Неділя 12-та по Зісланні Святого Духа

---

Мт. 19, 16 -26
Піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі

Улюблені у Христі брати і сестри. У запитанні, з яким звернувся багатий юнак до Христа нібито немає нічого дивного чи незвичного. Месія дійсно навчав зовсім інакше, ніж це робили книжники чи вчені фарисеї. Його слова глибоко западали у серце кожної людини. Але це ще не все. Бо чого б були варті всі ці навчання, проповіді, якщо б не були підкріплені чимось вагомим, переконливими аргументами. Такими аргументами, що потверджували силу і правдивість Божої науки Христа були численні чуда: помноження хлібів, вилікування біснуватого, воскресіння дочки Яіра, тощо. Все це дуже переконувало і притягало юрби народу до Ісуса Христа, викликало у них подив і захоплення, а особливо велику довіру і любов до Нього.

Не був винятком і багатий юнак. Хоча й отримав він добре виховання, був ввічливим по відношенню до батьків, чесним, порядним, моральним, то однак відчував, що чогось все таки йому не вистачає. Тому звернувся до Ісуса із запитанням: ,,Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне” (Мт. 19, 16). Як бачимо юнак звертається до Ісуса із дуже важливим запитанням, турбується не про земне щастя, а про життя і щастя вічне. У відповідь Ісус дуже доброзичливо пояснює йому, чого ще бракує йому для повної досконалості і щастя: ,,Піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною” (Мт. 19, 21).

Сьогоднішній людині, яка звикла до різних вигод і комфорту, слова Христа можливо будуть здаватися надто категоричними. Вона міркує таким чином: „Як це так, роздати бідним, продати все, що маю! А я з чим залишуся? Мені ж потрібно з чогось жити?”

Поширеною проблемою сучасного світу є здобути матеріальний достаток за всяку ціну, який стає самоціллю для людини, щоб не бути гіршим від інших. Все це руйнує духовність, мораль, замикає людину у собі, чинить її самовпевненою, самодостатньою – я все можу зробити завдяки достатку, я більше нікого не потребую.

Якщо уважно прочитати нинішнє Євангеліє і вдуматися в слова Христа до юнака, то можемо зробити однозначний висновок, що проблема є не в самому багатстві, а у ставленні до нього, у способі використання його. Якщо багатство, гроші були б злом, то Ісус не казав би юнакові роздати його людям, адже Христос не може бажати людям зла.

Проблемою багатого юнака, причиною його душевного неспокою щодо життя вічного, був не сам матеріальний достаток, а певне прив’язання до нього, надмірна надія на нього у пошуках щастя. Свій достаток юнак вважав знаком Божого благословення, запевнення вічного життя. Але цей знак не давав йому стовідсоткової певності в осягненні вічного життя. В його душі ще залишався неспокій, хвилювання за свою вічну долю. У пошуках життя вічного йому бракувало ще одного – повної надії на Бога і довір’я Йому. Бо хоч він дотримувався заповідей Божих, вів добре духовне життя, однак у своїй турботі про життя вічне він більше надії покладав на свої старання, ніж на Господа Бога. Тому і виникав у нього сумнів, неспокій у душі, чи все зробив, щоб мати життя вічне.

Слова Христа „Тільки один є добрий” означають, що для людини віруючої, християнина, єдиним скарбом і джерелом повного душевного спокою, вічного життя і щастя є Бог і Його любов. Бо саме Бог у своїй досконалій любові є тим, Хто найкраще розуміє людину, задовольняє найглибші потреби її душі. Достаток давав юнакові певну впевненість у собі, за свою долю, а Христос, кажучи роздати багатство, пропонує юнакові відкритись, довіритись Йому, обрати Його надійним провідником до життя вічного, справжнім і невичерпним джерелом цього життя. Одного разу Христос сказав про це так: ,,І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме у спадщину” (Мт. 19, 29).

Бажаючи допомогти юнакові віднайти правдиву дорогу до життя вічного, Христос радить йому поділитися своїм багатством з бідними. Ісус сказав це не в прямому, а в переносному значенні. Цим Він хотів випробувати досконалість його любові і допомогти йому зробити ще один важливий крок на шляху до досконалості і життя вічного, стати відкритим на Бога, всю надію покласти на Нього. Найкраще свою любов і відкритість Богові ми можемо виявити нашими вчинками, допомогою ближнім. Ось як пояснює це апостол Яків: ,,Коли брат або сестра будуть нагі й не матимуть куска хліба і коли хто до них скаже: „Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь”, і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі” (Як. 2, 16-17). Бо в любові до ближнього закладена і наша любов до Бога, як запорука успадкування життя вічного.

Відкритість душі на Бога через поміч ближнім, це готовність до співпраці з Богом. Бо досконалість, певність спасіння, потребує співпраці з Богом, а умовою співпраці з Богом є надія, довір’я Богу, Його мудрості і провидінню. Людина може бути впевнена, що матиме життя вічне тільки тоді, коли її старання Бог наповнить і зміцнить своєю ласкою, яка дасть людині силу і можливість виконувати заповіді, вірно і впевнено іти до Нього.

Кажучи юнакові роздати достаток людям і піти за ним, цим Христос навчає його і нас, що людина сама з себе, власними зусиллями, навіть духовними стараннями, не може запевнити собі спасіння, життя вічне. Цю певність може дати людині тільки Бог, якщо християнин у своєму духовному житті відкриється на Бога, довіриться Богові і Його любові, і цим дозволить Христові провадити себе Божою дорогою до Царства Небесного, наповнити свою душу Божою любов’ю, основною запорукою вічного життя.

Один старший чоловік мав гарний голос. Коли на парафії почали створювати церковний хор, то його стали запрошувати до нього, але він мав хворобу ніг і йому було важко півтори години вистояти у Церкві. Та все ж наважився. І сталося диво. За короткий час хвороба відступила і після Служби Божої відчував не втому, а приплив сил. Тепер не раз говорить, що служіння в Церкві продовжило йому життя.

Пожертвувавши Богові і людям свій дар співу, він отримав від Нього ще більшу нагороду – здоров’я і довге життя.

Кожен з нас, без сумніву, прагне у житті одного важливого дару – душевного спокою. Тому стараймося у житті ділитися нашим дарами з ближніми, допомагати їм матеріально або духовно, добрим словом поради, потіхи, підтримки, і це буде найкраще свідчення нашої любові і надії до Бога, буде для нас джерелом душевного спокою, надійною запорукою вічного життя.

о. Михайло Чижович, редемпторист