Найпопулярніше

Слово

о. Йосиф Схрейверс. Божественний Приятель

ЗМІСТ

СЛОВО ВЕРХОВНОГО АРХІЄПИСКОПА

ПЕРЕДМОВА

Всесвітня популярність духовних творів о. Схрейверса.

«Божественний Приятель» та духовість о. Схрейверса.

У НАВЕЧЕР'Я ДУХОВНИХ ВПРАВ

ПЕРША ЧАСТИНА. СВЯТІСТЬ ЦЕ ЛЮБОВ

ПЕРШИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Святість – це любити Господа нашого Ісуса Христа.

ПЕРШИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Святість – це переображення в Господа нашого Ісуса Христа.

ПЕРШИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Дві любові – це двобій.

ПЕРШИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Тактичні бої.

ДРУГА ЧАСТИНА. ЛЮБОВ ОЧИЩУЄ

ДРУГИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Любов діє на волю.

ДРУГИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Любов відриває серце від світу.

ДРУГИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Любов упорядковує свободу. Послух.

ДРУГИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Любов очищує духа.

ТРЕТІЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Любов полегшує розуміння.

ТРЕТІЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Любов навчає правильно міркувати. Покора.

ТРЕТІЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Любов сприяє застанові.

ТРЕТІЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Любов керує уявою.

ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Любов угамовує пристрасті.

ЧЕТВЕРИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Любов стежить за почуттями.

ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Любов упорядковує вжиток зовнішніх предметів.

ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Любов привчає відрікатися від усього.

ТРЕТЯ ЧАСТИНА. ЛЮБОВ ОСЯЮЄ

П'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Ісус Христос – добрий.

П'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Ісус Христос є дуже привітний.

П'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Ісус Христос є сповнений милосердям.

П'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Ісус Христос є вірний.

ШОСТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Господь Ісус любить мене.

ШОСТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Ісус Христос у дуже великому смутку.

ШОСТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Господь Ісус умер за нас.

ШОСТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Ісус – Євхаристія.

СЬОМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Ісус Христос є увесь в усьому.

СЬОМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Ісус Христос – Цар наших сердець.

СЬОМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Ісус Христос – осередок історії.

СЬОМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Господь Ісус – таїнство віків.

ЧЕТВЕРТА ЧАСТИНА. ЛЮБОВ ПЕРЕТВОРЮЄ

ВОСЬМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Любляча душа розмовляє з Ісусом.

ВОСЬМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Сповнена любов'ю душа бачить Господа Ісуса в усьому.

ВОСЬМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Любляча душа слухає Ісуса.

ВОСЬМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Любляча душа є всюди з Христом Господом.

ДЕВ'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Христолюбна душа – голодна та спрагнена любови.

ДЕВ'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Любляча душа помагає Спасителеві ширити царство любови.

ДЕВ'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Ревна душа йде з Ісусом на завоювання душ.

ДЕВ'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Любляча душа саможертвується з Ісусом Христом

П'ЯТА ЧАСТИНА. ВИТРИВАЛІСТЬ В ЛЮБОВІ

ДЕСЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Постійна молитва.

ДЕСЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Завжди прохати пробачення.

ДЕСЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ ІІІ

Невпинно змагатися.

ДЕСЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Наша небесна Мати.

СЛОВО ВЕРХОВНОГО АРХІЄПИСКОПА

Світський дух закрадається нині всіма порами до серця сучасної людини, а навіть і до духовних та через монастирські мури. Загальне нарікання на брак покликань до духовноного сану, погоня за дочасними добрами, за наживою, пустою славою і вигодою відвертає і найбільш ревні душі від небесних благ і їх здобування впродовж нашого туземного життя. Для протидіяння цьому ми уважали за вказане видати книгу о. Василя Лаби «Священичі духовні вправи», а тепер, для поглиблення духовного життя серед нашого народу, духовні вправи о. Йосифа Схрейверса – «Божественний Приятель». Обидві книжки в багато чому себе доповнюють, і, можна б сказати, що о. В. Лаба впроваджує і дає напрямок на перші основи духового життя, у той час як о. Й. Схрейверс його поглиблює і доводить до містичних меж любові. Нехай ця книга причиниться одночасно і до прославлення великого святця о. Йосифа, високозаслуженого для нашої Української Католицької Церкви. Апостольський Престіл дав вже згоду на розпочаття його беатифікаційного процесу, щоб через його заступництво Пресвята Богородиця вимолила в Господа всещедрих ласк для нашого духовенства і народу в цих так важких часах.

ЙОСИФ Верх. Арх. Кард.

Переклали з французької мови о. д-р Богдан Курилас, о. д-р Михайло Василик і о. Іван Яцків.

Успіння Пресвятої Богородиці,

28 серпня (15 серпня ст. ст) 1966 р.

ПЕРЕДМОВА

Отець Йосиф Схрейверс, ЧНІ, народився в Бельгії, у фламандській місцевості Зютендал, 19 грудня 1876 р. Вже в гімназії у Гасельт визначався полум'яною любов'ю до Небесної Цариці. На 18-му році життя пообіцяв їй виполоти зі свого серця всяке безладне прив'язання до сотворінь і в результаті того 6 жовтня 1895 р. склав чернечу обітницю у Згромадженні редемптористів. П'ять років учився філософії та богослов'я в духовній семінарії редемптористів у «Краснорівні» (Боплято) в Арденах і був рукоположений на священика 2 жовтня 1900 року. Опісля через шість років був там же професором філософії й видав у 1907 р. «Посібник політичної економії» зі схвальною передмовою відомого соціолога О. Рюттена, домініканця. Цього ж року став духівником богословів і практично почав поглиблювати вчення про духовне життя. У 1919 році надрукував свій видатний курс аскетичного богослов'я під назвою «Засади духовного життя». Ця книга, перекладена на багато мов, зразу здобула авторові першорядне місце серед учителів аскези. 1913-го року друкує перший твір популярної аскези «Добра воля», найбільш відомий у світі та мабуть найкращий.

У тому самому році цей праведник здобув новий, нев'янучий вінець слави й титул для нашої вдячності, бо, завдяки Слузі Божому митр. Андреєві, настоятелі Згромадження найменували о. Схрейверса засновником східної вітки редемптористів в Україні. Там пробув він усю Першу світову війну та повоєнні роки.

Всім серцем полюбив український народ і непохитно повірив у видатне призначення України. Пережив роки воєнної хуртовини, часи української державности (1918-1920) і, врешті, всенародне лихоліття. Під його проводом східна вітка Згромадження буйно розцвіла. Світлої пам'яті Папа Пій XI, високо оцінюючи того покірливого ченця, звелів йому впорядкувати й зредагувати чернечі Устави сестер-служебниць і сестер-йосифіток, а в 1932 р. найменував його Апостольським Візитатором усіх черниць східного обряду в Україні, Канаді, Сполучених Штатах Америки, Бразилії та Аргентині. Обидва чини черниць ще й досі вважають о. Й. Схрейверса за свого духовного отця.

«Український народ подивляє та любить бл. н. о. Схрейверса». Так нераз говорили сердечний його приятель, митрополит і Слуга Божий Андрей Шептицький та преосв. Кир Миколай Чарнецький, Ісповідник Згромадження редемптористів.

В Україні о. Схрейверс наполегливо розбудовував східну галузку Згромадження, а одночасно писав по-українську та по-французьку духовні твори. По-французьку написав «Дар із себе» (1918); «Божественний Приятель» (1922 p. – тепер перекладений); а по-українську «Icyсе, люблю Тебе» (1923 р.) та «Моя Небесна Ненька» (1925 р.) – написані у Збоїськах біля Львова. По Другій світовій війні твір цей виданий другим накладом у Альфонсіянській Бібліотеці в Лювені 1947 року.

По-французьку написав ще «Моя Мати» (1925); «Душі з довір'ям» (1930); «Послання Ісуса до свого священика» (1930). Перед Другою світовою війною переклав цей твір на українську мову о. проф. В. Маланчук, ЧНІ (згодом єпископ у Франції), а ректорат Української Духовної Академії у Львові видрукував його у серії Аскетичної Бібліотеки. Українське видавництво «Логос» у Йорктоні (Канада) перевидало згадану книжку другим накладом.

Інші твори у французькій мові: «Ісус Христос серед нас» (1940); «Отче наш, іже єси на небесіх» (1942-1943); «Чудесне життя сестри Варвари» (життєпис головної зверхниці Чину сестер-йосифіток). Цей твір написав автор у Римі, послугуючись приватним щоденником матері Варвари Шапки, геройської виховниці юного Згромадження. Життєпис цей читаємо одним духом від початку до кінця. Такий він хвилюючий, цікавий і так чітко відображає український характер видатної черниці. Книжку видала Альфонсіянська Бібліотека в Лювені 1947 p., вже по смерті автора. Перекладач «Божественного Приятеля» переклав теж «Чудесне життя сестри Варвари», і цей переклад видала «Добра Книжка» в Торонто у 1955 р. Врешт, «Божественна Учта» – це посмертний твір і духовний заповіт автора. У ньому знаходимо глибокі та добірні розважання. Видрукувала Альфонсіянська Бібліотека.

Всесвітня популярність духовних творів о. Схрейверса.

Недавно померлий історик Згромадження редемптористів о. Маврикій Де Милєместер вже у 1947 році подав цікаві зведення про письменницьку діяльність о. Схрейверса. Хоч би простежити колону зі списком видань о. Схрейверса в загальній бібліографії письменників-редемптористів, виданій у Лювені згаданим о. Маврикієм, у роках 1933-1939. Вже тоді зауважуємо там 53 видання оригінального тексту. Самих лише 29 видань книжок: «Доброї волі», «Дару самого себе» та «Божественного Приятеля», які разом охопили 160.000 примірників. Вже тоді існували переклади творів о. Йосифа на десятку мов: українська («Послання до мого священика»), англійська, німецька, іспанська, італійська, португальська, голландська, польська, чеська та словацька. Переклади дійшли тоді до 95 видань. У 1947 р. о. Маврикій нарахував 150 видань перекладів принаймні у 600.000 примірниках. Сьогодні деякі твори о. Йосифа видані також по-японськи, по-китайськи та по-корейськи й в' єтнамськи, а примірники всіх видань його творів досягають тепер більше двох мільйонів.

«Божественний Приятель» та духовість о. Схрейверса.

Як бачимо з попереднього, «Божественний Приятель» написаний ще у 1922 p., тобто на 46-му році життя автора, у повному розквіті його життєвих сил. Автор скромно назвав твір «Міркуваннями для духовних вправ». Насправді, у ньому – скарбниця не тільки для духовних вправ, але й сучасний нарис аскетичного богослов'я.

«Шлях очищення душі» автор уважає проробленим, а опрацьовує два наступні: «Просвітління та з'єднання з Богом». На вічні правди особливу увагу звертає лиш у дні ІІІ-му, розважання третє. У 12-ти розважаннях, щоправда, говорить про очистку серця, але не у значенні есхатологічному, а аскетичному, тобто про звільнення його з усіх неупорядкованих схильностей. «Стежину просвітлення» ілюмінує о. Йосиф пресвятим життям Господа нашого Ісуса Христа, а в «Стежині з'єднання» вказує на духові користі з Пресв. Євхаристії та Божої благодаті.

Твір корисний і для отців-проповідників духовних вправ, і для реколектантів. Книга «Божественний Приятель» це надхнений гімн слави в честь всемогутності Божої Ласки та слави Божественної Любові. Твір цей - то наче сучасний коментар для слів св. Августина «Ama et fac, quod vis!» («Люби, й роби, що хочеш!») та вислову Томи Кемпійського «Multum facit, qui multum diligit!» («Чимало чого зробить той, хто багато любить»). О. Й. Схрейверс виказує цим твором глибину своїх богословських, філософських, аскетичних та містичних знань, що більше, цей твір доказує, що, щоб так надхненно писати, треба було найперше авторові самому довгі літа працювати над своїм власним удосконаленням.

Аскетичне та містичне вчення о. Схрейверса скоротимо до цих кількох думок: «Господь Бог – наш Батько, а ми – Його діти» (твір « Отче наш, що єси у небі», написаний у Римі, 1942-1943 p., це «лебедина пісня» покійника). Чим більше син чи дочка довіряться Небесному Батькові, тим більше дороги пройдуть на шляху досконалості («Дар із себе», 1918 р. і « Довірливі душі», 1930 р.). У повищому, о. Схрейверс – учень східних отців досконалості: св. Василія Великого, св. Йоана Золотоустого та св. Григорія Богослова, а із західних, між іншими: св. Альфонса Лігуорі, який так стисло висловив засаду своєї духовности: «Вся наша досконалість – у нашій любові до Господа Бога, а цю любов доказуємо узгідненням нашої волі з Божою волею». Для о. Схрейверса теж досконалість – це, перш за все, питання волі. «Добра воля», що горнеться до Бога молитвою та розважанням, просочує любов'ю та чистим наміром нашу дію та освячує страждання.

Отець Схрейверс однозгідний із Засновником свого Згромадження щодо основного початку досконалості. Зате відрізняється від Альфонсіянської школи досконалості способом, як досягати святості. Св. Альфонс, «Doctor Zelantissimus», керувався в аскезі своїм «місіонерським генієм». Любов і в нього, як і у всіх святих, – головний складник і підвалина досконалості та, згідно зі своїм темпераментом, із цього виготовляє він «бойове вчення» і енергійно підкреслює його конечність. О. Йосиф більше звик підкреслювати відносну легкість освячення душі, коли раз заіснує в неї добра воля віддатись Богові. Але вчення о. Йосифа – далеке від всякого «квієтизму», бо автор завжди підкреслює обов'язок праці над собою, виполювання бур'янів гріха та похибок, розважання та діючої, живої любові ближнього.

О. Йосиф адоптував один із струмів новочасної аскези й містики, де видатне місце займає довір'я до Господа Бога. Він більш по догматичному потрактував аскезу, обгрунтував вчення про вирішальну ролю божественної благодаті та уважніше розглянув сучасні здобутки містичного богослов'я. Так проглядно зблизився о. Йосиф до благотворного вчення «Покровительки Сходу», зійшовши на шлях «Малої стежечки духовного дитинства» св. Терези з Ліз'є. Сторінки творів о. Йосифа нанизані намистом перел із думок «Історії душі» та натяками на вислови геніяльної Дівиці Франції. Обидва автори врятували мільйони душ від зневіри та песимізму. О. Схрейверс помер «в пахощах святості» у Римі 4-го березня 1945 року, внаслідок паралічу й серцевого розладу. У часі Другої світової війни він дуже турбувався лихоліттям українського народу. «Ох, безталанний український народе! Горем сповнена Галичино! Ох, яка таємниця Божого Промислу!» Тоді, бувало, далі говорив святець: «Але Господь Бог поверне Україні квітучі часи. Тоді розгорнуться для наших отців широкі поля до апостольської дії, тим більше, що українською мовою можна легко проповідати і тим, що говорять російською!»

Похорони в церкві св. Альфонса в Римі були величаві. Зійшлося чимало особистостей, а найбільше з-поміж замешкалих у Вічному Місті українців. Преосвященніший владика Кир Іван Бучко, ректор Духовної Семінарії св. свящмч. Йосафата, о. Решетило та місторектор врочисто відспівали з хором українських богословів Чин похорону священноієреїв за східним Уставом, і це перед на весь світ славною іконою Матері Божої Неустанної Помочі. Відтоді кожного року по-сьогодні богослови Колегії св. Йосафата, а згодом також учні Малої Семінарії св. Йоана Боско їдуть у день 1 листопада на римський цвинтар «Кампо Верано» молитись і співати панахиду на могилі улюбленого Друга українців. Від часу свого звільнення з радянської каторги і його блаженство первоієрарх Української Церкви, ісповідник, кардинал та Верховний Архієпископ Кир Йосиф Сліпий не раз побував на молитві над могилою свого друга і протопресвитера, який в Уневі представляв його до пресвитерських свячень Слузі Божому митр. Андреєві в 1917 р. Світла постать св. пам'яті о. Йосифа Схрейверса здійснила собою та своєю працею істину слів псальмопівця: «Праведник квітнутиме, немов пальма; він виженеться вгору, мов кедр ливанський» (Пс. 91, 13). Вивінуваннй від Господа харизмою сліз над Христовими стражданнями й Христовою смертю, заслужив і на цю похвалу: «Він не захитається повіки; пам'ять про праведника буде вічна» (Пс. 111, 6). Його пам'ять залишиться навіки в серцях вдячного українського народу.

о. д-р Богдан Курилас

У НАВЕЧІР'Я ДУХОВНИХ ВПРАВ

1. Якщо душа хоче провести сповнені любов'ю духовні вправи, то треба їй залишити кожне інше заняття, відкласти турботи та всепоглинаючі клопоти.

Як губка в море, так душа має зануритись у Серце Ісуса; вода Любові заллє її звідусюди та її всебічно просякне. Отож, треба їй самоти зверху та зсередини, їй потрібно загорнутись мовчанкою, як свитою.

Господь наш Ісус Христос має їй так богато сказати! Декілька днів, це не забагато, щоб Його вислухати. Богобійна душо, засунь добре порота свого серця. Сядь собі у Його стіп, близько до Нього, спрямуй свої очі у Його добротою сповнений зір та скажи: Божественний Учителю, розказуй мені про країну Любові.

2. Не забувай, що це Господь наш Ісус Христос особисто має проводити твої духовні вправи. Ти ж, як мала школярка, не знаєш і першої грамоти в навчанні. Він тебе навчає, а ти маєш слухати.

Не втомлюйся, отже, погонею за гарними думками. Ісусові Христові їх не потрібно. Не в Його плані наповнювати твій ум глибокими відомостями, а тільки порушити твоє серце та разом з Собою потягнути на стежини любові й жертви.

Принеси Йому щире та слухняне серце.

3. Твої духовні вправи – це не студії, а, радше, – молитва. Коли твої духовні очі глядітимуть на предложені істини, твоє серце шептатиме молитву, щоб Господь наш Ісус Христос дав їх зрозуміти. Увесь вільний час проводитимеш у стіп Ісуса Христа в благальному молінні. Так Божественний Учитель дасть тобі зрозуміти ці істини, засмакувати та виконувати їх.

4. Добрі духовні вправи – далекі від примусу духа й серця. Не мусиш силуватися читати предложені думки день за днем і точка за точкою. Як же твоє серце пориває тебе далі вперед, то читай все до кінця. Опісля знову роби, як тобі вигідно, читай і прочитуй, аж засвоїш усе потрібне для твоєї душі.

Може, у цих сторінках Господь Бог заклав для тебе тільки одне–одніське слівце, єдине речення, що годуватиме тебе в час духовних вправ і відтак буде служити тобі на ціле дальше життя.

Завжди бережи свого духа й серце вільними та у спокої. Уникай всякої надмірної втоми. А відчуєш стомлення, то читай духовну книжку, або працюй руками.

5. Не вір, що ворог твоєї досконалості залишить тебе в ці дні в повному спокої. Ні, він може занепокоїть тебе минувшиною та затривожить прийдешнім. Засіє він у твоєму серці зернину зневіри та знеохоти. Він докладе зусиль переконати тебе, що не тобі жити на цих верхів'ях Любові.

Ти ж не бійся цієї підпільної ворожої роботи. Господь наш Ісус Христос любить тебе, то хто зашкодить Тобі?

Однак допоможи Вчителеві, знехтуй гнітючими думками, не кидай навіть згірдним поглядом в їх бік та раз-у-раз проказуй: Господи Ісусе, люблю Тебе, довіряюся Тобі, вірю у Твою любов!

Якщо яка істина пригнічує або засмучує тебе, у цю мить облиши її та переходи до чого іншого. Те, що бентежить Тебе, написане не для тебе.

Навіть помірковано досліджуй власні похибки. Не розглядай їх, сповнений тривоги, не дуже відмічуй вже власний поступ уперед на шляху до чесноти. Все воно готове тільки збентежити тебе, а малодушність аж ніяк не на місці у хвилину, коли Господь наш Ісус Христос бере у Свої руки діло твого освячення.

6. Чого ж тобі більше потрібно, як мовчанки, послуху, молитви, свободи духа й миру в серці, щоб чути голос Ісуса Христа?

Докинь до цього зернину умертвлення. Не тривожся ж, ще квола душо! Цими днями Сам Господь наш Ісус Христос повчатиме тебе також про ніжнощі хреста. Якже завершиться Його божеське навчання, то самій тобі схочеться супротивлятися собі та вмертвлятися.

Але й від цієї хвилини Господь наш Ісус Христос прохає в тебе деяких малих жертв. О, справді, мало чого: відректись лінощів, гидування чи відрази до ближніх, зайвого погляду й непотрібної думки, відцуратись пустого мріяння, деякої вигоди і смаковдоволення, марного заінтересування собою, чи звичайної цікавости. Чи міг би ти відмовити великому Богові такої дрібниці? А саме з такою дрібницею зв'яже Господь благодать духовних вправ.

Нічого не порадимо. Господь наш Ісус Христос завжди так діє. Як уміємо спротивитись собі, Господь є задоволений та дає Себе в дарі. Коли ж відмовляємо зробити Йому ці дрібні жертви, Господь є прискорбний, бо Його Серце вже не може тоді благодіяти.

7. О, як же Господь хоче, щоб ти належно пройшов шлях цих духовних вправ! Коли в цих днях хоч одним кроком ти наблизишся до Нього, то Він вже буде радий. Але перед тобою не тільки шлях до удосконалення, Господь наш Ісус Христос дасть тобі й крила до лету. Він натхне тебе, щоб довірятися без обмежень Його безконечній доброті та засіє безумовне й докорінне недовір'я до тебе самого. Цими ж двома крилами злинеш аж на вершини Любові.

8. Щаслива душо! Твоє життя оновиться. Поселишся у надприродній сфері. Вдихатимеш свіже, вільне повітря, вітатимеш у Божій країні! Не тривожся! Пройдуть духовні вправи, а ти залишишся й далі в країні див. Господь наш Ісус Христос не відпустить тебе напризволяще: Він обгорне тебе Любов'ю.

9. Отож, починаючи вже від цього вечора, довірся Богові та спроможися у своєму серці на акт гарячої Любові: «Господи Ісусе, я люблю Тебе, віддаюся Тобі. Розпоряджайся мною і в мені за Твоїм уподобанням. Веди мене, куди завгодно, хоч би й на Голгофу». «Добра Матінко Неустанної Помочі, Милостива Царице, Тобі довіряюсь в цих духовних вправах. Візьми моє серце, обнови його, очисти його та виповни вщерть священною Любов'ю».

ПЕРША ЧАСТИНА. СВЯТІСТЬ ЦЕ ЛЮБОВ

ПЕРШИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Святість – це любити Господа нашого Ісуса Христа.

«Ми любимо Його, бо Він перший полюбив нас».

Отож полюбімо Бога, тому що Він перший нас полюбив.

1. Ще у Старому Завіті сказав Господь Бог до людини: «Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, та всією силою твоєю».

Господь наш Ісус Христос продовжив цю заповідь однаковими словами: «Люби Господа, Бога твого всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це – найбільша й найперша заповідь».

Дедалі, апостоли стали проповідувати цю істину усім народам. «Бог є Любов, – каже святий Йоан, – і хто перебуває в Любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому».

«Понад усе, – каже святий Павло, – будьте в Любові, що є зв'язок досконалості».

Любити Господа Бога з усієї своєї спроможності – це заповіт, це єдине завдання людського життя в цьому світі, ось – сама святість.

2. Бути святим – це не творити чуда. Це тільки любити Господа нашого Ісуса Христа з цілого свого серця, ввірятися Йому беззастережно, та непохитно вірити в Його любов.

Святість – це не безпровинність, це тільки не грішити з лукавства, не любити своїх похибок. Святість – це після кожного упадку з людської слабості вибрати собі за притулок розпростерті рамена Господа нашого Ісуса Христа та прохати про видужання.

Святець – це не той, хто знемагає від самокатування, усувається з поля світового зору та ховається в дальній пустині. Святець – навіть не той, хто дивує світ блиском своїх добрих діл, або підневолює його могутньою силою слова.

3. Навпаки, святець – це той, хто у спокої здійснює свої станові обов'язки і тим угоджає Господеві нашому Ісусові Христові, Йому в уподобання витримує життьові злигодні та лишає Йому повну свободу розпоряджати своєю душею й тілом, здоров'ям та всіми добрами.

Лиш одного серця прохає в нас Господь наш Ісус Христос. Любимо Його – то все гаразд. Геновефа та Паскаль Байлон були чередниками, при тому любили Господа Ісуса та й освятилися. Ісидор був хлібороб, Зита – домашня прислужниця, Крепен шевцював, а Венедикт Лябре – був злидарем. До речі, у них усіх було тільки одне заняття: вони любили Господь Ісуса так нестримно жагуче, аж забули про себе самих.

4. Не хочеш і ти цього? Чи не пристанеш до тих полків благородних душ усякого звання, віку та народності, що заповнюють терем слави небесного Царя Ісуса?

Кажу, що таких тьма-тьмуща. Божественний учитель вибирає собі їх кожного дня, й у велетенських новочасних Содомах, і у смирних християнських селищах, у палацах духів і в хижинах злидарів.

Він наче поспішає, наче боїться нестачі часу для Свого земського діла любові та рясно обдаровує ласкою душі покірні і повні довір'я.

Тебе також Він хоче зробити святцем. Він кличе тебе до Себе на духовний пир любові. Не лякайся ж, що кволий ти та невитривалий. Господь наш Ісус Христос – добрий та могутній. Вмить ладний Він поправити твоє минуле. Дайся в полон Його Любові. Хочеш полонити собою Ісуса Чоловіколюбця, хочеш усе дістати від Нього, то ніколи не сумнівайся в Його доброті.

5. Подумай дальше таке. Вершинна святість, до якої ти можеш піднятись, від волі твоєї залежна – це ідеал високий і чудовий. Твоя досконалість – це зустріч двох сердець: Господа Ісуса Чоловіколюбця та твого з'єднання у Любові, що триватиме ціле життя. Вона – невисловне спілкування Господа Бога з душею та душі з Господом Богом. Вона – несказанний цілунок двох духів, Господа Бога та душі. Досконале буття – це любити Господа нашого Ісуса Христа, і так переобразитися у Нього, Його ж таки силою. Це жити отут, у світі, тою самою любов'ю, якою Господь Бог живе в небесах, це відтворити плотською душею життя трьох Божих Осіб у лоні хвалигідної Тройці.

І чи заявляєш любов Богові, чи то для вгоди Йому сповняєш повинність – кожен раз відтворюєш це Боже життя.

Чим більше в тебе є полум'яної, глибокої та чистої любові, тим глибше поринаєш у нутро Пресвятої Тройці, та більше Господь наш Ісус Христос відтворює в тобі Своє життя. Яка ж чарівна думка: тут, на землі, зажити життям, що триватиме по вічні віки!

6. Зрештою, у тебе вже і немає повної змоги, хоч і як кортіло б, робити у цьому світі щось іншого, як любити. Адже святість – це ідеал обов'язковий.

Чув голос Божественного Вчителя: «Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий». «Люби Господа, Бога твого, усім серцем твоїм». «Хто не зо мною, той – проти мене».

Чув ти також, як апостол пригадує тобі веління Вчителя: ще до сотворения всесвіту Він вибрав тебе, душо, для святості та непорочності в Його прияві, у любові.

7. Навіть як затулиш свої тілесні вуха на мову Господа нашого Ісуса Христа, то не заглушиш гомону твого серця. Спас умер для оволодіння твоєю любов'ю. Ох, леле! Як мучить Боже серце спрага за ніжністю, коли стільки значення надає воно любов'ю сповненому поривові, навіть одного останнього та зовсім невідомого свого земського сотворіння.

Яка важлива ця, доступна людині, любов, коли безмежно велика Істота принижується і її бажає, ладна радніше залишити на погибель тисячі світів, ніж залишити напризволяще вбогого смертника, що простягає до Нього благальні руки?

Яка глибочінь у Божих світах!

Небеса і пекло глядять на мене. Вони підстерігають усі мої сердечні зрушення на те, щоб знати, чи ударятимуть вони для Господа нашого Ісуса Христа, чи для Його ворога – сатани.

Якщо не труджуся для Господа Бога, то діло пропаще для Нього повік! Вдаються в тугу ангели та святці, бачивши, що Вчитель ограблений з частини вічної слави та що іще одне сотворіння Його залишило.

А навпаки, якщо працею для Нього спричинюю Господеві сердечну радість, збуджую почування Божого одушевлення, то я бачу, як Він схиляється до мене, крихітного сотворіннячка, з хвилюючою вдячністю.

8. Хочеш, християнська душо, зажити отак цією Любов'ю? Зустрінься з Господом Ісусом у скиті свого серця й смирно довір Йому свою руку, щоб повів тебе на верхів'я життя.

Дороги до цього вершинного життя ведуть звідусюди. Пророкові вбачались тьми-тьмущі в поході до небесного Єрусалиму, зі Сходу та Заходу; був там усякий стан і всякий вік, усяка народність та всяка мова. У поході до досконалості вистачає любити Господа нашого Ісуса Христа, і як тільки хочеш любити Його, полюбиш. Хочеш любити Його кріпко, то полюбиш Його так. Хочеш же любити Його, як святці любили, аж до забуття про себе, то дорівняєш їм святістю.

Стреми, отже, до святості. Її можна досягти; це ідеал дуже високий, ідеал обов'язковий.

Преблагословенна Діво Маріє, благослови мою першу та основну постанову, що буде підсумком моїх духовних вправ: хочу полюбити Господа нашого Ісуса Христа так, як полюбили Його святці.

ПЕРШИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Святість – це переображення в Господа нашого Ісуса Христа.
«І так само, як ми носимо образ земного, так носитимем і образ небесного».

Як ми схожі були на людину земську, так уподібнимось до небесної.

1. Щира любов до Господа – це наслідувати Його, відтворювати Його в собі, ототожнюватися з Його думками, Його поривами та почуваннями, занехаяти своє власне життя та почати жити по-новому, життям самого Господа Ісуса. Чим більше потрапить душа замінити себе Господом Ісусом, тим краще, глибше та правдивіше наслідує Його. А звершеності досягає тоді, коли Божа Любов неподільно оволодіє душею та й викине з неї всі залишки самолюбства.

Завжди покірливо проказуймо дану самим Господом Ісусом молитву: «Да прийдет Царствіє Твоє». Нехай прийде Твоє Царство та утривалиться в моєму серці.

2. І справді душу перебудовує Господь Ісус. Душа ж співпрацює, якщо не виявляє спротиву дії Божественного Вчителя та співтрудиться з Ним за мірою дарованої благодаті.

Господь наш Ісус Христос неминуче довершить Свою працю в кожній душі, під умовою, що вона буде слухняна й терпелива. Він бо – незрівняно високий Мистець, Він – найвищий Мистець; Він – вірний Друг та й всемогутній Бог.

Але в деяких душах Господеві Ісусові вдається відтворити тільки деякі риски Своєї Божественної досконалості. Вони, ці душі, живуть Христовим життям лиш день, годинку, одну-одніську хвилину! Іншим вдається досягти повноту Христового віку.

3. Багато-хто йдуть за Господом тільки до ясел, інші – аж до прилюдної діяльності. Лише дехто здіймається з Ним на Голготу та дозволяє дати розп'ятись з Ним на хресті.

Чимало-хто залюбки наслідують Ісуса Христа ззовні, радо товаришать Йому в апостольських мандрівках. Інші любуються Вчителевою душею, Його пориваннями та чутливістю. Ніжно тулять голову при грудях Спасителя та й разом із Ним проводять дозвілля у скиті своєї душі, серед священних міркувань.

Багато тільки похапцем зайняті Вчителем. Вони запрошують Його до свого столу, зустрічаються з Ним на вулиці, подивляють та слухають Його тільки мимохіть. Зате інші довідуються, де живе Вчитель, не відступають від Його стіп за прикладом апостолів та єрусалимських дівиць, дають Йому приміщення у своєму домі, як Марія та Марта, й гостять у вільному та безгрішному серці, як Йосиф з Ариматеї.

4. Щасливий такий, хто віддав Господеві Ісусові все своє: майно, душу й тіло та всі побажання, гадки та почування, собі ж не залишив нічого, хіба тільки турботу неподільної любові до Нього та виконування Його волі! Щасливий той, хто позбувається задля Господа усіх своїх вигод, довіряє невпинно Божому Серцю всі свої злидні й приймає він Нього всі Його заслуги. Блажен, хто безперестанно передає Йому свою волю з усією любов'ю, а Вчитель очищує її, ублагороднює, обожнює та довіряє предвічному Отцеві!

5. Переміна ця доконується лише поступово. Як тільки освячуюча благодать оволодіває душею, Господь наш Ісус Христос починає її перебудовувати.

Душа входить у склад Його таїнственного Тіла, тобто самого Христа, стається поширеним, продовженим Христом, стається другим Христом. «І живу вже не я, а живе у мені Христос».

Господь Ісус проник у душу; не поглинув її, тільки став із нею разом єдиним Єством, єдиним началом надприродного життя і дії.

6. Поміркуй, душе моя, яке глибоке та просторе це з'єднання. У природному ладі найвища Божа влада є всесвітня. Господь Бог, першопричина всього буття, править теж за перше начало всякої дії. Діє розумна істота, це Господь Бог із нею співдіє. Він не тільки помагає Своєму сотворінню, але проникає в його глибинну істоту та властивості, ворушить ним та до спільності стає джерелом його діяльності.

Це з'єднання дуже глибоке: Творець та створіння разом співпрацюють та разом діють. З цієї дії постає єдине діло, що повністю належить до Господа Бога та до сотвореної істоти.

7. Подібно співдіє Господь Бог у надприродному, щоправда, більше приховано та задушевно глибоко.

Своєю всемогутністю Він дає людині участь у власній Божій природі. Ця ж пронизує душу наскрізь, до найдальших закутин. Не поглинає душі, а будує з нею нову надприродну істоту, здатну до божественного життя та дії.

Он де ця дія нествореної Любові, яку Бог перелив на Господа нашого Ісуса Христа та нею освятив Його священну людську природу. Господь же наш Ісус Христос наповнив усі праведні душі цим життям – вже як сотвореним ділом.

8. Ця, отже, Христова благодать, сповнений дух Його любові, Його надприродне життя, проникають у саму істоту нашої душі, ушляхетнюють її, обожують її та до спільності з нею становлять одне начало дії. Кожний надприродний чин: любов, покора, чи послух – це наш чин, а водночас теж чин Христовий. Він повністю – Його власний і повністю – наш. За нього нам – повна заслуга, Господеві Ісусові за нього – повна слава. Одначе – це не два вчинки, а лиш – один і неподільний.

Он як, душе моя, Господь Ісус стає за першопричину всього твого надприродного життя, а ти – другий його спричинник. Перша причина вторгається в тебе та поглинає тебе. Вона так повністю та солодко пригортає тебе, її Божественне серце та твоє власне так невимовно стоплюються в одне, що Господь Ісус і ти одноначально дієте та надприродно заслуговуєте. Наслідок є та залишається твоєю дією і твоїм життям, та водночас він є ділом і життям Господа нашого Ісуса Христа.

Розтягни цю думку, о душе моя, на все твоє існування, на всі твої моління та прагнення, усі твої побажання та душевні дії. Усе йде від тебе, однак від тебе, перетвореної в Нього: «Живу вже не я, а живе у мені Христос».

9. Такий стан вже – спочатку. А чи можна зміряти, якої глибини та задушевності досягне з часом ця спільність Господа Ісуса та душі?

Адже взаємна любов пари сотворених істот така вже сповнена таємності та величі, що розумові неможливо її розкласти та вивчити.

Безумовно, речовина стає тут перепоною та заставою для досконалого сплавлення, однак душі розуміють себе та й любляться. Вони розуміють одна одну та взаємно себе приваблюють. Любляться вони та одна одну проникають. Чим чистіше, досконаліше та більш понадземне це пізнання й ця любов, тим глибше та з більшою насолодою душі проникають у себе.

10. Господь Бог так дуже глибоко з'єднав уже пару сотворених душ, що одна справді живе в одній, уподібнюється до неї, наче увіходить повністю в другу. Якже щільно братаються тоді і по-людському й по-божому, природно та й надприродно двоє душ, із яких одна – Христова душа!

Добросте мого Вчителя, мені важко і думкою зрозуміти, як це Твоя предобра та благословленна душа повністю увіходить у мене, Твій же дух зживається з моїм духом, просвітлює його, збільшує та надихає своїми власними думками. Твоє ж Серце сповиває моє, любо обіймає тисячу разів, ушляхетнює та злагіднює, успокоює та співчуває, переливає в моє серце своє Боже життя, справляє, кормить, та нектаром ласки і своєю істотою піддержує всі клітини мого надприродного буття.

11. Отож, чи тямиш ти слова св. Павла: «Живу вже не я, а живе у мені Христос»?, та слова св. Йоана: « Щоб усі були одно, як ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, щоб і вони були в нас об'єднані»?

Ні, не тямиш ти цього і не можеш цього зрозуміти! Якби ти це розумів, то кінець був би тіням, кінець був би коливанню на вітрі, а було б захоплення та тривалий чар, і споглядання лицем-у-лице, це була б батьківщина.

Та тобі треба жити, та й Господеві Ісусові треба ростити в тобі насінину божественного життя, покладену освячуючою ласкою. Йому ж треба готувати для безконечної вічності такий мистецький твір, як твоя душа. Йому треба викінчити в тобі вічні плани невимовного з'єднання. Йому треба полюбити тобою і в тобі, та безконечно прославити Свого Небесного Отця.

12. Якщо Господь Ісус такою мірою оволодіє твоїм життям та дією (ти певний у цьому), то це творить Він не лиш для тебе, жалюгідного сотворіння, але й для Господа Бога, спричинника та завершувача всього.

Він так глибинно єднається з тобою, бо хоче в тобі жити по-Своєму, хоче тобою продовжувати Своє діло відкуплення, Свої страждання, Свою смерть та Свій тріюмф.

Живеш, так радніше це вже Ісус Христос у тобі живе, у тобі працює й молиться, терпить та радіє, спомагає та потішає ближнього. Він же з твоєю підмогою і в тобі рятує грішних, підбадьорює та будує праведників. Твоїми устами говорить Спас, твоєю рукою пише, дивиться твоїми очима, думає твоїм розумом та любить твоїм серцем.

У його руках, ти – тільки кволе та багатогрішне сотворіння, щире, любляче й наполегливо прагнуче повністю перейти на службу Вчителеві.

13. Чи бачиш отже, яке має бути й яке буде твоє життя відтепер?

Воно досконало, аж до уподібнення, наслідуватиме Господа нашого Ісуса Христа, Божественного Вчителя, аж до ототожнення з Ним, «щоб були подібні до образу Його Сина».

У часі цих духовних вправ тим тільки й займайся: люби Господа нашого Ісуса Христа, безустанно висловлюй Йому свою любов, прохай Його перемінити тебе на Його образ, звільнити тебе від всякого самолюбства, оволодіти твоїм розумом, волею та всіми ділами, врешті, щоб Він Сам жив у тобі.

ПЕРШИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Дві любові – це двобій.
«Хто не зі Мною, той проти Мене; хто зі Мною не збирає – розтрачує».

1. Прекрасний ідеал святості такий: полюбити Господа Ісуса від усього серця, дозволити Йому заложити в нас Його царство любові, тобто перемінити себе в Нього.

Та не за один день будується таке володіння Господа Ісуса. Після вторгнення в Єрусалим годі було Давидові вже з першого дня прогнати свого супротивника зі священного міста. Ворог замкнувся в укріпленому замкові Сіон. Треба було цареві-воїнові сім років намучитися облогою, доки звідтіля не вигнав супостата.

Як же Господь Ісус заллє душу священною Любов'ю та оволодіє нею, то не вбиває Він, ані не роззброює супротивника душі, себелюбство. Навпаки, воно окопується в найбільш недоступну частину душі, там укріплюється та звідти кидає виклик до свого супротивника.

Отож, заки нам почати бій Любови, мусимо конечно пізнати, якими боєприпасами розпоряджається ворог.

2. Самолюбство – ворог могутній. Воно вторгнулося в душу з первородним гріхом і тут поневолило всі людські здатності. У цій неволі воля послабилася і спрямувалася до зла. Також розум – затуманився, а уява розкріпачилась зловживаною свободою. Пожадливості зворохобились і змисли чатують постійно на здоровий розсудок.

3. Цілі роки це самолюбство укріплювало свою редуту. Воно, чи, радше, вона – ця любов себе самого – живилася, та, на жаль, міцніла продовж усіх дитячих і юнацьких літ, доки врешті душа не вирішила зажити для Господа Бога.

Так то себелюбство глибоко вкорінилось у звичаях та схильностях. Воно наче б просочило всі волоконця нашої істоти та всі комірчини нашого тіла. Оце пійло просякнуло більше або менше всі думки нашого розуму, всі мрії уяви і всі слова, що виходять з уст.

4. Це лихо – величезне вже саме собою. Але Його загострює ще довкілля людини.

Світові засади поведінки засновуються виключно тільки на самолюбстві. Приклади світу підбадьорюють його. Світ доцінює тільки послідовників його законів. Посмішки, кпини, образа, переслідування, скандал – все це по черзі служить світові за зброю, щоб нею викликати байдужість до Божої Любові в душах, спрагнених жити праведно в Господі Ісусі.

5. Врешті, і сам диявол нападає на тих, хто рішучий іти вслід за Господом нашим Ісусом Христом. А демон – такий мерзотний з себе! Сам його вигляд дуже злякав би душу та раз назавжди відвернув би від нього. Так він подразнює безладні пориви тіла, спонукує до гордості, розбурхує славолюб'я, пролазить у душевні наснаги та наклонює їх до зла. Для своєї цілі вміє скористати з усіх зовнішніх випадків та з усіх внутрішніх схильностей душі й тіла. Демон користується Богом залишеною йому для спокушання людей страшною силою, здобутим за тисячі літ досвідом у виконуванні свого страшного ремесла та, врешті, всіма хитрощами й нахабством, якими надихнула його ненависть до Господа Бога та Його діток.

Він одного тільки хоче: виростити зернину себелюб'я та приглушити насіння Божої Любові.

6. Бо спочатку ця любов – тільки росток ніжний-преніжний! Господь Ісус посадив цей росток у землю. Але земля погана, що сплодила масу заглушливого кукілю. Цей ґрунт – це людська природа, якої коріння вростає в плоть та кров. Як можна чисто духовній любові закорінитися у такому поганому грунті?

Безперечно, людська душа теж – дух, однак дух цей наче сповитий жалюгідним тілом та загорнений у купу дробинок. Що-небудь незначне може розладнати частину цих дробинок, і вже навіть це маленьке пошкодження ладне миттю притупити душевну чутливість, затуманити здоровий глузд та скувати волю.

7. От чим розпоряджає ворог у час великих боїв на дні кожної душі. Та не піддавайся зневірі. Супостат – сильний, але Господь Ісус – ще дужчий. Перш за все пригадай, що це Він створив твоє серце. Хоч і занепаде воно, та в ньому ще помітна деяка благородність, глибоке прагнення щастя, спокою та безсмертя, спрага любові, що її не втихомириш нічим створеним. І от якими непомітними, але міцними нитками придержує Господь при Собі, або притягає до Себе душі.

8. Далі, Господь Бог загостив у душу праведника освячуючою ласкою. Пресвята Тройця поставила в душі престол, а Ісус Христос заволодів її життям. Як тільки душа рішуче стала під керівництво всесильного Вчителя, Він і на хвилину не відвертає від неї погляду: «Повіки Його за людьми стежать». Добрістю попереджає Він душу, додержує їй товариства та слідкує за нею. Його ж благодать держить її, двигає її, зміцнює та лікує.

Господь Ісус – вірний. Хоч як люто вдаряють пекельні стріли, та він не дозволить їм разити надмірно. Не дасть спокусам дошкулювати душі понад її спроможність. Господь наш Ісус Христос – великодушний. Він кормить душу Своїм Тілом, навіть день-у-день, якщо вона цього бажає. Купає її в купелі власної крові, хай душа помиється з погані та вилікує рани. Невтомно зливає на душу рясний дощ Своїх ласк, надхнень, підбадьорень та сяйва Свого вчення, Своїх попереджень та прикладів добрих людей.

На користь душі розташовує всі зовнішні та внутрішні події, прикрі обставини, переслідування, духовні яловості, сумніви та докори сумління.

Відряджує на стійку при ній князя Свого двору, щоб вдаремнював сатанинські затії, піддержував душу в пору падіння, бадьорив її та збуджував до благодіяння.

Врешті, Господь Ісус довіряє душу Своїй любимій Матері; Вона ж, ніжно-преніжно та по-материнському, наполегливо доглядає за нею.

9. Однак ця наполеглива та дуже корисна турбота часто чуть-чуть помітна. Віра приховує солодку приявність Божого Вчителя, а самі підбадьорливі правди, ледве пробиваються крізь густі хмари. Ласка діє так ніжно та тонко, що душа ледве уловлює благодатний подих та не відчуває її пестощів. Чи Богові важко було б могутньо двигнути душі ласкою вгору та в одну мить переставити їх човника аж у саму пристань освячення? Так, безперечно, Господь це може! Але де ж тоді буде Боже вдовілля з того, що безпорадна душа так щиро шепче Йому заяву довір'я до Його безмірної добрості? Чи то, коли Господь бачить, як завзято слабка наша природа відвалює стільки колод та запекло веслує, задивлена очима та серцем у Нього, хоч і як б'ють об неї скажені хвилі? А чи ангели та святі приглядалися б із подивом з неба, якби не бачили великої душевної стійкості у слабенькому тілі та стільки поривів на небо в того, хто природою схильний втішатись туземним?

О, не вдавайся в тугу, моя душе, та не тривожся. Всемогутній бореться в тобі й для тебе. Господь Ісус не залишить тебе, а поведе до пeремоги.

10. От у яких умовах доводиться Любові воювати зі самолюбством, небові з пеклом, Господеві нашому Ісусові Христові з володарем тьми, сатаною! У цьому ж змаганні тобі, душе, доводиться бути і ставкою гри та й суддею. Демон не переможе тебе, хіба що сама на те дозволиш. На жаль, Господь Ісус теж – безрадний, якщо не віддаси себе для Нього. Це Він спорудив твою вільну волю і не Йому силоміць її брати. Це ти вибиратимеш Господа Ісуса чи сатану, божественну Любов чи себелюб'я, задоволення твого, вмерлого за тебе Вчителя чи враження Його скорботою за твою невірність.

І тобі теж вибирати, чи та якою мірою будеш Господній: чи бути тобі будь-яким християнином, чи душею-обраницею; чи тягнутимеш по цій землі кайдани себелюбства, чи, вільний, злинеш на крилах Божественної Любові.

Господи Ісусе Христе! Я – Твій, безліч разів! Дайся мені на підмогу, щоб звести великі бої Любові.

ПЕРШИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Тактичні бої.
«Ті колісницями, ці кіньми, а ми ім'ям Господа Бога нашого сильні».

1. Якщо працю над удосконаленням доводиться преводити з боями, то потрібно стратегії та воєнного підходу.

Як ідуть на себе війною люди, виграє той, хто сильніше вірить у себе. Здібний той полководець, що вміє зберегти в серці воїнів впевненість у їхню боєздатність. Та в боях за Божу Любов той воїн непереможний, хто схожий на малятко, не покладається ніяк на себе, а надіється всього від Господа, що бореться в ньому. Отож, невтомно, душе, не вір собі без меж, а завжди скріплюй твою надію на Бога, тоді перемога – твоя.

2. Країна Божої Любові лежить потойбіч людських кордонів. Ні одна людина не в силі самотужки й одного кроку поставити на шляху до цієї країни.

Природа і надприрода – сумежні, та посплітувались так туго, що душа часто впадає в обман. Собі зачислює в заслугу те, що належиться ласці. Ісус Христос так дуже впірнув у душевну істоту, що деколи вона, здавалося б, маршує сама, а це Він несе її на Божих раменах.

3. Візьми собі до тями, що навіть виправлена, підтримана та ушляхетнена ласкою людська природа – безмірно слабка.

А крім цього, і воля твоя у великій мірі хитка! Хоч стільки ласки зазнав ти в минулому, та без дарованої Божої помочі ти можеш миттю звернутися наново до смертного та препоганого гріха та відцуратися любленого всіма силами досі Господа нашого Ісуса Христа.

Ніколи не відкладай з-перед очей цю основну правду. Ця слабосильність душі – докорінна. Та, о жах, – душа майже не боїться її. Навпаки, таємна гордовитість заставляє душу говорити: я не впаду!

Та самовпевненість це, мабуть, єдина поважна перепона на шляху духовного життя. У деяких душах вона так міцно закоренилася, що й по роках натрапиш на її коріння.

Милостивий Бог рятує душу, але й допускає їй часті, іноді й важкі, падіння, поки душа врешті не відкриє в собі нищівного рака гордості. Треба наполегливо умоляти Господа Бога, щоб виявив нам нашу кволість, але не вкинув у пропасть.

4. Тільки поступово привчається душа цуратися гордощів та чванливості. Чимало разів переконалася вона з досвіду, яка слабка вона. Тому й не дивують її власні провини. Та деяким душам потрібно довжезних років, заки здіймуться на цей перший ступінь; такі вони переконані у своєму благочесті.

Та Господь зливає на душу повінь запобіжних ласк. Вона вже не здивована безупинним падінням, навіть не тривожиться з цього приводу. По кожній похибці повертається до Господа Ісуса і завжди однаково по-синівськи висловлює Йому свій довірливий жаль. Ще та ще обіцює Йому рішучу поправу, горнеться до Нього й навіть не подумає, що Господь наш Ісус Христос пом'янув би її невірність.

Раз душа погрузилась до самого дна цього океану, то вже не хвилюється вона та не вдається в тугу, а навіть радується зі своєї малості та безпорадності перед обличчям такого могутнього Бога Вседержителя. По кожному схитненні висловлює небога полум'яну любов до Господа та твердо довір'яється Його ласкавості.

5. От як із глибини своєї нічогості потрапляє душа піднятися до верхів довір'я Богові. Справжня єдина скеля цього уповання – сам один Бог, всемогутній, предобрий та постійний у тому, що пообіцяв.

По-перше, ми – безпорадні зовсім супроти надприродного, тому що безконечна глибина відмежовує його від людської природи. По-друге, рішуче є Боже веління нашої досконалості: щоб ходили ми свято та незаплямлено стежинами в Його приявності. Отже, Він подасть нам, чого треба для догодження Його волі.

Він нам зволив дати це, навіть з обов'язку, бо хто хоче осягнення, дбає про засоби. До цього Господь Бог зобов'язався, навіть дав слово запевнення на сторінках Євангелія, що несхитно виконає обіцяне. Нас же прохає Господь вірити Його слову та Його добрості.

І ще одного хоче Всевишній. Хай нам буде відомо, що не слухає він моління прохачів Своїх за мірою їхніх заслуг, тільки за властивою міццю Божої обітниці. Чим більша безодня нашого нещастя, тим жвавіше і щедріше Господь Бог дає нам підмогу, як тільки почує наш крик, що взиває про порятунок.

6. Згадай, які рясні були для тебе Божі добродійства в минулому, хоч тоді й не шукав ти Бога, навіть утікав геть від Нього.

А який ще милостивий буде Господь для тебе тепер, у пору любові до Нього, коли твоє серце цілою міццю поривається вгору, до Нього? Пригадай також це: твій Спас того тільки й бажає і твій Відкупитель одним тільки трудиться – щоб відпущені були твої проступки і щоб ти міг дістатися на височінь бажаної святості.

Усе настроювало тебе до сприйняття Його дарунків, ввесь подвиг нашого відкуплення, усі невимовні Його жертви: і народження, і безпощадна Його смерть та живе перебування в Тайні Євхаристії.

Тепер же, коли вибила година, і ти дуже хочеш цих Його дарів, благально умолюєш Його не відвернутись від тебе, то чи такий добродушний Господь Ісус не дав би тобі допоміжної руки?

7. Далі поміркуй ще таке: Божому Вчителеві – велика користь із даної тобі святості, бо ти – Його частка та член очолюваного Ним Тіла. Твоя чесність прославляє Його, твоя ж нікчемність – Його принижує. З божественною терпеливістю Він вириває тебе від тебе самого, бо хоче спорудити тебе на власний зразок, перелити в тебе власне життя та, невдовзі, поставити тебе як Свого двійника перед обличчям Небесного Отця. Ще більше: молишся ти Богові, щоб Він помилував тебе – то це не ти молишся, а молиться Сам Ісус, Ісус тобою й у тобі. А чи можливо уявити собі, щоб Його молитва була неприйнята?

Хай ці радісні істини полонять твій розум та сколихнуть твоє серце. Тоді зі ще небаченою досі натугою, по-геройському, покладися на Нього.

8. Погрузися в бездонність твоєї нікчемності та уяви собі виразно, який ти гидкий та поганий в очах пречистого Господа Бога. Тоді зразу з довір'ям та впевненістю дитятка піднеси голову вгору й проказуй: «Владико Господи Ісусе, на стежках духовного життя – я справжнє немовля! Одначе як дуже хочеться мені здійнятись на самі вершини Любові і любити так, як тільки найбільші святі любили Тебе. Так дуже полюблю я Тебе, що колись насмілюся в Раю сісти на трон у почеті найвидатніших святителів. Отак молитимусь Тобі невтомно, буду просити наполегливо, вистоюватиму біля Твоїх теремів сміливо й довірливо, доки не вдієш у мені великих див.

Упродовж усієї довгої вічності буде видно, хто був сильніший: чи Ти, всемогутній Володарю, у Своїй любові, чи Твоє хирляве сотворіння.

Так, Ти зволиш мене освятити, Господи, адже прикро є розчарувати надію щирій та довірливій душі. Ні, Господи Ісусе, Ти не вдієш такого перед лицем ангелів та святих!»

Отже, рішуче поселись на цих верхів'ях довір'я. Умоляй теж Спасителя безустанно: хай вдержить у тобі прагнення святості, хай відбере від тебе самовпевненість, а тоді хай собі мудрагелі мелють язиками різні дива про твою «дитячу буйність».

Радше згоріли б небо з землею, ніж не збулося б слово возлюбленого Господа Ісуса: «Істинно, істинно кажу вам: чого б ви тільки попрохали в Мого Отця в Ім'я Моє, Він дасть вам».

9. Тоді ці ж почуття безумовної надії на Бога та суцільного недовір'я до тебе хай просякнуть собою ввесь твій труд над освяченням.

Найперше, у духовному житті дій, керований радше любов'ю, ніж острахом. Насильство – це спустошлива стихія. Воно витісняє, ломить, нищить, але не направляє, не будує. Насильство – стихія перехідна, що дотикає тільки поверхні речей. Навпаки, ласкавість – триває, досягає осередок душі аж до коренів почувань, зворушень та рішень. Лагідність – це добротворча олія – масть, що втишує біль, лікує та зміцнює. Вона знаменито лікує недуги людського серця. Людина насторожується проти запальної лютості, а здобувається її добрістю.

Цю саму засаду приміни до твоїх взаємин із ближнім, зокрема ж до свого власного серця. Не лютуй жорстоко на себе, якщо довелось тобі схибити. Смирись перед іконою Спасителя, прохай Його пробачити тобі в Його добрості, а тоді відважно підіймайся! Господь наш Ісус Христос дасть тобі підтримку.

10. Для швидкого просування вперед шляхами святості більше вартісна є витримка, ніж поспіх. Шляхи ці стеляться далеко, від колиски по саму могилу! І завжди треба йти, завжди прямувати. Поспішна квапливість не скорочує верстового шляху, а навпаки, втомлює та зневірює. Той, напевно, доб'ється кінця дороги, хто після кожного падіння зі спокоєм піднімається на ноги та й іде далі вперед. Якщо потрапить душа щадити сил своїх, помірковує свій порив та гамує жар, то довше вона зможе маршувати.

Навпаки, хто поспішає, задихається та слабне, паде на шляху і не має сили продовжати мандрівку. Він понад міру розраховував на свої сили.

Тому завжди будь чинний, але не поспішай! Хай розум твій буде завжди збуджений, та не заклопотаний. Хай серце твоє бадьориться, та не хвилюється серед метушні.

11. Дозволь переконатися: на шляхах духовного життя Господь Бог розраховує багато більше на те, що в тебе будуть безмежно розлогі прагнення, аніж що твої діла будуть досконалі. Ти ж переводи в діло свої добрі плани: працюй завзято, немов би все залежало тільки від тебе, та опісля признавай без досади, що зроблене тобою – зовсім непригоже. Міць людини – в її бажаннях, і Господь Бог так високо цінує їх, якби вони були вже здійснені.

Накреслюй собі величні плани, та їхнє здійснення довіряй Господеві Ісусові. Якщо ці плани придатні для Його слави, то Господь здійснить їх тобою, або й ким слабшим від тебе.

Господеві Богові непотрібно твоїх діл. Він хоче тільки твоєї щирої готовості зробити для Нього те, що Він звелів. Як треба буде Господеві людей для будови великих підприємств, то Він створить собі таких людей. Але Він добере їх серед тих, які не послуговуються самовпевнено власними засобами, потужністю або заслугами. Отож, пора тобі, душе, геть відкласти самовпевненість. Люби Господа Ісуса Христа, укривайся у Його серці, хай зробить із тебе величну святиню. Це Він зробить без труду.

ДРУГА ЧАСТИНА ЛЮБОВ ОЧИЩУЄ

ДРУГИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Любов діє на волю.
«Змагаюся до того, що попереду».

1. Єдина мета життя: до нестями любити Спасителя Ісуса Христа. Тому, християнська душе, відтепер наслідуй скупаря. Хай буде в тебе думка єдина та одного тільки бажай: назбирати велетенський маєток любові, не так для тебе самої, як радше для живучого в тобі Господа Ісуса Христа.

Ось височиться золота гора. Захочеш, і у пречисте золото Любові повернеться все твоє життядіяння: труди, бажання, почування та й найменші душевні хвилювання.

2. Лиш один раз дана тобі нагода збагатити Господа нашого Ісуса Христа скарбами твоєї любові. Св. Герард Маеля написав записочку з цими словами: «Раз тільки дана мені нагода освятити себе. Якщо пропущу її мимо, то втрачена вона назавжди». От чому й утік він із дому батьків та замкнувся у манастирі.

3. Запам'ятай: час нагромаджувати скарби Любові короткий, і невідомо тобі, коли він скінчиться для тебе. Подумаймо, що коли б св. Луї Ґонзаґа, св. Йоан Берхманс, св. Станислав Костка, св. Лукія і св. Агнія відклали на пізніше працю самоосвячення, то не сяяли б вони на небі такою видатною славою.

4. І ще розміркуй таке: золото божественної Любові, нагромаджене за життя, кількісно та якісно залишиться без змін упродовж вічності. Небесна любов по суті не різниться від тієї, що була на землі. Яка велика шкода для Господа Ісуса Христа і для тебе, якщо з твоєї вини вічні віки любитимеш Його менше!

Св. Тереза, бувало, говорила ось такими полум'яними словами: «Мені однаково, чи хто буде на небі вище за мене славою, чи ні. Але чи могла б я стерпіти, щоб хто-небудь любив Тебе, Господи Ісусе, більше від мене?»

А ось що! Ти, душе, докладай старань полюбити Господа полум'яніше від святої та серафічної Терези.

5. Приймімо, що всі ці міркування такої благородної особистої вигоди ще не досить збуджують твою ревність. Так уяви, яку вічну славу принесе Богові один ступінь любові він однієї–одніської душі. Тобі, дрібному та крихітному сотворінню, можна збільшити Божу славу з Його діл сотворення та відкуплення.

Сердечнішою любов'ю можеш ще більше догодити Господеві Ісусові та чаром овіяти Його без меж любляче Серце. Можеш здобути для своєї душі по вічні віки ще теплішу доброзичливість Спасителя.

Чи воно може маловажно та зайво догоджати Господеві нашому Ісусові Христові, що полюбив тебе до видатних безмежностей? Оце Він гине на хресті: все створене та сам Створитель затінили Його самотнього. Та ось серед туманів будучини спостережливе Його око доглянуло тебе, а прискорбне Серце сколихнулось у полегшенні, бо зауважило, як ти дуже-дуже полюбиш Господа. Тепер же насмілишся затоптати Його? Вже наперед виріши усе твоє життя любити Його та розмірковуй, як збільшити ту любов.

6. Любов збільшуємо так: по-перше, Господь наш Icyc Христос з власної волі та прямо збільшує скарб освячуючої благодаті у тайнах живих, а навіть мертвих, прийнятих у благодатному стані.

Зі Св. Причастя та зі св. сповіді постійно спливають на душу два джерела Христового життя. Тому з великою спрагою годиться кожного дня спішити на Господній бенкет та споживати там корм Божої Любові. Ой лихо-лишенько, що душі не пам'ятають про велич Господньої Трапези. Бо коли б вони це належно розуміли, то треба б було хіба окопами захистити храми та напнути довкруги Кивота залізну решітку, щоб голодні душі насильно не увірвалися та не забрали Господа.

Як душа сповідається та причащається, вона легко вигідно та безкоштовно багатіє вічним маєтком, життям Ісус-Христовим та скарбами Божої Любові. Ці джерела завжди б'ють вічним життям. Душі не вільно байдуже проходити біля цих джерел вічності. Ти чуєш спрагу любові, то приложи ж уста до цілющих вод, напийся та помийся в них із куряви.

Я добре розумію. Ісус Христос Чоловіколюбець боляче скаржиться на те, що люди знецінюють Його Тайну Любові. Вона бо схожа на гірський потік у час повені, коли хвиля розливається широко та не натрапляє на серця – водоймища.

Ти ж, душе моя, дбайливо й наполегливо та при всякій оказії приймай у себе ці дві тайни та як слід готуйся до них. Коли ж приймаєш їх, то не догоджай собі та не розкошуй. Не про насолоду тут йдеться, а про заспокоєння голоду! Не про вдоволення, тільки про скріплення сил на те, щоб досягати вершин любові.

7. По-друге, Божу Любов збільшуємо частою заявою Богові, що справді любимо Його. Кожний раз, коли ми волею або й іншою снагою, керованою нашою волею, висловлюємо Богові, що любимо Його – тоді джерело Божої Любові в нас б'ється сильніше. Так то найкраще збільшити в собі скарбницю освячуючої ласки. Тут душа діє без обмежень, скільки хоче, з усією міццю та ревністю.

8. Пам'ятай про виключну духовність цієї заяви про Любов. А також і те, що порухи волі є безмежно вартісніші за чуттєвість, ба, вони навіть несхопні змислами.

Ця заява хай буде духова, спокоєм пройнята та чиста, і цим стане вона дуже глибока та міцна.

У ній можемо відчути хвилююче переживання, однак зворушення не конечно потрібне для вартості цієї заяви.

Одушевлення було б тільки відбиттям, відгомоном душевної любові у нашій почуттєвій частині. Воно часто виявляє навіть слабкість тіла, якому тяжко приходиться двигати у спокої духовну любов душі.

Ставай завзято до праці над самоосвяченням. Та перш за все не забувай, що воля та відчуття – істотно різні поняття.

Будуй своє життя любові з Господом Богом на граніті волі. Хто так не робить, зазнає незліченних витрат.

Щоправда, не можна недоцінювати відчутної потіхи від Господа Бога, якщо Він її дає. Але не вільно узалежнювати ревність, душевний мир та стійкість у трудах від того, чи Господь Бог чуттєво потішить душу, чи ні.

9. Будь кришталево чистий, коли заявляєш Богові, що любиш Його. Звертай на це свою увагу перш за все, повторяючи постійно: «Господи наш, Ісусе Христе, люблю Тебе, прагну любити Тебе всією силою моєї душі й так хочу довіритись Тобі цілком. Хай стану витвором Твоєї волі».

Ця заява походить спокійно зі самої глибини волі. Вона може прибрати різні види, хай тільки віддасть душу Ісусові Христові. Хай буде кріпкою, хай її супроводить безмежне бажання любити Бога, любити так, як любили Його святі, любити Його так, як Він того достойний.

10. Широко розтули твоє серце, розкрий Його бажанням Бога. Господь же, неосяжний океан, тоді більшою мірою сповнить тебе. У швидкому часі любов уточниться з твоїм життям. Твоє улюблене заняття буде – любити Господа так, як і твоє земське дозвілля.

Любов'ю стануть твої труди і твої болі, смуток і неприємності, спокуса, сумнів та духовна посуха. Завжди та всюди повторяй як пісню: "Господи Ісусе Христе, Сину Божий, я люблю Тебе". «Для мене бо життя – Христос».

ДРУГИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Любов відриває серце від світу.
«Так само й ви вважайте себе за мертвих для гріха, а за живих для Бога, у Христі Ісусі».

1. Любов до Господа Бога і неупорядкована любов до себе – ось два супротивники, що змагаються за твоє серце. Будеш тоді досконалий, коли усунеш усе, що немиле Господеві нашому Ісусові Христові і догоджуватимеш Йому. Чи воно важко прийдеться? Ні. Берись спокійно до цієї хосенної роботи.

2. Ти, мабуть, надмірно дорожиш якимсь предметом щоденного вжитку, заняттям чи посадою, милуєшся якоюсь почестю, ціниш якусь приязнь, пристаєш із якоюсь особою, надаєш пересадного значення деяким громадським відносинам, чи пошані та ввічливості у відносинах до себе. Чи, може, пересадно залежить тобі на деяких планах, або чи успішні будуть твої починання, чи зазнаєш вдячності й доброї слави, чи рахуються люди з твоїми поглядами й поведінкою, з твоїми переконаннями, а може надто звертаєш увагу на свою вигоду та здоров'я?

Ніхто не вільний від тих прив'язань. Вистачить зануритись поглядом у власну сердечну безодню: там аж кишить від бажань та настроїв, тривог та радошів, смутків та надій!

3. Хай не жахає тебе сила-силенна недосконалостей. Також не трать часу на тривожний розшук за похибками.

Коли ти ще й дальше поступиш наперед покорою, тоді Господь Бог засяє світлом у твоїй ночі, й ти побачиш свої похибки.

4. І треба теж тобі підхожої системи, щоб виполоти весь вище названий непотрібний бур'ян, та щоб плекати любов свою серед корисних почувань. Не вільно тобі кидатися в лобовий наступ на незліченні ворожі полки та вибивати їх із дуже численних захисних засіків. Це буде зайва витрата дорогого часу та сила-силенна клопотів. Утратиш спокій серця та, врешті решт, не доб'єшся помітного успіху.

А ти, попросту, скажи собі твердо-непохитно, що хочеш держатися Найвищого Добра.

5. Отож не турбуйся жодною прив'язаністю окремо, лише насторож від ранньої зорі свою душу уважно. Часто говори, душе, Богові, що любиш Його, що милуєшся Його красою та дорожиш Ним більше всього. Таке кажи перш за все тоді, коли душі кортить якась річ чи приманює якась особа, чи хочеться скуштувати собі якої розкоші, захищати свій гонор та залишити обов'язок.

Кожний раз тоді хай твоє серце каже полум'яно: «Люблю Тебе, мій Господи Ісусе, й за Тобою шукаю. Все опріч Тебе – пустка, неправда та обман». Так душа не розсипає уваги зразу у двадцять напрямків. Вона упрошує духове життя, плекає спокій серця та в кожній хвилині зосереджує всю свою силу любити Господа Бога.

Зокрема, спочатку душа незручна, бо гайнує чимало нагод до праці. Частенько у добрій вірі вибирає те, що лестить її, підносить її в очах та захоплює її.

Та не вдавайся в тугу, душе, з цього приводу. Поживеш, поступиш вперед, то й вигостриш увагу, та й Сам Господь наш Ісус Христос відповість тобі, що ще треба зробити.

На щастя, зразу душа не усвідомлює собі, яка велика праця на неї чекає. Якби вона усвідомила раптом те, то зразу разило б її страхом безсилля та боязкість прикула б її до місця.

Такий то цей мирний поступ душі щоденно й щохвилини. Вона намагається жити Богові в Ісусі Христі. Вона вважає себе за вмерлу гріхові. Кожна перемога Божої любові разить самолюбство програною.

6. Одна прив'язаність дуже зневолює людську волю та за всі інші спричинює шкоду досконалій любові. Та прив'язь – це неупорядкована чутлива дружба. А дружба тоді є неупорядкована, коли противиться Божій любові, або розташовується рівнобіжно з нею та й не хоче їй підкоритись.

Доказом, що якась дружба є заражена такою недугою є те, що та дружба хоч деколи зроджує в душі тривогу та заметушення.

Цю засаду несхибно застосовуємо до всесвіту. І найменший заколот у природі чи в етичному світі спричинює розхитання рівноваги й цим розладжує співзвучність, спокій та дозвілля.

Чим душа ніжніша та підлегліша Божій Любові, тим тонше відчуває вона те схвилювання. Це сам Господь наш Ісус Христос перестерігає її. Адже Він – Господь Бог, заздрісний. Він не дозволяє ревній душі отуманитись будь-яким, навіть чистим та освяченим сотворінням.

7. Як почуєш, душе, це тихе попередження, послухайся вмить, прорви цей ланцюг, хоч гірко й боляче це прийдеться тобі. І надалі не корми цієї дружби гадками чи розмовами, чи будь-яким іншим зайвим зв'язком. Та заявляй часто Господеві Ісусові, що Він – любіший тобі за всіх, і терпеливо жди, доки загоїться рана та доки спочине твоє сколихане стрясанням серце. Палке почуття висуватиме усякі приводи для виправдання цього зв'язку: дружба ця, буцім, криштальна, сприяє побожності, вона – підпора моя! Перечуленій моїй природі треба задушевності і сама вдячність змушує мене не вривати зв'язків! Адже і святим траплялося – дружити по-справжньому.

Та всі ці міркування безпідставні. Побачиш це тоді, як вільне буде твоє серце. Тимчасом скажи: «Цить, моє серце!», - та зречись цього знайомства. Колись, очищене, воно повернеться тобі. Заходься енергійно з цим ділом, а то жалюгідно шкутильгатимеш на шляху духовості та ніколи повністю не прихилиш до себе Чоловіколюбця Христа Ісуса.

8. Але, досконала вільність серця – це такий рідкий архитвір, що тільки співпраця Божої руки може її спорудити. Тому й молитись треба невпинно, щоб Господь допоміг нам відмовитися від всього та посипав полином гіркощів усе, що попаде нам під руку!

Хоче Господь Ісус володіти повністю яким серцем, та хоче викликати огиду до сотвореного, – то Він те серце так розширює та поглиблює, що вже ніщо не заповнить його. І ще створює в тому серці бажання, що їх Він один у змозі задовольнити. Виявляє душі нестачі та уломності найбільше улюблених осіб. Нищить принади чарівно-гарних істот та допускає гіркі розчарування й важкі самообмани. Тоді раптом приходить особисто, зненацька просвітлює душу наскрізь та приносить ніжну Свою приязнь, довготерпеливу доброту та безконечну ласкавість.

9. Чим міцніше серце по-природному любить та ніжно й шляхетно поривається вгору, тим більше Ісус Христос знайде в ньому самий пригожий чорнозем та вкине в скибу зернину чистої любові. На часок така душа може й збочити на манівці, у розшуках за своїм скарбом. Деколи її любов може попастися й недостойним її особам, однак скоріше чи пізніше, вже сам дошкульний її голод поверне душу до Спасителя.

Вже сьогодні виріши зберігати твоє серце незайманим, або за всяку ціну відвоювати свою свободу.

Для святості ти сотворена, людино, твоє ж серце – виключна посілість Господа Сотворителя, за нього померлого.

ДРУГИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Любов упорядковує свободу. Послух.
«Отак, брати, ми сини не рабині, а вільної».

1. Цією ж волею нас визволив Христос. Що більш вільна по-своєму людина, тим більш вона є несвідомо підлегла. Вона прислухується до того, що люди скажуть, слухається звичаїв та панівних думок, моди й своїх забаганок, своїх справжніх чи уявних потреб, своєї фантазії та своїх химер. Вона слухається своїх зверхників, а ще більше своїх підлеглих. Наслідує ближніх та їхні звичаї, їх приклади та їх посмішки.

Кожна людина, волею чи неволею, підпадає впливові прочитаних книг, заслуханих оцінок, дізнаних критик та засмакованих похвал.

Отак переважна частина людей переконана про свою вільність, а живе в рабстві.

2. А он сам Бог впливає на думки, бажання та дії якоїсь людини. Відразу така людина знову здобуває собі справжню вільність.

Отож, хочеш цілком звільнитися та бути вільним, як тільки сам Бог є вільний, – то дозволь Ісусові Христові у тобі повністю прибрати до рук твою волю. Цю працю назвемо визвольною акцією. Сам Божественний Учитель хоче швидко визволити тебе. Він помагає тобі й Він загріває тебе Своєю любов'ю. Тоді душа твоя ломить та скидає усі міцно сковані ланцюги гріха, світу та твоїх пожадань.

Кайданів цих сила-силенна. Інколи вони такі лагідні й такі непомітні. Ти віриш, що ти вільний пан над панами, а тимчасом – ти в'язень у полоні. Істинно воно сказано, що поза Ісусом Христом усе – тьма претемна та обман.

3. Той справді вільний, хто слухається Бога, досконало ж вільний той, хто слухається Його в усьому. А коли хтось слухає Господа Бога в усьому, за винятком однієї дрібнички? У такому разі, ця людина була б підлегла сотворінню в цій дрібниці, бо ж людина суттю є наскрізь залежна. Дозволь отже Господеві Ісусові заснувати в тобі Своє досконале й незаперечне царство.

Виконуй накази і Його самого, і Його представників – коротко кажучи: будь слухняний.

4. Ісус Христос втішався найвищою свободою, при чому був найслухняніший із людей. Як лиш Боже Провидіння вирішило про Воплочення Божого Сина, Ісус Христос зачав слухати: «В главизні книжній написася о мні: се іду, єже сотворити волю твою, Боже».

Він слухняний аж до останньої хвилини земського життя: «Совершишася». «Здійснилося все, що було написане про Мене». Він слухається й залишиться слухняний до останнього дня Свого євхаристійного життя.

5. Христовий послух не є випадковий. Він – побажаний Його волею, передуманий, вирішений Божими планами. Він – не зовнішній, додатковий, але він – справжній корм Ісуса Христа. Цей послух пронизує наскрізь Господа та перетворюється в Його істоту: «Їжа моя – чинити волю того, хто послав мене».

Христовий послух – не швидкопрохідний. Він у всіх Його діях та починаннях. Послух Отцеві, що послав Його, це – Його натхнення.

6. Господь наш Icyc Христос слухається Свого Божественного Отця. Йому догоджаючи, Icyc Христос слухається Своєї Матері та прибраного батька, ворогів, суддів та катів. Спаситель підкреслює, що в них бачить та шанує повагу Отця.

Христос підкоряється в усьому, і в способі щоденного життя, і в підборі моменту для проповіді та чудодіяння, в розгорненні Свого послаництва та, водночас, триванні Свого священного уряду.

Господь підкоряється серед милих обставин та серед труднощів, серед уклонів та почестей і серед виявів любові до Нього, серед болючого глуму та тортур і в пору насильницької смерті.

7. Господь і в тобі прагне продовжувати Своє слухняне життя. Ти ж – Його продовження. Дозволь же Йому продовжувати в тобі Його перебування на землі, уможлив вирвати твою душу з пекельного рабства міццю досконалого послуху.

8. Удоскональ твій послух і підбором предмету. Виконай усі накази, поради, всі уподобання усіх твоїх законних зверхників будь-якого віку, характеру, знання, розсудливості чи стану.

Прийми з любов'ю Божу волю, виявлену або вказану подіями, чи речами, незалежними від твоєї волі або від волі інших; от як наприклад виявлену у формі характерів, вдач, хиб чи добрих прикмет людей, що живуть довкруги тебе, або з тобою зустрічаються.

9. Слухай теж спонуку, для якої маєш довершити дію. Не гляди ані на якісність, ані на намір наказуючої особи, ані на відповідність веління до твоїх уподобань, ані на користь чи некористь послуху для твого самолюбства. У всьому гляди тільки на Бога, Першопричину. Його бажання – завжди гарні у собі, завжди сприятливі Його славі та твоєму довершенню, крізь другорядні, дружні чи неприятельські, причини, свідомі чи й несвідомі.

10. Удосконалюй свій послух і при виконанні дії. Зразу старайся зрозуміти, чого хоче наказувач, збагни його ум, який вважає завдання добрим і своєчасним, та відчуй його волю, яка велить або дораджує. Слухай із серцем та радо виконуй наказ. Обличчям вияви, що радісно слухаєш.

11. З'єднайся зі слухяним Господом Ісусом. Хай тобою слухає Він у Своєму таїнственному тілі, як слухає в євхаристійному житті та як слухав за земного Свого побуту.

Приєднай до твого послуху не тільки свою дію, але й усю свою внутрішню настанову. Так, душе, будеш готова сприймати та здійсняти всі можливі Вчителеві накази та поради.

12. Бачиш: слухатись Господа Ісуса з любові до Нього – те саме, що повне себевіддання Йому та оволодіння Ним. Це є і завершення. А цю вимріяну святість зустрінеш усюди. Вистачить досконало вправлятися в одній чесноті, то зразу осягнеш всі інші чесноти. Ісусе Христе, дозволяю Тобі в мені проживати Твоїм послухом. Волію Твоє ярмо, ніж ярмо сатани. Адже ярмо Твоє – негнітюче й тягар Твій – легкий.

Осолодь та упокори мій характер, пом'якши його та надай гнучкості, щоб він був завжди готовий послугувати іншим та догоджати їм.

ДРУГИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Любов очищує духа.
«І полонимо усякий розум на послух Христові».

1. Ти дозволив Господеві нашому Ісусові Христові в тобі жити. Тому й дозволь Йому оволодіти всіма твоїми силами. Все хай служить Йому для здійснення великих завдань у тобі. Довірся теж Йому з твоїм розумом і з найменшою твоєю думкою.

2. Розум – це дар від Бога, щоб пізнати Найвище Добро та простежити, як до цього Добра дібратися.

Отже розум має служити волі і її польотові до Господа Бога. Має показувати волі, який Господь – без кінця досконалий та любимий, і чому нам потрібно горнутися до Нього.

Розум, звичайно, грає видатну роль у праці над освяченням. Твоя воля не може вчинити одного кроку без допомоги розуму, і світло ума впливає на вибір волею.

Тому в твоєму інтересі доглядати за умом та заправляти його у служінні царству Господа нашого Ісуса Христа.

3. Розглянь могутність ідей і краще затямиш роль ума. Вся праця ума: думка, осуд, міркування, а ще більше висновок та ланка гадок – це потуга, це – вибухова стихія. Думка тягне до дії. Ось чому гарна або й погана думка оволодіває умом, а тоді підневолює волю та заставляє її слухатися.

Припустимо, що думка дозріла в часі довгих розважань та спалахнула у пристрасть. Тоді силоміць вривається вона у волю та інші снаги і виявляється ділами, чинністю, чи поведінкою.

А схожа вона на відламок скелі, що котиться з вершка гори. На шляху вниз розчавлює він і крушить усе. Думка – це наче запас парової енергії в казані. Розумно керована пара здатна переставляти величезні тягарі. Так і думка.

4. Дуже важливо – вміти належно керувати розумом. Вільна воля спроможна призбирувати цю стихію, подвоювати її силою міркування, користуватись нею для добра. На жаль, воля може і недоцільно витрачати розумову наснагу.

До речі, кожна думка, що не веде до мети, тобто до Господа Бога, що не заставляє любити Його та виконувати обов'язки, – кожна думка така – це змарнована витрата сили. Таку думку прогони від себе.

5. Отож, війна всім добровільним зайвим думкам. Туди належать теж пусті мріяння, уявні плани на майбутнє, спогади минулого, химери, марна тривога й сумніви.

Зловісні та шкідливі й некорисні думки це ті, що заманюють до гріха, розніжнюють серце та сіють зневіру.

Тому бесіди, уявлення та читання, просякнуті, підсилені та зодягнені вище згаданими думками, є вперто ворожими досконалості.

Моя душе, хочеш зазнати святості, то живи для самого Бога. Облиш усі думки та розмови, що відтягають тебе від Нього, а також гадки зайві, непригожі, які нічим не злучені з любов'ю ближнього. У кімнаті твого серця дбай тільки про одного Бога.

У голові стільки зайвих думок та пустих мрій, скільки є бджіл у рої та у вулику. Ось чому там невгомонне дзижчання та шум. Годі тобі буде спокійно займатись Господом Богом. Замкни ворота твого духа й розглядай тільки думки, які помагають тобі любити Бога.

6. Нісенітні гадки частинно пожирають душевну силу.

Що більше, вони вносять у душу теж заколот, негармонійність та розбіжність.

Твоя душа – це суцільна машина із системою коліщат – здатностей, кожне з окремим рухом, спрямованим до кінцевого висліду.

Як же ти приходиш із новою думкою, то вводиш рух у зворотному напрямі. Повториш це кілька разів, то можеш спинити машину. Тоді зриваєш всю роботу над освяченням.

7. Чи тепер починаєш розуміти твою нерішучість на шляху досконалості, невитривалість, дивацтва та стрибки? Все це тому, що ти не допильнував свого ума. Самовільно ти розкрив ворота некорисним, гнітючим та похмурним думкам, зайнявся самим собою, своєю непорадністю, падіннями, а не прогнав їх зразу.

Отож рішуче поборюй зайві думки.

8. Воля має великий вплив на розум. Вона може довільно зміняти думки, втинати їх ланцюг та заступити іншими.

Як тільки побачиш, що твої думки блукають манівцями, спокійно наверни їх до Бога та скажи Йому: "Господи Ісусе, люблю Тебе, пробач мені та поможи!" Тоді молись, учись, читай що доброго або берись до праці свого звання. Працюй спокійно і терпеливо, адже берешся до неї день-у-день.

Не борись із нісенітними думками прямо, тільки злегковаж їх та займи увагу чим іншим. Так-то в короткий час візьмеш до рук усю потужність свого розуму й довіриш її Вчителеві, а Він успішно завершить у тобі працю над освяченням.

ТРЕТІЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Любов полегшує розуміння.
«Та ж Отець ваш небесний знає, що того всього треба вам».

1. Зайві думки – це кукіль, що ссе життєві соки з душі, це – паразит, що живе коштом нашого розуму. На жаль, в умі бувають ще інші захворювання. Наприклад – непотрібна заклопотаність, дивацтво осуджувати все, або й ще гірше – втручатися до чужих справ.

Не впадай у зневіру, коли бачиш стільки тернини та будяків на полі твоєї душі, та що кукіль уперто відростає. Завзято викопуй їх корені і так виполеш бур'ян з душі.

2. Пуста заклопотаність розвивається на себелюбстві, її сплоджує пересадна погоня за успіхом, страх перед упокоренням, прив'язання до улюбленої праці, переймання прийдешнім та минулим.

Не звемо заклопотаністю мудру турботу людини, щоб забезпечити собі земську будучину, але в ній не має бути хвилювання. На таку працю є відповідний час. Вона зветься передбачливістю, та є одним із станових обов'язків.

3. Якщо хвилюють тебе клопоти, то не погоджуйся на них. Поміркуй на хвилину: заклопотаність – це постійна образа сили, премудрості та доброти Ісуса Христа, Який хоче в тобі жити й царювати. Заклопотаність – це жалюгідне довір'я до твоєї власної передбачливості, твого власного сприту. Ти уявляєш, що все полагодиш краще від Бога. Наче б Господь Ісус, померлий за тебе та твій кормитель у Св. Причасті, недостатньо дбав за тебе та за щоденний твій хліб.

Як тільки що-небудь тривожить тебе, то вмить забуваєш минулі Божі щедроти для тебе. Ти поводишся гірше, ніж ізраїльський народ в пустині, ремствуєш та жалієшся! Довірся опіці Ісуса Христа та люби Його. Так догодиш Йому, і Він займеться тобою.

4. Коли ж поневолі обсядуть тебе клопоти, спокійно повторюй Господеві, що любиш Його та довіряєш Йому, цураєшся своїх думок та тривоги. Хоча б і ціле розважання кажи Йому водно: « Господи Ісусе, хочу бути спокійний, бо належу Тобі!» Не зважаючи на цілі рої подібних уяв, твоє розважання буде повноцінне у Господа.

У час таких важких хвилювань, пригадуй теж Господні слова: «Отож не турбуйтеся, кажучи: "Що будемо їсти, або що будемо пити, або в що зодягнемося?" Про те все побиваються погани.

Та ж Отець ваш небесний знає, що це все вам потрібне. Шукайте перше Царства Божого та його справедливості – а все інше додасться вам. Тому не журіться завтрашнім днем, бо завтра саме за себе турбуватиметься».

Ісус Христос не без особливого наміру сказав ці слова. Вони відносяться прямо до тебе, не правда? Прийми їх, отже, дослівно, облиш усяку турботу та спокійно виконуй належне. Якщо буде треба, Ісус Христос готовий чудами визволити тебе від клопотів.

Повторюй собі слова блаженного Йосифа-Венедикта Коттоленго, які він говорив кожного разу, коли бракувало хліба в його сирітському притулку: «Побачимо, хто програє: Провидіння чи Коттоленго. Досі завжди перемагало Провидіння». Належно спочине душа та вільно дихне твій дух, коли проженеш всяку турботу та без вагань і без обчислень довіришся Богові!

Виконай свій обов'язок, а Господь Ісус сповнить те, що має сповнити.

5. Далі, ще ті непотрібні судження на чиюсь некористь. Вони не тільки є непотрібною витратою розумових сил, вони часто є провиною проти любові, а деколи й проти справедливості.

Нам невідомо, чому ближній внутрішньо так діє. Міркуємо за своїми враженнями, симпатіями, згідно з вузькими та нетерпимими нашими поняттями. Ми вишукуємо помилки в поведінці інших, зокрема немилих нам осіб, і підсуваємо їм сумнівні та приховані гадки. Скільки тут провин! Часто звичка осуджувати, та ще й неправильно осуджувати, перероджується у хворобу. Це дух протиставлення та осуду змушує все бачити під кривим кутом та все засуджувати.

6. Не суди іншого. Так приєднаєш собі Ісуса Чоловіколюбця, Який любить покірливі і лагідні душі та й каже: «Не судіть, щоб вас не судили».

Навіть з'єднаєш собі людські серця, бо довідаються люди, що вмієш зберігати їх добре ім'я.

Ще й докажеш покору. Хто поблажливий для похибок ближнього, такий розуміє людську слабкість у себе та в інших.

Хто ближче до Господа Бога, той більше терпимий до недоліків іншого, бо Божий дух є широкий, терпимий та безмежно вищий за наші жалюгідні поняття.

7. Хто звик судити про інших, скоро почне втручатися до їхніх справ. А ніщо не є більш супротивне досконалому внутрішньому спокоєві, як божевільна охота втручатися до всього.

Раніш, ніж станеш тягнути стеблину з ока ближнього, найперше витягни поліно з твого власного ока. Отак Ісус Христос висміює незручності втручатися до ближнього.

Хто не має відповідальності за іншого, не має теж ласки виправляти чужі похибки. Навертати та виправляти - це діло надприродне, і самий зверхник часто зазнає невдачі в цій праці. Молитва та непримітне життя, спокійний та зрівноважений характер багато більше тут допомагають, ніж усякі догани. Часто не вміємо завести ладу і у своїх власних справах. У нас самих довелося б сотню літ викорінювати одну власну похибку. Без допомоги Ісуса Христа не підемо вперед ні на крок... тож смішно є осуджувати похибки інших.

8. Для духовного поступу треба міцно полюбити самоту серця, треба уникати непотрібного людського товариства, треба заплющити очі та заткати вуха, а ближнім цікавитися лише тільки, наскільки цього вимагає потреба, добре виховання або християнська ввічливість.

Моя душе, відважно віддаляй від твого життя всяку некорисну думку та всяке встрявання у справи інших людей.

Думай про Господа Бога та про твою повинність. Для цього ти створений. Читай тільки потрібні й корисні книжки. Серед запасу добрих книг підбери собі найкращі, бо всі гадки, здобуті читанням, добре або погано впливають на життя. Треба розумно плекати здоров'я. Тому відпочинок після праці й дозвілля ідуть по лінії досконалості. Вони дають духові відпочинок та зміцнюють його, тому вони згідні з Божим планом.

9. Свій ум маєш очищувати та упрощувати зовсім спокійно, однак витривало і завзято.

Хай твій ум знехтує та мимо пропустить кожну некорисну думку так, як на вулиці не приділяємо уваги пішоходам.

Таким чином, воля швидко оволодіє розумом та досхочу зможе скеровувати його до Божих тем. Тоді й закипить корисна праця.

Чим більше душа погамує та унормує за правилами розумову снагу, тим краще потрапить уживати її до самовдосконалення та для користі ближнього. «Господи Ісусе, я хочу любити Тебе. Прагну зібрати в одну в'язку всі сили мого ума та взятись до моїх обов'язків і як слід полюбити Тебе. Хоч би я і любив Тебе вже довгі сторіччя, то й це було б тільки слабкою іскрою супроти пожежі, яка мала б спалювати моє серце».

ТРЕТІЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Любов навчає правильно міркувати. Покора.
«Малятка хай горнуться до Мене».

1. Покора – премила чеснота. Тільки зауважить Ісус Христос у душі бажання покори, а вже квапиться до неї Господь із запасом ласк. Потрудись, отже, та серцем забажай цієї покори.

Ось три умови для неї. Найперше треба, щоб душа умом та розсудком правильно себе оцінила. Це покірливість розсудку. Св. Тереза сказала: « Покора – це істина».

Ось, що перше витворює покору: побачити себе та всю безмежну свою незнатність у Божому світлі, усе лукавство волі та всі погані зав'язки нашої природи. Добачити також одночасно і не загорнути для себе всі добрі зернини, Богом засіяні в нас, усі прийняті ласки та всі наші природні якості.

Тоді воля приймає, одобрює та поглиблює це міркування. Душі є приємно бачити таку свою маленькість та безмежну злиденність супроти Бога. Та й радіє душа, що при доброму Богові доводиться заповняти таку безодню. Це вже – покора волі.

Врешті душа хоче поводитись із собою згідно з пізнаною своєю вартістю та прагне, щоб й інші її так само трактували.

Вона сама собою не має нічого та й є ніщо. Тому вона переконана, що не заслуговує на пошану. Не хоче вона від нікого шани, ані виявів цінування й почестей. Душа така є переконана, що завжди занадто добре з нею поводяться.

Далі, бере вона на себе всі невигоди й труднощі. Вважає себе за непридатну та безвартісну, а інших має за більш заслужених. Як же їй висловлюють люди пошану та прив'язання, то й це сприймає душа зі скромністю, не для себе, а для Господа нашого Ісуса Христа, бо це Його люблять та звеличують у ній. Це – покора в дії.

2. Хочеш догодити Ісусові Христові, назавжди причарувати Його Серце та вдіяти в собі великі речі, то будь щирою дитиною та ніяк не покладайся на себе.

«Хоче душа сердечно перебувати з Богом, хай зодягнеться покорою, як Господь Бог зодягнувся славою».

Сам Господь сказав ці слова до черниці сестри Бенігни Консоляти, візитки. Її Він прозвав Своєю Веніяминою та секретаркою любові. Без покори Господь наш Ісус Христос не може діяти в нашій душі.

Навіть неприємно Йому гостити в непокірній душі.

Йому противно братися до ума, звихненого перебільшеною думкою про власну важливість, та ним орудувати.

Годі Йому теж царювати у волі та стати осередком усіх її поривів, якщо ця воля зробила себе осередком всілякої світової життєвості.

3. Так, Господеві гидко мешкати з гордієм. Зате любується Він у товаристві покірних. Ось Його слова!

«Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти затаїв це від мудрих та розумних і що відкрив це немовлятам». «Хто простодушний, нехай сюди заверне». « Істинно кажу вам: Коли ви не навернетеся і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне». «Навчіться від мене, бо я лагідний і покірний серцем».

Ніхто не любить дружити з гордієм. У його присутності відчуваємо до нього огиду. Важко здобутись із ним на щиросердечність, яка так уприємнює дружбу. Ісусове ж серце зроблене за зразком нашого.

4. У гордія є щось несамовитого. Господь Бог та все сотворіння воюють проти нього. Загальний осуд одноголосно обурюється проти божевільної впертості гордого, та він далі зухвало ставить спротив.

Гордопишність уподібнює людину до сатани. Відтискає на чолі амбітного позначку звіра: «Як побачу людину надто великої думки про себе, переконану про свою вищу проворність, вченість та доброчесність, то здригаюся і здається мені, що передо мною – сам чорт у тілі». Ці слова написав св. Альфонс Ліґуорі.

5. Найбільш дивовижне та жахливе те, що ні один гордій не вважає себе гордим. Рідко коли зустрінеш душу, що оцінює себе правильно. Ще рідше зустрінеш таку, що узгіднює свої почування та життя з цією оцінкою.

Потрібно великого внутрішнього просвітління, щоб бачити себе у правді. Лише святі не обманюють себе своєю вартістю.

Хто не впадає у смуток, принаймні чуттєво, коли зазнає від людей погорди, неуспіхів чи впокорення? Хто не любить похвал, визнання, високої оцінки, витонченості? Хто не боїться догани, забуття та глуму?

І найщиріша людина відчуває в собі спротив покорі та постійне протиріччя поміж її корисним поняттям про себе та судженням вічної Істини.

Навіть найкращі з людей мусять признати під час щирого самоаналізу, що майже в усіх їхніх свобідних вчинках є деяка безладна погоня за собою. До деякої міри вони роблять із себе осередок змагань, думок й цілого буття.

Вистачить продумати це, а жах наповнить душу, коли вона побачить такі докорінні та безупинні спустошення, учинені гордістю.

6. Чудна була поведінка святих віч-на-віч їхньої нікчемності. Святому Вінкентієві з Павльо дивно було, що Бог не спустошив міст, якими він проходив. Св. Альфонс думав, що переслідування звалились на Згромадження з його вини. Св. Люї Бертран мав себе за найгидкішого грішника на Божому світі. Наче оправдуючи їх, кажемо: та це були святі! Чи святі перебільшують? Чи треба їм співчувати? Чи, навпаки, це ми – незрячі та сліпі?

7. Без пов'язки гордості на очах ми яскраво побачили б, що кожна людина – безмежно нікчемна та грішна. Ми наглядно зрозуміли б, що сотворіння всебічно залежить від Господа Бога своєю істотою, своїм існуванням і триванням та всіма умовами свого розвитку. Ми пригадали б теж свої незліченні провини та завжди нову невдячність. Ми теж помітили б сучасні наші мерзоти: зв'язки, боягузтво, нестійкість і невпинний, полохливий та огірчений поворот до себе самих. «Господи Боже, Icyce Христе! Ми такі зіпсовані, а цього навіть не розуміємо! Помилуй мене, Вчителю, я боюся блуду гордості! Постав мене в гуртку малих і серцем покірних, та уподібни моє серце до Твого».

Та Вчителеві відомо, з якого глею ми зліплені, та до яких ошалілих та пересадних думок поривається наша природа. Він задовольняється та любить нас, коли бачить нас засоромлених нашою злиденністю, сповнених довір'я до Його добрості та рішучих відвоювати покору.

8. Для цього найперше треба беззастережно вірити, що ми сповнені зарозумілістю, і що та гордопишність затуманила думки, бажання та й всі наші діла, що пихатість закорінилась у найменших волоконцях та в найдрібніших часточках нашого людського буття. Кому здається це перебільшенням, такий не переможе.

Треба витривало перед лицем Божим осуджувати тьму-тьмущу неоправданих зазіхань, свідомих чи й несвідомо, леліяних у тайниках нашого серця, прохати у Господа пробачення за нашу гидотність та дякувати Йому, що не залишив нас напризволяще в глибині пихатості.

Врешті треба завжди прохати світла, щоб бачити себе по-справжньому; прохати сил, щоб полюбити те наше упокорення та відваги прохати, щоб з нами поводилися, як ми на це заслужили. Люї Вейо побачив раз борознянку-черв'яка, як повзла біля ніг, і сказав: «Дякую Тобі, мій Господи, що не розчавив мене ногою, бо цей хробак – це я!»

Коли душа пізнає себе краще і більше упокорюється та принижується, тоді Господь Бог більше підносить її вгору до Себе.

9. Покірний підходить завжди до Господа Бога з чуттям безмежної своєї злиденності. Як укусу гадини, лякається самовдоволення. Покірний не настоює на своєму. Радо уступає іншим. Він – прихильний та поблажливий і не говорить різко та владно.

Покірний серцем глядить завжди спокійно та мирно, і легко до нього доступити, перш за все людям простеньким.

Покірна людина не встряває в діла ближнього. Не видає вона осудів та не сперечається без потреби. Вона завжди готова до послуг і до посвяти; хоче прислужитись вона та сісти в кутку на останнє місце.

10.

вперед на шляху чесноти. Поступає вперед стежиною духовного дитинства. Чоловіколюбець Ісус обдаровує її рясно добірними ласками так, як глибокі яри в горах приймають до себе рвучкі водоспади. Господь Ісус готовий задивувати любовними виявами душу, що не спирається на себе.

11. Господи Ісусе Христе, прагну жити у смиренності. Незначний я, злиденний та до нічого нездатний! Лиш гріх один – моя власність.

Як безталанного прокаженого, повністю обсипали мене чиряки гордопишності. Лише Ти один можеш мене вилікувати.

Однак, у моїй незначності пориваюся полум'яно вгору, до Тебе. У моїх злиднях чую в собі безмежне довір'я до Тебе.

Хотів би я бути малятком, яке пестиш любов'ю, береш на руки та лелієш при Своєму Божому Серці.

Хотів би я стати, як покірлива, мила голубка, що сідає в затінку могутніх Твоїх крил.

Божественний Орле! Занеси мене ген-ген на верхів'я країни Любові.

ТРЕТІЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Любов сприяє зосередженню.
«А коли ви з Христом воскресли, то шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога».

1. Тут, на землі, живемо звичайно в туманах помилки.

Усе непомітно оволодіває нашого увагою: політичні події, праця на щоденний хліб, модерні погляди, світові звичаї-обичаї, товариські звички, виставність і мода та сотні інших діючих сил. Поволі і ледве-ледве думаєш, що за берегом світу існує потойбіччя.

Сказане про світських є в якомусь відношенні правдиве й до богобійних душ. І найкращі душі відвертаються від єдино потрібного ось якими виправданнями: що скажуть люди, мені така мила ця особа, та річ чи така праця! Або: навал праці розчавлює мене, гризуть дрібні заздрощі, дразнить мене тертя людської вдачі, а також інші дрібні вибагливості.

Оцей табун завалює людину ззовні, і Господь не може увійти до неї всередину.

2. Потрібно завжди противитись оцьому «засліпленню пустощами», як каже Святий Дух.

Треба просвердлити видимість та добратись до дійсності. Для цього потрібно часто та глибоко застановлятись над поважністю життя та над потойбіччям.

3. По-перше, що значить людське життя? Прирівняне до Божої вічності, воно – тільки хвилина, навіть маленький уламок хвилиночки. Коротко гостює людина на світі, проводить кілька днів. Мандрівником затримається на часок при шляху, а тоді мандрує далі у вічність.

У безконечному всесвіті малюсінька є житлова площа людини та й сіра і невиразна є її праця. Мало-хто знає про саму людину, ще менше цікавляться її працею.

Непомітно мала є її житлова споруда і т. зв. маєтки. Усе те ще більше зіщулиться, як людина помре.

4. Сама земля, де є та дрібна житлова площа людини – це тільки малесенький атом в порівнянні до всесвіту. Каже Святий Дух: «Покоління, що населюють її (землю), це – краплина води, яка мерехтить на посуді». Всі люди, такі жадібно ласі заробити та порозкошувати, та всі нації, такі хижо жорстокі, щоб заволодіти світом (аж взаємно пожирають та розчавлюють себе) – всі вони схожі на пригорщу мурах, які жеруться за стебельце соломи.

Всі вони женуть за своєю жадобою, а оце, і не думаючи, наближаються до рову, який проковтне їх оманні надії.

Отак жили, живуть і жити будуть покоління людей, що вже населювали, або ще появляться на землі.

Лише жменька вибраних душ думкою й серцем потрапили двигнутись понад ці оманні позірності та поривалися до небесних скарбів. Та ще й посміхалися та глумили з них їхні товариші дороги. «Бо візьмуть на глум безвинність праведника».

Ох, леле, правильно повторяти за Святим Духом, що безглуздих є сила-силенна.

5. Смерть же усе вриває: достоїнства, багатства, насолоди, все те гине. Християнська душе, постав же себе добре перед обличчя смерті, наче б за часок мала вона тебе скосити.

Смерть – це переправа із часу у вічність, з відомого у невідоме, з імовірності в дійсність, з перехідного у тривке!

Цей поріг переступиш сам один, без підмоги та підпори будь-якого сотворіння. Ніхто не товаришуватиме тобі поза могилу. Одні твої добрі й погані діла підуть туди за тобою.

Родичі й друзі твої зронять декілька сліз, прокажуть пару молитов над твоєю труною, але турбуватимуться вони тоді радше власним горем, ніж твоєю вічною долею. За якийсь час біль злагідніє, спомини послабнуть, заняття розсіють їх увагу та й думка пропаде про дорогого покійника.

Як ти сам забуваєш про твоїх давніших вмерлих, так і за тебе інші забудуть.

6. Перед лицем смерті все – марнота, опріч єдиного Господа нашого Ісуса Христа, усе, навіть найміцніша приязнь та клятьба вічної вірності!

А припустімо, що десь у світі б'ється щире серце, яке вірно пам'ятатиме про тебе, то навіщо здалась тобі ця вірність?

Єдиний Господь наш Ісус Христос може по-справжньому допомогти тобі після смерті, Він єдиний вірний до останнього віддиху і далі. Всяка інша дружба – швидкоминуща та безсильна.

7. По смерті – суд, зараз по переставленні. Стане перед душею Суддя й побачить вона серед животрепетного мерехтіння, наче на світляному екрані, все життя з його красотою та його тінями, з чеснотами та пороками, з силою-силенною подробиць. Душа сама відчує справедливий присуд на себе та й оголосить його. О, яка важна перша зустріч з Господом нашим Ісусом Христом, перша зустріч з Божим зором. Чи цей перший погляд буде ласкавий, чи сповнений докорів? Чи це буде погляд караючий, чи рятувальний, дружня – братерська усмішка, чи блискавиця з прокляттям?

Господи Ісусе Христе, страшно мені про це й думати. Все зроблю, щоб тоді Твій погляд спочив на мені із ласкавістю!

8. Думай, що звітуватимеш з усього! І від цієї першої хвилини залежатиме вічність. Святому Арсенові довелося вмирати на пустині стодвадцятирічним. Та він дрижав увесь, думаючи про суд. Св. Вернард говорив часто: «Боюся я пекла, жахаюся грізного обличчя Судді».

Як мало значить світ, його похвала і його усміх віч-на-віч оцього страшенно поважного Суду.

Тоді за ніщо матиму похвалу чи погорду, почесть або дошкулювання від цих маловартих істот-людей.

9. Зараз по засудженні попадуться грішні душі в пекло.

Пекло – це втрата найвищого добра, отже й усякого добра, усього, чого душа голодна та безмежно спрагнена, та ще й навантаження всякого можливого лиха на душу й на тіло.

Пекло – це вічна ненависть без насичення, закам'янілість у лукавстві при лютих докорах, це – заздрощі, запеклість та розпач.

Пекло – це вогненна мука без полегші, страдництво кожного змислу, кожного м'яза, нерва, суглоба, волоконця, мука, посилена за числом та важкістю кожного гріха.

Пекло – це близькість усіх найбільших злочинів світу, усіх невдячних і хижаків, усіх падлюк та мерзотників. Це – гидке товариство чортів та проклятих із їх гнівними вигуками, шаленими зойками та богозневагами.

Пекло – це вічна непорушність і закляклість. Непорушність у просторі: як проклятий звалиться в пекло, так і залишиться повік. – Непорушність у часі: перша хвилина в пеклі залишиться й буде тривати назавжди. – Непорушність ненависті та розпачу!

А більшість людей підстрибуючи ідуть до цієї яруги, сміються, граються та богохулять. Ще пару кроків... і зваляться у прірву.

Чи я такий певний, що колись не попадусь між них?

Ісусе Христе та Пресвята Діво! Горнуся до Вас, не залиште мене!

10. По суді праведники злинуть на небо.

А небо – це вічне радіння з Найвищим Добром. Це – засмакування душею безмежного щастя, змістовного та всебічно охоплюючого, це нагромадження усього, що людину вщасливлює! Небо – це невимовне раювання змислів та заплата за кожний і найдрібніший подвиг, за кожне чесне діяння.

Небо – це вдовілля усіх душевних прагнень і щораз то більша спромога втішатися та насичуватися.

Небо – це раювання духа, це – споглядання таємниць надприроди, зрозуміння всіх істин природи, їхніх причин та взаємнопов'язання.

Небо – це оглядання чудових доріг Провидіння в керуванні світом та кожною душею.

Небо – це раювання серця в океані любові, в любові до Пресвятої Тройці. Небо – це родинне життя, дружба янголів і святих, усього найбільш чистого, непорочного, люблячого, найсвятішого. Присутність батьків і земських друзів, присутність та невисловна ніжність Пречистої Діви, Богоматері і нашої Матінки, приявність Ісуса Христа, нашого Друга, Брата, Улюбленця душ наших.

Око не бачило, вухо не чуло, чого то Бог наготував для Своїх любимців. І це щастя за короткий час буде моє.

Відсунься набік, світе, з твоїми оманами та пустощами. Належу Ісусові Христові назавжди!

11. Розважай усе те спокійно та витривало. Духом та уявою досліди подробиці цих великих істин. Впусти ці спасенні враження на саме дно душі та невтомно протистав їх дитячим іграшкам, брехні та помилкам, що оповивають її густим та нервозним туманом.

Зупинись при істині, яка більше діє на тебе, під умовою, що вона не затривожить тебе й не насторожить. Розважай, а водночас зором та рукою тримайся Ісуса Господа, що в тобі живе та любить тебе.

Для освячення вистачить однієї добре продуманої істини. Колись східні пустині заповнялись пустельниками, що невпинно тривожились словами: вічність, завжди, ніколи.

Святий Люї Ґонзага часто питав себе: що це в порівнянні до вічности? («Quid hoc ad seternitatem?») Св. Станіслав Костка казав: народжений я до більшого («Ad maiora natus sum»). Ти ж завжди говори з любов'ю слова св. Альфонса: «Люблю Вас, Господи Ісусе й Маріє Богородице, люблю я Вас. Прагну любити Вас у безконечність, довіряюся Вашій доброті. Вчиніть з мене, що Вам завгодно».

ТРЕТІЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Любов керує уявою.
«Вартніший довготерпеливий, аніж звитяжець, і той, хто гнів опановує, ніж той, хто здобуває місто».

1. Нам треба освятитися як людям, а не як ангелам. Бог дав нам розум і свобідну волю, але дав нам також чулий організм, уяву, пристрасті і змисли.

Безперечно – Йому віддають хвалу чисті духи совершенною любов'ю, але Він не менш радий з любові, що Йому свобідно приносить єство, зложене з тіла і крові.

Це таке нужденне сотворіння, піддане стільком слабостям, у боротьбі з такою великою кількістю труднощів, силою ласки піднесеться аж до несотвореної Любові; починаючи від цього життя, воно буде брати участь в житті самої Пресвятої Трійці.

2. О ні, Бог не вимагає від нас знищення наших змислів, наших природних вимог; не забороняє нам жити згідно з нашою природою, бо Він Сам нам її дав; не забороняє радуватися красою, що її щедро розсипав довкруги нас; Він хоче тільки, щоб ми це все робили згідно з порядком, що Він установив.

Він сам дав нам цей наказ: «Будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю».

Отже, нам треба любити так, як Сам Ісус Христос нас любив: і нашими змислами, і нашими силами, і нашою уявою.

3. Найперше заведімо Господа Ісуса в нашу душу та дозвольмо Йому керувати нами за Його волею. Незадовго довідаємось від Нього, що Його любові не заважає жодне природне дарування, жодна Ним оздоровлена здатність. Навпаки, все сприятиме до відображення в нас Божої подоби.

Він подарував мені серце чутливе, то правильно, що те серце має лиш Його любити. Ісус Христос обдарував нас теж буйною уявою, то нерадо слухає Він наших нарікань на неї. Спаситель хоче тільки, щоб ми керували своєю уявою за Його вказівками.

4. Серед праць над освяченням уява має наче зобразити картинами високі істини Віри, має удоступнити їх почуттям та наче дозволити розумові доторкнути їх й представити їх волі в миловидному вигляді. Отож застав її животрепетно зобразити тобі вічні правди, затривожити тебе картиною пекельних мук та двигнути вгору твоє довір'я сподіванням безконечних дібр.

Уявою змалюй перед собою славимого Спасителя Ісуса Христа та всі подробиці Його Божого побуту на землі, від ясел до хреста. Уявою дістанешся до серця Господа Христа Чоловіколюбця, почуєш як Серце Боже б'ється любов'ю, пізнаєш який Господь Ісус добрячий, лагідний, покірливий та безмежно поблажливий. Бачиш, уява корисна та допоміжна. Та не заплямуй її, якщо б схотів користуватися нею нерозважно та пересадно.

5. Перебільшена уява, до речі, впихається всюди. Вона все плутає, в усьому пересаджує: і прості життєві події щоденності, і, ще більше, політичні та історичні випадки. Її осуди – незрівноважені, несправедливі та непомірковані.

Хворий на неї переборщує в одному напрямкові чи в другому. Він нездатний самостійно вирішати будь-яке діло, тим більше діло освячення.

Уява плутає теж оцінку себе та своїх заслуг. Як воно дивно: за винятком святців, кожна людина думає про себе краще, ніж другі думають про неї.

Буває іноді, що ми мріємо без ґрунту під ногами та будуємо уроєні плани будучини, де нашій особі призначене почесне завдання.

Такі мріяння треба негайно припинити й уяву допасувати до дійсності.

6. Ця снага дуже діяльна ще й на шкоду здорового глузду, коли роздумуємо про кривди від ближнього.

Пересадна уява чіпається словечка, руху, поведінки, чийогось усміху та горлає про кпини, образу й погорду до нас. Піщинку перемінює в гору. Усе вона тлумачить і «вияснює» лихим оком та все погіршує й перебільшує.

Людина розважна не піддається цим відхиленням уяви, притримує її при першому стрибкові вбік. Здоровий глузд, чи пак спогад давніших промахів уявлення, достатньо здержують її від першої гарячості.

Ніколи не діймо під впливом збудженості. Хай час заспокоїть розбурхані нерви. Тоді здоровий глузд підкаже, що треба діяти.

7. Зокрема духовному поступові шкодить розіграна уява. Така хвора душа прагне користуватись тією уявою в усіх духовних обставинах, коли, до речі, її треба б майже назавжди загнуздати.

Розважання видається такому невдатне, якщо не була в ньому уява. Йому виглядає брак ревності, коли не чує чуттєвого вдовілля. Праця над освяченням не йде вперед, коли душа чує посуху або поринає в темряві.

Коли б'ють душу труднощі, причетні духовним боям та сколихують звичайні невдачі, тоді рабиня уяви, душа, зневірюється, досадує, голосить і часто залишає напризволяще зачату роботу.

8. Деколи навіть і щирі душі віддають перевагу своїй уяві та настановляють її провідницею свого духовного життя.

Такі особи беруть за небесні вказівки слівця, що їх вони знайшли у своїй розбурханій уяві.

Враження своїх чуттєвих здатностей мають вони за небесні дороговкази. Навіть свої сни тлумачать вони як пророчі. Їхня хвора уява малює їм ці сни як оповіщення Святого Духа та скромне відслонення майбутності.

Як провідник не хоче того побачити, ці душі стогнуть та скаржаться на нерозуміння та що мало є у світі справді освічених людей.

9. Такі відхилення вбік уяви, до речі, є виняткові. Та треба сказати, що всім душам потрібно стежити за своєю уявою зблизька та безперестанно звільнятись з-під її ярма.

Християнська душе, цю працю виконуй у спокої, із зусиллям волі. Не треба стежити за уявою по лабіринті її хитрих плетениць. Облиш її, попросту відцурайся її навіяних думок та протистав її твердженням полум'яну любов до Господа Ісуса та до Пречистої Діви Марії.

10. Навчайся жити силою волі, гартуй у собі мужність, що не сколихнеться труднощами будь-якого важливого почину, а послідовно і працею над самовдосконаленням.

Як найде на тебе посуха та внутрішнє усамітнення та ще й почуття впадуть у стан цілковитого виснаження, тоді пригадай, що досконалість лежить у щільному приєднанні до Господа Бога звичайним волевиявленням та щоб, не зважаючи на ніщо, вірно додержуватись обов'язку. Зрозумієш цю основну істину, то швидко звільнишся з ярма уяви.

Господи мій Ісусе! Заведи в мене зразковий лад, схожий на той, що царствує у Твоїй Божій Особі. Усі мої здатності підкори моїй волі. Хай ця воля справно приєднається до Тебе та скерує до Тебе всі мої сили. Прагну помагати Твоїй дії у мені та не датись у рабство моїй уяві.

ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Любов угамовує пристрасті.
«Мир мій даю вам».

1. Людина – чудова сполука. У ній взаємно спомагаються надбудовані природи різного життя: почуттєвого, розумового та божественного.

Кожне з цих трьох родів життя складається зі знання та з любові. У почуттєвому житті вироблюється пізнання зовнішніми та внутрішніми спостереженнями. І здатність, названа почуттєвим гоном, горнеться до почуттєвого добра. «Пристрастями» або «збудженнями» звемо рухи тієї здатності в бік почуттєвого добра, або проти супротивного йому лиха. Це – порушення любові або ненависті, пожадливості чи то відрази, радощів або смутку, надії або розпачу, сміливості, страху або гніву.

2. Самі собою ці зворушення не є ні добрі, ні лихі. Добрі або лихі вони тоді, як добрий або лихий їх предмет.

Хай самосвідома воля показує їм цей предмет. Пристрасті мають служити волі. Їхнє завдання є: через почування зміцнити вислови любові волі.

На початках духовного життя часто чисто духовний вияв волі дуже мало впливає на почуттєві здатності, та лиш із трудом заставляє їх слухати приказу.

Але, якщо приказуючий чинник є пройнятий хвилюючим збудженням, якщо будь яка пристрасть, наприклад, почуттєва любов або ненависть, скріпили душу непереборною міццю, то вона, хоч і полохлива дуже або й підло боягузлива, – буває здатна до найвидатніших подвигів.

3. Ці збудженості в Божих планах це швидкольотні коні – бігуни, що мають затягти душевного воза до святості.

Та ці скакові коні ще не приборкані. Кожний сіпає людину до себе. Потрібно, отже, погоничеві, тобто волі, напруги та терпеливості, щоб приневолити скакунів до вудила, заставити їх бігти однозгідно, підганяти їх, а ще частіше домірковувати їх запал.

Це гарна праця. Як воля оволодіє зворушеннями та потрапить досхочу ними керувати, то з усією швидкістю вона мчиться до святості.

Отож, треба відважитись почати працю над приборканням зворушень та братися до кожного зокрема.

4. Наприклад, почуттєва любов може, раз-у-раз, більше як треба потягнути волю до почуттєвого предмету. Така любов шукає деякого сердечного задовілля та деякого любого переживання.

Та дбайлива про виключність серця для Ісуса Христа воля швидко напирає на весла та обминає цей підводний камінь.

Ніколи не треба керуватись схильністю чи відразою, але й не треба дивуватись, що нами хвилюють ці мимовільні почування. Такі враження – зовсім природна річ. Доки воля не слухає їх, вони не є перепоною для досконалості.

5. Хай душа не припускає до себе ці небажані порушення. Деякі похибки, різниці у вдачі та поведінці, збуджують огиду до когось. Саме тоді треба з силою протиставитись їй і показатися милим та ввічливим. Дуже опоганює духовну особу сердитий настрій, примхлива мовчанка, незадоволення з нестачі уваги до нас. Такі капризи ледве пробачимо дитині.

Душа, підлегла таким примхам із-за недостатнього виховання в молодості, хай рішуче, навіть по-геройському, завізьметься їх приборкувати.

6. Дальше подумай про свої бажання. Звикни бажати тільки того, щоб любити Господа Бога та сповняти свої обов'язки. Як забажаєш чого іншого, може це бути навіть невинне та чесне, волею спитай Господа Ісуса, що Він думає. Якщо воно не відповідає Вчителевим намірам, то відцурайся цієї забаганки.

7. Перш за все не заплутайся в погоні за засобами освячення.

Душі не потрібно навіть бажати радше убогості, як гараздів, упокорення, як слави, хреста, як насолоди, хіба що Господь Ісус надихне явно до цього, що часто і буває.

Перше всього не домагайся, душе, здоров'я більше, як хвороби, радше діяльності, як спочинку, самоти більше, як кипучої метушливості та потіхи більше, як посушливості духу.

Все воно – однакове Богові. Ходить про одне: знати, що Господь Бог зготував для душі.

8. Треба теж угамовувати тривогу, неспокій за минувшину та журбу про майбутність, як теж острах за сповнення сучасних обов'язків. Ми – не раби. Ми – рідні діти. Небесному нашому Батькові відома наша слабкість та нестійкість.

Відцураймось себе й повністю довірмось Євангелію, де сам Господь Ісус каже: «Не журіться, отже, завтрашнім днем, бо завтра саме за себе турбуватиметься. Доволі дневі його лиха». «Шукайте перше Царства Божого та його справедливості, а все інше додасться вам». Є такі, що навмисно плекають у себе неспокій та пересадну тривогу. Серце таких не вільне й любов недосконала, бо «досконала любов проганяє геть страх», - каже св. Йоан.

9. Хто панує над собою, той помірковано навіть радіє. Мудра людина не вміє пересадно радіти. Вона знає, що ніщо тут, у світі, довго не триває.

Як же Господь Бог освітить твоє життя сонячним променем, вживаючи до цього подій чи осіб, чи безпосередньо, то відкрий широко душу з її здатностями та подякуй Творцеві за все добро.

І ця радість – поміркована. Одна тільки радість здатна безмежно потішити віддану Богові душу: це – свідомість, що Господь Бог проживає в ній і нею, та це – надія вічно любити та нерозривно з'єднатися з Господом Богом у небі.

10. Ще більше, ніж пересадну радість, треба поборювати меланхолію. Смуток – це небезпечне переживання. Часто і не помітиш, звідкіля він взявся. Смуток міцнішає, розгортається, захоплює щораз більше простору. Його народжує деколи сукупність дрібних дошкульних обставин. Впливає теж здоров'я та стан погоди. Смуток виринає з душевної глибини, що стримить в загальному до дружби, відпочинку та ужиття, а знаходить довкруги себе тільки порожняву, холод, працю та біль.

11. Не хочеш скорше або пізніше погрузитись в драговину смутку, поборюй його удари.

Переживання смутку – це пристрасть. Як дозволиш їй буяти в душі, незабаром бур'яном заросте вся площа.

Як стій приборкай його діяння і помолись Богові. Як же душі остогидла молитва й далі упирається вона в меланхолії, то треба їй силоміць узятись за молитву. Треба теж довіритись Богові, переконувати себе в душі та вдатись до міркувань, які послабили б сумні настрої.

12. Смуток – безвартісний. Він виводить душу зі строю та внепридатнює до молінь і до праці. Смуток робить її нестерпною для себе та для інших.

Ісус Христос бачить нерадо засмучені та насуплені обличчя у Своїй службі. Господь не любить душ, що завжди глядять на понурий бік діл та зачисляють похнюпленість до списку чеснот.

Господь наш Ісус Христос бачить наші слабості, однак Він не ображається, ані не обурюється. Радніше Він шукає оправдання для нас та ніжно помагає нам поправитись.

Моя душе, угоди Ісусові Христові та проймися Його миротворним, спочутливим та довготерпеливим духом. Коли б був в якомусь ділі тільки один добрий бік на 99 поганих, то ти зв'яжися із цим боком добрим. Так то діяв завжди добродушний і лагідний св. Франциск Сальський. Вияснюй собі все по-доброму, не присікайся до інших, не обтяжуй перебільшеними зауваженнями й себе самого. Усі твої провини довір Ісусові Чоловіколюбцеві, покірно прохай Його все виправити. Отак дозволь Йому бути Відкупителем у тобі. Він буде вдячний тобі за це.

Коли ж маєш клопоти, то не розказуй кожному зустрічному про твоє горе та не жебрай співчуття та потіхи. Іди радніше прямо до Господа Ісуса Христа, розкажи Йому свою печаль, ридай, як хочеш, але усміхнися до Нього крізь сльози.

13. Он як завжди ти будеш у сердечному спокої. Ніколи не хвилюйся та не бентежся до тої міри, щоб твоє збудження вислизнулося із влади волі, або понесло її на манівці.

Так виплекаєш собі зрівноважену вдачу. Ні одна зовнішня подія, жодне внутрішнє збентеження не зможуть поважніше заколотити її. Зрівноваженість вдачі та душевний мир уможливлять Ісусові Христові швидко та послідовно довершити в тобі Своє діло.

ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Любов стежить за почуттями.

«Хіба не знаєте, що ваші тіла – члени Христові?»

1. Людина є гармонійна суцільність. Хочеш, щоб Господь запанував у Тобі любов'ю, то не задовольнися упорядкуванням твоєї волі та розуму, ані навіть приборканням уяви та пожадань. Ще треба завести лад у почуттях, бо вони – постачальники уяви та вогнища, звідки спалахують пожадливості.

Так хотів Господь Бог: тіло, м'язи, нерви та почування відограють важливу роль у нашому житті. Господній намір є: таку крихітну природу зробити інструментом Своєї безмежної слави. Корінці цієї животини занурюються в землю, а Богові хочеться піднести її голову аж на верхів'я Божого життя.

Потрібно, отже, мудро уточнити завдання кожного почуття, щоб залишитись йому при своїй праці, тобто на службі душі. Нестача розмірності в цій праці зроджує три дошкульні хвороби, які обезвладнюють, а навіть убивають в душі Божу любов та влаштовують там самолюбство.

2. Великою мірою ми зложені є з нерівних комірок. Нерви займають багато місця в нашому почуттєвому житті, послідовно теж у житті розумовому та етичному.

Тому треба плекати безнастанно нервову рівновагу та берегтись пересадної чутливості та хворобливої дразливості.

Деякі богобійні душі не бачать цієї слабої сторінки духовного життя. Вони віддають перевагу почуттєвості у всьому: в особистому житті, у праці, у підборі книжок, у товариських відносинах та в час дозвілля. Переживання – це для них насонний середник, що на часок заколисує їх збудливість. Та незабаром знов їм треба ще більше подражнитись.

3. У таких душах годі розбудувати мирне Боже володіння.

У них забагато витонченого самолюбства і потреби зворушень. Усі живі сили вичерпуються в них на переживання, всі соки всмоктує почуттєвість. По днях збудження приходять дні пригнічення та втоми. Перенапруженим нервам треба відпружитися.

4. Треба дбайливо оберігатися, щоб не впасти в нервове перенапруження. На молитві ж не треба вишукувати почувань. У хвилину потіхи та з'єднання з Богом радніше духом заявляймо Богові, що любимо Його та хоронімся від сильних потрясінь.

5. І тіло треба нам плекати, щоб жити. Без сил тіла воля теж буде квола. Але й пересичене тіло ворохобиться. І тут треба держатися мудрої середини.

Шкідливо є дозволяти тілу всі забаганки. Більше йому даєш, а тіло ще більше хоче. Якже запанує воно, то робить заговір на душу та зраджує її. Тіло – це раб, і так треба з ним поводитися, тобто давати йому тільки необхідне.

6. Отже, в загальному, потрібно давати тілу, що необхідне зі спочинку, дозвілля та з харчів.

Деякі душі дуже помиляються, бо не дають тілові потрібного спочинку та полегші. Щоденний досвід показує: чимало смутків, засухи в душі та пригніченої розбитості мають джерело в занедбанні належного відпочинку для тіла.

Після належного нічного спочинку зникають, як зачаровані, здавалося б, незборимі труднощі, у свідомості виринають розв'язки безвихідних становищ. Повертається відвага, воля знаходить загублену кремезність, нерви заспокоїлись, уява не буйствує, та й ум прояснився.

7. Людина має мудро використати вигоди свого тіла. Поводишся з ним проворно та помірковано, зазнаєш від нього довготривалих та видатних користей.

Господеві нашому Ісусові Христові добре відоме наше положення. Від більшості душ не очікує Він строгих покут тіла. Та, якщо б Господь надихнув до непересічного вмертвлення, а духовний провідних схвалював, то послухайся Господа Бога. Це ж Він вибирає, як Його величати. Та проворний провідник рідко коли прихиться до нетерпеливих прагнень новаків. Відомо з досвіду, що часто ці схильності – не від Бога.

8. Ти ж, моя душе, вдоволись долею дитинчати в духовному житті. Велике вмертвлення-подвиги – для духових велетнів. Але тобі вільно вирівняти цю меншевартність тим, що по-геройськи сприйматимеш витривало невигоди або дрібну добровільну покуту. Якщо ти вирішила хоч і невеликий дар для Господа Ісуса, дотримай слова. Цим догодиш Йому.

9. Надміру догоджувати тілові та віддаватися хворобливій чуттєвості доводить до третьої, ще більшої небезпеки: до бунту почуттів, який спустошує ангельську чесноту, гарну та милу невинність.

Щоб це не сталось, хай почуття заторкають тільки самі схожі з кінцевою метою предмети та не обезвладнюють волі, спраглої Божої Любові. До речі, однак, почуття залюбки горнуться до найбільш протиставлених духові предметів та підманюють до розкошів, зовсім супротивних чистій любові до Бога.

От чому боротьба за ангельську чесноту така дуже потрібна, невпинна та найтрудніша у світі.

10. У цьому бою потрібно наполегливої чуйності. На часок відвернеш увагу, і вже поразка! І похилий вік не звільняє від бою. Будь переконаний, що ця боротьба буде до смерті, інакше не можу запевнити тобі безпеки.

У цьому світі кожний хай почувається над самим берегом бездонної ями. Від урвища віддаляють тебе лиш декілька п'ядей. Один необачний крок... і ти полетів на дно.

11. От чому конечно є боротися наполегливо та напружено. Людина така швидка й така схильна до зла, що й дрібниця може штовхнути її у пропасть. З досвіду знаємо: вистачить один погляд, словечко чи думка, і вже спалахнула жорстока пожежа.

Людина така слабка, що її не забезпечує повністю ні чеснота, ні вправляння в чистоті, ані жодний запобіжний середник.

Часом бувають спокуси такі витончені, такі підступно-влізливі, такі сповнені чарами, що жодне людське серце не потрапить своєю силою їм довше опертись. Треба прохати Господа Бога, щоб ніколи не допустив на нас аж такі спокуси. Ісус Христос не опустить нас, якщо Його просити. Він не дозволить на спокуси понад наші сили.

12. Інший жах те, що більшість людей почувають повну безпеку віч-на-віч такої загрози. Навіть найкращі душі виявляють дивне почуття спокою в небезпеках для ангельської чесноти. Тільки Христова любов та виключність цієї любови до них постійно рятує їх від падіння, хоч ці душі майже не вживають запобіжних заходів, щоб не повалитися вниз.

На духовних шляхах усе є таємницею! Божа ж довготерпеливість є безконечна. Тільки надзвичайно освітлена Богом людина не наражається на часту нагоду згрішити.

13. Хто б ти не була, християнська душе: чи живеш ти в монастирському затишку, чи серед світських небезпек та спокус, уже сьогодні виріши пильнувати твоїх почувань, перш за все твої очі. Що більше оволодіватимеш своїми почуттями, будеш у більшій безпеці. Більше з'єднаєшся з Господом Богом, радітимеш більшим спокоєм серця.

Дальше, невтомно молися Богові про святу чесноту чистоти. З огляду на твої моління Господь відсуне від тебе чимало загрозливих для тебе небезпек. Він збереже тебе від нищівних для твоєї чесноти ускладнених спокус. Господь Бог охоронює Своїм Провидінням покірно молящу душу. Це один із виявів ласки витривання.

Щоденно і багато разів на день довірся опіці Цариці дівственників. Присвяти їй свої очі, вуха, уста, серце, усього тебе. Хай розпоряджається Вона тобою, як Своєю власністю, та зберігає тебе на всіх стежинах. Врешті, до вище згаданих запобіжних заходів додай ще це: відразу відкидай кожну нездорову думку, картину та спогад і негайно закликай на поміч Ісуса Христа та Діву Марію. Якщо ж ти в чому винуватий, то, не гаючись, отряси порох із твого взуття, а вчини це щирим каяттям або покірною сповіддю.

ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Любов упорядковує вжиток зовнішніх предметів.
«Чоловік житиме не самим хлібом».

1. Св. Павло каже: «Все – ваше, ви – Христові, Христос же – Божий». Всі сотворіння, всі зовнішні предмети, вся природа – належать людині. Вона може ними досхочу користуватися під умовою, що послужиться ними для призначених їм цілей. Помилився б, хто подумав би, що дух і серце святих були замкнені для зовнішнього світу. Ніхто не любив так чисто та ніжно природу, як Божі обранці. Вони усвідомляли собі, що вони – діти царя царів та що все сотворіння служило їм та пригадувало небесного Батька.

2. Для звичайних і мізерних душ сотворіння – це вже не ступені до Бога, тільки мета, до якої вони прив'язуються. Сотворіння не вказують їм на Господа Бога та Його Божу досконалість, бо ці душі звертають свою увагу і серце тільки на себе самих. Це вже не придорожні яблуні, що вдовольняли б мандрівника овочами та затінком, тільки колоди поперек шляху.

Сотворіння, що не помагає нам більше полюбити Господа Бога, стає знаряддям розніженості, лінощів, загребущості, словом – самолюбства у всіх його породах.

3. Користуючись зовнішніми предметами, майте на приміті зближення з Богом, любов до Нього, полегшення вправи в чеснотах, сповнення обов'язку та втечу від гріха.

Таке користування сотворіннями – однозначне з відмовленням від них, тобто з убогістю серця - це причетність до першого блаженства, виявленого світові Ісусом Христом: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне».

4. Вбогість серця це перш за все відмовлення від наших або й чужих цьогосвітніх маєтків.

Вбога серцем людина відрікається від витончених вигод життя, від розтратних розкошів та від виставності. Вона бажає невибагливої їжі, убрання та помешкання. Безумовно, вбога серцем людина не відкидає можливості зустрічатися з багатіями, але волить товариство малих та покірливих. Проворно піклується Богом даним в її управління майном. Вважає це майно за довірений Господом Богом капітал, якого відсотки має розподілити для злидарів та для боговгодних діл.

5. І таке повне відмовлення від сотворінь посеред заможності є можливе. Через усі сторіччя вправлялися в ньому особи всякого нашарування, воно й сьогодні приступне. Це й найблискучіше видовище досягнень ласки в такій схильній до маєтків та життєвих насолод людській душі.

6. Однак, справжнє володіння земськими маєтками є часто теж перепоною до досконалої вбогості серця. Серцевідець нашої злиденності, Ісус Господь, Сам підтвердив цю істину. Він заможному юнакові, виконавцеві всіх заповідей, порадив продати увесь маєток та розподілити гроші поміж бідняків. Цю умову Він і поставив для вдосконалення молодої людини. Ісус Христос не велів, тільки дораджував, і цю пораду Він скріпив прикладом власного життя. Він не мав і каменя на подушку для знеможеної голови. Не було в Нього теж грошевих засобів. Один учень мав піклуватись про матеріяльні справи для апостольського гурта. Святі ж жінки клопотались про харчуванням Учителя та учнів.

7. Чимало душ почули цей заклик Господа та були очаровані прикладом Його вбогості. Вони склали обіти відмовитись від маєтків, або хоч від самовільного вжитку земського добра. Обіти чистоти, вбогості та послуху стали підвалиною чернечого життя.

8. Ченці в орденах з урочистими обітами відмовляються від будь-якої власності. А у згромадженнях та товариствах зі звичайними обітами відмовляють собі права самостійного вжитку майна. Користуються вони тільки маєтком, переданим у власність своїй спільноті. Згідно з обітом убозтва, користання дібр спільноти має в подробицях залежати від волі зверхника, інакше підлеглий поводився б як власник.

Отже, підлеглий має послугуватись переданими йому речами тільки згідно з їх призначенням. Настоятельского дозволу треба до всього: і для самого користування, і для передачі їх кому іншому, і для позичення їх, і для обміну за інші предмети, і для переробки чи продажу, для закупу чи одержання, та не вільно сховати їх від зверхника.

До речі, і зверхники обов'язані забезпечити підлеглих усім потрібним, мають звільнити їх від турбот та клопотів про цьогосвітні добра. Тоді вільно займатимуться вони Божим ділом.

9. Це дійсне та повне убозтво матеріяльних справ та серця, це незрівнянний засіб поступати швидко вперед у чеснотах. Він підтримує в Церкві чернече життя у цвітучому стані та чинить з нього розсадник святощів. Вбогий чернець – найщасливіша людина у світі. У нього нічого не має, але він водночас є власником усього. Він живе без клопотів, а Боже Провидіння своєчасно постачає йому все.

Він відцурався насолод та вигід цієї землі, а Господь Бог заливає його серце небесною втіхою.

Монастир, де володіє бідність, це – добірний сад, в якому Ісус Христос плекає пречудні квітки, лілеї чистоти, фіялку покори та троянду Божої любові. Це теж – теплиця, куди Боже сонце безперестанно посилає ласкаве тепло, куди ніколи не завіває льодовий вітер світу. Тут є земський рай, куди Сам Бог залюбки заходить відпочити та поговорити зі своїми друзями. Сказав св. Лаврентій Юстиніяній: «Якби люди знали, як гарно жити в манастирі, то вони зі світу вдерлися б туди по мурах та оволоділи б ним».

10. Але для цієї духової втіхи та для з'єднання з Богом треба ченцеві додержуватись повністю обіту убозтва та убогості серця.

Хай задовольняється даним йому, не поривається до зайвого, вдовольниться конечним, хвалить Господа Бога теж, як не отримає і конечного, та з усім довіряється Божому Провидінню.

Радо хай користується уживаними речами, зношує вже латану рясу, мешкає в невигідній та мало мебльованій кімнаті, та харчуванням не відрізняється від інших.

Веселим серцем хай сприймає недогідності убозтва, спеку та холод, голод і спрагу, глум та погорду світу.

Як від чуми, хай утікає від погоні за комфортом, насолодами, за вибагливістю та пересадною турботою про здоров'я. Причетний до вбогого класу людей, хай, непозваний та без наміру бути корисний для душ, не пнеться між багатіїв та мільйонерів. Хай полюбляє свою кімнату більше за їхні тереми, свої книжки більше за їх балакання, церковцю – за їх салони, і поради своїх настоятелів за всі світові підлесливості.

Отак досконала убогість серця переходить у загальне відречення від усього, що не є Богом та не зближає до Нього.

ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Любов привчає відрікатися від усього.
«Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради Мене, той його знайде».

1. Хочеш у всьому знайти Господа Бога, то сам облиш себе! Хочеш здобути Ісусову любов, завжди відрікайся від себе! Все, що відіймеш від свого самолюбства, від особистого вдоволення, це дай Божій любові. Таке то є вчення про загальне відречення. Можливо, воно сповняє тебе страхом, ще недосконала душе. Не бійся! Тільки початки важкі, і поступово виберешся на вершини.

2. Як провести в собі це загальне звільнення? Бери до уваги тільки сучасну хвилину.

Виконуй виключно свої обов'язки, сповняй їх спокійно, не поспішаючи та й не мляво. У час праці насторожуй увагу, як можеш вподобатися Ісусові Христові, що працює, молиться та живе тобою.

Як трапляється нагода, подаруй Господеві яку вподобу, схильність, вдачу, настрій серця, міркування, цікавість, а тоді дальше спокійно працюй.

3. Безперечно, чимало нагод до жертви вислизають з-під твоєї уваги. Цим не бентежся, Ісус Господь не прохає їх у тебе, інакше Він тобі це підказав би. Деякі з жертв, які спостерігаєш, видаються тобі заважкі та втомливі, тому може відкладаєш їх. Та перепроси Господа Ісуса за невірність. Визнай провину, виріши більшу великодушність та наполегливо благай Учителя уможливити тобі та уприступнити ці офіри.

Деколи вагатимешся, чи Господь хоче чи не хоче такої-то жертви. У цій розгубленості не втрачай часу на вагання, вирішай, що хочеш. В обидвох випадках діятимеш у любові.

Безперечно, при виборі з любові до Господа Ісуса вибереш те, що менш приємне. Але, якщо ти підлеглий внутрішнім тривогам, то деколи вибереш також вигіднішу для тебе можливість, не для догоди собі, а для збереження духовної свободи. Маєш невимушено, сердечно та радісно відрікатись себе: «Веселого бо дателя любить Бог».

4. Не думай про великі вмертвлення та дошкульні бичування, про нагайку та залізні кайдани. Ні, хоч бувають такі, що за надхненням та порадою сповідника підіймаються дечого з вище згаданого, але є ще безмежний лан інших дрібних покут. На цьому лані душа може назбирати цілий букет миртових квіток та покласти їх на своєму серці.

5. Наприклад, Господь Ісус радіє, як ти відганяєш зайві думки, втинаєш пусті розмови, не хочеш несприятливо судити про ближнього, приборкуєш занадто людську дружбу або балакучість. Те саме, коли не любуєшся виявом пошани, ані слівцями лестощів, чи доказом цінування; як здержишся від нерозважного дотепу чи самовлюблення.

Господь вдоволений прийме зречення від розбуяної уяви, від погляду на пристойні речі, від освіжного напитку чи дуже вигідного сидіння та коли вмієш перервати улюблену працю або читання.

Зокрема велике діло в Божих очах, якщо сприймаєш ущипливі дотепи без заперечення, несправедливе оскарження, не захищаючи себе, душевні муки та недомагання тіла без бідкання, сувору поведінку з тобою без пімсти. Як це добре теж та й по-божественному - завжди зберігати погідність та усмішку, не зважаючи на противнощі, людське лукавство, ділові клопоти, перевантаження працею, нудьгу та настирливість оточення.

Врешті, будь завжди готовий слугувати іншим, зокрема немилим нам та оманливим людям, усміхайся навіть крізь сльози, а не ремствуй та не обвинувачуй. Спокійно сприймай невдячність після стількох прислуг. Уся така поведінка підвищує святість.

6. Шляхетні душі потраплять всіляко взяти себе до рук покутою: як їдять і як п'ють, як сідають, укладаються на нічліг, одягаються та зустрічаються з ближніми.

Іди слідами богобійних душ та будь щедрий для Господа Ісуса. Більше буде твоїх жертв, більше доглянеш можливостей офірувати. Більше довіришся Вчителеві, більше буде Він вимогливий. Врешті не розпоряджатимеш вільно ані одним поглядом, ані словечком, ані думкою, ані одним почуванням. Все поглине любов до Господа Бога. Але ти радітимеш із цього позбавлення, бо твоєю одежею стане Ісус Христос, що зачислить тебе в почет Своїх довірених.

7. До речі, малі жертви витворюють сердечність із Господом. Потрібно хресного дерева, щоб вогонь любові загорівся, а не гаснув. Такий вже закон надприродного побуту.

Ісус Христос – добрячий для всіх, та Він безмірно добрий тільки для тих, хто для Нього безмірно щедрий. Адже Він сказав: «Якою мірою міряєте такою й вам відміряють, та ще й причинять».

Ісус Христос не може мати обмежень супроти того, хто невпинно намагається Йому сподобатись, хоч би ціною своїх витрат. Він не може виявитися менше щедрий, ніж Його сотворіння, бо Він – сама добрість вже зі Своєї істоти.

Якби то було потрібно, Господь Ісус і чудо вдіяв би, щоб доказати комусь шляхетному, як Він його любить. Та в Господа сила–силенна можливостей переконати душу, як дуже Він її любить. Як же залишає Він когось без цієї відчутної певності, то і цим Господь дає людині можливість сприйняти нову жертву.

8. Сказала св. Тереса від Дитяти Ісуса перед смертю до настоятельки: "Я чую, що моя місія тільки тепер розгорнеться: місія, щоб люди любили Господа Бога, як я Його люблю, та поширювати мою доріжечку (досконалості) серед душ".

– А яку це доріжечку хочеш ти об'явити душам?

– Моя мати, це дорога духовного дитинства, це шлях довір'я та повного самовіддання.

Я хочу познайомити їх із дрібними середниками, які мені знаменито вдалися, та сказати їм, що в цьому світі тільки те одне треба робити: квітчати Господа Icyca квітками дрібних пожертв та з'єднувати собі Його прихильність пестощами. Ось так я сама захопила Його та буду гарно прийнята!»

9. Істинно, ця Дитина Кармелю гаразд розумілася на шляхах духовного життя, а навчив її єдиний Учитель Ісус Христос. Слухай Його теж, люба душе! В Його школі навчишся малих жертв та заодно офіруватися Його любові.

Якщо ж ти ще чуєшся в силі вести життя дрібних пожертв, прохай Вчителя очарувати тебе Своїм хрестом. Бо хрест очаровує, ті ж, хто не скуштував його, не розуміють його принад та погорджують його солодощами.

ТРЕТЯ ЧАСТИНА. ЛЮБОВ ОСЯЮЄ

П'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Ісус Христос – добрий.
«Я – добрий пастир».

1. Душе моя, пора тобі підійти більш щиро до Ісуса. Увійди глибше в серце Учителя, в Його духа і Його почування. Допоможи Йому заволодіти тобою, не тільки силою освячуючої ласки, але й волею та свідомою схожістю думок і прагнень душі твоєї та Христової.

І ось так зачнеш жити життям просвітління. Тому, що твій дух намагався звільнитись від усякої гадки та зайвого клопоту, твоє серце тепер стає вільне від невладнаної почуттєвості.

Тепер Ісусові Христові можливо є відкритись тобі, дати тобі пізнати Свою Божу Особу, виявити тобі таємниці Свого земського життя та Євхаристійного побуту, та й теж Свого життя, прихованого в душах.

Пізнаєш ти більше Його та й полюбиш Його більше та й довіришся Йому. А більше довіришся Йому, то більше оволодіє Він тобою, заступить Собою тебе та перемінить тебе в Себе.

2. Отож любо та довго розмірковуй над Божою люб'язністю Ісуса Христа. Навчися, читаючи святе Євангеліє, перш за все вивчати характерну рису Його виразу, рису таку божественну та притягаючу: Його добрість. «Ісус Христос учора й сьогодні той самий навіки». Він – Начало та Кінець усього. Він – Боже Слово, Безконечний, Праведник, Святий. Як Бог Він існує від вічності й янголи славословлять Його в священній пошані.

Та Ісус Христос теж – людина. У Нього є схоже до нашого тіло. Він – найкращий та найлюбіший із людських синів. Він – єдиний Син Пречистої Діви, повної благодаті.

У Нього серце, людське серце, покірливе, терпеливе, ласкаве й ніжне. Це серце ніколи не завдало нікому прикрості, ніколи нікого не вразило, ані не знехтувало, а тільки любило, благодіяло, прощало та мовчки сприймало невдячність та байдужість.

3. Icyc Христос – добрий. За земського побуту Він ходив по всій Галилеї, Самарії та Юдеї, по їх синагогах навчав, та Євангеліє Царства проповідував й оздоровлював усяку хворобу й всяку недугу між людьми. І збігалась до Нього сила-силенна народу, що мали з собою глухих, сліпців, спаралізованих й багато інших недужих, та клали їх до Ісусових ніг. Він їх виліковував.

Зайшов же Ісус відпочити до якогось дому, то миттю натовп окружав Його та заповняв хату. Як тільки Господь зачав проповідувати, народні маси громадилися з усіх сторін. Часто Спасителеві доводилося всідати в човен і з нього звіщати Добру Вістку. По проповіді, бувало, Господь ішов на пустиню. Юрба і туди бігла за Ним, забувала їсти та спати, і тоді Ісус Христос годував її силою чуда.

4. Незмінна добрість Спасителя справді причаровувала народні маси. Якось проходить Господь повз будинок збірника податків і бачить того лихваря за столом, повним грошей. «Ходи за мною!» - каже Господь попросту, і Матей забуває свої гроші, хату та сім'ю. Він іде за Господом, Своїм апостолом, євангелистом та мучеником за Його вчення. Іншого дня Господь добряче споглянув на розпусну та навіжену бісами Магдалину. I ось безталанна грішниця важко ридає, паде до ніг Вчителя, зрошує їх сльозами та підіймається чистенька й назавжди віддана Ісусові Христові. Так теж Учитель навернув лихваря Закхея, перелюбну жінку самарянку та свого учня, святого Петра.

5. Господи Ісусе Христе! З'явися душі моїй таким, яким Ти був у світі, коли маси народу юрбилися довкруги Тебе.

Як солодко було б мені почути з Твоїх уст колись сказані слова потіхи: «Я – добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе. Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, – бачить вовка, що надходить, та й полишає вівці і біжить геть. А вовк хапає їх і розполохує. Бо він – наймит і не турбуються вівцями.

Я – добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають.

Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець. Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, – і буде одна отара й один пастир».

6. Читачу, може ти не завжди держався Христової отари? Може хоч деякий час ти жив, обплутаний тернами та колючками. Хто тоді прийшов за тобою? Хто визволив тебе з усіх тих пут, обережно, не роздряпуючи ран? Хто опісля пригорнув тебе до Свого серця та взяв на рамена?

Ти Його знаєш. Це той же Вчитель, що розповів цю притчу двадцять сторіч тому, а розказуючи, думав про тебе.

7. Ісус Христос виявив тобі особливі знаки уваги та ніжності, тобі одному відомі: внутрішні дотики, непомітні діяння Його ласки, часті поклики, часом навіть Божа ніжність для тебе, врешті надприродна атмосфера, в якій проживаєш і де Він залишить тебе.

Чого ж очікує Господь за стільки виявів доброти? Твоєї взаємности, щирої волі та гарячої й благородної любові.

Ця крупинка любові силою Його ласки вартісніша в Божих очах за безліч світів.

8. Ісус Христос переконаний, що Його велика жертва не змарнована, якщо хоч одна душа полюбить Його беззастережно. Як поталанить Йому навернути до щирої покути хоч одного грішника, то Він не жалує минулої скорботи в Оливному Саді, забуває давні вияви невдячності, навстіж розкриває небесні брами та сповняє цю душу насолодою по вічні віки. Господи Боже, знаєш добре: не ходить про одну заяву моєї любові, а про мільйони й мільярди виявів, що можу осягнути колись. І не саму тільки останню годину мого життя хочу присвятити Тобі, а ціле моє життя та всі хвилини моїх днів та моїх ночей. Усе використаю для Тебе, для духа, дуже охоче. І це не якусь випадкову любов я офірую Тобі, але любов ніжну, добірну, великодушну та за моїми силами досконалу.

9. Боже любові! Моє коротке земське існування – високовартісне, бо ним я можу без труду дуже потішити Тебе! Аж прагну я виснажитись зовсім, люблячи Тебе, й забути про все інше, та й себе самого забути! Господи Ісусе, проживай більше в мені, заміни мене Собою, люби Себе мною та невпинно очищуй мою любов!

П'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Ісус Христос є дуже привітний.
«Ісус покликав дитину, поставив її серед них».

1. Хто має добре серце, той приймає всіх увічливо! У такого лице завжди спокійне, завжди одверте та завжди прихильне. Воно виявляє добрість серця.

Такий є Господь наш Ісус Христос.

За земського життя допускав Він до себе всіх із однаковою прихильністю. Його чоло було постійно безхмарне й – усміхнений зір. Кожний міг підійти до Нього без остраху і, справді, підходив. Фарисеї та садукеї підходили до Нього, щоб робити Йому труднощі та заставляти на Нього пастку. Ісус Христос знешкоджував їх затії якимсь осяйним словом, чи то несподіваним зверненням, чи чудом, але ніколи не проганяв їх.

Багаті запрошують Його на прийняття, або зі щирого подиву, або з марної чванливості. Господь Ісус приходить на гостину, деколи незапрошений, напрошується Сам.

Ісус Христос буває і в домах багатих людей, і в хатинах бідняків. Він відпочивав у лазаревому домі в Магдалі, але теж і під стріхою петрової тещі.

Однаково ласкаво звертається до багатого юнака, до вченого Никодима, до сліпого жебрака при шляху, як і до безталанного прокаженого, що здалеку прохав порятунку.

Він діє добро всім людям. Воскресив Свого друга Лазаря та вилікував вухо посіпаці Малхові. Повернув життя доньці старшини синагоги Яіра та одинакові бідної вдови з Наїм. Ісус Христос – завжди предобрий та ласкавий.

2. Однак окрему увагу приділяє дітям, злидарям, простим людям. Цим Ісус Чоловіколюбець виявляє особливу люб'язність.

Учитель любить дітвору і з тим не криється. Любить, як дітвора горнеться з усіх усюдів. Христос пестить малят, бере на коліна та благословить їх. Петро ремствує на матерів за те, що діти заважають Учителеві та втомлюють Його, і хоче їх прогнати. Господь заступається за них.

3. За часів Спасителя мало-хто дорожив дітьми, мало-хто їх любив. У багатьох народів вирішали батьки при народженні дитини, чи їй жити, чи гинути!

Відколи Ісус Христос приголубив біля себе діток, постало чимало ясел, сирітських захистів та дитячих установ. Посвячені Богові діви та улюблені Христа-Царя царів стали служанками, виховницями та матерями цих опущених беззахисних істот, позбавлених сімейного тепла та любові.

4. Христове співчуття тулить до Себе все, що злиденне, покірливе та нещасне.

Він добре знав, як важко їм живеться на світі. Вони повністю здані є на ласку хлібодавців. Ніхто не скаже їм ласкавого слова, ніхто їх не пригорне. Дуже часто кидають їм, як ласку, у поті чола зароблену зарплату. Часто вони зовсім беззахисні супроти насильства та несправедливості багатих.

Дуже терплять бідняки в такому становищі. Ісус Христос сильно турбувався їх горем та з небес зійшов на землю, перш за все на порятунок та для підтримки смирних та голодних людей.

5. Хотів Він помогти їм якнайкраще та дуже милостиво простягнути до них помічну руку. Тому добродушний Господь Сам став бідняком. За словом св. Павла, Він став схожий на слугу.

Вродився в бідній сім'ї. Його Мати та прибраний батько – люди незначні. Їм не має доступу до вельмож, і Творець світу народжується у вертепі, покладений до ясел, між волом та ослом.

Невдовзі завзялися на Нього можновладці. Ісус Христос опиняється в Єгипті. Там спочатку не має даху над головою, брак праці для Йосифа, недостача хліба для Дитятка.

Нас зворушує до глибини картина цього Бога-Дитяти, що волею зазнав чорної нужди, бо хотів направду бути вбогим, самим звичайним зарібником.

У Назареті Христос-юнак вивчає столярське діло від Йосифа. З прибраним батьком-теслею стає Господь поденником, наймається на працю.

Ввечері вертається додому з теслярським начинням на рамені.

Отак Спаситель світу проживав робітником до тридцятого року життя.

6. Вибила пора Його прилюдної діяльності. «Увійшов своїм звичаєм суботнього дня в синагогу й устав, щоб читати. Йому подано книгу пророка Ісаї, і розгорнувши книгу, він натрапив на місце, де було написано: «Дух Господній на мені, бо він мене намастив. Послав мене нести убогим Добру Новину, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господнього змилування».

7. Ось яке завдання Божого Вчителя: проповідувати бідноті, спомагати простодушних, втішати зажурених, розковувати каторжників. Про це сповістив Господь, як тільки виступив прилюдно.

З цього часу облягали Господа хмарами, сірома та хворі, каліки та темні, глухі й німі та всякі бідолахи. Всі вони випрошують здоров'я, поради, потіхи й захисту від наклепників та від ворогів.

А Вчитель однаково кожного любить, лікує, підбадьорює та захищає. Він Сам – із простолюддя, та й сірома це чує. Юрба хоче обрати Його своїм царем.

8. Господь Ісус залишився однаковий до сьогодні!

Довгі сторіччя до Нього найрадше горнулися люди простенькі та незначні.

Противні Тобі, Господи, гордопишні дуки, закохані у свої маєтки. Не любі Тобі теж всі самовпевнені та самозадурені люди. Ти залишаєш тих, що кохаються в пишноті та могутності. Тобі миліша є покірна самотність душ, вільних від себе та від зайвих почувань.

9. Зате, Владико, Тобі любі душі, що не вірять собі, що не мають іншого захисту, як Твоя доброта, іншої підпори, як Твоє Серце, ані іншого знання, як Твоя любов.

Ти так радо бачиш, як ці довірливі «діти» обступають Тебе, беруть Тебе за руку та голублять її. Їх простодушність наймиліша для Господа, і їх «неграмотність» вартніша Ісусові Христові за вчених, що бундючні своїми заслугами, дивляться з поблажливістю, якщо не з нехіттю, на цю дитячу побожність!

Ці мудрагелі не зрозуміли ані невимовної добрості Господа Ісуса Чоловіколюбця, ані своєї неймовірної вбогості.

Господи Ісусе! Я дуже тішуся, що Ти приступний для тих, що мало знають, для покірних та незначних! Приєднуюся до таких.

Не знаю, та й знати не хочу нікого іншого, як лише Тебе та й Твою любов! Тож радо приймай мене.

П'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Ісус Христос є сповнений милосердям.
«Тому він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним».

1. Всі ми грішні й так дуже нам треба дружньої душі, що пожалувала б нас у нашій біді, зрозуміла б наше безсилля та заєдно нам пробачила.

Та де ж вона, ця душа? У світі повно самолюбства та жорстокості. Мої найкращі друзі часто вражають мене боляче, і в кожному разі вони не розуміють моєї біди.

До Тебе зітхаю, Господи Ісусе! У Тебе стільки є спочуття та пощади.

2. Співчуття для безщасних грішників привело Боже Слово на землю.

Після свого падіння лежала людина в повній безнадії на самому дні гріха. Тоді Пресвята Тройця неначе раду радила: чи так, як раніше ворохобних янголів, залишити нещасне людство безвідклично у вічних стражданнях?

Відвічне Боже Слово сповнилось співчуттям для таких страшних можливостей. Воно промовило до Отця: «Ось я, пошли мене!» на землю. Я виправлю Адамову провину Моєю смертю та всім людям поверну можливість дістатися в рай.

Тоді Слово сталося тілом, з'явилось серед нас чарівним дитятком, підкорилось усім невигодам молодого віку, врешті, в літах публичної діяльності, виявило таємницю Відкуплення.

3. Ось як розгортались події з обновою людства. Вони зачались і продовжувались великим співчуттям Божого Серця до нашого горя.

Цю спочутливу доброту виявляє Господь Ісус через усе Своє короткотривале земське життя. Тільки догляне Він яке горе, а вже спочуває. "Приходьте до Мене, - сказав, - усі втомлені та зморені працею, а я вас потішу. Хоче хто пити, хай прийде до Мене та п'є".

Господь розжалюється над злиденністю громади, що блукається манівцями як отара без вівчаря. Сам іде зустрінути самарянку та зручно переконує її визнати свої провини. Господь удається до чудодійного ставка, щоб оздоровити тридцять вісім літ хворого паралічем. Біля містечка Наїм навмисне зустрічає похоронну валку вдовиного сина на шляху до кладовища. Спас ридає над бурею нещасть, які повисли в майбутньому над Єрусалимом. Теж Господь дає волю сльозам, як чує і бачить голосіння Марти й Марії за Лазарем.

4. Люб'язний Господь ладний був і Юді простити. Ладний був би другий раз умерти за засуджених до пекла, якщо б вони ще були спроможні скористати з відкуплення. Він Сам це виявив якійсь святій душі.

Такий співчутливий, що й за кожного грішника поодинці був би готовий терпіти окрему муку ще раз і ще раз, коли б це тільки пом'ягшило їхні окам'янілі серця.

5. Коли б ти один був грішник на світі, то Господь Ісус прийняв би тіло для тебе одного та вмер би за тебе, щоб захистити тебе від пекла та завоювати твою взаємність.

То як тобі так часто може ще бути страшно Господа Бога? По падінні твоє серце звужується, затуляється та замикається. Тоді Ісус Спаситель даремно стукає до твоїх воріт, даремно спонукує відкрити їх та попрохати в Нього прощення. Ти ховаєшся, як колись Адам у раї.

6. Чи не найбільша перешкода на шляху досконалості це – замало довір'я до Божого милосердя по сповненні провин. Це недовір'я зроджує таємна самовпевненість, тобто замаскована досада за нашу злиденність.

Зовсім не дивує душевна довірливість до Господа, коли душа не вразила Його та свідома Його благодаті.

Але ось чим захоплюється Ісус Спаситель: хоч душа багатократно завинила і провалювалася в однаковий гріх, а таки сповнена довір'ям до Господа, рішуче вирішила опам'ятатись. Он що розчулює ніжністю Христове Серце та видвигає Його незмірне милосердя, й чого Він прагне незмінно.

7. «Перш за все хочу тобі, Моя Беніґно, сказати: Ніколи не бійся Господа Бога, тому що Він такий премилосердний. Твій чоловіколюбний Ісус захоплюється, коли може допровадити багато грішників до Свого Отця. Вони – Моя слава та Мої самоцвіти... Так дуже їх люблю, цих безталанних грішників!

Слухай, Беніґно, Моя потіхо, запиши ці слова: Найбільше радує Мене, коли люди вірять у Мою любов. Більше їх довір'я - більше з нього радію, а хочете безмірно вгодити Мені, то не обмежуйте віри в Мою любов.

Я добрий для всіх, але найліпший Я для сповнених довір'ям.

Знаєш, які душі користають найбільше з Моєї доброти? Ті, що довір'яють більше... Довірливі душі прямо крадуть Мої ласки. Запиши, що Моя радість, якою насолоджуюся задля довірливості душі, є невимовна..."

8. Чому в нашу добу Господь Ісус наголошує Свою готовість забути й пробачити провини та обсипувати ласками довірливих грішників?

Безперечно тому, що людство забуває прочитувати Євангеліє та відносити до себе приповість про блудного сина, навернення самарянки, перелюбної жінки та стільки інших подій. Ми забуваємо часто прочитувати місця, де Ти, предобрий Господи, пообіцяв завжди вислухувати наші молитви, та забуваємо хапатись за Твої рамена, коли Твоя люб'язна долоня витягає нас, слабеньких овечат, із гріховних будяків.

9. Господи Ісусе Христе! Довір'яюся Тобі та бажаю невпинно і безстрашно, наперекір усім перешкодам, повертатись до Твоїх стіп; прагну зазнати радості в моєму безсиллі, прагну, щоб моя нікчемність ще більше виявила Твою вічну добрість.

Адже Ти – наш Спаситель, і на те Ти вітаєш у мені, щоб мені вибачати та очищувати мене Своїм дотиком. Ти ж прийшов закликати до каяття не праведників, але грішників. Ісусе Христе, довіряю Тобі та люблю Тебе!

П'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Ісус Христос є вірний.

«І ніхто не вирве їх із Моїх рук».

1. Серце наше невтомно шукає незрадливого друга. Як же його знайде, то вважає це приятельство скарбом.

Вірний приятель, до речі, цінніший за золото та срібло. І справді, багатства – ніщо варті, як серце не любить. Навпаки, дошкульність убозтва, злиднів та страждань менша, коли дружнє серце розділює їх з нами.

2. Ісусові Христові добре відомий цей закон людського серця, і тому Він вирішив вірно приятелювати з нами. Що більше, Він вложив до наших сердець такі просторі вимоги та одночасно й стільки в них недостатностей, що жодна земська приязнь не може їх задовільнити, ані заступити собою.

Справді, тільки один Господь Бог має достатньо терпеливості з нами, а ніхто зі смертних. Такі то ми змінливі, химерні та вимогливі для себе Ісусові Христові треба Його безконечній любові, щоб не залишити нас без помочі.

Сьогодні ми сяємо радістю, а завтра – похнюплені у смутку. Сьогодні ми люб'язні й послужливі, а завтра – насторожені, самолюбні та нечемні. І ми сміємо ще вимагати, щоб усе довкруги нас ясніло добротою, лагідністю та терпеливістю, сповнене увагою до нас та ввічливістю.

