Неділя сліпонародженого

---

Ів. 9, 1-38
Пішов я умився і прозрів

Євангеліє розповідає нам про декілька випадків оздоровлення Ісусом сліпих і кожен з прозрівших втішався величезною радістю. Навіть і той сліпець з Єрихону, що сидів край дороги, коли повз нього проходив Христос, хоча для нього його прозріння знаменувало завершення досить безтурботного життя. Бо завдяки своїй сліпоті він мав невеличкий, але стабільний прожиток, милостиню милостивих. Тепер йому, прозрілому, ніхто просто так ніколи нічого не дасть. Якщо ти здоровий, то мусиш сам заробляти собі на життя. Але ні він, ні сьогоднішній оздоровлений, що був сліпим від народження, навіть гадки не мав шкодувати про своє зцілення. Пізнавати світ, ходити без палички, бачити своїх батьків, дітей, родичів, твердо крокувати життєвими дорогами – це не можливо замінити жодними подачками.

Ситуація сліпонародженого має важливі особливості. Чоловік мав одну проблему – брак тілесного зору. А від Ісуса Христа він отримав подвійний дар – здоровий тілесний зір і зір духовний, завдяки якому він пізнав в Ісусі Спасителя світу і пішов за Ним.

Коли Бог допускає у житті людини певні випробування, малі чи великі, фізичні чи духовні, вони приносять спочатку певні втрати, стають перешкодою у здійсненні своїх мрій і планів. Але коли особа приймає їх покірно і в згоді з Божою волею, Бог щедро винагороджує ці терпіння, цю жертву терпеливої любові людини до Бога, до свого Небесного Батька. Така особа отримує за це як мінімум подвійну нагороду – тілесну і духовну, а навіть значно більшу у формі щедрих Божих дарів.

Хвора людина часто утримується за рахунок милостині людей, веде безтурботне життя. А здорова людина мусить сама дбати про себе. А як є в нашому житті? Чи готові ми щось втратити, перетерпіти для Бога, щоб отримати потім подвійну чи багатократну нагороду. Коли Бог дарує нам якесь тілесне оздоровлення, як впливає воно на стан душі, чи спонукає воно нас до духовного оздоровлення, тобто зміцнення зв’язків з Богом. Здоров’я тіла має покращувати здоров’я душі, а здорова душа зможе успішно дбати про здоров’я тіла.

Життєві труднощі, які Бог допускає, мають часто подвійну мету. Вони є не тільки покутою за минулі помилки, а й нагодою для духовного зміцнення завдяки частішій і ревній молитві, прийманню Святих Тайн, розважанню Святого Письма, частішому зверненню до Бога і зустрічі з Ним. Чим глибше людина пізнає Бога, тим більше утверджується у вірі в Його доброту і любов, тим більше відчуває в собі силу, що може впевнено йти за Христом дорогою заповідей, подібно як оздоровлений сліпий.

Одного разу Прусський король Фрідріх II (1712-1786), переїжджаючи через одне село своєї країни, побачив бідного і обдертого хлопчика. Довідавшись від людей, що він є круглим сиротою, змилосердився над ним і взяв його до себе у двір. Згодом хлопчина отримав добру освіту і виховання. По якомусь часі король зробив його своїм міністром і довіреним. Король полюбив його і все довіряв йому. Міністр, зі своєї сторони, був завжди вірний своєму королю. Але незабаром почали ходити чутки, немовби він хоче зробити змову проти короля. Коли ці чутки дійшли до короля, він прикликав його до себе і суворо запитав свого улюбленця: „Мені донесли, що коли ти розмовляєш із кимсь про дуже важливі справи, хвилюєшся, перериваєш розмову і кудись відходиш, а після цього знову повертаєшся заспокоєним і продовжуєш розмову. Скажи мені, куди і для чого ти ходиш?” „Найвищий мій добродію, - промовив міністр, - ходіть за мною, і я покажу вам, куди я віддаляюсь і що я роблю!” І попровадив короля в одну порожню кімнату у своїй квартирі, на стіні якої висіла його обдерта дитяча одежа: „Ось це та одежа, у якій ви мене знайшли і взяли до себе. Коли я з кимсь говорю і в моє серце починає закрадатись гордість, тоді я перериваю розмову й приходжу сюди. А ця стара обдерта одежа пригадує мені, ким я був і ким став із вашої милості, мій найкращий пане. Ось тут я заспокоююсь, а відтак знову приступаю до своїх справ”. Вислухавши це, король ще більше полюбив свого міністра.

Як бачимо у цьому прикладі, бідний хлопець використав належно дану йому можливість і здобув подвійне добро: осягнув щастя – добре життєве становище, достаток, а особливо високий моральний рівень. А найбільше щастя сліпонародженого, що він побачив не тільки красу видимого світу, а побачив Христа, справжній скарб своєї душі, джерело вічного щастя, добра і любові.

Тому, дорогі читачі, коли бажаємо щастя у житті, шукаймо його у Христа. Стараймося часто молитися про розпізнання і сповнення Божої волі, щоб ми, просвітлені небесним Світлом, обмивши свої очі, немовби у Силоамській купелі, у живій, цілющій воді Євангельської правди, впевнено крокували вперед до зустрічі з Небесним Отцем. А проживши життя згідно Його науки, стали спадкоємцями вічного щастя у небі! Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист