Неділя 13-та по Зісланні Святого Духа

---

Мт. 21, 33-42
Ходімо, вб’ємо його й візьмемо собі його спадщину.

Коли подивитися на маленьку дитину в колисці, виникає думка, яким беззахисним створінням є людина. Як батьки дбають, переживають за її життя, здоров’я.

Але минає час, дитина підростає, стає доросла, самостійна. І тоді стається щось протилежне. Ця сама беззахисна людина забуває про своїх батьків, а ще гірше, підносить на них руку, а навіть вбиває. А буває і ще гірше. Досягнувши високого життєвого становища, уряду, вона жорстоко, цинічно, безжалісно винищує, позбавляє життя сотні, тисячі невинних людей.

І тут справедливо виникає запитання: чому так стається, що впливає на людину і так радикально змінює її? І відповідь є одна. Все це чинить гріх, а особливо гріх гордості. Як показує нинішня притча про виноградник, гріх може так радикально змінити людину, спосіб її мислення і поведінки, вчинити кам’яним її серце, що людина може перетворитися із беззахисної істоти на жорстокого тирана.

Чому так стається, що гріх гордості може так сильно опанувати людину і морально зруйнувати? Можливо тому, що батьки у вихованні дітей забувають, що їхні діти, їхнє життя є даром Бога, а не тільки плодом людських рук, старань, замало довіряють виховання своїх дітей Богу. Можливо також батьки не зуміли достатньо прищепити дітям розуміння, що життя людини і матеріальний достаток є передусім даром Бога, а не особистою власністю чи заслугою. Подібно як робітники виноградника забули, що вони не є його власниками, але найняті на роботу у винограднику господаря, щоб він дав добрі плоди.

І відповідно людина є щаслива тільки тоді, коли використовує Божий дар за Божим призначенням, коли все в житті переживає разом з Богом, коли живе не лише для потреб тіла, а для Бога, щоб мати життя вічне.

Гордість, яка охоплює людину, іноді не дає їй збагнути, що всі здобутки в її житті, є результатом не тільки її праці, а все це – дякуючи Богові, Його доброті і щедрості. Саме тому дуже часто ми можемо зустріти людей розбитих і незадоволених життям, зокрема через обмаль матеріального достатку, а все тому, що вони надіялися лише на свої сили, на свій розум і руки, а якщо щось колись втрачали, то розчаровувались у житті, в Бозі. А сталося це тому, що забували про Божу присутність у своєму житті, забували дякувати Богові за його дари.

Один багатий чоловік протягом всього свого життя про ніщо інше не думав, лише про багатство і земські достатки. А коли важко занедужав, родина хотіла покликати священика, але батько не хотів, бо ніколи не думав про душу. Йому погіршало, наближався кінець його життя, та родина все-таки привела священика. Хворий був ще при пам’яті, тому священик почав пригадувати йому про Господа і заохочувати до Сповіді. У руках священик тримав хрест і, здавалося, у хворого збудилася совість, бо дуже уважно приглядався до хреста. Але це так лише здавалося, бо, як виявилось, його цікавило срібло, з якого було зроблене розп’яття. Через якусь хвилю хворий запитав: „Скажіть мені, отче, а скільки коштує цей срібний хрест?” Після цих слів він знепритомнів і помер без покаяння. Як бачимо, він не хотів думати про Бога навіть при смерті, бо його богом були земські достатки. З ними він жив, з ними і помер...

Бог не потребує земних плодів: винограду, яблук, пшениці, але очікує від нас духовних плодів - нашої вдячності, любові, розуміння, що все в нашому житті є не лише здобутком власних зусиль, а даром Його любові для нас, плодом Його благословення, котре наповнило наші людські старання цими плодами. І тоді ця пам’ять про Божу доброту буде захищати нашу пам’ять, наше життя від руйнівного впливу різних гріхів.

Щоб гріх не нищив нас, пам’ятаймо, кому належить наше життя, хто є його справжнім власником, задля чого і задля кого ми живемо на землі – задля Бога, щоб отримати за земне життя одну важливу нагороду – життя вічне у винограднику Царства Небесного і втішатися там любов’ю його господаря – люблячого Небесного Отця.

о. Михайло Чижович, редемпторист