Істинно, у мене стільки похибок, що немає у світі такої чесної особи, яка готова була б остатися завжди вірною мені.

3. Залишається єдиний рятунок, Ісус Христос. Господи Боже – Ти є Приятель вірний, незрадливий. Ти завжди зносив мене та ждав на мене терпеливо.

Бувало, дух мій блудив манівцями до сотворінь та прагнув від них потіхи, якої вони не могли дати. Тоді Ти, Господи, ждав на мене мовчки та терпеливо, аж доки не набриднуть мені ті земські утіхи, й на радощах, зустрічаючи, Ти пригортав мене.

Бувало теж, що в потребі я не звертався до Тебе за ласкою, тільки шукав мого щастя по безводних колодязях. Але Ти дальше вірно кликав мене до Свого Серця, бездонного джерела всякого щастя.

4. Господи Ісусе, Ти вірний, Ти на віки мій Божественний Приятель.

Ти бо сказав: «Добрий пастир життя своє за овець покладе». «Ніхто не вирве їх із моїх рук».

Мій брате, християнине, запам'ятай собі на скрутну годину цю правду: Як схочеш залишитись у дружбі з Ісусом Христом, якщо прагнеш полюбити Його всім твоїм серцем, то швидше загинули б небо і земля, ніж мала б загинути твоя душа.

5. Мені добре відомо, що деколи до твоєї брами стукає скорбота. Вигнання довготривале, життєвий шлях незахоплюючий, а Господь Ісус – такий далекий!

Ти стільки наслухався чарівних див про країну любові та про палату твого Батька, а тут доводиться і надальше стогнати в чужосторонній землі!

Скільки вже говорили тобі, як дуже ніжно любить Ісус Христос, який Він уважливий і витончений у дружбі та справді по-батьківськи опікунський! А тут, виглядало б, що від тебе Спаситель приховується.

Тоді в тебе виникають понурі гадки: Хто його знає, чи Спаситель цікавиться моїм дрібним існуванням, адже в мені було стільки невірності, боязкості та невдячності! Хто його знає, чи мої задуми святості не є тільки мріями, що розвіються, як смертне моє життя?

6. Безперечно, це – понурі думи в душі. Та вони не є від Ісуса Христа. Підшіптує їх твій ворог, що напосівся заламати твою відвагу у важку годину.

Ісус Христос не цурається тебе, Твоє серце стається для Нього любою святинею, де Він насолоджується та вдоволено спостерігає, як ти намагаєшся догодити Йому. Там теж щедро подає Він тобі всяку поміч, щоб ти не загинув у бою.

Господь Ісус не залишив тебе ніколи самотнім. Переважно деколи зникає Він із поля зору, щоб заставити тебе наполегливіше шукати Його, прислугувати Йому з більшою чистотою та самовідреченням.

7. Якось апостоли пливли човном по Генезаретському озері. Втомлений Господь заснув у човні, як знечев'я зірвалася скажена буря. Апостоли перелякалися.

Деколи Ісус Христос дрімає також у твоїй душі. У час Його сну, як спінені хвилі, вдаряють об душу пожадливість, розсіяність, нудьга, спокуса, сумніви та понурі передбачення на майбутнє.

Ці люті буруни ладні перевернути й затопити крихке та невелике судно.

Стривожений, кидаєшся будити сплячого Вчителя. Плачеш і скаржишся, ніби не любиш Господа Бога, та що Ісус дрімає задля твоїх гріхів і що човен може затопитися. Твоє горе розказуєш іншим. Врешті Спас Ісус, волею чи неволею, будиться зо сну і утихомирює вітри та бурі, але й до тебе каже: «Маловіре, чому ж ти завагався?»

8. Господь Ісус прагне, щоб ми повірили в Його любов. Коли Йому до вподоби дрімота, треба Його залишити відпочити та говорити зі св. Тересою від Дитяти Ісуса: « Боже Дитя, Ти втомилось, бо мало сердець офірують Тобі гостину; відпочивай у моєму серці. Спи, Господи Ісусе! Тобі до сну приспівуватиму я пісню любові!»

Втішайся та знай, що чимало душ, навіть дуже ревних, зазнавали й зазнаватимуть подібні муки до твоїх.

У деяких доброякісних душах такі досвіди тривають роками, в інших усе життя, ще в інших вони швидко зникають.

9. Як душі мало розуміють свою справжню користь! Залиште Ісусові Христові повну свободу діяти за Його вподобою, а поступатимете вперед до святості стомилевими кроками. Не поривайтесь контролювати дію Божого Мистця. Хотіли б побувати у своїй власній певності та забезпеченні, а одночасно втішатись Ісусом Христом. Згідні любити Господа під умовою, щоб уже в цьому житті мати від цього вигоду. Згідні служити Спасові, однак і Він, по-їхньому, мав би їм прислугувати.

10. Геть-те з такою вимогою! Спас виявився предобрий для тебе! Чи не вільно Йому прохати тебе увірувати в Його дружбу? Тут, на землі, доводиться жити тобі серед тіней віри; то чи годиться тобі вимагати вже ясності спостереження?

Чи диво, як полюбиш Господа Христа присутнього, що обсипає тебе ласками? Чи була б Йому слава з твоєї відданості, викликаної Його щедротами та ласкою? І погани потраплять так любити.

Ти ж кріпися та будь великодушний. Не найманець ти, а любиш Господа, бо Він безмежно цього достойний. Найкраще докажеш Йому, що Його любиш, як виявляєш Йому свою прихильність серед густої пітьми, серед розсіянь або немилого самопочуття та серед уявленої Господньої відсутності.

Отже загартуй свою віру та пригадай Ним сказане, що ніхто не вирве тебе з Його Божих рук. Згадай теж, що Він цікавиться тобою більше за весь речовий світ. Він уважно прислухається, як ти з любов'ю шепочеш Йому, що ти – Його. Його ж Серце тремтить на радощах, якщо зложиш Йому маленьку жертву.

11. Ти – дитя з Його сім'ї, хоч ще на вигнанні. З небес Отець і Мати придивляються уважно твоїм крокам, а брати та сестри рахують дні, що віддаляють тебе від милого та сталого побачення.

Господи, Ісусе Христе! Воно чудно мені, що в небесах цікавляться моїм одностайним та дрібним життям. Неначе янголи та святці забувають на часок пречисту любов до Тебе і прислухуються дитячому лепетові мого бідолашного серця, що пробує любити.

Чи можливо є, що ці святці неначе заздрять моїй долі?

Колись так прагнули вони страждати для Господа, а зараз це неможливо їм, а мені ще вільно є попрацювати та й потерпіти для Нього.

Отож, моя душе, думай про Господню любов до тебе та про те, що небо позирає на тебе з пошаною та вдячністю!

12. Не хочу я більше сумувати, ані непокоїтися сумнівом, ані мучитися жалем тому, що життя таке довге і шлях захмарений та до вітчизни – далеченько. На мене, дитину з родини, ждуть угорі там нетерпеливо, полум'яно люблять мене та й піклуються мною Матінка та щирий Друг, Ісус Христос, улюблений мій Брат.

ШОСТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Господь Ісус любить мене.
«Дивись, як Він любив його».

1. Спаситель любив нас і буде любити найбільше. Він уподібнив наше серце до Свого, щоб могти більше любити Його та розпалити до взаємності. Йому відомі всі наші сердечні бажання та недосяжності, всі благородні пориви та й задуми, і всі змагання.

Господь доглядає нас із дбайливістю, більшою за материнську. Вночі Господь – біля узголів'я, щоб удосвіта серце дитяти перше для Нього застукало. Цілісінький день Він теж поблизу, щоб захистити нас від загрози та від спокуси. Він теж біля нас приявний євхаристійно у св. кивоті, щоб не забули ми про Нього та не захопились чужосторонньою любов'ю.

2. Така любов до нас була в Господа завжди: «Я полюбив тебе відвічною любов'ю, тим і зберіг для тебе мою ласку».

Так, Він перший спостеріг нашу недолю та зберіг для нас Свою ласку й тулить нас при серці до нашого останнього віддиху, щоб, бува, ми не втекли від Нього.

Тут, на землі, вбачаємо лиш декілька іскорок із цього розпеченого до білого жару вогню, яким є Христова любов. Однак вистачає цих іскрин, щоб ми здогадалися, який його жар.

3. Трохи цих іскор посипалися з Божого Серця за Його земського побуту. От хоч би вияви невимовної любові: з'явився Він у вигляді дитятка, що квиліло в яслах та розгортало рученята, наче б хотіло нас пригорнути.

А ці всі вияви чутливості за Його прилюдного життя до різного роду обездолених, Його прихильність до діток, Його турбота для гнаних і голодних світу.

Теж Його люта Страсть та, в навечер'я муки, установлення Пресв. Євхаристії і воля залишитись із нами до кінця віків.

4. А яка ніжність у тих словах, які кілька годин перед смертю Ісус Христос говорив до своїх учнів: «Мої дітоньки, не довго вже бути Мені з вами... Нехай серце вам не тривожиться. Я йду приготувати місце для вас... Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я – були й ви... Я не кину вас сиротами, – Я прибуду до вас!»

Спаситель виявився предобрий та поблажливо прихильний, у час багатьох появ по Воскресенні учням та полум'яній серцем Магдалині. Скільки поклопотався Він, щоб не занадто терпіли Його відсутність та не сумували, що Він піднявся до неба!

Наче б усотеро збільшилась чутливість Господа для залишенців земних, з хвилиною Його відходу на небо!

Із тієї пори Господь багатократно виявляє наглядно, що любить тих, хто Його любить.

5. Сучасна епоха – це ж пора чистої віри, пора похмурої неясності та перехідного вичікування. Однак люб'язний Господь не може сторіччями ждати на вияв любові Своїм дітям.

Кожний довірений Господа знає, який любий затишок та розкішне «серце-до-серця» встановлюються між ним та Ісусом Христом вже в земському побуті. Ця надприродна задушевність у декого вже буйно розцвілася.

6. Безперечно, деколи Ісус Христос ховається почуттєво від душі. І найбільш упривілейовані страждали від цієї проби. Та Господь це вдіяв, щоб зміцнити їхню любов. Тому вкидає в памороку, щоб милувались ми не духовною насолодою, тільки Його Божого Особою. Така проба це є й набільший доказ, що Він справді любить.

7. Натомість і ми повинні полюбити Його взаємно, повинні часто казати Йому, що любимо та що вірим в Його любов!

Прийшлося б хіба боятись такого: чи, бува, Божий наш Друг не є жахливо осамітнений? Він такий делікатний та відданий нам!

Стільки довкруги Його престолів самі холодні серця, навіть крадькома неприхильні, без жодної витонченості для Нього!

Буває, що Господь не має ні одного повірника в цілій парохії, деколи в цілому манастирі. Часом немає ні однієї душі, якій міг би довіритись та поговорити невимушено і від серця.

Він там почувається дуже самітний, і скільки Йому коштує там залишатися.

Буває, що священик спорудив кивот для Господа Ісуса та запросив Його замешкати в ньому. Але священикові і не в голові приводити Господеві відвідувачів, з'єднувати Йому друзів та втаємничати своїх вихованків, що за Добродій посеред них!

8. Сповнена любов'ю душе, чи чула ти, як непомітно та скромно жаліється з кивота Божий В'язень?

«Люди більше шанують Мене, ніж люблять. Без сумніву, Я приймаю їх чолобитню, але Я бажаю їхніх сердець. Хоч і виявляють вони для Мене пошану, то не зважаючи на це, Я почуваюся в них, як начальник або якийсь монарх, якого вони бояться.

Майже ніхто не приходить до Мене в сердечній дружбі поговорити зі Мною та довірити серцеві серце.

Мені треба синівського віддання, ніжності та милої дружності. В Мене ж Серце людини. Мені потрібно більше довір'я, більше одвертої сердечності, більше невимушеності між Мною та Моїми дітьми.

Я сам заложив Мою сім'ю, Я вмер за Моїх дітей та кормлю їх Моїм Тілом і Кров'ю. Як важко Мені чутися чужинцем в лоні Моєї власної родини!

Ти ж, Моє дитя, полюби Мене. Я розширю стіни твого серця, щоб безмежною любов'ю звеселити його, і тобою хочу промовити до других.

В останньому часі бажаю виховати Собі цілу спільноту душ, що неподільно полюблять Мене, і яким Моє прескорбне Серце звіриться зі Своїх розчарувань.

Їх завдання буде – любити Мене, а Я вчиню все те, що потрібне для них. Прагну їх для Себе та вчиню з ними те, що Я схочу, нехай лиш люблять та довіряються Мені.

Вони тут стануться Моєю родиною та Моїм домом, куди Я зайду завжди, як буду почуватися чужим серед людей.

Це буде Моя Витанія. Тут я спочину по трудах та утішуся по розчаруваннях.

В нагороду за їх ніжність та любов Я буду їх освячувати і вчиню співпрацівниками в ділі Відкуплення. Тільки їх любов, моління та жертви, задержують Мене на землі та додають Мені витривалості в тому Моєму гіркому положенні в кивотах.

Вдача в Мене така, що не вмію відмовити проханню. Але для душ, що Мене полюбили щиро, Я здатний на ще нечувані дива, ладний сотворити світ наново, вмерти тисячі разів, однаково самотний та прискорбний, як колись на хресті. Які Мені любі ці душі! Зрештою, вони це знають, хоч іще не розуміють усієї Моєї люб'язності.

Дай Мені ці душі. При кожній нагоді проповідуй Мою любов ученим та невченим, а навіть дітворі. Зернина твого слова не пропаде. Звідусіль рушать душі доброї волі. Моя благодать виростить їх, а Моє сонечко та любов дозволять їм дозріти.

Я так дуже хочу, щоб Мене вважали другом та довіреним!»

ШОСТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Ісус Христос у дуже великому смутку.
«Смуток у Мене на душі – аж до смерті».

1. Двадцять сторіч тому ще ніхто не думав про мене, нікому й у голову не прийшло, що я існуватиму. Та вже билося одне Серце, що любило мене, турбувалось моїм щастям та тривожилося моїми прийдешніми провинами.

Ця думка в'ялить мою душу боляче та скорбно. Ісус Христос печалився та мучився моїми гріхами та й провиною кожної окремої людини.

2. Як Бог, бачив ясно та подрібно всі мої похибки і злочини цілого світу; скільки їх було й буде та які вони гидкі і лукаві.

Неухильно перед Його зором височіла аж до неба гора людських промахів. Невпинно гнітила Його Серце потоп божих образ, вдіяних мерзенною людиною.

Побачивши аж стільки невдячності, вже в яслах заплакав Ісус скорбними сльозами. Упродовж всієї юності Господа не покидали думи прийдешніх страждань і смерті.

3. Побожний люд придумав таку легенду: Було це тоді, як Божа Дитина підросла на хлоп'ятко і стало гратися й стрибати у столярні Йосифа. Раптом Хлопчик підійняв дві дощини, склав їх хрестовидно та показав Своїй Неньці. Глянула Діва Марія, глянула, аж дрібні сльози капнули з її очей, а очка Дитини стали скорбні–прескорбні...

На що б й не глянули Матінка й Син, то рани в їх душах завжди роз'ятрювалися. Замекала вівця, надлетів голуб, побачили очі цвяхи, молоток, мотуз чи що інше з майбутніх знарядь страждань, а вже їх серця щеміли в болю німому.

Святий Альфонс розказує таке: Бувало, Небесна Цариця вдягає Дитинку Ісуса в сорочечку, а вже в її мозку снуються гадки, що настане день-година, коли з її Сина силоміць здеруть туніку, візьмуть Його та й убичують і цвяхами приб'ють на хресне дерево. То знову, оце Пречиста кормить Сина дівичим молоком, а тут і подумає, що доведеться Йому на хресті скуштувати оцту, напоїтися жовчю. Погляне Діва Марія на малюсінькі ручки Христові, як вони горнуться попестити Матір, а он на долоні Дитяти вбачаються їй грубі крюки, що просвердлять зап'ястки до хреста. Врешті, нераз, бувало, сповиває Богородиця Малятко пелюшками, а думкою лине до тієї гробниці, де колись завинуть Христове тіло плащаницею чистою та пахощами.

4. Мати та й Син дуже переживали, бо все знали наперед. Зближався неминучий день і їхній біль потужнів.

За час прилюдного проповідування Синового, зокрема в останній рік Його життя, мабуть Богородичні очі були постійно вологі від сліз, а думка про страждання й смерть Господа не залишала її ніколи.

Кілька євангельських речень утверджують нас в цьому, навіть якби не здогадалося серце.

Якось проходили учні з Учителем Галилею й сказав їм Господь: «Син Чоловічий має бути виданий в руки людям, і вони Його уб'ють, але третього дня Він воскресне». Та й дуже, дуже зажурилися учні.

Іншого разу йшли вони до Єрусалиму. Ісус Христос згуртував біля Себе дванадцять учнів і каже:

«Оце вирушаємо до Єрусалиму, і Син Чоловічий буде відданий архиєреям та книжникам, і засудять Його на смерть. І віддадуть Його поганам, а ці будуть глумитися з Нього, будуть катувати та розіпнуть Його хресті; а третього дня воскресне».

А в день Господньої слави, як переобразився Він на Тавор-горі, то Мойсей та Ілля розмовляли з Ним про безпощадну смерть, що очікувала Його в Єрусалимі.

5. Врешті прийшов цей невимовно трагічний день, так гаряче бажаний Відкупителем.

Ісус Христос попрощався з Матір'ю, говорив про сумні грядущі події та потішав її запевненням Свого скорого воскресіння та відкуплення людського роду. Ще раз востаннє поцілував Господь Свою ридаючу Матір і з важким Серцем подався на зготовану учнями Тайну Вечерю.

6. Нові страждання та смуток Господа.

По двадцяти сторіччях ще зворушуються холодні наші серця, як читаємо Євангеліє: «Сказав це й затривожився духом Ісус. І посвідчив, промовивши: Істинно, істинно кажу вам: Один з-поміж вас зрадить мене!» Та й ці другі слова Ісуса Христа до Петра: «Життя твоє покладеш за мене? Істинно, істинно кажу тобі: Не запіє і півень, а ти вже тричі відречешся мене». «Ось надходить година – і тепер вона, – коли то ви розсієтеся кожен у свій бік, а мене самого полишете».

7. Божеський Учитель залишає учнів, як овечки без пастиря, а вони, незрячі, і не тямлять, яке горе звалюється на них. Це ще більше пригнічує Господа. Він і каже: «Тепер же я йду до того, хто послав мене, – і ніхто з вас мене не питає: Куди йдеш?»

Однак поблажливий Ісус забуває власні болі й потішає учнів: «Оце й ви нині в журбі. Але я побачу вас знову, і ваше серце зрадіє, і ніхто ваших радощів від вас не відбере».

8. Ці останні слова сказав Господь уже в дорозі до Оливного саду. А там заволодів Ним сум і тривога: «Затривожена душа моя аж до смерті! Зостаньтеся тут і чувайте зі мною». Смертна тривога огорнула Господа, і кривавий піт покрив усе Його тіло, зволожив Його вбрання і спливав на землю.

9. Це наша невдячність отак засмутила Господа. Він знав наперед, що мало користі буде з Його великих терпінь.

Чимало-хто байдуже проходитиме біля Його хреста. Багато і знати Його не схочуть, або й навіть богозневажатимуть Його та відводитимуть від Нього простодушних людей. Врешті, сила-силенна людей ніколи й не почують Його імени.

Наші серця дуже засмучені масовою невдячністю стількох людей. Предобрий Учителю, пробач нам наші провини, як Ти пробачив на хресті, і обдаруй усіх людей пребагатими ласками, щоб конче усі пізнали й полюбили Тебе.

10. Ти ж, улюблена душе, виріши потішати Ісуса Чоловіколюбця та пообіцяй з'єднати Йому ще інші душі.

Ісусе Христе! Прагнув би я бути там, в Оливному саду, та потішити Тебе моєю вірністю! Спасибі Вероніці, що прийняла зневагу та штовханці, доки не досягнула своєю хустиною Твого Господнього обличчя.

Хвалю Єрусалимських жінок, що спочували з Тобою та ридали над долею Твоєю. Дуже хотів би я теж помогти Симонові нести Твій хрест й так полегшити Твої терпіння. Перш за все я вдячний Твоїй Матінці, що пішла слідом за Тобою на Голготу, підійшла аж під хрест, щоб краще поділяти Твої муки, та геройською вірністю хоч трохи злагіднити біль із-за нашої будучої боязкості та малодушності!

Господи Ісусе, щиро люблю Тебе, моєю любов'ю та вірністю прагну втішити Тебе. Допоможи мені.

ШОСТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Господь Ісус умер за нас.
«Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками».

1. Найкращий доказ любові, це терпіти за улюблених. Підтвердив це Сам Господь: «Більшої від цієї любові ніхто не має, як хто душу свою кладе за друзів своїх».

А св. Павло хоче висловити таку гадку: Ти, Спасителю ще більше доказав нам свою любов тим, що віддав життя за нас тоді, коли ми ще були в таборі неприятелів.

Божу любов до людей виявляв Ісус Христос усе своє життя. Але виявом Своєї добрості в останній день задивував Господь небо й землю.

Він занурився у бездонний океан принижень і горя для рятунку винуватої людини, та з любові до неї.

Щоб хоч трошки зрозуміти нечувану кількість зовнішніх та внутрішніх болів, зачнім від глибинного розсліду, чому Ісус страждав.

2. Перш за все Господь Ісус головує таїнственно складеному тілові Церкви, а ми – Його складові клітини. Отож запрагнув Він сам один справдити й відчути всі болі, смутки, приниження й тривоги всіх Його діток і кожного поодинці, аж по кінець віків.

Найперше хотів дуже міцно відчути прийдешню гіркоту, що стріне колись всіх Його братів, щоб так осолодити її.

Розміркуйте гаразд, для прикладу, скільки терпінь мусить перенести та скільки дошкульного страху зазнати хоч би лише одна мати біля ліжка хворої дитини, або якась сирітка над могилою батька-матері.

Тепер візьмім, та багато-багато разів помножімо ці тортури й додаймо до них всесвітній біль і всесвітню печаль усіх поколінь і віків до кінця світу. Все це буде тільки слабке відображення терпінь Христового Серця.

3. Дальше, Ісус Христос бажав зазнати на Собі всі можливі болі тіла, які продовж віків мучитимуть всіх людей разом і кожного зокрема.

Тепер уявім собі цю навалу нещасть, різновидних хворіб, гидких чиряків, страшних боляків усіх всесвітніх лікарень. Додаймо до цього ще похмурнішу картину звірств кровожадної різанини й каліцтв та масових вбивств, битв та воєнних лихоліть. Врешті, відобразім собі різнорідні катівні мільйонів мучеників, залізні гаки, до білого розжарені клинки, кліщі, довгі вузькі ремені, ножі-різаки, зазублені колеса кровожадних хижаків та кип'яток олії!

Спаситель запрагнув наперед зазнати на Собі всі ці будучі муки вибранців.

4. Що більше, Своїми стражданнями хотів Спаситель спокутувати всі тяжкі та простительні гріхи всіх людей на землі, живих і померлих, тобто: всі неправди, всю розпусність, звірства, невдячність, богозневаги та згіршення.

Господь хотів спокутувати лукавство всіх цих злодіянь. Та лукавство це без кінця-краю, бо гріх – це образа святого Бога, кпини-знущання земського черва, кинені в обличчя Царя царів.

Ця гора безмежно злющих гріхів дуже гнітила Божественного Відкупителя. Він хотів все виправити точно й подрібно.

5. Опріч цього, Він схотів особисто прийняти муку за всі ці провини та повністю все направити, без будь-чиєї співпраці.

Як одна-одніська людина, навіть Богочоловік, могла стільки витерпіти душею й тілом та повністю задовільнити вимоги Божої справедливости?

Цього ми не розуміємо. Навіть Діва Богородиця не потрапила зглибити бездонного горя Христової смерті. Одно певне: Він умер із болю.

6. Бог Отець обдарував Свого Сина дуже вразливим тілом і серцем. Ця чутливість та витонченість спричинили Йому силу терпінь, відміряну батьківською справедливістю.

Отак і Божа справедливість і саме злюще пекло надзвичайно розгорнули та жахливо урізноманітнили муки Ісуса Христа, так що безталанна жертва прямо потапала у хвилях болю: «Увійшов у глибокі води, й пориває мене бистрінь».

7. Взяли Його та й зв'язали, волокли та й били в лице. Залізні гачки пошматували Його тіло, голову подряпали колючі терни. Його лице покрили гидкі плювання. Рамена порізало хресне дерево. Руки й ноги пронизили цвяхи. Суглоби Його порозтягали, нерви порвали, учленування звихнули. Бороду Йому вирвали, нутрощі й губи спалили спрагою. Очі Його зайшли згустками крови, а вуха Його ранили богозневаги. В Оливному саді вояки осоромили Ісуса Христа, а в приявності Анни люди заплювали Його наче обманного пророка. Пилатові представили Господа, як самозванця та обманця. Ірод потрактував Його, як божевільного, а голота окричала нашого Спаса гіршим за душогуба Варавву та достойним смерті. П'яне вояцтво поглумилось із Нього, як із циркового цісаря, а старшина храму, юрба, та злочинець розп'ятий із лівого боку, покпили собі до схочу з Нього.

До Його мук допомагали і друзі і недруги: Небесний Отець – суворістю Своєї справедивості, пекло – завзяттям, Юда - зрадою, учні боязливістю, Петро – невірністю, челядь – нахабством, вояки – звірством, князі духівництва – підступністю, Пилат – малодушністю, Ірод – погордою, голота – невдячністю, святі жінки – безпорадною співчутливістю, а Богомати – безуспішною зажуреністю.

8. Найдошкульніше, прямо безмежно страждав Господь Христос тим, що Небесний Отець залишив напризволяще Його як людину. Он чому Він так боляче скрикнув із хреста, аж зледеніло Матірне Серце:

«Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?»

Нам важко є уявити такий надмір болів.

9. Моя душе, витривало та в подробицях розмірковуй муки свого Господа, хоч ніколи не доберешся до самого дна цієї безодні.

Запитуй себе, чому стільки страждань?

Все те сповнилося єдино для спокутування твого гріха та щоб здобути твою любов.

Отож зогидь собі дуже провини, як щось жахливе, а тоді... виріши врешті дати Господеві те, чого прагне Він найгарячіше: дай Йому своє серце.

Господи Ісусе Христе! Хто я такий, що так полюбив Ти мене? Що вона є, оця моя любов, що Ти зволив радніше загинути, і то жахливою смертю, ніж згодитися на мою погибель?

Чи вони такі вартісні й цінні, оці стукання мого серця, що аж такі муки прийняв єси, щоб воно билося для Тебе ?

Мабуть, дуже, дуже важливе для Тебе є це просте твердження: Господи Ісусе Христе, я люблю Тебе! Як би цього було треба, то Ти готовий іще раз перестраждати муки, щоб ще бодай одна душа промовила так до Тебе.

Господи, Ісусе Христе, отож я дуже люблю Тебе. Це миле Твоєму Серцеві твердження дуже часто вимовлятиму, і стане воно за початок, продовження та докінчення мого духовного життя.

ШОСТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Ісус – Євхаристія.
«Я – хліб живий».

1. Здавалося б, що хресна смерть - це був вершинний дар Божого Вчителя. Жили б ми тоді біля Нього Самого, то не могли б придумати більшого вияву любові.

Однак нескінченна Премудрість та Добрість Божа держала в запасі ще один дарунок над дарунками. Важністю, тривкістю та вселенськістю він перевищить всі інші дарунки. Господь Ісус радніше потрапить зосередити, до певної міри, всі дари в одному, бо впотужнює його вартість та удоступнює для кожного, аж до кінця часів.

Справді, Господь Ісус є гідний подиву.

Він дав Себе в дарі людству вже тим, що народився для нього з Діви, жив серед нього та за нього пожертвувався. Та ось Пресвята Євхаристія оновить справді невимовно ці три дари разом.

2. День-у-день таїнственно словами освячення народжуватиметься таємничо в руках священиків, так само по-справжньому, як по-справжньому народився з Пречистої Діви Марії.

Присутність ця не буде тимчасова. Господь, що провів тридцять три роки в людському товаристві, тепер поселиться серед них назавжди. Кожний зможе підійти до Нього, скаже, що йому треба, поскаржиться на те, що йому болить і перш за все, висловить свою любов.

Колись Никодим для відвідин вибрав нічну пору. Тепер же кожний може спокійно з'явитись до Нього в будь-яку-пору.

Колись погани попросили Филипа, щоб виєднав їм побачення з Ісусом Христом. Тут же кожній, навіть грішній людині, вільно появитися до Ісуса Христа безпосередньо, без чийогось доручення. Її Христос Господь приймає без задержання й завжди по-божеському.

Мабуть, дехто з нас заздрить тим блаженним віруючим, що були на великій Хресній Жертві, якою Володар Всесвіту поклав життя за Своїх слуг.

На щастя, винахідливою люб'язністю Ісуса маємо Божественну Літургію, безкровне, однак справжнє поновлення Голготської жертви. Кожний віруючий може застосувати собі необмежену заслугу цього приносу або і призначити душам у потребі.

І буде воно так до останнього дня, бо Спас пообіцяв не залишити нас сиротами та бути з нами до кінця віків.

3. Отже, є щось ще більше подивугідне. Відкупитель не задовільнився гостиною близько нас у Кивоті. Запрагнув ще замешкати в нас самих душею й тілом, Своїм божеством і людськістю, та дістатися до самого нашого серця, любові якого Він бажає. Тому став нашою поживою й увіходить до самого осередку нашої людської істоти, проймає наші сили, відсвіжує їх, сповняє Собою та їх перемінює.

«Я – хліб живий», - каже Він. - Живе той, хто їсть Моє Тіло та п'є Мою Кров».

Ісус Христос – живучий Хліб. Він – саме Життя і, щоб більш упевнено та глибоко нам передати це Життя, Господь насичує нас ним, як кормом та напитком. «Кормися Життям, – сказав св. Августин, – пий Життя, і так поглинеш у себе саме кипуче Життя».

4. Хай лише душа добре розположиться, а щедрий Гість чудно їй догодить.

Адже Він саме Життя: «Хто споживає мене, житиме Мною».

Він – Світло: тільки наблизиться, умлівіч розвіюються мрячні тумани.

І Він теж – Любов. Розтопиться й крижане серце, як тільки палючий жар, Любов без берегів, просочує та насичує його.

Усі ж ці скарби разом зберігає Господь для Своїх відвідувачів до закінчення віків.

5. Воно то правда, що Христові доведеться наче у безкрайність збільшувати число виявів Своєї потуги для доконання оцього дива добрості. Йому буде потрібно до деякої міри припинити всі природні закони, щоб бути присутнім усюди та цілковито, непоміченим почуттями, на всіх християнських престолах, у всіх агнцях та й у всіх часточках освячених агнців.

Щодня буде треба Йому обновляти це диво, на слово кожного священика, що відправляє Св. Літургію.

Та чудодійності неважні для Всемогучого Господа, як тільки доводиться Йому виявляти люб'язність та ласку для Своїх діток.

6. Врешті, установлення Пресвятої Євхаристії вимагало від Нього перебороти силу-силенну труднощів. Це дійсна правда!

Треба було Йому позмагатися із недовірством тих, хто не вірив у Його любов.

Треба було Йому безбоязно зустрічати віч-на-віч багато тяжких образ, які передбачив немало. Через усі сторіччя Його вороги докладуть зусиль допекти Відкупителеві в самій-таки Тайні Любові. Дехто з них злочинно загарбає освячені дари на те, щоб богозневажити їх розбещеністю в час плюгавих сходин.

Треба було ще Йому зустрітися з байдужістю віруючих та зі ще більшим лихом: зі зрадою деяких Його слуг.

Трапляться негідні священики, що освячуватимуть хліб та вино для знущання над Господом, бо прийматимуть Його в опоганене сумління.

Безумовно, ці випадки найбільш хвилювали Ісуса Христа Чоловіколюбця. Це були поцілунки Юди, повторювані сторіччями.

7. Отож, Христові вже відомо було наперед, скільки образ, знущань, невдячностей, малодушності, підлоти та байдужності зазнає Він у тайні Його євхаристійної присутності. Та не одне й тішило Господа. Багато душ любитимуть Його дуже-дуже, назавжди і до останнього віддиху. Невимогливі душі радітимуть, ликуватимуть, раюватимуть та підбадьоряться з Його присутності. Він такий добрячий, чому мав би нас позбавити цього добра?

Христе Царю, вічна Тобі хай буде любов і вдячність за Пресвяту Євхаристію.

8. Уявляю собі урочисту хвилину. Господь узяв до рук хліб і чашу з вином та проказав дивні слова: "Беріть, їжте: це – Моє Тіло; пийте, це – Моя Кров".

У цю урочисту хвилину Твої очі, Господи, укрилися сльозами щастя, бо вбачалися їм майбутні блаженні аж до кінця світу.

І ще от що радує мене дуже. Цареві віків усе відомо у світі, та й усе видно разом. Тож на Тайній Вечері Ти, Господи, споглядав на бідолашну та голодну мою душу. Лагідне Твоє Серце раювало моїм щастям та вдоволенням із-за цього видатного Дару.

9. Нехай вічна буде моя любов до Христа Господа за всі рясні Його щедрості! І сердечно клянусь увік упевняти Його щирими словами: Господи Ісусе, я люблю Тебе!

Ісусе, Ти сказав одного дня блаженній Мехтільді, що бджілка дуже наполегливо та жадібно метушиться на чашечках квіток та спиває з них медовий нектар. Та ще жвавіше поривається Твій Дух до душі, що шукає Тебе.

Я вірю в цю істину без труду, добрий Вчителю! Тож прилинь, прилинь, Божественна Бджоло, та пригубись до навстіж розхиленої квіткової чашечки моєї душі. Пірни у глибину мого серця та возлюби мене. Ох, лишенько, що ж діяти мені, дрібній і незапашній та й нечепурній рослині? Хіба Ти, Господи, зглянешся на мене й Ти пожалієш мене. Адже відомо є, що на заслуги Ти не дивишся, ані на якості, а тільки на добру волю.

СЬОМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Ісус Христос є увесь в усьому.
«Все було Ним і для Нього створене».

1. Господь наш Ісус Христос є увесь й у всьому. Початок і Кінець, Альфа та Омега. Був учора, є сьогодні, буде завжди.

Він є відбитка Отця, Зображення Його ІСТОТНОСТІ, Боже Слово. Він – зв'язок МІЖ Отцем і Святим Духом.

2. Ісус Христос з'єднує Собою всесвіт Божий і всесвіт сотворений. Підіймає вгору, освячує та переображує Своєю Особою всесвіти природи і ласки та з Собою переносить їх у несотворений всесвіт слави.

3. Ісус Господь – осередок сотвореного всесвіту. Все Він сотворив, усе піддержує, все розвиває та удосконалює. Все представляє, зображує та відтворює Його життя, Його муку, Його чесноти та Його досконалості.

Господь є первонароджений із усього сотворіння. За думкою Небесного Отця, всесвіт існує тільки на те, щоб Його Син міг перетворювати щораз більше душ на Свою подобу.

4. Наш Спаситель – теж осередок історії. Пророки Його силою написали історію Старого Завіту, з Його Волі наступають чергування великодержав, заворушення та війни.

Як побував на землі, то в кількох словах, наче б випадково, накреслив, як розгоратимуться дальші історичні події.

5. Господь наш Ісус Христос – осередок всесвітніх занять. Який був учора, такий залишається на сьогодні, таким залишиться і в майбутньому. Чим більш сучасність байдужа або ворожа Йому, громадянство хоче спекатися релігійного питання та мовчати про Господа Христа і Його Церкву, тим більше очі світу повертаються в бік Римського Архиєрея, скріплюється й росте сила та повага Христового Намісника на землі.

6. Наш Спаситель – вогнище всякої справжньої цивілізації. Де панує Христос Цар, там цвіте вчення, мистецтво та братолюб'я. Де перейшов Відкупитель, розвіюються тумани, лагідніють обичаї, людство облишає варварство. Куди ще не проходив Ісус, там паношаться поганство, почитания божків та темрява. Коли волхвів зі Сходу осяювала Його зоря, усі поганські народи сиділи ще серед смертного сумерку.

Усюди паношилась неправда, батько брехні всюди верховодив. Люди розказували собі чудацькі казки як незаперечну істину та клали їх у підвалини громадського й родинного ладу.

Найбільш потворні проступки уважалися чеснотами. Обожнювали пороки та будували їм святині. Рабовласництво, самовладність, кровожадність правили за підвалину всіх установ. Усюди морок та здичавіння, обезцінення жіночої гідності, безжальність для дітвори та визиск бідноти.

Справді, справді, була крайня пора з'явитись Господеві, розвіяти темряву та прогнати геть батька обману. Спас Господь став оприлюднювати Добру Вістку серед глухої закутини світу. Йому прислухувалися простолюддя та селяни, а Його учнями стали рибалки. Всі, що були освічені та впливові в Палестині, зачали безпощадно притоптувати вчення Господа. Врешті-решт, це вони й цвяхами прикріпили Його на хрест ганьби.

Але до Розп'ятого на хресті повертаються очі вселенної. По світу лавиною котиться Його навчання і заливає землю, як та ясна потопа світла. Чорна хмара поганства розвівається й самі видатніші вчені один за одним підходять та схиляють чоло перед Господом істини.

А он і поведінка людей витончується, і пустині залюднюються чернецтвом та дівами. Рабовласництво послаблюється, самоволя вельмож лагідніє, хижацтво поступається християнському братолюб'ю, а гнів дрібноти та простолюддя заміняється поволі пошаною, допомогою та братньою любов'ю. Христова істина одним своїм блиском перетворила суспільність, сім'ю та одиницю, й варварство поступилось перед цивілізацією.

7. Ісус Господь – сонце для умів. Хотів би дехто притемнити Його блискучість, але дарма: сонце ще більше сяє та освітлює.

Пекельні ворота сторіччями видвигали розколи на розподіл умів та для відтягнення їх від Ісуса Христа. Наче лютих собак, пекло спустило з ланцюгів силу-силенну єресей для потьмарення Христової істини. Воно вживало хитрощів, брехні, нахабства та співучасті державної влади для розвінчання Христової науки.

Та все даремно. Господь захишає, істина залишається.

Всі помилки розпадаються на безліч сект, шматуються та пожираються взаємно, а храм правди пишається велично.

8. Засвічений Господом морський маяк осяює не тільки правди віри та моралі, але також і всі природознавчі дисципліни. Він помагає відкрити панівні закони, допоміжне начало та й чудову одність, що з'єднює їх із Первопричиною, з Божим Словом, з вічною Премудрістю, Світлом, з нествореною Правдою.

Саму еліту людства, найвидатніші глибинністю та всебічністю знань уми, з'єднав Собі Господь Ісус без будь-якої підлесливості розумові чи серцям.

Христове вчення – суворе. Воно глушить гордощі та приборкує пожадливості. Воно подає зарозумілому людському умові важко сприйнятливі таїнства.

Христос каже: станьте-но ви навколішки перед освяченим Агнцем, над яким Мій священик проказав декілька слів в Моїм імені. Богопочитайте його, цього Агнця, бо ж це Я Сам замешкую під видом дрібної хлібини враз із Моєю людськістю і Божеством! І он самі горді уми схилились та віддали славу Богові.

Ще одно сказав Господь Ісус: припадіть до стіп слабкої, як і ви самі, істоти, священика, виявіть йому всі ваші прикрості. Окрилений Моєю міццю, він вилікує ваші дразливі гріховні місця, закриє пекельну браму та відчинить небо. І ось самі найвидатніші вчені світу стали навколішки та визнали свої провини.

9. Ісусе Христе! Славно верховодиш Ти умами. Віки свідчать про це, та й сьогодні воно не інакше. Поверхневе знання відривається від Ісуса Христа й замулюється наносами модернізму та націоналізму. Зате справжнє, глибинне вчення шукає першопричину та знаходить Ісуса Христа. Колись університети ображували та висмівали Христа Господа. Сьогодні ж, великою мірою, повертаються вони до Нього та шанобливо схиляють чоло перед всесвітнім Учителем.

10. Спаситель наш – надхенник мистецтв. Він Сам – архитвір божественного Майстра. Христос це – найвища Краса, наглядно висловлена безмежною Мудрістю та Могутністю.

Вся створена природа на всі лади оспівує, малює та відтворює вроду і досконалість Господа нашого Ісуса Христа.

Поза Ним немає милозвучності ані множинності, принадності ані чарівності, непорочності ані красивості. Він – Божа відбитка, що відображує Собою все прекрасне.

Його Особистість, Життя і Страсті, та Його святі надихнули найвидатніших майстрів усіх сторіч.

Навіть противники Господа несвідомо відображують найвищу Його красу.

11. Ісус Христос – осередок всесвітньої добродійності.

Установа Тайни Євхаристії - це вже вияв самовіддання та духа Його добродійної люб'язності. Між нами залишилась Його спочутлива душа та преніжне Серце, що за Його земського побуту виявили людству стільки добродійств.

Ця добродійність замешкала в душах багатьох тисяч християн і християнок, що доглядають нещасних і хворих.

У всіх країнах є сила-силенна лікарень, захистів та клінік, де руки милосердних сестер лікують усяку людську недугу. Ці доброчинниці та сестри-жалібниці Царя царів присвячують своє життя, юність, майбутність, майно та здоров'я для догляду чужосторонніх, незнайомих, деколи й невдячих людей.

Милостивий Господь навчив їх самовідречення, бо колись Він співчував безпорадним, калікам, лікував усяку хворобу, навіть Божою рукою доторкався й оздоровляв безталанних прокажених.

12. Декілька десятків років тому в одній поганській країні дуже поширювалася проказа. Стривожена влада звеліла всім зараженим людям згромадитись в одній місцевості.

Діти силоміць віддали туди батьків, чоловіки – дружин. Отак тисячі хворих попались у збірний пункт. Там вже була готова велика могила, в яку позвалювали впереміш, як попало, всіх хворих і засипали їх вапном.

Ніхто тоді не заплакав, ніхто не пожалів, як убивані жалібно стогнали і охкали, кричали з розпачу, благали пощади у своїх дітей, батьків та земляків.

У той час у цій же країні та й недалечко від місця погибелі проживали християнські ченці та черниці, далеко від своєї вітчизни, родичів, батьківського дому. Вони доглядали прокажених у власноручно збудованих лічницях; лікували їх смердючі рани, годували їх та розважали. Ті Божі слуги і слугині при тому були впевнені, що за якийсь час і вони самі заразяться страшною хворобою.

І сьогодні багато є такого геройства у тропічних країнах.

13. Цих героїв навчив тієї великодушності сам Спаситель, що перебуває в їх скромних молитовницях та кріпить їх щоденно Пресвятою Євхаристією, і дальше учить багато інших по всьому світу, як помагати в горю та нещастях. Спаситель виховав і надихнув Павлинів із Нолі, Ляс Казасів, Петрів Клаверів, отців Дам'яні, отців Допдерсів та інших. Усі ці велетні присвятили життя для нещасних чорношкірих та безпритульних рабів.

Господь і тепер дає такі самовіддані покликання та наче з-під землі шле довгими рядами нових місіонерів для Сходу, Китаю, Японії, Конґо та до всіх інших країн, де можна потрудитися та рятувати душі.

14. Благодійність наче промінь виходить зі святого Кивота і полегшує всяку нужду та недолю людства. Підмога скеровується всюди, де треба. Милосердні самаряни не забувають ні про одну нестачу моральну, розумову чи фізичну, й усюди набудували шкіл, лікарень, ясел і гостинниць.

Справді Господь наш Ісус Христос – початок і кінець, Альфа і Омега, увесь в усьому.

15. Євхаристійний Ісусе, пригортаєш усі віддані Тобі душі, причаровуєш чистосердих, підбадьоруєш до великодушності шляхетних, підіймаєш упалих та втішаєш смутних. Божественна Євхаристіє, від Тебе у світ пливе ласка та прощення для винуватого людства. Ти – сонце, що гарячим промінням іноді спалюєш пусті тумани новопоганства. І Ти – престіл, звідки піднімається до Предвічного Отця невпинне благання про пощаду!

Євхаристійний Боже, Жертво престола, Ти Собою миротвориш усьому, поєднюєш світ із Твоїм Божественним Огцем, допомагаєш кожному твориву, що стогне на землі й очікує визволу та даєш ціль всім жертвам усіх сторіч. Ти – Ягня заколене споконвіку.

Божественний Спасителю, любов моя до Тебе велика й безнастанно стверджуватиму її. Глибоко пройди мої снаги, зачаруй мої почуття, загорни в полон мій розум та прикуй назавжди серце.

СЬОМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Ісус Христос – Цар наших сердець.
«Я притягав їх людяними мотузками – поворозами любові».

1. Приміщення Господа Ісуса в Кивоті, де Він перебуває днями й ночами, є дуже невибагливе. Ще більше невишукані є види хліба й вина, під якими Він ховається.

Та до цієї білої Хлібини змагає духовий всесвіт.

Вона – осереднє світило, довкруги якого тяжать усі серця доброї волі.

Заполонені Його чарівною приманою їх душі спокійні, щасливі та люб'язні. Ті, що пішли на манівці, ходять по світі навмання, волочать за собою кайдани ненаситних бажань та обманених надій.

Господь Ісус сотворив дуже просторим серце людини. Жодне сотворіння не може його наповнити, жодна, людська слава не може вдоволити, ані жодна земська любов – ущасливити.

Людині конечно треба повернутися до свого осередку, Ісуса Христа, або впасти в тенета заколоту, неспокою та розпачу.

2. Людині треба щастя. Всією діяльністю шукає вона його наполегливо всюди. Та поза Господом Ісусом Христом не знаходить його ніколи.

Свого рода неминучість поштовхує її до мнимого ущасливлення. Їй здається, що ось-ось схопить його в руки, та раптом бачить, що гнала за марою.

Та людина не лиш не находить щастя, але ще й щохвилини наражується на біль.

Чує, що вона сотворена для благоденства та всією істотою змагає до нього, а кінець-кінців знаходить тільки розчарування та смуток.

Підлегла вона масі терпінь, як: хвороби тіла, душевні недуги, зовнішні пакості та внутрішні муки, вагання й тривоги, занепад здоров'я, руїна майна та захитання доброї слави.

Звичайно їй дуже важко забезпечитись від цих нещасть та хоч трохи їх знешкодити, прямо чується безпорадна. Кожна біда в одну хвилину може звалитись на неї, а їй годі забезпечитися від того. Багато чого може легко спровадити на нас лихо: тисячі невідомих причин, тисячі таємних діючих сил, тисячі скритих впливів.

Ці лиха родяться або в тілі людини, або в уяві й серці, або з неприхильності та з незручності когось іншого, з припадкових подій, з природних законів та з тисячів незалежних від волі одночасностей чи збігів обставин.

Дуже жалюгідний є той страдалець, що не вивчив значення хреста в Господній школі. Такий хоч утікає від горя, але паде його жертвою, ненавидить його та кляне.

Навпаки, Христовий учень гаразд тямить терпіння й зустрічає біль як любиму сестрицю. Ще й шукає за ним, прохає в Господа болю, любить його та відчуває в ньому несказанно чисту насолоду.

3. Та людині не тільки хочеться зазнати щастя, ще й прагне вона жити вічно, без кінця. У цьому ж нова таємниця та нова мука для серця людини, що не знає Христа.

Людина відчуває, що вона сотворена для безсмертя, а тут знає добре, що мусить умерти. У неї гін самозбереження, а щобільше, теж вольове рішення жити, а тимчасом усюди на неї чатує велика смертна тінь. Людина змагається за існування, хоч знає, що – дарма. Передсмертна мука – її останній бій, хоч людина свідома, що програє його.

Справді, велике горенько тому, хто відцурався Ісуса Христа. Природа непереможно заставляє його опиратись смерті, але свідомість упевнює, що ці зусилля – даремні. І ось що думає такий: після агонії загину як людина. Усе життя тужив я за невмірущістю і цю мою мрію разом із тілом закопають у сиру землю.

Та я, Господи, пошукаю захисту у храмі Священнішого Твого Серця. Ти ж сказав: «Я – воскресіння і життя. Хто вірить у Мене – не вмре повіки».

Ти єдиний, ласкавий Учителю – «Путь, Істина і Життя».

І тільки Ти потрапиш втихомирити мою спрагу незмінного щастя, безконечного життя та необмеженої любові.

4. Бо людині не вистачить бути щасливою й жити. Вона ще й хоче любити. Любов – найбільше жагуче та й найбільше тиранічне її почування. На жаль, воно теж і найбільше незаспокоєне поза Ісусом Христом.

Людина хоче любити, жадібно поривається до всього доброго та гарного. Прагнула б з'єднатись та уподібнитись до чарівного предмету. В оманному сп'янінні усюди бачить любов, а знаходить тільки розчарування.

Жодне людське серце не може повністю зрозуміти іншу людину, звикнути до її забаганок, вдоволити її вимоги та вгадати, що їй треба. А їй потрібно завжди більше задушевності, обопільного зрозуміння та уважливого ставлення. Та горе й лихо! Чим більше людина піддається діянню улюбленої особи, тим більше познаходить у ній недостач та похибок.

Та уявім собі, що сталося неможливе, і знайшлася така сповнена добрих якостей душа. То знову наперед вже будеш журитися думкою, що згодом зазнаєш втрати такої любої особи.

5. Ось людська приреченість: завжди пориватись, а не мати досить, завжди голодувати і бути спрагненим любові й ніколи її не мати, мріяти про досконалу любов і ніколи її не осягнути. Аж одного дня, втомлений та повернений до дійсності, ти звернешся до Того, Хто сказав: «Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас».

Тільки у Христі Ісусі знаходимо все бажане: життя, щастя й любов, і то безмежною мірою, бо Ісус володіє серцями.

Справді, між серцем Ісуса Христа та й серцем людини заіснувала глибока й таємнича спорідненість, і це – від віків.

6. Оце Творець запланував упривілейоване сотворіння, людину. Найперше полинув гадкою до Свого Сина, до Первонародженого з усього сотворіння. Тоді сотворив Адамові тіло й душу, схожі на тіло й душу, що були призначені Божою Премудрістю для архитвору сотворіння, Ісуса Христа.

Що більше, працю над сотворінням серця людського архитвору Пресвята Трійця залишила Слову, що Ним постало все.

Слово ж вложило в те людське серце переживання, почування та потреби, подібні до Своїх.

Туди теж вложило Воно такі глибокі прагнення, що тільки Його Боже Серце їх заспокоїть та втихомирить.

Так Серце Ісуса і серце людини стали наче дві співзвучні струни настроєної арфи. Як дзвенить одна струна, то й друга відзивається.

7. Ось чому Господь Ісус був завжди такий люб'язний навіть для впалої, невірної та тисяча разів невдячної людини. І воно вияснює, чому Його вислови такі ніжні: «Моя бо втіха - бути з людськими синами». «Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені і Я облегшу вас».

Ось звідки ця невимовна люб'язність Господа до звеличників Його Священнішого Серця. Тому теж буває таємне почуття непокою в такої людини, яка не довірилась повністю Божому Вчителеві.

Співзвучність між Господом Христом та людиною має глибоке коріння. Навіть тривала невірність не в силі її зовсім викорчувати.

Буває, що пересудам і пожадливостям поталанить і на довго заглушати заклик та порив серця до Бога, однак Божа люб'язність залишиться таки на душевному дні. Хоч би і по довгих роках, а душа розбудиться зі сну та відгукнеться на дружній заклик Ісуса Христа.

Багато хто сорок і п'ятдесят літ проживали грішно. Та оце почули слово з проповіді, чи дружній заклик, сколихнула їх неждана подія чи сердечне збентеження, і ось вони повернулися до Господа.

Христос – сотворитель сердець - панує над ними та розуміє, куди вони пориваються у своїй малодушності. От і знає Він заспокоїти їх своєчасно, щоб тільки не затялися запеклістю.

8. Так, не годиться втікати від Тебе, Господи, то ж наближаюся до Тебе з великим прагненням. Сердечна подяка Тобі за такі просторі бажання серця, задля яких завжди розчаровувало мене сотворіння.

Я у пошуках за досконалим і беззастережним другом. У погоні я за другом-повірником та порадником, і відданим мені повністю, під кожним оглядом та назавжди.

Мені треба повірника мудрого, що вміє спочувати моїм недолікам, ладний їх пробачити, ладний подавати дружнє рам'я підйому, без різкої грубості та залякувань. Потрібно мені друга, що вважатиме мене за доброго, незважаючи на мої проступки, за вірного, незважаючи на зрадливість мою, впевненого в моїй добрій волі, довірливого та завжди готового в добрості своїй даватись мені на підмогу, непослабно та без вирахування.

Христе Царю, в Тебе одного знайду таке зрозуміння й любов.

9. Усе пов'язує мене з Учителем, усе: і страх, і пориви, мої корисні якості та й навіть вади. Усі волоконця мої обнимають Його, тому з глибини сердечної зову: залишайся, залишайся, Господи, з милою мені Твоєю любов'ю, добрячістю, поблажливістю.

А відцураєшся мене, так тоді я – нещасний без меж. Ти, безумовно, і про мене думав, розказуючи притчу про блудного сина, і коли розкаяв Магдалину біля Твоїх стіп та навернув самарянку.

За цей тодішній погляд пощади для мене дякую Тобі. Адже Ти знав, що колись повернуся до Тебе з любов'ю назавжди.

Сотвори в мені серце чисте, Тобою одним захоплене. Та й загартуй мене міццю гнати геть від мене всяку іншу любов.

СЬОМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Ісус Христос – осередок історії.
«Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки».

1. Ісусе Христе, мені потрібно Господнього світла, дай же мені змогу пам'ятати Тебе. Ти – таїнство сторіч, Бог утаєний, живий у світлі неприступнім. Просвіти мого духа, й тоді я найду Господа мого і полюблю Його.

Як ти, Господи, проживав ще у світі, євреї питалися: хто ти є? І друзі Твої прохали явити Себе їм. Апостоли ж, мабуть, ще у Великий Четвер не знали Божества Твоєї Особи.

Тепер же, Господи, коли Ти піднявся на небо й залишився в наших Кивотах у скромних видах хліба і вина, ще важче Тебе пізнати, ще тяжче пам'ятати про Тебе. Світ ремствує та метушиться, тимчасові «власть імущі» сколочують історичні випадки, накреслюють або скреслюють кордони держав, і хтось міг би думати, що Господь зовсім маловажний у світі.

2. Однак, Володарю, Ти – осередок всього, учора, сьогодні і назавжди.

Сотворенням всесвіту Ти явив славу Свою. Усяке твориво – відблиск краси Твоєї, відтінок сяйва, слід Твоєї довершеності.

Ти, Господи, первороджений всієї тварі. Отець же співтворив вселенну тільки для Тебе. Сторіччями готувався Твій прихід, а чергування поколінь вимостило Твої шляхи.

Це Тебе ждали відвічні пагорбки. Тужили за Тобою патріярхи і пророчі ряди. Заки попроїдали оцю долину вигнання, хотіли дуже побачити Твоє світле лице.

Ти розсіяв поміж поган вибраний народ, щоб підготувати Твій прихід. Латинян учинив всесвітньою потугою, щоб в їх столичному городі встановити ценр Твого духового володіння.

Старий Заповіт – повністю Ісуса Христа.

Сказав би хто, що там усе йде навмання, усе – випадковість. Тимчасом ясний зір відкриває там величні плани промощення шляхів для безсмертного Царя сторіч, аж Сам Він з'явиться покласти фундаменти Свого володарства.

3. Господь – учоршній і сьогоднішній. Хоч лютий ворог киринить, то Христос воцарився від Свого приходу по сьогодні.

Убого й незнатно народився Він з незнаної непорочної Діви в малознайому містечку і зазнав багато заздрості, нехтувань та ненависті від своїх земляків. Однак Господь спокійно зачав історію Нового Завіту і продовжує її аж до закінчення віків.

Одного чарівного вечора над берегом озера сповістив Христос гурток рибаків про будову Своєї Церкви та що наріжний камінь тої будови поставить на Петрі, який у майбутньому три рази відречеться Його! Але оця Церква пошириться на весь світ і пекельні ворота ніколи не здужають її.

Уявім собі, що гордий Август, римський самодержець, був би тоді почув вище твердження. Безперечно, він посміхнувся б жалісно, як і сьогодні посміхаються недовірки з сучасних правителів. Однак Церква таки постала. Ніщо у світі не довело її до падіння, ніщо не спинило її розростання: ні переслідування, ні єресі, ні розколи, ані навіть відпадання її власних діток.

4. Іншим разом тесля Ісус із погорджуваного містечка Назарету сказав: як піднесуть Мене із землі, Я всіх потягну до Себе.

Апостоли, безперечно, нічого не розуміли з цієї мови, і Господь не роз'яснив їм сказаного. Йому було досить діла - писати історію світу.

Відтак закривавилась Голгота драмою. Ликують Христові вороги. Вони поклялися погубити Його з лиця землі, «щоб ім'я Його вже не згадувалося більше». Не лише погубили Його, але ще й присипали-пригнітили соромом та прокльонами.

Та оця Людина зі славою піднімається з могили, в якій мала загинути пам'ять про Неї. Хрест, смертне дерево, мерехтить промінням слави. І від краю землі стали рушати на Голготу юрби людей видимо-невидимо, усі зворушені, розчулені та й розкаяні. Мільйони стариків, жінок і дітей ідуть на костер, на порубання мечем, у зуби хижаків, щоб доказати любов до Розп'ятого Бога.

Могутні цього світу збентежились та скипіли, побачивши, як державою сколихував цей завершений Голготою струм почитания. Володарі заборонили славословити, почитати й любити Ісуса Христа.

Річками ллється кров мучеників, але струм мугутнішає й вал любові стає рвучкий і поривчастий. Врешті, води прорвали греблі та підважили підвалини їх земського володарства.

5. Господь сказав іще: «Хто не зі Мною, той – проти Мене». Цей рішучий вислів Христа прогомонів перед юрбою жінок, рибалок та ремісників. Фарисеї та книжники вважали за нижче їх достойності встрявати у цю масу.

Промовці та філософи вчених Атен та гордовитого Риму й не думали заявлятись по боці невідомого Пророка, отже внаслідок вище сказаного, ставали проти Нього.

Але Господь далі писав історію грядущих сторіч.

Незабаром Його вчення, сповнене братолюб'ям та самовідреченням, поширюється зі Сходу на Захід. Пару років по смерті Галилейця проповідують та й приймають Його засади в головних частинах світу. Щораз більше християн і на дворі римських цісарів. Християн убивають, а їх число росте.

У світі постали два величезні табори: послідовники Христа та Його вороги. На другий план відходять майно, політика, мистецтво та вченість перед запитанням: "Чи ти – християнин, чи ти – проти Христа?"

6. Дальші сторіччя ще поглибили яругу поміж сторонниками Ісуса Христа та Його противниками.

Пройшли-прошуміли дві тисячі років, двадцять політичних, економічних та світоглядових зрушень, хвилі толерантності, сумніву та байдужності, але релігійне питання залишається й далі на першому плані всесвітніх турбот.

Всі народи цікавляться Христом та Його Намісником, відносинами або зірванням із старушком Ватикану, бо колись сказав Господь: "Хто не зі Мною, той – проти Мене".

7. Шанобливий Учителю! Я уявляв собі, що Ти турбуєшся тільки поступом уперед моєї душі. Я думав, що Твоє володарство – повністю духове. Та ось дія Твоя росте й ширшає нескінченно, й усі друзі та вороги мають заниматись Тобою, і стаєш осередком світу та історії; Ти справді володієш та царствуєш.

8. Особисто накреслив Ти, Господи, декілька рисок цієї історії. Тоді то Ти доручив святому Іванові, учневі, сповістити грядущим вікам усю прийдешність аж до закінчення сторіч. У Книзі Об'явлення він вичислив різні сили, які аж до кінця світу будуть змагатися між собою та з Твоєю Церквою. Там теж наперед описуєш війну, затіяну на Тебе ворогом людського роду. Спочатку його ненависть увінчається деякими успіхами, але вкінці ворог буде розбитий.

Нашим очам недостає належної прозорості. З нею ми досліджували б нашим зором сучасну історію в поході, як то зачинають об'єднуватися зазначені у Книзі дві великі потуги прикінцевих епох: табір суцільного християнства і другий – повного безбожництва, тобто свавільної думки з наслідками в ділянці міркувань, політики та державного господарства.

І ми пізнали б значення спокусника народів, розлогого Вавилона, і семиглавої та десятирогої бестії, богозневажниці та ката святців. Будуть у нас очі, то до спілки з Іваном Богословом побачимо відкрите небо та й Божого Сина з іскрометними очима, з вінком на голові та з убивчим для антихриста подихом Своїх уст.

9. Ісус Христос живе та царствує у віках. Цар царів і Володар володарів, вчорашній, сьогоднішній та – вічний.

Який він теж великий та гідний уваги! Щоденно відпочиваю на Його серці та вслухаюся в Його Божі таємниці. Господь же простягне долоню, щоб не спіткнулася нога моя об камінь дорожній.

Полюблю Його від усього серця за те, що Він – величний та добрий.

СЬОМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Господь Ісус – таїнство віків.
«Таємниця, захована від віків та поколінь».

1. В єдиного Господа Ісуса ключі вчення та ключі від безодні. Він один потрапить зламати сім печатей на книзі майбуття, прочитати її тайни та їх вияснити.

Велика то книга, повна загадок: і сотворена природа, і дух та серце людини, суспільство, історія та Христова Церква. Господь Бог усе залишив дослідам та розшукам людським, але нічого не поясниш, ані нічого не зрозумієш без Господа Ісуса.

2. Ану, повністю виясни довгі місяці очевидної зимової смерті природи, чи то весняне брунькування, чи розтління зернин у чорноземі, щоб життя з'явилося наче зі смерті.

Ану, поясни вичерпно, чому у світі є безліч безконечно дрібних істот, чому стільки щедрості й багатства для створення таких, що живуть лише хвилинку, і видимих та невидимих, наче навмання закинених у світ комах; як з того, гей би хаосу, може постати одностайність?

Як важко теж вияснити неправильності, суперечності та позірні прогалини в управлінні матеріяльного світу, при тому ж стільки виявів чудної й ніколи необманеної доцільності, того безпомилкового Провидіння.

3. Далі, як важко пояснити, що людина прямо гине за приязню, за друзями, а водночас із усіх боків чатує на неї самолюбство. Світ увесь поривається до вселюдського об'єднання, до солідарності та братолюб'я, а одночасно вибухають звірські війни, заколоти, чвари, спори та ненависть.

Кожна людина незборимо хоче, щоб запанувала правда та справедливість, а тимчасом усюди паношиться безправ'я, очевидна кривда, пригнічення незначних, визиск бідняків.

Одні хвалять красивість чеснот, пориваються до добродійності, а інші це обмовляють та переслідують.

Кожний хоче конечно добра, та завжди безсильно приглядається, як перемагає зло.

4. В історії теж повно загадок. Люди самовільно вирішують події: засновують або руйнують великодержави, творять нові народності, верховодять самовільно та честолюбно.

Однак, всесвітня історія підкоряється незміненим законам. Невидна рука держить нитки цієї, по своїй волі, мережаної тканини. Господь діє всюди, хоч Його не бачать, не хочуть бачити, хотіли б Його збутися. Він на Свій розсуд керує подіями та спрямовує до Своїх планів змінливі людські пристрасті.

Чим більше людський ум вірив у свою вільність та незалежність, тим більше ставав він рабом пересудів та забаганок, і тим більше відчував він потребу залежати від будь-якого пана.

Чим більше людство заблудилося на манівці, тим швидше самі таки ті великі помилки вможливили йому повернення до життя й чеснот.

5. Всі ці очевидні суперечності – це тільки окремі погляди загальної проблеми. З нею стикаємося на кожному кроці серед видного світу, і в мистецтві та в науці, і в житті розумовому, родинному та суспільному, і в житті духовому кожної душі, навіть у житті Церкви.

Тут змагаються з собою дві стихії, треба ж їх примирити. Дві скрайності є напроти себе і треба їх з'єднати.

Це мінлива і примхлива дія, вередливий та – незмінний закон. Це бездіяльність та діяльність, матерія й форма, спроможність та вчинок, незалежність та авторитет.

Ці два принципи знаходить людина в усіх ділянках своїх досліджень: у порядку природи та поглядів у світі етичному, політичному і господарському та в дії ласки.

Припустімо, що людина схоче вилучити одну з цих двох засад. Тоді вона поповнює філософську помилку, єрєсь у богословсько-моральному відношенні, розлад і заколот у політиці й економії, а в царині природи обезсилення або стихійне лихо.

Необмежене нічим вільне суперництво веде до господарського лібералізму, а пересадне вмішування держави впроваджує у соціалізм.

Незагнуздана самоволя в політиці сплоджує безпорядок, а нічим незлагіднена влада родить самодержав'я.

Необмежена воля в етиці – це ляксизм; влада ж без признання прав волі – ригоризм (пересадна суворість).

Віками і богослови, і філософи, політики й економісти та професори всіх природних дисциплін поділялись на протилежні школи. Вони хотіли розв'язати це питання та узгодити ці, до деякої міри, завжди супротивні складники.

6. Така сама проблема є теж у духовному житті кожної людини.

Як же погодити крайню неміч людини та її постійні падіння з її невтомним поступом уперед? Важко узгодити її безпорадність у добрі та її безперервну геройськість життя. Важко зіставити разом невпинні людські недоліки-промахи та виявлену їй Божу ніжність, звеління діяти так, наче б усе залежало від людини, а одночасно дане їй переконання, що своїми силами вона не потрапить нічого. Важко зіставити разом повну недовірливість собі та й безперечну впевненість, що вона здобуде святість; невидатність її діл та недосконалість її життя, раптові знесилення в боях та переконання про величаву нагороду; фізичні та моральні страждання підточують людину, а вона впевнена, що з її смерті прийде нове життя для інших душ. Врешті, у неї труднощі з випадковостями внутрішнього життя, невпинна блуканина пустинею духовності, а одночасно довір'я, що внедовзі замандрує вона в Обітовану Землю.

7. Над цим же усім висить велика тайна, що замикає в собі найбільший історичний факт: Вселенську Церкву. Її завжди поборювали, вдаряли в її вчення, мораль та її уряд... а Церква завжди стоїть. Її догми – незмінні, але Церква завжди пристосована до вимог часу. Вона завжди – прямолінійна і завжди гнучка, завжди страждуща та завжди переможна, завжди слабосила і завжди, навіть цією слабістю, зміцнена та скріплена.

Церкву безупинно ненавидять і завжди її бояться, нею погорджують та навмисно нехтують, а вона завжди і завжди – першорядна проблема світу, що змагає до духовної мети та несе з собою щастя для людей і дочасну вигоду.

Дехто назвав Церкву противницею культури, а тимчасом вона засновує або зміняє цивілізації.

Церква каже вірити в непоняті догми, та одночасно полонює в своє ярмо найкращу верству видатних умів. Вона поручає своїм учням самовідречення та хрест і завжди її люди слухають та коряться.

Церкву розбудовували переслідування, обновлювали змагання та терпіння, а відроджувала кров її власних дітей.

Церква виглядає слабша за сучасні їй великодержави, але в дійсності вона переживає їх усіх. Церква – безсила, не користає з людської помочі, ограблена з усього та закута в кайдани, не панує над тілами, але вона сильна і вільна, щоб володіти серцями.

8. Врешті, у Господі Ісусі ми знаходимо зібрані всі питання природи, людського серця й розуму, суспільства та історії, а також і Вселенської Церкви.

Ісус Христос – це найвище питання. Хто Його зрозумів, знайшов розв'язку всього іншого. Він – таємниця, яку Бог заховав від початку сторіч, а сліди її залишив у всьому сотворінню.

Яка ж вона, ця таємниця?

Це поєднання в Ісусі Христі скінченого з безконечним, людськості з божеством, безсилля з міццю, смерті з життям, убогості з заможністю, послуху з незалежністю та безграничних мук із безконечним щастям.

Ісус Боголюдина поєднує все у величному зіставленні, Науку та Віру, незмінну засаду та плодовите її примінення, нерухомість та поступ, вічні закони та детальні факти.

Узгоджує Собою скінченність та безмежність, одність у розрізненні, повну свободу людини та найвищу Божу зверхність, відповідальність сотворіння та всемогутнє вирішення Первопричини, заслугу й признання, користь людини та Божу славу, закони справедливості та поблажливсіть милосердя.

Єдиний Ісус Христос поєднує Собою обмежену почесть сотворіння для свого Творця та вимогу безконечної слави, потребу відчутної Любові з обов'язком найвищою мірою любити духову Красу; спрагу безконечного щастя, що мучить кожну людину, і обмежену здатність людського серця, тугу за тривалістю, за спочинком, за безграничним життям із питанням болю та смерті.

Ісус Христос є досконалий й усе Він освітлює. Він є в осередку створеного та несотвореного світу й втихомирює всі вимоги душі. Він живе в усій природі, що зображує та символізує Його життя, смерть та воскресіння.

Він – душа суспільності, ключ історії та Голова Церкви. Тут, на землі, живе Він одночасно упокореним та прославленим Своїм побутом.

Живе Він теж у кожній душі, завершує в ній Свою Страсть та діло Відкуплення.

9. А найбільш гідна подиву є ця обставина, що Господь вияснює Собою нам тут, на землі, усі таїнства, але кожне тільки потрохи.

Вгадуємо глибинність цих таємниць, догадуємось саме в Ньому успішної розв'язки, але в загальному ці таємниці далі залишаються невияснені. Залишаємось у тіні Віри. Він підіймає заслону, але не знищує її. Дає нам впевненість, але ще нічого не бачимо на власні очі. Насолоджуємось, однак не зменшується наша заслуга. Господь наш Icyc Христос переносить нас у Божий всесвіт, однак не піднімає нас із землі.

І на землі залишається й далі найбільш незрозумілим оце найвище питання та ключ до усього: як то скінчене єднається з безконечним в одній Божій Особі?

10. Господи, Ісусе Христе, Царю! Таємнице віків, покланяюся Тобі та люблю Тебе. З пошаною схиляю голову перед Твоєю великістю та довірливо ховаюся в рану Твого священного Серця.

Також всюди знаходжу тут, та колись у вічності подивлятиму чарівне для мене Твоє таїнство: як з'єднуєш разом найвищу величність із безконечною люб'язністю, та непорочну Твою святість з невтомною співчутливістю для моїх людських недоліків.

ЧЕТВЕРТА ЧАСТИНА ЛЮБОВ ПЕРЕТВОРЮЄ

ВОСЬМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Любляча душа розмовляє з Ісусом.
«Вечерятиму з ним і він зо Мною».

1. Заки наслідувати Ісуса Христа, треба тобі пізнати Його. Вивчай життя та приклади любимого Відкупителя, захоплюйся Його Божою Особою. У результаті з подиву народжується любов, а з любові – наслідування.

Мистець найперше пильно вдивляється в модель, а вже тоді малює картину.

Так само діє той, хто хоче відтворити Господа Ісуса у своєму житті. Розважає, читає і жадібно прислухується до всього, що про Нього розказують Святі Євангелія та життя святих.

Наполегливо розмірковує він теж з любов'ю різні таїнства Христового життя, Його дитячий вік, болісні страсті та євхаристійний побут.

Літургійний рік відновлює різні події з Христового життя, а душа наново зазнає відчуті Господом почування. Чим більше любитель Христа живе з Ним, тим краще розуміє Його, входить у Його душевні закутки та розпалюється любов'ю до Нього.

2. Все вище сказане – це розважання. Його конче потрібно, щоб швидко підноситися в духовному житті. На жаль, дехто ставить до розважання зайві вимоги, або добачають уроєні труднощі та повертають цю корисну і мирну вправу у важку та невдячну роботу.

Та не дай обманутися. У часі духовних вправ наново передумай кілька основних засад розважання так, як про них учить досвід, розум та богослов'я.

3. Розважанням ти підступаєш до Господа Бога. Отож, занурся у твою нікчемність, упокорися щиро та у спокої перед Божою величчю, а Бог глядітиме на тебе з любов'ю та наблизиться дуже охоче.

4. Справжнє розважання в тому, щоб полум'яною любов'ю з'єднатися з Божою волею та заставити душу годитися з нею і сповняти її.

Розважання буває часом посушливе та сповнене прикрих неприємностей, як молитва Господа Ісуса в Оливному саді. Але якщо у розважанні збережені дві вищі умови – то воно чудове.

А де їх немає, то розважання – невдатне, хоч би й в ньому було багато потіх, а навіть захоплень.

5. Не треба йти усім однаковим шляхом, щоб добре розважати. Одні більше люблять та користають із міркувань-застанови, іншим любіші почування. Дехто довго з люб'язністю вдивляється в присутнього в ньому Бога та й цим загартовуються до щоденних змагань.

Кожний хай тут вибере собі любіший метод, хай з'єднається з Богом найлегшим для нього способом. Але не гани інших методів та не вихвалюй свого на некористь іншим.

Чи потрібно буде тобі опісля переставитися на іншу дорогу, дізнаєшся від духовного провідника. На духовній дорозі не потрібно з нічим уперто зв'язуватись, бо Знавцем тут є Господь Бог.

6. У кожному розважанні треба чимало часу присвятити покірливій молитві. Ніколи ти не підкреслиш досить своєї безумовної залежності від Бога та цілковитої особистої убогості.

Наша зручність, хороші думки, гарячі почування, все те – тільки цвіт. Тож потрібно, щоб молитва виєднала благодать, та щоб благодать запліднила рослину. Інакше цвіт осиплеться і не дасть овочів.

Далі, треба на розважанні прислухатися Божому голосові, бодай деколи зовсім мовчати та попрохати Вчителя, щоб говорив і навчав.

Icyс Христос – предобрий та приятель людей. Як слухати Його в покорі, то напевно заговорить.

Розважання буде чудове, якщо Господь Ісус візьме його до Своїх рук. Але треба Його запросити, настоювати та часто проказувати: «Господи, навчи нас молитися».

7. Деколи в час розважання зволить Господь Ісус відвідати душу. Це Він робить часто серед занять раптовими зворушеннями та просвітлінням. Часто – доконує цього глибоким враженням, застереженням, словом, висказаним до глибини душі, або зображенням уяви.

Ці враження напевно від Бога, якщо вони заспокійливі і ведуть до сповнення обов'язків й до покори.

Ніхто не потрапить сам витворити їх або надовше вдержати, прикликати назад або хоч із певністю передбачити їх повернення. Це вказує, що ці враження беруться не в самій душі.

8. Колись, може, такі враження були рідкі та короткочасні, а оце тепер вони – звичайні. Такий стан душі називаємо вже не розважанням, лиш надхненням або влитою молитвою.

Тоді Сам Бог проводить молитвою за Своєю вподобою. Душа в одно тільки дякує за ту Божу ласкавість та користає з неї, щоб збільшити свою вірність, умертвлення та покору.

Здана на Господа Бога душа не прохає в Бога цієї ласки. Така душа покірна, як камінь у каменяра. Така людина не опирається на тому чи іншому засобі святості. Ні, всією силою змагає вона прямо до цілі, тобто, щоб здобути Божу любов. Вибір засобів залишає людина Icyсові Христові.

9. На молитовні вправи, навіть надхненні, звичайно находять труднощі, тобто доба засухи, темряви та спокус.

Тоді не здавайся під вплив почувань та спокійно витривай у молитві, навіть якщо не бачиш висліду. Цим напруженням воля видатно зміцнюється та дуже щиро доказує Богові, що Його любить.

Тому серед цих дошкульних проб вперто присвячуй завжди однаковий час розвазі та й духом єднайся з Ісусом Христом в Оливному саді.

Вірність Богові на молитві в часі розтріпаний, посух та сердечних мук це – видатний здобуток. Вона означає перемогу над одною з найбільших перешкод у духовному житті.

Серед згаданих труднощів не треба навіть пересадно бідкатися Господеві Ісусові в безпорадності. Навпаки, саме тоді жвавістю волі треба Богові заявляти, як завжди, що любиш Його, довіряєш Йому та покірливо умоляєш Його. Воно однаково, які труднощі ми переборювали, щоб лиш Христос Господь був задоволенй.

10. Отак молитися потрапить кожна людина доброї волі в будь-яких, навіть важких, обставинах.

Господь Бог допомагає завжди Своєю благодаттю. Тож тільки схочемо, з Божою підмогою, можемо простим актом любові щільно з'єднатися з Богом.

Завжди теж людина є здатна помолитись до Бога в покорі, отож може поступово й свідомо та свобідно приєднуватися до Божої волі.

11. Часом Божій величі угодно провадити тебе на верхів'я пішки й довгими вивертами посушної молитви. Це знак, що так воно безпечніше для твоєї покори та більше слави для Божого Провидіння.

Безперечно, Господь міг би туди, на верхів'я, донести тебе на руках, але не мав би вдовілля бачити твою геройську стійкість. Перш за все пропала б сердечна Господня радість підіймати тебе з твоїх падінь, потішати тебе в знесиллі та пробачати тобі неминучі провини.

ВОСЬМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Сповнена любов'ю душа бачить Господа Ісуса в усьому.
«У ньому бо живемо, рухаємося й існуємо».

1. У надприродненій ласкою людині є три роди пізнання, що відповідають потрійному життю: пізнання почуттями, розумом та вірою.

Якщо людиною верховодить почуттєве пізнання, то вона слухається пожадливостей, і назвемо її «тілесною людиною», яка не спостерігає справ Божих.

Уявімо собі, що людиною верховодить розумове пізнання, то маємо до діла з філософом, що міркує навіть про надприродне життя з короткозорістю людської мудрості.

Якщо ж у проводі є пізнання вірою, то людина приборкує почуття й контролює розум, перевірює їх міркування з вищого Божого насвітлення та згідно з тим встановляє спосіб своєї поведінки.

2. «Мій праведник з віри буде жити», - писав св. Павло. Праведник це, перш за все, ти, що пройшов нижчі ступені духовного життя та досягнув з'єднання з Господом Богом.

Чим більше Христос Господь заволодіє в тобі Любов'ю, тим більше захопить Він твій ум і заставить Його ходити правдою, і осяє Своїм світлом та відкриє Божу всюдиприявність.

Вірна цим просвітлінням людина, щиросердечно полюбляє Господа, усюди бачить Його й горнеться до Нього. Її ж життя вже трохи схоже на небесне оглядання.

3. Господь є всюдиприсутній з огляду на Своє верховне буття. Він начало всього сотворіння. Він його сотворює і далі кожної хвилини продовжує це сотворення. Господь допомагає всім рухам та всім діям кожного сотворіння.

Всесвіт є сповнений Божою діяльністю. Бог усюди діє і послідовно всюди є приявний, бо бути й діяти в Господа – це одне.

Отже Всемогутній Бог вічно присутній усюди, так як і на небі, зі Своїми досконалостями, знанням, святістю та щастям.

Він є повністю у твоїй душі і її спроможностях, у думах і почуваннях, прагненнях та у сприйнятливостях, у твоєму тілі та у всіх його безчисленних клітинах. І в одежі, і в харчах, у освіжальній воді та в повітрі.

Господь є присутній по-справжньому, більше присутній, ніж ти в собі самому. Живеш Ним і в Ньому. Ним ти просякнутий повністю.

Душа спокійно звикає до цієї солодкої думки, її життя приховується із Господом Ісусом у Божій безмірності. Вона славословить і любить.

4. Далі, Господь Бог є присутній у благодатній душі: «Якщо хтось любить Мене... Ми прийдемо до нього й оселю заложимо в нього».

Три Божі Особи живуть у такій людині і в її душі продовжують Вони Своє величне життя. Отець родить Слово, Отець же і Син випромінюють постійно Святого Духа, їх взаємну Любов.

Людина бере участь у Божому житті. З Господом Ісусом я люблю Отця, і Отець любить мене в Ісусі Христі. Так уже на землі співживу у Пресвятій Тройці.

Ця діяльність надзвичайно мила віруючій людині. У хвилини дозвілля вона скуплює увагу та продумано залучає себе до невимовних Божих діянь, що в ній відбуваються. Ущасливленій душі хочеться в мирі сполучатися з Богом, а це вже передсінок небесного життя.

