Неділя 11-та по Зісланні Святого Духа

---

Мт. 18, 23-35.
Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою?

Євангельські історії, які ми читаємо і слухаємо на Святій Літургії кожної неділі і свята мають подвійну мету: допомогти нам створити і зміцнювати наш зв’язок з Богом і зв’язок з ближніми. Важливим елементом у побудові цих зв’язків є милосердя і прощення. Сьогодні Христос запрошує нас ще раз до роздумів, чому потрібно бути милосердним до наших кривдників і прощати провини нашим ближнім. Притча про немилосердного боржника пригадує нам, що метою прощення має бути не тільки дотримання Божого закону чи уникнення вічної кари, а власне добро для тіла і душі.

Будь-яка кривда чи образа, вчинена нам, це частина історії нашого життя, якої неможливо повністю викорінити, витерти зі сторінок нашого життя. Але з допомогою Бога і його ласки ми можемо змінити підхід до отриманих образ, навчитися безболісно сприймати і переживати ці неприємні події в нашому житті. Прощення не означає все забути, якби нічого не було, і відновити наші стосунки з кривдником до початкового рівня, але має навчити нас не боятися кривдників, ставитися мирно і спокійно до них і до того, що вони вчинили нам.

Спочатку розважмо, як кривда діє на нас. Кривда, образа вчинена нам, завдає нашій душі певну духовну травму, а навіть глибоку рану. Непрощення отриманої кривди, часте згадування цієї неприємної події, розбудження в собі почуття обурення до особи кривдника, нагадує постійне подразнення свіжої рани на тілі і це утруднює її загоєння, не дає їй можливості повністю загоїтися і зняти відчуття болю. Важливою ознакою цілковитого загоєння рани є повне зростання пошкодженої тканини, а особливо відсутність болю. Так само і прощення звільняє душу від душевного болю, неприємних відчуттів.

А тепер кілька слів про те, що дає нам прощення.

Непрощення провин кривднику шкодить найперше самій покривдженій особі, отруює її душу отрутою гніву. Прощення кривди, образи, вчиненої ближнім мені, відкриває мою душу на Бога, допомагає очистити її з отрути гніву, негативної енергії неприємних почуттів образи, кривди, поступово відновити душевний спокій.

Непрощення провин ближнім створює в душі покривдженого невидиму стіну, бар’єру між мною і кривдником, а особливо між мною і Богом. Ця невидима стіна образи, постійного гніву не дає людині можливості зблизитися до Бога, закриває Божому милосердю доступ до душі, не дає Богові можливості оздоровити зранену душу олією Його любові і милосердя. Ця невидима стіна затримує, зупиняє наше життя, не дозволяє продовжувати будувати в новий спосіб своє життя з Богом. Прощення ближньому його провин руйнує цю невидиму стіну між мною і Богом, зближає мене до Бога і дозволяє Божій любові оздоровити мене, повернути, відновити душевний спокій, власну гідність, почуття сенсу життя.

Глибокі кривди буває важко простити швидко чисто по-людськи, але як навчав Христос, те, що неможливе для людини, можливе для Бога, бо „для Бога немає нічого неможливого” (Лк. 1, 37). Якщо Бог може чудесно оздоровляти важко хворих, а навіть воскрешати померлих, то тим більше може допомогти нам простити навіть найбільші образи нашим кривдникам, вилікувати найглибші рани нашої душі. Щоб швидше відбулося прощення і примирення з ближнім, загоєння душевної рани, треба молитися і просити Бога про ласку прощення і милосердя, і цієї ласки Бог ніколи нам не відмовить. І хоч наша молитва про прощення не змінить кривдника, не приведе до щирого покаяння за вчинене нам зло, вона не пропаде марно, а послужить добром для нас самих, вона буде лікувати, заспокоювати нас, оздоровляти нашу душу і тіло від почуття образи, порушення власної гідності.

Один чоловік і жінка постійно сварилися. Одного дня чоловік пішов порадитися зі священиком, що має робити, щоб у сім’ї була любов і злагода. Священик порадив йому щоденно спільно молитися. Та жінка ніяк не хотіла з ним спільно молитися. Якось під час чергової великої сварки вона каже до чоловіка: „Не хочу з тобою дальше жити, завтра подаю на розвід”. „Добре, жінко, - промовив чоловік, - але доки розійдемось, дуже тебе прошу востаннє разом помолитися”. Нарешті якось жінка погодилася на останню спільну молитву. Чоловік побожно розпочав молитву „Отче наш”. Коли дійшли до слів „і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”, жінка розплакалася. Після молитви вона кинулася йому на шию і просила пробачення. З цього часу в їхній сім’ї був спокій і злагода.

У прощенні провин, оздоровленні з образ пам’ятаймо завжди про чудесний Божий лік, блаженство милосердя: „Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя” (Мт. 5, 7). Прощення провин ближнім, це вияв милосердя до них, таким чином ми просимо Бога, щоб звільнив, оздоровив їх з неволі їхніх злих вчинків, намірів. До цього закликає нас апостол Павло: „Нікому злом за зло не віддавайте; дбайте перед усіма людьми про добро. Коли можливо, оскільки це від вас залежить, будьте з усіма людьми в мирі. … Але коли твій ворог голодує, нагодуй його; і коли має спрагу, напій його, бо, роблячи це, ти нагромаджуєш йому на голову розпалене вугілля. Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром” (Рм. 12, 17-21).

Пам’ятаймо дорогі читачі, що виявляючи милосердя і прощення своїм кривдникам, ми запевнюємо собі, як нагороду, милосердя Бога до нас тут на землі і особливо у вічності. Бо саме Божа любов і милосердя будуть джерелом невичерпної, постійної радості нашої душі у Царстві Небесному. Чим більше діл милосердя ми зробимо на землі, тим більше радості буде мати наша душа у вічності і „великою буде наша нагорода на небі!”

о. Михайло Чижович, редемпторист