Неділя 4-та Великого посту

---

Мр. 9, 17-31.
Вірую Господи, поможи моєму невірству

Дорогі у Христі брати і сестри. Триває час Великого посту, духовної боротьби, покути і покаяння для кращого духовного очищення. А очищення душі має вплинути на оздоровлення, покращення якості нашого зв’язку з Богом, зокрема зв’язку віри. Віри не тільки в існування Бога, а як між особовий стосунок людини з Богом. Тому все, що робить людина у житті, впливає на якість цих стосунків. Гріхи шкодять і руйнують ці стосунки, віддаляють нас від Бога, а добрі діла, покута і молитва, християнські чесноти зміцнюють їх, зближають нас до Бога.

Одна мати змушувала свою дитину молитися, але дитина запитала маму: „А ти, мамо, чи також молишся з татком? Я щось не бачив, щоб ви молилися”. „Ми вже виросли з того, моя дитино”, - відповіла мати. „То ви, напевно, хочете, щоб я молився замість вас? Я думаю, що Бог не хоче, щоб я молився тільки сам”, - сказав хлопчик, трохи подумавши.

У своїх науках Ісус Христос часто наголошував на потребі віри. І вона залишається актуальною і сьогодні. Віри не тільки в існування Бога, а віри, як зв’язку любові і довір’я з Господом. Бо тільки зв'язок любові з Богом запевнює зміну людини, зміну життя. Коли батько довірився Христові у своєму горі, прислухався до його слів, вигукнувши голосно: „Вірую, поможи моєму невірству” (Мр. 9, 24), тоді Христос зміг оздоровити його сина від злого духа. Віра для християнина означає не тільки представляти Богові свої потреби, а вміти також слухати іншу сторону взаємних відносин, прислухатись до її думок і порад.

Становище батька трапляється часто у житті багатьох з нас, де ми пожинаємо плоди нашої віри. Коли у важких, складних ситуаціях, як сьогодні в Україні, людину опановують часті хвилювання, песимістичні погляди на їх вирішення, на майбутнє життя із запитаннями: а як буде далі? А що буде з нами? То спонтанно виникає просте запитання: а де є наша віра у цій ситуації у Божу всемогутність, у перемогу добра над злом, правди над несправедливістю? Якщо ми віримо у всемогутнього Бога, то чому нас так швидко опановує неспокій і розчарування? І відповідь на це запитання є одна: причина хвилювань є не в недосконалості Бога, а в слабкості, нестійкості нашої віри і довір’я Богові. Тому слова батька „вірую, поможи моєму невірству”, залишаються актуальними також і сьогодні для багатьох християн на землі.

Одна релігійна дівчина дуже бажала бути спасенною, але не хотіла покинути світові приємності, відкладаючи цілковиту пожертву себе Богові аж на старість. Подібно роблять багато людей.

Одного разу її відвідала знайома жінка для того, щоб подати їй рятівну науку. При розмові дівчина запропонувала цій жінці стакан молока. Жінка подякувала, випила молоко, але трохи залишила на дні і промовила: „Врахуйте це за честь, допийте це молоко!” „Ні, ні, ви що жартуєте?”, - здивовано відповіла дівчина. „А це якраз те, що ви робите відносно Господа. Доки ви молоді, здорові, сильні, бажаєте проживати для свого самовдоволення, а коли постарієтесь, випивши все зі свого життя майже до дна, тоді не потрібні вже нікому, і ці залишки ви пропонуєте віддати Богові? Але чи прийме Він це?” Після цього жінка віддала їй стакан і пішла. Дівчина довго стояла у задумі немов не своя. Їй було соромно і страшно перед Богом. Нарешті вона твердо вирішила посвятити себе Богові з молодості, віддаючи Йому все життя, а не лише залишки від нього.

Роздуми про віру можуть бути цінним ліком для вирішення різних наших життєвих, духовних проблем. Вони сприяють оздоровленню образу нас самих, нашого ставлення до Божого закону і до самого Бога. Для виходу з якоїсь людської чи духовної кризи, коли нас опановує дух знеохоти, зневіри, песимізму, християнин може запитувати себе: А для чого я взагалі вірую в Бога? Яке це має значення для мене і мого життя? Що доброго може дати мені віра в Бога, що вона може змінити в моєму житті?

Пошук особистої і практичної відповіді на ці питання може допомогти нам краще пізнати і зрозуміти самих себе, відкрити справжній сенс життя не в задоволенні потреб тіла (з’їсти, відпочити, в щось одягнутися, заробити якісь кошти для цього), не в матеріальних речах, які запевнюють їх, а в особі Бога. Бо жодна матеріальна, мертва річ не може зрозуміти нас, живих істот, співчувати нам. Тільки жива особа може зрозуміти іншу особу, маючи подібні відчуття, співпереживати з нею, співчувати їй у горю і радіти разом з нею у її успіхах, щасті і добрі, належно вшанувати її гідність. Тому події, які відбулися на Київському Майдані, не випадково називають «революцією гідності». Бо Бог покликав нас не лише до існування, яке зводиться до задоволення потреб тіла, а до життя, яке проявляється у пошуках і творенні духовних і моральних, вічних цінностей, як добро, правда і справедливість, любов і милосердя, які є джерелом справжнього щастя людини.

Дорога молоде! Дорогі брати і сестри! А якам ваша віра, яке ваше ставлення до Бога? Може і ви бажаєте віддати Йому тільки залишки свого життя? Будьте пильними. Щоб ваша молодість, життя не збирала зітхання на старості, бо з молоду тріщина у старості переходить у велику пробоїну. Дуже часто наша нерозважна молодість залишає після себе сумні наслідки, гіркі сльози, невиліковні недуги, а часто навіть вкорочення життя. Як багато людей охоплює стосовно Бога дух німоти і глухоти, тобто брак віри і довір’я Його мудрості і небажання прислухатись до Його волі. А для усунення його із нашого життя є найпотрібніші - віра, молитва і піст. „По вашій вірі станеться вам” – казав Христос. Хай наша віра буде завжди жива і діяльна, приносить плоди щасливого життя і вічної радості з Господом. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист