Зіслання Святого Духа

---

Ів. 7, 37-52, 8, 12
Я – світло світу. Хто йде за мною не буде в темряві блукати

Коли ми роздумуємо про Святого Духа, то переважно пов’язуємо Його особу з тілесними чи духовними дарами. У молитві до Святого Духа наша увага часто затримується на земних потребах: міцне здоров’я, добра робота, успіхи у житті, спокій, радість, задоволення. Зосередження уваги лише на цих дарах створює певну небезпеку для душі, що людина починає більше цінувати Божі дари ніж самого Бога. Однак для християнина немає більшого дару, крім Бога і Його любові. Тому святий Альфонс висловився про це так: „Бог осуджує численні душі, що випрошують нічого не вартих короткотривалих благ і залишають безконечне Добро (Бога), що є джерелом всякої радості”.

Занечищена земськими розкошами людина слабо розуміє цю правду, і тому, на своє нещастя, любить те, що мала б ненавидіти, і ненавидить те, що варто б любити. Свята Марія Паційська закликає: „Боже, люди не люблять Тебе тому, що не знають тебе!” Свята Тереса висловлювалася з цього приводу так само: „Господи Боже, хто не знає, той не любить Тебе!”

Одного разу до пустельника Макарія прийшов юнак, щоб отримати пораду, як йому стати щасливим. Макарій сказав йому: „Йди на цвинтар і картай померлих. Потім трохи відпочинь, а відтак хвали їх, скільки можеш дібрати слів! Відтак пристав вухо до гробу і слухай, що тобі відповідатимуть на це все. Тоді прийдеш до мене, я скажу тобі, як стати щасливим”. Юнак так зробив, прийшов і говорить: „Я картав, як ніколи”. „І що тобі померлі сказали?” „Нічого! Опісля я їх дуже хвалив!” „А що вони тобі відповіли?” „Нічого! Гробова тиша постійно царювала!” Тоді сказав Макарій: „Тож іди і так роби! Будь глухий на всі похвали, не шукай слави у людей, не зраджуйся прикростями і терпіннями і будеш щасливий!”

Ісус Христос зіслав Святого Духа на апостолів не тільки для того, щоб звільнити їх від страху, а щоб відкрити їм розуміння усіх таємниць своєї науки, щоб вони могли впевнено і відважно проповідувати Євангеліє і продовжували Його діло освячення і спасіння людського роду. Саме через проповіді апостолів і святих Святий Дух просвічував і навертав поганські народи до правдивої віри і правдивого Бога. З цією метою наша Церква у молитві Царю Небесний називає Святого Духа спасителем, кажучи: „І спаси, Благий, душі наші”.

Святий Дух своїм сходженням на апостолів і на нас сьогодні хоче відкрити нам найбільший дар – Бога і Його любов. Тому апостол Павло зазначив про це у своєму посланні, що промине віра і надія, а залишиться навіки любов до Бога.

Святий Дух помагає нам пізнавати Божу науку, самих себе, пізнавати Бога і провадить до з’єднання з Ним. Він особливо старається допомогти нам відкрити найбільший дар - правду про безмежну любов Бога до людей, пригадуючи слова Христа: „Пізнаєте правду і правда визволить вас” (Ів. 8, 32). А євангелист Іван доповнив це наступними словами: „Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має. Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому” (1 Ів. 4, 16). Саме правда про любов Бога до людей може принести нам вільне і щасливе життя.

Віра навчає нас, що Святий Дух – уособлена любов, якою Отець любить Сина і Син Отця. Через це дар Любові, який є найбільшим даром, що Бог може подати нашим душам, приписуємо Святому Духові, бо як пише святий Павло: „Любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний” (Рим. 5, 5). Тому особливо треба молитися, бо Бог обіцяв подати Святого Духа тому, хто покірно благає: „Отець Небесний дасть Святого Духа тим, що у Нього просять” (Лк. 11, 13).

Святий Альфонс у своїх роздумах про таємницю Зіслання Святого Духа, так висловився про це: „Предвічний Отець не зупинився на тому, що віддав свого Сина Ісуса Христа, аби він Своєю смертю спас нас. Він вирішив дати ще Святого Духа, щоб перебував у наших душах і будив у них вогонь любові. Сам Христос стверджував, що прийшов на землю, аби розпалити цей святий вогонь у наших серцях, і що не бажає нічого більше, аніж побачити, що цей вогонь там спалахнув: „Вогонь прийшов Я кинути на землю і як Я прагну, щоб він вже розгорівся!” (Лк. 12, 49).

Божа любов, це був той святий вогонь, що розбудив у святих наснагу до Божих справ, спонукав любити ворогів, зрікатися земських благ і радо йти на муки та смерть. Любов не вміє бути бездіяльною. Вона ніколи не каже „досить”. Чим більше пізнає душа Бога, тим сильніше любить його. Що більше якась душа любить Бога, тим сильніше бажає трудитися, щоб догодити Йому та здобути собі Його любов. „Ми ж відважні й радше воліємо вийти з тіла, щоб жити з Господом. Тому й намагаємося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом” (2 Кор. 5, 8-9) – стверджує апостол Павло.

То ж у сьогоднішній день, у свято П’ятидесятниці, просімо Святого Духа, щоб зіслав на нас свій вогонь любові, щоб спалив у нас всяке зло, а запалив добро, нехай його світло повсякчасно просвічує нам дорогу до щасливої вічності!

Духу Святий, відроди і нас духом і правдою, потіш нас на цій долині сліз, зроби так, щоб ми були гідними дітьми Божими на віки вічні! Амінь

о. Михайло Чижович, редемпторист