Обрізання Господнє

---

Лк. 2, 20-21, 40-52.
Кожний хлопець первородний, буде посвячений Господеві

Сьогоднішнє свято поєднує у собі три події: Обрізання і Найменування Ісуса Христа, Новий рік за старим стилем і пам’ять святого Василія Великого. Подія обрізання і найменування Ісуса Христа поступово відкриває нам особу Спасителя, є одним із знаків, який вказує на подібність, близькість Христа до нас через його вчинки. Ісус прийняв обрізання за законом Мойсея, щоб цим засвідчити, що він правдива людина і на знак приналежності до вибраного народу. Ісус – законодавець, як Бог, досконалий у своїй істоті, підчиняється закону, виконує закон, не будучи до цього зобов’язаним, щоб показати цим свою вірність Отцеві, приклад послуху Йому. Його вірність Отцеві аж до хресної смерті принесла усім людям спасіння, визволення з неволі гріха і радість вічного життя.

Історія записала таку подію. Один воєначальник, воюючи з ворогом, отримував перемогу. Наближався кінець битви, а він, дуже спраглий, просив води, однак ніхто з його людей не мав можливості подати йому води, тому він упав на силах і в осатаню хвилину піддавався неприятелеві. Вороги відразу дали йому води, і після того, як він напився, отямився та зрозумів свою помилку. Сумно поглянувши на порожню посудину, із гнівом відкинув її, нарікав сам на себе, з розчаруванням промовляючи: „Що я зробив!”. За таку коротку приємність він віддав перемогу. Та, на жаль, це опам’ятання прийшло запізно.

Вірність закону, це вірність не тільки букві закону, а це любов і вірність до того, хто його видав. Виконання Божого закону в дусі любові перестає бути незносним тягарем і приносить спокій душі.

Надання Божому Сину імені Ісус відкриває нам його завдання, місію спасіння на землі. Надання імені мало важливе значення у єврейському народі. Ім’я, це був не просто зовнішній символ, який відрізняв особу від особи. То не просто гарна, приємна фраза, пусте слово, порожній звук, що виходить з уст, але воно визначає саму особу та її завдання у житті, життєву дорогу людини.

Ім’я виражало земну дорогу людини, завдання, Боже післанництво, яке вбачали батьки у цій дитині, яке вона мала виконати за свого земного життя.

Роздумуючи про подію найменування Ісуса Христа, треба сказати, що кожен з нас має подвійне ім’я:

- перше – ім’я особистого покровителя, як знак Божої опіки над собою за посередництвом даного святого.

- друге – ім’я християнина – свідка Христа, нашого основного покровителя.

Дитині дають ім’я покровителя в день хрещення, щоб вона освячувалася, зростала в Божій і людській мудрості за прикладом і з допомогою святого, якого вибрано покровителем даної дитини. У сьогоднішнє свято варто запитати себе, наскільки наше життя подібне до нашого покровителя, до нашого найбільшого помічника – Ісуса Христа. Чи інші люди, дивлячись на наше життя, зможуть по наших вчинках визначити наше ім’я, сказати – ось це християнин.

Коли вимовляємо чиєсь ім’я, то згадуємо конкретну особу, а не просто виявляємо якусь фразу. Звернення до особи по імені свідчить про повагу, пошану до неї. Вимова імені особи у невідповідній – здрібнілій, спрощеній формі: Вася, Стьопа, Петя, Свєтка, Санька, зокрема при офіційному зверненні до неї, свідчить про брак поваги, пошани і любові до даної особи, зверхнє, легковажне, принизливе ставлення до неї.

Роздуми над сьогоднішнім святом спонукають до висновку, що тільки вірність Божому закону і людським звичаям, взаємна любов, повага і пошана можуть запевнити і принести нам спільне добро і щастя.

о. Михайло Чижович, редемпторист