Різдво Пресвятої Богородиці

---

Лк. 10, 38-42, 11, 27-28      
Різдво твоє, Богородице Діво, радість звістило всій вселенній

Важливою подією у сім’ї, родині, яка приносить багато радості, є народження дитини. У ній батьки бачать знак Божого благословення для себе, здійснення мрій, задумів, планів, інтересів, а особливо допомогу, підтримку у житті і в старості.

У нашому житті є важливі дві події, які щороку збирають разом усю родину, це день народження і день іменин, день нашого тілесного і духовного народження, коли ми радіємо і дякуємо Богу за дар життя.

Різдво Пресвятої Богородиці є першим великим святом у церковному календарі на початку нового церковного року за візантійською традицією, бо все почалося з Різдва Марії, яка стала Матір’ю всіх християн.

Ми радіємо в житті не тільки конкретними успіхами, а навіть кожною найменшою нагодою для успіху, кожною думкою про якесь добро, про майбутній успіх. Таку саму радість приносить нам Різдво Богородиці. Наша радість від сьогоднішнього свята є подвійна.

Різдво Богородиці стало важливою, радісною подією в історії спасіння, бо воно заповідало найбільшу і найбільш радісну подію – швидкий прихід Месії, здійснення Старозавітних пророцтв. Різдво Марії називають променем надії для людства, який сповіщав прихід великого світла для світу – Ісуса Христа. Саме у Різдві Богородиці Бог почав здійснювати свій план відкуплення людського роду. Ось як розповідає про це тропар свята: „Різдво твоє, Богородице Діво, радість звістило всій вселенній, з тебе бо засяяло Сонце правди — Христос Бог наш”.

„День Різдва Богородиці – каже святий Іван Дамаскин – є днем всесвітньої радості, бо через Богородицю обновився увесь людський рід: смуток праматері Єви перемінився у радість”. Сьогоднішнє свято є для нас початком всіх свят, бо коли б не було Різдва Пресвятої Богородиці – не було б і Різдва Христового, не було би і світлого Христового Воскресіння, відкуплення людського роду.

Церква, відзначаючи урочисто свято Різдва Богородиці, цим шанує кожний дар, всіх, хто був причетний до діла спасіння людського роду, визволення з неволі гріха, а участь Пресвятої Богородиці у цьому ділі найбільша, бо вона народила нам Ісуса Христа - нашого Спасителя.

Ми радісно святкуємо Різдво Богородиці на знак нашої вдячності за її різноманітну поміч нам. Після Господа Бога, ніхто так не турбується про наше життя, освячення, спасіння, ніхто стільки уваги і допомоги не приділяє нам, як Пресвята Богородиця – наша духовна мати.

Ірина вийшла заміж за доброго, достойного хлопця. Жили щасливо, бо в родині панувала злагода і мир. Одно лише дратувало невістку вранці, а особливо ввечері – довго молилися всією родиною перед іконою Матері Божої Непорочної. А енергійній і роботящій невістці було шкода часу.

Якось взимку поверталася невістка з 5-річним сином з сусіднього села від батьків. Раптово почалася віхола. Вони заблудилися в снігах. „Мамо, я спати хочу”, - промовив замучений син, що вже не міг іти. Та за хвилю над’їхав лісничий. Коли лісничий помітив, що його кінь повернув на польову дорогу, здивувався – кінь добре знав дорогу. Хотів вже повернути назад, коли раптом помітив жінку, що сиділа на снігу з дитиною на руках, напівзасипані снігом.

Лісничий посадив їх на свої сани і завіз їх безпечно до дому. Коли Ірина з сином ввійшли опівночі в хату, перше, що вони побачили – перед іконою на колінах молилася вся родина. Тоді Ірина клякнула і піднесла руки до Тієї, що врятувала їй з сином життя. Більше ніколи Ірина не шкодувала часу на молитву.

Як показує досвід життя, Марія не чекає, коли ми прийдемо до Неї. Вона сама приходить до нашого українського народу у постаті чудотворних ікон в Уневі, Гошеві, Почаєві, в Зарваниці, лікує наші тілесні і душевні рани.

І нині, в День Різдва Пресвятої Богородиці, у своїх щирих молитвах поручаймо нашій Неньці самих себе, весь наш народ, всю Україну. Вона, „як добра мати розуміє наші терпіння, наші потреби” (А. Шептицький). Тому ми усі з довір’ям прибігаймо до Пресвятої Богородиці, з надією і любов’ю благаймо Її і просімо заступництва серцем і устами, відкриймо перед Нею свої зболілі серця і душі. Ідімо за Нею, бо як казав папа Павло VI: „Марія завжди є тією дорогою, що веде до Христа”. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист