Неділя 2-га Великого посту

---

Мр. 2, 1-12.
І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо.

В той далекий благословенний час, коли по землі ходив своїми святими стопами наш Господь, Ісус Христос, кожний обтяжений хворобами, знеможений, хто переживав смуток, страждання міг з твердою вірою і надією приступити до Христа Спасителя і отримати бажане зцілення. Подія оздоровлення Ісусом розслабленого, про яку розповідає нинішнє Євангеліє, подає нам ще одну настанову для доброго проведення Великого посту. Вона навчає нас, що час посту, це час оздоровлення духовного і тілесного, як плід покути, молитви, покаяння і навернення.

Піст має допомогти нам оздоровити нашу любов до Бога і зокрема любов до ближніх, взаємні стосунки, спільноту з Богом і ближніми. Внутрішнє оздоровлення людини має перерости в оздоровлення зовнішнє, оздоровлення стосунків з Богом і ближніми, стати практичним здійсненням заповідей любові Бога і ближнього, які нерозривні між собою. Лише сильна любов до Бога може допомогти нам бачити Його, приятелювати з Ним в особі ближніх.

Роздуми над оздоровленням розслабленого чоловіка відкривають нам основні прояви цього духовного оздоровлення:

- відновлення зв’язку з Богом, синівсько-батьківських стосунків з Ним, надії і довір’я до свого Творця. Це не тільки звільнитися з гріхів у сповіді, але завдяки ній поглибити своє пізнання безмежної Божої любові і милосердя до нас.

- оздоровлення власної гідності, почуття дітей Божих.

- оздоровлення стосунків з ближніми, бо любов до Бога проявляється у ставленні до ближніх.

Друга неділя Великого посту переплітається духовно з м’ясопусною неділею, де Христос сказав такі слова: „Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших - ви мені зробили” (Мт. 25, 40). А апостол Іван додає: „Любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога” (1 Ів. 4, 7). Як неможливо любити ближнього без Божої любові, так неможливо любити Бога без любові ближніх. Заповіді любові діють нерозривно. „Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого” – навчає апостол Іван. Особисте духовне оздоровлення кожного з нас сприяє оздоровленню кожної спільноти: подружжя, сім’ї, родини, народу: „Бо де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них” (Мт. 18, 20). Людська душа, оздоровлена і наповнена Божою любов’ю, не затримує її в собі а випромінює назовні, проникає нею все, з чим або з ким людина зустрічається.

Євангелист Марко цікаво описує поведінку розслабленого і чотирьох його товаришів. Між хворим і його товаришами немає ніякої розмови. Ані хворий, ані його товариші нічого не говорять, як між собою, так і до Ісуса Христа. Можливо розслаблений просив скоріше своїх товаришів, щоб занесли його до Ісуса. Але їхня мовчазна поведінка свідчить про глибоку взаємну любов. Любов товаришів спонукала їх принести хворого до Ісуса Христа, щоб і він став здоровим. Любов дала їм силу подолати всі перешкоди, щоб лише дійти до Ісуса. А хворий своєю мовчанкою виявив велике довір’я своїм друзям, готовий був терпіти всі труднощі, щоб лише зустрітися з Ісусом і стати здоровим.

Хвороба розслабленого стала для його товаришів чудовою нагодою зустрітися з Христом і отримати Від нього особисту похвалу за прояв великої віри у його милосердя. А вірні товариші створили хворому можливість відчути на собі силу Божої любові і знову бути здоровим душевно і тілесно.

Колись давно у Парижі помер дуже багатий чоловік. Він мав п’ятсот приятелів, бо був дуже гостинний і любив кожному допомогти. Коли відчув близькість своєї смерті, склав заповіт, в якому написав, що його похорон має відбутися о шостій годині ранку, на який запрошує всіх своїх приятелів, і кожен, хто прийде, отримає за цю похоронну послугу п’ять тисяч франків. Але своєму слузі він сказав, що про цю останню постанову вони не повинні знати наперед. І ось багатий чоловік помер. Але із п’ятиста запрошених приятелів на похорон прийшло лише десять, іншим не захотілося так рано вставати. А коли вони дізналися про те, що їх чекала велика нагорода, нарікали і казали, що якщо б раніше знали про неї, то і опівночі встали б...

Наука Христа і цей приклад пригадують нам, що ми отримуємо нагороду від Бога не за добрі слова чи бажання, а за конкретні вчинки. „Не любімо словом, ані язиком, лише - ділом і правдою”(1 Ів. 3, 18). Кожен, хто отримує Божу любов і ділиться нею з ближніми, отримає в нагороду від Бога духовних товаришів, Божі дари, які будуть супроводити його душу до Царства Небесного. Нехай час Великого посту допоможе нам знайти багато таких духовних приятелів, вірних супутників в дорозі до неба.

о. Михайло Чижович, редемпторист