Святий великомученик Димитрій

---

Ів. 15, 17-16,2
Та й ви свідчитимете, бо ви зі мною від початку

Коли ми прославляємо святих, а особливо мучеників, ми вшановуємо їх як свідків віри і геройської любові до Бога, до Його доброти і милосердя, а передусім віри в існування Бога. Бо якщо Бога немає, не існує, ніхто не віддавав би своє життя за пусті ідеї.

Переконавшись в існуванні Бога через відкритість серця на світло Його ласки, слова Його Доброї Новини, мученики пізнали Його любов, з’єдналися з Ним через хрещення, молитву, Святе Причастя, а мученицькою смертю потвердили свою віру і любов до Нього і нерозривно з’єдналися з Ним навіки. Тому від нашої віри в існування Бога залежить сила нашого зв’язку з Ним, успішність Його помочі нам.

Прикладом такої віри є святий великомученик Димитрій Солунський, якого ми сьогодні вшановуємо. Він народився і жив в кінці третього століття у Греції, у місті Солуні, де батько був проконсулом за часів гонителя християн імператора Максиміліана. Родичі святого Димитрія були таємними християнами і цю віру в Христа передали синові, котрий пізніше глибоко перейнявся вченням послідовників Ісуса Христа. Як людина освічена і близька до імператора, Димитрій став намісником імператора в грецькій провінції з центром у місті Солуні. Та, замість того, щоб гонити і переслідувати християн, Димитрій боронив християн, сам явно визнавав віру у Христа і ще інших заохочував до християнської віри. Коли про це довідався цісар Максиміліан, наказав ув’язнити Димитрія і кинути у в’язницю. Ніякі умовляння і залякування наслідків не дали. Віра Димитрія в Христове вчення була така глибока, що він вирішив піти слідами святих апостолів і безлічі християнських мучеників і прийняти мученицьку смерть. Тоді імператор наказав убити його, і воїни закололи Димитрія списами у тюремному підземеллі.

Сьогодні, у час світової кризи, люди втрачають віру не тільки у любов чи доброту Бога, а віру в саме існування Бога, або не переймаються Ним у житті взагалі, живуть так, якби Його не існувало. А коли маловірних людей дотикають різні випробування, зокрема несподівані, вони часто ставлять запитання: а де ж є Бог; якщо Він є, чому Він це допускає.

У час економічної, суспільної кризи, нестабільності, реформ, віра в існування незмінного Бога може зберегти наш душевний спокій, сенс життя. Віра в існування Бога, це основа нашого духовного дому, нашого життя. Міцна віра, як навчав Ісус, це будова дому на скалі, а слабка віра, це будова дому, життя на піску, слабкій основі, який легко можуть зруйнувати злі сили (див. Лк. 6, 47-49).

Візантійський цар Костянтин Хлорус якось хотів випробувати християнську віру у своїх слуг на дворі у Тривері. Він скликав усіх дворян і видав наказ, щоб усі принесли жертви поганським божкам, загрожуючи неслухняним звільненням із роботи. Слуги - християни одноголосно заявили, що не будуть приносити жертви божкам. Знайшовся лише один християнин, який зрікся своєї віри і підкорився наказові царя, думаючи, що тим здобуде собі велику ласку. Але не так сталося! Після цього цісар промовив до нього: „Тепер бачу, що ти є невірним слугою свого Бога. Якщо твій Небесний Володар не може покластися на тебе, то тим більше твій земний володар не може мати довіри до тебе”. І в цю хвилю звільнив його зі служби.

Хай наша віра в існування Бога за прикладом святого Димитрія буде тверда і непохитна, веде до зв’язку з Ним, зміцнює його, щоб Бог міг успішно помагати нам, впевнено провадив нас до вічного щастя.

о. Михайло Чижович, редемпторист