М'ясопусна неділя

---

Мт. 25, 31-46
Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили.

Перші почуття, які виникають у нас від слів Євангелія м’ясопусної неділі, це кара і страх. Однак метою цієї науки Ісуса про страшний суд не є викликати страх від кари за гріхи. Звичайно, Божа любов є справедлива, але ця справедливість не є проявом жодного насилля над людиною, бо любов не знає насилля. І про це свідчать знані нам слова апостола Івана: „Бог є любов… Страху нема у любові, а, навпаки, досконала любов проганяє геть страх, бо страх має в собі кару, а хто боїться, той недосконалий у любові” (1 Ів. 4, 16, 18).

Церква подає нам цю науку Ісуса Христа у м’ясопусну неділю, щоб наш піст не зводився лише до добрих думок, бажань, слів і постанов, а виражався у конкретних вчинках. Бо як кажуть у народі: „Словами голодного не нагодуєш”. Метою посту є очищення душі, відновити духовний стан, зміцнити зв’язок людини з Богом. А до цього потрібні конкретні вчинки. Саме вони виявляють віру людини, її любов до Бога і ближніх, зміцнюють їх, зміцнюють зв’язок з Богом. „По їхніх ділах ви пізнаєте їх” (Мт. 7,16) – навчав Ісус Христос. А апостол Яків ширше пояснює ці слова: „Та хто-небудь скаже: Ти маєш віру, а я маю діла. Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру… Ви бачите, що чоловік оправдується ділами, не тільки вірою… Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва” (Як. 2, 18, 24, 26).

Чому так важливими є вчинки любові у духовному житті християнина, а не лише бажання і постанови? Бо саме завдяки вчинкам (молитва, Cвяті Тайни, милостиня), душа отримує Божі дари, Божу поміч, ласку освячення і спасіння. Бо все земне, що людина здобуде за свого життя, залишиться на землі, тільки її діла любові і милосердя підуть з нею до неба, будуть оборонцями її душі на Божому суді. Цю правду потверджує апостол Іван у своїй книзі Об’явлень: „Напиши: Блаженні мертві, що в Господі вмирають віднині. Так! - говорить Дух, - нехай відпочинуть від трудів своїх бо діла їхні йдуть за ними” (Од. 14, 13).

За час існування Церкви виникло багато легенд про правди вічні. Існує стародавня розповідь про те, як перед брамами раю стоїть черга і кожен задає собі запитання: „А чи я буду прийнятий до раю!?”

Першим до Ісуса Христа підходить побожний чоловік: „Я кожного дня читав Біблію,- звітує він перед Спасителем. „Дуже добре, - каже Христос, - але мусиш пояснити, для чого ти читав Біблію”. Коли претендент на небо затримувався з відповіддю, то Христос попросив його зачекати і пропустити наступного.

Другою з черги була побожна жінка, котра сказала: „Господи, я щоденно відмовляла молитви, я жодного разу не пропускала щоденних молитов”. „Дуже добре, - відповів їй Христос, - але мусимо визначити чесноту намірів”. Поки жінка шукала пояснення, покликали іншу особу.

Наступним знову приступив чоловік і промовив: „Я на землі не дуже був побожний, проте двері мого дому завжди були відчинені для бездомних і ніколи не відмовив у харчах голодним. Більше про себе нічого не можу сказати, та ти, Господи, і так все знаєш. Ти знаєш мене в повноті. „Дуже добре, - відповів Христос, - в твоєму випадку нема потреби у жодних поясненнях. Іди просто до неба”.

Коли ми станемо перед Богом, нас не будуть питати про добрі думки, наміри, бажання чи постанови, а лише про те, що доброго ми зробили для освячення своєї душі, для добра сім’ї, родини, ближніх, держави в дусі любові і милосердя.

В одній із своїх наук Христос сказав: „Кажу бо вам: За кожне пусте слово, яке скажуть люди, – дадуть відповідь судного дня за нього. Бо за словами твоїми будеш виправданий і за словами твоїми будеш засуджений” (Мт. 12, 37). „За твоїми дорогами та за твоїми ділами засудять тебе, це Господь Бог промовляє!” (Єзк. 24, 14). Якщо таке велике значення і відповідальність Христос надає словам людини, то скільки більше значення мають для освячення і спасіння душі наші вчинки.

Чим частіше ми згадуємо про Бога у житті, тим певнішою є наша дорога до вічності, і чим більше діл любові і милосердя робимо на дорозі до Бога, тим більшою буде радість нашої душі у вічності. Тож стараймося зробити якнайбільше діл милосердя, щоб щастя і радості наша душа у небі не мала меж. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист