Стрітення Господнє

---

Лк. 2, 22-40.
Кожний первородний буде посвячений Богові

Свято Стрітеня Господнього у нашій Греко-Католицькій Церкві є подвійним святом. На початку цього століття єпископи Церкви постановили вшановувати у цей день також всіх осіб богопосвяченого життя.

У розмовах християн на релігійні теми чи про духовних осіб можна почути такі висловлювання: Я не зобов’язаний дотримуватися цієї науки? Я не мушу цього робити? Це для священиків, монахів. Якщо розвинути цю думку, то можна зробити висновок, що Бог і його дари є лише для духовних осіб. Або насувається інша думка, що є один Бог для простих людей, а інший Бог для духовних осіб. Той, хто живе за такою думкою, несвідомо позбавляє себе Божого благословення і опіки. Однак досвід Церкви швидко спростовує ці хибні думки, переконуючи нас, що в дійсності є лише один Бог у світі і одна Його наука для всіх людей. Про це однозначно зазначає апостол Павло у листі до Ефесян: „Один Господь, одна віра, одне хрищення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх” (Еф. 4, 5-6).

Слово «богопосвячений» має широке значення і стосується не тільки осіб духовного стану, а усіх християн. Життя кожного християнина повинно бути посвячене, віддане Богові, бо той, хто увірував у Христа Ісуса і охрестився, вже не може жити старими законами, законами світу, згідно слів апостола Павла: „Бо ви всі, що в Христа христилися, у Христа зодягнулися!” (Гл. 3, 27), шукати щастя у Бога і у світі, як навчав Христос: „Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні” (Мт. 6, 24).

В одному монастирі на смертній постелі лежала монахиня. На її обличчі видно було дивний спокій. Прожила вона у монастирі сорок років. Часто важко фізично працювала. Біля її ліжка зі всіма іншими стояв священик, який поставив запитання важкохворій: „Якщо би ви тільки що розпочали своє життя, чи б вибрали монаше життя?” „Я б зробила те саме, що зробила сорок років тому». Це означає, що сестра-монахиня була щаслива. „Усе, чого я бажала, покидаючи цей світ, ідучи в монастир, я знайшла тут. Мені навіть на думку не спадало, що я справді мала можливість влаштувати гарне і багате сімейне життя, закінчити високі світські школи. Але наймилішим для мене був Ісус Христос, Якому я присвятила своє життя, перебуваючи в монастирі”.

Однак і сьогодні є такі християни, котрі живуть у роздвоєнні духа, хочуть бути з Богом, під Божою опікою і одночасно користати зі всіх благ і приємностей, які пропонує світ. Ось як пояснює це апостол Павло: „Бо ті, що живуть за тілом, думають про тілесне; ті ж, що за духом, - про духове. …Прагнення тіла вороже Богові - бо не кориться законові Божому, та й не може. Тілесні не можуть подобатись Богові. Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас. Коли ж хтось Духа Христового не має, той йому не належить” (Рм. 8, 5, 7-9). „Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається” – додає апостол Яків (Як. 4, 4).

Духовне життя християнина, це союз любові, приятелювання між Богом і людиною. Якщо християнин, людина віруюча, хоче отримувати Боже благословення, поміч і опіку у житті, повинен посвятити своє життя Богові, збудувати і підтримувати з Ним міцний зв’язок любові і довір’я, бо тільки вірний приятель може надіятися на взаємну допомогу у скрутний час. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист