Неділя 22-га по Зісланні Святого Духа

---

Лк. 16, 19-31
Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся.

Дорогі брати і сестри. Роздуми над притчею про багача і Лазаря варто поєднати із притчею про сіяча минулої неділі, щоб відкрити усю глибину її значення. Притча про багача і Лазаря показує нам практичні плоди притчі про сіяча, а зокрема наслідки ставлення людини до слова Божого. Вірність Божому слову запевнює людині злуку з Богом, радість в небі, а невірність – наражає людську душу на вічні терпіння.

Вірність Божому слову допомагає нам прокладати дорогу до Бога через стосунки любові і милосердя до ближніх, які стають духовним містком до Бога, до вічної радості. Слово Боже відкриває нас на потреби ближніх, а тим самим на самого Бога згідно слів Христа: „Усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили” (Мт. 25, 40). Боже слово має допомогти нам дотримуватись основного дороговказу до неба – заповідей любові Бога і ближнього, які нерозлучні між собою.

Притча про багача і Лазаря пригадує нам, що ми повинні бути не тільки слухачами, а й виконавцями Божого слова: „Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи. Бо хто лише слухає слово, але його не чинить, той подібний до чоловіка, що розглядає у дзеркалі обличчя, яке має від природи: ледве поглянув на самого себе, відійшов і зараз же забув, який він. Хто ж пильно заглядає в досконалий закон свободи й у ньому перебуває, - не як слухач-забудько, а як виконавець діла, - той щасливий у ділі своїм” (Як. 1, 22-25).

Ми нераз говоримо між собою, що нема справедливості на світі, хоча це не означає, що у Бога також її немає. Багатство і бідність, щастя і страждання є вічними супутниками суворої дійсності нашого земного життя. Цією Євангельською притчею про багача і Лазаря Ісус Христос розвіває ці наші темні думки, і показує, що та велика нужда і страждання на землі, нещастя і несправедливість у світі не походять від Бога, але є наслідком людських гріхів, черствості серця на слово Боже, народжуються з людського егоїзму, злоби, скупості, заздрощів і ненависті та з надмірного прив’язання до земних розкошів, коли люди не хочуть ділитися своїм добром з ближніми.

Деякі люди кажуть: а чому я маю це робити, це не мій обов’язок; чому я маю ділитися своїм добро з іншими, якщо я заробив його важкою працею. Євангельський багач, можливо, не був великим грішником, бо про якісь інші його гріхи у притчі не згадується. Але й нічого доброго у житті він не зробив, бо не ділився хлібом з бідним Лазарем. Він занедбав робити добро бідним, хоч мав нагоду кожного дня сказати своїм слугам, щоб занести цьому бідному, що лежав при його воротах, бодай ті крихти, які спадали з його столу. Але цієї нагоди у своєму житті він не використав, і за це сам засудив себе на вічні муки в аді.

Один побожний чоловік мав такий сон: йому наснилось, що він прийшов перед Небесні ворота. Прийшов по нагороду, бо довго боровся у своєму житті, але поборов всі злі схильності, сміливо ставав в обороні Христової віри і гріха боявся, як найбільшого нещастя. Тому був переконаний, що увійде до Божого Царства. Але дивиться він, що кожному з тих, хто перед тим прийшли, ангел відкриває якусь книжку і з неї щось вичитує, а відтак одних упускає до Неба, а інших завертає на землю. Не знав він, що це таке, але приходить черга на нього. Ось перед ним відкриває ангел книжку і хоче читати, але листає один листок, другий і вони не списані. Дивуючись, що у його книзі нічого не записано, запитує він ангела, в чому причина? А, ангел відповів йому: „Бачиш, брате, це добре, що ти боровся зі злом, тому у твоїй книзі немає записаного жодного гріха, але немає також жодного доброго вчинку, тому твоя книга не заповнена. А хіба ти не знав, що немає користі з такої землі, яку не обробив від бур’яну і не засіяв добрим зерном? А хіба ти забув, що сказав святий апостол Яків, що „віра без діл є мертва?”

Не розчаровуймося, дорогі, злом у світі, не падаймо духом від браку достатку чи радості тіла, а дбаймо передусім про добро і радість душі, помагаючи бідним, щоб вона не сумувала, а раділа у вічності через терпеливість у різних труднощах тут на землі. До цього закликає нас апостол Павло і дає нам таку пораду: „Робімо добро без утоми: своєчасно, як не ослабнемо, жатимемо. Отож, поки маємо час, робімо добро усім, а особливо братам у вірі” (Гал. 6, 9-10). Бо навіть найменше добро – „склянка води”, як навчав Христос, буде великим багатством для душі в небі і джерелом непроминаючої радості. „Хто напоїть вас кухлем води тому, що ви Христові, істинно кажу вам, той не втратить своєї нагороди” (Мк. 9, 41).

Отож, брати і сестри, не будьмо швидкі до зла, а швидкі до добра, задля свого вічного щастя. Придбаймо собі поміччю бідним духовних друзів, що поведуть нас до неба, вічні скарби для нашої душі, які будуть джерелом її вічної радості у Царстві нашого Небесного Отця. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист