Неділя 16-та по Зісланні Святого Духа

---

Мт 25,14-30              
Лукавий слуго і лінивий…

Роздуми над притчею про таланти зроджують важливе життєве запитання – чи можна бути щасливим у цьому світі, де так часто панує неправда, несправедливість, самолюбство. Відповідь на це запитання дають слова самої притчі. Те, що господар кожному слузі дав таланти, відкриває нам правду про те, що Бог кожному з нас дав можливість стати щасливим. А вже від людини залежить, чи вона використає ці можливості стати щасливою.

І тут родиться інше запитання: як віднайти те щастя у світі? Щастя у людському розумінні має два основні прояви: добре здоров’я і матеріальний достаток. Брак здоров’я і достатку зроджує у деяких людей думки, запитання: для чого мені жити на цьому світі, кому я потрібен, де є сенс життя серед хвороб і бідності?

Коли говоримо про щастя, потрібно пам’ятати, що щастя людини, це не тільки здоров’я і достаток, воно не зводиться лише до матеріального виміру. Людина і її життя мають вартість самі у собі, як найбільший Божий дар, незалежно від її матеріального становища. Людина має вартість і гідність завдяки безсмертній душі, яка ніколи не вмирає, а живе вічно, а людське життя має вартість, коли ми пробуджуємося щодня до життя, коли можемо оглядати красу створеного світу, бачити живих людей, можемо почути або сказати комусь добре слово, виявити комусь любов і милосердя.

Прояви щастя, це прояви добра, тобто вміти радіти життям, кожним добром, яке зустрічаємо у ньому: радіти кожним днем, який Бог дарує нам, радіти щасливою дорогою, дрібним успіхом, вдалося знайти або купити потрібну річ, добрим словом, порадою ближньому.

Отже кожне таке добро, це знак того, що Бог є зі мною, що нагода до щастя є близько мене. Але найбільшим добром серед всього цього добра є Христос, як найбільше добро для людини, який сказав про себе: „Ось я з вами по всі дні аж до кінця віку” (Мт. 28, 20). Пам’ять про те, що Бог є близько нас, що є Хтось, кому ми потрібні, хто зацікавлений нами, нас любить і розуміє, є найбільшою нагодою відчувати себе щасливим.

Таке бачення щастя можна виразити одним реченням, що „Ми сидимо на скарбі, або ходимо по перлах, і не знаємо про це”. Апостол Павло у своєму посланні цієї неділі потверджує цю думку, ділячись досвідом власного життя, що зажди був щасливий, у різних обставинах життя, бо у всьому бачив Бога.

У простій селянській хаті на смертній постелі лежала п’ятнадцятилітня дівчина. Її мама померла, коли ця дівчина мала лише дев’ять років. Крім неї, в цій сім’ї було ще четверо дітей. І ця дівчина від десяти років свого життя почала важко працювати, стала немовби матір’ю для своїх двох менших братчиків і двох сестричок. Вона поралась на кухні, прала білизну, порядкувала в хаті. І ця важка праця так підірвала її здоров’я, що вже на п’ятнадцятому році життя вона помирала. Коли священик приніс умираючій дівчині Євхаристійного Христа, вона з болем у серці промовила: „Отче, я не боюся смерті, але мені дуже сумно і соромно”. „А чому тобі дуже сумно і соромно?” – запитав її священик. „Від часу, коли моя мама померла, я так була зайнята щоденною працею, що навіть не мала часу для Бога... Не мала змоги відвідувати святу Церкву, мені здається, що за час свого короткого життя, я нічого не зробила доброго. Що я скажу Ісусові Христові, коли стану перед Ним на суді?” – промовила зажурена дівчина. Священик ніжно поклав свої руки на спрацьовані руки праведної дівчини і лагідно промовив: „Дитино, тобі не потрібно буде нічого говорити Ісусові Христові, ти лиш покажеш Йому свої спрацьовані руки, і я певен, що Він дасть тобі Небесну нагороду за твою посвяту меншим братам твоїм і сестрам”...

Це все сказане має особливе відношення до сьогоднішньої Євангельської притчі і з цього ми повинні взяти для себе урок на майбутнє, щоб від сьогодні кожний із нас набрався сили духа до належного виконання своїх обов’язків. Щоб хвиля зустрічі з Господом була радісною для нас і з уст Найвищого Судді ми змогли колись почути похвальні слова: „Гаразд, слуго добрий і вірний! Ти був вірний у малому, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого” (Мт. 25, 21).

о. Михайло Чижович, редемпторист