускаємо їх, бо було б задовго цитувати їх.

Бог хоче нашого спасіння, але для нашого добра бажає, щоб ми спасалися як переможці. В часі туземного життя мусимо невпинно змагатися, боротися і перемагати, щоб спастися. Святий Іван Золотоустий каже: «Тільки самі переможці будуть укороновані». Ми дуже немічні, а наші вороги страшно численні та могутні. Як зможемо опертися і перемогти їх? Бодрімся і повторяймо з апостолом Павлом: Я все можу в Тім, що скріпляє мене! Всього зможемо доконати при помочі молитви, бо через неї Господь подасть силу, якої бракує нам. Теодорет писав, що молитва всемогутня: «Хоч вона одна, все таки може всього доконати». Святий Бонавентура твердив, що «молитва виєднує всяке добро та визволяє від усякого зла».

Святий Лаврентій Юстиніян казав, що при помочі молитви будуємо собі сильну башту, що захистить і вчинить нас безпечними перед засідками і насиллям ворогів: «При помочі молитви людина годна збудувати собі твердиню»». Щоправда, «дияволи сильні, але молитва сильніша від усіх демонів», каже Святий Вернард. Це правда, бо душа при помочі молитви запевняє собі стільки Божої помочі, що годна перемогти всякі сотворені сили. Пророк саме так ободрював себе в переляку: Ввізву свого Господа та визволюся від своїх ворогів! Коротко, каже Святий Іван Золотоустий, молитва це зброя, що годна відбити всякий ворожий наскок, це оборона, що зберігає нас в кожній небезпеці, це пристань, що рятує нас від бурі. Заразом це скарб, що збагачує нас всякими добрами: «Молитва це могутня зброя, оборона, пристань і скарб».

 

2) Молитва це могутня зброя проти спокус

Бог знає, скільки добра молитва запевняє нам, тому — як сказано в першім розділі — дозволяє, щоб вороги напастували нас, а ми благали в Нього помочі, яку жертвує, бо обіцяв. Богові приємно, як в небезпеках звертаємося до Нього. Прикро ж Йому, як не молимося. «Як цар» — каже Святий Вернард — «вважав би за зрадника того старшину, що не прохає помочі, як вороги облягли його твердиню, так Бог ніби почувається зраджений, коли хтось посеред спокус не благає в Нього помочі». Він бажає і жде , щоб прохав у Нього помочі, бо сильно хоче помагати. Пророк Ісая виразно підкреслив це, як у Божім імені говорив до царя Ахаза, що домагався знаку, що Бог готовий помогти йому: Прохай знаку в Господа, свого Бога!. Безбожний цар відказав: Не буду прохати, бо не хочу спокутувати Бога. Ахаз так відповів, бо покладався на власні сили і сподівався без Божої помочі перемогти своїх ворогів. За те пророк отак скартав його: Слухай, доме Давида; Хіба мало з вас докучати людям? Чи ще мому Богові бажаєте докоряти? Робить прикрість і зневажає Бога, хто не благає в Нього ласк, що Він дає. Прийдіть до Мене всі, що почуваєтеся струджені і перетяжені, і Я полегшу вашу втому.

Мої бідні діточки, кличе Спаситель, проживаєте серед ворогів, що поборюють вас. Гріхи давлять вас, але не падайте на дусі. Моліться до Мене, і дам вам силу опертися ворогам, подаючи лік на всі нещастя. Деінде Господь отак промовляє устами пророка Ісаї: Прийдіть і розсудимося: Хоча б ваші гріхи були немов багряниця, то вчиню вас білими немов сніг; і хоча б вони були червоні як кармазин, то вичищу їх немов вовну. Люди, приходіть до Мене, хоча б ваші сумління були сильно забруджені. Позволяю вам докоряти Мені, якщо прийдете до Мене, а Я не дам вам ласки стати білими немов сніг.

Що ж таке молитва?

Святий Іван Золотоустий твердить, що «молитва це певний якір для тих, що їм загрожує розбиття; це скарб, що годен збагатити всього, і дуже успішний лік на хвороби, це засіб, щоб зберігатися в святості».

Яку ж користь приносить молитва?

Святий Лаврентій Юстиніян каже: «Молитва подобається Богові, отримує, чого просить, перемагає ворогів і зміняє людей». Вона усмиряє Божий гнів, бо Бог прощає тому, хто покірно молиться. Молитва виєднує все те, чого просимо, і перемагає ворожі сили. Коротко, молитва просвічує засліплених, скріпляє слабих і грішників перетворює в Святих. Хто потребує світла, нехай молиться до Бога, і світло буде йому дане. Цар Соломон сказав про себе: Бог подав мені мудрість, як тільки я звернувся до Нього. Хто потребує мужности, нехай благає її в Бога, і вона буде дана йому. Пророк Давид заявив: Я отримав Божу поміч, як тільки під час молитви відчинив уста. Чим же святі мученики здобули собі силу опиратися тиранам, як не молитвою, що виєднала їм мужність перемагати тортури і смерть?

Святий Іван Золотоустий твердить: «Хто користується цією могутньою зброєю, той не зазнає смерти, полишає землю, входить до неба і проживає з Богом». Не допускається гріха, хто використовує могутній засіб молитви. Він згодом зненавидить земські розкоші, зачне продумувати про небо, і вже в цім житті розкошуватиметься приставанням із Богом. Пощо ж тоді мучити себе питанням: «Хто знає, чи я записаний чи ні в книзі життя? Хто знає, чи Бог подасть мені ласку витривалости?» Апостол Павло кличе: Не турбуйтеся нічим, але в усьому молитвою і благанням з подякою виявляйте свої прохання Богові! Пощо, каже Апостол, томити себе неспокоями і страхом? Отож відженіть від себе журбу, бо вона тільки зменшує довір'я та чинить вас кволими і лінивими на дорозі спасіння. Зате завжди моліться і прохайте, виявляючи Богові свої потреби. Водночас дякуйте Йому за дане приречення, що подасть вам ласки, яких бажаєте, коли тільки будете прохати Його. До цих ласк належать успішна ласка, витривалість, спасіння та все інше, чого б могли бажати.

Бог виставляє нас на боротьбу, щоб ми змагалися з могутніми ворогами, але Він дотримує Свою обітницю, тому не дозволяє, щоб вороги сильніше атакували нас ніж ми годні опертися. Святий Павло кличе: Бог вірний, тому не дозволить, щоб ви були спокушувані більше ніж годні стерпіти. Бог вірний, бо негайно спішить на поміч тому, хто взиває Його. Вчений кардинал Готті пише, що Господь не тільки завжди дає таку ласку, якої нам треба, щоб перемогти спокусу, але й зобов'язаний вділити потрібну силу, щоб дійсно опертися спокусі, якщо звертаємося до Нього, бо Він приготував і роздає стільки ласки, скільки комусь треба: «Якщо в спокусі удаємося до Бога, то Він зобов'язаний дати нам стільки сили, щоб ми не тільки могли, але дійсно оперлися їй, бо можемо все в Тім, що скріпляє нас Своєю ласкою, якщо покірно благаємо її». З Божою поміччю ми годні всього доконати. Бог помагає кожному, що покірно благає в Нього помочі. Отож нема для нас виправдання, якщо дозволяємо спокусі перемогти себе. Спокуса перемагає нас тільки тому, що не молимося, і тут наша вина. Святий Августин твердить, що при помочі молитви ми годні перемогти всі ворожі затії і сили, бо «Молитва нищить всякі шкідливі речі».

 

3) Бог завжди готовий вислухати нас

Святий Бернардин Сієнсьий каже, що молитва це вірний і Небесному Цареві добре знаний амбасадор. Вона входить у Його Серце і спонукає Його помагати нам нужденним, що стогнемо посеред численних боїв і нужди на цій долині сліз: «Молитва це вірний і знаний Цареві посланець. Він входить до Його палати і своєю настирливістю впливає на милосердне Серце Царя й так одержує нам поміч серед важких трудів». Пророк Ісая запевняє нас про це, кажучи, що Бог зворушується на вид наших молитов, і тому не дозволяє щоб ми довго плакали. Він негайно відповідає на наші благання й уділяє те, чого прохаємо: Не будеш гірко плакати, бо Він змилосердиться на звук твого ридання; й як тільки почує, то відповість тобі. Деінде ж Господь отак скаржиться на нас устами пророка Єремії: Хіба Я показався неприязним для Ізраїля немов пустиня або мрячна земля, що Мій нарід тримається здалека від Мене і не хоче вернутися? Господь ніби нарікає й каже: Чому ви кажете, що більше не бажаєте приходити до Мене? Хіба Моє милосердя стало неплідною землею, що вже нічого не годна зародити, або недоброю землею, що пізно зароджує? Отак люблячий Господь дає нам зрозуміти, що Він завжди і скоро вислухує наші благання. Водночас картає тих, що через брак довір'я, що будуть вислухані, перестають молитися.

Було б великою ласкою, якщо б Бог раз на місяць дозволяв нам представляти Йому свої благання. Земські царі дають мало авдієнцій, а в Бога можна завжди мати авдієнцію. Святий Іван Золотоустий пише, що Бог завжди готовий вислухувати наші молитви. Нема випадку, щоб Бог не вислухав того, хто молиться, якщо належно молиться: «Бог завжди готовий вислухати благання Своїх слуг. Не трапилося нікому, щоб хтось добре молився, і Бог не вислухав його». Деінде ж заявляє, що Бог вислухує нас, як тільки зачнемо молитися, навіть ще заки скінчили молитву: «Завжди отримуємо (ласку), вже навіть тоді, як молимося». Бог Сам прирік це вчинити: Заки скінчили говорити, Він вислухав нас. Пророк Давид каже: Господь близький до тих, що щирим серцем кличуть Його. Він чинить волю тих, що бояться Його, бо вислухує їх благання і спасає їх.

Мойсей хвалився тим, кличучи: Де в світі є такий великий нарід, що Бог був би такий близький йому як Господь, наш Бог, в усьому чого тільки прохаємо в Нього? Божки поганських народів були глухі на молитви тих, що благали їх, бо були нужденними творами людських рук, тому не мали ніякої сили. Наш же всемогучий Бог чує наші благання, є завжди близький до того, хто молиться Йому, і являється готовим завжди подати всі ласки, що їх хтось прохає: Коли б я не ввізвав Тебе, то знатиму, що Ти мій Бог. Господи, кликав Псальмопівець, я переконався, що Ти мій предобрий і премилосердний Бог, бо негайно спішиш з поміччю, як тільки ввізву Тебе!

 

(4) Благаймо в Бога великих ласк Воно краще молитися ніж розважати.

Ми такі бідні, що самі від себе не маємо нічого. Якщо ж молимося, то перестаємо бути бідними, якщо ми бідні, то Бог багатий. Апостол Павло запевняє нас, що Бог щедрий для всіх, що кличуть Його. Святий Августин каже, що маємо до діла з безконечно могутнім і багатим Господом. Отож не прохаймо в Нього малих і безвартісних речей. Благаймо великих: «Якщо благаєте Всемогутнього, то прохайте в Нього чогось великого!». Мені здається, що зневажав би царя, хто прохав би в нього безвартісного гроша чи сотика. Навпаки, почитаємо Бога, шануємо Його милосердя і щедрість, якщо, не зважаючи на свою нужду та негідність, благаємо в Нього великих ласк. Слід довіряти Його доброті і вірності, бо Бог обіцяв подати кожну ласку, що хтось попрохає в Нього: Просіть, чого хочете, і станеться вам!

Свята Марія Магдалина Паційська казала, що «Бог уважає за комплімент і так сильно тішиться, коли благаємо в Нього ласк, що Він деяк дякує нам за те, що помагаємо Йому роздавати добра, бо це задовольняє Його Серце, що бажає всім чинити добро». Слід пам'ятати, що Бог завжди дає більше ласк аніж просимо Його. Святий Яків каже: Якщо комусь з вас бракує мудрости, нехай просить у Бога, що всім дає обильно та без докору!. Отак Святий Яків висловлюється, щоб зазначити, що Бог не є скупий, як це буває між людьми. Навіть багаті, щедрі і побожні люди уважають, як роздають милостині, вділяючи менше ніж просять у них, бо хоча б мали великі багатства, все таки ці добра скінчені. Що більше роздадуть іншим, то менше лишеться їм. Бог же обильно роздає Свої добра, як молимося Йому. Вділяє більше ніж просимо. Бо Його багатства безконечні.

Що більше дає, то більше може дати. Пророк Давид каже: Господи, Ти добрий, ласкавий і премилосердний для всіх, що взивають Тебе! Мій Боже, казав він, Ти надзвичайно щедрий і ласкавий для того, хто кличе до Тебе. Твоє милосердя таке велике, що перевищає наші прохання.

Святий Іван Золотоустий каже, що саме на цю справу слід звернути всю свою увагу: «Треба молитися з довір'ям і бути певними, що молитва відчинить нам всі небесні скарби». Молитва це скарб, бо хто більше молиться, той більше отримує. Святий Бонавентура каже, що «чоловік побожною молитвою здобуває добра, які мають більшу вартість аніж цілий світ». Деякі побожні душі багато читають і розважають, але мало моляться. Нема сумніву, що духовне читання і роздумування про вічні правди це дуже корисні побожні практики, проте на думку Святого Августина «молитва куди більше корисна». Читання і розважання виявляють наші обов'язки, а молитва виєднує нам ласку виповняти їх: «Воно корисніше молитися ніж читати. Читання показує нам, що треба робити, а молитва виєднує те, чого просимо». Яка користь, якщо знаємо, що робити, а не робимо? Це чинить нас іще більше винними в Божих очах! Слід багато читати і роздумувати, але не зможемо ніколи виповнити своїх обов'язків, якщо не просимо в Бога помочі.

Святий Ізидор твердить, що диявол ніколи так сильно не докучає нам гадками про земські речі, як тоді, коли побачить, що молимося та благаємо ласки в Бога: «Диявол найбільше докучає тоді лихими гадками, як людина молиться». Чому ж він так поступає? Тому, що наш ворог бачить, що в ніякім часі не здобуваємо стільки небесних дібр як під час молитви. Благання в Бога ласк, яких треба нам, щоб витривати і запевнити собі спасіння душі, повинно бути першим плодом розважання. Розважання морально конечне душі, щоб могла проживати в Божій ласці. Якщо хтось забуває під час розважання благати помочі, щоб витривати в освятній ласці, то трудно, щоб він просив її коли інде. Без розважання навіть не подумає, що треба благати помочі. Навпаки, хто кожного дня належно робить розважання, той пізнає потреби своєї душі і небезпеки, в яких пребуває, і так відчує, що треба доконче молитися. Це спонукає його до молитви. Молитва ж виєднає ласку, що поможе йому витривати в Божій ласці та спастися. Отець Сенєрі заявив, що спочатку розважання він розбуджував у собі побожні почування і присвячував їм більше часу ніж молитві. Згодом зрозумів величезні користі, що молитва запевняє душі. Відтоді здебільша молився, як робив свої довгі розважання. Побожний цар Єзекія казав про себе: Я пищав немов ластовенятко, тужив як голуб, і мої очі сумно дивилися в небо; «Господи, я пригноблений. Рятуй мене!». Маленькі писклята ластівок не роблять нічого хіба кличуть до своїх матерів, домагаючись помочі та поживи. Так само й ми повинні поступати з Богом, якщо бажаємо зберегти життя ласки в своїй душі. Слід завжди звертатися до Нього, благаючи помочі, щоб уникнути душевну смерть і водночас зростати в Божій любові. Отець Родрігес оповідає що старинні Отці, перші вчителі духовного життя, зібралися на нараду. Почалася дискусія про те, яка духовна вправа найкорисніша та найпотрібніша, щоб запевнити людині спасіння душі. Дискусія скінчилася рішенням, що треба часто проказувати оцю коротеньку молитовку Давида: «Боже, поспіши мені на поміч!»

Касіян пише, що «так мусить поступати кожен, хто бажає спастися». Він повинен завжди кликати до Бога: «Мій Боже, поможи мені! Мій Боже, поможи мені!». Це треба чинити, як тільки вранці пробудимося зо сну. Так треба поступати серед всіх щоденних зайнять і духовних чи дочасних потреб. Особливо ж слід так кликати до Бога, як спокуса або пристрасть докучає нам. Святий Бонавентура твердить, що «інколи коротенька молитовка скоріше виєднає Божу поміч аніж численні інші добрі діла». Святий Амвросій додає, що вже під час молитви людина отримує те «чого прохає, бо в Бога воно однозначне молитися і отримувати». Ось тому, каже Святий Іван Золотоустий, «нема нікого сильнішого ніж розмолена людина», бо хто молиться, той стає учасником Божої могутности. Святий Вернард каже, що потрібно розважання і молитви, щоб змагати до досконалости. Розважання виявляє те, чого нам бракує, а молитва виєднує те, чого нам треба: «Робім розважання і молімся. Перше показує, що бракує нам. а друге виєднує все потрібне, щоб нічого не бракувало».

 

Закінчення.

Дуже трудно, ба й не можливо спастися без молитви, бо — як ми бачили — так рішило Боже Провидіння. Зате певно і легко можна спастися, якщо будемо молитися. Спасіння душі не вимагає таких великих жертов, от як хоча б іти між невірних і віддати життя за віру або ставати пустельником і жити в покуті, споживаючи самі зела. Хто ж може твердити, що воно трудно проказати: «Мій Боже, поможи мені! Поспіши мені на поміч! Змилосердися надо мною!». Хіба є щось легше ніж ця коротенька молитовка? Ця ж молитовка поможе нам спасти душу, якщо належно будемо проказувати її. Святий Лаврентій заохочує нас молитися особливо на початку кожного діла: «Треба старатися проказувати молитовку принаймні на початку кожної праці». Касіян свідчить, що старинні Отці заохочували людей звертатися до Бога при помочі коротких, але частих молитовок. Святий Вернард каже: «Нехай ніхто не занедбує молитви, бо Сам Бог цінить її, подаючи те, чого просимо, або щось інше корисніше для нас». Слід зазначити, що не знайдемо виправдання, якщо не молимося, бо Бог дає кожному ласку молитися. Кожен із нас має спроможність молитися, коли тільки захоче. Пророк Давид сказав про себе: Я годен молитися до Бога, що є моїм життям. Отож скажу до Бога: «Ти — моя скеля!»

Бог дає всім ласку молитися, щоб при помочі молитви ми могли виєднати собі обильну поміч для зберігання Божого Закону, і так витривати в освятній ласці до самої смерти. Якщо ж не спасемося, то самі собі будемо винні тому, що не молилися!

   

3. УМОВИНИ ДОБРОЇ МОЛИТВИ

 

Божественний Спаситель заявив: Поправді, поправці кажу вам: Чого тільки попросите від Отця в Моє ім'я, то Він дасть вам. Ісус Христос обіцяв, що Отець подасть нам усе, чого тільки попросимо в Його ім'я. Проте слід пам'ятати, що молитва мусить бути добра, інакше Бог не вислухає її. Святий Яків каже, що багато хто молиться, але нічого не отримує, бо лихо молиться: Прохаєте, але не одержуєте, бо лихо просите! Святий Василій, вияснюючи слова апостола Якова, додає: «Часом молишся, але не отримуєш, бо лихо, цебто без віри або легкодушно молишся або прохаєш невідповідних речей або заскоро перестаєш молитися».

Молиться без віри, хто під час молитви виявляє мало віри цебто довір'я. Молиться легкодушно, хто мляво бажає отримати ласку. Благає невідповідних речей, хто просить дібр, що не причиняються до спасіння душі. Перестає молитися, хто не хоче витривати в молитві.

Святий Тома зводить до чотирьох умовини доброї молитви. Ось як має виглядати успішна молитва: чоловік повинен молитися за себе самого, за ласки потрібні до спасіння, і притім його молитва має бути побожна і витривала.

а) Чи Бог обіцяв вислухати нас, як молимося за других?

Перша умовина молитви це обов'язок молитися за себе, бо Святий Тома каже, що ніхто не може абсолютно запевнити комусь вічного життя, тому не годен виєднати тих ласк що конечні до спасіння. Христос обіцяв вислухати молитву, коли хтось молиться за себе, а не за других: Він дасть вам! Є так само багато Учителів, що, спираючись на авторитеті Святого Василія, інакше думають. Святий Василій навчає, що молитва силою Божої обітниці непомильно приносить спасенні наслідки, як молимося і за других, аби тільки вони позитивно не противилися Божій ласці. Згадані Отці спираються на висловах Святого Письма: Моліться один за другого, щоб стали здорові, бо ревна молитва праведника дуже могутня. Спаситель заявив: Моліться за тих, що переслідують вас! Їх гадка набирає ще більше поваги зо слів Святого Івана: Якщо хтось бачить, що його брат грішить гріхом, який не спричиняє смерті, то нехай молиться за нього, і Він дасть життя цьому грішникові, себто тоді, як він не належить до тих, що допускаються гріхів, які спричиняють смерть. Є бо гріх, що спричиняє смерть. Не кажу, що за таких слід молитися.

Святий Августин, Беда, Святий Амвросій і інші виясняють, хто такий той грішник, що його гріх не спричиняє смерти. Це той грішник, що не заміряє вперто аж до смерти залишитися в своїм гріху, бо для навернення такого затверділого грішника треба б надзвичайної ласки. Як іде про інших грішників, що не проявляють такої великої злоби, то Апостол запевняє навернення тим, що моляться за них: Нехай молиться за нього, і Він дасть життя цьому грішникові.

в) Треба молитися за грішників

Нема сумніву, що молитви інших людей дуже корисні грішникам і сильно подобаються Богові. Бог скаржиться на Своїх слуг, що не поручають Йому грішників, як колись скаржився Святій Марії Магдалині Паційській. Одного дня Він отак відозвався до неї: «Дивися, Моя дочко, як християни пробувають під владою диявола. Демони пожерли б їх, якщо б Мої улюбленці не звільнили їх своїми молитвами».

Господь бажає, щоб особливо священики і чернечі душі молилися за грішників. Згадана Свята отак промовила до своїх співсестер черниць: «Посестри, Бог не забрав нас зо світу, щоб ми трудилися тільки для власного добра, але й щоб усмиряли Його гнів на грішників». Сам Бог раз сказав до неї: «Вибрані обручниці. Я віддав вам місце прибіжища цебто Христові Страсті, щоб ви могли помагати Моїм сотворінням. Отож використовуйте ці Страсті й так помагайте Моїм сотворінням, що загибають! Складайте своє життя за них!».

Внаслідок цього Свята загоріла такою святою ревністю, що п'ятдесят разів на день жертвувала Богові кров Спасителя за грішників. Вона сильно прагнула їх навернення. «Господи», кликала, «як мені прикро, коли дивлюся, що можна б помагати Твоїм сотворінням, віддаючи за них своє життя, але на жаль, я не годна цього вчинити!» Вона поручала грішників Богові під час кожної духовної вправи. Її життєпис подає, що Свята кожної години молилася за грішників. Часто вночі вставала зо сну і йшла перед Пресвяті Тайни молитися за них. Одного дня черниці знайшли її заплаканою. Спиталися, чому плакала. Відповіла їм: «Бо мені здається, що не роблю нічого для спасіння грішників!». Вона навіть жертвувала себе на пекельні муки, аби тільки не була там змушена ненавидіти Бога. Бог часто посилав їй страшні болі та хвороби, щоб могла жертвувати їх за спасіння грішників. Вона особливіше молилася за священників, бо бачила, що їх добре життя сильно причинялося до спасіння інших, а лихе їх життя спричиняло прокляття численних душ. Ось тому благала Господа, щоб карав її за провини інших: «Господи, позволь мені вмирати і потім знову вертатися до життя, поки не відпокутую за гріхи всіх людей!». Ця Свята — як подає її життєпис — своїми молитвами звільнила багато душ із диявольських кайданів.

Я навмисно затримався над ревністю цієї Святої. Зрештою всі душі, що люблять Бога, завжди моляться за бідних грішників. Хіба могло бути інакше? Чи міг би хтось не молитися за них, як дивиться, що Бог так сильно любить їх, як роздумує, що Ісус Христос витерпів за їх спасіння, і як бачить, що Спаситель так сильно бажає, щоб ми молилися за грішників? Як міг би байдуже дивитися на бідні душі, що проживають без Бога і є рабинями диявола, і притім не зворушитися та часто не благати Бога, щоб дав світло і силу цим нещасним душам вийти з нужденного стану, в якім заснули, наражаючись на небезпеку вічного прокляття?

Щоправда, Бог не прирік вислухати нас, як молимося, за тих, що позитивно відкидають ласку навернення. Проте Господь ради Своєї доброти часто дає надзвичайні ласки і так завертає на дорогу спасіння навіть найбільше засліплених і закам'янілих грішників, бо Його слуги моляться за них. Ось тому поручаймо Богові бідних грішників під час Божественної Літургії, Святого Причастя, розважання або як відвідуємо Пресвяті Тайни. Один учений автор твердить, що Бог скоріше вислухає, якщо хтось молиться за других, ніж як молиться за себе самого.

Тепер вернімся до інших умовин доброї молитви, про які говорить Святий Тома.

 

1) Треба прохати речей, що конечні для спасіння

Друга умовина доброї молитви, каже Святий Тома, це прохання ласк, що їх потребуємо для власного спасіння. Бог не дав абсолютної обітниці, що подасть дочасні добра, якщо вони не є конечні для спасіння. Святий Августин виясняє слова Спасителя «в Моє ім'я» і каже, що «не просимо в ім'я Спасителя того всього, що противиться спасінню душі». Інколи благаємо в Бога дочасних ласк, а Він не вислухує нас. Святий Августин заявляє, що Бог не вислухує тому, що любить нас і бажає виявити нам Своє милосердя: «Часом людина благає речей, що потребує до життя, але Бог у Свому милосерді не дає їх, бо лікар знає краще ніж пацієнт, що добре для хворої людини».

Якщо лікар любить свого пацієнта, то не дозволить йому речі, що пошкодили б його здоров'ю. Скільки людей не допускалися б гріхів, якщо б були хворі або бідні? Вони грішать саме тому, що здорові та багаті! Ось тому Господь часом не дає здоров'я або дочасних дібр тим, що благають їх, бо любить їх. Він знає, що згадані речі були б для них нагодою затрати Його ласки або принаймні остиглости в духовнім житті. Ось причина, чому Бог не вислухує їх.

Не хочемо твердити, що це гріх благати в Бога речей, що потрібні в дочаснім житті, наскільки вони помагають спасти душу. Таж Мудрець отак молився: Подай мені те, що потрібне до життя! Святий Тома каже, що нема провини в тім, що хтось помірковано займається згаданими речами. Лихо в тому, що деякі люди непомірковано пошукують земських дібр і невладнано займаються ними ніби вони були найвищим нашим добром. Через те треба завжди підчинятися Божій волі, якщо благаємо дочасних ласк, і прохати їх, якщо вони вийдуть на користь нашій душі. Якщо ж Бог не подає їх, то будьмо певні, що це робить з любови до нас, бо бачить, що вони були б шкідливі для здоров'я душі.

Часто благаємо Бога, щоб звільнив нас від якоїсь небезпечної спокуси, але Він не вислухує нас, дозволяючи, щоб вона дальше докучала нам. Слід зрозуміти, що Бог дозволяє на це для нашого більшого добра. Не спокуси і лихі гадки віддаляють нас від Бога, але згода волі на них. Ох, як сильно поступає в досконалості та лучиться з Богом та душа, що в спокусі поручає себе Богові та з Його поміччю поборює її! Ось чому Бог не вислухує нас і дозволяє на спокуси. Святий Павло ревно молився, щоб Бог звільнив його від нечистих спокус. Моєму тілові дано колючку — ангола Сатани — щоб докучав мені. Я тричі молився в цій справі і благав Господа, щоб Він відступився від мене. Але Господь відказав мені: Моя ласка вистачає тобі. Отож треба підчинятися Божій волі, як молимося серед спокус. Отак треба молитися: «Господи, звільни від цієї турботи, якщо воно добре. Якщо ж не хочеш увільнити, то принаймні поможи перемогти спокусу!»

Святий Вернард твердить, що Бог дає бажану річ або щось краще ніж те чого прохаємо, як благаємо в Нього якоїсь ласки. Бог дуже часто залишає нас посеред бурі, щоб ми виказали Йому свою вірність. Це ж вийде нам на більше добро. Часом Бог ніби не чує наших благань. Ні, будьмо певні, що Бог чує нас і скрито помагає, скріпляючи Своєю ласкою, щоб ми могли опертися кожному наскокові ворогів. Таж Він Сам устами Псальмопівця запевняє нас про це: «Ти ввізвав Мене в недолі, і Я визволив тебе. Я чув тебе в громовім укритті й випробовував твою вірність.»

Святий Тома подає ще інші умовини молитви: треба молитися побожно і витривало. Молиться побожно, хто молиться покірно і з довір'ям. Молиться витривало, хто до смерти не перестає молитися. Тут треба подрібно обговорити ті умовини, що конечні до доброї молитви, цебто покору, довір'я і витривалість.

 

2) Треба покірно молитися

Молитви тих, що служать Богові, подобаються Йому, якщо ці слуги покірні. Псальмопівець кличе: Він споглянув на молитву покірного. Зате не приймає, а радше відкидає благання гордих душ. Святий Яків каже: Бог противиться гордим, а покірним дає ласку. Бог не вислухує благань гордих людей, що покладаються на власні сили, і тому залишає їх у нужді. Пробуваючи в подібнім стані та без Божої ласки, ці люди напевно загинуть. Цар Давид оплакував цей стан, кличучи: Я грішив, заки був упокорений! Подібне нещастя трапилося Святому Петрові. Христос перестеріг Його, що ще тої самої ночі всі учні опустять Його: Цієї ночі всі ви захитаєтеся в своїй вірі в Мене!. Замість признати власну неміч і прохати помочі в Господа, щоб не зрадити Його, Петро, занадто довіряючи своїм силам, заявив, що ніколи не покине Христа, хоча б всі інші відреклися Його: Хоча б усі захиталися в вірі в Тебе, то я ніколи не зроблю цього! Спаситель знову перестеріг, що ще тої самої ночі, заки півень заспіває, Петро тричі відречеться Його. Все таки Петро, довіряючи собі, дальше чванився: Не відречуся Тебе, хоча б мав померти з Тобою!

Що ж потім сталося? Як тільки бідний Петро ввійшов на подвір'я первосвященика і служниця виявила, що він учень Ісуса Христа, то три рази під присягою заперечив це, ба й ще заявив, що ніколи не знав Його! Не знаю цього Чоловіка! Святий Петро напевно був би не відрікся Христа, якщо б був упокорився та попрохав у Господа ласки мужности.

Ми всі повинні бути переконані, що ніби стоїмо на краю безодні всіх гріхів, тільки Божа ласка хоронить нас, щоб не попали в неї. Якщо б Божа ласка опустила нас, то напевно попали б у безодню беззаконня та допустилися б навіть найгидкіших гріхів. Пророк Давид признає це, кажучи: Гріб у недовзі був би стався місцем мого спочинку, якщо б Господь не був допоміг мені! Так говорив Псальмопівець, і кожен з нас повинен так само говорити про себе. Так думав про себе Святий Франциск Асиський, як заявляв, що він був найбільшим грішником світу. «Отче», товариш відозвався на цю заяву, «це неправда, бо в світі є багато людей, що є більшими грішниками ніж ви!» На це Святий дав таку відповідь; «На жаль, правдиве те, що я сказав про себе, бо я допустився б прерізних гріхів, якщо б Бог не чував надо мною!»

Це догма віри, що без Божої ласки ми не годні виконати ніякого доброго вчинку, навіть подумати щось добре. Святий Августин твердить «Без ласки люди не годні нічого доброго подумати або зробити». Як око не годне бачити нічого без світла, казав цей Святий, так людина не годна вчинити нічого доброго без ласки. Апостол Павло вже давніше був заявив: Ми від себе не годні нічого помислити, бо наша здібність походить від Бога. Пророк Давид ще перед апостолом Павлом те саме заявив: Якщо Господь не збудує дому, то марне трудяться будівничі. Людина надармо старається стати святою, якщо Бог не поможе їй. Цей самий пророк дальше заявляє: Якщо Господь не буде берегти міста, то надармо чуватиме сторожа. Коли Бог не буде стерегти якоїсь душі від гріха, то марно вона намагатиметься власними силами це вчинити. Ось тому святий пророк Давид отак говорив про себе: Не буду надіятися на свого лука, і мій меч не поможе мені. Не буду покладатися на власну зброю, а тільки на Бога, бо Він один годен спасти мене.

Якщо хтось вчинив щось доброго або недопустився більших гріхів ніж допустився, то повинен заявити зо Святим Павлом: «Господи, завдяки Божій ласці я є тим, чим є!» Через те він повинен дрижати і боятися, що міг би впасти в гріх при всякій нагоді: Через те хто думає, що стоїть, нехай стережеться, щоб не впав! Апостол бажає перестерегти нас, що наражається на велику небезпеку впасти в гріх, хто певний себе, що не впаде. Деінде ж подає, чому воно так діється: Якщо хтось думає, що він є щось, бувши нічим, то він обманює себе. Ось тому Святий Августин влучно написав: «Самопевність про мужність чинить багатьох немічними. Ніхто не буде сильним, якщо не вважає себе немічним».

Довіряє собі самому і власним постановам, хто каже, що не-боїться нічого. Подібна погубна самопевність обманює його, бо така людина, довіряючи власним силам, перестає лякатися. Не боячись упадку вона перестане поручатися Богові, і тоді напевно впаде. Через це не слід гордовито дивуватися, що інші прогрішилися. Навпаки, дивлячись на упадки ближнього, слід вважати себе гіршим від нього та заявляти: «Господи, я був би ще гірше поступив, якщо б Ти не був помагав мені!» Інакше Господь покарає його за гордість і дозволить, щоб допустився ще більших і гидкіших провин.

Апостол Павло каже нам трудитися над своїм спасінням, але як? В страсі та трепеті! Зо страхом і трепетом працюйте над своїм спасінням! Хто відчуває в собі сильний страх впасти, той не буде довіряти власним силам, а Богові. Покладаючись на Бога, буде в небезпеках звертатися до Нього. Бог допоможе йому й так він переможе всі спокуси і спасе свою душу.

Раз Святий Пилип Нерійський ішов вулицями Риму та кликав: «Я в розпуці!» Якийсь чернець звернув увагу, що так не слід говорити, а Святий отак відказав йому: «Отче, я стратив надію на себе, але зате довіряю Богові!» Ми так само мусимо поступати, якщо бажаємо спастися: Не слід ніколи довіряти власним силам. Поступаючи так, будемо наслідувати Святого Пилипа, що отак промовляв до Бога, як тільки вранці пробудився зо сну: «Господи, чувай сьогодні над Пилипом, бо інакше Пилип зрадить Тебе!»

Святий Августин заявляє, що саме тут полягає християнська мудрість. Ця ж мудрість це штука переконати себе, що від себе нічого не знаємо та нічого не годні вчинити: «Вся мудрість полягає в тому, щоб переконати себе, що чоловік це ніщо!» Хто переконаний про свою неміч, той буде невпинними молитвами запевняти собі Божу поміч, якої потребує, щоб опиратися спокусам і чинити добро. З Божою поміччю людина годна всього доконати. Бог нічого не відмовляє тому, хто покірно молиться Йому. Мудрець запевняє нас про це словами: Молитва покірної людини проб'є небо і, зайшовши перед Божий престол, не відійде звідти, поки Бог не спогляне та не вислухає. He слід журитися тим, що душа допустилася численних гріхів, бо Бог не погорджує скрушеним і впокореним серцем. Як Господь є строгим із гордими і відкидає їх молитви, так Він дуже ласкавий і щедрий із покірними. Одного дня сам Господь потвердив це, як промовив до Святої Катерини Сієнської: «Дочко, знай що здобуде всі чесноти, хто покірно та витривало благає в Мене ласк».

   

3) Слід задовольнятися звичайними ласками і не домагатися надзвичайних.

Буде корисно навести тут пораду, що вчений і побожний єпископ Осми Палофокс у замітці про лист Святої Тереси дає побожним душам, що змагають до досконалости. Свята написала до свого сповідника і здала звіт з усіх ступенів надприродної молитви -розважання, якими Господь наділив її. Згаданий прелат відповів, що ласки, які Бог подав Святій Тересі й іншим Святим, не є конечні для спасіння, бо багато душ спаслося без них. Бувало й таке, що численні душі осягнули ці ступені розважання, а згодом все таки загинули. Через те — каже він — це злишна і непотрібна річ бажати і пошукувати цих надприродних дарів, бо єдина правдива дорога до святости це вправа в чеснотах, особливо в Божій любові. Душа стає святою, як молиться і співпрацює з Божим світлом і ласками. Бог нічого так не бажає, як бачити нас святими, бо Святий Павло заявляє: Ваше освячення це Божа воля.

Згаданий побожний письменник, говорячи про ступені надприродного розважання, про які писала Свята Тереса, цебто про розважання спокою, сон, знечулення здатности, єднальну молитву, захоплення, порив, лет, політ духа і духовну рану, каже, що ми повинні бажати і благати Бога, щоб звільнив нас від прив'язання і бажання земських дібр, бо вони не запевняють душі спокою, а радше непокоять і пригноблюють духа. Цар Соломон слушно назвав їх: Марнотою марнот і пригнобленням духа. Людське серце ніколи не знайде правдивого мира, якщо не позбудеться всього того, що не є Богом, щоб підготовити місце для Його святої любови й так уможливити Йому посісти цілу душу, Душа ж не годна доконати цього власними силами, але мусить отримати це від Бога невпинними молитвами.

Як іде про духовний сон і знечулення здатностей, то треба благати в Бога ласки, щоб ці здатності були нечулі на все земське, а відчували тільки Божу доброту і бажали Божої любови та вічних дібр.

Як іде про злуку здатностей, то слід молитися Богові, щоб дав нам ласку не думати і не пошукувати і не бажати того, чого Він не бажає, бо святість і досконалість любови полягають у злуці нашої волі з Божою.

Як їде про захоплення і порив, то треба молитися Богові, щоб знищив у нас невпорядковане самолюбство і любов до сотворінь, а розбудив любов до Себе.