Разом із своїм Божественним Другом, Христом, така людина поринає у Святій Тройці, аж прийде пора відсунення заслони: минеться Віра і залишиться назавжди радісне бачення лицем до лиця у славі.

5. На всі лади шукав Господь зближення з людством, наче побоявся людського забуття. Він виявив вірі Свою приявність, замешкуючи в душі праведника. Людському умові розкрив Своє перебування у всесвіті. Навіть уприступнився почуттям тіла, бо приховано замешкав усюди під євхаристійними видами.

Тут Боголюдина підходить до нас слугуванням ієрея із даною йому Господом безмежною силою, поселюється в освяченій часточці та в кожній її найменшій окрушинці, одночасно по всіх вівтарях світу.

Господь приявний із животворним тілом і душею, божеством та людськістю, а на те тільки приховується від почуттів, щоб залишилась за нами заслуга віри.

Не будеш заздрити в нічому апостолам, ані Його Матері, що зблизька піклувалася Сином.

Береш Господа до серця, як Пресвята Діва носила Його в непорочнім лоні.

Вклоняєшся Господеві в Кивоті, як Вона схилялась до Нього при яслах. Довіряєш Господеві твої радощі й горе, як колись Вона виливала своє серце Синові. Слідкуєш за Христовою смертю в пору Літургії, як і Вона під хрестом стояла в часі Голготської Жертви.

Ось так можеш жити постійно та без тривоги, що Христос залишить твою душу. Ох! Якої великої почесті зазнає християнин, а досконале життя стається життям радісним.

6. Віруючий відкриває й поклоняється всюди сущому Богові у вселенній, у праведникові і у Пресвятій Євхаристії. Та Господь є не лише Буття, Він є також Істина, втілена Премудрість, Слово.

У Його Божій Премудрості живуть всі істоти, що їх зодягнув досконалістю та красою й обдарував променем Своєї правди. Кожне сотворіння на свій лад відображує Божу нескінчену досконалість та Божу люб'язність.

Людина чистосерда, що живе з Віри, знає мову сотворінь та читає в них, як у дзеркалі, красу та доброту Творця.

Така людина захоплюється чарівною природою. Уважно вслухається, як грізно віє-завиває буйний вітер по діброві та як ніжно колихається тирса. З нею говорить потічок і польова чічка, їй зрозуміле дзижчання комах та пташиний щебіт.

Усе доцільне для неї: і пилина в повітрі та зеренце піску над морем, і травичка на вигоні, і листя дерев, і брилянти роси, і зоряне небо.

Усе сотворене постачає такій людині Господа Бога, а вона зустрічає Його з безмірною пошанівкою та безграничною любов'ю.

7. Віруюча людина дуже уважно ставиться до всіх досяжних умом частинок правди. Вона прямо «обожнює» знання та мистецтво, свідома, що вони відображають вічну Божу Істину та Красу. Вона дуже хоче спрямувати ці дрібні промені до їх джерела, до Божого Слова, вічної Премудрості – Отцівського сяйва та зображення Його сутності.

8. Особливо насолоджується читанням Св. Письма, адже в ньому пливе Істина, як повноводна широченна річка. Там кожне речення та кожне слово є для неї священні, наче б Господні мощі, наче б втілення Божого Слова.

Богобійна людна з вірою сприймає не тільки догми, але й моральні засади. Старається їх вповні зрозуміти та узгіднює з ними своє життя.

Господь Ісус сказав: «Коли хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе, візьме свій хрест і йде за Мною». «Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий». «Щасливі вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне».

Кожна сказана вище істина визначає боголюбним незмінний шлях поведінки.

9. Господь Бог є саме Буття, Правда та Добрість.

Віруючий бачить усюди, любить та славить невимовну Божу Добрість та батьківське Провидіння.

Все сотворив Господь із доброти та любові, бо Він сама Доброта: Бог благий і многомилостивий. Він теж – несотворена Любов: «Бог є Любов». А з такого джерела пливуть самі тільки добродійства.

Боголюбна душа постійно величає Господа: «Благословлю Господа повсякчасно». Кожне й найменше сотворіння наповняє серце боголюбця захватом вдячності до Творця всякого добра.

Йому ж відомо, що батьківські руки розмістили всі, навіть найдрібніші події, для його вигоди та безпеки.

По дорозі натрапляє боголюбець на чимало хрестів. Кожний раз він їх цілує та радісно бере на рамена.

Усюди спостерігає самі Божі добродійства та вияви Його ніжності й усюди славословить Господа за те, що Він є добрий. Повсякчасно він благословить Господа і за те, що Він по-батьківськи нами піклується.

10. Сповнена чистотою, душе, наполегливіше живи невпинно Вірою, і швидко привикнеш захоплюватися великим, правдомовним і добрим Богом, поклонишся Йому, світлосяйному, наслідуватимеш Його та й полюбиш.

По-синівськи споріднишся з Вічним Отцем Сотворителем, Вседержителем і всюди приявним. Споріднишся теж із Божим Словом, предвічною Істиною, що відобразила Себе на кожному сотворінні. Сполучишся теж із Святим Духом, уосібненою Любов'ю та істотною Добрістю, що всюди проявляє щедрості, святить тебе безустанно, уводить тебе в надро Ісуса Христа та щодня більше вкоріняє тебе в Його божественній Любові.

ВОСЬМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Любляча душа слухає Ісуса.
«Сівши в ногах Господа, слухала Його слова».

1. Слухняність, це – схильність прислуховуватися Господеві, вірити Його вченню, приймати Його дарунки, діяти за Його спонукою та виконувати найменші Його бажання. Слухняність – це поведінка маляти, що самотужки нічого не може, нічого не знає.

Слухняність тут, на землі, це навіть не мати наперед утриваленої програми святості. Душа, яка не знає цього досконалого позбавлення, волить молитися без неуважності, безпосушно, волить праці приємні та за своїм уподобанням, волить вишукані способи добродіяння та принижування себе, а також своєрідний бойовий сприт поборювати свої хиби. Такий-то визначає Богові, коли та як Бог мав би Його пробувати, та добирає способи, як вгоджатиме Богові.

2. Слухняність – це те саме, що простосердість. Простосерда душа – сповнена тільки доброю волею. Але цей нахил є в неї підставою всього. Щиросердий ладний кожночасно відобразити собою те, що завгодно Богові. Він не ворушиться самочинно, лиш вмить приймає волю та бажання Учителя.

Щиросердий завжди прислухається, що скаже Вчитель (у цьому його звершеність!) та слухає Його без огляду на жертву, поборювання відрази та зазнавання принижень.

Він іде завжди навпростець до мети та не оглядається назад себе. Не зважаючи на вогні напастей та переслідувань, щиросердий зміряє прямо до Господа, своєї цілі.

3. На шляху чесноти основне для поступу, безпеки та швидкості це – послух голосові Спасителя.

Святість – діло величне, добірне та вище за всяке земське пізнання. Одинокий Божественний Учитель потрапить навчити святості. У самих високовчених книгах про неї знайдеш хіба декілька блідих вказівок, заплутаних рисок та розсіяних думок. Оволодієш цим вченням тільки пильністю на лекціях Самого Господа Ісуса Христа.

Уяви собі, що хтось переглянув усі трактати про духовне життя та вважає себе майстром-першуном духовного подвигу й непомильним учителем других. Тоді він подібний до незрячого сліпця, що відчайдушно спрямувався через грізні гірські урвища.

Господи Ісусе Христе, навчай мене всієї мудрості, як маленьку дитину. І на часок не відпускай мене з Твоїх рук, бо зачеплюся на дорозі за каміння-сторчаки, упаду ниць і поранюся до крові.

4. Отож зачинай, продовжуй та завершуй свою духовну дорогу, наснажений полум'яною любов'ю до Господа Ісуса: завжди твори Господню волю і виконуй всі Його бажання, як тільки їх пізнаєш. Врешті, підкоряйся всім пробам та прямим чи непрямим досвідченням від Нього в будь-яку хвилину життя. Таке має бути твоє основне та тривке розположення.

По-просту залишайся близько Ісуса Христа та уважно слухай, чого Він хоче і виконуй те, чого Собі бажає.

Господь Ісус виявляє Свою волю у заповідях, в уставах твого чину, в зарядженнях твоїх зверхників та обов'язках стану і силою-силенною незалежних від тебе подій. Але, крім цього, говорить Він надхненнями і таємними дотиками, картає або схвалює, збуджує й потішає.

5. Мабуть ти здивований, що в життєписах святців Учитель так часто й дружньо говорив з ними, іноді називав їх Своїми повірниками та втаємниченими.

І тепер Він говорить так само до кожного, але не відчутно, тільки духовно, безпосередньо до серця.

За душі поклав Христос життя і тому Він дуже хоче по-дружньому зустрічатися з ними. Побачить Він кого, що має добру волю слухати, вже по-приятельську говорить до нього.

Проси Його часто дружити й говорити з тобою, то Він відізветься й скоро порадує тебе Своєю солодкою розмовою.

Також і тепер, хоч ти Господа слухаєш рідко та неуважно, Він ще говорить.

6. Його голос премилий, як вітровий легіт. Він зворушує, раптом просвітлює, миттю дає переконання, враження, або заговорить нишком до серця. Голос Христа гомонить у душі і в пору наших розмов із людьми, та в час молитов.

Деколи знічев'я схоплюємо біблійний стишок у досі незнаному значенні, то знову почув ти зовсім звичайне словечко в пору якої балачки, і, неждано, воно таємниче потрясає тебе. Буває, що якась звичайна зовнішня подія могуче сколихує душу. Врешті, Спаситель деколи збентежує чим-небудь людину або говорить до її серця, й так скеровує її.

7. Непомітно привчаємось відмічати, коли Ісус Христос говорить до нас. Поволі між Спасителем та богобійною людиною встановляється розмовна сердечність, сколихувана лиш деколи внутрішніми бурями, потрібними для зміцнення чеснот.

На людину вічно чатує мрійливість. Тому Сам Господь звелів, щоб у важливіших ділах перевіряли нашу поведінку духовні керівники.

8. Втихомир свою душу хосенною мовчанкою, а почуєш голос Господа нашого Ісуса Христа та покеруєшся Його натхненням.

Не розбалакуйся непотрібно з людьми. Будь із ними чемний та ввічливий, а відтак сизокрилою горлицею сховайся в ущелини крем'яних гір.

Перш за все, угамовуй свої прагнення, радощі та смутки, тривоги та всяке чуттєве збентеження. Це все порушує спокій душі.

Геть з усіма безхосенними думками, безглуздими мріями та марними планами твоєї голови.

Викинь усі сердечні зв'язки. Дай місце Самому тільки Ісусові Христові на повну твою люб'язність.

Врешті, упорядкуй свої зовнішні заняття так, щоб ділова гарячка не потягнула тебе за собою.

Словом, прожени геть усіх міняйлів, що зайняли Господній храм й опоганюють його своїми безвартісними справами та метушнею.

Господь наш Ісус Христос увійде в твоє очищене серце та зв'яжеться з тобою по-дружньому.

Он саме й тоді прийде пора твого правдивого духовного життя.

ВОСЬМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Любляча душа є всюди з Христом Господом.
«Але я завжди був з Тобою; Ти взяв мене за правицю. Ти порадою твоєю вестимеш мене, і потім приймеш мене у славу».

1. Нема кращого спокою в душі людини як тоді, коли там живе й царює Господь наш Ісус Христос.

Спаситель пише в ній Свою святу Євангелію день за днем і година за годиною. Це продовження Його чудесного земського життя.

Тоді те життя було дуже просте. Таке ж воно й сьогодні. Нічого надзвичайною в житті праведника. Людина з Ісусом Христом, мирно сповняє свої щоденні обов'язки, наложені станом, конечністю, любов'ю та чемністю.

2. Теж не вибирає собі занять, бо вона знає, що перед Богом кожна праця – однаково вартісна. Христолюбцеві однаково пробувати з Господом у Єгипті та в Назареті, в теслярському варстаті або в церкві, в Його товаристві в час прилюдного виступу, або біля Вчителевих стіп разом із Марією та Йосифом. Христолюбець живе Господнім життям, а не своїм.

Христолюбець такий спокійний, щасливий і міцний, із рукою в Господній долоні, і завжди близько до Нього.

3. Разом із Господом душа молиться, та своєю офірою єднається з Господньою Жертвою Євхаристії. Разом із Спасом прохає душа небесного Отця, щоб уділив прощення грішним людям та обдарував рясними щедротами земську Церкву й страдників у чистилищі.

В пору моління христолюбець пройнятий пошаною. Відчуває біля себе Господа Ісуса, величне товариство янголів і святців, та уявляє собі що небо уважно прислухається його проханням.

В товаристві Господа він виконує теж вчинки милосердя : турбується хворими, учить неграмотних та дає підмогу злидарям. З ніжністю полегшує він усі ці злидні й так наближує душі до Господа Бога.

В дружбі з Ісусом Христом полагоджує він теж силу-силенну буденних (по-людському) діл: розмовляє, приймає поживу та відвідини, йде на розвагу та відпочиває. І дуже цінує душа ті заняття, бо кожне приближає до її Бога.

4. І хай ці труди будуть покірливі та приховані, а христолюбець тим більше їх любить та цінує. Відомо ж йому, що Господа манить більше все дрібне й незначне, невідоме та неблискуче.

Залюбки наслідує душа христолюбця Божого Майстра, що обдаровує сотворіння тим більшою досконалістю, чим вони менші та незначніші.

Отож самому тільки Христові відомо, як дбайливо Його друг сповняв і найменшу працю, та в неї вкладав усе своє серце.

Це неважно, що вся ця праця непомітна та й наче під серпанком, а сам христолюбець в очах людей, як пилинка серед всесвіту.

5. А Господь відтак піде зі Своїм другом уже не до храму на проповідь, і не до Витанії для відпочинку, але в Гетсеманський сад на муки, – і друг є вдоволений.

Душа не збентежена тим, що цих мук багато-пребагато. Не стежить вона за тим, що є на дні чаші. Не питає, чи чашу подає пити Каяфа чи Пилат. Ні, чаша завжди приходить із рук Отця. Душа її приймає і п'є.

Христолюбець не окреслює Вчителеві, якого хреста хоче понести, ані навіть не каже, що хоче терпіти, хіба що Господь спитає його. Христолюбець пише в своєму серці життя Божественного Вчителя та дуже, дуже шанує його.

Не сміє бути тут нічого світового, ані жодна людська риска не повинна опоганювати в душі Божественного Обличчя Христа.

Одночасно душі є мило-премило бути в тісній дружбі зі своїм Божим Другом. їй солодко постачати для Нього додаткову людськість, якою він продовжує Свою Муку, – приємно бути річищем, куди Ісус Христос сплавляє Свою люб'язность до душ.

Справді чудова така, на Ісуса Христа здана, душа. їй треба так жити повністю, по змозі її людськик сил.

6. Христолюбець кожної хвилини уважний та повний енергії.

Безумовно, в людини, коли вона в стані благодаті, кожний вольовий рух належить до Ісуса Христа, за вийнятком гріха. Не потрібно їй усвідомлювати в собі, Христове, пульсуюче правдою життя, щоб воно заіснувало в її душі, їй зайво є, врешті, стверджувати добрість своїх вчинків, щоб ці належали до Господа Ісуса. Вона ж довірила Йому свою волю. Деревина повністю належить до Вчителя, зі своїм галуззям, листям, цвітами та овочами.

Це дуже радує розсіяні душі, що недобровільно мріють умом чи уявою.

7. Ще краще і більш потішаюче буде, як христолюбець не розпорошує уваги та всю днину проводить у товаристві свого Божественного Приятеля, при співпраці не тільки волі, але й усіх людських здібностей.

Такого скуплення хай прагне людина. Але не смутись, та не турбуйсь, що ніколи не потрапиш досконало зібрати увагу.

8. Та для доброго успіху, хоч до деякої міри треба усвідомити себе та зосередити більше сили і уваги на сучасну хвилину. Однак до цього треба ставити помірковані вимоги так до твоїх здібностей як і, зокрема, до твого ума.

Не вимагай забагато від твого розуму та не бажай від нього того, чого він не може дати, бо швидко знесилиш його.

Не кажи йому займатись минулим одночасно й будучим. Вистачить працювати над сучасністю. Але й обов'язки сучасности треба розглядати зі спокоєм та поміркованістю.

Сповнена ласкою людино, гамуй поривчастість у твоїй дії. Часто пригадуй собі, що дієш до спілки з Ісусом Христом, що ти – Його знаряддя, і що Вчителеві не потрібно поспішати.

9. Бог – творець часу. Він хоче, щоб для кожного діла ми послугувалися призначеним від вічности часом.

Наше кінцеве освячення залежатиме від цілосте всіх тих праць, доконаних з любови до Господа.

Господь Бог прагне освятити душі, але поступово. Адже й у природі все росте повільно та поступово. І люди подібно вдосконалюються ласкою.

Господь Бог – вічний. Йому не треба поспішати; Він глядить на початок та кінець усього, й ніщо не зникає ні не пропадає без Його згоди.

10. Недосвідчена людина вдається в тугу, як бачить повільність свого освячення. Ця нетерпеливість доказує теж, що чеснота в нас є квола та й мале наше довір'я в Боже Провидіння.

Потрібно є гамувати оцю поривчастість бажань та примінитись до ходу Господа Бога. Надто поривистий біг доведе до падінь та до провалів. Коли наші предки сторіччями будували храми, що не мають тривати вічно, то Богові вільно хоч кілька років попрацювати над будовою духовного храму душі, живої та вічної святині Пресвятої Тройці.

Проте треба трохи часу, заки вогонь Божественної Любови розтопить лід наших недоліків та животворним теплом огріє всі закутки та всі тайники нашого багатогрішного серця.

Святий Дух вляв у нашу душу благодать, як коштовну олію. Треба часу, щоб ця олія просякнула волю, ум, та всі наші снаги з їхніми діями.

11. Отже ніколи не хвилюйся тим, скільки ти вже пройшов дороги на шляху до вічности. Задоволися тим, що кожного дня з Господом Ісусом сповняєш свій обов'язок.

За себе забудь, а думай тільки за Ісуса Христа, що на твоїй душі пише Свою Євангелію.

ДЕВ'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Христолюбна душа – голодна та спрагнена любови.
«Я спраглому дам даром від джерела води життя».

1. Христолюбна душа не робить тут, на землі, нічого іншого, а тільки любить Господа. Все чого вона доторкає, повертається в любов. Але ще старається вона, наче одним вдиханням, зосередити на кожну хвилину всю натхненність любови.

Дедалі це невтомне зусилля очищується, упрощується та втихомирюється.

2. Бог – начальник мира, що царює у недоступному почуттям сяйві. Бог – Дух, якого тільки душа може досягнути та з'єднатися з Ним.

І спокійно, серед усіх життєвих обставин душа повторятиме: Господи, Ісусе Христе, я люблю Тебе й довіряюся Тобі безподільно!

І так завжди повторяє душа те саме на радощах і в горю, в турботах і спокусах, перед, в час та по праці.

Господь дуже вдоволений такою заявою, що душа любить Його без міри. Буває, що робота прямо поглине увагу й людина не встигне й подумати про Бога. Тоді не бентежся, зате ввечері подвоюй щиросердечність і любов до Нього. У час же праці твій янгол любив Господа в твоїм імені, а Ісус Христос доповнив твої недоліки.

3. Людина хай виявляє любов до Господа на всі лади, за життєвими обставинами та потребами.

Часом вона аж скрикне з подиву до краси природи та до досконалости й найдрібніших істот. То знову виявиш вдячність люб'язному Провидінню, що споконвічно приготовило тобі ці всі благодіяння. Або теж віч-на-віч важкого обов'язку, заявиш Богові вірність чи кликнеш помочі в небезпеці. Це будуть : вигук радости, зітхання жалю або й сльози каяття.

Це все є чиста любов, це полум'яні стріли, що проколюють Боже Серце. О, як то легко – любити.

4. Хай христолюбці не надто зморюються шептаною устами молитвою. Безперечно, слова не шкодять, але Вчитель належно зрозуміє теж, повний сердечности, наш погляд.

Позірно, розсіяння схоче відвернути нас від богомільности, але не бентежмось ним. Воно діє лиш на уяву] та розум. Воля залишається при Господі. Чи ж то не Він володіє нею Своєю благодаттю?

Не страшні теж хвилеві промахи, бо Господь, що може їх вибілити і простити, дальше гостює в душі. «Господи, – каже богомолець, – Ти моя невинність і непорочність! Доверши в мені працю Відкуплення, вибіли провини!». А відтак в мирі повертається до праці.

5. Он як знайдеш великий мир душі та й досконалу відірваність від світового. І буде тобі однаково, чи з добрим здоров'ям чи серед хворіб та слабосилля, серед пошанівку й погорди, чи серед утіхи й горя.

Христос Господь може нас піддати пробі, звести нанівець усі плянування та й навіть усі труди для Божої слави. Господеві є зайві наші служіння самі собою, Йому потрібно нашого серця.

Богомільній людині однаково, чи їй сприятимуть люди чи ні, чи схвалять її чи осудять, чи то будуть звичайні люди чи славні, старі друзі або зверхники. їй теж байдуже те, що злобні тлумачать на зло її найкращі наміри, чи протидіють найліпшим її починам. Христос живе в ній, Він є все, а сама душа – ніщо.

Так душа щодня зростає досконалістю. Ісус Христос невпинно пробачує їй недоліки, вибілює їх щоденним зближенням, загріває до нових подвигів любови.

6. Багато всякого добра довершує Господь у житті шляхетної людини.

Серця Спасителя! та Його сотворіння невимовно з'єднуються, живуть і діють надприродно.

Благодать доконує велике таїнство злуки. Наше надприродне життя залишається наше, водночас воно – життя Ісуса Христа.

Найбільші природознавці не можуть надивуватись красою та досконалістю і найдрібнішої комахи, польової ромашки, або травинки, хоч їхня краса триває не довше одного дня.

Багато більше трудиться Господь Бог для добра невмірущої душі, що житиме з Ним у славі на віки.

Коли матеріяльну природу обдарував Господь багатими щедростями, то тим більше оздоблює Божа Премудрість душу, що бере співучасть в Божій природі.

7. Праця над удосконаленням триває роками. Господь милостиво допоможе, й усяке сотворіння волею чи неволею, дасть свій внесок для архитвору. Й усе сприятиме духовному поступові: кари, хрести, втіхи, переслідування, всякі невдачі, ласка, сердечні зворушення й надхнення.

8. Господь Сам приведе все в людині до порядку: волю, розум, уяву, пожадання і почуття, так, що все сприятиме Його дії.

І світ Його ясний – невечірній ще яркіше засяє в душі. Христолюбець пізнає Божі досконалості та власну нікчемність, і полюбить Господа всіма тканинками свого буття.

Врешті Господь розжарює іскру Любови в улюбленій душі й закликає її позмагатися любов'ю з Ним, Всемогутнім. Тоді душа стає жертвою любови, та повільно знемагає в полум'ї чарівного хвилювання.

9. Ця люба знемога часто прихована, ледви помітиш її. Працюєш, віддихаєш, молишся, та знаєш, що Господь є в тобі та любить тебе спокійно, мовчазно, проникливо милим полум'ям, яке виходить з глибини серця.

Знечев'я спалахує в людині гарячка любови до Бога, бажання завжди з Ним бути, належати Йому та безліч разів пригортатись до Господнього серця.

А одночасно набридає все земське, душа скучає та страждає від холодного дотику світового себелюбства. У Христового любимця душа щемить і в'яне з того, що на білому світі мало люблять, ще й помітують та насміхаються з Господа.

Вже не помагають щоденні заняття, бо думка лине щоразу вгору до Господа і знесилюється любов'ю, а ніжність наче висмоктує життьові сили. Та не виснажить їх за одним разом. Христова улюблена душа потомиться в незмозі день-два і знову повертається до звичайного стану, бо не годиться загинути їй за один раз. 10. Свята Тереса з Авілі, на схилі життя, часто так відчувала втому від любови до Господа, що повставала з цього приводу небезпека для її здоров'я.

Якось пополудні, в час дозвілля, співали черниці славень у пошану Ісуса Христа. Зворушена піснею Тереса, спалахнула полум'ям любови, як головня. Вона знепритомніла в пориві, та три дні залишалась на межі життя та смерти. Врешті повернулась до свідомости, наче з глибокого сну та й заспівала миттю складений нею гімн: «Я жду від Бога такого вершинного життя, що аж гину з туги, що не можу вмерти».

ДЕВ'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Любляча душа допомагає Спасителеві ширити царство любові.
«Погляньте на ниви – вони вже для жнив доспіли».

1. Наповнене багатством життя розливається на других та їх ущасливлює, чи беремо до уваги тіло, ум, чи мистецтво. Світлі й могутні думки доходять до громади, а мистецький подвиг виявляється архитвором.

І всюди, в природі, розгортається подібна картина щедрости та саможертви. Тварина й рослина до одного змагають: до передачі життя. Матеріяльні ж первні входять у сполуки, щоб створити носіїв нових сил.

Кожне життя діє, передається другому, добротворить. Багатше воно – то й щедріше переливається через береги; що видатніше воно, то більше уділається другим.

2. Несотворена Любов – живе повністю, живе по-справжньому, постачає буттям усе сотворене. Он чому вона і є безмежною Добрістю, яка проявляється і розливається.

І ти, людино, сприйняла божественне життя, життя любови, та й маєш жити не тільки для себе самої. За Божим прикладом маєш променювати любов, розгрівати серця та благодіяти братам.

3. Господь, зрештою, велить: «Люби ближнього свого як себе»,146«...щоб ви любили взаємно один одного, як я був полюбив вас». «...будьте з'єднані так само, як і ми з Отцем є одно»."» Спаситель зове цю заповідь Своєю, заповіддю новою. Зо зберігання цієї заповіді, пізнають Його справжніх учнів-християн.

І ще заявляє Спаситель, що все те, що ви гарного або поганого вдіяли братам Його найменшим, Йому це ви вдіяли.?

Господь ототожнюється з кожною людиною, щоб кожного охопити Любов'ю.

Хай християни утворять велику сім'ю братів із Небесним Батьком та з Його Первонародженим.

Така велика наполегливість та стільки застережних заходів доказують, що справжня любов до Господа Бога має бути діяльна та розгортатися завжди й на ближніх.

4. Зрештою, справжня любов вирізняється безпомилковою рисою.

Як пожежа, любов поширюється та й ллється з серця в довкілля, до інших, полум'ям сягає далеко й спалює все.

Любові зовсім противиться самолюбність, що все тягне до себе та й вживає тільки для себе дарованих Богом скарбів. Тому Господь Ісус засудив самолюбство. « Хто своє життя зберігає той погубить його; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде».

5. Можеш повністю вважатися Христовим лиш тоді, коли в тебе є священне прагнення здобути Ісусові Христові якнайбільше душ, і для цього ти готовий до потрібних жертв.

Улюблена душа живе поруч свого Жениха і бачить, що Жениха важко образили. Чи не загорить вона прагненням оборонити його честь?

Душі є безмежно вартісні. Чи можемо байдуже глядіти на небезпеку їх вічної загибелі?

Щодня холоднокровно переходимо біля людей, загрожених вічним пеклом. Це – справд жах! Ці майбутні осуджені – такі ж самі люди, як і ми: з ними зустрічаємось і говоримо, полагоджу ємо діла, може дружимо з ними, або доводиться нам бути між собою рідними.

І ось горе. Щодня ближче наші друзі підходять до тієї жахливої безодні, звідки не буде вороття, а ми до цього байдужі. Якщо вони туди проваляться, то проклянуть і нас і Святого Бога.

Це не гаразд, що ми такі легкодушні та що наші уста не шепчуть молитви за відвернення від них засуду, а дружба не заставляє нас рятувати їх.

6. Не так діяв Ісус Христос. Передбачив наше важке горе, зійшов на землю та пожертвував Своє життя серед невимовних страждань.

Ще час виправити недбалості в любові, ще не пізно виконати свою повинність, а Господь жде і все простить.

Якось Преподобна Анна від св. Вартоломія, Кармелітка з Антверпену, бачила Господа Ісуса в манастирській церкві. Спаситель сіяв пишністю краси, але чорна хмара смутку оповивала Його лице. Черниця питає Господа, чому він такий пригнічений? «Доню, відповів Цар Небесний, і як не сумувати мені? Я так люблю душі, а вони гинуть. Помагай мені їх рятувати».

7. Захопися отже тим, щоб потішати Ісуса Чоловіколюбця та не накреслюй меж твоїй жертвенность

Найперше, загрій полум'ям любови твоїх товаришів і тих з якими живеш. Вони – найближче до тебе; їх перших треба любити та спомагати.

Їх маєш любити з великою прихильністю та бажати їм добра. І помагай їм у цьому. Сприяй же їм у всіх потребах душевних і дочасних.

Зокрема будь же люб'язний, лагідний і терпеливий у щоденних відносинах. Верхів'я братерської любови – це характер милий та зрівноважений, готовість до послуг, потіхи й помочі.

8. Дальше, є ще духовні справи усіх душ, зокрема грішників та вмираючих. Це – широке поле для твоєї ревности.

Є ще дочасні та духовні потреби тієї установи, до якої належиш, та всіх народів світу. Треба повернути Богові народи, що відкинули ярмо Христа-Царя. Насаджуй і плекай серед людства квітки християнських засад та обновляй братолюб'я серед порізнених ненавистю народів.

Ще треба теж поборювати неправильні засади в світі та й поганські звички, загрозливі для віри та обичаїв.

9. Ще більше полюби твою Матір, св. Церкву.

Всіма способами збільшуй скарб її святости й невинности.

Отже помолимось, щоб духовенство було справді тим вибраним посудом. Помолимось і за чернечі Чини, щоб їх члени повністю здійснювали своє високе покликання.

Помолимось, щоб Господь виплекав Собі чільних людей та святців, що зрівноважуть своєю заслугою лукавства світу та захистять Церкву від її наклепників.

Помолимось, щоб Господь Бог оволодів усіми ще поганськими народами, об'єднав св. Церкву та просіяв істину Віри великим світлом по всій вселенній.

Молімося, врешті, вдень і вночі, щоб Божественний Спаситель обдарував всіх численними скарбами Своєї Любви, дозволив пізнати Себе і полюбити, та щоб всюди ширилося царювання Христа Чоловіколюбця.

Стільки потреб передавай з довір'ям і невпинно Йому, повністю твоєму, прещедрому й пребагатому Богові.

ДЕВ'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Ревна душа йде з Ісусом на завоювання душ.
«Я вас зроблю рибалками людей».

1. Палким братолюб'ям довершили подивугідні діла невчені, невідомі та незаможні люди. Це були або діви за решіткою манастиря, або ремісники при своєму варстаті праці, матері або служниці.

їхніми руками заснував Господь нові релігійні ордени або впровадив корисні для Вселенської Церкви богослужби.

Їх посвята променіє посьогодні, й поширюється по ще невіруючих у Бога країнах. Ці герої зупинили багато жахливого лиха, згасили єресі та здавили розколи.

Між іншими, беремо до уваги св. Катерину з Сієни та св. Маргариту-Марію. А скільки добра вдіяли такі покірливі отці, як Вікентій із Поль та св. парох із Арсу !

2. Ці великі діла народила любов, така майстерно-метка проявлятись на тисячні лади. І проникає вона туди, куди немає вступу ані для сприту ума, ані для сили. Любов розброює упередження, втихомирює пристрасті та знешкідливлює підозри. Ніщо не впреться її люб'язному впливові.

Любов теж – практична. Бере до уваги обставини, обережно поводиться з людськими сприйнятливостями та розв'язує найбільше заплутяні становища. В однакових даних, боголюбець потрафить організувати все краще за інших. Доказують це святі засновники (-ці) монаших згромаджень. Людовик Вейо сказав: як мені прийшлося б вибрати когось на державного мужа, звичайно я вибрав би ченця.

Любов – невтомна. Сімдесят-чотирорічний св. Альфонс Ліґорі, важко терпів дошкульні болі у всіх суглобах. Параліч знерухомив його й згорбив (нагнув голову аж до грудей), а злоякісний боля к роз'їдав тіло святця, тільки права рука залишилась вільна. І от, прикований до ліжка болю праведник, далі писав книжки та управляв єпархією і своїм Згромадженням. Бувало, що гарячка вже занадто мучила його, тоді святець на часок притуляв чоло до холодного каменя, і далі працював.

3. Так, любов є дуже діяльна, але для ефективності вона не мусить завжди доконувати таких величезних подвигів, що їх здійснювали деякі святці.

Дія, вплив та успішність любови, є багато більші в ній самій, ніж в її зовнішніх проявах.

Найбільше працьовиті люди це не ті, які найбільше метушаться. Он якийсь філософ, серед довгих самотніх роздум, опрацьовує видатну систему й записує її опісля для будучих поколінь. Він більше впливає на всесвітні події, ніж царі та великі політики. Посіяна в уми добірна думка брунькує, поволі росте та розвивається, аж врешті, і приносить овоч.

4. Христолюбна людина вкладає у світ душ добірну зернину, що проросте та своєчасно принесе рясне жниво, по мірі любови.

Св. Іван від Хреста, бувало, казав: краплина чистої любови вартісніша, ніж інші добрі діла – разом взяті.

Любов схожа на рвучкий потік, що випливає з самого Божого Серця, водоспадом рине з безконечних висот, розчавлює та й несе зі собою всі перешкоди, і так докочує свої хвилі аж у долину, тобто до покірливих та щиросердних людей.

А багато є цих душевних шляхів.

5. Найперше, ти можеш молитися за братів у небезпеці.

Адже молитва непереможно діє на Боже Серце та з'єднує, зокрема, міцні ласки для перероблення деяких душ.

Святий Герард Преподобний записав першою з своїх постанов: «Усіми молитвами, причастями та добрими ділами, хочу навертати грішників. Для того я жертвую моє життя в з'єднанні з дорогоцінною Кров'ю Ісуса Христа. Мій Боже, прагну врятувати стільки грішників, скільки є зернин піску на морському узбережжі та листя на деревах, рослин у полях та зірок на небозводі, скільки сонячних променів, одним словом, скільки сотворінь на землі!»

Невпинною молитвою за інших не занедбаємо власних інтересів. Забуття про себе та пам'ять за других, дуже зворушує великодушність Господа Ісуса Чоловіколюбця.

Уявім собі, що в сім'ї живе добра дитина. Вона невтомно заступається за своїх братів і сестер у матері, а забуває за себе. Звичайно, таку добру дитину дуже ніжно полюблять і батько і мати і вся родина.

6. Дальше, можеш допомогти другим твоєю становою працею, яку з Божої волі виконуєш. Не легковаж ані цієї праці, ні цієї підмоги. І найменший твій труд, з'єднаний із заслугами Спасителя, має безконечну вартість. Ці твої діла можуть доповнювати, заслугувати, викуповувати та перепрошувати так само добре, як великі подвиги святців.

До речі, Господь не очікує блискучих діл від усіх людей. Буває, що Він Сам угамовує дію дуже відданих Йому душ. Небесний Володар розпалює в них велике бажання апостольства або й мучеництва, а тоді все життя держить їх при покірному та незначному занятті.

Цю працю виконуй сповнений любови, та з'єднаний із трудами Господа Ісуса й говори: Царю Преблагий, прийми цей мій труд, що поєднаний із Твоїм трудом збагатився безмежною вартістю, і в заплату за нього прохаю врятувати хоч одного грішника.

Не лякайся. Не просиш забагато, і, що більше маєш довір'я, більше дістанеш ласки. Ісус Христос такий багатий та такий великодушний, що дасть тобі все. Попрохаєш, не вагаючись, десять, сотню, тисячу грішників у заплату за твої труди, то Господь, досить багатий і щедрий, готовий їх дати. Призначуй для грішників кожне своє слово, кожний крок, кожний труд, та кожне сердечне зітхання, а Господь віддячить тобі.

З дитячим довір'ям прохай Небесного Друга, а врятуєш багато душ.

7. Опріч молитви та праці, ти ще розпоряжаєш жертвою.

Часом твоя праця буває важка та наганяє нудьгу. Зміцнись думкою, що трудишся для Господа та спасаєш душі.

Деколи дошкулюють тобі внутрішні турботи та зовнішні хрести, переслідування і підозри. Все приймай жадібно з Божої руки, як викуп за тисячі грішників.

Додай ще й добровільні жертви, не пропусти ні однієї нагоди спротивитися собі та відказуватися хоч би й від дрібниць.

Сповнений гарячого любов'ю до Господа, потрапиш щохвилини відказуватись для Нього від цікавости, забаганок, зайвого слова й погляду, вигоди та симпатії до кого.

За кожну твою пожертву Ісус Христос визволятиме душі з чистилища, побуджуватиме теплуватих до ревности й урятує грішників.

Кожної хвилини по всьому світу вмирає багато грішних людей.

Випроси для них ласку досканалої скрухи перед смертю.

Хай багато-хто по всій вселенній моляться та й хоч трохи вмертвляються в наміренні вмираючих, а напевно їх урятують.

Спаситель безумовно приймає такі прохання, адже вирішується кожний раз вічність ненависти або любови.

8. Вкінці додай ще й добрий приклад. Господь сказав: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі».

Прикладне життя – це невпинне проповідництво, успішніше за вимовність місіонерів.

Візьмімо до уваги ревного ченця, що безстрашно та без чванькуватості зберігає Устави. Він сам один спроможний відновити чернечу карність цілого манастиря.

А ось світська людина, що сповняє релігійні приписи по-простому та без гордости на свою чесноту. Вона, мабуть, більше помагає віруючим і невіруючим, ніж душпастир у парохії.

А ось домашня служниця, дуже терпелива, слухняна та послужлива.

Вона, безперечно, могутніше з'єднює Богові серця, ніж умертвіння пустельників та моління чернецтва.

Врешті, он перед нами священик, милий поведінкою, дуже сердечний у відносинах, поважний при діянні та безсторонній у поглядах. Цей священик вчинить більше враження на недовірків, ніж читання товстелезних томів про оборону віри.

« Щоб ви не сказали на священиків, то мені однаково, – сказав юний робітник-бляхар до розбещених недовірків. – Я знав отця де Сеґюр. Хоч і був би він один на світі, то релігія – правдива».

Справді. Єдина релігія Вселенської Церкви навчає лагідности, добрячости, посвяти, безкорисливости й самовідданости, покори без надто високої думки про себе, привітности без в'ялостей, шляхетства вдачі без гордовитости. Всі ці якості відмічають Богові довірену людину. У неї, єдиної, таємність притягальних чеснот тому, що вона, єдина, має Любов.

ДЕВ'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Любляча душа саможертвується з Ісусом Христом
«Коли ж ми вмерли з Христом, то віруємо, що й житимемо з Ним».

1. Один є всесвітній закон на всі сторіччя та на всі покоління: «Без розливу крови немає відпущення». Так висловився св. Павло. Та й до нього зберігали цей закон усі народи й племена, хоч і часто збивалися вони на манівці релігійних перекручень і викривлень.

З Божого веління приносили жиди в жертву самі найчистіші тварини, як передобраз Божого Ягняти, Ісуса Христа, що жертвувався за нас.

Погани офірували людські жертви ідолам, щоб їх ублагати. Що більше були вони варварські, тобто в полоні природних гонів, більш знаменним був підбір жертв. Дикуни жертвували те, що було в них найдорожче та саме невинне: власних дітей.

Он як те їх найбільше блукання, допомагало їм напотемки заторкнути істину, що загальне перепрошення зможе вчинити тільки невинний та безконечно люблений Єдинородний Син.

2. Он чому св. Іванові вільно було висловитись, що Боже Ягня далось у жертву ще спочатку всесвіту,

Він був приношений у всіх людських жертвах, що їх величне значення погани спроваджували на манівці, керовані незнанням, а може і доброю вірою.

Переобразно офірували Його жиди в виді тварин, а особливо тоді, коли кожного ранку й вечора жертвували непорочне ягня.

Врешті пожертвувався Він на Голготі, і від тоді жертвується безупинно кожного дня в усьому світі.

Отож жертвоприношення й убиття верховодять історією кожної релігії, і що вона ближча до правди, то жертвоприношення стає більш урочисте, загальніше і болючіше.

3. Християнізм, що має повноту правди, є релігією, де жертва займає перше місце. Все керується в бік престола й усі благодіяння сходять із Хреста. Сама св. Церква із благодатними Тайнами, зродилась із проколеного списом боку Ісуса Христа Чоловіколюбця.

