Неділя перед Різдвом Христовим

---

Мт. 1, 1-25
Він спасе народ свій від гріхів їхній

Дорогі брати і сестри.

Ось ми вже стоїмо на порозі довгоочікуваного свята Різдва Христового. Вже завтра ми засядемо у наших родинах за святковим столом до святої вечері і станемо учасниками радості Різдва Христового, а пізніше продовжимо цю різдвяну радість у наших храмах молитвами і співом гімну: „З нами Бог, розумійте народи”.

У різні церковні свята ми передусім говоримо про особу, поведінку Христа, важливість Його слів і вчинків на основі окремих Євангельських уривків. Родовід Ісуса Христа показує людську сторону Ісуса, правдивість особи Ісуса Христа - Месії, як людини, коли Євангелист Матей перераховує імена усіх предків царського роду Ісуса. Перелік цих осіб вказує також на важливість нас в Божих очах, оскільки ми, з’єднавшись з Христом у таїнстві хрещення, стали також духовними потомками роду Авраама, царського роду Ісуса Христа. „А коли ви Христові, ви потомство Авраама, наслідники за обітницею. Ті, що мають віру – правдиві діти Авраама…. благословляться з вірним Авраамом” (Гал. 3, 29; 7, 9). Бо Христос прийшов на землю не для своєї слави, показати свою силу і славу божества, а прийшов передусім для нас, задля нашого добра, нашого щастя разом з Ним і в Ньому, бо щастя людини є не тільки в Божих дарах, а в особі Христа, бути разом з Ним.

Про це варто пам’ятати не лише сьогодні чи у цей різдвяний час, а протягом усього року, все своє життя. Тому ми повинні радо робити всі старання, щоб постійно бути з Богом, бути щасливими. Так важливо є постійно працювати над собою, удосконалювати себе духовно, морально, щоб не розминутися з Христом у житті, а вміти розпізнати всі знаки Його приходу, використати кожну нагоду прийняти Його в особі ближніх нашою покорою, терпеливістю, милосердям до них.

Люди часом мають, здобувають добро, але при цьому відчувають себе самотніми, нещасливими, бо немає від кого почути добре слово, поспілкуватися, немає кому почути їх, подати руку, поцілувати.

Один священик дуже любив святкувати свято Пресвятої Євхаристії, він старанно приготовлявся задовго до свята. Думав, як гарніше зробити процесію з Найсвятішими Тайнами. Як мають бути вдягнені діти, які ікони візьмуть із собою, що буде говорити на проповіді. І ось по Службі Божій, коли хоругви, хрест вже вийшли з храму, священик, несучи в руках дароносицю, зауважив, що він забув про найважливіше. Він забув покласти в дароносицю Освячений Хліб – Тіло Ісуса Христа.

Подібно люди у житті допускаються двох помилок: у щоденних клопотах забувають про Бога, про добро душі, або виконуючи релігійні обов’язки, роблять з неохотою, бо забувають, що вони виконують це не для когось, а для власного добра. Тому бракує їм відчуття щастя і радості.

Отож, щоб Різдвяна радість щедро наповнила нас, прикрасьмо наші душі чеснотами любові, віри і наді – так, як Різдвяну ялинку в прикраси. Щоб ми не відповіли Ісусові так, як відповіли Йосифові у Вифлеємі: „У нас немає місця, шукайте собі де інде”. Щоб не сповнилися на нас слова: „Прийшов до своїх і свої його не прийняли” (Ів. 1, 11). Щоб ми не опустили ще однієї нагоди зустрітися з Христом, яку дає нам Господь: „Сповнився час і Царство Боже близько; покайтесь і вірте в Євангеліє” (Мр. 1, 15).

о. Михайло Чижович, редемпторист