Неділя 3-тя Великого посту

---

Мр. 8, 34 – 9,1.
Хто погубить свою душу мене ради та Євангелія, той її спасе

Святий Великий піст має різні окреслення. Частіше його називають як духовну подорож, прощу до таємниці Христового Воскресіння. Коли хтось вирушає у далеку подорож, то старається належно приготуватися до неї. Однак навіть найкраще приготування не запевнює нам сили на цілу подорож. Тому під час подорожі прочанин все таки зупиняється один або другий раз, щоб відпочити, відновити, зміцнити свої сили і могти впевнено йти дорогою до мети.

У третю неділю Великого посту Східна Церква виставляє і вшановує святий Господній хрест. Разом з ним ми вшановуємо самого Ісуса Христа, котрий освятив цей знак своїми терпіннями і вчинив його могутнім засобом освячення і спасіння для християн. Споглядаючи на хрест Господній, він постає перед нами передусім як надзвичайне джерело жертвенної Божої любові, яка спасла людей з неволі гріха і вічного прокляття, як джерело духовної сили.

Третя неділя посту, хрестопоклінна, це вже властиво половина дороги Великого посту, духовної подорожі до таїнства Пасхи Христової: хресних страждань і славного воскресіння Ісуса. Церква виставляє святий хрест в середині посту з подвійною метою:

- найперше хоче пригадати нам основну мету посту – зустріч з Воскреслим Христом, переможцем смерті і джерелом життя;

- як джерело духовної сили, яка пливе з жертовної любові Ісуса Христа, виявленої нам Його стражданнями на хресному дереві.

Дивлячись на святий хрест, бачимо на ньому Ісуса, не лише розп’ятого, прибитого до дерева, а Ісуса, котрий з любові до нас пожертвував своє життя, щоб дарувати нам життя вічне. Розпростерті руки Спасителя на хресті, це запрошення до всіх людей прийти до Нього, довіритися в Його батьківські обійми. Цей жест жертовної любові Христа до нас запрошує нас жертвувати Йому нашу любов, наш хрест і наші терпіння, щире і відкрите серце, повне духа довір’я Його любові і милосердю на хресті.

Роздуми про хрест Господній і жертву Ісуса на ньому тісно переплітаються із подіями київського майдану, котрі ще досить свіжі у нашій пам’яті. Перед нашими очима проходять ці страшні і трагічні події 20 лютого, коли більше сотні молодих людей стали на захист правди і справедливості, і не побоялися прийняти смерть, віддати своє молоде життя, за прикладом Христа, щоб захистити нашу людську гідність, правду і справедливість, щоб вибороти нам краще, щасливе і мирне майбутнє. Їхня смерть, цієї небесної сотні, стала чудовим прикладом наслідування Христа і його науки: „Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх” (Ів. 15, 13).

Під час Другої Світової війни одна родина втікала від ворога. Батько взяв на руки одну дитину, мама другу, а третій, більший трохи син, йшов за ними, і всі вони були босі. А тут пізня осінь, і ось випав перший сніг. Синок, йдучи якийсь час, замерз і почав плакати, що йому холодно в ноги. Тоді батько до нього промовив: „Я про це знаю, дорога моя дитино, але тобі буде легше, якщо будеш ступати у мої сліди".

Дорогі мої! Проминули віки, а голос Христа Спасителя не змовкає, а ще більшою силою гомонить: „Люди, горніться до Христа, бо тільки у Ньому зможете знайти своє щастя і вічне спасіння!” Із хреста, виставленого у наших храмах, Ісус Христос кличе кожного з нас не боятися іти через земне життя слідами його терпінь і упокорень. Бо на цій дорозі Він іде поперед нас і разом з нами, зміцнюючи нас духом солідарності і взаємної любові. „Я - світло світу. Хто йде вслід за мною, не буде ходити у темряві, а матиме світло життя” (Ів. 8, 12). Будьмо тільки уважні до голосу Господнього і готові йти через життя слідами Христа Спасителя, вузькою, але твердою і надійною стежкою, прокладеною Ним до вічного життя. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист