Неділя блудного сина


Лк. 15, 12-32
Отче, я согрішив проти неба й проти тебе


Триває наше приготування до Великого посту. Одною з них є неділя блудного сина. Кожна з чотирьох неділь перед Великим постом вказує на основні речі, необхідні для доброго приготування до Великого посту: молитва щира і покірна, покаяння і навернення, діла милосердя, прощення.

Доброго приготування і пережиття посту не може бути без покаяння і навернення, без святої сповіді. І хоч ми вже чули багато наук про покаяння і сповідь, однак дійсність показує, що навіть ті, котрі часто сповідаються, не завжди є належно приготовані до цього таїнства, не вміють добре і правильно сповідатися, тому виникає потреба наново пояснювати значення тайни сповіді.

Роздумуючи над притчею про блудного сина, зокрема над наверненням молодшого сина, хочу поділитися з вами кількома думками щодо доброї сповіді.

- Найперше, про що слід пам’ятати, готуючись і приступаючи до сповіді, що сповідь – це святе таїнство, тобто особлива, близька зустріч з Богом. А оскільки сповідь є зустріччю з Христом, то якість нашого приготування до сповіді, щире чи нещире визнання гріхів свідчить про наше ставлення до Христа, повагу чи не повагу до Нього. Як ми ставимося до Ісуса, так Він ставиться до нас, тобто обдарує або не обдарує своїми ласками.

- Зустріч з Богом завжди потребує щирості і відкритості для кращого пізнання себе, утвердження довір’я до Бога, зміцнення зв’язку з Ним.

Одного дня до стіп святого Інокентія припав великий розбійник, зі сльозами просячи, щоб святий висповідав його. Святий Інокентій бачив його щирий жаль, дав йому розрішення, а також покуту на сім років. Розбійник був схвильований і почав плакати, бо покута видалася йому залегкою. У нього були важкі гріхи і зневага Божої доброти, і він сподівався ще більшої покути. Святий Інокентій, бачачи його щирий жаль, скоротив йому покуту лише на три дні суворого посту. Тоді злочинець почав ще більше плакати, а святий Інокентій ще більше скоротив йому покуту і сказав відмовити лише один раз „Отче наш” і „Богородице Діво”. Але що діється далі? Лише злочинець відбув цю покуту, так розхвилювався, що отримав розрив серця і впав мертвий до ніг сповідника, а серед ночі святому з’явилася душа каянника і сказала, що Ісус Христос прийняв її до раю. Тому у Божому милосерді не можна сумніватися, бо Господь не хоче смерті грішника, але терпеливо очікує на його навернення. Він говорить: „Я прийшов кликати не праведників, а грішників до покаяння ” (Лк. 5, 32).

- Гріхи потрібно називати всі і по імені, а не самі види гріхів, бо це особливий знак, свідчення нашої відкритості на Бога. Тому церква у неділю митаря і фарисея закликає нас молитися до Бога такими словами: „Відчини мені двері покаяння, Життєдавче, - молиться зранку дух мій у святім твоїм храмі, бо вся моя тілесна храмина осквернена; але ти, Щедрий, очисти мене своєю ласкавою милістю”. (З утрені у неділю митаря і фарисея)

Дехто, приступаючи до сповіді, каже: „Я сповідався два місяці тому, покуту виконав. Согрішив словом, ділом, думкою. За гріхи каюся. Прошу покуту”. Інші кажуть так: „Я сповідався рік тому. Покуту помолився, тяжких гріхів не маю, за гріхи каюся, постановляю поправитися”. Такий спосіб сповіді аж ніяк не подібний на сповідь християнина і не має нічого спільного з християнським розумінням сповіді. Він нагадує слова Христа: „Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від Мене” (Мк. 7,6).

- Таїнство сповіді, це духовна лікарня, лік для душі. Ми ідемо до лікаря, коли захворіємо, або щоб пройти медогляд, перевірити стан свого здоров’я і переконатися, чи немає небезпек для здоров’я, скритих недуг, причин для можливих недуг. Хто іде до лікаря, не йде хвалитися своїм здоров’ям, а називає ознаки хвороби, щоб лікар поставив правильний діагноз і призначив відповідне лікування. Так і в сповіді християнин повинен повністю відкривати свою душу перед Богом, називати всі гріхи, щоб Христос міг діткнути їх своєю ласкою і любов’ю, оздоровити зранену душу. Доки людина не визнає всіх своїх гріхів і тим самим не відкриє перед Богом повністю свою душу, Він не зможе оздоровити її, бо люблячий Бог шанує волю людини і не добивається силою визнання гріхів. Любов ніколи не чинить насилля над ближнім.

- Визнання всіх гріхів по імені під час сповіді, це особливий знак відкритості душі на Бога. Цією відкритістю ми дозволяємо Богові змінювати найперше нас самих, а також наше життя. Немає реальної зміни життя без зміни самої людини. Зміна якості, рівня життя потребує зміни найперше самої людини, і наскільки змінюється сама людина, настільки змінюється її життя. Правдива зміна людини завжди починається з середини – з пізнання правди про себе, власну гідність, мету життя, а це не станеться без Бога, котрий своєю ласкою і світлом Святого Духа відкриває нам правду про нас. Пізнаючи правду про себе, людина змінює ставлення до себе самої і свого життя, до інших людей, змінюється якість людських стосунків: стає більше поваги, пошани, любові, відповідальності, і таким чином змінюється якість самого життя довкола нас.

Як правдиві християни стараймося належно готуватися до святої сповіді, щоб щедро черпати Божі дари з цього безмежного джерела Божої любові і милосердя. Нехай це таїнство оздоровляє нас, щораз більше зближає до Бога, утверджує довір’я Його милосердю і поглиблює в нас почуття улюблених дітей Божих. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист