Благовіщення Пресвятої Богородиці

---

Лк. 1, 24-38.
Радуйся, Благодатна, Господь з тобою

Сьогодні, коли триває час Великого посту – покути, покаяння і навернення, наша Церква святкує велике свято Благовіщення Пресвятої Богородиці. Цю подію ми можемо назвати також днем покликання Діви Марії стати Матір’ю Божого Сина. Ми напевно в житті багато раз чули слово покликання, коли говоримо, що хтось отримав покликання до духовного життя, до священства, єпископства чи монашества.

Слово покликання має широке значення. Його застосовують не тільки в духовному значенні. Отці Церкви навчають, що Бог, створивши людину, покликав її до життя. Коли людина вибирає свою життєву дорогу – професію, вибирає певний, Божий дар, що лежить ближче їй до серця, яким хоче користуватися сама і служити ним ближнім, від якого буде отримувати у житті радість і задоволення. Життєвий стан, який вибирає собі людина: самотність, подружжя чи духовний стан, це також покликання, дорога, якою Бог кличе, провадить нас через земне життя до Царства Небесного.

Читаючи Євангеліє сьогоднішнього свята, де Лука описує цю добру звістку, яку приносить від Бога Архангел Гавриїл Марії, запрошення стати Матір’ю Божого Сина – Спасителя людства, знаходимо такі слова: „Радуйся, Благодатна, Господь з тобою” (Лк. 1, 28). А коли Марія перепитує Ангела і намагається уточнити правдивість цієї пропозиції, він заспокоює її словами: „Не бійся, Маріє! … Дух Святий зійде на тебе, й сила Всевишнього отінить тебе” (Лк. 1, 31, 35). Господь, пропонуючи Марії це надзвичайно важливе завдання, Він обіцяє і запевнює їй свою постійну поміч і опіку.

Даруючи нам певне покликання, те чи інше завдання у житті, подібно як в житті Богородиці, Бог ніколи не залишає нас самих, а завжди є з нами і готовий нам помагати. Коли батьки отримують в дарі від Бога дитину, Бог зміцнює її своїми дарами у святих таїнствах хрещення і миропомазання, щоб вона могла добре рости і розвиватися. Коли наречені вибирають дорогу подружнього життя, Бог благословляє і зміцнює їх у таїнстві подружжя. Коли, однак, приходять сірі будні життя, зникає початкова радість і виникають у батьків труднощі у вихованні дітей, непорозуміння між батьками і дітьми, непорозуміння, конфлікти між подругами. А все це викликає у їхніх серцях неспокій, переживання, сумніви, незадоволення цим даром чи станом життя, а навіть зневіру, знеохоту, розчарування, які зроджують у душі часті запитання: А де є Господь Бог? Чому він нам не допомагає? Чи Він забув про нас, залишив нас самих на цій життєвій дорозі з її труднощами?

Відповідь на ці запитання знаходимо у словах сьогоднішнього Євангелія, у зверненні Архангела Гавриїла до Марії: „Господь з тобою”. Ці слова божого посланця пригадують нам важливу правду, що Бог ніколи не забуває про жодну людину, не залишає нас самих у житті, зокрема у труднощах. То скоріше людина, поглинута обов’язками і суєтою щоденного життя, забуває про Бога, коли забуває про щоденну молитву, про Божі заповіді, ставиться до них байдуже і недбало. Тому і пожинає гіркі плоди своєї слабкої віри і браку надії на Бога у вигляді неспокою і розчарувань.

В одній парафії відбувалась місія. Отець-місіонер на закінчення своєї проповіді заохочував усіх до почитання і віддання себе під опіку Божої Матері. Після цього одна жінка підійшла до проповідника і промовила: „Отче-місіонарю, те, про що ви говорили, про поміч Пресвятої Богородиці, є правдою, бо сповнилось у моєму житті. У моїх батьків було десять дітей, а я була найстаршою. Ми жили бідно, тому, коли я стала повнолітньою, пішла шукати праці у світі. Я довго шукала і не могла знайти, тому мене почав наповняти дух знеохоти і зневіри, розчарування у краще життя, і серед розпачі я хотіла покінчити своє життя самогубством. Коли йшла до річки, побачила при дорозі невеличку Церкву. Я зайшла до неї, щоб останній раз помолитись до Пресвятої Богородиці. Я приклонилась при її іконі, перехрестилась і почала дякувати за всі її ласки і добродійства, перепрошуючи за свій розпачливий стан. Я відчула, що своїм негідним поступком роблю велику прикрість Пречистій Діві Марії, але іншого виходу у мене не було. В цій хвилі я не могла просити у Неї допомоги. Після закінчення молитви я вийшла із Церкви, і тут підходить до мене якась жінка, яка почала розпитувати про моє життя. Я все їй розповіла, навіть про свій намір. Жінка попросила піти із нею до її дому, де я перебувала шістнадцять років, як рідна дочка. Ці роки були дуже щасливими для мене, бо вже сама могла допомогти іншим людям. За це все я завдячую Пресвятій Богородиці, що врятувала моє життя і не дала злим силам погубити мою душу”.

Наведений приклад ще раз потверджує ту правду, що коли людина звертається до Бога про поміч, бодай думкою, Він ніколи не відмовляє їй своєї допомоги. В історії Церкви, у різних релігійних книжках можемо знайти багато свідчень про те, як Бог допомагав людям у різних ситуація, особливо важких, чи то особисто, чи дуже часто за посередництвом святих, а особливо за посередництвом Божої Матері.

Нехай сьогоднішнє свято Благовіщення наново розпалить нашу набожність до Пресвятої Богородиці, зміцнить дух надії і довір’я її могутньому молитовному заступництву. Хай кожна наша молитва до Богородиці буде проявом віри і певності у Божу поміч за посередництвом Марії, щоб з її допомогою здійснилися відомі нам слова релігійної пісні і молитви, які часто звучать у наших храмах: „Ще не чувано ніколи, щоб Вона не помогла, чи у горю, чи в недолі цього земного життя”.

о. Михайло Чижович, редемпторист