Як іде про лет духа, то благаймо в Бога ласки, щоб ми могли жити без прив'язання до цього світу. Нам слід поступати так, як поступають ластовенята. Вони, беручи поживу, не задержуються на землі, але в леті беруть її. Це значить, що слід використовувати земські добра для піддержки життя, але так ніби у перелеті, цебто не слід присідати на землю, щоб розкошуватися ними.

Як іде про полет духа, то слід молитися Богові, щоб дав нам відвагу та мужність поборювати себе як зайде потреба, опиратися наскокам ворогів, перемагати пристрасті і приймати страждання навіть посеред духовних смутків і нудьги.

Як іде про рану любови, то слід сказати, що рана своїм болем невпинно пригадує нам його причину.

Треба благати Бога, щоб так сильно зранив наше серце Своєю святою любов'ю, щоб ми завжди пам'ятали про Його доброту і любов, що нею полюбив нас. Отак зможемо невпинно любити Його і намагатися подобатися Йому своєю працею та любов'ю. Слід звернути увагу, що цих ласк не можливо отримати, якщо душа не молиться. Покірна ж, довірлива і витривала молитва годна все виблагати в Бога.

 

4). Треба молитися з довір'ям

Апостол Яків сильно настає на те, щоб ми молилися з довір'ям, якщо бажаємо, щоб молитва виєднала в Бога те, чого благаємо. Притім треба бути певними, що будемо вислухані, якщо молимося так, як треба, не сумніваючись про успіх молитви: Нехай просить із вірою, без жадного сумніву. Св. Тома твердить, що «молитва черпає свою силу з любови, а успішність із віри та довір'я». Те саме твердить Св. Вернард, кажучи, що тільки наше довір'я виєднує нам Боже милосердя: «Господи, тільки надія виєднує нам Твоє помилування».

Наше довір'я до Божого милосердя сильно подобається Богові, бо так шануємо та прославляємо Його безконечну доброту, що бажав виявити нам у сотворенні світу. Пророк Давид кличе: Нехай тішаться всі, що покладають на Тебе свою надію! Вони вічно співатимуть, і Ти хоронитимеш їх. Деінде ж каже: Бог - щит для всіх, що вдаються до Нього.

Скільки то обітниць вчинених для тих, що надіються на Бога, знаходимо у Святому Письмі!

Псальмопівець кличе: Не прогрішиться, хто надіється на Бога! Так, бо дальше каже Псальмопівець: Ось очі Господа звернені на тих, що бояться Його та надіються на Його милосердя, бо Він вирятує від смерти їх життя. Деінде ж Сам Бог промовляє отак: Вирятую його, бо він надіявся на Мене. Буду з ним у недолі, врятую та прославлю його. Слід звернути увагу на слова: «Бо він надіявся на Мене». Бог каже, що за те Він буде стерегти його і звільнить від ворогів та небезпеки упадку. Вкінці дасть йому вічну славу.

Пророк Ісая, говорячи про тих, що надіються на Бога каже: Хто вповає на Бога, в тому сила відновляється. Він підніме крила немов орел. Побіжить і не змучиться, піде і не втомиться". Хто надіється на Бога, той перестане бути немічним. В Бозі здобуде велику мужність. Через те не буде охляти, ані не втомиться на шляху спасіння, але бігтиме й летітиме немов орел. Пророк каже, що вся наша мужність полягає в довір'ї до Бога. Треба віддатися Божому милосердю і не занадто покладатися на власні зусилля та людські засоби, бо по словах цього пророка в мовчанці та надії вся ваша сила.

Чи ж трапився колись випадок, що б загинув той, хто покладався на Бога? Святий Дух запевняє нас, що такого випадку ніколи не було: Ніхто не застидається, як надіється на Господа! Це довір'я запевняло Давида, що ніколи не загине. Господи, - кликав він, - я вповаю на Тебе, нехай не буду повік завстиджений!

Хіба Бог годен обманити, питається св. Августин, якщо запевняє нас, що готовий піддержувати в небезпеках, коли удамося до Нього? Хіба віддалиться від нас, як звернемося до Нього? «Бог не є обманцем, який обіцяє поміч, а потім віддаляється від нас, як звертаємося до Нього за нею?» Пророк Давид зве блаженними тих, що покладаються на Бога: Блаженний той чоловік, що надіється на Тебе! Чому так? Бо хто, каже пророк, покладається на Бога, того окружає Боже милосердя: Милосердя оточує того, хто на Господа покладає свою надію. Бог буде так оточувати і стерегти його з усіх сторін, що він буде безпечний серед ворогів, тому не лякатиметься небезпеки загинути.

Ось чому апостол Павло так сильно заохочує нас надіятися на Бога, бо ця надія виєднає нам велику нагороду: Отож не відкидайте свого довір'я, бо воно запевняє велику нагороду. Яке буде наше довір'я, такі будуть ласки, що воно виєднає нам. Якщо довір'я велике, то й ласки будуть великі. Св. Вернард твердить, що довір'я це безмежне джерело. Що більшого черпака хтось має (цебто в кого більше довір'я), той зачерпне в нього більше дібр: «Господи, ти в ніщо інше тільки в посуд довір'я збираєш олій Свого милосердя!». Пророк Давид вже раніше так молився: Господи, нехай Твоє милосердя пробуває над нами, бо ми надіялися на Тебе. Бачимо це на прикладі римського сотника. Спаситель похвалив його довір'я, заявляючи: Іди, нехай так буде, як ти повірив! Сам Господь заявив в об'явленні Св. Гертруді, що хто з довір'я молиться, той ніби завдає Йому таке насилля, що Він не годен відмовити йому того, чого прохає. Святий Іван Ліствичник твердить, що молитва завдає Богові насилля, але Він дорожить і любить його: «Молитва побожно силує Бога».

Св. Павло дає нам оцю пораду: Отож з довір'ям приступаймо до престола ласки, щоб отримати милосердя і знайти благодать, що помагатиме нам тоді, як зайде потреба. Трон Божої ласки це Ісус Христос, що тепер сидить праворуч Отця не на престолі справедливости, а на троні ласки, щоб виєднувати пробачення, якщо ми згрішили, і подавати поміч, щоб витривали, якщо бажаємо бути Його приятелями. Треба завжди з довір'ям удаватися перед цей престол. Довір'я ж це ніщо інше тільки віра в Божу доброту і вірність. Бог обіцяв вислухати, як хтось молиться з довір'ям, але це довір'я має бути рішуче та певне.

Нехай нічого не сподіється, каже Св. Яків, коли хтось молиться і притім сумнівається, чи отримає: Хто сумнівається, той подібний до морської хвилі, яку вітер жене і кидає. Нехай такий чоловік не думає, що він дістане щось від Господа. Нічого не дістане, бо недовір'я, яке турбує його, зневажає Бога. Брак довір'я не дозволить Божому милосердю вислухати його прохання. Св. Василій каже: «Не отримав ласки, бо прохав без довір'я».

Цар Давид твердив, що наше довір'я до Бога повинно бути таке незрушне немов та гора, якої ніяк буря не годна стрясти: Ті, що надіються на Господа, подібні до гори Сіон. Не захитається повік, хто живе в Єрусалимі.

Господь звелів нам так само поступати, якщо бажаємо отримати ласку, якої благаємо: Чого тільки, молячись, попросите, вірте, що одержите, і станеться вам! Якої б ласки ви не попрохали, будьте певні, що отримаєте її. Якщо так зробите, то напевно станеться вам те, що хочете.

а) Джерело нашого довір'я

Дехто може спитатися: «На чім же я, нужденний, маю опирати своє довір'я, що отримаю те, чого прошу?» На чім? На обіцянці, що Ісус Христос дав нам: Просіть і отримаєте. Св. Августин питається: «Хто боявся б обману, коли Сама Правда обіцяє?» Як ми годні сумніватися, коли Бог, що є Самою Правдою, обіцяв дати те, чого попрохаємо молитвою в Нього? Той сам Святий Отець каже: «Бог не заохочував би благати, якщо б не хотів дати!» Бог напевно не заохочував би нас прохати в Нього ласк, якщо б не бажав дати їх. Тим часом Він до нічого не заохочує людей так сильно, як до молитви. Це бачимо у Святому Письмі: моліться, просіть, шукайте, тощо..., і отримаєте те, чого бажаєте! Просіть, чого хочете, і станеться вам! - каже Божественний Спаситель.

Спаситель навчив нас проказувати молитву Отче наш, щоб ми молилися з належним довір'ям. Звертаючись до Бога за ласками, яких потребуємо, щоб осягнути вічне спасіння, звемо Бога в цій молитві не паном, але Батьком, і то нашим Батьком. «Наш Отче». В молитву «Отче наш» Господь вложив всі ласки, яких потребуємо, щоб спастися.

Спаситель бажає, щоб ми благали в Бога ласк із таким великим довір'ям, з яким бідний або хворий син прохає хліба або лікарства в свого батька. Якщо син умирає з голоду, то вистачить, щоб тільки виявив голод свому батькові, і він негайно постачить йому бажану поживу. Якщо б часом трохи затроїв себе, то вистачає, щоб згадав батькові про своє нещастя, і батько зараз намагатиметься злічити його. Отож треба вірити Божим обітницям і з довір'ям та без вагання молитися Богові. Притім слід бути рішучим і певним, як каже Св. Павло: Без вагання тримаймося надії, яку визнаємо, бо вірний Той, що обіцяв. Нема сумніву, що Бог дотримує Свої обітниці. Через те наше довір'я до Цього має бути непохитне, що Він вислухає нас і подасть те, чого просимо. Інколи буває, що через духовну посуху або якусь провину не відчуваємо в собі почувального довір'я, що його бажали б відчувати. Не зважаючи на це, все одно молімся, бо Бог напевно вислухає нас. Може й тоді ще скоріше вислухає, бо будемо молитися з меншим довір'ям до себе самих і з більшим довір'ям до Божої доброти І вірности. Бог же прирік вислухати тих, що моляться.

О, як сильно наша надія подобається Богові під час турбот, страхів і спокус, хоча б ми не відчували в собі надії, бо в душі запанувало почуття недовірливости через те, що вона знаходиться в стані безпотішности! Саме за те апостол Павло хвалить патріярха Авраама, бо він надіявся проти надії.

Святий апостол Іван твердить, що напевно стане святим, хто безпохитно довіряє Богові: Хто має таку надію на Бога, той стає таким чистим як є (Бог), бо Господь наділяє обильними ласками тих, що покладаються на Нього.

Не зважаючи на жахливі тортури, що тирани приготовляли їм. багато мучеників, дівчат і дітей, що були скріплені цим довір'ям, потрапило перетерпіти всі муки І болі.

Інколи здається, що Бог не хоче вислухати нас, як молимося. Все таки не слід залишати молитви 1 надії! Тоді треба повторяти зо страдницьким Йовом: Не перестану надіятися, хоча б Він убив мене. Йов ніби отак промовляв: «Мій Боже, не перестану молитися і надіятися на Твоє милосердя, хоча б Ти прогнав мене від Себе!» І нам слід так само поступати. Тоді отримаємо від Господа все, чого попрохаємо.

Так поступила ханаанська жінка, і отримала від Ісуса Христа те, чого хотіла, Ця жінка мала біснувату дочку. Бідна мати прийшла до Спасителя 1 прохала, щоб звільнив її дочку від диявола: Господи: сину Давидів, змилосердися надо мною. Демон сильно мучить мою дочку! Господь відказав їй, що Його послано тільки до ізраїльтян, а не до поган, до яких вона належала. Вона не зневірилися, але ще з більшим довір'ям повторила своє прохання, кажучи: «Господи, Ти можеш потішити, отож потіш мене! Ісус відповів їй: Не годиться брати хліб від дітей і кидати псам! А вона відказала: Так, Господи, але й пси їдять кришки, що падають зо столів їхніх панів! Зобачивши велике довір'я цієї жінки, Спаситель похвалив її та подав бажану ласку, кажучи: О жінко, сильна твоя віра! Нехай буде так, як бажаєш собі! Хто ж бо коли взивав Господа, кличе Сирах, а Він знехтував його та не поміг йому? Хто ввізвав Його, а Він погордив ним?

Св. Августин каже, що молитва це ключ, який відчиняє нам небо. Як наша молитва підноситься до неба, то бажана ласка сходить звідтіля: «Молитва праведника це ключ до неба: прохання іде до неба, а Боже милосердя сходить з неба» ⁷⁸). Пророк Давид написав, що наші благання і Боже милосердя лучаться разом: Нехай буде благословенний Бог, що не відкинув моєї молитви і Своєї ласки від мене! Св. Августин твердить, що треба бути певними, що Бог уже вислухує нас, як тільки зачнемо молитися: «Якщо не перестаєш молитися, то будь певний, що Його милосердя не віддалиться від тебе».

Скажу про себе, що ніколи не відчуваю більшої духовної потіхи і довір'я спастися, як тоді, коли молюся та поручаю себе Богові. Думаю, що всі інші християни так само почуваються, бо всі інші познаки нашого спасіння непевні та помильні. Зате це певна і непомильна правда, що Бог вислухує того, хто з довір'ям молиться, бо Він не годен не дотримати Своїх обітниць.

Повторяймо з апостолом Павлом, як почуваємося слабі та немічні, щоб перемогти якусь пристрасть чи трудність або виконати те, що Бог велить: Все можу в Тім, що скріпляє мене! Отож не кажім: «Я не годен. Не маю сили!» Напевно ми не годні нічого доконати власними силами, але годні все виконати з Божою поміччю. Якщо б Бог сказав комусь: «Візьми на плечі цю гору та неси її, бо Я поможу тобі!», то чи не був би він нерозумним і безвірком, якщо б відказав: «Не візьму, бо не маю сили нести її!»

Подібно діється з нами. Якщо бачимо власну нужду та неміч або зазнаємо сильних спокус, то не слід зневірюватися. Навпаки, тоді треба підняти очі до Бога та промовити з царем Давидом: Зо мною Господь. Не боюся. Що зробить мені людина?.. Побачу загибель своїх ворогів. Якщо ж знайдемося в небезпеці зневажити Бога або маємо якусь іншу важну справу, але не знаємо, що робити, то поручаймо себе Богові, кажучи: Господь моє світло та спасіння. Кого б мав я боятися? і будьмо певні, що Господь просвітить і захоронить нас від всякого зла.

б) Грішники так само повинні довіряти Богові

Може дехто скаже: «Я грішник! В Святім Письмі читаємо: Бог не вислухує грішників». Св. Тома зо Св. Августином відповідає, що це сказав сліпий, який говорив тоді, як не був іще вповні просвічений, тому його твердження не має значення. «Це сказав іще не вповні просвічений сліпець, тому його слова не мають ніякого авторитету». Св. Тома завважує, що згадані слова заторкують грішника як грішника, цебто коли він молиться, щоб дальше могти грішити. Тоді ці слова правдиві, от коли хтось просить помочі в Бога, щоб могти помститися на ворогові або виконати якийсь злобний замір. Те саме слід сказати про грішника, який благає Бога спасти його, але зовсім не хоче зірвати з гріхом... Це факт, що в світі є деякі люди, які люблять ланцюги, що ними диявол учинив їх своїми невільниками. Бог не вислухує їх молитов, бо їх благання зухвалі й огидні.

Хіба міг би бути хтось більше зухвалий ніж той, що благає ласки в князя, якого образив і дальше хоче ображати? Так треба розуміти слова Святого Духа, що ненависна Богові молитва того, хто затуляє уха, щоб не чути того, що Бог приказує: Хто відхиляє вухо, щоб не слухати Закону, то його молитва це тільки гидота!

Бог отак відзивається до подібних людей: «Марно молитеся до Мене, бо Я відверну очі від вас і не вислухаю вас». Бог заявив це через пророка Ісаю: Як простягаєте свої руки, то Я відвертаю Свої очі від вас; і як помножуєте свої молитви, то Я не чую, бо ваші руки повні крови!» Саме так молився безбожний цар Антіох, що, молячись Богу, обіцював багато дечого, але робив це нещиро, бо його серце було закам’яніло в гріхах. Він тільки хотів уникнути кару, що грозила йому, тому Господь не вислухав його, але дозволив, щоб помер без покути. Хробаки пожерли його. Святе Письмо каже: Цей злочинець молився до Господа, але Він не помилував його.

Бувають люди, що грішать із немочі або через сильні пристрасті. Вони стогнуть у ворожій, диявольській неволі та бажають пірвати смертоносні кайдани і визволитися з гріховного ярма, тому благають помочі в Бога. Якщо будуть витривало молитися, то Бог вислухає їх молитву, бо Він запевняє нас, що хто просить, той отримує, і хто шукає ласки, той знаходить її: Хто просить, той одержує, а хто шукає, той знаходить. Бог вислухує кожного, каже Св. Іван Золотоустий, пояснюючи ці Христові слова: «Кожний, чи він праведник чи грішник». Св. Лука оповідає, що Ісус Христос, говорячи про того, що дав свому приятелеві ввесь хліб, що мав у хаті, не так ради приязни, як радше тому, що приятель докучав йому, сказав: Коли він не встане і не дасть йому ради дружби, то за докучання його встане і дасть, скільки цей потребує. І Я кажу вам: Простіть, і буде вам дане. Отож витривала молитва виєднує від Бога милосердя і для тих, що не є Його приятелями. Св. Іван Золотоустий каже: «Молитвою можна отримати те, чого не отримується через приязнь». Що більше», каже цей Святий, «молитва має в Божих очах більшу вартість аніж приязнь, бо вона доконує того, чого приязнь не годна доконати».

Св. Василій не сумнівається, що навіть грішники годні виєднати собі від Бога те, чого просять, якщо не перестануть молитися: «Грішники отримують те, чого благають, якщо їх молитва витривала». Св. Григорій потверджує цю гадку: «Нехай грішник кличе, і його благання дійде до Бога!» Св. Єронім так само висловлюється про цю справу, кажучи, що навіть грішник може звати Бога своїм Батьком, якщо благає прийняти його за Свого сина. Він може наслідувати приклад блудного сина, що звав його Батьком, хоч цей не був іще пробачив йому: Отче, я згрішив! Якщо б Бог не вислухував грішників, каже Св. Августин, то митник марне благав би прощення: «Даремно митник був би кликав «Боже, будь милосердний для мене грішника, якщо Бог не вислухав грішників». Свята ж Євангелія запевняє нас, що молитва виєднала прощення митникові: цей вернувся оправданий до свого дому.

Св.Тома подрібно розглядає цю справу і не вагається твердити, що Бог вислухує молитву грішника. Хоч молитва грішника не має заслуги для небесної слави, все таки вона годна виєднати різні ласки, бо сила молитви не лежить у святості, а в Божій доброті: «Заслуга залежить від праведности, а благальна сила молитви від ласки». Саме так пророк Даниїл молився: Мій Боже, прихили Своє вухо і вислухай.., бо Ми складаємо перед Тобою свої благання, надіючись не на власну праведність, а на Твоє велике милосердя.

Св. Тома каже, що воно не конечне бути Божим приятелем, як хтось молиться, щоб виєднати собі якусь ласку, бо сама молитва чинить його Божим приятелем: «Сама молитва повертає нас у Божих синів». Св. Вернард поясняє, чому воно так діється, і каже, що щира молитва грішника походить із бажання вїдзискати Божу ласку. Це ж бажання це дар, що ніхто інший не годен дати хіба Бог. «Чому б Бог», каже Святий, «давав грішникові подібне бажання, якщо б не бажав вислухати його?» Саме Святе Письмо подає дуже багато прикладів, як грішники через молитву звільнилися від гріха, от хоча б цар Ахав, цар Манасія, цар Навуходоносор, і в кінці добрий розбійник. Яку подиву гідну силу має молитва! Два грішники вмирають біля Ісуса Христа на Голгофі. Один із них спасається, бо молиться: «Згадай мене», а другий загибає, бо не молиться!

Св. Іван Золотоустий коротко з'ясовує цілу справу, кажучи: «Не було такого розкаяного грішника, що молився до Господа і не отримав, чого бажав». Пощо ж нам покликуватися на авторитет Святих і наводити різні рації, коли сам Христос каже: Прийдіть до Мене всі, що почуваєтеся струджені і перетяжені, і Я полегшу вашу втому! Св. Єронім. Августин і інші під словом перетяжені розуміють грішників, що стогнуть під тягарем гріхів, Якщо вони звернуться до Бога, то Він — як обіцяв — спасе їх Своєю ласкою. Ах, кличе Св. Іван Золотоустий, ми самі так сильно не бажаємо прощення, як Бог прагне простити нам! «Ти так не бажаєш прощення своїх гріхів, як Бог бажає пробачити їх». Нема такої ласки, додає цей Святий, якої молитва не могла б виєднати, хоча б той, хто молиться, був найбільшим грішником. Проте ця молитва має бути витривала. «Нема нічого, що ревна і постійна молитва не могла б отримати від Бога, хоча б грішник мав тисячі гріхів на своїм сумлінні».

Слід звернути особливішу увагу на те, що каже апостол Яків: Якщо хтось потребує мудрости, нехай просить її в Бога, який обильно і без докору вділяє її, і вона буде дана йому. Бог вислухує і обсипує ласками тих, що моляться до Нього: Вділяє обильно.

Треба так само звернути увагу на слова: Без докору. Це значить, що Бог не поступає так, як люди. Якщо хтось колись образить їх і потім приходить прохати якоїсь прислуги, то люди негайно пригадують вчинену зневагу. Бог так не поступає з тим, що молиться до Нього, хоча б він був найбільшим грішником на світі. Бог не ганить його за вчинені прикрості, як благає в Нього ласк потрібних до спасіння. Він так приймає грішника ніби ніколи не образив Його, потішає, вислухує та збагачує Своїми обильними дарами. Спаситель кличе, щоб заохотити нас молитися: Поправді, поправді кажу вам: Чого тільки попросите в Отця в Моє ймення, то Він дасть вам.

Спаситель ніби каже: «Грішники, бодріться Нехай ваші гріхи не перешкоджають вам удаватися до Моєго Отця й ожидати від Нього спасіння, якщо бажаєте спастися. Щоправда, ви не заслуговуєте на бажані ласки, бо в вас тільки провини, що мали б стягнути кару на вас. Отож ідіть до Отця в Моє ймення і ради Моїх заслуг прохайте ласк, що бажаєте, й Я обіцюю вам — Св. Августин твердить, що слова «Поправці, поправці» це своєрідна присяга — що отримаєте від Отця все, чого попрохаєте».

Мій Боже, де ж більша потіха для грішника по стількох провинах! Таж він знає, що напевно отримає від Бога, чого тільки попрохає в ім'я Ісуса Христа!

Слова «чого тільки попрохаєте» заторкують спасіння душі, бо як іде про дочасні добра, то Господь часом не подає їх, хоч і прохаємо, бо бачить, що ці добра пошкодили б нашій душі. Якщо йде про духовні добра, то Божа обітниця не є умовна, але абсолютна. Св.Августин каже, що треба з повним довір'ям благати в Бога тих речей, що Бог обіцяв напевно подати нам: «Благай з повним довір'ям того, що Бог обіцяв». Як Господь міг би відмовити нам чогось, пише Святий, коли з довір'ям просимо Його, якщо Він сильніше бажає роздавати нам ласки ніж ми прагнемо одержувати їх? «Він сильніше хоче дати ніж ми одержати».

Св. Іван Золотоустий твердить, що Бог тільки тоді гнівається на нас, як занедбуємо благати в Нього дарів: «Гнівається тоді, як не просимо» . Якже Бог міг би не вислухати душу, яка прохає в Нього того, що Йому подобається, от коли вона отак промовить до Нього: «Господи, не прошу в Тебе земських дібр, багатств, розкошів і почестей, але Твоєї ласки. Прости гріхи, дай мені щасливо померти, візьми до раю, навчи любити Тебе — Св. Франциск Салесій каже, що цієї ласки треба найгарячіше просити — і поможи мені підчинятися Твоїй волі». Хіба можливо, що б Бог не вислухав такої молитви? Св. Августин кличе: Мій Боже, які молитви вислухаєш, якщо не вислухаєш тих, що так сильно подобаються Твоєму Серцю? «Які ж молитви вислухаєш, якщо цих не почуєш?»

Передовсім слід розбуджувати в собі довір'я, як благаємо духовних ласк, каже Ісус Христос. Ось Його слова: Якщо ви, бувши злі, вмієте чинити добро своїм дітям, то скільки ж більше Небесний Отець подасть Святого Духа тим, що проситимуть у Нього? Якщо ви, не зважаючи на прив'язання до земських дібр і самолюбство, не годні відмовити дітям того, чого вони прохають, то наскільки скоріше ваш Небесний Отець, що сильніше любить вас аніж земський, подасть вам Свої духовні добра, як будете благати їх?

 

5) Треба витривало молитися

Наші молитви мають бути покірні та повні довір'я, але це не вистачає, щоб запевнити собі остаточну витривалість і спасіння душі. Якщо хтось молиться час від часу, то отримає від Бога поодинокі ласки. Якщо молитва не є постійна, то вона не виєднає остаточної витривалости. Остаточна витривалість вміщає в собі багато різних ласк, тому вимагає постійної молитви, що має тривати аж до смерти. Ласка спасіння не є окремою ласкою, але ланцюгом численних ласк, що лучаться в одне з остаточною витривалістю. Отож цьому ланцюгові ласк мусить відповідати ланцюг наших молитов. Якщо через занедбання молитви розриваємо ланцюг молитов, то тим самим рвемо ланцюг ласк, що виєднують спасіння. А наслідок цього такий, що не спасемо своєї душі.

Щоправда, ніхто з нас не годен вислужити собі остаточної витривалости, як навчає Тридентійський Собор: «Ніхто не годен дати нам її, хіба Той, Хто має силу утвердити людину, щоб вона ніколи не захиталася. Все таки Св. Августин твердить, що цю велику ласку витривалости можна виєднати молитвою: «Цей Божий дар можна випросити собі молитвою». А отець Суарес додає, що хто молиться, той напевно дістане її.

Св. Тома каже, що треба постійно молитися, щоб заслужити собі на ласку остаточної витривалости і спасіння: «По хрещенні людина і мусить невпинно молитися, щоб могла дістатися до неба. Спаситель часто наставав на цю правду: Треба завжди молитися і не зневірюватися. Уважайте і завжди моліться, щоб змогли уникнути того всього, що має відбутися, і потім стати перед Сином Людським.

Подібні вказівки знаходимо так само в Старім Завіті. Сирах каже: Нехай ніщо не стримує вас від невпинної молитви! Товія каже: Завжди благословляй Бога і прохай Його, щоб керував твоїми кроками. Апостол Павло впоював у своїх учнів, щоб ніколи не залишали молитви: Невпинно моліться! Будьте витривалі та чуйні в молитві. А до свого учня єпископа Тимотея Св. Павло написав: Хочу, щоб мужі всюди молилися. Бог напевно бажає дати нам витривалість і спасіння, але на думку Св. Ніля дає їх тільки тим, що постійно благають їх у Нього: «Він подає Свої добра тим, що витривало моляться». При помочі молитви численні грішники навертаються до Бога та доступають : пробачення. На жаль згодом вони перестають благати ласки витривалости, тому вертаються до гріха і так затрачують все.

а) Треба невпинно молитися за ласку витривалости

Белярмин каже, що воно замало раз чи два благати в Бога ласки витривалости. Якщо бажаємо запевнити собі її, то треба завжди, цебто кожного дня, аж до самої смерти благати її в Бога: «Треба щодня благати її, щоб щодня отримувати». Хто благає її раз, той отримує її на один день. Якщо ж завтра не буде благати її, то завтра впаде.

Саме цю правду Господь бажав впоїти нам притчею про приятеля, що не хотів дати хліба свому приятелеві, але вкінці погодився дати, як цей багато разів і сильно благав його, кажучи: Коли він не встане і не дасть йому ради дружби, то за докучання його встане і дасть, скільки цей потребує. Якщо цей приятель, каже Св. Августин, хоч не хоче, а все таки дасть йому хліба, щоб не докучав, «то куди скоріше безконечно добрий Бог дасть нам, коли Він Сам приказує прохати і обурюється, якщо не просимо?». Так, бо Бог це безконечна доброта. Він бажає подати нам всякі добра. Отож дуже радо вділить їх нам, якщо благаємо Його, і то тим більше, що Він велить прохати їх. Якщо не прохаємо, то Йому прикро. Господь сильно прагне спасти нас і подати всі потрібні до спасіння ласки, але водночас хоче, щоб ми невпинно благали Його, ба й навіть докучали Йому.

Корнелій Камінський каже про згаданий текст про хліби: «Бог хоче, щоб наша молитва була така витривала, щоб видавалася докучливою». Люди цього світу не люблять докучливих типів, а Бог не тільки терпить нам, але бажає, щоб докучали Йому, благаючи ласк, особливо ласк витривалости. Св. Григорій каже, що Бог хоче, щоб ми силували Його своїми молитвами. Подібне насилля не викликує Його обурення; навпаки, воно подобається Йому: «Бог хоче, щоб ми молилися, силували та перемагали Його настирливістю... Яка чудова наполегливість, що не тільки не обурює, але усмиряє Його!»