Всі обряди зачинаються й кінчаються хресним знаменем, усі посвячення та благословення даємо знаком св. Хреста. Всі великі релігійні урочистості, ба й світські, носять печатку хреста.

4. Що глибше з притвору Вселенської Церкви вникаємо в її нутро й душу, яка нею керує, більше добачуємо в ній жертвоприношень.

Кров мучеників цілого світу приносить Церкві великі плоди.

І сьогодні ллється мученицька кров усякого віку та становища.

Дошкульна рана Матері Церкви ще й сьогодні незагоєна від перших гонителів, а вже щоразу роз'ятрують її нові переслідування, внутрішні чвари, розколи, блудновірства та віро-відступства.

5. Та це ще не кінець. Виглядає так, наче б усе людство мало прийняти долю тих болів та жертв. Час-до-часу вибухають страшні катастрофи, чума, голод і війна, та пригадують великий закон покути.

«Літописи всіх народів, – каже Йосип де Местре, – одноголосно доказують, що страхіття війни шаліють у суворій відповідності до всенародніх промахів: якщо переливаються через вінця злочини, то і кров ллється поза береги».

6. Та це лиш всенародня покута... Але жертовний закон, строго прийнятий Ісусом Христом, має охопити теж усі одиниці.

Ніхто в світі не втече від болю. Муки тіла або духа чатують на всіх людей без різниці.

Господь Бог – справедливий, милосердний і предобрий. Тому і праведним і лукавим призначив у Своїй премудрості потрібну частину випробувань.

Однаково страждали на хрестах добрий та лихий розбійники. Лівий злочинець відображав нерозкаяне, безвірницьке та богозневажуюче людство. Злочинець із правого боку відображує наново здобуте Ісусом Христом людство, що кається за свої провини.

7. Однак Господь хоче теж на особливіший лад продовжати у відданих Йому душах, Своє життя та Страсті. Чим більше душа Його любить, тим більше Господь Ісус любить її. Господь пригортає таку душу до Себе, ототожнюється з нею, та відтворює в ній Боже життя.

Віддана Вчителеві та напоєна Його чашею людина, щораз більше бажає терпіти та співвідкупляти. В міру цього бажання Христос Бог нею спасає душі та дозволяє їй впливати на розвиток людства й на історичні події.

Істота духовного життя кожної душі та осередня точка життя Церкви і зміст Христового життя, – це в з'єднанні з пожертвованим Спасителем, є люб'язно сприйнята жертва.

8. Чи можеш отже, моя душо відказатись від хреста та від Розп'ятого на ньому? Якогось дня просила св. Лютгарда Господа про смерть, щоб скорше жити з Ним у небі. Та оце з'явився їй Розп'ятий, зранений і закривавлений, і каже : « Лютгардо, помагай Мені спасати грішників».

Перед нами вічність, щоб радіти Господом Богом, але тільки декілька років, щоб страждати й жертвуватись.

9. Не тривожтеся того, повного жертв, майбутнього. Співжертвуватись із Господом, – це не значить мусіти перетерпіти великі напасті-горя та нечувані муки. Ні, це значить радніше приймати щоденно з Його руки солодощі та гіркощі, приємності й важкі удари, здоров'я й недугу, потіху і внутрішні болі.

Жертвуватись, – значить з любов'ю виконувати всі вимоги Ісуса: наперед уже годитись на будь-які терпіння, будь-яке внутрішнє горе чи зовнішні пакості, будь-які недуги й смерть, у будь-яку хвилину.

Жертвуватись, врешті, значить – умертвлюватись кожного дня серед незліченних обставин, випадків, перешкод, зударів характерів і вдач та серед розбіжних поглядів і оцінок. Це – завжди бути всім задоволений, завжди лагідний та усміхнений, з любови до великої Жертви. Коли Боже Ягня приносили в жертву та грубо з Ним поводились, Воно ж не розкрило уст.

10. Отак, може і має любляча душа співжертвуватися з любови, та співвідкупляти разом із Господом.

Жертвенна душо, твоє життя у своїй простоті є чудове.

Ти – повністю на Господній службі. Хоч і не терпиш більше як другі, але тебе безупинно жертвоприносить любов. Разом із вічним Священиком, ти невтомно приносиш Голготську

Жертву. Твоє життя – це постійна Літургія, а твоя смерть буде останнім ударом по жертві. А тоді – вічна слава. З твоєї могили вийде життя й воскресения для безлічі грішних людей. Ти ж сама, очищена саможертвою збільшиш число жителів неба. Св. Іван бачив їх у раю – в білому, із пальмами в руках.

П'ЯТА ЧАСТИНА ВИТРИВАЛІСТЬ В ЛЮБОВІ

ДЕСЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Постійна молитва.
«Треба завжди молитися».

1. «Хто молиться, спасеться напевно. Хто не молиться – пропаде безумовно». Хто молиться безнастанно, освячується.

Ці засади проголосив св. Альфонс. Він хоче, щоб усі належно пройнялися ними. Хай кожний проповідник їх повторяє та вияснює, хай кожний аскетичний письменник прищеплює їх своїм читачам. І ще каже він, що вчення про конечність та успіх молитви, – є найбільш необхідне з усіх наук.

Отож якнайвище цінуй молитву й будь переконаний, що хоча б всего іншого тобі забракло, то молитва вирівняє всі недостачі.

2. Молись невтомно, бо без молитви немає ласк, а без благодати і кроку не зробиш на шляху до неба. Надприродне життя – це країна чудова, але недоступна.

Той світ так дуже перевищає нашу природу, що навіть як ласка переносить нас до нього, то не можемо там жити, ані віддихати божественним повітрям без нової та невпинної Божої помочі.

В тому божественному світлі надприроди ми дуже безпорадні.

Ми подібні до сліпих, що раптом відзискали зір. Деякі з них, не призвичаєні до міцного світла, прямо жалують за сліпотою.

Приймімо, що з поміччю ласк, ми звикли до доріжок надприроди. Але й тоді треба нам підніматися крутими дорогами, заки доберемось до верхів, тобто маємо перемогти труднощі, що завжди будуть появлятися в духовному житті. І це нове завдання теж неможливе без молитви. Тимчасом мало людей моляться, а доказом цього мале число тих, що так по-геройськи здіймаються вгору.

Хочеш підійматися разом з лавою вибраних, то зачни наполегливо молитися. І коли витриваєш у молитві, то напевно здобудеш верхів'я святости, адже сказане Христом мусить сповнитися.

3. Сам Учитель підкреслив, що конечно є молитись ; треба завжди молитися і ніколи не втомлюватися: «Чувайте і моліться, щоб не ввійшли у спокусу». «Просіть і дасться вам». «Кожний бо, хто просить, одержує». « Досі не просили ви нічого у моє ім'я. Просіть – і одержите».

4. В Євангелії найбільше наполягає Ісус Христос на заповідь любови ближнього та на обов'язок молитви.

Він підкреслює це в притчах та в чудах. Сам спонукує нещасних молитися та довірливо прохати Його помочі. Домагається віри у батька бідолашного сновидного: «Якщо можеш вірувати – то тому хто вірує, усе можливе».

Він випробовує, а відтак хвалить геройське довір'я хананейки. Підбадьорює Яіра, щоб не занепав духом по смерті його доні, бо Він воскресить її з мертвих. Вкінці Господь урочисто впевнює: в кого буде віра хоч завбільшки зерна гірчиці, такий переноситиме гори.

5. Якщо молитва така конечно потрібна, то вона мусить бути доступна і для найменших душ а не тільки для вправних та вчених.

Воно й справді легко молитись, адже моління – це поклик убогого серця. Як дитинча знає простягати рученята та плакати в потребі, так і кожна душа потрапить виявити свою нужду і Бог почує її заклик.

«Почув єси, о Господи, бажання вбогих», – каже Псальмопівець.

Так легко пливе молитва, що людина доброї волі може молитись невпинно й наче несвідомо.

Вона тямить свою безмежну злиденність і кожним поглядом на Бога прохає підмоги.

6. Велике, єдине моління утворюється в глибині серця. Серце людини чує, чого йому треба, воно хоче вийти з цієї духовної нужди, тому наполегливо прохає Бога допомогти. Ті благання не конче мусять бути словами, не конечно цілими зверненнями та поставою. Лише саме серце кличе та лине до Бога.

Мало, дуже мало є богомольців, що не змішують обманливої позірности з дійсністю. Вони дуже жалкують та бідкаються, як «їх моління» невдалі.

А та їх молитва складалася з вишикуваних думок та побожних почувань, з викликання в їх серці захоплюючих зворушень та височування з їх очей сльозинок розради. спокуси, серце їм висохло й душа пустіє. Молитва їм не вдається. Горюють вони переконані, що не до святости їм і ладні все залишити.

Які ж вони нетямущі! Адже тим краще молимося, чим більше відчуваємо нашу нікчемність та й лиш Христос Бог, що живе в глибині нашої душі і молиться за нас, здатний це нам вияснити.

За висловом св. Павла, « сам Дух заступається за нас невимовними стогонами», "і що пронизують небо й зворушують Боже Серце.

7. Небесний Учителю, поможи нам зрозуміти якості справжньої молитви. Навчи нас прохати довірливо, прохати багато, прохати безмірно та витривало.

Роками ми дружньо розмовляємо з Ісусом Христом, а ще й досі не знаємо того, що чим більше проситься у Бога, тим більше Він є вдоволений. Чомусь люди так і вибачаються перед Господом, що докучали Йому проханням про надзвичайну ласку.

Ісус Христос ремствував на Пилипа у передодні Своїх Страждань, що так мало знав Його, хоч роками дружив із Ним. А як перепало б нам, що знаємо таємницю Його Мук і Божественної

Євхаристії та з малку колишемося на колінах доброго Учителя?

Проси сили полюбити Ісуса, хоч би як св. Павло, та не сумнівайся в тому. Поволі дорівняєшся великому Апостолові; адже Господь прещедрий у Своїх дарунках. Він навіть жаліється, що ти Його не просиш.

8. Бери в точному розумінні обітницю Божого Друга. Є це правда віри, що Господь Бог вислухує кожне моління в міру того, чи воно є справжня молитва.

Господь вірно вислухує і найменшу молитву з серця смертної людини. Та молитва має десь у світі відгук, відповідний до її натуги: або відгук в користь цеї самої людини, або для якогось грішника, або для св. Церкви.

Той відгомін може бути за двадцять літ або й за сотню. Божа Премудрість і Доброта, задовольняє благання або інтерпретує його на краще.

Чи ж не зухвало та й не по-дитинячому вимагати від Господа Бога, щоб здійснив немудрі наші забаганки? Можливо теж, що Господь Ісус бере до уваги твоє прохання та приєднує до нього ще багато інших твоїх прохань, і цю сукупність зберігає на будуче. Як же гряне велика проба й насуне грізна спокуса, вистачить цієї сукупности молінь для перемоги.

Тому не оточнюй Господеві, як має тебе вислухати, адже відома Його милість і не зашкодить Він твоєму духовному добру. Будь тільки твердо переконаний, що Господь завжди вислухує молитву в міру її вартости.

9. Молімося теж покірно та не покладаймося на себе, а це дуже важко приходить людській злиденності.

Часто при молінні таки хоч трохи спираємось на власну вартність, і цього майже ніколи не спостерігаємо, хіба вже по всьому, коли жаліємось невдачею або гріхами.

Надія на Господа – це богословська чеснота, її ж підмуровує Божа могутність, добрість та вірність. Як же вмішати хоч пригорщу чого людського, то зараз входить туди гордість і псує успіх.

10. Та ось Христос Цар досконало оволодів людиною на звалищах її самолюбства, та звершено молиться з душею і в душі.

Отже прискорюй цю хвилину! До цього уздатнив тебе предобрий Господь.

Він завжди вислухує благальну молитву. Зразу може малоякісна вона, але згодом ревнішає, а врешті стає молінням святця.

11. І ось, що раджу я тобі, хто ти не був би. Може ти добровільно холодний для Бога, та зневірився довгими невдачами й розчарований труднощами духовного життя та святости? Послухай цієї поради: вже від сьогодні починай життя молитви.

Спочатку може молитва твоя буде несмілива та недовірлива. Однак молися дальше, прохай та наполягай. Поволі усвідомиш собі свої духові недоліки й нечутно Господь наснажить тебе міццю любити й прохати про силу любови. Що більше поступиш, відчуєш більшу потребу молитись.

12. Спочатку молитва – це тиховодний потічок, і не уявляєш собі, що на його хвилях твій човен запливе аж до океану. Може і посміхаєшся з тих, що намовляють тебе сідати в суденце та пускатися плисти. Мандрівка пішки виглядає вигідніша.

Та струмок неспостережно ширшає і згодом перемінюється в бистрий струм. З різних боків вливаються в нього гірські потоки і струм стає бистрицею. Збільшується, видовбує річище, врешті заміняється на величну ріку, якою твій човен пливе швидко до океану.

Так теж із твоїм поступом до досконалости. Раз ти поступив вперед, то й швидше несуть тебе хвилі до святости. Врешті не потрапиш задержатись, бо річка Божої благодаті та люб'язностей поривають тебе зі собою. Треба тобі прямо йти вперед. Господь Бог вислухав тебе й доти не будеш мати спокою, доки Він не упокоїть тебе в безмежному Своєму Океані.

ДЕСЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Завжди прохати пробачення.
«Очисть мене від гріха мого».

1. Як обездолені нащадки Еви, грішимо щодня, а як зморені мандрівці, йдемо до вітчизни довгим та важким шляхом. Взуття наше запилене дорожньою курявою й часто ноги умлівають в знесиллі.

На щастя, Господь Ісус милостиво дозволяє нам помитись із дорожньої пилюки та освіжитись купіллю у воді покаянних сліз. Ці сльози змивають наші щоденні провини та промощують дорогу до нової ревности.

2. Однак треба нам самим глибоко переконуватись про безодню нашої негідности та злиденносте, щоб з наших очей витриснуло джерело цілюших сліз.

Треба найперше збагнути власне лукавство, заки зачнемо ходити перед Господом із сокрушеним і покірливим серцем, якого прохав розкаяний цар.

3. Тоді людина стала б безгрішною, коли б усі ЇЇ здатності завжди відповідали здоровому розумові та засадам Віри.

І всі твої пориви й прагнення мали б невтомно змагати до Господа Бога, до Найвищого Добра. Насправді ж, людські прагнення дуже часто звертаються зовсім куди інде: до змисловости, суворости супроти ближнього, до грошолюбства, гордощів, малодушности та інших нахилів до злого; а твої особисті гріхи ще й зміцнили ці лихі схильності.

Крім того людина провинюється ще й гріхами залишення добра. Трохи більше ревности – і ти міг би краще служити Богові. Ніхто зо смертних не міг би сказати, що він достатньо великодушний, покірний, слухняний, терпеливий, братолюбний та ревний.

Врешті, самі твої добрі діла – дуже недосконалі, бо в них є чимало самолюбства та людських зглядів, неправильностей у виконанні, та недбальства і поспіху. Скільки чудових діл, більше або меше, зіпсовані згаданими вище пороками!

Сказав правильно Йосиф де Местре : « Як від наших мізерних чеснот відіймемо частинки того нашого, як: честолюбства, слави, гордощів, безпорадности та обставин, то що залишиться?»

Кожному треба стало звертатись до Бога та випрошувати Його ласкавосте.

4. На наше велике щастя, Господь є безмежно люб'язний і радо прощає.

І тисяча раз пробачує однаково, так як і перший раз, без огірчення та без злопам'яти, бо прощає як Бог, з ідеальною добротою.

Ворота Його справедливости завжди замкнені на ключ. Треба впертости й злої волі, щоб силоміць їх відкрити. Зате брама Його добрости завжди напів відхилена й вистачить легко доторкнути, щоб її відчинити; і дитя це потрапить. Так мовив Господь до Своєї повірниці Сестри Бенігни та звелів їй це оприлюднити.

5. Воно не важко прохати прощення в Господа. Каяття (скруха) – це надприродний жаль душі за те, що завдала прикрості своєму Божественному Другові. Це – звичний поклик серця до Господа за прощенням. Це – захист винуватої дитини в Батьківських обіймах, щоб відзискати Його прихильність. Це – витривала охота стояти під хрестом та зволожувати себе краплинами Господньої Крови.

6. Отак здобуваємо велику душевну непорочність і негайно змітаємо зі себе й найменшу пилину. Кожне почування скрухи сповняє душу свіжим блиском невинності.

Так вибілились св. Магдалина, св. Петро, св. Августин, св. Маргарита з Кортони та безліч каянників і покутниць, що чистотою суперничають у небі з дівами та янголами.

І даремно силкувалися б ми відкрити менше Христової любови до них, ніж до таких чудесних непорочників: як Агнія, Ґертруда, Людвик Тонзаґ та Герард Маєлла.

7. Ось розкаяний грішник тулить впокорене чоло до стіп Розп'яття й наче відчуває, як Божественний Ісус пригортає його до Серця й обіймає. При цьому вичуває розкаяна людина стільки щастя, скільки відчували його несплямлені душі в час захоплюючих розмов із Господом.

Скруха – це таємнича переплавка душ у стан невинности та чистоти. Це наче нове сотворения Богом душі в присутності її самої та на невимовну її радість.

8. Однак це новостворення є ділом Божим. Дух скрухи не виходить від душі, але від Ісуса Христа, що живе в ній. Спаситель умиває її постійно та кладе їй на уста акти жалю.

Так обучена людина вже не бентежиться своїми похибками, тільки з довір'ям звертається до Господа Ісуса і прохає Його вибілити її, та виправити її недосконалості.

Перед Господнім лицем визнає смиренно свою безпорадність та провинність і просить викорінити з неї її лукаві схильності та всі корені зла, скриті в її серці.

Коли ж, Господи, стане демон оскаржувати мене перед Твоїм престолом, Ти скажеш: геть, погана гадюко прегорда, ця душа – моя!

Багато гріхів прощу їй, бо вона дуже полюбила Мене.

ДЕСЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ ІІІ

Невпинно змагатися.
«Трудись і ти, як добрий воїн Христа Ісуса».

1. Бої за перемогу любови – довготривалі й здебільшого затяжні.

Навіть сміливого охоплює деколи знесилення, зване також моральним пригніченням.

Неспостережно зроджується воно з нагромадження багатьох перешкод та безперервних невдач. Чуємося тоді мляві й ослаблені, та нежданно, й задля малої дрібниці, чи то перевтоми чи нездужання, або докору чи неуваги, ми збентежені та знеохочені.

Тоді все стає противне. Не смакують духовні розмови, не помагають, досі піддержуючі на дусі, книжки, допікають нестерпно духовні вправи. Ніщо не заохочує, усе зануджує та набрид жує.

Духовне життя виглядає як – оманна ілюзія, й здобуття вершин – неможливе. В похмурому настрої сідаємо у половині дороги та безпорадно поглядаємо на вершок гори.

Це все дуже поважна перешкода; вона іноді колодою завалює шлях і дуже енергійним людям. Тому належить шукати причин цього пригнічення, та способів як із-під нього визволитися.

2. Найперш, побожна людино, потішся думкою, що ти – не одинока в світі, підлегла подібному тимчасовому знесиленню. Інколи й найкращі люди знемагають цією в'ялістю. Навіть щасливці, упривілейовані звичною Господньою приявністю та розмовою з Ним, не потрапили захиститись завжди від цих важких хвилин.

Божественна Премудрість часом дає відчути і людям дуже доброї волі їх особисту безсильність.

3. Зрештою, «не дивота – сказав св. Франц Сальський, – що злиденність інколи чується злиденною». Що чудного, що природа часом зморюється та не хоче йти вперед. Наше тіло, схоже на Валаамову ослицю, іноді не хоче служити. Ти її бий, а вона радніш валиться на землю, ніж мала б нас понести.

Часто ми знесилені, бо перебрали мірку в духовних вправах або в зовнішній праці.

Усе треба робити помірковано та не перевантажувати ні тіла, ні духа. Треба своєчасно відпочити, перевести дух, а тоді підбадьоритись: нумо, до вершка вже недалечко, з нами Бог! Вперед!

4. Гідне подиву вже те, що, хоч із підмогою ласки, людина потрапить здобутися бодай на один акт Любови.

Людські почування вже змалку хиляться до почуттєвого й підпадають чарам зовнішнього. Лиш досліджуванням упевнюється людина про Боже існування. А про світ надприродний дізнається тільки з поголосок.

Словом, ми – низькопробні невіжі та лиходії, силкуємось полум'яно полюбити незрівняну Божу красу й тому натужуємо всі сили тіла й душі, і при кожному надхненні та ледве помітному покликові невидної ласки, пориваємося вгору.

Марна, тілесна людина, вирішує відцуратися всіх тваринних поривань, перебудувати себе, перетворити, виправити свій осуд і своє серце, й то не на один раз, а назавжди. Все це вона робить підо впливом невидної ласки, в яку вірить і просить на поміч.

Людина, загрожена безліччю спокус, наскоками світу й пекла, та своїм внутрішнім потуранням, з усіми своїми недоліками, навально повертається до Бога!

5. Тільки серед невпинної боротьби можна здобутися на таке геройське життя. Святість не виключає боротьби, але вимагає її та передбачає.

Досконалість у цьому світі – це не спочинок, ані насолодне дозвілля. Вона не є непорушністю, але ходом до Господа Бога. Вона – витривалість зусиль та невпинне змагання до надприродного ідеалу: « Забуваю те, що позаду, і змагаюся до того, що попереду». Кожна святість на землі є умовна, і можна їй постійно рости.

Більше з'єднаєшся з Богом та впірнеш у Його безконечність, то побачиш ширші простори й обрії. Доведеться пройти безконечний шлях.

Отож прожени з голови неправильну думку, що на землі найдеш спочинок. Живеш на світі не, щоб насолоджуватись Богом, але, щоб любити Його в праці, стражданні та боротьбі.

6. Де бої, там деколи й поразки. Хвилинні падіння не шкодять праці над удосконаленням. Вони – неминуча послідовність твоєї боротьби.

Сміливий воїн часом потовчений і поранений, однак його шрами – це вояцька слава.

Дехто добре не розрізняє в духовому житті того, що відноситься до нього і того, що відноситься до Бога. Бо те, що відноситься до нього самого, це в першій мірі любити Господа Бога, довірятись Йому, прохати в Нього все більше любови, та завжди в покорі підійматися з похибок і очищуватися в Христовій Крові.

Все інше, що лишається зробить Учитель. Під час того як людина бореться, оплакує свої провини та нарікає на брак любови до Господа Бога, Він пепомітно збагачує нас ласками, прикрашує чеснотами, поглиблює нашу покору й терпеливість, та, наче золотими кайданами, приковує нас до Себе вчинками нашої любови та каяття.

Ця праця вдвох триває до останньої хвилини життя. Людина бачила лиш свої провини, бо й справді безупину душа грішила, а Господь Бог враховував лише вияви любови.

Гріх був знищений негайно, як тільки його поповнено. За словом Ройсбрука, гріх схожий на стебелину, що зразу попався у велитенський Божий вогонь та миттю згорів.

7. Отож, людино доброї волі, не бентежся своїми провинами. Завжди прохай пробачення та й далі невтомно люби Господа. Ти вже бачиш, що конечно треба любити, завжди любити. Любов навчить тебе завзяття в боротьбі, скрухи та духа молитви.

Любов привчить тебе ублагороднювати волю зреченням, упорядковувати твоє самовілля послухом, та визволяти твій ум від безхосенних думок.

Любов вигострить твою здатність до застанови, виправить твоє міркування покорою, покерує уявою та усмирить твої пристрасті.

Любов огорне твої почуття чистотою та відтягне душу від земських дібр.

Любов пройме тебе сердечною дружбою до Ісуса, відслонить таємницю Його Мук, Його Євхаристійного та Його Містичного життя в тобі.

Вкінці любов навчить тебе залишити себе самого, щоб бути одно з Христом, жити Його міццю, діяти й терпіти за Його прикладом, та Його силою продовжувати діло Відкуплення.

Так все починається, удосконалюється, викінчується – любов'ю.

8. Друже ! Кінчаючи ці духовні вправи, онови для Господа постанову не схитнутись у любові. Як чуєшся зморений, в'ялий та недовірливий, то – гляди у небо.

Христос Цар споглядає на тебе звідти й нікому не вихопити тебе з Його рук.

Він – приятель вірний, що зачав освячувати тебе й доведе діло до ладу, наперекір усім зовнішнім та внутрішнім труднощам, лиш довір'яй Йому та дозволь діяти в твоїй душі.

Люби Його й невпинно заявляй, що любиш. Повсякчасно проси нових ласк, світла та сили. Завжди повертайся до Нього й освятишся.

ДЕСЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Наша небесна Мати.
"Це Мати твоя".

1. Незабаром побачу її в небі й стану поблизу Неї. Богородиця привітає мене і приголубить з любов'ю!

2. Пренепорочна Діва вся чиста й добра – моя Мати. Пресвята Тройця думала про Неї від віків, Бог Отець сповістив про Неї в раю та предзобразив Евою, Сарою, Ревеккою, Рахілею, Юдитою, Естерою, Деборою та всіми жінками, що сяяли невинністю, вродливістю, вірою та відвагою.

Ця таїнственна Діва, незрівняно осяйна, та благородна істота – це моя улюблена Мати.

Вона – прекрасна й пречиста, улюблена Дочка Отця, Первонароджена, Його гаряче-любима, сповнена ласкою, славетна Мати Божого Слова, Сяйво святців, Відображення Отця, непорочна Вибранка Святого Духа, Його Святая святих, таємнича Брама, якою ввійшов Сам Бог!

З першої хвилини перевищила Вона святістю ангелів і святих, та як сонце піднімалась завжди вгору, від світання до полудня.

Богородиця – захоплює чаром, бо Сам Бог прикрашує її, вживаючи до того цілої Своєї добрости, премудрости, могутности та вічности!

3. Улюблена Діво, всемилостива й пренепорочна, пресвітла й преблагодатна, – Ти моя любима Мати! На саму думку про Тебе, мій ум і моє серце переливаються почуваннями поза вінця.

Я знаю, що усе в світі – тінь, прирівняна до дійсности. Твоя доброта, ласкавість і ніжність материнського серця вищі за всяке поняття, як океан більший за краплю води.

4. Мати Ісуса, нашого Божественного Брата, є і наша Мати, Мати Неустанної Помочі. Разом із Сином Ісусом, – Вона початок, зразок та мета нашого духовного життя.

Син Ісус і Його Мати, разом турбувалися нами ще в Назареті.

Було б дуже цікаво гадкою перенестись до Святої Сім'ї в Назареті, та послухати як Божий Син та Богородиця, по цілоденних трудах сідали ввечері порозмовляти.

Можемо уявити собі, про що Вони говорили. Спаситель розказував про Своє велике діло та виявляв Матері подробиці близьких Страждань.

Відтак, щоб потішити Матір, Спаситель показав їй наперед, якими буйними овочами увінчається Його жертва: встановленням Церкви, розширенням Віри, наверненням поганських народів, геройською вірністю мільйонів мучеників.

Спаситель виявляв теж Своїй найдорожчій Матінці, яке буде її завдання в ділі Відкуплення, її мучеництво під хрестом та її післанництво як Матері християн. Господь казав їй, що її діти, аж до кінця віків, будуть за те віддячуватись їй ніжністю.

5. Всемогутній Творець любив Свою Матір безконечною любов'ю. Тому радо уявляємо собі, що в час довгих і сердечних гутірок у Назареті, Спаситель розкрив Своїй Матері майбутність і в ній найбільш люб'ящих її діток. Тоді, о радосте, серед любимців, Ти, Господе, замітила теж мою таку злиденну душу, й уже тоді звернула на мене цей преніжний, ніколи незабутній Твій погляд. Тепер зовсім не дивуюсь, що від моїх дитячих літ, Ти схиляєшся надо мною, та й мила мені завжди згадка про Тебе. Пробач, що люблю Тебе так мало. Хай, приявний у мені Господь Ісус, доповнить мої недостатності, теплом звеселить мою холоднуватість та любить Тебе й за мене.

6. Спаситель Ісус може нам дати Свою Матінку теж і за зразок духовного життя.

Душа настільки досконала, наскільки Ісус живе в ній та відображує Свою подобу.

В душі Своєї Матері Спаситель проживав повністю та відобразив у Ній Свою подібність краще, ніж у всіх святців узятих разом. Вона – жива та вірна відбитка Синової добрости, ласкавости, пощади, чистоти та любови.

Він зійшов вниз, на землю, перш за все, щоб ублагороднити Свою Матір та жити Нею і в Ній.

Для цього діла присвятив тридцять років, а світові об'являвся три роки.

Залюбки розмовляв із Матінкою, їв, молився та відпочивав у її товаристві, а немовлятком радо сприймав її колихання, пестощі, голублення, поцілунки і кормлення грудьми. Спаситель зволив бути її єдинородним сином та мати зачаття в її непорочному лоні.

За малими винятками, інші люди могли пізнати Ісуса тільки принагідно, при якому чуді, в часі прощі чи розмови. «До своїх прийшов, і свої не прийняли його».176 Світ не хотів дозволити на Христове Царство.

Уподібнімся теж у цьому до Богоматері, щоб широко розкрити серце й рамена на прийняття Божого Сина. Тоді Господь підійде до нас і скаже: «Мати моя, брати мої й сестри – це ви всі, що творите волю мого Вітця ».

7. Богородичне таїнство, це її велика любов та довір'я до свого Сина. Така буде і моя таємниця.

За свого земського життя, Богородиця не дивувала світа великістю чудес, ані блиском чеснот, її Син зволив їй дати життя покірне, працьовите та й приховане у Ньому.

Ось так і я житиму. Заховаюсь у Тобі, Господи, полюблю Тебе й намагатимусь стати другим Тобою, забуватиму про себе, буду жертвуватися разом із Тобою та разом підемо на підбій душі.

8. ~ Пресвята Богородице! Ти зачинала й продовжувала моє духовне життя, та й схочеш його увінчати, ставши Неустанною моєю Помічницею аж до останнього віддиху, тобто подаш ласку витривання.

Деколи невиразно тривожуся, чи досягну мети – живучи любов'ю? В моїй душі стільки розколин. Чи туди не вторгнеться гордість та змисловість і чи не занедбаю закликати Тебе з підмогою?

Та вмить упевняюся, адже Господь Ісус довірив мою душу Тобі.

Згадай, Матінко, як вірно зберігала Ти мене досі, та як дбайливо захищала Ти мене від моєї власної непостійности.

Згадай, як ніжно довірявся я Твоїм рукам на початку мого духовного життя. Ти ж додержала усього, що пообіцяла та не завела, навіть у найсміливіших моїх сподіваннях.

Тепер прагну лише Ісуса Христа й Тебе. Бажаю докласти всіх сил, – щоб Тебе любити і, щоб другі Тебе любили.

Зберігай мене до кінця. Формуй у мені Твого Божого Сина. Хай Він царює у мені, хай візьме у Свої руки мою волю, розум, усі здатності та ВСІ діла. Хай стану відбиткою Божого Сина на землі, хай продовжу Його священну людську природу, в якій Він ще зможе любити Отця та рятувати душі.

9. Ось як молюсь Тобі, Матінко Неустанної Помочі ! Молитва ця – то зміст моїх духовних вправ. її з довір'ям та найбільшою любов'ю доручаю Твоєму Серцю, а вічність скаже, що не було обманене покірливе бажання Твоєї дитини.

Що більше, Ти ще перевищиш усі мої сподівання та замисли.

Вірю, що даш мені любов святого, любов серафима, інакше вона буде недостатня. Зміцниш мене до призначених мені, Божою добротою, тілесних та духовних терпінь; їх наперед приймаю з любов'ю та вдячністю.

10. Отож до скорого побачення в небі! Серцем радію, думаючи про цю солодку та близьку зустріч у батьківському домі. Я знаю, що хочеш пригорнути до серця Твоє, часто невірне, але завжди сповнене любов'ю дитя. Я знаю, що Ти наперед втішаєшся моєю радістю, якої зазнаю колись біля Твоїх стіп та в Твоїх обіймах.

І не буде ні тіні, ні краю, цьому дневі світла та щастя. Жити будемо вічно разом, в одній Любові, в Ісусі Христі, а через Нього, в Пресвятій Тройці.

До побачення, любима Матінко! Бережи мене! Обіцюю усіма силами старатись, щоб теж інші любили Тебе.

Люби мене гаряче! Скажи Господеві Ісусові, щоб дуже полюбив мене.

СЛАВА БОГУ І МАРІЇ!

Живий Журнал Твітер Фейсбук

Найпопулярніше

Слово

о. Йосиф Схрейверс. Божественний Приятель

СЛОВО ВЕРХОВНОГО АРХІЄПИСКОПА

ПЕРЕДМОВА

Всесвітня популярність духовних творів о. Схрейверса.

«Божественний Приятель» та духовість о. Схрейверса.

У НАВЕЧІР'Я ДУХОВНИХ ВПРАВ

ПЕРША ЧАСТИНА. СВЯТІСТЬ ЦЕ ЛЮБОВ

ПЕРШИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Святість – це любити Господа нашого Ісуса Христа.

«Ми любимо Його, бо Він перший полюбив нас».

ПЕРШИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Святість – це переображення в Господа нашого Ісуса Христа.«І так само, як ми носимо образ земного, так носитимем і образ небесного».

ПЕРШИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Дві любові – це двобій.«Хто не зі Мною, той проти Мене; хто зі Мною не збирає – розтрачує».

ПЕРШИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Тактичні бої.«Ті колісницями, ці кіньми, а ми ім'ям Господа Бога нашого сильні».

ДРУГА ЧАСТИНА ЛЮБОВ ОЧИЩУЄ

ДРУГИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Любов діє на волю.«Змагаюся до того, що попереду».

ДРУГИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Любов відриває серце від світу.«Так само й ви вважайте себе за мертвих для гріха, а за живих для Бога, у Христі Ісусі».

ДРУГИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Любов упорядковує свободу. Послух.«Отак, брати, ми сини не рабині, а вільної».

ДРУГИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Любов очищує духа.«І полонимо усякий розум на послух Христові».

ТРЕТІЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Любов полегшує розуміння.«Та ж Отець ваш небесний знає, що того всього треба вам».

ТРЕТІЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Любов навчає правильно міркувати. Покора.«Малятка хай горнуться до Мене».

ТРЕТІЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Любов сприяє зосередженню.«А коли ви з Христом воскресли, то шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога».

ТРЕТІЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Любов керує уявою.«Вартніший довготерпеливий, аніж звитяжець, і той, хто гнів опановує, ніж той, хто здобуває місто».

ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Любов угамовує пристрасті.«Мир мій даю вам».

ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

«Хіба не знаєте, що ваші тіла – члени Христові?»

ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Любов упорядковує вжиток зовнішніх предметів.«Чоловік житиме не самим хлібом».

ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Любов привчає відрікатися від усього.«Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради Мене, той його знайде».

ТРЕТЯ ЧАСТИНА. ЛЮБОВ ОСЯЮЄ

П'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Ісус Христос – добрий.«Я – добрий пастир».

П'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Ісус Христос є дуже привітний.«Ісус покликав дитину, поставив її серед них».

П'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Ісус Христос є сповнений милосердям.«Тому він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним».

П'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Ісус Христос є вірний.

«І ніхто не вирве їх із Моїх рук».

ШОСТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Господь Ісус любить мене.«Дивись, як Він любив його».

ШОСТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Ісус Христос у дуже великому смутку.«Смуток у Мене на душі – аж до смерті».

ШОСТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Господь Ісус умер за нас.«Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками».

ШОСТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Ісус – Євхаристія.«Я – хліб живий».

СЬОМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Ісус Христос є увесь в усьому.«Все було Ним і для Нього створене».

СЬОМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Ісус Христос – Цар наших сердець.«Я притягав їх людяними мотузками – поворозами любові».

СЬОМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Ісус Христос – осередок історії.«Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки».

СЬОМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Господь Ісус – таїнство віків.«Таємниця, захована від віків та поколінь».

ЧЕТВЕРТА ЧАСТИНА ЛЮБОВ ПЕРЕТВОРЮЄ

ВОСЬМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Любляча душа розмовляє з Ісусом.«Вечерятиму з ним і він зо Мною».

ВОСЬМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Сповнена любов'ю душа бачить Господа Ісуса в усьому.«У ньому бо живемо, рухаємося й існуємо».

ВОСЬМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Любляча душа слухає Ісуса.«Сівши в ногах Господа, слухала Його слова».

ВОСЬМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Любляча душа є всюди з Христом Господом.«Але я завжди був з Тобою; Ти взяв мене за правицю. Ти порадою твоєю вестимеш мене, і потім приймеш мене у славу».

ДЕВ'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Христолюбна душа – голодна та спрагнена любови.«Я спраглому дам даром від джерела води життя».

Святість – це переображення в Господа нашого Ісуса Христа.
«І так само, як ми носимо образ земного, так носитимем і образ небесного».

Дві любові – це двобій.
«Хто не зі Мною, той проти Мене; хто зі Мною не збирає – розтрачує».

Тактичні бої.
«Ті колісницями, ці кіньми, а ми ім'ям Господа Бога нашого сильні».

Любов діє на волю.
«Змагаюся до того, що попереду».

Любов відриває серце від світу.
«Так само й ви вважайте себе за мертвих для гріха, а за живих для Бога, у Христі Ісусі».

Любов упорядковує свободу. Послух.
«Отак, брати, ми сини не рабині, а вільної».

Любов очищує духа.
«І полонимо усякий розум на послух Христові».

Любов полегшує розуміння.
«Та ж Отець ваш небесний знає, що того всього треба вам».

Любов навчає правильно міркувати. Покора.
«Малятка хай горнуться до Мене».

Любов сприяє зосередженню.
«А коли ви з Христом воскресли, то шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога».

Любов керує уявою.
«Вартніший довготерпеливий, аніж звитяжець, і той, хто гнів опановує, ніж той, хто здобуває місто».

Любов угамовує пристрасті.
«Мир мій даю вам».

Любов упорядковує вжиток зовнішніх предметів.
«Чоловік житиме не самим хлібом».

Любов привчає відрікатися від усього.
«Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради Мене, той його знайде».

Ісус Христос – добрий.
«Я – добрий пастир».

Ісус Христос є дуже привітний.
«Ісус покликав дитину, поставив її серед них».

Ісус Христос є сповнений милосердям.
«Тому він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним».

Господь Ісус любить мене.
«Дивись, як Він любив його».

Ісус Христос у дуже великому смутку.
«Смуток у Мене на душі – аж до смерті».

Господь Ісус умер за нас.
«Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками».

Ісус – Євхаристія.
«Я – хліб живий».

Ісус Христос є увесь в усьому.
«Все було Ним і для Нього створене».

Ісус Христос – Цар наших сердець.
«Я притягав їх людяними мотузками – поворозами любові».

Ісус Христос – осередок історії.
«Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки».

Господь Ісус – таїнство віків.
«Таємниця, захована від віків та поколінь».

Любляча душа розмовляє з Ісусом.
«Вечерятиму з ним і він зо Мною».

Сповнена любов'ю душа бачить Господа Ісуса в усьому.
«У ньому бо живемо, рухаємося й існуємо».

Любляча душа слухає Ісуса.
«Сівши в ногах Господа, слухала Його слова».

Любляча душа є всюди з Христом Господом.
«Але я завжди був з Тобою; Ти взяв мене за правицю. Ти порадою твоєю вестимеш мене, і потім приймеш мене у славу».

Христолюбна душа – голодна та спрагнена любови.
«Я спраглому дам даром від джерела води життя».

Любляча душа допомагає Спасителеві ширити царство любові.
«Погляньте на ниви – вони вже для жнив доспіли».

Ревна душа йде з Ісусом на завоювання душ.
«Я вас зроблю рибалками людей».

Любляча душа саможертвується з Ісусом Христом
«Коли ж ми вмерли з Христом, то віруємо, що й житимемо з Ним».

Постійна молитва.
«Треба завжди молитися».

Завжди прохати пробачення.
«Очисть мене від гріха мого».

Невпинно змагатися.
«Трудись і ти, як добрий воїн Христа Ісуса».

Наша небесна Мати.
"Це Мати твоя".