Треба завжди поручатися Богові, щоб отримати ласку остаточної витривалости. Це слід робити вранці, ввечорі, під час розважання, Служби Божої і Святого Причастя, особливо ж тоді, як спокуси напастують нас: «Господи», слід тоді промовляли, «поможи мені, чувай надо мною ї не опускай, але змилосердися надо мною!». Хіба є щось легше ніж промовити: «Господи, поможи мені!»

Псальмопівець кличе: Молитимусь Богу, що є моїм життям. Потім слідує пояснення: Дехто може сказати — «Я не годен постити і роздавати милостинь!», але чи хтось може сказати, «Я не можу молитися?» Ні, бо нема нічого легшого ніж молитва. Не вільно ніколи переставати молитися. Треба ніби невпинно силувати Бога, щоб завжди помагав нам, бо це насилля приємне Богові. Тертуліян пише: «Подібне насилля подобається Богові». А Св. Єронім не вагався твердити, що наші молитви тим більше подобаються Богові, що більше вони витривалі та наполегливі: «Що більше наполеглива молитва, то миліша».

Сам Бог заявляє: Блаженний, хто слухає Мене і невсипущо перебуває день-у-день у Моїх воротах і стоїть на сторожі під Моїми дверми! Щасливий той чоловік, каже Бог. що слухає Мене і невпинно своїми молитвами чуває при дверях Мого милосердя. А пророк Ісая додає: Блаженні ті, що чекають на Нього! Блаженні ті, що завжди моляться і до кінця ждуть на спасіння від Бога. Ось тому Ісус Христос у Євангелії заохочує нас молитися, але як? Ось як: Просіть, і буде вам дано. Шукайте, і знайдете. Стукайте і відчинять вам. Вистачало сказати: «Просіть! » Пощо ж було додавати: «Шукайте і стукайте! ». Ні, тут нема нічого злишного, бо цим повторенням і натиском Спаситель бажав зазначити, що ми повинні так поступати як жебраки. Жебраки не знеохочуються, хоч нічого не дістали, ба й навіть відослано їх з порожніми руками. Якщо властитель не хоче показатися на порозі, то вони стукають до дверей, поки не стануть докучливими і турботливими. Бог хоче, щоб ми так само поступали з Ним, цебто щоб молилися і повторяли свої прохання і не переставали благати Його, щоб помагав нам. подавав світло і силу та не дозволив, щоб ми затратили Його ласку.

Вчений Лесій твердить, що тяжко грішить, хто не молиться, коли знаходиться в стані гріха або в небезпеці смерти, або занедбує молитися довший час, от хоча б місяць чи два. Тут не йде про час спокус, бо коли комусь докучає сильна спокуса, то він напевно тяжко грішить, якщо не молиться, бо, занедбуючи молитву, він виставляє себе на близьку, ба й певну небезпеку гріха.

б) Чому Бог не дає відразу остаточної витривалості!?

Дехто може спитатися: «Бог може і хоче дати мені святу витривалість. Чому ж відразу не дасть мені її, як попрошу Його?»

Святі Отці подають багато рацій, чому Бог так поступає:

1)Бог не дає її відразу, але відкладає, щоб краще випробувати наше довір'я.

2)Бог відкладає, каже Св. Августин, щоб ми сильніше тужили за нею. Великих дарів, каже він, треба сильно бажати, бо не оцінюємо того, що легко отримали. Воно знане,: що довго бажані дари викликають у нас сильнішу пошану: «Бог не дає відразу, щоб ти навчився сильно бажати. Приємніше те, чого ти довго бажав. Якщо ж зараз отримаєш, то поданий дар виглядатиме безвартісним».

3)Бог так поступає, щоб ми не забули про Нього. Якщо б мали запевнену витривалість і спасіння, то не було б у нас потреби невпинно звертатися до Бога за поміччю, щоб зберігатися в Його ласці та спастися, й отак легко забули б про Нього. Потреба змушує бідних відвідувати доми багатих. Бог аж до нашої смерти стримується і не дає нам повної запоруки спасіння, каже Св. Іван Золотоустий, щоб притягати нас до Себе, цебто щоб часто приходили до Нього і Він міг подавати нам щораз Більші добродійства: «Він відкладає не тому, що відкидає наші молитви. Ні, Він хоче вчинити нас уважними і притягнути до Себе». Той сам Святий каже, що Бог так поступає, що ми невпинною молитвою щораз більше лучилися з Ним при помочі любови: «Молитва це сильна зв’язь любови, якщо душа привикне приставати з Богом». Невпинна молитва до Бога і довірливе ожидания ласк від Нього сильно збільшують любов, а любов розбуджує ревність і сильно лучить нас із Ним.

Як же довго треба молитися? Так довго, відповідає Св. Іван Золотоустий, поки не осягнемо спасіння цебто до самої смерти: «Не переставай благати, поки не отримаєш!», і додає, що напевно спасеться: хто скаже: «Не перестану молитися, поки не спасуся!» Цей Святий продовжає: «Якщо скажеш: «Не зневірюся, поки не отримаю, то напевно одержиш!» Апостол Павло каже, що багато хто бере участь у перегонах, але тільки той являється переможцем, хто так довго біжить, поки не переможе: Хіба не знаєте, що ті, що біжать на перегонах, усі біжать, але один отримує нагороду? Біжіть так, щоб ви отримали!» ¹⁴¹Л Не вистачає сама молитва, щоб спастися. Треба невпинно молитися, поки не отримаємо вінця, що Бог обіцяв, але обіцяв тільки тим, що молитимуться аж до самої смерти.

 

ЗАКІНЧЕННЯ

Не вільно переставати молитися

Треба наслідувати царя Давида, якщо бажаємо спастися. Він завжди звертав очі до бога, щоб благати в Нього помочі і так не дати ворогам перемогти себе: Мог очі постійно звернені до Бога, бо Він визволить мої ноги з пастки. Як диявол не перестає заставляти сільця, щоб пожерти нас, пише Св. Петро: Ваш противник диявол ходить, ревучи немов лев, що шукає кого б пожерти. Так ми повинні невпинно бути озброєні, щоб боронитися від такого ворога та повторяти з Давидом: Переслідуватиму своїх ворогів... і не вернуся, поки не винищу їх! Не перестану змагатися, поки не переможу своїх ворогів.

Як же ж ми годні здобути ту перемогу, що така важна для нас і така трудна? Св. Августин відповідає: «При помочі витривалої молитви», бо тільки молитвами і то неустанними можна здобути її.

Як же ж довго треба буде змагатися? Як довго триватиме бій! Св, Бонавентура заявляє: «Ця боротьба ніколи не кінчиться. Отож не треба ніколи переставати благати Божого милосердя». Треба невпинно боротися, тому мусимо завжди благати в Бога помочі, щоб не потерпіти поразки. Горе тому, кличе Мудрець, хто перестає молитися серед бою: Горе тим, що стратили терпеливість! Апостол Павло каже, що спасемося, якщо з довір'ям будемо молитися аж до самої смерти: Ми — Його домашні, якщо будемо сильно триматися довір'я та надії, якими хвалимося.

Ободрені Божим милосердям і обітницями, говорім з апостолом Павлом: Хто відлучить нас від Христової любови? Чи недоля, чи утиск, небезпека, гонения або меч?  Хто потрапить знищити в нас любов до Христа? Терпіння і небезпека затрати земських дібр? Переслідування, що спричиняють дияволи або люди? А може тортури тиранів? Ми все те перемагаємо Тим, що полюбив нас! Ні, каже Павло, ні страждання, ні нужда, ні небезпеки, ні гонения, ні тортури не зможуть знищити в нас любови до Ісуса Христа, бо все переможемо з Божою поміччю, якщо будемо змагатися за любов Того, що віддав Своє життя за нас.

Отець Полит Денаццо рішився зректися прелатської гідности в Римі та стати Ісусовцем, бо лякався, що через людську неміч споневіриться Богові. По цім рішенні він отак промовив до Бога: «Господи, будь милосердний і не опускай мене, бо тепер я вповні віддався Тобі!» А Бог отак відповів йому в серці: «Ти не опускай Мене!»Бог ніби промовив до нього: «Це радше Я тобі повинен сказати: «Не опускай Мене!» Цей Божий слуга, покладаючись на Божу доброту та поміч, отак закінчив свою молитву: «Мій Боже, не опускай мене і я не покину Тебе!»

Якщо бажаємо, щоб Бог не опускав нас, то треба завжди молити» ся, щоб Він не опускав нас. Він напевно буде завжди помагати нам, якщо так будемо поступати. Бог не дозволить, щоб ми погубили себе і відлучилися від Його любови. Ось тому не вистачає завжди благати самої витривалости. Треба так само прохати ласк потрібних до остаточної витривалости. Водночас благаймо Бога, щоб могли завжди молитися, бо здібність завжди молитися це той превеликий дар, що Він обіцяв Своїм вибранцям через пророка Захарїю: Пошлю духа ласки і побожности домові Давида і мешканцям Єрусалиму.

Дух молитви це дуже велика ласка. Вона полягає в тім, що Бог помагає душі завжди молитися. Отож не переставаймо завжди благати в Бога цієї ласки та духа молитви: Якщо будемо завжди молитися, то напевно одержимо від Бога ласку витривалости і всякі інші дари, що їх бажаємо, бо Бог прирік вислухати кожного, хто молиться. Апостол Павло кличе: Ми спасаємося надією! Сподіваючись, що будемо завжди молитися, можемо вважати себе за спасених. Ця надія говорив преп. Беда, промостить нам шлях до неба: «Довір'я наостіж відчинить нам двері неба!»